В
ступ
Практично у всьому світі діяльність, повязана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість, оптові та роздрібні торгові підприємства.
Сільське господарство є однією з основних галузей народнго господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспілного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.
У с/г велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпеченняві відповідним набором , комплексом різної сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простаювала міжсезонний період, то має бути універсальною.
Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом.
В с/г існує велика залежність результатів виробництва від погодніх умов, зокрема у південній частині України часті посушливі роки – врожай зменшується.
2.Поняття агропромислового комплексу (АПК), його склад, місце і значення в економіці України
Сільське господарство багато тисячоліть існувало як єдина самостійна галузь. У ті далекі часи розвитку первісного суспільства ще не було інших галузей. Як єдино найстародавніший вид людської діяльності сільське господарство вимушено було існувати на повному самозабезпеченні. Знаряддя обробітку землі виготовлялись з каміння і дерева, енергоресурси були у вигляді людської мускульної сили та робочої худоби.
З часом з'явилися інші галузі. Вони все більше задовольняють різноманітні потреби всього людства, у тому числі і потреби сільського господарства. Поступово, з розвитком все більшого числа міст і промислових центрів, зростає число галузей, що знаходяться за межами сільського господарства, але які працюють на його користь.
Сільське господарство, таким чином, втрачає свою віковічну ізольованість і об'єктивно взаємодіє з іншими галузями, кількість яких поступово збільшується в міру розвитку продуктивних сил суспільства.
Для зручності планування, аналізу, обліку і фінансування різноманітних галузей АПК поділяють на окремі ланки (блоки, сфери, групи). В економічній літературі зустрічається групування від 3 до 5 ланок, блоків. Але найбільш поширена модель АПК - трьох блочна (3-х ланкова). Сучасний трьох-блочний АПК у більшості країн (у тому числі і в Україні) умовно характеризується такими складовими:
І блок
об'єднує промислові галузі і підприємства, що виготовляють для сільського господарства техніку, добрива, отрутохімікати, комбікорми, гербіциди, будівельні матеріали, електроустаткування тощо.
ІІ блок
охоплює всі сільськогосподарські підприємства незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності .
ІІІ блок
включає заготівлю, переробку, збереження, транспортування і збут сільськогосподарської продукції; шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, об'єкти зв'язку, житлово-побутового, оздоровчого та культурного призначення, банківські, науково-дослідні установи, навчальні заклади та ін.
Таким чином, АПК являє собою сукупність галузей економіки будь-якої країни, зайнятих виробництвом, переробкою, збереженням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції .
В сучасних умовах АПК України - це теж значний самостійний міжгалузевий сектор економіки України. Від ефективності функціонування АПК у значній мірі залежить економіка всіх галузей України.
3.Сільське господарство - основна ланка АПК
Економічна наука визначає, що з усіх трьох ланок АПК головною є друга ланка:
По-перше
, сільське господарство у своєму подальшому розвитку потребує покращення кількісних і якісних показників засобів промислового виробництва, що виготовляють галузі першого блоку АПК.
Вказані проблеми особливої актуальності набули в останні роки, коли з різних обставин значно знизилась технічна і енергетична оснащеність сільськогосподарських підприємств.
Подібне становище склалося з ґрунтообробною, посівною та іншою технікою. У зв'язку з цим посилюється роль сільського господарства щодо розширення ринку матеріально-технічних ресурсів, які виготовляють галузі першого блоку АПК.
По-друге
, сільське господарство забезпечує сировиною багато підприємств галузей ІІІ сфери АПК (цукрові, консервні і молокозаводи, м'ясокомбінати, пивоварні і спиртозаводи та ін.); крім харчової промисловості сільське господарство є постачальником сільськогосподарської сировини для легкої промисловості (наприклад, для підприємств з переробки тютюну, льону, коноплі, вовни і шкіри сільськогосподарських тварин).
Сільськогосподарські підприємства потребують підготовки достатньої кількості науково-педагогічних працівників, спеціалістів сільського господарства (агрономів, інженерів та ін.), а також висококваліфікованих робочих кадрів (трактористів-машиністів, комбайнерів та ін.).
Адже сільське господарство порівняно до більшості галузей економіки України значно поступається за рівнем освіти наявних кадрів всіх рівнів акредитації навчальних закладів. Отже сільське господарство визначає подальший розвиток усіх галузей, підприємств і установ ІІІ сфери АПК. Саме ця ланка є тепер найскладнішою у складі агропромислового комплексу України.
Особливої уваги потребує розвиток переробної промисловості, що зумовлено такими обставинами:
- збільшенням валової продукції сільського господарства, яка безпосередньо (в повній або значній мірі) підлягає переробці (цукрові буряки, овочі, фрукти, картопля, молоко, м'ясо та ін.);
- неухильним підвищенням питомої ваги перероблюваної продукції в складі її валового виробництва;
- необхідністю скорочення строків переробки багатьох видів продукції.
По-третє
, безпосередньо в сільському господарстві формується кінцевий продукт діяльності всього багатогалузевого АПК, який включає: предмети споживання, що виготовляються із сільськогосподарської сировини; сільськогосподарські продукти, що споживаються після (або без) попередньої промислової переробки; продукцію, що поповнює державні експортні та резервні ресурси.
Таким чином, сільське господарство, виконує об'єднуючу функцію між І і ІІІ сферами АПК, які працюють з метою збільшення обсягів виробництва та поліпшення якості продуктів харчування і промислових товарів, що виготовляються із сільськогосподарської сировини. Воно визначає кінцевий результат діяльності всього агропромислового комплексу і тому в його складі є основною ланкою.
1.С
ільське
господарство
,
його
структура
Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство.
Сільське́ господа́рство
(с/г
) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості.
Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих, сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.
В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються.
Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.( Таб.1)
В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.
Таблиця 1
СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
у 2009 р. (у господарствах усіх категорій)
Показники
|
У порівнянних цінах 2008р., млн грн
|
В%
|
Продукція сільського господарства |
28112 |
100 |
Продукція рослинництва
|
1 7364 |
62,1 |
Зернові культури |
5661 |
20,1 |
Технічні культури |
1787 |
6,3 |
Картопле-овочебаштанні |
6386 |
22,5 |
Плодоягідна та виноградна продукція |
1779 |
6,3 |
Кормові культури та інша продукція рослинництва |
1751 |
6,9 |
Продукція тваринництва
|
10748 |
37,9 |
Вирощування худоби та птиці |
4967 |
17,5 |
Молоко |
4218 |
14,8 |
Яйця |
1015 |
3,6 |
Вовна |
11 |
0,04 |
Інша продукція тваринництва |
537 |
1,96 |
Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.
Таблиця 2
ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1990—1997
pp
.
Роки |
Продукція сільського господарства | в тому числі |
||||
млрд. грн. |
в% |
продукція рослинництва | продукція тваринництва | |||
| млрд. грн. | в% | млрд. грн. | в% | |||
1990 |
48,6 . |
100 |
24,3 |
50 |
24,3 |
50 |
1995 |
31,6 |
100 |
17,9 |
56,6 |
13,7 |
43,4 |
1996 |
28,6 |
100 |
16,4 |
57,3 |
12,2 |
42,7 |
1997 |
28,1 |
100 |
17,4 |
61,9 |
10,7 |
38,1 |
Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.
Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.
Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва.
Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.
Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.
Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.
Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв'язанні актуальних проблем аграрного сектора повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо.
Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.
Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій .
Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.
Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.
До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складас рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).
Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.
Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих.
Землі України характеризуються високою природною і економічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степових областей, де зосереджена третина їх світових запасів. Під чорноземами зайнято більше половини (55%) ґрунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.
В Лісостепу досить поширені сірі лісові фунти (7%). В Поліссі переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові грунти, які потребують вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а найбільше на півдні) є невеликі площі солончаків, що потребують глибокого промивання і внесення добрив.
Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання. Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12—17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основному верхній — найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів.
Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обгрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає пересушення торфово-болотних грунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості грунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в районах зрошувального землеробства призводять до підвищення ґрунтових вод, підтоплення, засолення земель.
Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення грунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо.
Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться 12—14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природокористування.
Висновок
Список використаної літератури
1.
Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник – К: КНЕУ, 2004-624с;
2.
Саблук П.Т., Юрчишин В.В. Економіка АПК- 2004-№4- с-3-11
3.
Зборьський В.В. Бухгалтерия в с/г-2010-№20-с-24-31
4.
Зубова О.В. Економіка АПК і природокористування: вісн. ХНАУ,-2008-№7 с 238-333
5.
Бізольд Б.Х., Михайлова Л.І. С/г пі-ва соціальний та економічний буфер сучасності с200-224
Зміст
Вступ
……………………………………………………………………………..11.
Сільське господарство, його структура…………………………………….2
· Таблиця 1
· Таблиця 2
2.Поняття агропромислового комплексу (АПК), його склад, місце і значення в економіці України……………………………………………………………..8
3.
Сільське господарство - основна ланка АПК……………………………….10
Висновок
………………………………………………………………………..13
Список використаної літератури
…………………………………………....14