Розвиток інтелекту

РЕФЕРАТ

На тему:

Розвиток інтелекту

Успіхи науки.

В кінці XIX — на початку XX століття помітно просуну­лось вперед наукове суспільствознавство. Це був час віри в прогрес, заснований на розвиткові наукового знання і його застосування у всіх сферах суспільства. Однак з'явились ми­слителі, які під впливом реальних історичних подій, а та­кож, виходячи з труднощів, які супроводжували спроби на­укового дослідження суспільства, висловлювали сумнів і в прогресі, і в універсальності наукових (науково-природни­чих) методів пізнання і перетворення дійсності.

XX століття ознаменувалось бурхливими подіями, які знайшли відображення в розвиткові соціальної теорії. Сут­тєво просунулись вперед соціальні науки — економічна те­орія, правознавство, політологія, соціологія, психологія та інші науки. А на філософському рівні продовжувалось пе­реосмислення принципів XIX століття, яке свято вірило в прогрес і у всесилля науки.

Недоліки цивілізації, створеної наукою і технікою, не­здатність науки вирішити багато які з виключно людських проблем призвели до появи в соціальній філософії теорій, які містили в собі сильний антинауковий елемент.

По-перше, сумнівною видавалась універсальність науко­вих методів і їх дослідницька ефективність. Такі напрямки в філософії, як герменевтика, екзистенціалізм,
прямо вказува­ли на обмеженість науковоприродничих методів пізнання, їх нездатність дослідити світ людини. Подібні переконання базувались на констатації своєрідності області історії і куль­тури, де діють свідомість людини і свобода волі. Заперечува­лась наявність в області соціальних явищ тих законів, які співвідносились з законами природи. Подібні установки ре­алізовувались і в окремих соціальних науках. Наприклад, в історії набула популярності школа Анналів,
теоретики якої розвивали принципи неокантіанської
теорії пізнання.

По-друге, підкреслювалась багатозначимість наслідків технічного прогресу, шкідливість і навіть ворожість ство­реної наукою і технікою цивілізації у відношенні до люди­ни. Такі мотиви відчутні в неофрейдизмі
і екзистенціалізмі.

Після фундаментальних наукових відкриттів першої по­ловини XX століття розумова атмосфера світу різко зміни­лася. «Кінетична енергія газів, ейнштейнівська механіка, квантова теорія поля докорінно змінили те уявлення про нау­ку, яке ще вчора було загальним. Уявлення це не стало менш високим — воно зробилося більш гнучким. На місце остаточ­но визначеного
останні відкриття в багатьох випадках вису­нули безкінечно можливе;
на місце точно вимірюваного
— по­няття вічної відносності міри»
(Марк Блок).

Наука — це процес пізнання, який полягає в тому, щоб, перетинаючи межу природи і культури в обох напрямках, досягти істини. Відповідно до Гегеля, через зведення об'­єктивного до суб'єктивних понять наука і філософія праг­нуть подолати їх протилежність. Бертран Рассел стверджу­вав, що сучасну науку конституювали
два інтелектуальних інструменти — винайдений античними греками дедуктив­ний метод,
а також вперше широко використаний Галілеєм експериментальний метод.
Дедуктивний метод дозволив гре­кам створити математику, філософію і логіку. А логіка ста­ла засобом самоорганізації культури.

Наука представляє сукупність логічних суджень, які складаються з понять. Обмін же поняттями — це, власне, засвоєння і передача знань. Знання ж — це засвоєна люди­ною інформація. Знання законів розвитку природи і суспільс­тва називається наукою.
Наукове знання містить в собі пе­редбачення.

Отже, поєднання дедукції з експериментом породило на­уку. А наука, за висловом акад. І.Павлова, це знаряддя ви­щої орієнтації людини в оточуючому світі і в самій собі. Як бачимо, вчені невтомно зводили будову академічної науки, спочатку створивши її саму, а потім знайшовши їй відповід­ну назву. Наука (в сукупності з культурою і освітою) стала інфраструктурою просвітництва.

Причини західноєвропейського поступу з кінця пізньо­го середньовіччя й по наш час закладені у взаємодії трьох компонентів культури: власного типу економіки, техніки і науки. Переломний період у взаємодії науки, техніки і еко­номіки датується XIX століттям. Саме тоді зародилась сис­тема НТК (науки, технології, капіталізму).

На початок XX ст. наука стала новим ідолом західної культури. Неопозитивістами були вироблені основні кри­терії, що дозволяли визначити, чи є знання науковим. Ці критерії представляли собою характеристики методу дослі­дження. Як прихильники емпіричної філософії, неопози­тивісти визначали істинність знання через експеримент і конкретний факт. В євроамериканських країнах наука ста­ла головною продуктивною силою суспільства. Здобутки науки, винаходи і технологічні нововведення стали рушія­ми економічного розвитку країн і матеріального добробуту людей.

Коли ми вивчаємо західне суспільство і культуру впро­довж століть, то стає помітно, що наукові відкриття і винаходи з'являються все швидше. В результаті цього виникає і росте капіталістична економіка, а релігійний характер ми­стецтва змінюється на світський і чуттєвий. Змінюється аб­солютистська етика і мораль, поширюється матеріалізм. З'являється і набирає силу протестантизм, відбувається без­ліч інших змін. Якщо К.Маркс вважав, що ці явища пов'я­зані зі змінами в економіко-технологічних умовах, то М.Вебер стверджував, що зміни відбуваються у зв'язку з появою протестантизму. Правда, міра впливу релігії на роз­квіт НТК скоріше мінімальна. Цілком ймовірно, що несакральний характер природи міг мати певне значення у по­ширенні техніки, проте будь-який зв'язок християнства з зародженням природничих наук нічим не підтверджений.

Отже, як свідчить історичний досвід людства, ні еконо­мічні умови, ні релігія не були відповідальними за зміни ін­ших факторів розвитку західного суспільства і культури. На­впаки, зміни, які відбулися у всій соціокультурній системі Заходу, були відповідальними за весь різноманітний розви­ток його економічного, релігійного, політичного життя.

Образ світу людини початку XX століття так само скла­дався з категорій культури, які є одночасно і категоріями людської свідомості. Мова йде про такі поняття і форми сприйняття дійсності, як час, простір, зміни, доля
тощо. Про­те не виключно ідеї, але і фабрики та заводи, механізми, форми житла, меню, мода і взагалі весь матеріальний побут стали «застиглою думкою сучасної епохи».

Завдяки предметній діяльності і соціальній пам'яті світ культури примножується. Таким чином соціальний час не щезає в минулому без сліду. Він тільки представляється по-новому у символах, мові, пам'ятниках тощо.

Правда, не обходилось і без розчарувань. Так, одного разу межі можливостей пізнання світу вже були окреслені і до­волі чітко. Це в 90-х роках XIX століття вчені закрили кни­жки. Найбільш авторитетні з них запевняли всіх, що наука пізнала Всесвіт. Існування невідомого вважалось неможли­вим. Та внаслідок відкриття трьома паризькими геніями — Беккерелєм і Фредеріком та Марією Склодовською-Кюрі явища штучної радіації — народилась страшна дитина — природна радіація, а з нею виникла нова наука — ядерна фізика
(В. Скуратовський).

Не може не вражати великий прогностичний інстинкт культури. Так, російський поет А. Бєлий задовго до відкрит­тів Резерфорда, Жоліо-Кюрі, Фермі писав:

Мир
— рвался в опытах Кюри Атомной, лопнувшею бомбой На электронные струи Невоплощенной гекатомбой.

Але ж до вибуху першої атомної бомби було ще 34 роки часу, її не було навіть в проектах. А за 24 роки до події І. Еренбург в повісті «Хуліо Хуреніто»
написав, що американці бу­дуть випробовувати зброю масового знищення на японцях...

Під впливом успіхів в науці, техніці, політиці і мистецт­ві Європа, безумовно, повірила у прогрес, ототожнивши його з історією. Ідея прогресу — це видумка епохи Просвіт­ництва, що знову була взята на озброєння в XX столітті. На­справді ж розгортання світового процесу відбувається в ре­жимі «важкої нерозвинутості принципу»
(Гегель).

Дійсно, раціональний розум не спрямовує еволюцію си­стеми НТК
на заздалегідь визначену мету. Наука прагне до накопичення знань, техніка — до удосконалення засобів, а капіталістична економіка — до розповсюдження засобів ви­робництва. Та ніхто не задумується над тим, яку мету кож­ний з цих напрямків переслідує, заради чого це все.

А далі все XX століття пройшло під знаком всесвітньої історії, який на кінець століття став глобальним. Нічого більш природного не було в тому, що Макс Вебер в 1904, а, наприклад, Вернер Зомбарт в 1912 роках відчували себе в центрі Європи людьми, що перебувають в самому осередді світу науки, розуму і логіки. Макс Вебер в цей час міг до­зволити собі розкіш роздумувати над тим, якою повинна бути людина, щоб мати право вставити свої пальці в спиці колеса історії.

Початок XX століття характеризується принаймні трьо­ма основними досягненнями культури — кінематографа, психоаналізу і теорії відносності.
Сформувалась більша фун­даментальність культурних напрямків думки і мистецтва.

А ще на межі XIX і XX століть капіталістичні країни сві­ту вступили в епоху імперіалізму. Перерозподіл ринків збу­ту, утворення фінансової олігархії — зрощування фінансо­вого капіталу і промисловості, вивіз капіталів за кордон, бо­ротьба за сфери впливу привели до надзвичайного розши­рення міжнародних економічних зв'язків. Починають ви­никати міжнародні трести, картелі, синдикати, монополії.
Конкуренція виробників на ринках збуту переросла в кон­куренцію між транснаціональними компаніями. Все разом сприяло небувалому розвиткові усіх видів транспорту, шля­хів сполучення, перших сучасних засобів зв'язку.

Результатами успіхів науки була така галузь машинобу­дування як автомобільний транспорт.
У 1898 році був про­даний перший автомобіль Даймлера в Німеччині. В 1902 році піднявся в повітря перший літак
братів Райт, що про­тримався в небі 57 секунд. А через 11 років, в 1913 році був здійснений безпосадочний переліт з Лондона до Парижа. У цьому ж році в Петербурзі здійснив свій перший політ «Ру­ський витязь» — чотирьохмоторний літак конструкції укра­їнського інженера Ігоря Сікорського. Перед цим саме в небі Києва І.Сікорський випробовував свої перші літаки. А у дворі батьківського дому вперше у світі заторохтів і відірвав­ся від землі сконструйований ним гелікоптер.

В працях російського вченого М. Жуковського було зроблено теоретичне обґрунтування літакобудування,
а Пе­рша світова війна прискорила розвиток нової галузі. Вче­ний заклав основи сучасної аеродинаміки, створивши пра­ці з теорії авіації, винайшов аеродинамічну трубу і в 1904 році під Москвою заснував Аеродинамічний інститут.

Вчені довели, що атом не є найдрібнішою часткою ре­човини, тому що була відкрита перша мікрочастка — елек­трон. Англійський фізик Е. Резерфорд і американський — Ф. Содді розробили загальну теорію радіоактивності.
Е. Ре­зерфорд вважається основоположником ядерної фізики як типово прикладної науки. Датський фізик Н. Бор вніс по­правку в цю теорію, довівши, що електрони у своєму русі стрибкоподібно переходять з однієї орбіти на іншу, випро­мінюючи при цьому порцію (квант) енергії. Так було дока­зано, що закони класичної ньютоновської фізики не можуть бути застосованими по відношенню до мікросвіту.

Згодом виявилось, що так само не можна застосовувати закони класичної фізики і в космосі. Нові уявлення про співвідношення часу і простору були розроблені німецьким вченим А. Ейнштейном в його фундаментальній науці — теорії відносності.
У відповідності з нею при швидкості, близькій до швидкості світла, плин часу уповільнюється, а розміри тіл зменшуються. Тобто часовий відрізок перетво­рюється в просторовий обсяг.
Отже, кожна система коорди­нат повинна мати власний годинник, який би знаходився в ній, тому що рух змінює ритм годинника. Таким чином А. Ейнштейн в теорії зумів об'єднати простір і час і втілив це у формулі, за якою енергія дорівнює масі, помноженій на квадрат швидкості світла. Тобто було змінене розуміння простору, часу і руху: тіло рухається в чотирьохвимірному просторі, координатами якого стали довжина, ширина, гли­бина і — час, так що тепер це вже не просто простір, а простір-час.

Тоді ж були зроблені перші кроки у пізнанні матеріаль­них основ мислення. Завдяки науковим досягненням Менделя-Моргана і відкриттю закону гомологічних рядів М. Вавіловим виникла нова наука про походження організ­мів. Тобто була створена теорія спадковості, що згодом ста­ла називатись генетикою.

Світове визнання досягнень російських вчених вислови­лось в присудженні їм престижних премій і присвоєнні по­чесних звань членів зарубіжних академій наук. А тим часом російський фізіолог І. Павлов відкрив, що матеріальні фі­зіологічні процеси, які відбуваються в корі головного мозку, лежать в основі поведінки людини. Тобто він довів, що про­цес мислення є особливою властивістю високоорганізованої ма­терії.
Тому в 1904 році йому було присуджено Нобелівську премію за дослідження в області фізіології травлення.

Розквіт фізики і її практичне застосування базувалося на досягненнях математики. К. Ціолковський в 1903 році опу­блікував працю «Дослідження світових просторів за допомо­гою реактивних приладів»,
тим самим розпочавши історію ракетної техніки і заклавши основи сучасної космонавтики.

Видатний російський вчений В.І.Вернадський отримав світове визнання за праці, які поклали початок великій кі­лькості нових наукових напрямків в геохімії, біохімії, ра­діології. Він першим передбачив фантастичну здатність роз­щепленого атома, але і попередив про величезну небезпеку через необережне поводження з нею. Вчений заклав основи сучасної екології. В 1915 році за ініціативи В.І. Вернад­ского була створена комісія з вивчення природних продук­тивних сил Росії.

Різко виросли наукові зв'язки Росії з іншими країнами. Стали звичайним явищем науково-дослідна і викладацька робота багатьох російських вчених в зарубіжних академіях і університетах.

Як нова науково-технічна галузь на початку століття ви­никла електроніка.
Вдосконалюючи апаратуру радіозв'яз­ку, англієць Дж. Флемінг винайшов діод (двоелектродну лампу). її стали використовувати в радіоприймачах. Розви­ткові електротехнічної промисловості сприяло промисло­ве застосування електроенергії, будівництво електростан­цій, розвиток телефонного зв'язку. Першу електростанцію змінного струму в Європі побудував у Празі український вчений проф. І. Пулюй. Згодом він запустив у дію низку елек­тростанцій постійного струму в Австро-Уго

Дитям XX століття став телевізор.
В 1900 році російсь­кий інженер О. Полумордвінов подав заявку на «світлорозприділювач для апарату, який слугує для передачі зображень на відстань». Це був один з 25 запропонованих на той час винахідниками різних країн проектів механічних телесис­тем і третій проект електропередачі кольорових зображень. Проте деякі вчені основоположником телебачення
вважають росіянина В. Зворикіна. На думку інших творцем першого телеприймача був Борис Грабовський (син відомого укра­їнського поета-народника), який створив прилад в 20-ті роки. Але навіть і після початку промислового виробницт­ва телевізорів навряд чи хто міг передбачити, яке важливе місце посяде телебачення в житті людства.

Нову галузь знання — імунологію
створив росіянин І. Меч­ников і німець П. Ерліх, за що обоє отримали Нобелівську премію.

3. Фрейд, австрійський психолог, першим висунув гіпо­тезу про роль підсвідомості як важливого фактора соціаль­ної поведінки людини. Сформульована 3. Фрейдом теорія психоаналізу
справила величезне враження на мистецтво і літературу не тільки Австрії, а й усього світу. Вона стала інструментом художньої творчості.

Появились кораблі з двигунами внутрішнього згоран­ня — теплоходи,
спочатку в Росії, а потім і в країнах Захід­ної Європи. Як і завжди, всі досягнення технічної думки за­стосовувались перш за все у воєнній галузі. Вони викорис­товувались при знищенні людей і матеріальних цінностей. В роки Першої світової війни армії багатьох воюючих сто­рін мали на озброєнні танки, літаки, а Німеччина — навіть підводні човни з радіоустановками. Вже не вперше в історії людства найдосконаліші досягнення техніки вживались для знищення його ж самого.

В 1930 році американець Норберт Вінер сформулював за­дачі про «поведінку параметра, що регулюється». Через рік він разом з іншим вченим — Лі запатентував прилад, що ви­рішував одну з таких задач. Технічно ж вона була втілена тільки через двадцять років. А потім студент Вінера, гені­альний Клод Шеннон виклав у загальних рисах основи тео­рії інформації,
яка у поєднанні з роботами Н. Вінера дала світові кібернетику.

Правда, пріоритети американців у розвитку наук визна­чалися досить довільно. В передвоєнні роки в США трати­ли за рік в десять разів більше грошей на збір зоологічних і ботанічних зразків, ніж на збір незамінних даних, що сто­сувалися людських культур, які швидко щезали під натис­ком цивілізації, яку несла с собою біла людина.

В кінці 30-х років вчені-економісти запропонували роз­глядати суспільне виробництво як сукупність трьох основ­них секторів — первинного,
до якого відносяться ресурсодобувні галузі і сільське господарство; вторинного,
який вклю­чає в себе обробну промисловість; третинного сектора,
який складається з сфери послуг. Розквіт індустріальної епохи в євроамериканських країнах прийшовся саме на ці роки, коли частка вторинного сектора як в структурі ВНП, так і в структурі зайнятості, посіла головне місце.

На відміну від західних країн наука в СРСР розглядалась як реальна виробнича сила. На перше місце висувались со­ціальне замовлення і потреба виробництва. Наука викону­вала дві основні функції: задовольняла потреби техніки і служила зміцненню ідеології пануючого класу.

Що таке освіта ?

Освіта — специфічний феномен епохи писемної куль­тури. Вона є способом передачі соціального і духовного до­свіду, який фіксується в записах і має переважно форму знання. Передача поколінню, яке підростає, накопиченого досвіду культури
— це основна умова будь-якої системи вихо­вання і освіти.
Освіта виокремлюється в загальних рамках суспільного поділу праці в особливу сферу діяльності, на­звану школою,
яка містить всі ознаки професіоналізації. Від­носини, які складають структурну основу школи
— вчитель-учень,
є одним з базових у світогляді цивілізованої людини. Шкільна освіта як основна форма успадкування культур­ного досвіду, послідовного зв'язку між поколіннями, відрі­зняє цивілізацію від варварства. Це тим більш справедли­во, що у останнього його усна фольклорна культура є не­від'ємною часткою мови практичного життя.

Перехід до загальної освіти був якісним стрибком в істо­рії людства. Відбувся цей стрибок в буржуазно-демократи­чну епоху і став її специфічною ознакою. В основі цього пе­реходу знаходиться декілька підстав. Серед них була необ­хідність подолання соціального патерналізму, яке вимагало долучення всіх громадян до знань, їх розумового роз­витку як умови самостійних суджень і дій.

Освіченість, загальнообов'язкові стандарти якої постій­но зростали від елементарної грамотності до середньої
(на початку XX століття), а в кінці його в найбагатших краї­нах — і вищої освіти,
стали вираженням громадянської пра­воздатності і людської зрілості особистостей, їх самопова­ги і гідності. Освіченість створювала аристократизм духу
на­взамін аристократизму походження.
Колись батьки пов'я­зували майбутнє своїх дітей з вдалим шлюбом. Сьогодні ж вони пов'язують це з престижними вузами.

Дійсно, ліквідація феодалізму і перетворення народів у нації вимагали знищення станових, етнічних та інших від­мінностей як джерела соціальних конфліктів. Треба було ви­робити таку мову соціальної комунікації, яка могла б об'­єднати людей, незважаючи на існуючі відмінності. Такою мовою стала мова освіти, науки, мова раціонального мис­лення. Справді, західноєвропейський раціоналізм і становить здатність народів цього континенту до вдосконалення.
В
цьо­му й полягає таємниця їх цивілізації.

Завдяки шкільній освіті діти дізнаються, що таке Сон­це, Місяць та зірки, з чого складається сонячна система, чим зумовлені грім та блискавка, дощ та засуха, чим виклика­ються захворювання та як їх уникати. Діти дістають уявлен­ня про основні закони природи та їх зв'язок з явищами при­роди. Традиційні міфи не витримують конкуренції з цим потоком інформації. Це призводить до уніфікації уявлення про світ у освічених людей, і, як наслідок цього, до фено­мена десакралізації. Проте світосприйняття маленького ес­кімоса, так само як і бушмена, зовсім не скидається на сві­тосприйняття маленького француза.

А загальна школа якраз і була покликана навчити дітей універсальній мові. До того ж, капіталістична промисловість вимагала великої кількості грамотних працівників, вільних від забобонів, В індустріальному суспільстві люди реалізу­ють свої можливості в рамках професійних занять, які вимагають довготривалого, систематичного навчання. За­гальна підготовка, формування широкого кругозору є не­обхідними для наступної спеціалізації діяльності. В свою чергу, здійснення такої спеціалізації є важливою функцією сучасної освіти. Тобто загальна, спільна в своїй основі сис­тема освіти стала одним з найважливіших інститутів найбагатших євроамериканських країн.

Освіта є продуктом не тільки писемної, книжкової куль­тури, а й культури повсякденної. В кожному суспільстві ді­яли і діють два способи передані досвіду соціальної культури. Перший
відбувається через систему освіти, яка визначає і ви­словлює критерії оцінок і напрацьовані людством цінності і систему знань, які необхідні кожній людині для виконан­ня своїх соціальних функцій.

Другий шлях освіти
людини складається стихійно в її по­всякденному житті. Він фіксується і передається через сис­тему традицій, звичаїв, щоденних необхідних дій чи в мов­них висловах. Тобто освіта може отримуватись шляхом спіл­кування і наслідування. Звичайна людина засвоює більшу частину особистого інтелектуального світогляду з досвіду і способу життя свого оточення. Його культура здається цій людині однорідним цілим. Вона має обмежене уявлення про історичну глибину культури і її різноманітність.

В цій сфері передаються і щоденні форми культури, від­творюються архетипи, накопичується життєвий досвід, повідомляється часто вельми складна система позанаукових засобів пізнання, стереотипів поведінки. Тут формуєть­ся здоровий глузд і повсякденні форми розумової діяльно­сті. Це період засвоєння чужого досвіду життя. Цей досвід засвоюється людиною, що росте, ще задовго до надбання свого власного досвіду і саме тоді, коли вона ще не здатна на критичні самостійні роздуми і свідомий вибір. Засвоє­ний як первинна інформація, цей досвід створює достат­ньо міцні системи переваг, які потім корегують весь по­дальший процес освіти особистості.

При цьому всі найдосконаліші системи освіти суттєво виправляються, оскільки людина засвоює не тільки ідеали необхідного, а й досвід щоденного життя з усіма його по­милками і хибами, а також ілюзіями, які здатні відтворюва­тись з покоління в покоління.

В процесі освіти співіснують в єдності і протиріччі раці­онально обґрунтовані контексти культури і система знань, а окрім того ще й ірраціонально-спонтанні, інтуїтивні фор­ми — утопії, ілюзії, міфи.
Надія людства на те, що за допо­могою освіти розсіється морок невігластва, або щезне все таємниче, мало зрозуміле і не пояснюване доказами розу­му, не справдилася. Буття людини, як і вона сама, супереч­ливі. Вони поєднують в собі як сутнісну визначеність, так і парадоксальність. Ці крайнощі можуть співіснувати окре­мо в різних ситуаціях і ускладнювати вибір людини.

Система освіти, враховуючи все це, орієнтується на раці­ональні засоби освоєння дійсності, вчить людину раціо­нальному пізнанню всього сущого, вчить приборкувати емо­ції і інтелектуально визначати напрями вольових дій. Проте й у звичних умовах повсякденного життя людина часто живе майже рефлекторно, користуючись автоматизмом доведених до досконалості звичних дій. Ці усвідомлені
і рефлекторні
типи поведінки, якими людина оволодіває в різних формах в стабільному суспільстві, діють упорядковано.

А в суспільстві, що переживає кризу, ці два типи поведін­ки розходяться впритул аж до розколу. В освіті існують про­тиріччя, суперечності між індивідуальною свободою вибо­ру учнем форм і змісту освіти, з одного боку, і строгою упо­рядкованістю, системністю і дисциплінованістю процесу пі­знання.

Та система освіти, що склалась, наприклад, в Росії ще за Петра 1-го, а остаточно сформувалась в радянський період, це система світської освіти. В 1918 р. в країні відбулась фун­даментальна реформа системи освіти. Це була третя така ре­форма за всю історію Росії і перша в XX ст. Вона була орієн­тована на західні зразки і базувалась перш за все на засво­єнні наукових знань.

Правда, з самого початку існування радянська влада в Ро­сії стала проводити так звану «культурну революцію»,
яка не мала аналога в світі. «Культурна революція» була одним з трьох пунктів плану побудови соціалізму в країні. Метою цієї революції було ліквідувати неграмотність і виховати громадян Росії в дусі марксистської ідеології. Засобами ж були обрані початкові школи, лікнепи
(організації з ліквіда­ції неграмотності), хати-читальні, гуртки в клубах тощо. В них навчали грамоті та рахунку як дітей, так і дорослих. Вважалося, що культурна революція буде продовжуватися доти, поки всі покоління радянських людей не стануть спра­вжніми марксистами.

Як і всі плани радянської влади, цей теж не був викона­ний. Правда, існувала строга державна система початкової, середньої і вищої освіти. Методика навчання в цих школах в основному відповідала вимогам і стандартам європейсь­ким, а де в чому і перевищувала їх. Росія, а потім і СРСР мали в другій половині століття одну з найбільших кількість громадян з вищою освітою. Та оскільки ця передова мето­дика ніколи не була забезпечена матеріально, то якість під­готовки спеціалістів для народного господарства країни була посередньою.

В основу системи освіти на Заході в 1-й половині XX сто­ліття були покладені фундаментальні науки. Разом з ними неявно сприймалась і ціла низка цінностей раціонального характеру. Вони мають значення тільки в рамках певного типу культур, що відносяться до західних — європейської і північноамериканської. Це культури техногенної
цивіліза­ції. А культури країн Сходу мають характер традиціоналістський.
Там інновації і творчість зовсім не мають прі­оритетних якостей. Вони маскуються під традицію.

Наприклад, в Індії будь-яка інновація в галузі знань, яка вироблялась кастою брахманів, завжди була безособовою. Тобто вона завжди подавалась як продовження традицій, хоча й несла в собі радикальні зміни. Там навіть текст скла­дався в якості своєрідного психологічного зразка, за яким людина починала мислити від імені брахмана чи іншого на­ставника, ототожнювала себе з ними. Через те результати процесів мислення цієї людини не усвідомлювались як її власні, нею побудовані. Отже, традиціоналістські культури зорієнтовані перш за все на те, щоб зберегти традицію. Там немає уявлення ні про стрілу часу, ні про прогрес, немає й позитивної оцінки діяльності, що змінює світ. Навпаки, ці ідеї стають визначальними тільки в культурі техногенної ци­вілізації, яка продукує наукову раціональність.

Освіта і наука формують наукову картину світу і логіку міркувань, зорієнтовану на докази і обґрунтування знань. Інакше кажучи, наука і освіта формують світогляд людини. Російський вчений А. Р. Лурія в результаті довготривалих досліджень в 30-х роках традиціоналістських груп в Серед­ній Азії довів, що людина Сходу переносить великі трудно­щі при вирішенні задач, які вимагають формальних мірку­вань за схемою силогізму. Пізніше за цією ж методикою американський психолог М. Коул вивчав мислення представників подібних груп в Ліберії і отримав такі ж самі ре­зультати.

Невід'ємною характеристикою творчої особистості є ін­новація, творчість, формування яких стало головною ме­тою освіти. Оволодіння знаннями мусить потім дати осві­ченій людині можливість створювати щось нове.

Література

1. Верная Д.
Наука в истории общества. — М., 1956.

2. Блок Марк.
Апология истории. — М., 1986.

3. Кукаркин А. В.
Буржуазная массовая культура. Теории. Идеи. Разновидности. Образцы. Техника. Бизнес. — М., 1985.

4. Культура. Традиции. Образование. Вып. 1. — М., 1990; Вып. 2. М., 1993.

5. Культура, человек и картина мира. — М., 1987.

6. Лурье СВ.
Историческая этнология.— М., 1998.

7. Назаретян А.П.
Агрессия, мораль и кризисы в развитии ми­ровой культуры. (Синергетика исторического прогресса). — М., 1996.

8. Наука в культуре. — М., 1998.

9. Постижение культуры. Концепции, дискуссии, диалоги. (Еже­годник Рос. Ин-та культуры). Вып. 3—4. — М., 1995; Вып. 5-6. — М., 1996.

10. Пуанкаре Анри.
О науке. — М., 1990.

11. Рассел Бертран.
Словарь разума, материи и морали. — К., 1996.

12. Романовская Т. Б.
Наука XIX—XX веков в контексте культу­ры. - М., 1995.