ВСТУП
Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.
Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.
Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.
Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.
У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.
Отримані знання щодо теорії виробництва і витрат дають можливість підійти до вирішення одного із головних питань економіки, яке стоїть перед кожним підприємством – скільки виробляти продукції і по якій ціні слід її реалізувати. Свої дослідження будемо проводити стосовно підприємств, що діють на ринку досконалої конкуренції. Розкриємо сутність механізму обґрунтування щодо визначення обсягу виробництва, за якого підприємство буде отримувати максимальний прибуток, використовуючи при цьому два можливих підходи до аналізу – загальний : порівняння валового доходу і валових витрат, та граничний : порівняння граничної виручки з граничними витратами. Абстракція досконалої конкуренції є корисною тому, що вона дає можливість зрозуміти ринковий механізм, основи якого є спільними для всіх типів ринків.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КОРИСНОСТІ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ
Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.
Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.
Розглянемо спочатку явище корисності блага. Його корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.
Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців.
Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.
В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.
З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.
Функція корисності – це формула, яка описує загальну корисність кожного набору.
Функція корисності, яка відноситься до кривих байдужості називається порядковою, вона дозволяє асоціювати певне число одиниць корисності з кожним набором і дозволяє оцінити корисність від них.
При аналізі кривих байдужості порівняння наборів товарів може здійснюватись за допомогою двох методів:
1. кардинальний – це система, яка асоціює певне числове значення з кожним набором товарів.
2. ординальний – система, яка визначає, якому з двох наборів товарів споживач віддає перевагу.
Неокласична задача споживача: ,
,
Рис. 1.1. Рівновага споживача
Точка називається станом рівноваги, якщо вона відповідає ситуації в якій споживач не має стимулів для придбання іншого набору.
Стан рівноваги задовольняє двом умовам:
1. точка розташована на бюджетному обмеженні;
2. оптимальний набір надає споживачеві максимальне задоволення.
Знаходження точки рівноваги:
- нахил бюджетного обмеження
=>, (1.1)
Оптимальний набір називається внутрішнім розв’язком, якщо точка рівноваги знаходиться в середині першого квадрату, тобто і .
Якщо оптимальний набір містить лише один товар, то такий розв’язок називається кутовим і для нього не виконується.
Рис. 1.2. Бюджетна лінія
Алгоритм пошуку стану рівноваги:
1.
Функція корисності задано аналітично: ,
, (1.2)
де - гранична корисність (, )
2.
Товари замінники:
Оптимальний розв’язок:
=>
3.
Товари доповнення:
, (1.3)
4.
Шкідливі товари. Споживач витрачатиме всі свої гроші на придбання товарів, які йому подобаються.
5.
Дискретні товари. Перебір
6.
Товари, що споживаються окремо
Гранична корисність () – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.
, , (1.4)
Гранична корисність товару або послуг, яка припадає на одиницю грошових засобів, витрачених на нього, в рівноважному наборі повинна бути однаковою. Згідно з законом спадної граничної корисності, величина граничної корисності має тенденцію зменшуватись по мірі збільшення товару, що споживається.
Сукупна корисність (Total utility) зростає в процесі споживання, але зростає все меншою і меншою мірою.
Висновки: кожен споживач робить свій вибір таким чином, щоб одержати максимальну користь у відповідності з наявним доходом та цінами на продукцію; споживач може проранжувати всі набори (за аксіомою повноти) і в своєму виборі бути послідовним (аксіома транзитивності), але надасть перевагу з більшою кількістю товару (гіпотеза про ненасиченість); граничний рівень заміщення вимірює бажання споживача замінити один продукт іншим і дорівнює нахилу кривої байдужості; гранична корисність кожного товару, яка припадає на одиницю грошових запасів, у стані рівноваги однакова.
РОЗДІЛ 2. КІЛЬКІСНИЙ (КАРДИНАЛІСТСЬКИЙ) ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ КОРИСНОСТІ І ПОПИТУ
2.1. Основні поняття кількісної теорії корисності
Кількісна (кардиналістська) функція корисності має місце в тому випадку, коли ми е тільки можемо визначити розташування і послідовність класів байдужості, а і вказуємо, як ми оцінюємо різницю в рівнях добробуту, що відповідають кожному з таких класів.
Гіпотези кількісної теорії корисності:
1. Споживач витрачає свій бюджет таким чином, щоб одержати максимальне задоволення від сукупного споживання благ;
2. Споживач може висловити своє бажання придбати деяку кількість блага за допомогою кількісної оцінки корисності цього блага. Одиниця, яка є масштабом виміру корисності – ютіль. При цьому кожний вид благ має для споживача загальну корисність і граничну.
Загальна корисність – це сума корисностей всіх наявних у споживача одиниць цього блага:
(2.1)
де - корисність i – тої одиниці блага в ютілях; n – кількість одиниць блага.
Гранична корисність – це зміна загальної корисності набору благ при зміні кількості даного блага на одиницю.
, (2.2)
При диференційованості функції споживання гранична корисність блага даного і-го виду є першою частковою похідною функції корисності U, яка виражає загальний рівень добробуту даного споживача в даній ситуації (при змінній , що відповідає величині споживаного блага даного і-го виду) і позначається або :
, (2.3)
3. Перший закон Госсена: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність індивіда зростає, а гранична – зменшується внаслідок насичення благом (рис. 2.1).
TU, TU
MU
MU
0 X
Рис.2.1. Загальна і гранична корисність
4. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується наступна умова рівноваги:
, (2.4)
або
, (2.5)
Згідно з цією умовою, споживач, який максимізує корисність, купує товари в таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю були рівними.
2.2. Бюджетне обмеження
Бажання споживача безмежні, але доступні споживачеві ринкові кошики – це ті, які відповідають його бюджетним обмеженням.
Бюджетна лінія – геометричне місце точок, що характеризують усі такі набори товарів X та Y, на придбання яких за цінами та споживач повністю витрачає свій доход.
Лінія бюджетного обмеження (бюджетна лінія) - це в самому простому випадку пряма:
, (2.6)
де І – доход споживача; та - ціни відповідних товарів.
Точки цієї прямої показують набори благ, при купівлі яких виділений доход витрачається повністю (рис. 2.2).
Y
α
X
Рис. 2.2. Бюджетна лінія
При позитивній граничній корисності благ споживач завжди вибирає набір, який зображується однією з точок цієї лінії, інакше залишилась б невитраченою частина виділених коштів, на які можна було б купити додаткові товари, підвищити свій добробут.
Бюджетна лінія перетинає осі координат в точках і , які показують максимально можливі кількості благ X та Y, що можна купити на даний доход при даних цінах. Нахил бюджетної лінії дорівнює відношенню цін відповідних товарів (відносній ціні першого блага). З формальної точки зору це – взята з протилежним знаком похідна функції бюджетного обмеження. Дана величина (на рис. 2.2 це tga) показує кількість товару Y, від якої споживач повинен відмовитись для придбання додаткової одиниці товару X.
Чим крутіша бюджетна лінія, тим більше відношення ціни товару X до ціни товару Y, і тим більшою кількістю Y необхідно пожертвувати для одержання додаткової одиниці товару X.
Бюджетна лінія має від’ємний нахил до горизонтальної осі ( - ), тому що збільшення купівлі одного блага можливо тільки за рахунок зменшення купівлі іншого.
При зміні ціни одного товару змінюється нахил бюджетної лінії. При зміні доходу і постійних цінах бюджетна лінія зсувається паралельно вгору або вниз.
Розглянемо варіанти поведінки бюджетної лінії. Якщо доход знижується, бюджетна лінія зсунеться вниз і при незмінних цінах буде паралельною попередній лінії AB (рис. 2.3 (а)). Споживач зможе купити менше товарів. Якщо доход збільшиться при постійності цін бюджетна лінія підніметься вище за попередню бюджетну лінію AB. Купівельна спроможність виросте (рис. 2.3 (б)). У випадку, коли доходи і ціни змінюються однаково (пропорційно), то бюджетна лінія залишається незмінною.
Y Y
A C
C
A
D B X B D X
a) б)
Рис. 2.3. Зсув бюджетної лінії внаслідок падіння (а) та зростання (б) доходу споживача
За умови зменшення ціни на благо Х або благо Y при тому ж доході відповідного блага можна купити більше, тому бюджетна лінія зсувається вправо вгору, змінюючи кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін (рис. 2.4).
Y Y
A A’
A
B B’ X B X
а) б)
Рис. 2.4. Зсув бюджетної лінії внаслідок зниження ціни блага Х (а) та блага Y (б)
В протилежному випадку, коли ціна на благо X або благо Y зростає, відповідних благ при незмінному доході можна купити менше, і бюджетна лінія зсувається вліво вниз, змінюючи кут нахилу (рис. 2.5).
Y Y
A A
A’
B’ B X B X
а) б)
Рис. 2.5. Зсув бюджетної лінії внаслідок підвищення ціни блага X (а) та блага Y (б)
Таким чином, зміна доходів і цін змінює положення бюджетної лінії.
РОЗДІЛ 3. ЯКІСНА (ОРДИНАЛІСТСЬКА) ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ
3.1. Гіпотеза якісної теорії корисності
Якісна (ординалістська) функція корисності виражає тільки визначену послідовність, порядок, в якому розташовуються класи байдужості або групи рівноцінних для даного споживача наборів благ (благ, які мають однакову корисність), наприклад, від тих, які мають меншу перевагу, до тих, які мають більшу перевагу.
Якісна (ординалістська) теорія корисності базується на наступних гіпотезах:
1. Ненасичуваності: за інших однакових умовах споживач надає перевагу тому набору благ, який містить більшу кількість благ.
2. Повної упорядкованості: за наявності двох різноманітних наборів, споживач завжди віддає перевагу одному з них по відношенню до іншого або приймає їх рівноцінними.
3. Транзитності: якщо споживач віддає перевагу по відношенню до С, та набору А віддається перевага по відношенню до С.
4. Рефлективності: за наявності двох однакових наборів споживач вважає, що будь – який з них не гірше іншого.
3.2. Крива байдужості. Правила побудови кривих байдужості
Крива байдужості – це лінія однакової корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, що забезпечують один і той же рівень корисності (рис. 3.1).
Крива байдужості показує тільки переваги споживача, бюджет і ціну не показує. Причому кожна точка на кривій байдужості відображає однаковий рівень корисності.
Існують 4 правила побудови кривих байдужості:
1. Криві байдужості не перетинаються, тобто через одну точку простору двох благ можна провести тільки одну криву байдужості. В протилежному випадку один і той самий набір благ одночасно відповідав би декільком рівням матеріального добробуту.
Y
A
X
Рис. 3.1. Крива байдужості
2. Паралельно розташовані криві байдужості утворюють карту кривих байдужості, яка дає уяву про уподобання конкретного покупця за будь – якого рівня споживання благ. На карті кривих байдужості взаємопов’язані кількості двох благ та їх корисність. Кожна крива поєднує точки з однаковою корисністю. Розташовані вище криві байдужості відповідають більш високому рівню корисності. Тому процес максимізації корисності можна інтерпретувати як знаходження допустимої точки, що належить кривій байдужості, максимально віддаленій від початку координат.
3. Криві байдужості мають від’ємний нахил, тому що для збільшення споживання одного блага необхідно скоротити споживання іншого блага, щоб корисність не змінилась.
4. Криві байдужості випуклі до початку координат і по мірі руху зліва направо крива байдужості стає більш пологою внаслідок насичення благом Х.
Виходячи з норм заміщення, можна визначити, більш ч менш значущим є товар відносно іншого товару, тобто наскільки споживач готовий відмовитись від одного т
У випадку А споживач віддає перевагу товару Y, а у випадку Б – товару X.
Y Y
A X Б Х
Рис. 3.2. Конфігурація кривих байдужості в залежності від уподобань споживача
3.3. Гранична норма заміщення. Стан рівноваги споживача
Крива байдужості стає більш пологою, тому що по мірі насичення благом Х гранична норма заміщення зменшується. Чим менше одиниць, наприклад, блага Y має споживач, тим важче йому відмовитись від ще однієї одиниці цього блага і тим більше буде потрібно блага Х, щоб компенсувати втрату блага Y.
Гранична норма заміщення благом Х блага Y (MRS) показує кількість блага Y, що повинна бути скорочена в обмін на збільшення блага X на одиницю, за умов, що рівень корисності залишається незмінним.
, (3.1)
, (3.2)
Графічно є тангенсом кута нахилу дотичної, проведеної до кривої байдужості в даній точці. Дотичні до точок кривої байдужості свідчать про те, що якщо заміщується благо Y благом Х, то рух вздовж кривої байдужості відбувається зверху вниз і супроводжується зменшенням граничної норми заміщення, яка розраховується за формулою (3.1) або (3.2). Крім того, можна показати, що одночасно
, (3.3)
Нехай споживач збільшує споживання блага Х на незначну величину ∆Х. Тоді загальна корисність набору виростає від споживання блага Y на якусь величину ∆Y, щоб загальна корисність набору благ залишилась незмінною. Для цього необхідно поділити на : . Тоді: . Загальна корисність не змінилась, а отже:
, (3.4)
Аналогічно можна довести, що .
Якщо на карту кривих байдужості нанести бюджетну лінію, то вона перетне криві в точках А, Е, В (рис. 3.3). Споживач може придбати комбінації благ, що відповідають будь – якій з цих точок. Однак, необхідно вибрати комбінацію, що відповідає т. Е, в якій за даного рівня доходу споживач максимально задовольняє свої потреби (рівень корисності більше за рівень ).
Отже максимальна корисність досягається в точці Е, де лінія бюджетного обмеження дотична до кривої байдужості, тобто де нахил кривої байдужості ( ) дорівнює нахилу бюджетного обмеження ( ). Таким чином, у точці оптимуму споживача виконується рівність:
, або , (3.5)
Тобто, - співвідношення, в як ому споживач за даних цін здатен заміщати один товар іншим, дорівнює співвідношенню , в якому споживач згоден заміщати один товар іншим без зміни рівня свого задоволення.
Y
A
E
B
X
Рис. 3.3. Рівновага споживача
Підставимо (3.4) у (3.5), тоді:
або , (3.6)
Остання рівність співпадає з рівністю (2.4).
Графічно стан рівноваги споживача зображено на рис. 3.3. У точці Е споживач досягає найбільшого рівня корисності при даному доході і цінах товарів Х і Y. Така рівновага називається внутрішньою, тобто такою, при якій споживач купує обидва блага (Х та Y).
3.4. Ефект впливу зміни цін на споживацьку поведінку
Якщо ціна блага Х зростає, споживач, згідно закону попиту, зменшує споживання цього блага.
Загальний ефект від зміни ціни може бути розподілений на два окремих ефекти: ефект доходу та ефект заміщення. При зміні абсолютних змінюються відносні ціни на блага ( ). У випадку, коли ціна на благо Х зростає, то це благо стає більш дорогим відносно блага Y, відповідно споживач скорочує споживання блага Х і збільшує споживання блага Y.
Ефект заміщення – зміна попиту, спричинена зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході. Одночасно, в результаті зростання ціни одного з благ загальна сума благ, яку споживач може придбати на грошовий доход, зменшується, тобто зростання цін знижує реальний доход. При падінні цін реальних доход зростає.
Ефект доходу – зміна обсягу попиту, спричинена зміною реального доходу при незмінності відносних цін.
Інтерпретація ефекту впливу зміни цін на споживання існує в двох варіантах: за Дж. Хіксом та Є. Слуцьким. Розкладання загального результату зміни ціни на ефект доходу і заміщення за Хіксом і за Слуцьким відрізняється трактуванням реального доходу.
Згідно Хіксу, різні рівні номінального доходу, що забезпечують один і той же рівень задоволення, представляють однаковий рівень реального доходу.
За Слуцьким постійний рівень реального доходу забезпечує лише той рівень номінального доходу, який достатній для придбання одного й того ж набору благ. За Слуцьким для незмінності реального доходу необхідно зберегти той же самий набір товарів, що і до зміни ціни, а не зберегти попередній рівень задоволення, як за Хіксом.
Нехай товари Х та Y – нормальні, та нехай ціна товару Х – зменшиться.
Графічно ефекти заміщення та доходу за Дж. Хіксом зображено на рис. 3.4.
У результаті того, що ціна товару Х знизилась, бюджетна лінія АВ перетворюється на лінію АВ, точка споживчої рівноваги Е переміщується в точку Е . Кількість споживання товару Х зростає з рівня Х до рівня Х. Зміна попиту на товар Х обумовлена впливом двох ефектів: ефекту доходу та ефекту заміщення. Для того, щоб визначити розмір ефекту заміщення, необхідно провести бюджетну лінію АВ паралельно бюджетній лінії АВ так, щоб вона дотикалась попередньої кривої байдужості U.Тоді точка дотику Е буде відображати зміну в споживанні Х тільки внаслідок ефекту заміщення, оскільки точка Е відображає дотик бюджетної лінії, що має новий кут нахилу (тобто нове співвідношення цін) і попередньої кривої байдужості U (тобто старий рівень реального доходу).
Y
A
A
Y E
Y E
Y E U
U
X X B X B B X
Рис. 3.4. Ефект доходу та ефект заміщення для нормального товару
При переході з точки Е у точку Е реальний доход споживача не змінюється. Ефект заміщення визначається як різниця: Х - Х.
Ефект заміщення завжди призводить до збільшення попиту на товар, який став дешевшим, тобто ефект заміщення >0.
Перехід з точки Е у точку Е показує доходу: попит на товар Х збільшується внаслідок зростання реального доходу споживача при незмінному співвідношенні цін. Ефект доходу визначається як різниця: Х- Х.
Оскільки у даному випадку мова йде про нормальний товар ефект доходу теж додатний.
Для товару нижчої якості при збільшенні доходу обсяг споживання зменшується, тому ефект доходу для таких товарів від’ємний і рідко перевищує ефект заміщення, а в результаті загальний ефект залишається додатнім. Для товару нижчої якості при збільшенні доходу обсяг споживання зменшується. Ефект доходу для таких товарів від’ємний (рис. 3.5).
Для товарів нижчої якості ефект доходу різко перевищується ефектом заміщення, тому в цьому випадку загальний ефект залишається додатнім.
Y
A
E
A U
E
E
U
B
X X X B B X
Рис. 3.5. Ефект доходу та ефект заміщення для низькоякісного товару
За Слуцьким реальний доход не змінюється, якщо зберігається початковий набір товарів, тобто набір, який відповідає точці Е. Припустимо, що ціна товару Х виросла, і товар Х – нормальний товар.
На рис. 3.6 зображено ефект доходу і заміщення за Слуцьким, де KL – вихідна бюджетна лінія, т.Е - початкова точка рівноваги. KL- нова бюджетна лінія (після підвищення ).
Y B
K E
Y E U
Y E U
U
L
X X X A L X
Рис. 3.6. Ефект доходу та ефект заміщення за Є.Слуцьким для нормального товару
Згідно Слуцькому, допоміжна лінія АВ, що є паралельною до нової KL,проходить не як дотична до першої кривої байдужості, а строго через точку попередньої рівноваги Е. Очевидно, що АВ стає дотичною до кривої байдужості більш високого рівня U. Таким чином загальний ефект від зміни ціни (ХХ).
При цьому рух від точки Е до точки Е відбувається не вздовж кривої байдужості, як за Хіксом, а вздовж допоміжної бюджетної лінії.
3.5. Види кривих байдужості
1. Абсолютні замінники (рис. 3.7). Наприклад, з точки зору корисності споживач не розрізняє напої: мінеральна вода «Остріч» та мінеральна вода «Миргородська». Функція корисності для таких товарів має вигляд: U(X,Y) = X+ Y, гранична норма заміни MRS= const.
Y
U U U
X
3.7. Конфігурація кривих байдужості для товарів, що є абсолютними замінниками
2. Цілком взаємодоповнюючі товари (рис. 3.8) (наприклад, споживач обов’язково п’є час з цукром). Функція корисності для таких товарів має вигляд: U(X,Y)= min {X,Y}, гранична норма заміни MRS= 0.
3. Нейтральні товари (наприклад, хліб, цемент) (рис. 3.9). Функція корисності для них має вигляд: U(X,Y) = X, гранична норма заміни MRS= 0.
4. Більшість товарів є неповними замінниками; їх криві байдужості є монотонно спадними. Функція корисності для таких товарів має вигляд . При цьому, чим ближча a до 1, тим споживач більше схильний до споживання блага Порівняно з благом Y. Гранична норма заміни вздовж кривої байдужості зменшується і дорівнює (рис.3.10).
Y
U
U
U
X
Рис. 3.8. Конфігурація кривих байдужості для товарів, що є взаємодоповнюючими
U U U
Y
X
Рис. 3.9. Конфігурація кривих байдужості для товарів, що є нейтральними
Y
U
U
U
X
Рис. 3.10. Криві байдужості
3.6. Вибір на користь відмови від споживання одного з товарів: кутова рівновага
Деякі товари окремі люди не купують зовсім (наприклад, Ви відмовились від поїздки в Крим в цьому році заради інших покупок).
Рівновага споживача, за якої один з товарів не споживається зовсім, називається кутовою рівновагою. Вона має місце на одній з осей у вершині кута, утвореного бюджетною лінією і кривою байдужості (Рис. 3.11). Іноді бюджетна лінія і крива байдужості мають різний нахил по всій довжині, тобто точки дотику не існує. В цьому випадку оптимальне рішення визначається положення, найбільш близьким до дотичного.
Y Y U U U
E U
U
U
X E X
а) б)
Рис. 3.11. Кутова рівновага споживача (а – перевага надає товару Y, б- перевага надається товару Х)
Збільшення доходу або падіння цін може перемістити споживача до внутрішньої рівноваги.
Якщо MRS= 0 у випадку нейтральних товарів, то споживач завжди знаходиться в стані кутової рівноваги. Наприклад, чай і кава для споживача є нейтральними товарами, тому що чай він не вживає зовсім (рис. 3.12 (а)), або зовсім не вживає кави (рис. 3.12 (б)).
Якщо MRS= const – криві байдужості є прямими лініями з від’ємним нахилом у випадку споживач вибирає дешеве благо. Наприклад, якщо каву і чай розглядати як абсолютні замінники, то споживач буде вибирати один з товарів в залежності від їх вартості (рис. 3.13).
кава кава
U U U U
U
Е U
чай Е чай
а) б)
Рис. 3.12. Кутова рівновага для нейтральних товарів
кава кава
Е U
U
U
U U U E
Чай чай
Рис. 3.13. Кутова рівновага для абсолютних замінників
Споживач витрачає весь бюджет на каву, якщо - точка Е. Споживач витрачає весь бюджет на чай, якщо - точка Е.
Якщо , то будь – який набір на бюджетній лінії однаково корисний для споживання (рис. 3.14).
Якщо мова йде про ідеально взаємодоповнюючі товари, то вони завжди купуються в певній незмінній пропорції. Прикладом таких товарів можуть слугувати автомобілі та номерні знаки (рис. 3.15). Обсяг споживання обох товарів повинен збільшуватись пропорційно 1: 1, щоб забезпечити приріст корисності. Вершини кутів байдужості лежить на промені, що виходить з початку координат під кутом 45º.
Y
U U U
X
Рис. 3.14. Рівновага у випадку товарів для яких
і
Номерний знак
U
Е U
U
Автомобіль
Рис. 3.15. Рівновага для ідеально взаємодоповнюючих товарів
Споживач завжди буде в стані рівноваги при купівлі набору, що відповідає вершині однієї з кривих байдужості.
ВИСНОВКИ
Поняття загальної та граничної корисності введено для пояснення закону поступового спаду попиту. Зростання загальної корисності, що відбувається з додаванням кожної нової порції товару, хоч і з темпами, що дедалі уповільнюються, можна показати різними способами. З додаванням рівних порцій товару його гранична корисність має тенденцію до зменшення.
Економісти минулого розуміли, що в особливому випадку, коли граничну корисність грошей можна розглядати як постійну величину, цілком можливо перетворити криву граничної корисності на власне криву попиту, відкинувши всі психологічні оцінки корисності та використавши як мірило грошей. Отже, вони довели справедливість закону поступового спаду попиту безпосередньо за допомогою сформульованого ними закону спадної корисності. Вони відчували, що за винятком особливих випадків з неподільністю деяких товарів можна дати собі раду, обчисливши середні величини та вирівнявши ступінчасту лінію граничної корисності.
Незалежно від того, чи є гроші точним мірилом корисності, економісти минулого і нашого часів визнають таку істотну умову граничності для рівноваги попиту: споживач лише тоді досягне максимального добробуту, коли зможе домогтися рівності відповідних граничних корисностей від кожного долара, затраченого на будь – який товар.
Наведемо важливе логічне правило, яке виходить за межі теорії попиту. Якщо будь – хто бажає розподілити будь – які обмежені ресурси між конкуруючими сферами їх застосування і гранична вигода, отримана в одній галузі, більше, ніж у другій, він може отримати найбільшу вигоду, лише переключивши частину ресурсів з галузі з низькою граничною вигодою у галузі з високою граничною вигодою, коли все не зрівняється і не досягне рівноваги.
Фактори, що визначають спадний попит, можна зрозуміти і без застосування граничної корисності, розглядаючи ефект зростання цін у двох аспектах: а) з точки зору взаємозамінюючих товарів і б) з точки зору зміни доходу. Коли підвищується ціна на будь – який товар, люди прагнуть зберегти попередній рівень свого добробуту, замінюючи товар, який подорожчав, іншими. Ефект доходу посилює скорочення споживання товару, викликане ефектом заміни. Коли знижується доход сім’ї, люди, як правило, купують менше цього товару, а зростання ціни, яке викликає зниження реального доходу або купівельної спроможності, призводить до дальшого скорочення споживання.
Ринкова ціна визначається граничною, а не загальною корисністю. Цей факт стає більш наочним після введення поняття додаткової вигоди для споживача. Оскільки за кожну одиницю товару ми платимо на ринку стільки, скільки приносить нам його гранична корисність, ми отримуємо додаткову вигоду від усіх попередніх одиниць. Ця додаткова вигода і є, те що ми отримаємо, будучи здатними купувати за низькими цінами, не маючи справи з безжалісними монополістом, який примушує нас платити за все наше споживання саме стільки, скільки воно проносить загальної корисності. Визначити обсяг додаткової вигоди нелегко, але на цьому принципі базується багато рішень суспільного значення (наприклад, чи повинно населення певної місцевості зазнати початкових затрат, пов’язаних з будівництвом дороги або мосту).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Базилевич В., Лук’янов Л., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля,1998.
2. Базилінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ За ред. Базилінської О.Я.3-тє вид. випр. – К.: «Центр учбової літератури»,2009. – 352с.
3.Бутук Т.Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ,2002.
4.Башнянин Г.І. та ін. Політична економія. – Львів: «Новий Світ -2000», 2004.
5.Карагодова О.О., Чернов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник – К.: Четверта хвиля ,1997.
6.Кулішов В.В. Макроекономіка: Основи теорії і практикум: Навчальний посібник – Львів: Магнолія плюс ,2004.
7.Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007.-332с.
8. Лісовий А.В. Мікроекономіка : Курс лекцій. – К.ЦУЛ,2003 – 200с.
9. Мочерний С.В. та ін.. Короткий курс економічної теорії: Навч. посіб. – Тернопіль: Економічна думка, 2004.
10. Самуельсон П. Економіка:Підручник. – Львів. Світ. 1993. – 493с.
11. Ястремський О.І., Грищенко О.Г. Основи мікроекономіки : Підручник. – К.: Знання, 1998.