Естетичне виховання
Зміст
1. Предмет естетики. Структура естетичного знання. Функції естетики
2. Структура естетичного знання
3. Естетичне та його основні форми
4. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету
5. Специфіка естетичного виховання
Список літератури
1. Предмет естетики. Структура естетичного знання. Функції естетики
Слово естетика - грец. походження, в перекладі означає "що має відношення до чуттєвого пізнання". Термін естетика увійшов у науку в сер. ХУШ ст. вперше його вжив німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу філософії. Це слово закріпилося у філософській термінології і вже з ХУШ ст. естетику почали розуміти як науку, що вивчає або "філософію прекрасного", або "філософію мистецтва". У естетиків з'явився свій власний предмет вивчення. Естетика розглядає чуттєве пізнання навколишньої дійсності і має справу з її різними сторонами: з природою, суспільством, людиною та її діяльністю в самих різних життєвий сферах, аж до виробничої. Так, естетично ми оцінюємо красиві квіти, величні будівлі, спрямовані увись куполи храмів, технічні об'єкти (комп'ютери, автомобілі і.), створені працею людини, високі моральні вчинки людей, прекрасні твори мистецтва. Про людей, чутливих до краси, ми говоримо, що вони наділені естетичним почуттям. Сам процес подібного сприйняття ми називаємо естетичним сприйняттям, результатом якого є естетичне переживання.Т. ч. естетичні почуття, естетичні переживання, естетичні насолоди виступають як прояв естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Всілякі естетичні відносини, що виникають у людини (соц. групі, про-ва) до дійсності, можна віднести до загального поняття "естетичне". Природу естетичного вивчає наука естетика. Дослідження естетичного припускає аналіз найбільш загальних характеристик, притаманних прекрасного, піднесеного, трагічного і т.п. Крім того природи породження цих явищ у свідомості людини, в естетичних сприйняттях, уявленнях, ідеалах, поглядах і теоріях, а також природу естетичних цінностей. Одним з основних питань, що входять в коло вивчення естетики, є мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які у різних його видах. Вона вивчає і сам процес мистецтв. творчості, а також процес художнього сприйняття мистецтва і т.д. Мистецтво існує лише в соціально-комунікативній системі "художник - мистецтво - публіка" або "мистецтв. Творчість - мистецтво - художнє сприйняття". У предмет естетики як науки включаються такі проблеми, як "художник", "художня мова" "художнє сприйняття", "художня оцінка", "художній смак" та ін. Перераховані проблеми та їх включення в предмет естетики зобов'язує нас розглянути взаємозв'язок "художнього" і "естетичного".
Поняття "художнє" має відношення до мистецтва, діяльності художника, до сприйняття мистецтва, до оцінки творів мистецтва і т.д. Але є естетичні явища, цінності, процеси не володіють художнім характером, наприклад, естетичне сприйняття природи, поведінки, побутової сфери, утилітарних форм людської діяльності. "Художнє" слід розглядати як прикметник від іменника "мистецтво". Художня потреба - це потреба у мистецтві; художня оцінка - це оцінка мистецтва; художня творчість - це створення мистецтва, художнє сприйняття - це сприйняття мистецтва і т.д.
Художнє, як має відношення до мистецтва є видом естетичного як роду; художня діяльність - вид естетичної діяльності, художнє - вид естетичного. Категорія естетичного характеризує всю широту і розмаїття прекрасного і потворного, трагічного і комічного, піднесеного і ницого з їх модифікаціями у природному та соціальному середовищі, в мистецтві і в утилітарних видах діяльності. Ми не знаємо жодного художнього явища (музичного, літературного, живописного), яке б не володіло естетичною природою, не було б прекрасним чи потворним. Позитивно естетичних чи негативно естетичним та ін., але ми знаємо естетичні явища, які не мають художньої породою (краса флори і фауни, фізичного вигляду людини, неорганічні предмети і т.д.).
Естетика вивчає і ціннісне ставлення людини до дійсності (прекрасне, потворне, сатиричний, зворушливе, гумористичне, трагічне, комічне, високе та ін.) Крім того, естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного освоєння дійсності людиною і т.д. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина творить, створює прекрасне в житті і як він споживає (сприймає) його.
Іншими словами, естетика вивчає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, співавтор, імпровізатор, виконавець, критик), об'єкти творчості і сприйняття, засоби, процеси і результати естетичної творчості і сприйняття. Т. ч., розглянуті нами питання і складають предмет естетики. Естетика - філософська наука, вона народилася в надрах філософії та зберігає з нею тісний зв'язок. Якщо філософія вивчає найбільш загальні закони природи, суспільного розвитку та мислення, то естетика вивчає найбільш загальні закони розвитку мистецтва, а також естетичного ставлення людини до світу. Естетика, ставши самостійною наукою (др. пол. ХУШ ст.) Продовжує брати основні методологічні положення з філософії. Естетика пов'язана з багатьма громадськими, філософськими, гуманітарними науками. Естетика тісно пов'язана з етикою.
Моральний момент входить у саму суть естетичного ставлення людини до дійсності. Взаємовідносини людей - це основа будь-якого художнього твору. Естетика виступає методологічною основою і для ряду нових наук, що виділилися з неї: технічної естетики, естетики побуту, естетики поведінки. Естетика - це наука про естетичне, про сутність і законах естетичного пізнання та естетичної діяльності людини, наука про загальні закони розвитку мистецтва.
2. Структура естетичного знання
Естетика - цілісна система наукового знання, якій притаманна струнка структура, що включає 3 основні розділи: - про природу об'єкта естетичної оцінки і видах естетичної цінності (продукти виробництва, явища природи, людина, художні цінності тощо); - про природу естетичної свідомості і його формах (естетичні почуття, ідеали, смаки, погляди та теорії); - про природу естетичної діяльності та її видах (художнє конструювання або дизайн, художня творчість, естетичне виховання.). Структура естетичного знання передбачає і наявність складної системи естетичних категорій та понять. Естетичні категорії - вузлові поняття в історії освоєння людиною дійсності за "законами краси". У них відображені основні типи естетичного ставлення людини до навколишнього світу, узагальнені суттєві естетичні властивості предметного світу. До естетичним категорій належать: прекрасне, потворне, трагічне, комічне, низьке, високе, зміст і форма в мистецтві, стиль, художній метод, художній образ і т.д. Крім естетичних категорій, до структурних елементів естетики як науки належать естетичні поняття, які не мають такого широкого змісту і значення. В одних випадках естетичні поняття відображають певні сторони основних естетичних категорій (наприклад, красиве, гармонійне, звершено - прояв естетичної категорії "прекрасне"), в інших - характеризують відтінки естетичних властивостей, ці поняття не мають узагальнюючого значення (наприклад, чудове, чарівне, чудове - прекрасне; сумне, скорботне, сумне - трагічне і ін.) Всі категорії і поняття естетики тісно між собою взаємопов'язані, між ними існує логічний зв'язок та підпорядкованість. Естетика як система знання включає і естетичні закони. Естетичні закони-це закони естетичної діяльності, закони мистецтва як форми суспільної свідомості, закони художньої творчості, закони художнього процесу, закони художнього сприйняття, закони естетичного виховання та ін. Т. ч. естетика являє собою систему законів, категорій, понять, дослідження яких і розкриває її зміст. Жодна наука не можлива без свого методу пізнання; одним з методів естетики є історизм. Ідеї історизму пронизують дану науку. Принцип історизму - потреба адекватно розглянути свій предмет, наприклад, нинішній стан мистецтва і його сучасні закони розуміються як стали, історично виникли, а його майбутній стан - як утворюється в протікає на наших очах мистецькому процесі. Інший метод естетики - структуралізм. Наприклад, структуралізм дає можливість розглянути художній процес як певну систему, що складається з безлічі елементів, взаємозалежних і взаємообумовлених.
Розгляд предмета і структури естетики дає можливість розкрити її функції, найважливішими з яких є світоглядна, пізнавальна, формуюча, методологічна. Естетика потрібна художникові. Вона є світоглядною основою для його творчої діяльності. Художник може інтуїтивно використовувати закони естетики, не осягнувши їх у теоретичній формі, а отримавши з самого художнього процесу, з досвіду попередників і сучасників. Коли художник зустрічається зі складною творчим завданням, намагається знайти вихід з творчої кризи, він не може керуватися тільки інтуїцією і повинен спиратися на глибокі знання естетики. Світогляд не тільки керує талантом і майстерністю, воно й саме формується під їх впливом у процесі творчості. Безпосередньо впливає на творчість та сторона світогляду, яка виражається в естетичній системі, свідомо або стихійно реалізується В образах. Як правило, творчість і осмислення його законів йдуть рука об руку. Аристофан, Леонардо да Вінчі, Шекспір, Мольєр, Гете, Шиллер, Достоєвський, Пушкін, Толстой, Франко не тільки великі майстри мистецтва, але і великі дослідники його таємниць. Естетика спрямовує розвиток мистецтва, в цьому її величезне значення. Естетика позначається і на творчості художника. Знання її законів сприяє свідомому відношенню до художньої творчості, в якому поєднуються дар і навик. Естетика несе знання людям, дозволяє оволодіти основними властивостями і законами розвитку естетичного, познайомитися з різними естетичними концепціями та ін У цьому розкривається пізнавальна функція естетики. Людина з розвиненим естетичним свідомістю глибше сприймає мистецтво, яке доставляє людям одне з вищих духовних переживань - естетичну насолоду. Про це говорив А.С. Пушкін "Над вигадкою сльозами обіллюся". Без естетики немає художньої освіченості, а без художньої освіченості немає насолоди мистецтвом. Естетика сприяє формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уявлень, допомагає людям орієнтуватися у світі естетичних цінностей, сприяє виробленню ціннісних уявлень, якими люди керуються у своїй практичній діяльності.
Т.ч. естетика відіграє виховну роль у житті суспільства. Також естетика виконує і методологічну функцію. Вона розкриває основні принципи пізнання естетичних об'єктів, визначає шлях їх дослідження. Естетика потрібна не лише художнику, який пише картину, а й модельєрові, яка проектує костюм, і столярові, яка не скупиться шафа, і інженеру, який створює автомобіль, тому що освоєння і перетворення світу ними здійснюється за законами краси. Будівельник завжди повинен творити і за законами опору матеріалів. І за законами краси; учасник карнавалу - за законами комічного; людина, ховає близького - за законами трагічного; а здійснює подвиг - за законами піднесеного. Всі ці форми діяльності підкоряються законам естетики, вони не можуть бути ні здійснені без певної розвиненості естетичного начала в душі людини, ні осмислені без естетики і її категорій. Естетика входить в працю, в художню творчість, побут, в усі сфери діяльності, вона формує в людині творче, створюючи початок, здатність сприймати красу і насолоджуватися нею, цінувати і розуміти мистецтво.
3. Естетичне та його основні форми
1. Естетичне ставлення.
2. Естетичні категорії.
Очевидно, кожна людина не раз у житті зустрічався зі словом "естетичне". Воно увійшло в наш повсякденний побут і здається звичним і зрозумілим. Але чи так це насправді? Ми говоримо "естетичне поведінка", "естетика праці", "естетизація предметного середовища" і т.п. Щоб прояснити сутність всіх відтінків смислів, які ми вкладаємо в поняття "естетичне" необхідно проникнути уявою в самі джерела людської цивілізації. Людина живе в дуже різноманітному світі. Але чи завжди людина сприймала цей світ барвистим, мінливим і дивовижним. Це далеко не так. Естетичне ставлення - це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Естетичне означає тип ставлення людини до дійсності, яке є ціннісне, оцінне, особистісне, індивідуальне, чуттєве. У процесі реалізації цього відношення здійснюється оцінка особистістю форм буття, які вона сприймає за допомогою своїх почуттів. Суб'єктом естетичної оцінки можуть виступати особистість, соціальна група (сім’я. Колектив) суспільство і людство в цілому. У світову скарбницю естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності. Естетичний розвиток людини означає ступінь його звільнення від природної необхідності. Це не означає, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг і т.д., так звані вітальні потреби. Однак естетично розвинена особистість задовольняє потребу, скажемо в їжі інакше, ніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть дуже голодного, важлива не тільки сама їжа. Але і її вид. Місце задоволення голоду, спосіб їжі і т.п. Естетичний розвиток суспільства показує історичну міру гармонії природного і соціального, той ступінь духовного буття суспільства, коли чуттєва потреба може бути задоволена без прямого фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з одним, задоволення від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини. У цьому сенсі І. Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто не приносить прямої утилітарної вигоди. Естетичне - характеризує людську чуттєву сторону всесвітньо-історичної практики, яка знімає протиріччя між свободою і необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина відчуває інтерес. Стає для нього не тільки способом заробітку засобів до існування, але й способом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося в основних естетичних категоріях: Прекрасне. Потворне, піднесене. Нице. Трагічне. Комічне. Одночасно людство виробило кілька понять, які відобразили механізм формування і розвитку естетичного ставлення як на рівні суспільства. Так і на рівні особистості: естетична свідомість, естетична діяльність, естетичний смак. Естетична оцінка..
4. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету
Етикет являє собою сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людини (поведінка з оточуючими, форма звертання і вітання, поведінка в громадських місцях, манери та одяг). Слово "етикет" французького походження, в перекладі означає "ярлик, етикетка, церемоніал", тобто порядок проведення певної церемонії. Етикет носить конкретно-історичний характер. Кожне суспільство, кожна культура відрізняється своїми правилами поведінки, системою норм, своїми уявленнями про прекрасне і потворне. У культурі поведінки, в етикеті зберігаються традиції, звичаї людей, які представлені в традиційних формах спілкування: зверненні, вітанні і т.п. Так, наприклад, шанобливе ставлення до жінки ми зустрічаємо у всіх народів, це йде ще з давніх часів, з періоду матріархату, коли існував культ жінки-праматері: їй дарували квіти, прикрашали, ототожнювали з першоосновою всього сущого - землею. Перед жінкою знімали капелюха, вставали при розмові з нею, поступалися їй місце, приділяли Увага. Ці правила пов'язані не тільки з рицарським етикетом і схилянням перед прекрасною дамою в середні століття, а сходять до більш давніх часів. Сьогодні вони не змінилися, тому що відносяться до загальнолюдських правилами. Виникнення етикету було пов'язане також з досягненнями у сфері матеріальної і духовної культури, з появою надлишків у виробництві, що вело до виникнення різноманітних аксесуарів, предметів побуту, одягу, які б задовольняли потреби у пересуванні, їжі, одязі і т.п. Еслі, наприклад, людина задовольняє відчуття голоду за допомогою ножів і виделок, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це означає, що нові форми і способи задоволення голоду пов'язані з розвитком не лише духовної культури людини, але й матеріальної культури виробництва в даній сфері. Правила етикету мають і утилітарний характер, вони сприяють поліпшенню організації роботи сфери обслуговування, впорядковують роботу транспорту, суспільних комунікацій, а це, у свою чергу, допомагає зберегти здоров'я, нервову систему, сприяє задоволенню потреб та ін. Крім історичного, соціально-класового характеру етикет має і національний колорит, який складався протягом усього періоду формування тієї чи іншої нації. Особливі риси етикету склалися і в українськог
У процесі історичного розвитку змінювалися епохи, складались нові культури, але зберігалися загальнолюдські цінності. Створені попередніми поколіннями: не важливе, другорядне, дрібне відкидалося, виявлялося і зберігалося лише головне, сутнісне. У Етикет зберігалися універсальні, загальноприйняті правила ввічливості, такту, коректності, які полегшували, покращували і прикрашали поведінку людини. Сучасний етикет ґрунтується на моральних принципах гуманізму і колективізму, які сприяють взаємо спілкування, взаєморозумінню між людьми. Відносини, в основі яких лежить гуманізм і колективізм, - це відносини доброзичливості, шанобливості, гуманності. Це відносини не егоїстичні, в яких люди не виділяють своє "Я", не думають лише про власну вигоду, а поважають думки іншої людини, виявляють турботу про ближнього, допомагають йому і ін. Етикет, в основі якого лежать дані принципи, дозволяє думати про тому, щоб повага до людини, турбота про нього не перетворилася на догоду для тих, хто порушує ці норми. Сьогодні ще непоодинокі випадки, коли порушення загальноприйнятих норм поведінки зустрічає співчуття деяких "гуманістів", що забувають про ту шкоду, якої вони завдають честі і гордості інших людей. Жаліти п'яного або тверезого хулігана-це означає не шкодувати, не любити по-справжньому тих, кому він отруює життя. Принципи гуманізму та колективізму - складова частина ряду моральних вимог, які постійно переломлюються в культурі взаємин. Серед них насамперед варто виділити ввічливість, тактовність, скромність, точність. Ввічливість - форма взаємовідносин з оточуючими людьми (як знайомими та близькими, так і незнайомими). Суть ввічливості - доброзичливість. Зустрічаючи людини, ми говоримо "доброго ранку", "добрий день", "добрий вечір". Прощаючись - "до побачення", тим самим наче сподіваюсь зустрінеться ще раз. Звертаючись до людини з незначною проханням, вживаємо вираз "будьте ласкаві".
Поняття добра органічно входить в цілий ряд загальноприйнятих формул ввічливості. Тим самим розкривається зв'язок цієї ввічливості з гуманізмом у тому соціальному сенсі, яким ми наділяємо дане поняття. Іноді в житті виникають ситуації, коли ми змушені мати справу з людьми, які з тих чи інших причин не заслуговують на повагу, але це не означає, що можна принижувати їх гідність, розмовляти з ними грубо, нешанобливо. Ввічливість потрібна навіть тоді, коли ми говоримо людині неприємне, навіть коли він цього і заслуговує. Близьке ввічливості поняття - коректність, яке має особливий відтінок, що дозволяє в різних ситуаціях тримати себе в рамках загальноприйнятих правил поведінки. Звичайно, при різних правилах етикету поведінка людини залежить від стану його нервової системи, характеру, темпераменту. Кожен може опинитися в конфліктній ситуації на службі, в сім'ї, в побуті. Іноді конфлікт виникає через різне розуміння одних і тих самих явищ морального життя. Причому не завжди люди у конфлікті діють з аморальних міркувань, а інші - з моральних. Такий підхід був би дуже простим. Буває і так, коли дві сторони діють з кращих моральних спонукань, але їх різне розуміння, обумовлене традиціями, вихованням може викликати різні оцінки одних і тих же подій і вчинків. Проявити коректність - означає зберегти гідність, не опуститися до рівня невихованого обивателя.
Вимоги коректності у взаємовідносинах відповідають інтересам усіх людей. У службових відносинах коректність допомагає уникнути того, що шкодить інтересам справи. В особистих взаєминах вона сприяє взаєморозумінню людей. Тактовність - це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в особистих неслужбових взаєминах, вміння відчувати межу, переступаючи яку ми можемо незаслужено образити іншу людину. Тактовність вимагає всебічного урахування всіх обставин, в тому числі і психологічного стану людини, обліку своєрідності його як індивідуальності. Тактовність включає в себе вміння не помічати упущення іншої людини. Тактовна людина не звертається до співрозмовника з питанням, яке поставить його в незручне становище.
Наполегливість, нав'язливість, навіть якщо вони і викликані найкращими намірами, наприклад, надати послугу, допомогти, викликають негативну реакцію Почуття міри, яке дозволяє виявити повагу до гідності іншої людини і разом з тим проявити власну гідність - ось до чого зводиться тактовність. Скромність - невід'ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себе особливою, значною особою. Він не відмовляється від самооцінки, але завжди зіставляє її з оцінкою інших людей. Скромність - це не самоприниження, відмова від гідності, незалежності, самостійності у поведінці. Скромність людини виявляється в його умінні бути самим собою і не грати будь-то Не властивою йому ролі. Справжня скромність не повинна опускатися до "зажатості" у поведінці, але й не повинна бути джерелом розв'язності. Органічно з'єднуватися з цієї скромністю почуттів власної гідності, уміння в бесіді, в манерах показати, що ви нікому не дозволите поставити себе у моральному відношенні нижче інших. Зі скромністю пов'язана простота-якість, яке ні в якій мірі не означає відмову від прийнятих у суспільстві норм етикету. Дозволити собі фамільярність або в односторонньому порядку перейти "на коротку ногу" з людиною, яка займає підлегле становище - це зовсім не означає простоту у взаємовідносинах. Іноді можна зустрітися з таким розумінням простоти, коли духовний світ особистості спеціально зводиться до дуже низького рівня. Простота в спілкуванні допомагає людині легко, без особливих зусиль спілкуватися з людьми різного соціального та професійного рівня. Це одна з якостей уміння поводитися в суспільстві. Одне з важливих вимог культури взаємовідносин - точність. Точність означає вміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер. Якщо людина завжди виконує те, що обіцяє, якщо завжди приходить в той час, на який призначено зустріч, значить, на таку людину можна покластися. Точно виконуючи вимоги в ділових і службових відносинах, у громадському житті, людина не підведе цілий колектив, не зірве виконання важливих завдань, не порушить ритм виробничої діяльності. Простота, ясність і точність вираження своїх думок, уміння без особливих слів сформулювати те чи інше положення, щоб воно не було двозначним - ось найважливіші умови культури взаємин.
Ввічливість, скромність, простота. тактовність у сучасному етикеті всіх країн світу - загальноприйняті норми поведінки. Разом з тим норми можуть по-різному виявлятися у поведінці людей. Тому можна говорити про різний стиль поведінки. Стиль поведінки - це сукупність норм і правил поведінки, які притаманні даному індивіду залежно від його моральних, естетичних, політичних, професійних поглядів, інтересів, його життєвої позиції. Стиль поведінки залежить і від матеріальних умов життя людини, тому в ньому розкривається соціальна сутність особистості. Стиль поведінки складається протягом усього життя і виявляється у спілкуванні, мови, поведінці людини.
Стиль поведінки дозволяє зробити висновок про інтелігентність, моральному та естетичному розвитку людини, про його соціальної і професійної приналежності. Стиль поведінки виявляється у манерах людини. Слово "манера" у перекладі з франц. позначає спосіб дії, способи, прийоми поводження тобто перекладається майже так само, як і стиль, але ставиться до характеристики індивідуальних, одиничних, окремих особливостей поведінки конкретної особистості. Манери до певної міри вказують на характер людини і слідують за зовнішньою оболонкою його внутрішньої природи. Вони проявляються в ввічливому, привітному поведінці, а справжня й найкраща ввічливість та, яка спирається на щирість і виявляється у готовності сприяти щастю ближнього. Гарні манери, стиль поведінки не виникають самі по собі. Велике значення тут має соціальна мікросередовище, одержане у дитинстві виховання. Опанувати загальноприйнятими манерами поведінки можна лише тоді, коли людина в цьому щиро зацікавлений, коли у нього склалися відповідні потреби, коли він займається самовихованням. Якщо ж людина не замислюється над формою своєї поведінки, то жодні кодекси, правила, не відгукнуться в його душі, не справлять ефективного руху в його поведінці. Щоб бути культурною людиною, цього треба хотіти, до цього треба прагнути. У житті кожної молодої людини настає час, коли для нього стає важливим те, як його сприймають інші. Він починає звертати увагу на себе. Т. ч., в людині складається або вже склалося уявлення про себе, про те, яким він хоче бути, якою Цілі прагне досягти. На основі власного досвіду в ньому безумовно
Сформується якийсь ідеальний образ особистості, і при критичному самоаналізі він, рано чи пізно, зрозуміє, що йому необхідно удосконалити свої манери поведінки. Молодь у своїй поведінці не може керуватися тільки тим, що вважає нормою у молодіжному середовищі, - вже в її віці необхідно засвоїти загальноприйняті норми суспільної поведінки. Молоді роки - коротка пора у житті, але саме в цей час людина формується на все життя. Інтерес до питань поведінки визначається рівнем духовного розвитку. Цей інтерес посилюється, коли людина розуміє, що дотримання правил поведінки забезпечує успіх як окремої особистості, так і всього колективу, всього суспільства. В умовах сучасного динамічного розвитку суспільства зміни у галузі правил поведінки здійснюються значно швидше. Люди Виховані, культурні активніше і свідоміше оволодівають новими правилами соціальних контактів, виникнення і розвиток яких зумовлений не тільки рівнем міжнародної духовного життя, а й їх глибоким загальнолюдським змістом. У сучасному світі склалися загальні правила етикету, які переломлюються в різних сферах життя людей і пронизують всі види їх спілкування:
естетика етикет естетичне виховання
1. вміти бути уважним до людей у всіх ситуаціях, бачити і помічати всі нюанси, проявляти увагу зовнішніми знаками пристойності, доносячи їх до кожного;
2. ввічливо звертатися з проханням про будь-яку послугу і самому бути вдячним за послугу;
3. проявляти співчуття людині в його невдачах; розділяти з ним радість успіху, виявляючи це у відповідних формах. Пропонувати людині свої послуги і допомогу у можливих формах;
4. берегти робочий і вільний час інших людей, не витрачати його на беззмістовні, порожні розмови і у жодному разі не примушувати людину чекати тебе;
5. розмовляти мовою, зрозумілою більшості присутніх (усім), не допускати перешіптування в присутності інших або ж розмови незрозумілою для них мовою;
6. не сміятися безпричинно у присутності людей, не давати їм привід думати, що ви смієтеся над ними;
7. намагатися не помічати фізичних вад інших людей, не роздивлятися і не розпитувати людину про них;
8. не допускати ніяких погроз по відношенню до людини, у тому числі фізичних дій;
9. бути терплячим до думок інших, їхнім смакам, не допускати приниження гідності того, чиї смаки не відповідають вашим;
10. терпляче вислуховувати того, хто говорить, не перебиваючи його і виявляти інтерес до його думок;
11. не нав'язувати співрозмовникові тему розмови про себе як найцікавішу, прагнути більше слухати і розпитувати ніж говорити самому;
12. не підкреслювати своєї участі у наданій послузі, якою б важливою вона не була, не вимагати взаємної послуги;
13. стежити за своїм зовнішнім виглядом, акуратністю, чистотою, пам'ятаючи,
14. що неохайність, неакуратність, неповага до себе - це форма неповаги до інших людей, нехтування його думками;
15. не привертати до себе увагу екстравагантністю свого зовнішнього вигляду.
Ці правила виражають загальну форму поваги до людей в цілому. Але правила можуть по-різному проявлятися і диференціюватися в залежності від конкретних умов, ситуацій і характеру спілкування. Але все це стосується лише до форми. Зміст у всіх випадках має розкривати повагу, доброзичливість і увага до людей. Найбільш важливим показником стану людини на службі є його душевний комфорт, у створенні якого особливе місце займає культура службових відносин, так як кожен працівник більшу частину свого життя проводить на роботі, в оточенні людей, і пов'язаний з ними спільною справою. Тому певну роль тут повинні відігравати норми службового етикету, який визнаний регулювати взаємовідносини між людьми, об'єднаними спільною справою. Якщо етикет містить правила спілкування усіх людей і у всіх ситуаціях. Те правила службового етикету діють у більш вузькій сфері - вони визначають порядок поведінки працівників при виконанні ними професійних обов'язків. Службовий етикет диктує нам той стиль спілкування, ті норми ввічливості, які сприяють створенню в колективі здорової морально-психологічної атмосфери.
5. Специфіка естетичного виховання
Мета естетичного виховання - і, в кінцевому рахунку самоціль суспільного розвитку - людина, що розкрив у собі повноту своїх сутнісних сил, універсальна гармонійна особистість. Людина долає відчужене ставлення до всього в житті, а значить і відчуження своєї істинної сутності, і зможе ставитися до самого себе як до істоти універсального і тому вільному. У найбільш широкому сенсі естетичне виховання розуміють як якісну зміну рівня естетичної культури об'єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група і суспільство в цілому. Воно триває протягом усього життя людини, усуваючи протиріччя у невідповідності між рівнем естетичної культури людства володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності.
Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та багаторівневі. Специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси: - естетичне виховання системно, воно завжди цілеспрямовано. Здатність естетичного ставлення людини до світу. Кінцевий результат пов'язаний з формуванням особистості творчої, само - цінною та соціально цінною, яка має високої естетичної культурою;
1. механізм естетичного виховання як передача досвіду та навичок, набутих суспільством, причому результативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;
2. форми естетичного виховання мінливі: ускладнюється в міру його розвитку і триває постійно;
3. естетичне виховання пов'язане з іншими аспектами розвитку суспільства: економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, безправ'я - бар'єри на шляху збереження безперервності естетичного виховання; естетичне виховання передбачає не тільки освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, але і естетична діяльність людини, його участь у процесі естетичного перетворення дійсності. Поза суспільної системи виховання естетичне позбавляється своєї перспективи. У безправовому суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю, використовуючи прийоми і методи естетичного виховання. Історія нашої країни показала, що, декларуючи важливість естетичного виховання, державна політика сприяла створенню об'єктивних обставин, які визначили непотрібність високого рівня естетичного розвитку особистості. Відповідно, рівень естетичного виховання народу був в більшості своїй украй низький, і держава, використовуючи засоби естетичного впливу, особливо мистецтво, формувала міфологізовану свідомість, яка спотворювало адекватне сприйняття дійсності. Тому одним із завдань суспільного розвитку демократичної держави завжди було створення передумов та умов, які об'єктивно вимагають від особистості розвивати себе естетично. Естетичне виховання вбирає в себе всю систему способів естетичного розвитку особистості, яка визначається усім багатством середовища та життєдіяльності суспільства. У ній завжди присутній елемент вільного вибору, та відсутня нав'язливий дидактизм. Тому справедливо охарактеризувати процес естетичного виховання як один із найбільш демократичних способів духовного розвитку особистості, який реалізується в різних сферах життя суспільства. Однією зі сфер, а також засобом естетичного виховання є праця, оскільки докорінні основи виробничої діяльності та в цілому праці спрямовані на виявлення та розвиток творчо-естетичних задатків особистості, нерозривно пов'язані з початковими трудовими навичками, з творчим потенціалом особистості.
Список літератури
1. Бичков В. Естетика. - М., 2003
2. Борєв Ю.В.: Естетика. - М., 2002.
3. Кривцун О.А.: Естетика М., 1998.
4. Лоський Н.О.: Світ як здійснення краси: Основи естетики М., 1998.
5. Естетіка. // За ред. А.А. Радугіна, М., 1998.