Тема 2. Професійна етика. Юридична етика як вид професійної етики. Професійна етика державних службовців.
План
1. Професійна етика: поняття, види.
2. Специфіка юридичної професії і значення юридичної етики.
3. Юридична етика як вид професійної етики: поняття, предмет, завдання. Відмінність юридичної етики і етики права.
4. Структура, види, норми і джерела професійної етики.
5. Професійна етика державних службовців.
1
. Професійна етика: поняття, види, значення.
Сьогодні прийнято говорити про професійну етику лікаря, педагога, журналіста, депутата, судді, відповідні етичні кодекси в бізнесі, у військових, у сфері торгівлі, існують міжнародні етичні кодекси для працівників музеїв, товариства Червоного хреста і в рамках інших міжнародних організацій. В силу поглиблення професіоналізації праці перед спеціалістами різноманітних напрямів все частіше виникають моральні колізії, вирішити які, спираючись тільки на професійні знання не можливо. Більше того, професійне захоплення, позбавлене моральних критеріїв та цінностей, може бути небезпечним як для самої людини, так і для оточуючих, а в більш широких масштабах — і для суспільства в цілому. Тому проблеми професійної етики зовсім не зайвий додаток до професійної освіти.
Ми можемо стверджувати, що кожна трудова діяльність (незалежно від професії) базується на моральній системі суспільства. Проте, існує безліч професій, де такі поняття як обов’язок, совість, справедливість не є головними в професійній діяльності людини. Можна бути блискучим музикантом чи фізиком, неабияким інженером чи висококласним токарем і, незважаючи на нестерпний і корисливий характер, користуватися репутацією відмінного фахівця. Приходячи в ці професії, люди не складають ніяких присяг, не створюють кодексів честі тощо. Тут головна роль належить таланту, вмінню, майстерності і працьовитості.
Наприклад, норовливому і скандальному музиканту його відштовхуючі властивості не перешкоджають блискуче зіграти свою партію. Хто стане цікавитися особистими якостями кулінара, покуштувавши смачно приготовану їжу? Тут завжди на першому місці — професіоналізм.
Проте є професії, моральний аспект в яких відіграє основоположну роль. Які? (лікарі, депутати, вчителі, юристи) чому? Просто в цих сферах діяльності спостерігається особливо велика залежність однієї людини від іншої, і результати професійної діяльності можуть мати доленосне значення для інших людей. Це професії, де „об’єктом праці” виступають живі люди, де в процесі професійної діяльності відбувається вторгнення у внутрішній світ людини часто в критичних життєвих ситуаціях. Відповідно до професіоналів, які займаються такою діяльністю, суспільство висуває не тільки вимоги загальної моралі (що стосуються будь-якої людини незалежно від професії), але і специфічні моральні вимоги. Більше того, моральність представника такої професії буде показником рівня професійності. І не треба про це забувати. (приклад, лікар педіатр, кардіолог).
Отже виникає така галузь наукового знання, як професійна етика. Проте є дискусія з приводу визначення професійної етики. Одні вчені вважають, що професійна етика виникає як наука про професійну мораль
, яка складається з „особливих” норм моралі, що доповнюють загальні моральні принципи. Інші вчені, навпаки, вважають, що деякі моральні норми і принципи в професійній етиці повинні бути обмежені
(наприклад, лікар може бути не завжди правдивим, юрист — не завжди гуманним). Третя група вчених вважає, що неправильно шукати якісь особливі моральні норми для професіоналів, як неправильно і обмежувати (ігнорувати) загальні норми.
Професійна етика
— система конкретизованих моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тої чи іншої професійної діяльності людей.
Професійна діяльність, об’єктом якої стають живі люди, утворює складну систему взаємоперехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належить перш за все: 1. ставлення спеціалістів до об’єкта праці (слідчий - обвинувачений, лікар – хворий), 2. стосунки спеціаліста з колегами (адвокати між собою), 3. ставлення спеціаліста до суспільства (призма професійної діяльності, анекдот).
Професійна етика є збірним поняттям, вона охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо.
2.
Специфіка юридичної професії і значення юридичної етики.
У центрі уваги юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступеня впливу морально-етичних категорій — добра і зла, обов’язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.
Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання і участі в їх долях зобов’язує представників окремих професій виконувати моральні норми завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів і рішень яких можуть настати незворотні наслідки (наприклад, позбавили волі невинного). Це важливо, якщо людина за збігом обставин попадає під владу посадової особи, від якої залежить її подальша доля. За таких обставин на перший план виступають властивості морального характеру, що притаманні цій посадовій особі, її моральні принципи і ставлення до конкретних обставин. (золоте правило, посадової особи).
Особливе значення юридичної етики зумовлене специфікою професійної юридичної діяльності, а також важливими соціальними функціями, які виконують юристи.
До такої специфіки належить:
1. основні юридичні професії включають наявність влади над іншими людьми і вирішення їх доль.
2. крім того, функціонування однієї з гілок влади, а саме судової, повністю забезпечують юристи. Переоцінити соціальне значення суду важко, оскільки суд — це основний орган, де повинна бути відновлена справедливість.
3. повноваження, закріплені за посадами, які обіймають юристи, є досить широкими, а відповідно породжують серйозні моральні, матеріальні та правові наслідки.
4. рішення винесені окремими посадовими особами (наприклад, судді) виносяться від імені України, а тому неправомірне або несправедливе рішення, по-перше шкодить особі, щодо якої воно прийняте, по-друге, дискредитує не тільки самого юриста, але і державу в цілому.
5. робота юристів — це постійний розгляд і вирішення міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально-протилежні інтереси, і їх вирішення має бути справедливим. Оскільки незаконне, несправедливе розв’язання конфлікту — це причина виникнення нового.
6. спілкування з людьми під час здійснення професійних обов’язків дуже часто відбувається в критичних ситуаціях в режимі підвищеної психологічної напруги (слідчий – обвинувачений, суддя – засуджений). Проблема в тому, що в нервовому напруженні значно важче дотриматися моральних норм.
7. важливою особливістю професії юриста є гласність, „прозорість” процесу роботи, можливість об’єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов’язує юриста контролювати емоції, тому що кожне промовлене слово має свої наслідки, і йдеться не тільки про зміст слів, але й про манеру висловлюватись.
Отже, стає зрозуміло, що професія юриста має важливе соціальне значення і є необхідною для нормального функціонування суспільства. (на жаль через невдале, а то й вкрай погане виконання своїх обов’язків, населення України так не вважає, приклад про Буша, Ширака і наших посадовців). Якщо узагальнити, основною метою діяльності юриста є забезпечення справедливості, що є дуже нелегкою справою, оскільки ще з Античності і до наших днів серед науковців і пересічних громадян є суперечка, що ж слід вважати справедливим. Звичайно, передусім, юрист у своїй діяльності повинен строго дотримуватись норм права, зокрема, які забезпечують права людини. Але цього недостатньо. Слушною видається думка, що елемент справедливості досягається гармонією права і моралі.
3.
Юридична етика як вид професійної етики: поняття, предмет. Відмінність юридичної етики і етики права.
Юридична етика
— це вид професійної етики, що досліджує застосування загальних норм моралі під час здійснення специфічної професійної діяльності юристами, зокрема моральні проблеми, які виникають під час такого застосування.
Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний ґрунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.
Ви напевно неодноразово чули такий термін як етика права. Постає питання, а що ж таке правова етика або етика права? Ці поняття не слід ототожнювати.
Предметом етики
права є моральний зміст права: його онтологія, основні цінності, норми, а також практика реалізації цього змісту в різних правових системах (або умовах).
Тоді як предмет юридичної етики
— це відношення або ставлення спеціаліста, професіонала до змісту і цінностей права, законодавчих норм, правил, і реалізація цього відношення в професійній діяльності.
Суб’єктом етики права
є кожен дієздатний громадянин. Етика права у суб’єкта права — явище довільне. Вона передбачає своєрідну реакцію на зовнішнє право, закони. Проявляється ця реакція у внутрішній позиції людини, які прямо пропорційно впливає на зовнішню поведінку (правомірну чи ні).
Суб’єктом юридичної етики
є спеціаліст, який безпосередньо реалізує в професійній практиці своє відношення до права. Закон по-різному може бути використаний, і це залежить більшою мірою не від закону, а від особи, яка його застосовує.
У суб’єкта етики права на перший план виходить ціннісне ставлення до права, його роль в нормативній творчості та застосуванні права є мінімальною і опосередкованою.
У суб’єкта юридичної етики ціннісне відношення відходить в тінь, а на першому місці стає знання нормативних документів і вміння їх застосовувати, тобто знання букви закону. При чому у юриста-фахівця знання може не співпадати з внутрішньою моральною оцінкою норми закону. В такому випадку виникає внутрішній конфлікт між особистою людською позицією і позицією спеціаліста. Саме такі проблеми покликана досліджувати юридична етика.
4. Структура, види і норми професійної етики.
Структура юридичної етики — це внутрішня побудова її знань. Можна виділити загальну
та особливу
частину юридичної етики.
В загальній
частині етики досліджується поняття юридичної етики, її призначення, історичний шлях розвитку і міжнародне визнання галузі знань тощо. Особлива
частина дає уявлення про значення і роль етичних категорій стосовно спеціалізованих інститутів юридичної професії.
За ознаками спеціалізації юридичну етику слід поділити на:
1. суддівську етику;
2. етику слідчого;
3. прокурорську етику;
4. адвокатську етику;
5. етику нотаріуса;
6. етику юрисконсульта;
7. міліцейську етику.
Крім того, з появою у складі Мін’юсту Державної виконавчої служби, а також Департаменту з питань виконання покарань, пов’язаних з вкрай болючими питаннями виконання судових рішень та вироків, чільне місце в зазначених органах відведено юристам, а відповідно вимогою часу є створення щонайменше ще двох галузевих юридичних етичних систем.
Щодо видів юридичної етики, то можемо говорити про офіційну етику, корпоративну етику і традиційну етику.
Офіційна етика
— це етичні вимоги, що містяться в правових нормах, невиконання яких може мати негативні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від справи). Наприклад, у Законі України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. міститься вимога до судді „не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності”. Це вимога Закону. Однак ця вимога носить і етичний характер, вимагаючи від судді високої моральності.
Корпоративна етика —
це сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих добровільно представниками будь-якої професії, галузі, громадського об’єднання і обов’язкові до виконання особами, що до них належать (це суддівська, адвокатська етика).
Крім офіційної та корпоративної етики існують взаємини, не врегульовані будь-якими правилами, крім вимог загальної вихованості і внутрішньої інтелігентності юристів. Так, не повинен адвокат, суддя, слідчий у присутності клієнта образливо відгукуватися про роботу колеги, навіть якщо клієнт з ним не знайомий. Це вимоги традиційної
етики.
За рівнем формальних вимог юридична етика може бути представлена документами такого рівня
:
1. міжнародний — вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на міжнародних форумах юридичної громадськості, що обов’язкові для правових відомств і співтоварист
2. європейський - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на європейських форумах юридичної громадськості й обов'язкові для правових відомств і співтовариств держав, що підписали ці акти (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.), та ін.;
3. вітчизняний - вимоги якого сформульовані та викладені у відповідних актах українського значення: «Правила адвокатської етики», «Правила поведінки державних службовців» та ін.
4. регіональний - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на колегіальних зборах представників конкретної професії регіону, які носять рекомендаційний характер лише для представників цієї професії певного регіону.
Етична норма
, на відміну від норми правової, не спричиняє санкцій, передбачених законом, якщо порушення етичних вимог не переростає в правопорушення. Етичні норми містять, переважно, рекомендаційний характер. Однак за деякі етичні порушення передбачені та можуть застосовуватися санкції корпоративного впливу, що можуть мати правові наслідки. Наприклад у 1998 р. Вища кваліфікаційна комісія анулювала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, мотивуючи це несумлінним відношенням адвоката до своїх обов'язків. Тут несумлінність як моральна категорія, має правові наслідки - анулювання права на заняття адвокатською діяльністю.
Побудова етичної норми за класичною тріадою не є суцільною. Безліч етичних норм не містять усіх трьох елементів, приміром, санкції.
Джерела професійної етики.
Юридична етика як галузь філософського вчення, постійно розвивається і підживлюється з численних міжнародних, офіційних і інших джерел.
На цей час існує більше десятка міжнародних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери. Деякі з них визнані ще радянською державою, а до більшості Україна приєдналася після здобуття власної незалежності. Це Загальна декларація прав людини, Деонтологічний кодекс, прийнятий на пленарному засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства в жовтні 1988 р. у Страсбурзі, та багато інших.
Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України, статтею 62 якої закріплена презумпція невинуватості, як найважливішого принципу судочинства, безсумнівно є великим морально-етичним досягненням. Також важливим є положення про звільнення від відповідальності особи за відмову від дачі показань щодо себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє закріплення в ст. 63.
До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р.), Укази Президента (Указ Президента від 30 вересня 1999 р. «Про деякі міри щодо підвищення рівня роботи адвокатури», що затвердив Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постанова КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави»).
До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за N 13-рп/2000, що розширив коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи чисто правовим по своїй суті, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регулювання.
Корпоративні деонтологічні документи. Сюди слід віднести рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з результатів розгляду скарг на місцеві КДК.
Нарешті, дисциплінарна практика місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.
5. Професійна етика державних службовців.
Моральні вимоги до державних службовців встановлені в багатьох нормативно-правових актах, зокрема Конституції України, Законі України „Про державну службу” тощо. Але максимально деталізовані і конкретні норми містить Наказ Головдержслужби „Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця” № 58 від 23.10.2000 р., який містить наступні положення:
1. Державна служба України ґрунтується на принципах служіння Українському народу та Українській державі; демократизму, гуманізму і соціальної справедливості; верховенства права, що забезпечує пріоритет прав і свобод людини і громадянина; професіоналізму, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни; політичної неупередженості; відкритості, гласності та контрольованості.
2. Суспільне призначення державної служби полягає в забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень.
3. Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією і законами України.
4. Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім'ям та статусом.
5. Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в поза робочий час, щоб не підривати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків.
6. Державний службовець, як і інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати з цих питань конфіденційність інформації, якщо інше не встановлено законами України.
7. Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості.
8. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи.
9. Державний службовець має виконувати свої посадові обов'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян.
10. Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби.
11. Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях або іншим чином поводитися таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця.
12. Державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців.
13. При виконанні своїх повноважень державний службовець має забезпечувати, щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувались раціонально, ефективно та економно.
14. Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.
15. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі повідомити про це керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
16. Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України "Про інформацію" та "Про державну таємницю", у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій. У той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.
17. Державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.
18. Державний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законами України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією", уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня.
19. Державний службовець відповідно до Законів України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією" не має права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, що провадять підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів; вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов'язків; сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює; надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.
20. Державний службовець зобов'язаний утримуватися від виконання іншої дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.