Реферат
на тему:
Формування основ лікарської етики в країнах Стародавнього Сходу
Медицина Китаю
У історичній перспективі китайська медицина в деяких відносинах випередила західну. Вже більше двох тисячоліть тому, в період правління династії «Весняного і осіннього періодів» (770-476 рр. до н.е.) і «Ворогуючих імперій» (475-221 рр. до н.е.), в Китаї існував запис праці по медицині, книга «Ней-цзін». Праці грецького лікаря Гіппократа, що жив в 446-377 рр. до н.е., який вважається батьком західної медицини, відносяться до пізнішого часу. «Ней-цзін» може вважатися тому найстародавнішою в світі працею по медицині. Він узагальнює практичний медичний досвід, накопичений передуючими поколіннями китайських лікарів, обгрунтовує теоретичну систематику традиційного мистецтва лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, а також акупунктури і припікання, акупунктуры*.
При порівнянні медицини Китаю і західних країн виявляються і деякі інші пріоритети китайської медицини. До їх числа відноситься застосування наркотичних засобів для досягнення повного наркозу при проведенні операцій на черевній порожнині і при інших видах хірургічного втручання китайським хірургом і фахівцем з акупунктури Хуа Туо більше тисячі семисот років тому. Хуа Туо, що жив з 112 до 207 р. н.е., використовував для анестезії при своїх сміливих операціях ту, що стала знаменитою чайну суміш «Ма-фэй-сан». Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 рр. н.е.) написав вже у той час свою працю «Розгляд різних хвороб від дії холоду», в якому розробляються питання особливої діалектичної діагностики китайської медицини, що зберегли значення до теперішнього часу. Це відбулося за життя греко-римського лікаря Галена (129-199 рр. н.е.), який висловив основоположне і обширне навчання у області медицини, яке залишалося обов'язковим для західних лікарів аж до кінця середніх століть.
Іншою значною віхою в історії китайської медицини є Чи публікація Шичженем в 1578 році фармацевтичної збірки «Бен-Цзяо Ган-Му». В цілому до нас дійшле більше шести тисяч китайських книг по медицині, в яких розказується про різні методи лікування і які служать китайським лікарям до теперішнього часу як довідкові допомоги.
Значне місце в китайській медицині завжди займала превентивна медицина. Ідея запобігання хворобам стояла на самому початку лікарського спадку Стародавнього Китаю, що дійшов до нас. Так, наприклад, вмістом одного з діалогів в першому розділі книги «Ней-Цзін» є питання про те, як людина може зберігати своє здоров'я. З цієї причини гігієнічні заходи і боротьба з паразитами постійно виконували важливу роль в китайській історії. В період Танськой династії (618-907 рр. н.е.) китайським лікарям вже було відомо, що проказа є інфекційною хворобою, і хворі ізолювалися від здорових людей. Запобіжні щеплення проти віспи були проведені вперше не англійським лікарем Дженнером (1749-1823), як вважають на Заході. Протівооспенная щеплення було відкрите в Китаї і вперше використане тут приблизно в одинадцятому сторіччі, причому сироватка, узята у хворих на віспу, вводилася здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга «Нова книга про щеплення проти віспи» (Чжун-тоу Хин-жу), новаторська праця у області імунології, була відома в XVI столітті в деяких країнах Європи і Азії.
І взагалі китайська медицина зробила великий вплив на розвиток медицини інших країн, використовуючи з свого боку багато ідей іноземної медичної науки. Вже в епоху династії Цин (221-26 рр. до н.е.) і Хань (206 р. до н.э - 220 р. н.е.) існував обмін медичними знаннями між Китаєм, Кореєю, В'єтнамом і Японією, який був поширений згодом на арабський світ, Росію і Туреччину. Китайська книга, що мала нормативне значення, по лікарській терапії «Бен-Цзяо Ган-Му» була перекладена багатьма мовами, зокрема на латинський, корейський, японський, російський, англійський і французький, і набула широке поширення в західному світі.
Під впливом західних колоніальних держав з середини XIX століття почався занепад традиційної медицини в Китаї. Пануюча верхівка країни почала віддавати перевагу західній медицині; традиційна китайська медицина піддавалася дискримінації як примітивна і відстала і почала приходити в занепад. Справа дійшла до справжнього придушення китайської медицини при гоміндановськом уряді (1912-1949 рр.). Лише після приходу до влади Мао Цзедуна відбулося відродження традиційної медицини, яке принесло їй знову світове визнання. В даний час в КНР визнають, що майбутнє китайської медицини полягає в з'єднанні традиційної китайської і сучасної західної методик.
Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху від династії Інь (1324-1066 рр. до н.е.) до династії Чжоу (1066-1221 рр. до н.е.) відмінності існували між дієтологією (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Ней-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарією (Шоу-і). У період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина одержувала подальший розподіл. Виникло 11 різних напрямів:
1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фэн-травень).
2. Загальна медицина (Цзе-і).
3. Педіатрія (Хао-фэн-травень).
4. Лікування паралічів (Фен-га).
5. Гінекологія (Фу-ге).
6. Офтальмологія (Ян-ге).
7. Стоматологія (Гоу-ци).
8. Лікування хвороб глотки і гортані (Ян-хоу).
9. Ортопедія (Чжен-гу).
10. Зовнішні хвороби і хірургія (Цзінь-чжуан).
11. Метод акупунктури і припікання, або акупунктура (Чжень-цзю).
В даний час китайська медицина ділиться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об'єм знань, який повинен вивчатися особливо як лікарська спеціальність. Єдиним зі всього цього, що стало відоме на Заході, є акупунктура і припікання, «акупунктура». Всі ці різні спеціальні області мають загальну теоретичну основу, яка вперше комплексно висловлюється для західних лікарів в справжній книзі.
Разом з призначенням спеціальних ліків і застосуванням акупунктури китайська медицина знає наступні методи дії, які використовуються відповідно до свідчень в різних областях медицини:
1. Скребковий масаж, наприклад, за допомогою монети (Хуа-ша).
2. Наклеювання лікарських засобів на шкіру (Бо-ді).
3. Банки (Хуа-гуань).
4. Введення медикаментів в шкіру шляхом прасування (Юнь-фа).
5. Гідротерапія (подібно нашій терапії по методу Кнайпа) (Шуй-лао).
6. Бальнеотерапія (Ю-фа).
7. Лікування лікарськими парами і димами (Хунь-чжен).
8. Накладення пов'язок з бджолиним воском (Ла-лао).
9. Грязі (Ні-лео).
10. Лікувальна гімнастика (Дао-інь).
11. Масаж (Дуй-на).
12. Китайська дихальна терапія (Ци-гун).
13. Щипкова терапія хребта (переважно у дітей) (Ні-жі).
14. Надрізи шкіри (Га-чжі).
Різні методи знаходять в даний час в Китаї багатоманітне застосування в лікарській практиці і по можливості удосконалюються.
У пошуках типових ознак, що відрізняють медицину Китаю від сучасної західної медицини, натрапляєш на два вирішальні чинники:
1. Розгляд людини як єдина ціла (Чжен-ді).
2. Діалектична діагностика і лікування залежно від синдромів (Бінь-чжен)*.
Китайська медицина розглядає людину як органічної цілої, центральне місце в якому займають накопичувальні і порожнисті органи (Цзян-фу), а внутрішні комунікації забезпечуються каналами (меридіанами) і сусідніми судинами (Чин-люо). Всі явища навколишнього світу, включаючи людину і природу, інтерпретуються китайською медициною як взаємодія між двома засадами інь і ян, що є різними аспектами єдиної дійсності. Виникнення і розвиток хвороби розглядаються китайською медициною як результат боротьби між захисними силами організму (Чжен) і зухвалим хворобу порушенням (Ха), як прояв неврівноваженості між інь і ян або як результат внутрішніх причин, існуючих усередині людського організму. Так, в частині Су-вень книги «Ней-цзін» сказано: «Там, куди проникає зухвале хворобу порушення (Ха), безумовно є недолік ци (функціональний початок, «енергія»)».
А в доповненні до тієї ж частини Су-вень читаємо: «Туди, де знаходяться захисні сили (Чжен), не проникає зухвале хворобу порушення (Хе)».
При лікуванні захворювань найбільшу увагу китайська медицина надає профілактиці. В цьому відношенні в даний час, як і тисячоліття тому, знаходить застосування принцип «лікувати пацієнта, перш ніж виникне хвороба». Основним правилом лікування є «усунення причини захворювання (Бень)». До терапевтичних правил відноситься також лікування пацієнта при строгому обліку його індивідуальної схильності, географічного положення і пори року.
Цілісний підхід до аналізу явищ
Характерний для китайської медицини цілісний підхід до аналізу явищ грунтується переважно на двох чинниках:
1. Розгляді людського організму як органічно єдиний цілий.
2. Визнання цілісності взаємовідношення між людиною і природою.
Людське тіло як органічно єдине ціле
Китайська медицина виходить з того, що різні частини людського тіла знаходяться між собою в тісному органічному взаємозв'язку. Центр цього органічного цілого знаходиться в п'яти щільних органах, відносини яких до інших частин тіла встановлюються через систему каналів (Чин-люо), включаючу згідно традиційним китайським уявленням кровоносні судини і нервові шляхи. Дія системи каналів виявляється у взаємодії між окремими щільними і по-лимі органами і в обміні між внутрішніми органами і іншими частинами тіла.
Так, наприклад, серце зв'язане через систему каналів з тонким кишечником, воно ведает* кровоносними судинами. Ключем до розуміння його стану є поверхня мови. Легені знаходяться у зв'язку з товстим кишечником, вони відповідають за шкіру і волосяний покрив тіла. Ключем до розуміння їх стану є ніс. Селезінка зв'язана через систему каналів з шлунком, вона відповідає за м'язи і кінцівки. Ключем до розуміння її стану є рот. Печінка пов'язана з жовчним міхуром, обидва відають сухожиллями. Ключем до розуміння її стану є очі. Нирки зв'язані каналами з сечовим міхуром, вони відають кістками. Ключем до розуміння їх стану є вуха.
Відхилення від норми в роботі нутрощів відображаються згідно представленням китайської медицини через систему каналів на поверхні тіла. З другого боку, хвороби, проникаючі всередину через поверхню тіла, можуть розповсюджуватися далі по канальних судинах. Наповнювальні і порожнисті органи також можуть надавати дію один на одного через систему каналів. Враховуючи взаємозв'язок, китайський лікар при встановленні причин захворювання робить на основі оцінки стани так званих п'яти отворів (мова, ніс, рот, очі, вуха), зовнішнього вигляду, кольору особи і пульсу висновок про зміни усередині організму. Таким чином можна встановити, чи знаходяться внутрішні органи в стані спорожнення (Ху) або наповнення (Шиа), сильні і рясні (Чен) або слабкі (Шуай) ци і кров, яке співвідношення між захисними силами організму (Чжан) і хвороботворним початком (Хе) і т.д.
Відповідно до того ж підходу в практиці китайської медицини використовується метод лікування «охолоджування печінки» (Цин-гань), якщо пацієнт скаржиться на паління в очах, що мають почервонілий запалений вигляд. Метод «охолоджування серця» (Цин-синь) і «відведення вогню тонкого кишечника» (Хе Сяо-чан-хуо) застосовується, якщо пацієнт скаржиться на появу міхурів в роті і на мові. Грипозну інфекцію і кашель можна вилікувати, сприяючи функції «розширення» (Хуань) легенів. При хворобах шкіри, фурункульозі і інших ознаках захворювання на поверхні тіла застосовуються методи «внутрішньої підтримки» (Дуо-лі) і «внутрішнього знищення» (Ней сяо), що також засноване на теорії цілісності, що лежить в основі китайської медицини, згідно якої внутрішній стан і зовнішній вигляд людського тіла утворюють нероздільне ціле.
Взаємостосунки між людиною і природою
Розглянутий в попередньому розділі цілісний підхід до аналізу явищ не обмежується тільки людиною. Для китайської медицини останній є складовою частиною оточуючої його природи і знаходиться в постійних взаємостосунках з тим, що розглядається як єдине ціле навколишнім світом, в живому обміні зі Всесвітом. Таким чином, і для традиційної китайської медицини є саме собою розуміючим, що людина одержує всі необхідні для існування передумови з оточуючої його природи. У книзі «Су-вень» ми читаємо: «Життя людини утворене з ци неба і землі і знаходиться під впливом чотирьох пір року». Аналогічну думку знаходимо в 9-й главі тієї ж праці: «Небо живить людину п'ятьма ци (дія погодних умов), земля забезпечує його п'ятьма різними смаками (йдеться про види зернові)».
Продукти харчування, необхідний для дихання повітря людина одержує з оточуючої його природи, до умов якої він повинен пристосовуватися в бажанні мати сприятливіші умови життя. Це відноситься також до погодних умов чотирьох пір року, які постійно враховуються китайською медициною як можливий початковий пункт захворювання. Так, весняне тепло, літня жара, осіння прохолода і зимовий холод можуть викликати хвороби, унаслідок чого вони і по теперішній час зараховуються в сучасній китайській медицині до причин виникнення хвороб. У книзі «Лін-шу» знаходимо: «Якщо стоїть тепла погода, а люди продовжують носити товстий одяг, то пори відкриваються і піт виходить назовні... У холодну погоду пори закриваються, волога не може вийти назовні, вона прямує до сечового міхура, перетворюючись там на сечу і ци». Тут описується процес природного пристосування людини до температури навколишнього середовища: при жарі виступає піт, який випаровується, щоб адаптувати людину до жаркої погоди. При низькій температурі пори закриваються, обмежуючи виділення поту, відбувається виділення рідини у вигляді сечі, температура тіла зберігає свою постійність. Аналогічно людський організм пристосовується до зміни місць, зміни дня і ночі. При порушенні регуляторного механізму людського тіла виникають захворювання. У разі інфекційних хвороб і епідемій також знаходить свій вираз єдність взаємостосунків між людиною і навколишньою природою. У Китаї виникає весною багато захворювань, пов'язаних з дією температури; влітку збільшується число випадків теплових ударів, дизентерії, малярії; взимку - більшість пацієнтів страждає на простудні захворювання. Численні хронічні хвороби реагують на несподівані зміни погодних умов. До них відносяться хвороби ревматичного характеру (по-китайськи б), астма, мігрень. На перебіг інших захворювань робить вплив природна зміна дня і ночі. При деяких хворобах наступає полегшення в першій половині дня і погіршення в другій, при інших навпаки.
Китайська медицина постійно враховувала минулий людський досвід, що свідчив про те, що завдяки розумній поведінці можна уникнути шкідливих дій навколишнього середовища. Так, наприклад, в книзі «Су-вень» міститься наступне попередження: «Коли п'ять інфекційних хвороб досягають найбільшого розповсюдження, можна легко піддатися зараженню... людина повинна уникати їх отруйного дихання». У тій же книзі читаємо в 1-й главі: «Знаходячись в стані слабкості, уникай збудливого хворобу вітру». Китайці вже давно знали про рекомендацію лікарів, регулярно полоскати рот після ухвалення їжі. Їм рекомендували частіше міняти одяг, регулярно купатися і робити запобіжні щеплення (наприклад, проти віспи). Велике значення надавалося також збереженню фізичної рухливості. Вже згадуваний нами лікар Хуа-Туо розробив для цієї мети спеціальні гімнастичні вправи, вдосконалений варіант яких, відомий під назвою «Таї-жі-цюань», до теперішнього часу користується популярністю у всьому Китаї.
Таким чином, і в цьому випадку беруться до уваги обидва полюси діалектичних відносин в системі «людина – оточуюче середовище». Китайця привчали пристосовуватися до природи, але йому роз'яснювали також і необхідність підвищення опірності власного організму. Крім того, класики медицини учили його змінювати навколишнє середовище у власних інтересах. Все це входить важливими складовими елементами в традиційну китайську медицину.
Діалектична діагностика залежно від синдромів і лікування
Діагностика залежно від синдромів (Бієнь-чжен) і пов'язане з нею лікування є особливостями китайської медицини. Захворювання аналізується за допомогою діалектичної діагностики, виділяється з числа інших захворювань шляхом диференціальної діагностики і класифікується відповідно до те симптомами. Для цього китайська медицина використовує численні твердо встановлені синдроми. У тісному поєднанні з цими діагнозами знаходиться вживана в китайській медицині терапія, причому синдром і метод лікування повинні підходити один одному, як ключ до замку. Тим самим діагностика залежно від синдромів є передумовою ефективності лікування, байдуже чи йде мова при цьому про призначення медикаментів, масаж, застосування «мокса», банки, акупунктуру і т.п. Ця терапія має на меті, як і в західній медицині, лікування хворого. Проте одночасно вона служить з діалектичною гнучкістю для контролю діагностики. Тобто якщо вона виявиться безуспішною, лікар повинен переглянути свій діагноз. Більш того, лише якщо до початку лікування була проведена діалектична діагностика по методу китайської медицини, яка привела до встановленого синдрому, можна взагалі вести мову про раціональне застосування китайської медицини.
Особливість діалектичної діагностики і терапії полягає у тому, що в даному випадку не застосовується просто симптоматичне лікування, а з другого боку, не вимагається (як в сучасній західній медицині) повного пізнання хвороби, щоб використовувати потім для її лікування одновимірний цілеспрямований метод. Китайська медицина виходить з того, що різним стадіям хвороби відповідають різні симптоми і що різні хвороби можуть мати на різних стадіях схожі симптоми. Тому для властивої китайській медицині терапії характерні два абсолютно різних підходу:
1. Застосування різних методів лікування одного і того ж захворювання.
2. Застосування одного і того ж методу лікування при різних захворюваннях.
Синдроми, властиві китайській діагностиці («чжен» з поняття «Бієнь-чжен», що означає «симптом захворювання»), включають в основному наступні елементи:
1. Узагальнену оцінку причини виникнення хвороби.
2. Встановлення локалізації хвороби.
3. Характерні ознаки хвороби.
4. Оцінку протиборства між порушенням (Хе), що викликал
Розглянемо як приклад дизентерію, для якої характерна наявність різних стадій течії і симптомів. Спочатку виникають болі в животі, що супроводжуються проносом з кров'ю і слизом. Пізніше при подальшому розвитку хвороби можуть виникнути симптоми синдрому ци-фень і синдрому фень крові, що супроводжуються поперемінним жаром і ознобом при малій або значній вогкості. В даному випадку китайська медицина використовує на різних стадіях захворювання залежно від симптоматики різні методи лікування. Такий підхід відповідає принципу застосування «при одній і тій же хворобі різних методів лікування».
Інший приклад. При запаленні нирок (нефрит) з порушенням функції серця можуть виникнути набряки, може з'явитися симптоматика навчання ян згідно теорії китайської медицини. В цьому випадку застосовується терапія, що включає наступні елементи:
1. Зігрівання ян (Бень-ян)
2. Сприяння процесу випаровування (Хуа-ци)
3. Сприяння виділенню води (Лі-шуй).
Ці три елементи утворюють єдиний метод лікування. Вони спільно впливають як на запалення нирок, так і на ослаблення серця. Таким чином, в даному випадку два різні хворобливі стани, запалення нирок і серцева недостатність, піддаються одній і тій же терапії, що відповідає принципу китайської медицини «лікувати різні порушення однаковими методами». Необхідно при цьому відзначити, що діалектична діагностика китайської медицини не у всіх випадках опиняється достатньою для встановлення повного діагнозу захворювання відповідно до представлень сучасної медицини. Вона повинна тому поєднуватися з точними, об'єктивними і кількісними способами діагностики сучасної західної медицини щоб уникнути помилок в лікуванні і нанесення збитку здоров'ю пацієнтів.
Теорія китайської медицини займається фізіологією людського організму, його патологією (виникнення захворювань і їх причини), методами лікарського дослідження, діалектичною діагностикою, терапією і профілактикою захворювань. і питанням науково-теоретичного розмежування китайської медицини і сучасної західної медицини.
ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАХІДНОЮ І ТРАДИЦІЙНОЮ КИТАЙСЬКОЮ МЕДИЦИНОЮ
Перш за все слід вказати на те загальне, що властиво традиційній китайській і сучасній західній медицині. В першу чергу необхідно підкреслити, що теоретична система китайської медицини, без сумніву, орієнтується на ту ж дійсність, якою займається і західна медицина, а саме на людський організм. Хвороби виглядають в Китаї точно так, як і на Заході. Пацієнти страждають на ті ж захворювання з тими ж симптомами. То, що таке ж положення існувало вже і до часу написання книги «Ней-цзін», було продемонстровано недавно західному миру китайським документальним фільмом. У ньому показане патологоанатомічне розкриття жінки, законсервованої більше двох тисяч ста років тому в лаковій труні, яка була знайдена в 1972 році в могилі періоду західної Ханьськой династії (206-24 рр. до н.е.). При цьому виявилося, що причиною смерті жінки (вона належала до верхніх шарів суспільства) з'явився серцевий інфаркт. Всі анатомічні і гістологічні розрізи мумії дали ту ж картину, яка характерна для померлих у наш час. У шлунку ще знаходився вміст останньої їди, в м'язах були знайдені трихіни, суглоби мали ревматичні деформації, стінки судин носили сліди артеріосклерозу, яким страждала китаянка.
Окрім таких підтверджень історичного характеру, існують обставини науково-теоретичного і практичного порядку, вказуючі на те, що в основі традиційної китайської і сучасної західної медицини лежить одна і та ж реальність. До них відносяться:
1. Збіг активних точок, званих у нас на Заході точками акупунктури (по китайські чжень-цзю), з найхарактернішими в топографоанатомічному відношенні місцями людського організму, які виконують цілком певну роль і в західній анатомії.
2. Схожість уявлень про фізіологічні зв'язки між внутрішніми органами, властивих навчанню китайської медицини і сучасної західної фізіології.
3. Той факт, що західна медицина містить по суті всі діагностичні елементи, які відомі в традиційній китайській медицині, а саме:
а) грунтовний огляд пацієнта;
б) прослуховування внутрішніх шумів і дослідження запахів тіла;
в) бесіда лікаря з пацієнтом;
г) дослідження пальпації, включаючи діагностику за даними дослідження пульсу.
Як причини більш різносторонньої диференціації методів безпосереднього обстеження хворого в Стародавньому Китаї слід назвати культурні і історичні умови. Раніше для китайської жінки вважалося непристойним показуватися лікарю в голому вигляді. Тому китайські медики були вимушені обмежуватися при оцінці внутрішніх змін діагностикою на підставі стану мови, очей і пульсу. Цьому простому факту зобов'язані ми сьогодні наявністю доведеної до досконалості китайської діагностики.
Подальшу схожість видно з порівняння основних глав західного підручника диференціальної діагностики внутрішніх хвороб з основними главами підручника традиційної китайської медицини, присвяченими тій же темі. Західна книга містить в двадцяти чотирьох розділах наступні рубрики: анемії, геморагічний діатез, підвищена температура, задишка, порушення серцевого ритму, ціаноз, зміни ЕКГ, болю в грудях, гіпертонія, гіпотонія, наявність затемнень в легенях, збільшені лімфатичні вузли, болі в животі, діарея, замки, жовтушність, збільшення селезінки, наявність крові, білка, слизу в сечі, набряклість, болі в кінцівках і у області хребта, паралічі, втрата свідомості, порушення водного обміну. У китайському підручнику містяться наступні тридцять три розділи: підвищення температури, озноб, пітливість, головні болі, болі в грудях, болі в підкладковій області, болі в животі, болі в спині, болі в суглобах, болі, пов'язані з виникненням грижі, замки, пронос, затримка сечі, полиурія, запаморочення, безсоння, спрага, відсутність апетиту, надмірно підвищений апетит, блювота, жовтушність, набряклість, кашель, астма, задишка, тонічні і клонічні судоми, блювота з кров'ю, кровохаркання, носова кровотеча, кровоточивість ясен, кров в стільці і в сечі, паралічі і парестезія, серцебиття.
При цьому порівнянні впадає в очі, що декілька глав західного підручника зв'язано із застосуванням сучасних наукових методів дослідження: зміни ЕКГ, наявність затемнень в легенях, гіпертонія і гіпотонія. Інші глави західної диференціальної діагностики знаходять вплив точних методів дослідження: порушення серцевого ритму, анемії, порушення водного обміну, гематурія, протеїнурія, піурія. В основному ж і в китайській, і в західній діагностиці йдеться про одні і ті ж категорії розпізнавання хвороб. В першу чергу при безпосередньому обстеженні хворого і в китайській, і в західній медицині перевіряються одні і ті ж функції. Зв'язана із застосуванням спеціальної апаратури, розрахована на використовування технічних засобів діагноста західної медицини здійснює, крім того, перевірку численних параметрів згідно вимогам сучасних природних наук, тобто з дотриманням принципів точності, однозначності, кількісного виразу показників, логічного взаємозв'язку, можливості перевірки одержаного результату і об'єктивності, що дозволяє одержати велику надійність результату дослідження хворого. Проте у будь-якому випадку - і це слідує завжди мати на увазі - китайський лікар, що користується прийомами традиційної медицини, стикається в своїй повсякденній роботі з тією ж дійсністю, що і його сучасний західний колега.
Спільність і відмінності в історичному розвитку
Якщо обернути погляд в глиб історії, то можна знайти ще більші паралелі між китайською і західною медициною. Остання аж до введення природно-научної методології приблизно двісті п'ятдесят років тому також мала і у області теорії феноменологічний характер, як і традиційна китайська медицина. Древнєєвропейськая медицина має тому деякі паралелі з традиційною китайською медициною. Як підтвердження цього положення приведу витяг з «Регулювання способу життя» Гіппократа, в якій йдеться про аналогічний китайському вченню про інь і ян взаємовідношення між вогнем і водою: «Всі живі істоти, а отже і людина, утворені з двох основних складових частин, які різні по своїх можливостях, але мають одну і ту ж кінцеву мету, а саме, з вогню і води. Узяті разом, вони достатні для всього іншого і один для одного, але окремо ні для себе самого, ні для чого іншого. Можливості, яких має в своєму розпорядженні кожний з них, полягають в наступному: вогонь в змозі постійно приводити все в рух, вода - постійно живити все. Вони ділять владу між собою і піддаються власті один іншого до крайнього максимуму і мінімуму». У працях німецького лікаря Парацельса, що жив в епоху пізнього середньовіччя, є наступне зауваження, що відноситься до терапії: «Застосовуй лікування по відповідності, холодне лікуй теплим, вологе сухим, переповнювання спорожненням, пустку наповненням, бо природа учить, що все виганяє своєю протилежністю». Це останнє місце нібито узяте у якого-небудь класика. Рання західна медицина оперувала, як і традиційна китайська, в основному якісними показниками, була пройнята ідеєю єдності людського організму і виходила з діалектичних передумов. Ці ознаки зникли із західної медицини з введенням сучасної природно-научної методики, що з'явилася слідством філософії Декарта і його учнів. У XVIII столітті природно-научна методика ставала у все зростаючому ступеню пробним каменем для західної медицини, яка заслужила, йдучи по цьому шляху, незаперечне світове визнання. Проте в захваті від успіхів, досягнутих завдяки точній методиці, західна медицина забула більшість своїх джерел або втратила їх. Внаслідок цього їй загрожує небезпека впасти в однобічність, тому настав час пригадати про свої старі джерела. При цьому необхідно уникнути помилки, яка може привести до руйнування всього досягнутого: не слід прагнути до того, щоб повернути назад колесо історії, так це і неможливо. У наш час неможливо відродити «додекартовськую» медицину, яка відмовилася б від природно-научної методики, характерної для сучасної медицини.
Відмінності між сучасною західною і традиційною китайською медициною у області теорії пізнання і наукової теорії
Це ясно зрозуміють в Китайській Народній Республіці. Мао Цзедун вже в 1928 році висловився на користь з'єднання традиційної китайської медицини з сучасною західною. Два чинники привели його до такого висновку.
Діалектичне мислення, яке, з одного боку, відповідає китайській традиції і, з другого боку, властиве діалектичному матеріалізму. В зв'язку з цим указується на статтю Мао «Про суперечність», в якій він говорить про «єдність протилежностей». Шляхом діалектичного вирішення протиріч в сучасному Китаї уникають того, що піддається критиці як властиві Заходу «метафізики» або «реакційного ідеалізму». З цих позицій як механистически-причинна точка зору, так і односторонній ідеалістичний світогляд, що віддає перевагу духовному початку перед фізичним, розглядаються у однаковій мірі як «метафізичні помилки».
Специфічна ситуація, характерна для політики у області охорони здоров'я в 40-й, 50-й і 60-й роки в Китаї. У той час в Китаї відчувався гострий брак фахівців західної медицини за наявності цілої армії лікарів традиційної медицини різної кваліфікації. Ми побачимо згодом, що Мао виявився прав як в суспільно-політичному відношенні, так і з теоретично-пізнавальної і науково-теоретичної точок зору.
Вирішальна відмінність між сучасною західною і старокитайською медициною корениться у відмінності їх вихідних позицій, пов'язаних з теорією пізнання. Китайська система лікування починає з виявлення широких взаємозв'язків, на основі яких враховуються численні спостереження і висновки аналогічно, виводяться практичні заходи лікувального характеру. Західний же медик починає з вимірювання і аналізу найдрібніших деталей, пізнаючи які він розраховує зрозуміти явища в цілому. Він використовує протилежний шлях.
Оскільки йдеться в даному випадку про явища, що відносяться до теорії пізнання, необхідно перш за все зупинитися на понятті «наука»: «На відміну від неврегульованого (опитового) знання (емпіризм) наука розглядає не просто явища, але також і причини речей. Вона переходить аналітично від цілого до частини, а синтетично від частини до цілого; шляхом індукції від досвіду і спостережень до понять, висновків і висновків, від приватного, особливого до загального, а шляхом дедукції від загального до приватного, постійно перевіряючи одне іншим. Науковий прогрес полягає в нескінченному систематичному проникненні в дійсність, як вшир, так і углиб, до елементів буття і подій і до пізнання їх взаємозв'язків, до пізнання великого взаємозв'язку дійсності, яку ми називаємо навколишнім світом». Це сформульоване на Заході поняття науки прийняте в даний час у всьому світі, у тому числі і в КНР, яка докладає великі зусилля для доведення цього уявлення про науку до свідомості людей, хай у формі діалектичного матеріалізму. Китай у все зростаючих розмірах імпортує у наш час із заходу наукові ідеї, технічні досягнення, устаткування і споживацькі товари.
Повернемося до традиційної китайської медицини, яка користується для пізнання медичних закономірностей всіма основними науковими методами. У обох медицині застосовується індуктивний і дедуктивний методи або причинний аналіз. Правда, обидві медичні системи користуються ними в протилежній послідовності: китайська медицина починає з дедукції, а західна з індукції. Але чим відрізняються один від одного обидві медичні теорії? Ми вже назвали вище два типові чинники, характерні для традиційної китайської медицини.
1. Розгляд людського організму як єдиний цілий (Чжен-ді).
2. Діагностика відповідно до синдромів з урахуванням цієї цілісності (Бянь-чжен).
З розглядом людського організму як єдиного цілого і з діалектикою пов'язано ту обставину, що традиційна китайська медицина досягає менш точною об'ектівізації результату дослідження хворого, ніж сучасна західна медицина. Арістотель є автором положення, згідно якому ціле є чимось більшим, ніж проста сума його складників. У значенні сучасних природних наук поняття цілісності є гіпотезою, яка не може бути доведена. У цьому причина неможливості реалізації з природно-научних позицій медицини, що оперує поняттям цілісності.
Трохи інакше йде справа в сучасній науці з діалектикою. Хоча західні природні науки, а з ними і медицина, не застосовують достатньо безумовно діалектичний принцип, але в дослідницькій практиці він знаходить широке застосування. Краща і найточніша перевірка теорії завжди досягається шляхом припущення її протилежності, а це є діалектичним методом. Певні відносини існують також між діалектикою і введеним в наукову дискусію фізиком Нільсом Бором поняттям дополнятельності. Бір вказав на те, що системи понять завжди дають обмежену, односторонню картину дійсності, тобто освітлюють лише одну сторону, ціле ж вичерпується тільки з введенням протилежних систем понять.
Наряду про цілісністю розгляду і діалектичним підходом, із західної точки зору китайська медицина має ще одну характерну особливість:
3. Використовування лише якісних критеріїв для оцінки стану людського організму і його хворобливих станів, тобто відсутність точності, можливості перевірки і об'єктивності в сучасному науковому значенні.
Як відомо, сучасні природні науки вимагають наявності наступних умов, яким повинна задовольняти теорія:
А. Точность
Б. Возможность перевірки
В. Об'ектівность
Р. Плідність.
Наприклад, точність має місце у тому випадку, коли теоретична система володіє такими якостями, як однозначність, кількісний вираз предмету дослідження, логічна взаємозв'язана.
Ці три критерії в значній мірі виконані теоретичною медициною Заходу. На відміну від цього традиційній китайській медицині бракує багато в чому однозначності. Її основні поняття: інь-ян, холод-жар, зовні-всередині, пустка-повнота і т.д. - не є однозначними в значенні наукових понять. Те ж саме відноситься і до шести зовнішніх причин хвороб (вітер, холод, літня жара, вогкість, сухість і «шень»). У всіх цих поняттях матеріальні елементи змішуються з енергетичними або функціональними. В даному випадку ми маємо справу з «додекартовськой» системою, в якій ще не знайшли повного розділення такі поняття, як суб'єктивне і об'єктивне, матеріальне і енергетичне, фізичне і психічне. Цій системі бракує, зрозуміло, і кількісного виразу, міри. У її початковій формі китайська медицина, як вже наголошувалося, розглядає тільки якісні показники, які в кращому разі можуть мати внутрішньосуб'єктивне походження, але не піддаються об'ектівізациі в значенні сучасної медичної науки. Можливість використовування кількісних категорій могла б з'явитися тут лише за умови введення сучасних, тобто західних, наукових методів.
Логічний взаємозв'язок також в значній мірі відсутній в системі китайської медицини. Таким чином, будівля теорії традиційної китайської медицини страждає багатьма недоліками відносно точності, а внаслідок цього також і відносно можливості перевірки і об'єктивності, що повністю усвідомлюється в сучасному Китаї.
Проте теоретична система китайської медицини виявляється вельми багатою з погляду її плідності, створивши незнайому сучасній західній медицині модель мислення, яка володіє тією перевагою, що може спиратися на практичний досвід більш ніж двотисячоліття. Теорія може вважатися плідною в тому випадку, якщо вона пропонує єдиний принцип для великого різноманіття явищ, особливо в тому випадку, якщо із самого початку залишався прихованим зв'язок різних явищ між собою. Причому характерно, що поняття плідності теорії не завжди тотожне її надійності.
Властивий китайській медицині принцип підходу до людського організму як до єдиного цілого виявляється в розгляді функціональних процесів, що відбуваються в ньому, які можуть бути об'єднані під загальним поняттям «ци».
В зв'язку з цим слід привести висновок відомого англійського китаєзнавця Джозефа Нідхема про науковість старокитайського мислення: «Китайські мислителі повинні були зазнати фіаско в науковому відношенні, можливо, тому, що відносилися з великою недовірою до сили розуму і логіки. Вони пізнали відносність, складність і нескінченність Всесвіту, прагнучи до світобачення ейнштейновського типу, не заклавши для цього, проте, ньютонівських основ. У таких умовах наука не могла одержати відповідного розвитку». Нідхем мав при цьому на увазі, мабуть, дещо звужене поняття науки, властиве XIX століттю. Дане нами на початку цього розділу філософське визначення поняття «наука» не є підставою для такої строгої оцінки китайської науки. В усякому разі наукове мислення існувало на Заході ще до Декарта, і традиційна китайська медицина може бути поставлена на один ступінь з ним.