План.
Вступ.
1. Суть банків і їх об’єктивна необхідність.
2. Функції банків.
3. Формування банківської системи України.
Список використаної літератури.
Вступ.
Банки є однією із важливих структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує еффективність суспільного виробництва, сприяє росту продуктивності суспільної праці.
Україна переходить до нової економічної системи, яка буде засновуватись не на командно-адміністративних, а на ринкових відносинах. Ринковій системі необхідна відповідна банківська система, яка поступово починає створюватись.
Більшість наших людей не знало і не знає, в якому стані ми маємо на Україні банківську систему. А ділові кола не знають якою повинна бути цивілізована банківська система. Чудо, яке придумало людство і назвало банком і банківською системою, може створити еффект, коли одна грошова одиниця, яка лежить у когось в кишені, три або навіть чотири рази робить на якусь корисну справу. Інститут, який акумулює капітали кожного, і який називаться банком – це дійсно чудо. Головним у суті банку, його основою, можна вважати організацію грошово-кредитного процессу і емітування грошових знаків. Але діяльність банків настільки різноманітна, що їх дійсна суть здаеться невизначеною. Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи. Вони здійснюють різноманітні банківські операції для своїх кліентів на основах комерційного розрахунку. Для цього банки використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують об’єм власного капіталу комерційних банків.
У сучасному суспільстві банки займаються найрізноманітнішими видами операцій. Вони не тільки організовують грошовий оборот і кредитні відносини; через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, а в деяких випадках посередницькі операції і управління майном. Сучасний банк – це універсальне підприемство. Банки здійснюють “пакетне” обслуговування і намагаються розвивати як можна більше видів послуг. В галузі кредитної політики це не тільки короткострокове, але і довгострокове кредитування, кредитування кліента незалежно від характеру його власності і галузевої належності, кредитування і населення і підприемств. Банки прагнуть розвивати валютні операції, брати участь у роботі бірж, управляти портфелем цінних паперів клієнта, здійснювати консультаційні послуги. Сучасний банк може запропонувати своєму клієнту близько ста послуг.
Разом з тим закономірність розвитку банківської справи така, що універсальність банку може існувати поряд з його спеціалізацією. Фактично у світовій практиці універсальність банківської справи розвивається паралельно з його спеціалізацією.
В даній курсовій роботі я спробую висвітлити ті питання, які вважаю основними в діяльності банків на Україні в даний період.
1. СУТЬ БАНКІВ І ЇХ ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХОДІМІСТЬ.
Щоб в повній мірі оцінити важливість банків, як складової частини економіки, необхідно розглянути функції грошей і визначити, яку роль відіграють гроші в сучасному суспільстві. Об’єм грошової маси, що знаходиться в обігу, і методи його контролю - надзвичайно важливі фактори економічної політики будь-якого уряду. Для ефективного управління грошовою масою країна створює центральний банк. Всі державні банки несуть приблизно однакову функціональну нагрузку. Це зв’язано з тим, що у всіх країнах державні інтереси однакові. Спробуємо перерахувати основні завдання Національного банку України:
контроль випуску банкнот та монет;
Національний банк разом з Міністерством фінансів несе відповідальність за емісію грошей. Він визначає об’єм випуску готівки, котрий доводиться збільшувати виходячи з сезонних потреб.
випуск і викуп державних цінних паперів;
Державні цінні папери (облігації) складають основну частину державного боргу. Покупка і продаж цих облігацій є важливим механизмом, за допомогою якого НБУ впливає на суму грошових засобів і рівень процентних ставок на грошовому ринку.
введення валютного резерву країни;
Керуючи цим резервом НБУ може впливати на обмінний курс гривні.
виконання державної грошової (монетарної) політики;
ведення рахунків для банків;
останній кредитор в критичній ситуації;
Якщо комерційним банкам не вистачає грошових коштів і вони не можуть залучити кошти з інших джерел, то їм повинен допомогти НБУ.
контроль за діяльностью банків;
Якщо НБУ встановлює правила обігу грошової маси, то комерційні банки мають їх виконувати. Грошова маса та інші платіжні засоби складають основу фінансового ринку. Комерційні банки виступають на цьому ринку посередниками, оскільки вони з’єднують позичальників і кредиторів. Кредитори, що мають вільні кошти, розміщують їх в банках або якимось іншим чином інвестують у фінансовий ринок. Ці кошти надаються тим, хто хоче отримати позику. Кредитори, що володіють вільною грошовою масою, не позичають їх безпосередньо позичальникам, здійснюють це через фінансових посередників (банки).
Фінансові посередники беруть на себе задачу залучення коштів від тих, хто має вільні грошові засоби ( в деяких випадках дуже невеликі суми) і об’єднують їх в більш великі, такі, які потрібні позичальникам. Намагаючись отримати прибуток банки беруть на себе, замість інвестора, ризик втрат і можуть підтримувати баланс (рівновагу ) між вимогами інвестора по швидкому погашеню займу і, можливо, довгостроковою потребою в коштах позичальника. Наприклад, інвестор не хоче вкладати кошти на строк більше трьох місяців. Посередник неможе виконувати його умови і при цьому позичити комусь гроші на певний строк, наприклад, на рік.
2.ФУНКЦІЇ БАНКІВ.
Банки на сьогоднішній день виконують три основні функції:
а) залучення коштів;
б) розміщення залучених коштів;
в) проведення розрахунків;
Залучення коштів комерційними банками проводиться шляхом прийому вкладів. Вклад – це грошові кошти (в готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті ), передані в банк їх власником, або третьою особою за дорученням і за рахунок власника, для збереження їх на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів у вклади, називають депозитними.
Тому в практиці діяльності комерційних банків вклади клієнтів представляють собою депозити і являються основним джерелом формування банківських ресурсів.
Депозитними може бути, в принципі, будь-який відкритий клієнту в комерційному банку рахунок, на якому зберегаються його грошові кошти.
Існують різні ознаки класифікації депозитів. Необхідно враховувати, що межа між окремими видами депозитів розмивається. Виникають гібридні, які включають у себе властивості різних видів депозитів. Причиною такого процесу є підсилення конкуренції між самими комерційними банками, а також між комерційними банками і небанківськими установами за залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб. В залежності від вкладника депозити прийнято розділяти на: депозити юридичних
і депозити фізичних
осіб.
За словами голови правління НБУ Віктора Ющенко, на сьогоднішній день на руках у населення знаходиться від 7 до 10 млрд. доларів США ( за оцінками НБУ ). Тому в грошах рядових громадян, сьогодні зацікавлені майже всі фінансові інститути. В середині березня 1996 року Міністерство статистики України опублікувало дані одноразового вибіркового опиту 16 тис. сімей. Результати аналізу свідчать, що збереження населення у порівнянні з 1987 роком зменшились в 1.9 рази. Щоб зрозуміти ситуацію, яка склалася, необхідно оглянутись назад, в історію розвитку вкладів населення.
В 30 – 60-ті роки держава фактично вилучала у населення вільні кошти. Це називалося довгостроковими позиками. Відсутнисть конкуренції на ринку банківських послуг не залишала вибору для громадян куди вкласти гроші. Крім того про банківські рахунки для приватних осіб мови не було.
В 60 – 70-ті роки люди стали жити краще. Мати вклади в ощадній касі, ошадні книжки, намагалась кожна сім’я. Адже по вкладах нараховувались проценти. Держава також не залишалась у збитку, бо кошти на рахунках можна було запустити в обіг.
В вісімдесятих роках інтерес до депозитів у населення суттєво зменшився. Для вкладника головний стимул – дивіденти, а процентна ставка по кладах явно відставала від темпів інфляції. Тому, на момент появи комерційних банків, у населення складалася думка про невигідність зберіганя грошей у банківських установах.
Правда, за даними вищезгаданого опиту є і позитивні показники. Серед опитуваних 98% самими надійними фінансовими інститутами назвали банки. Спочатку наш народ жахався епітета “комерційний”, вважаючи, що довіри заслуговують тільки держструктури. І раптом – епідемія наївності. Фінансові і страхові компанії, трасти, фонди, які обіцяючи золоті гори, лопалися як мильні бульбашки, або просто зникали разом з грошами вкладників. Про зростання довіри до банків свідчать і дані Національного банку України: на початок 1996 року вклади населення в Ощадбанк склали 36118 млрд. крб., в комерційні банки – 14310 млрд. крб.
У середині лютого НБУ прийняв рішення, яке суттєво зміцнить довіру населення до банківських депозитних вкладів. Це рішення про формування міжбанківського фонду обов’язкового страхування вкладів фізичних осіб.
За українським чинним законодавством у разі банкрутства банку, в першу чергу, належні йому гроші, одержує бюджет, потім юридичні особи і аж на останньому місці, стоять фізичні особи. Тому положенням про формування страхового фонду передбачається, що після початкового внеску ( 1% від статутного фонду ) банки будуть робити щоквартальні відрахування в размірі 0.5% від залишків вкладів фізичних осіб. У разі досягнення сумою страхових внесків, гарантованого для відшкодування розміру вкладів перерахування страхових внесків банком до страхового фонду припиняється, і поновлюєтья у випадку збільшення загального разміру залишків кладів.
Таким чином, якщо банк збанкрутував, відшкодування надається вкладникам у межах фактичних залишків вкладів у процентному співвідношенні до суми вкладу:
- вклади до 300 ЕКЮ 100%;
- від 300 до 500 ЕКЮ 80%.
Відшкодування проводиться шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкланика у вказаний ним комерційний банк України.
Негативним наслідком цього рішення може стати той факт, що, або проценти по депозитах впадуть, або проценти по кредитах зростуть. Таким чином за більшу надійність кожному вкладнику доведеться платити тим, що він буде одержувати меньші доходи на свій депозит.
Рішення відкрити депозитний рахунок на перший погляд виглядає банальним. Але навідь валюту сьогодні вигідніше зберігати в банку, а не в “тумбочці”. У першому кварталі 1996 року комерційні банки міста Ужгород приймали валютні вклади від населення під 15 – 18% річних. Загальноприйнятим способом збереження грошей у населення є купівля вільно конвертованої валюти (зокрема долари США ), оскільки її курс постійно росте. Але самий простий аналіз свідчить, що набагато вигідніше тримати карбованці на депозитному вкладі. Так, у першому кварталі 1996 року банки приймали від населення карбованцеві вклади під 100 – 120%. Що становить 25 – 30% в квартал, тоді як курс готівкового долара з 1 січня по 31 березня зріс на 5% ( графік №2 ). Аналіз депозитного ринку в 1995 році показує, наскільки чутливо реагує населення на економічну політику держави. Графік №3 дає уяву про співвідношення депозитів в національній і іноземній валюті. Неважко прослідкувати логічну залежність. В періоди відносно повільного росту іноземної валюти, доля карбованцевих депозитів збільшувалась, але з ростом інфляції пішла на спад.
Склад юридичний осіб неоднорідний, тому їх самих можна кваліфікувати в залежности від товариства, форми власності, характеру інвестицій, інших характеристик.
Вклади в банках можуть розміщати уряд і місцеві органи влади, підприємства і організації всіх галузей народного господарства, кредитні і фінансові установи, громадяни.
В залежності від часу і порядку зняття, депозити поділяються на вклади до вимоги
і на термінові.
З точки зору призначення депозити можна поділити на три групи: вклади до вимоги, термінові, ощадні.
Вклади до вимоги призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються в комерційних банках на поточних, або контокорентних рахунках. Ці вклади можуть бути, в будь-який момент, частково або повністю поновлені. В будь-який момент власник рахунку має право і на зняття певної суми, яка б не перевищувала його фактичний залишок. На контокорентному рахунку можливий як кредитовий, так дебетовий залишок, тобто власник рахунку може не тільки зняти свій вклад, але і отримати на певний строк банківський кредит. Зняття коштів з вкладів до вимог здійснюється як у готівковій формі, так і з допомогою різних безготівкових розрахунків. При регулярному використанні коштів, що зберігаються на поточних рахунках у більшості клієнтів все одно залишаються певні невикористані залишки грошових коштів. Банк, обслуковуючи клієнтів, використовує кредитові залишки по їх рахунках шляхом проведення активних і інших операцій в цілях отримання прибутку.
Вклади до вимоги нестабільні, що обмежує їх використання комерційними банками. Тому власникам поточних рахунків виплачується низький депозитний процент або не виплачується зовсім. Але слід мати на увазі, що власник такого рахунку повинен оплачувати послуги комерційному банку по його веденню, а для процентних рахунків комісія утримується з депозитного проценту. Деякі комерційні банки замість покриття операційних витрат по веденню безпроцентних поточних рахунків вимагають від власників підтримки на них раніше обумовленого звлишку грошових коштів. При порушенні власником цієї умови, тобто при пониженні раніше обумовленого залишку коштів, він здійснює оплату всіх операційних затрат по веденню поточного рахунку. Це сприяє тому, що власники рахунків більш уважно підходять до питань, пов’язані з веденням поточних рахунків.
До термінових депозитів відносяться грошові кошти, які зберігаються на протязі певного часу, що встановлюється при їх відкритті угодою між клієнтом і банком.
Вкладчику, який має значні грошові кошти на вкладі до вимоги і ним не передбачаються в перспективі значні витрати на будь-які цілі, невигідно тримати вказані кошти на поточному рахунку за відносно невеликий процент або навіть без виплати такого. Йому вигідніше розміщати вільні кошти на строковий ( терміновий ) вклад. Потім, коли наступає час, він може зняти грошові кошти з термінового депозиту і здійснити намічені витрати. При цьому він отримає додатковий прибуток. Для строкових вкладів характерні стрибкові зміни розмірів, а також те, що на них містяться значні грошові кошти. Отже головним завданням при розміщенні коштів на термінових вкладах є отримання клієнтом більш високих процентів ніж по вкладам до вимоги.
Той факт, що власник термінового вкладу може розпоряджатися ним тільки по закінченню раніше обумовленного строку у ряді випадків не обмежує можливості дострокового отримання ним в комерційному банку своїх грошових коштів. При достроковому зняттю грошових коштів розмір проценту по цьому вкладу суттєво знижується. Але в Україні вкладник повинен прораховувати чи покриють проценти по депозиту знецінення коштів в процесі інфляції. Аналізуючи графік №4, ми бачимо, що український вкладник намагається не ризикувати. Тобто до червня 1995 року ( період незначного подіння курсу карбованця ) доля строкових вкладів збільшувалась у порівнянні з вкладами до вимоги. Із збільшенням інфляції ми бачимо збільшення вкладів до вимоги і зменшення стокових вкладів, яке свідчить про те, що вкладники намагаються зберегти гроші від інфляції, пускаючи їх в обіг.
Ощадні вклади призначені для нагромадження чи вкладення грошових коштів. Для них характерно повільне зростання і те, що грошові кошти використовують через тривалий період часу. Слід мати на увазі, що до ощадних вкладів не відносяться грошові вклади, що призначені для здійснення платежів або вкладені на раніше визначений строк. Особливістю ощадних вкладів є те, що їх власниками видаються іменне посвідчення про наявність вкладу у формі ощадної книжки, де вказується особистість власника і правила користування цим рахунком, а також відображаються всі операції по рахунку. Ощадна книжка виписується лише при внесенні на рахунок в комерційному банку певної суми грошових коштів, тобто її не можно отримати на кредитній основі. Але так як на Україні гроші не виконують своєї функції нагромадження через високу інфляцію, то майже ніхто зараз не тримає національну валюту на ощадних вкладах.
Треба мати на увазі, що цей процес тормозиться такими причинами, як:
- недовіра населення до банківської системи в цілому;
неоднарозові грошові реформи в колишньому Радянському Союзі, які часто носили конфіскаційний характер;
таке явище, як замороження валютних вкладів на рахунках колишнього ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО БАНКУ
Але всі зобов’язання які взяв на себе філіал по валютним депозитним вкладам ним виконані і виконуються.
Звичайно, що більші грошові кошти філія отримувала від юридичних осіб, з якими були заключені договори. Депозити є важливим джерелом ресурсів комерційних банків. Але їм, як джерелу формування банківського капіталу окремо взятого комерційного банку, притаманні деякі недоліки. По-перше, операції по залученню грошових коштів на вклади вимагають значних зусиль у маркетингу, а також матеріальних і грошових затрат комерційного банку. Це не дозволяє комерційному банку при необхідності оперативно отримати грошові для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів. По-друге, частину залучених депозитів і вкладів комерційні банки повинні зберігати в НБУ. По-третє, мобілізація грошових коштів у вклади і депозити в більшості випадків залежить від вкладчика, а не від комерційного банку, якому часто буває важко, а то і неможливо досягти додаткового залучення коштів через депозити. І нарешті, загальний об’єм тимчасового вільних грошових коштів в рамках окремо взятого регіону об’єктивно обмежений. На сьогоднішній день інтерес до залучення валютних коштів суттєво знизився. Це пов’язано з введенням НБУ ставки обов’язкового резервування по залученим валютним коштам і залишкам на валютних рахунках, на рівні 15%. Це разом з створенням фонду страхування вкладів суттєво збільшить витрати банків. Тому для оперативного залучення додаткових грошових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів. На цьому ринку проходить продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.
Друга функція – кредитування клієнтів.
Коли продавець продає свої товари покупцю, з відстрочкою оплати, він може відчувати нехватку коштів. Це зв’язано з тим, що продавець витратив свої кошти на виробництво і доставку товару, но нічого не отримав взамін. Аналогічним чином, коли покупець здійснює передплату, в нього може виникнути нехватка коштів і тоді він вимушений звернутися в банк за позикою. Цей термін в банківській практиці носить назву “фінансування торговця”, тобто він узагальнює собою всі послуги по короткостроковому кредитуванню, які надає банк. В цьому підрозділі я спробую розглянути види короткострокових кредитів які застосовуються в Україні і перспективи їх розвитку.
Найбільш традиційними видами короткострокового кредитування в Україні, на сучасному етапі, є короткострокова позика і овердрафт. Вид кредиту як правило залежить від того на які цілі направляє його підприємство. Фінансування обігових коштів, значною мірою, здійснюється за допомогою короткострокових кредитів. На відміну від овердрафту кредит надається, як правило, під якесь забезпечення ( майно, цінні папери і т.д.). Ці кредити можуть бути одноразові і ті, що поновлюються ( кредитна лінія ).
Суть одноразових кредитів полягає в тому, що питання про надання кредиту розглядається кожен раз в індивідуальному порядку. Позика надається для забезпечення певної цільової потреби в коштах. Цей метод застосовується при видачі кредитів на конкретні строки, тобто строкових позик. Для обслуговування одноразового кредиту клієнту відкривається простий позичковий рахунок. Погашення заборгованості по цим рахункам здійснюється в узгоджені з позичальником строки, на основі строкових зобов’язань-доручень. Підприємству може бути відкрито зразу декілька простих позичкових рахунків, якщо воно користується кредитом під різні об’єкти, і відповідно, позики надаються на різні строки і під різні проценти.
При відкритті кредитної лінії, позики надаються банком в межах встановленого ліміту кредитування, котрий використовується клієнтом в міру потреби в коштах. Розрізняють поновлюєму і непоновлюєму кредитну лінію. У випадку відкриття непоновлюємої
кредитної лінії після видачі позики і її погашення кредитні відносини між банком і клієнтом закінчуються. При поновлюємій кредитній лінії ( револьверний кредит )
кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту заборгованості автоматично. Кредитна лінія може бути також цільовою (рамочною),
якщо вона відкривається клієнту для оплати ряду поставок певних товарів в рамках одного контракту, що реалізується на протязі певного періоду часу. При відкритті кредитної лінії клиєнту відкривається спеціальний позичковий рахунок. Позичальнику може бути відкритий тільки один спеціальний позичковий рахунок. Але це не виключає можливості відкриття йому паралельно простих позичкових рахунків, якщо банк вважає за можливе прокредитувати окремо якісь господарські операції клієнта.
Часто виникає ситуація коли підприємству необхідно профінансувати не обігові кошти, а ліквідувати розрив у виробництві ( торговій діяльності ). Так діюча в Україні система розподілу надходжень в іноземній валюті змушує експортерів продавати 50% виручки в інвалюті через біржу. Між відправкою валюти на біржу і отриманням карбованцевого еквіваленту проходить певний час ( 3 – 5 днів) під час якого підприємство відчуває нестачу оборотніх коштів. Особливо це відчутно для тих експортерів які, здійснюють регулярні відвантаження. В такому випадку підприємству більш вигідно просити обслуговуючий його банк про контокорентний кредит ( овердрафт ). Овердрафт
– це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку шляхом виплат з цього рахунку. Овердрафтний кредит надається тільки в разі відсутності або нестачі коштів на розрахунковому рахунку клієнта в межах овердрафтного ліміту, передбаченого в кредитному договорі. При такому кредитуванні на погашення кредиту йдуть всі суми, що поступають на рахунок. За овердрафтний кредит кредитоодержувач сплачує проценти, виходячи з суми фактично наданого кредиту. Крім плати, передбаченої в договорі, кредитоодержувач сплачує банку комісійну винагороду за обслуговування овердрафтного рахунку.
Овердрафт має деякі переваги над револьверним та рамочним кредитами:
кліент сплачує проценти за користування кредитом тільки тоді, коли його витрати перевищують залишок на рахунку;
банк має можливість періодично переглядати умови і порядок надання послуг, погоджуватись на додаткові пільги або знижувати вже надані.
Для обслуговування овердрафту підприємству відкривається контокорентний ( розрахунково-позичковий ) рахунок. Цей рахунок являється вищою формою довіри до клієнта. По дебету цього рахунку йдуть всі платежі клієнта, зв’язанні з його діяльністью і розподілом прибутку, а в кредит зараховується виручка і всі інші поступлення на користь клієнта. Кредитове сальдо свідчить про наявність у підприємства в обігу на даний момент власних коштів, а дебетове сальдо – про залучення в обіг банківського кредиту, за користування яким знімається процент. Контокорентний кредит характеризується слідуючими ознаками:
контокорентний рахунок банк відкриває таким клієнтам, з якими він має довгострокові і стабільні відносини, і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиту (це по суті касово-кредитна форма обслуговування клієнта);
оскільки контокорентний кредит використовується для раціоналізації платіжного обігу підприємств, то контокорентний кредит по своїй природі – це бланковий кредит, котрий призначений для покриття від’ємного сальдо рахунку. Тому контокорентний кредит повинен відкриватися в першу чергу підприємствам з високою кредитною репутаціїю, а потім вже клієнтам, які представили в якості забезпечення гарантії третьої особи, договір застави цінних паперів або певної частини майна і т.д.;
з метою забезпечення банківської ліквідності контокорентний кредит представляється для фінансування поточного виробництва і обігу, і не зв’язаний з фінансуванням інвестицій;
використання позичальником контокрентного кредиту не виключає можливості отримання в банку інших кредитів, якщо очікується тимчасове збільшення потреби в позичкових коштах, яка перевищує запланований розмір дебетового сальдо по контокоренту;
правильне здійснення контокорентних відносин характеризується особливим договором, котрий має ряд умов, що звільняють банк, як сторону, що найбільше ризикує при такій формі кредиту, від невигідних правових наслідків відповідальності.
Суттєвим пунктом в договорі є не обумовлене ніякими строками право банку на закриття рахунку.
Послуги по короткостроковому кредитуванню можуть приймати і інші форми, які поки що дуже мало використовуються молодими українськими банками.
3.ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Аналіз розвитку банківської системи України можна рахувати від 1989 року, коли почали створюватись перші комерційні банки.Умовно цей процес можна розділити на три етапи:
- 1989-1992 рр.- етап створення комерційних банків;
- 1992-1995 рр.-етап становлення;
- з 1995 року - етап якісного розвитку банків;
ПЕРШИЙ ЕТАП розвитку банківської системи України можна характеризувати слідуючими показниками:
- повільне створення нових банків;
- акціонування старих (таких як Агробанк,Промбудбанк та ін.)
Початково комерційні банки створювались як галузеві. Ці банки повинні були допомагати вирішенню перш за все внутрігалузевих проблем, прискоренню темпів науково - технологічного прогресу на підприємствах галузі, збільшенню об'ємів виробництва і т.д.
Деякі банки виникали як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був створенний Укрінбанк.
Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк (попередник Градобанка) виникали як кооперативні комерційні. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт та наданню послуг були першими ринковими структурами, діючими в оточенні державних підприємств, а часто і при них. Щоб легше і оперативніше було вирішувати питання про надання кредитів на свій розвиток, кооперативи почали створювати свої банки. Організації кооперативних банків сприяла і держава. Так, якщо для створення комерційного банку міністерствами і державними підприємствами потрібно було внести статутний фонд в розмірі 5 млн.крб., то для створення кооперативного комерційного банку досить було, щоб його засновники-кооперативи внесли в статутний фонд 500 тис.крб.
Поступово статус комерційних банків отримали колишні державні спеціалізовані банки. Так на базі республіканського Жилсоцбанка був організований Укрсоцбанк, Агропромбанка - АКБ "Україна", Промбудбанку - Промінвестбанк. Таке роздержавлення банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків. Що поставило у важкі умови новостворені банки. Адже колишні державні банки були забезпеченні приміщенням, технікою, транспортними засобами, мали велику і солідну клієнтуру. Новостворенні банки нічого такого не мали. Більш того, вони взяли на себе обслуговування найбільш ризикових ринкових структур.
ДРУГИЙ ЕТАП ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ значною інфляцією, яка вплинула на розвиток банківської системи. Тобто значна частина неповернутих кредитів покривалася за рахунок інфляції. І знову колишні державні банки опинилися у більш вигідному становищі. Адже через них здійснювалась грошова емісія. Жорстка монетарна політика, направлена на придушення інфляції, яку почав вести Національний банк України принесла свої плоди, і в 1995 році ріст інфляції припинився. Банки, які не встигли вчасно зорієнтуватись понесли значні фінансові втрати і навіть зазнали краху.
ТРЕТІЙ ЕТАП ВІДЗНАЧИВСЯ постановою Верховної Ради. Для збільшення надійності комерційних банків Верховна Рада України зобов'язала комерційні банки збільшити свої статутні фонди та здійснити перереєстрацію у такі строки:
у сумі еквівалентній 100 тисячам ЕКЮ, до 1 червня 1996 року;
· у сумі еквівалентній 250 тисячам ЕКЮ, до 1 жовтня 1996 року;
· у сумі еквівалентній 500 тисячам ЕКЮ, до 1 січня 1997 року;
· - у сумі еквівалентній 750 тисячам ЕКЮ, до 1 червня 1997 року;
· - у сумі еквівалентній 1 мільйон ЕКЮ, до 1 січня 1998 року.
Крім того, для банків з участю іноземного капіталу статутний фонд збільшується в 3 рази, а
для банків з 100 - процентним іноземним капіталом - не менш як у 5 разів.
Це рішення, на мою думку, має як позитивні так і негативні сторони. На сьогоднішній день в Україні існує велика кількість маленьких, так званих "кишенькових" банків. Такі банки виконують волю 1-2 людей і не можуть бути універсальними, тому що це не входить в сферу інтересів їх акціонерів. А коли банк втрачає свою незалежність, він планує свою стратегію виходячи не з риночної кон'юктури, а із інтересів своїх власників (як правило вони служать для "відмивання" грошей). Незважаючи на те, що збільшення статутних фондів розтягнуто в часі на два роки, маленькі банки не зможуть досягти потрібного рівня за рахунок реінвестування прибутку. Для виконання цієї постанови цим банкам потрібно збільшити кількість акцій настільки, що контрольний пакет не зможуть викупити 1-2 чоловіки. В результаті чого дрібні банки будуть змушені йти на злиття або збільшувати кількість акціонерів, тобто втратять свою "кишенькову" форму. Негативною стороною є і те, що малі банки можуть перейти під скритий контроль російського капіталу. На сьогоднішній день важко оцінити наскільки це небезпечно. Все залежить від того, які акціонери прийдуть в українські банки і які цілі поставлять перед собою. На мій погляд, присутність російського капіталу в українських банках не повинно шкодити нашій банківській системі. Конкурувати на рівних з російськими, українськм банки не зможуть, адже російська банківська система на 2-3 роки старша і має набагато більші активи. Тому варіант присутності російських акціонерів можливий тільки при збереженні контрольного пакету акцій банків за українськими акціонерами.
На сьогоднішній день банки стримко починають нарощувати якість надаваємих послуг та розширюють спектр нових. Так майже всі банки є членами телекомунікаційної системи міжнародних переказів S.W.I.F.T., системи грошових переказів WESTERN UNION, багато банків почали випускати пластикові карти міжнародних платіжних систем VISA та Master Card. Саме тут комерційні банки стрімко обігнали колишні державні банки. Так, наприклад, 85% випущених пластикових карт припадиє на "Аваль" та "Приватбанк".
Висновки
Підсумовуючи все вище сказане можна констатувати, що молода банківська система України знаходиться у важкому стані. Адже для того, щоб вона еффективно працювала необхідно дві речі: стабільне законодавство та достатня грошова маса. На сьогоднішній день більша частина грошової маси знаходиться поза банківською системою. Тобто кошти зберігаються або "в кишені" або на рахунках в закордонних банках. До цього привело ряд об'єктивних причин. Свого часу (1992 р.) в Україні не був створений механізм контролю за поверненням валютної виручки. Тобто товари та сировина скуповувались за національну валюту, яка швидко знецінювалась, і продавались за кордон за вільноконвертовану валюту, яка осіла в закордонних банках. Зараз цими грошима Україна отримує позики від Міжнародного Валютного Фонду та інших кредитних установ. Правда слід відмітити,що на сьогоднішній день зроблені певні кроки для повернення коштів з-за кордону. Українські банки почали відкривати анонімні валютні рахунки. За рік роботи банків з анонімними рахунками на них поступило більше 800 млн. доларів. Друга причина - нехватка грошової маси - це недовіра населення до банків. Банкрутство таких великих банків як "Відродження", "Градобанк" та "INKO" призвело до того, що більша частина грошей населення зберігається не в банківських установах.
І третя проблема в нестабільному законодавстві. На сьогоднішній день банки не можуть прорахувати майбутню еффективність підприємства тому, що одна постанова або закон можуть перекреслити всі економічні розрахунки. Відповідно банки не можуть проводити довгострокове кредитування. Крім того, великий податковий тягар призводить до того, що багато підприємств здійснюють свої операції з готівкою, минуючи банки.
По якості роботи українські банки мало в чому поступаються західним банкам. На сьогоднішній день українські банки пропонують своїм клієнтам близько ста видів послуг. І якщо уряд країни зможе вирішити законодавчу проблему та проблему повернення коштів в Україну, то через кілька років ми будемо мати банківську систему, яка ні в чому не буде поступатись системам західних країн.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1.Акредитиви - Документарне інкасо - Банківські гарантії. - Цюріх, Кредит Свісс - 77 випуск - 1996.
2."Банківська справа" - №№1-4 - 1995.
3.Воронов А., Гольцберг М.А. Міжнародна торгівля - К.:Біном - 1996.
4.Гольцберг м.А., Хасан-Бек Л.М. Кредитування - К.:БХВ - 1994.
5.Гамідов Г.М. Банковское и кредитное дело - М.:ЮНИТИ -1994.
6.Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит - К.:Лібра - 1996.
7.Севрук В.П. Банковские риски - М.:Дело - 1994.
8.Колесников В.И. Банковское дело - М.:Финансы и статистика - 1995.
9.Мороз A.H. Основи банківської справи - К.:Лібра - 1994.
10.Миловидов В.Д. Современное банковское дело - М.:МГУ - 1993.
11.Луців Б.Л. Лізінг і факторінг як альтернативне джерело кредитування та інструмент збуту - К.:ІСДО - 1993.
12.Постанова правління НБУ №69 від 25.03.96.