Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

Київський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

Основи економічної теорії

„Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні
”

виконав: студент групи МО-12

перевірив: Головаш
Богдан

Едуардович

Київ 2005

Зміст

Вступ 3

Частина І.
Поняття малого бізнесу та його роль в сучасній економіці.

1. Поняття підприємницької діяльності

а)загальне поняття 5

б)малий бізнес як особливий вид підприємництва 7

2. Законодавча база 10

3. Роль малого бізнесу в ринковій економіці 12

Частина ІІ.
Динаміка розвитку малого бізнесу в Україні.

1. Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в Україні 17

2. Діяльність малих підприємств в Україні (на прикладі Волинської області).

а)Аналіз кількості малих підприємств
20

б)Аналіз діяльності малих підприємств за галузевою ознакою
25

в)Аналіз фінансових результатів та ефективності діяльності малих підприємств
28

Частина ІІІ.
Проблеми малого бізнесу та напрямки його розвитку.

1. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні
32

2. Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого підприємництва в Україні 35

3. Форми державної та регіональної підтримки малого підприємництва
38

Висновки
. 41

Список використаної літератури. 43

ВСТУП

Протягом довгого історичного періоду економісти, істо­рики й політичні діячі всіляко применшували роль малого бізнесу (МБ) в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств (МП) у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх видів підприємницької діяльності, проте спо­чатку малий бізнес не мав особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринко­ва економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників, матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підриємств. В таких країнах, як Польща, Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення вільної ринкової еконооміки.Після появи позитивних результатів лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений створенням малого бізнесу.

Саме тому у вітчизняній економічній науці з’явилося досить багато праць, де науковці висловлюють свої, часто неоднозначні, думки щодо місця малого підприємництва в сучасній економічній ситуації. При написанні даної роботи опрацьовані наробки українських та зарубіжних вчених, а саме: Блінова О., Варналій З.С., Герасимчук В.Г., Гладкової Л., Єрмошенко М.М., Жука О., Кузьміна О.Є., Колота А.М., Реверчука С.К. та інших.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого бізнесу в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних викладок щодо розвитку малих підприємств в умовах перехідної екрноміки та визначення їх місця в економіці регіону. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

– уточнення суті економічної категоріїї “мале підприємство”;

– аналіз факторів формування та розвитку МБ в перехідний період;

– вивчення досвіду розвитку МБ в країнах з розвинутою ринковою економікою;

– аналіз функціонування малих підприємств у Волинській області;

– аналіз проблем функціонування МП;

– визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний період, об’єктом – малі підприємства Волинської області.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний період. Основними використовуваними методами є: статистичний, аналітичний, тренду, порівняння, узагальнення. Інформаційну базу дослідження становлять статистичні джерела Держкомстату України, Волинського обласного управління статистики, публікації в пресі.

Наукова новизна роботи полягає в наступному:

– узагальнено різні підходи до визначення суті економічної категоріїї “мале підприємство”;

– здійснено аналіз факторів формування та розвитку малого бізнесу в перехідний період;

– коротко узагальнено досвід розвитку малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою;

– здійснено аналіз сучасного стану функціонування МП у Волинській області;

– здійснено аналіз проблем функціонування МП у сучасних умовах;

– здійснено спробу визначити шляхи розвитку МП в Україні.

Частина І.Поняття малого бізнесу та його роль в сучасній економіці.

1. Поняття підприємницької діяльності.

- Загальне поняття
-

Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності і самоокупності.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатись майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами, а також інші права.

Функції підприємництва:

а)ресурсна – передбачає, що підприємництво націлене на найбільш ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів з обов’язковім врахуванням останніх досягнень науки і техніки;

б)організаційна – зводиться до дій по організації виробництва товарів та послуг, їх збуту, а також маркетингу, менеджменту та реклами;

в)мотиваційна і соціальна – націлена на створення мотиваційного апарату підприємства і задоволення суспільних потреб споживачів.

Формування ринкової структуриекономіки призводить до появи різноманітних форм суб’єктів господарювання(тобто підприємств), які в овновному класифікуються за такими критеріями:

- форма власності;

- форма організації;

- розміри.

Відповідно до форм власності, підприємство може бути:

а)індивідуальне – засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здіснюється виробництво, весь прибуток належить виробнику;

б)сімейне – засноване на власності і праці членів однієї сім’ї;

в)приватне – засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

г)колективне – засноване на власності колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської або релірійної організації;

д)державне – засноване на загально-державній власності;

е)комунальне, або муніципальне – засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

ж)спільне – засноване на об’єднанні підрприємств різних форм власності;

з)орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

За формою організації підприємства можна поділити на:

а)товариства, або партнерства – форма організації, що базується на об’єднанні(пайовому, частковому) майна різних власників; як правило це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів; розрізняють:

- товариство з повною відповідальністю;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- змішане товариство;

б)асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності(вони не повинні втручатись в комерційну або виробничу діяльність будь-якого з її членів;

в)корпорації, або акціонерні товариства - договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

За розмірами можна виділити:

- малі підприємства;

- середні підприємства;

- великі підприємства.

Значна частина виробництва припадає на малий бізнес. За об’ємом мала підприємницька діяльність є дійсно малою, але при цьому вона має неабияке значення і грає значну роль. Без малого бізнесу функціонування народного господарства та економіки в країні за всіх рівних умов важко уявити.

- Малий бізнес як особливий вид підприємництва
-

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.

Мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство – це невелике виробництво.

Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн.ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це імманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще виявляється в виконуваних ними функціях.

1. Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою.Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана великими компаніями.

2. Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в економіці.

3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше індивідуального підходу в розробках.

4. Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення проблеми зайнятості).

5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань.

2. Законодавча база.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р. (зі змінами і доповненнями), підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільний найм працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (дієздатними вважають осіб піс­ля досягнення повноліття – 18 років);

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

- об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Закон "Про підприємництво" передбачає також певні обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Так, заборонено займатися підприємництвом:

- військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

- особам, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

- особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації, займати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

3. Роль малого бізнесу в ринковій економіці.

Підприємництво — первинна ланка народного господар­ства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та нада­ють послуги населенню, суспільству з відповідною систе­мою виробничих відносин.

На основі суспільного поділу праці народне господар­ство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статисти­ка налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку вели­чина валового національного продукту, рівень життя насе­лення.

Підприємництво у політекономічному розумінні — це пер­винна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина ство­рюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення мате­ріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися май­ном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалі­зовану продукцію і з якого оплачуються рахунки іншихпідприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, ви­плачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

Тривалий час в економічній науці та практиці була поширена думка про переваги великого виробництва над дрібним. Тому вживалися заходи щодо централізації ви­робництва. З цією метою у 60-х і особливо у 70-х роках наполегливо проводилася політика створення на території республік колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, виробничих і науково-виробничих об'єднань. Наприкінці 60-х років їх налічувалося в СРСР- 608, а на початку 1981 р. стало вже 4,1 тис., наприкінці 1990 р. — 4,7 тис. У них об'єднувалася половина підприємств країни. В організації таких об'єднань не обійшлось без помилок. Був взятий курс на ліквідацію малих і середніх підпри­ємств шляхом їх штучного залучення до об'єднання. Такі адміністративно-організаційні утворення в ряді випадків були малоефективними і не дали очікуваних результатів. Підтвердженням цього є те, що у таких об'єднаннях було зайнято понад 60 % виробничого персоналу, а давали вони продукції трохи більше 57 %.

Важливою проблемою суспільного виробництва є ви­значення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальни­ми вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень на­уки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефек­тивне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, про­фесійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим.

Розрахунки економістів показують, що на сучасному етапі розвитку продуктивних сил в автомобільній промис­ловості найбільш вигідними є підприємства з обсягом виробництва 500-600 тис. легкових і 130—150 вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільша ефек­тивність досягається на підприємствах, що виробляють 4— 5 млн. пар взуття на рік. Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективнос­ті роботи підприємства через збільшення термінів будів­ництва, транспортних витрат, ускладнення у системі уп­равління підпривмством тощо.

НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробни­цтва, збЬялпенням підприємства. На перший погляд здаєть­ся, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програм­ним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно до потреб ринку.

При визначенні оптимальних розмірів підприємств вра­ховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб насе­лення у тому чи іншому товарі тощо.

Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені під­приємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні ново­введення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.

Дрібні підприємства можуть бути субпостачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигід­но обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підпри­ємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другоряд­ним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основ­ним, а це у свою чергу впливав на якість кінцевого виробу.

Для малого підприємства дрібні деталі є основними виробами, тому вони приділяють їм належну увагу. Малим підприємствам властива вузька спеціалізація виробництва, вони виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві деталей іншим, що служить додатковим сти­мулом у боротьбі за якісні поставки продукції.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду.

В кінці 80-х років у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємницва за кількістю є значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Показник щорічного приросту нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії 1,1%, у Франції – 1,5%, В США – 8%.

Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих (а за прогнозами на 2000 рік ця частка складе 70%) у приват­ному секторі і на нього припадає 47% загального об­сягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.

Революцією в галузі малого бізнесу стала кон­цепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млрд. до­ларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг.

Кінець 80-х років став бумом малого підприємництва у Великобританії. У 1987 році було зареєстровано 42 тис. МП, в 1990 році – 87 тис., в 1993 році – 409 тис., в 1997 – 2,37 млн.

У Франції в 1998 році МП становили 94% від усієї чисельності. В них зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує проблему зайнятості. За галузевою ознакою МП найбільш поширені в сфері послуг, торгівлі, будівництві (80% зайнятих), в меншій мірі – в промисловості (54%), транспорті (28,6%).

Частка МП в економіці Японії за обсягами реалізованої продукції становить 58% в промисловості, вона складає 64% торгового обігу і 79% роздрібного товарообігу. В Японії функціонує більше 6,5 млн. МП, на яких зайнято 82% працюючих.

Найбільше МП з країн ЄС мають Італія, Англія, Німеччина, Франція, Іспанія. При середній кількості МП на 1000 жителів – 45 одиниць, Греція, Іспанія, Італія, Португалія мають 65 одиниць, Нідерланди, Данія, Франція – 30.

До кінця 70-х років вва­жалося, що більшість нових робочих місць ство­рюється на великих підприємствах. Але дослідження вияви­ли, що протягом 1969-1976р. у США, завдяки малим підприємствам з двадцятьма й менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні. Отже, менші корпорації активніше шукають но­вих можливостей. Це підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Скажімо, в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових ресурсів.Порівняємо структуру підприємств в Європі та США.

Розмірна структура підприємств в ЄС та США*, %

Кількість працівників, чол.	США	ЄС
До 100 100-499 500 і більше Всього	47/20 18/15 35/65 100	55/42 16/20 29/38 100

* У чисельнику наведено всі сектори економіки, у знаменнику – виробництво.

Як бачимо, на МП в ЄС зайнято більше населення, ніж у США, тобто в країнах ЄС мале підприємництво є важливішим щодо зайнятості, особливо у виробництві. Незалежно від критерію визначення МП, вони становлять в ЄС 95% усіх підприємств.

Зі статистичних даних можна зробити висновок, що найбільша питома вага МП на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім часом МП ефективно функціонують в сфері точного машинобудування, приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки.

Кількісний ріст МП у промисловості обумовлюється, в основному, спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від крупномасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного, індивідуального випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.

Варто також зазначити, що такий розквіт малого підприємництва в економічно розвинених країнах вдалось досягти завдяки існування ефективної державної політики підтримки сприяння розвитку даної сфери.

Частина ІІ. Динаміка розвитку малого бізнесу в Україні.

1. Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в Україні.

Найважливішими чинниками значної ролі ма­лого бізнесу в перехідній економіці є:

– структурні розриви в економіці, викликані неефек­тивністю командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);

– неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на регулятивний захист,державні підприємства не могли конкурувати з ефективнішими приватними компаніями, орієнто­ваними на прибуток);

– низький технологічний рівень вітчизняної промисло­вості (створив можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні технології або використали доступ до іноземних технологій);

– низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до підприємницької діяльності);

– мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.

Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у прискоренні перехідних про­цесів. Можна навести ряд аргументів щодо того, що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну ефек­тивність.

Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів, зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі відносини з іншими країнами з вільною ринко­вою економікою. Незважаючи на ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною не­ефективності економіки є відсутність гнучкого й при­стосованого до нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко пояснити й підтвер­дити високою часткою (50%) тіньової економіки в Ук­раїні.

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працюєза умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консуль­таційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредит­ної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психо­логічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та уста­леність законодавства, фінансова стабільність, дос­тупність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Нині сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується висо­ким ступенем неефективності. Одночасно українські підприємства потерпають від надмірних податків і складної системи регулятивних норм. Але останнім часом спостерігається значний ріст малого бізнесу в багатьох сферах: запровадженні нових гнучких технологій; розширенні попиту споживачів, який відходить від стан­дартних товарів масового виробництва, і звертається до товарів, які мають свій стиль і характерні риси. Ці досягнення можна пояснити певними перевагами малих підприємств у пристосуванні до умов перехідної економіки. Невеликі фірми вхо­дять у ринок, не маючи проблем більшості державних підприємств, таких як, скажімо, великі накладні вит­рати, неефективність у використанні капіталу та тру­дових ресурсів, заборгованість тощо. Однак успішна роль малого бізнесу при змінах в економіці – це не просто здатність швидко накопичувати капітал, використовуючи можливості, створені безладдям в еко­номіці.

За нинішньої си­туації в Україні розвиток малого бізнесу повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів. Тільки енергійний розвиток МП забезпечить соціальну реструктуризацію суспільства і перехід у цивілізований ринок.

Отже, розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідний. Його становлення має позитивне значення для національної економіки, що значною мірою обумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.

2. Діяльність малих підприємств в Україні (на прикладі Волинської області).

- Аналіз кількості малих підприємств
-

У 1999 році серед підприємств, що мали обсяги виробництва, кожне друге належало до малого бізнесу. Ними вироблено продукції, виконано робіт та послуг на 8,6% від загальнообласного обсягу (140,5 млрд.грн.).

Перед тим, як здійснювати аналіз діяльності МП, варто сказати, що наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення “статистично малого підприємства”. До цієї категорії належать суб’єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

50 осіб– у промисловості (крім харчової– до 40 та поліграфічної– до 20) та сільському господарстві;

40 осіб – у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій – до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення – до 25чол.);

30 осіб– у житловому господарстві (у тому числі готелі– до 10 чол.);

20 осіб– у транспорті, зв’язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;

15 осіб – у торгівлі, постачанні і збуті;

10 осіб – у всіх інших галузях економіки.

Згідно Указу Президента суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприєм-ницької діяльності; юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн.грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

У 1998 році управлінням статистики Волинської області було зареєстровано 1894 малих підприємств, що становить 54,8% до загальної кількості підприємств. Найбільша кількість малих підприємств працювала в сфері торгівлі та громадського харчування (1021). В галузях фінансів, кредиту, страхування, пенсійного забезпечення, а також в об’єднанні громадян спостерігалась повна відсутність малих фірм.

В 1999 році помітно збільшилась кількість малих підприємств в промисловості (1998 рік – 275, 1999 рік – 393), а також в будівництві (1998 рік – 210, 1999 рік – 244). Значно зменшилась частка малих фірм в галузі невиробничих видів побутового обслуговування населення, кількість яких в 1998 році становила 102, а в 1999 році – 30.

Щодо малих підприємств згідно Указу Президента, то їх на 1999 рік налічувалося 2921, що становило 76% до загальної кількості підприємств. Їх найбільше в торгівлі і громадському харчуванні – 1437. Друге місце посідає промисловість – 393 малих підприємства. Найменшу кількість суб’єктів малого підприємництва зафіксовано в сфері об’єднань громадян – 2, в сфері фінансів і кредиту спостерігалась повна їх відсутність.

В розрахунку на 10000 населення у Луцьку припадає 58 малих підприємств, Ковелі – 26, Володимирі-Волинському – 21, Нововолинську – 19, Луцькому районі – 16, Ківецівському – 15, Старовижівському – 14, Локачинському – 13, в середньому по області – 22.

В деяких МП області здійснювались заходи з нарощування обсягів вироб-ництва, оновлення асортименту продукції, введення нових ліній. Так, у цьому році освоєно виробництво ковбасних виробів ВАТ “Луцький РТП”; комбікормів – спільним українсько-польським підприємством “Агропродукт”. Пробну партію приправи “Домашня” виготовила ВКФ “Всеволод” (Луцький район). Підприємець П.А.Захарчук викупив цех плодоконсервного заводу у м. Берестечко (Горохівський район), де здійснює випуск перших партій продукції, вже підписано документи на отримання пільгового кредиту. Мале підприємництво ефективно працює у галузі нафтобізнесу, відкрита нова автозаправка європейського зразка “Марс” (м. Нововолинськ).

Успішно працюють суб’єкти підприємництва у виробництві товарів народного споживання: випускаються нові високоякісні шампуні, креми, гуашні фарби і упаковка до них, столярні вироби, випікається хліб, кондитерські вироби, б’ється соняшникова олія, переробляється зерно, надаються різні види послуг – транспортні, з пошиття одягу, ремонту взуття, побутової техніки, комп’ютерної і телевізійної апаратури. ВАТ “Нотекс”, ВАТ “Оснастка”, ВАТ “ДОК”, ВАТ “Швейна фабрика”, ВАТ “Конза”, ВАТ “Хлібзавод”, ТОВ “Вікі” (м. Нововолинськ) відкрили фірмові магазини, відділи, кіоски з продажу власної продукції.

Кількість статистично малих підприємств за галузями економіки

за 1998-1999 роки

Галузі	Кількість підприємств, всього		Статистично малі підприємства
			всього		в % до загальної кількості
	1998	1999	1998	1999	1998	1999
Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Рибне господарство Транспорт і зв’язок транспорт зв’язок Будівництво Торгівля та громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно-обчислювальне обслуговівання Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Геологія та розвідування надр, геозодична та геофізична служби Виробничі види побутового обслуговування населення Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Житлово-комунальне господарство Невиробничі види побутового обслуговування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення Управління Об’єднання громадян	3454 482 486 31 3 101 90 11 356 1409 41 47 16 5 32 3 - 39 78 186 33 24 35 26 9 10 2	3843 574 498 34 5 136 123 13 375 1513 43 73 37 7 54 10 140 52 91 52 47 24 32 27 8 9 2	1894 275 40 2 - 45 39 6 210 1021 6 tyle="text-align:center;">20 11 4 29 1 - 32 20 102 26 11 14 19 - 6 -	2311 393 54 6 2 77 67 10 244 1113 8 47 33 7 49 9 82 44 21 30 39 11 12 22 - 8 -	54.8 57.0 8.2 6.4 - 44.5 43.3 54.5 59.0 72.5 14.6 42.5 68.7 80.0 90.6 33.3 - 82.0 25.6 54.8 78.8 45.8 40.0 73.1 - 60.0 -	60.1 68.5 10.8 17.6 40.0 56.6 54.5 76.9 65.1 73.6 18.6 64.4 89.2 100. 90.7 90.0 58.6 84.6 23.1 57.7 83.0 45.8 37.5 81.5 - 88.9 -

Важливим підходом до вивчення діяльності малих підприємств є такі показники, як групування малих підприємств за обсягами виробництва продукції (див. додаток 5).

Найбільша кількість підприємств (527) нараховується серед підприємств, обсяги виробництва яких становлять 0,1-150,0 тис.грн. Лише одне мале підприємство має обсяги виробництва понад 10000 тис. грн. Не мають обсягів виробництва 697 малих підприємств. Найбільші обсяги реалізованої продукції (2238775,4 тис.грн.) мають малі підприємства, обсяги виробництва яких зосереджені в межах 0,1-150,0 тис.грн.

Середньооблікова чисельність працівників найбільша на малих підприємствах з обсягами виробництва 0,1-150,0 тис.грн. (12285 чол.). Найменша кількість осіб (33 чол.) працює на підприємствах з обсягами виробництва понад 10000 тис.грн.

Середньомісячна заробітна плата всіх працівників на підприємствах з найбільшими обсягами виробництва становить 752,02 грн., на підприємствах, що не мають обсягів виробництва – 54,80 грн.

Обсяги валових інвестицій у основний капітал відсутні в МП з обсягами виробництва понад 10000 тис.грн. На фірмах з обсягами 3000,1-5000,0 тис.грн. валові інвестиції склали 3045,0 тис.грн. На одне таке підприємство припадає 761,25 тис.грн. інвестицій.

Проаналізувавши кількість малих підприємств, можна зробити висновок, що їх кількість зростає. Це свідчить про доцільність заснування малих фірм, які набирають найбільшого поширення серед підприємств різних форм власності.

Аналіз діяльності малих підприємств за галузевою ознакою

Важливим показником діяльності малих підприємств є обсяги виробництва. Найвизначніше місце серед підприємств, що мали обсяги виробництва, посідають малі підприємства сфери торгівлі та громадського харчування. Ними в 1998 році вироблено продукції, надано послуг на суму 29647,1 тис.грн., в 1999 році – 47630,7 тис.грн. Підприємства, які діють в галузях сільського господарства, операцій з нерухомим майном, матеріально-технічного постачання і збуту, а також житлового господарства в 1999 році зменшили обсяги виробництва, порівняно з 1998 роком. Обсяг виробленої продукції у всіх інших сферах збільшився.

Найбільша кількість МП працює в м. Луцьку – 840, в м. Ковелі – 143. Найменшу кількість малих підприємств зареєстровано в Володимирі-Волинському районі – 8.

В 1999 році в м.Луцьку вироблено продукції на суму 85837,2 тис.грн., реалізовано – на 308681,7 тис.грн. Луцький район також вирізняється поміж інших районів Волинської області обсягами виробленої і реалізованої продукції, які відповідно становлять 1363,5 тис.грн. і 37100,7 тис.грн.

В наступній таблиці відображено наявність основних фондів МП області.

Наявність основних засобів малих підприємств області

в галузях економіки за 1997-1998 роки, тис.грн.

Галузі	1997	1998	Відхилення
Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Транспорт Зв’язок Будівництво Торгівля та громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно-обчислювальне обслуговування Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Виробничі види побутового обслуговування населення Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Житлово-комунальні організації Житлове господарство Комунальне господарство Невиробничі види побутового обслуговування населення, включаючи прокат предметів Побутове обслуговування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Управління	331237.0 127475.5 21399.8 223.5 2185.9 729.5 20527.0 28359.2 1274.8 3280.0 5.9 561.9 145.8 2020.7 3084.2 114923.5 84417.3 30506.2 487.7 2508.4 278.8 1337.5 2886.7 31.0 18.1	507254.6 126859.5 12926.4 224.2 2585.7 737.1 19953.9 31123.2 1231.5 4081.1 6.3 165.9 361.1 2163.8 2310.3 297182.9 266340.9 30842.0 487.0 2650.8 1004.8 1347.3 2440.2 42.4 20.0	-176017.6 616.0 8473.4 -0.7 -399.8 -7.6 573.1 -2764.0 43.3 -801.1 -0.4 396.0 -215.3 -143.1 773.9 -182259.4 -181923.6 -335.8 0.7 -142.4 -726.0 -9.8 446.5 -11.4 -1.9

Основні фонди
–
це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Всього в 1997 році нараховувалось основних засобів на суму 331237,0 тис.грн., в 1998 році – на 507254,6 тис.грн. Найбільше основних засобів в 1997 році було в житлово-комунальних організаціях – на 114923,5 тис.грн., в промисловості – на 127475,5 тис.грн., в комунальному господарстві – на 30506,2 тис.грн., у сільському господарстві – на 21399,8 тис.грн., у будівництві – на 20527,0 тис.грн. В 1998 році лідерство зберегли ті ж самі галузі економіки.

Найменшу кількість основних засобів мали малі підприємства, що працювали в сферах інформаційно-обчислювального обслуговування (1997 рік – 5,9 тис.грн., 1998 рік – 6,3 тис.грн.), управління (1997 рік – 18,1 тис.грн., 1998 рік – 20,0 тис.грн.), наука і наукове обслуговування (1997 рік – 31,0 тис.грн., 1998 рік – 42,4 тис.грн.).

На жаль, управління статистики Волинської області не фіксувало такий показник, як наявність основних фондів малих підприємств у 1999 році.

Важливим підходом до вивчення діяльності малих підприємств є аналіз фонду оплати праці та чисельності працівників підприємств за галузями економіки. Загальний фонд оплати праці в 1998 році налічував 14071,7 тис.грн. Велика частка належала промисловості – 3576,8 тис.грн., торгівлі та громадському харчуванні – 5009,2 тис.грн., будівництву – 2200,0 тис.грн. В 1999 році ці галузі займають також передові позиції. Найменший фонд оплати праці як в 1998, так і в 1999 роках, мають малі підприємства, які працюють в сфері операцій з нерухомим майном (в 1998 році – 31,0 тис.грн., в 1999 році – 51,6 тис.грн.), культури і мистецтва (в 1998 році – 38,4 тис.грн., в 1999 році – 25,9 тис.грн.).

В 1998 році середньооблікова чисельність працівників була 12829 осіб. Ця цифра в 1999 році зросла до 17098 осіб. Найбільша кількість працівників в 1998 році мала місце роботи в сфері торгівлі і громадського харчування – 4817, в 1999 році – 5454, промисловості (1998 рік – 3448, 1999 рік – 5668), будівництві (1998 рік – 2048, 1999 рік – 2323). Найменше осіб працювало в таких галузях економіки, як лісове господарство (1998 рік – 8, 1999 рік – 49), операції з нерухомим майном (1998 рік – 27, 1999 рік – 18).

Проаналізувавши діяльність малих фірм, можна зробити висновок, що в 1998-1999 роках найактивніше діяли ті підприємства, що працювали в сферах торгівлі та громадського харчування, будівництва, промисловості.

Аналіз фінансових результатів та ефективності діяльності малих підприємств

Внаслідок реалізації заходів, передбачених Регіональною програмою розвитку малого бізнесу, зростає роль суб’єктів малого підприємництва у створенні фінансових результатів області, ними забезпечується близько 20% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства. Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його дохід і прибуток.

Доход
– як показник фінансових результатів – це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Загальна величина доходу підприємства включає доход від: реалізації продукції, робіт, послуг; реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів); позареалізаційних операцій (пайової участі у здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо).

Прибуток
– та частина виручки, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Вивчаючи ефективність діяльності підприємств, варто розглянути обсяги реалізованої ними продукції (додаток 10). Всього в 1998 році виручка від реалізації продукції становила 487348,6 тис.грн., в 1999 році – 532946,1 тис.грн. Найбільші обсяги зареєстровано в галузі торгівлі та громадського харчування (1998 рік – 347314,7 тис.грн., 1999 рік – 367542,4 тис.грн.), промисловості (1998 рік – 99235,6 тис.грн., 1999 рік – 72856,6 тис.грн.), будівництві (1998 рік – 19953,9 тис.грн., 1999 рік – 26263,4 тис.грн.). Найменші обсяги реалізації робіт та послуг мають місце в сферах операцій з нерухомим майном (1998 рік – 138,1 тис.грн., 1999 рік – 86,5 тис.грн.), а також культури і мистецтва (1998 рік – 88,6 тис.грн., 1999 рік – 96,8 тис.грн.).

Розглянемо фінансові результати госпрозрахункових підприємств за галузями економіки за показником балансового прибутку.

Балансовий прибуток
(валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто він включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.

Всі підприємства на 1997 рік мали 30281 тис.грн. збитку. В 1998 році він становив 194270 тис.грн., а в 1999 році – 121771 тис.грн. При цьому статистично малі підприємства лише в 1998 році мали збитку 7560 тис.грн., в попередньому і наступному роках збитку не було, а прибутку нараховувалось у 1997 році 15656 тис.грн., 1999 році – 1283 тис.грн. Серед малих підприємств в 1998 році найбільші збитки мали фірми, які працювали в сфері торгівлі та громадського харчування – 5580 тис.грн. В 1997 році ці підприємства вирізнялися серед інших найбільшим прибутком – 11609 тис.грн. Можна помітити, що суб’єкти малого підприємництва таких галузей, як промисловість, житлово-комунальне господарство, з кожним наступним роком зазнають все більших збитків. На противагу їм, фінансові результати підприємств лісового господарства, а також транспорту і зв’язку отримують все більші прибутки. Так у 1999 році вони становили відповідно 163 тис.грн. і 222 тис.грн.

Аналізуючи групування фінансових результатів малих підприємств, можна помітити, що в 1999 році кількість підприємств, які одержали прибуток, збільшилась: в 1998 році їх налічувалось 988, а в 1999 році – 1323. Відповідно зменшилась кількість збиткових підприємств, число яких в 1998 році становило 906, а в 1999 році – 885.

В сферах торгівлі і громадського харчування, будівництва, науки і наукового обслуговування, в порівнянні з 1998 роком, збільшилась кількість прибуткових і зменшилась кількість збиткових підприємств. В 1998 році всі малі фірми, які займалися в галузі управління були прибутковими.

Погіршилась ситуація в сільському господарстві, житлово-комунальних організаціях, оскільки в 1999 році малі підприємства зазнали більших балансових збитків, ніж в 1998 році.

В 1998 році найбільший прибуток мали рентабельні підприємства, які діяли в сфері торгівлі та громадського харчування (7118,4 тис.грн.), друге і третє місце посідають відповідно малі підприємства промисловості (3390,1 тис.грн.) і будівництва (967,5 тис.грн.). В 1999 році ситуація не змінилась.

Важливим результатом діяльності малих фірм є їх платежі до бюджету. Загальна сума платежів до бюджету по розрахунку в 1998 році становить 322107,4 тис.грн. При цьому процент надходження платежів до бюджету від малих підприємств наближується до 16%. Процент надходжень платежів до бюджету від малих підприємств і підприємців-фізичних осіб – 21%. Серед усіх підприємств у 1998 році найзначнішу суму платежів до бюджету зареєстровано в сфері промисловості (141932,9 тис.грн.), з яких фактично внесено 123592 тис. грн.

Найбільше платежів до бюджету надійшло від МП торгівлі та громадсь-кого харчування (22784,6 тис.грн.), промисловості (16072,4 тис.грн.), житлово-комунальних організацій (649,0 тис.грн.) Найменше – геологорозвідувальних організацій (2,4 тис.грн.), закладів культури і мистецтва (15,1 тис.грн.), установ, які проводять операції з нерухомим майном (15,9 тис.грн.).

Оскільки в сфері лісового господарства, зв’язку, матеріально-технічного постачання та збуту працює незначна кількість малих підприємств, то й платежі до бюджету в них невеликі. В 1999 році управління статистики інформації про платежі до бюджету не збирало.

Ознайомившись з прибутками і збитками малих підприємств, не можна повністю охарактеризувати, наскільки ефективно працювали підприємства. Для цього розглянемо рентабельність підприємств.

Рентабельність
– це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) роботи підприємства.

Рівень рентабельності в цілому піднявся від 0,1% до 0,9%. З таблиці видно, що в 1998 році найвищий рівень рентабельності (12,7%) мали малі фірми, які працювали в сфері управління, друге місце посідало лісове господарство (11,5%). Найнижчий рівень збитковості мали підприємства матеріально-технічного постачання і збуту (-40,9%). У 1999 році картина змінилась. Малі фірми сфери транспорту показали найвищий рівень рентабельності – 21,7%. Найзбитковішими залишились малі підприємства зі сфери матеріально технічного постачання і збуту (-32,8%) і культури і мистецтва (-24,5%). Для повного уявлення про ефективність роботи малих підприємств, проаналізуємо рентабельність малих промислових підприємств за 1998 рік (за 1999 рік такої інформації немає).

Всього в промисловості працює 275 малих підприємств, серед яких 147 є збитковими, що становить 53,5% до загальної їх кількості. При цьому серед підприємств шкіряної, хутрової і взуттєвої, а також поліграфічної промисловості збиткових немає. Найбільші прибутки від реалізації продукції мали малі підприємства борошномельно-круп’яної промисловості (1420,6 тис.грн.), найзначніших збитків зазнали малі підприємства, діяльність яких зосереджена в паперовій промисловості (1678,7 тис.грн.), а також в борошномельно-круп’яній промисловості (721,7 тис.грн.).

Отже, серед малих промислових підприємств найвищий рівень рентабельності мала шкіряна, хутрова, взуттєва промисловість (66,2%). А найбільший рівень збитковості – промисловість будівельних матеріалів (62,9%). Проаналізувавши фінансові результати і рівень рентабельності МП, можна визначити, суб’єкти підприємництва яких галузей працювали найефективніше – це будівництво, торгівля і громадське харчування.

Частина ІІІ. Проблеми малого бізнесу та напрямки його розвитку.

1.
Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні.

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

–неймовірно важкий тягар оподаткування, що при­мушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

–низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

–відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

–обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів. Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

–недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при ви­ході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обгрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішної ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину а доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткуваня створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів дозволило б знизити рівень корупції.

Українські та іноземні інвестори нвважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов'язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля.

2. Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого підприємництва в Україні.

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситу­ації без активного та позитивного втручання держави може привести до згортання (в основному – через по­дальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає необхідність дієвої державної політики підтримки ма­лого бізнесу. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

створення відповідної нормативно-пра­вової бази;

впровадження спрощеної системи бух­галтерського обліку та звітності малих підприємств;

внесення відповідних змін та доповнень до законів України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність» тощо;

вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні програ­ми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забез­печенням; впровадити єдину вертикальну систему органів ви­конавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об'єднань малого підприємництва; формування та розвиток системи фінан­сової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України «Про систему оподаткування» та інші закони, в яких передбачити скорочення кількості зборів та відраху­вань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізич­них осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансу­вання суб'єктів малого підприємництва; передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із за­значенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створен­ня нових робочих місць;

створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприєм­ництва;

розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;

забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтрим­ки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов'язань;

впровадити віднесений на собівартість витрат, пов'язаних з формуванням страхового фонду (ре­зерву на покриття можливих витрат) при кредиту­ванні малих підприємств;

ввести пільгове оподаткування прибутку ко­мерційних банків, одержаного за рахунок кредиту­вання малих підприємств;

впровадити механізм використання незв'язних іно­земних кредитних ліній та гарантій для фінансуван­ня цільових програм;

визначити чіткий порядок участі донорів і ре­ципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги;

організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб'єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва; проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності; організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків; запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких: спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише «об'єктивною необхідністю» переходу до ринку, а й невід'ємною частиною загальнодержав-ної доктрини соціально-екомічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільспільства,який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів.

Безумовно, суб'єкти малого підприємництва мо­жуть розраховувати перш за все на власні сили, свої матеріальні та фінансові ресурси. У такому випадку державна підтримка не матиме характеру заохочення утриманства та розглядатиметься як щось постійне, та як основне джерело підвищення конкурентоспро­можності і рентабельності.

3. Форми державної та регіональної підтримки малого підприємництва.

Формування державної політики розвитку малого підприємництва, створення цілісної системи його дер­жавно-громадської підтримки – складний і тривалий процес, однак вже сьогодні можливо і необхідно за­класти організаційно-правові та економічні засади відповідної державної політики.

Міністерст­вом економіки, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 086 від 29 січня 1997р. державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки.

Головними завданнями Програми визначені: створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва як важливого чинника розвитку і структурної перебу­дови економіки; цілеспрямоване формування системи державної і суспільної підтримки малого підприємництва; розвиток малих підприємств у виробничій, інно­ваційній та соціальних сферах, створення нових ро­бочих місць, підтримка ділової та інвестиційної діяльності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг; ініціювання фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, а також нових джерел фінансування підприємницької діяльності, у першу чергу за раху­нок власних можливостей малих підприємств, які ефективно розвиваються; формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях; створення широкого прошарку підприємців-власників; формування стимулів для саморозвитку ма­лого підприємництва.

Система програмних заходів включає:

1. Формування правової бази з питань малого підприємництва.

2. Фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва.

3. Матеріально-технічну та інноваційну підтримку ма­лих підприємств.

4. Кадрове і науково-методичне забезпечення розвит­ку малого підприємництва.

5. Організаційне забезпечення, міжнародну фінансо­ву та технічну допомогу у сфері малого підприємництва.

З метою формування правової бази розвитку малого підприємництва Програмою передбачена підготовка низки проектів законів та інших правових актів які відображають специфіку регулювання розвитку підтримки малого підприємництва. Важливим напрямом у реалізації державної підтримки розвитку малого підприємництва є формування стабільної податкової системи. На це, зокрема, направлений Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва”. Така система оподаткування сприятиме росту чисельності малих підприємств та активізації їх.

Особливу увагу приділено розвитку та вдосконаленню фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, в тому числі створення меxанізму кредитування та страхування малого підприємництва.

Програмою передбачається створення державних та громадських структур для підтримки підприємництва, удосконалення організаційного забезпечення розвитку малого підприємництва, зниження адміністративних бар'єрів, удосконален­ня систем реєстрації суб'єктів підприємництва та ліцензування видів підприємницької діяльності, звітності та обліку.

У рамках програм міжнародної фінансової та технічної допомоги від міжнародних ор­ганізацій та країн-донорів Програмою передба­чається здійснити ряд організаційних заходів щодо: створення та підтримки регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо; формування мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів; створення інформаційно-аналітичної мережі для суб'єктів малого підприємництва. Для вирішення передінвестиційних проблем підприємців реалізовуватимуться проекти технічної допомоги за програмою ТАСІS Комісії Європейського Союзу та Консультативною програмою ТРАНСФОРМ уряду Німеччини.

Важливим моментом є врахування регіональних особливостей розвитку малого підприємництва, соціально-економічної ситуації, стану виробничої інфраструктури і низки інших чинників. Для цього розроблялись Регіональні цільові програми підтримки малого підприємництва.

Реалізація Програм за умов економічної стабілізації створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств у 1-2 рази, що дозволить забезпечити значний (близько 1 млн.) приріст нових робочих місць, ріст частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті (10-15%). Це дозволить забез­печити додаткові надходження до бюджету від діяль­ності суб'єктів малого підприємництва, отримати до­даткові товарні ресурси, підвищити рівень конкуренції серед вітчизняних товаровиробників.

Виконання заходів щодо забезпечення розвитку ма­лого підприємництва допоможе вирішенню соціаль­но-політичних завдань; формуванню широкого про­шарку дрібних власників (середнього класу), який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, і, відповідно, послаблення тенденції до соціальної диференціації населення.

ВИСНОВКИ

З вище сказаного можна зробити наступні висновки:

1. Мале підприємство – це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

2. При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

3. Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку, мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, створення середнього класу.

4. Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва; неймовірно важкий тягар оподаткування; низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності; відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів; недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

5. Основними макроекономічними чинниками, які впливають на розвиток малого підприємництва, є: обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку; вкрай незначна інвестиційна активність, обмеженості кредитів.

6. Ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючи підприємств.

7. Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

8. Формування державної політики розвитку малого підприємництва полягає у створенні цілісної системи його дер­жавної та громадської підтримки. Одним з дієвих механізмів розвитку підприємництва є прийняття, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, одноіменної Програми та регіональних програм, які враховують специфіку кожної території і визначають пріоритети розвитку підприємництва.

9. Реалізація Програм створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств, приріст нових робочих місць, росту частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті, додаткових надходжень до бюджету, отримання до­даткових товарних ресурсів, підвищення рівня конкуренції серед вітчизняних товаровиробників; допоможе вирішенню соціаль­но-політичних завдань; формуванню широкого про­шарку дрібних власників, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, і, відповідно, послаблення тенденції до соціальної диференціації населення.

Список використаної літератури

1.Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. Постанова КМУ від 3.04.1996 р. № 404.

2.Про підприємництво. ЗУ від 7.02. 1991 р. №698- ХІІ.

3.Про підприємства в Україні. ЗУ від 27.03. 1991 р. № 887- ХІІ.

4.Про державну підтримку малого підприємництва. Указ Президента України від 12.05.1998 р. № 456/98.

5.Про усунення обмежень, що стимулюють розвиток підприємництва. Указ Президента України від 3.01.1998 р.

6.Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва. Указ Президента України від 3.07.1998 р. № 727/98.

7.Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. – К.: ІЗМН, 1996. – 192 с.

8.Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За ред. О.В.Кужель, А.К.Кінаха, В.В.Костицького. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. – 190 с.

9.Плоткін Я.Д. Підприємцю про підприємництво. – Львів, 1993. – Ст. 63-75.

10. Варналій З. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні // Ринкові перетворення, стр. 58-64.

11. Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности. – М.: Ось-89, 1997. – 336 с.

12. Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур’єр. – 1995. - № 62-63. – Стр. 4.

13. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. – К.: Вища школа, 1995. – 267 с.

14. Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / Ред. Горфинкеля В.Я., Швандара В.А. – М.: ЮНИТИ, 1998. – Стр. 92-117.

15. Кузьмін О.Є., Загородній А.Т., Громяк Л.С. Малі форми підп-риємництва. Навчальний посібник. – Львів: Центр Європи, 1996. – Стр. 4-36.