Виницкая область /Укр./

Роль Вінницької області в
народно-господарському комплексі України

Вступ

Розміщення продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засобів виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління.

Розглядаючи РПС України, то, з одного боку, Україна – одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва всередині 80-х років її можна було порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висикокваліфіковані наукові й виробничі кадри. З іншого боку, продукування національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природній приріст населення. Причини такого стану мають соціально-економічний характер, що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС.

Роль Вінницької області внародно-господарському комплексі України

Вінниччина - край високого рівня господарського освоєння і розвитку. Область характеризується динамічною індустрією, потужним агропромисловим комплексом (АПК) та розвиненою транспортною системою.

Народне господарство області є складовою частиною економіки України. Вінницька область поміж інших областей виділяється аграрним сектором та переробною промисловістю. В цілому як домінуючі галузі народного господарства Вінниччині виступають машинобудування, промисловість будівельних матеріалів, ряд галузей легкої та харчової промисловості, бурякоцукрове і зернове виробництво, м’ясо-молочне тваринництво.

За обсягом виробництва валового національного продукту область посідала в 1992 році 12-те місце в Україні. За виробництвом національного доходу з розрахунку на душу населення Вінниччина займає 16-ту позицію серед областей України. Це зумовлено, в основному, сільськогосподарською спеціалізацією. Близько 38% національного доходу по Вінницькій області виробляється аграрним сектором господарства. Виробницство характеризується низьким ривнем матеріало-місткості, який один з найнижчих в країні. Це свідчить, з одного боку, про низьку ресурсну забезпеченість, а з другого - про переважання трудомістких галузей в її господарстві.

Оцінка передумов, що визначаютьрозвиток і розміщення продуктивнихсил області

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення і розвиток виробництва неможливі. Є природні, демографічні та економічні передумови розміщення продуктивних сил.

Природні умови істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва. Природні умови, що до них зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі) та вважатись несприятливими, а в іншому – створювати додаткові умови для прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість рівнинного грунту. Металогенічні пояси у гірських системах сприяють розвитку добувної, а потім – і переробної промисловості. Наявність тих або інших природніх ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни.

Що стосується Вінницької області, то за природніх умов, вона відзначається високою концентрацією підприємств цукрової промисловості. Відомим фактом для багатьох є закріплення за краєм назви “цукрового Донбасу”. Також Вінниччина славиться своїми багатими родовищами граніту, каоліну, вапняка, глини. Найвідоміші із них Жежелевський гранітний та Глуховецький каоліновий кар’єри.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але й і їхній споживач. Тому врахувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживацький ринок, і ринок праці. Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба врахувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, щкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність.

Вінницька область відносно негусто заселений регіон України. Найбільша щільність населення в основному у районах, де розташовані промислові підприємства. Це Вінницький, Козятинський, Шаргородський, Барський та Бершадський райони.

Економічні передумови розмішення – це сукупність економічних умов та відношень, що впливають на особливості РПС. Вони великою мірою визначають територіально-галузеву структуру виробництва, ефективність розміщення об’єктів народного господарства, напрям міжрегіональних зв’язків. Економічні передумови РПС погрупувати таким чином:

· історико-економічні передумови;

· особливості суспільної організації виробництва;

· характер прояву територіального поділу праці;

· загальний рівень економічного розвитку регіону.

Ці передумови взаємопов’язані й взаємозумовлені. Так, історико-економічні передумови докладно визначають загальний економічний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці (ТТП). В свою чергу, ТТП впливає на структуру народногосподарського комплексу. Форми суспільної організації виробництва великою мірою є підсумком історико-економічного розвитку країни.

Економічна криза в країні вплинула на стан розвитку промислових підприємств Вінницької області. Відсутність інвестицій у виробництво недає змоги технічно переобладнати підприємства під випуск конкурентноспроможної продукції, в зв’язку з цим окремі підприємства зупинились.

Населення і трудові ресурсиВінниччини

Загальна чисельність населення Вінницької області на 01.01.1996 року становила 1 млн. 876 тис. чол., в тому числі міського – 888,5 тис. (47,4%), сільського – 987,5 тис. чол. (52,6%). Всього на території Вінницької області розташовано 17 міст, 30 селищ міського типу і 1467 сільських населених пунктів.

Демографічна ситуація в області характеризується тенденцією до скорочення загальної чисельності населення, що обумовленео зменшенням рівня народжуваності, від’ємним природним приростом та значним міграційним відтоком за межі області. Розглянемо таблицю природньго руху населення:

Таблиця 1. Природний рух населення Вінниччини(у розрахунку на 1000 жит.)

З таблиці ми бачимо, що починаючи з 80-х років Вінницька область має від’ємний природній приріст населення і на 1995 рік склав –12,7%, в тому числі міського –0,5%, сільського -12,2%, а в 1998 році звичайно цей коефіцієнт ще збільшився.

За показниками відтворення населення область займає 11-те місце в Україні з народжуваності, 2-ге – зі смертності і 20-те – за природнім приростом. Показники природного руху населення відрізняються у міській та сільській місцевостях. Але як у містах, так і у сільській місцевості, коефіцієнт природного приросту негативний. Всі райони області мають від’ємний приріст населення. Лише у м.Вінниці, Могилеві-Подільському та Хмільнику приріст населення додатній.

На стан народжуваності і смертності в будь-якому суспільстві впливає комплекс соціальних, економічних, природних та інших умов. Один з основних факторів, що визначає природний рух населення – його вікова і статева структура.

Вінниччина характеризується вкрай несприятливою віковою структурою населення. З 80-х років, в області спостерігається процес старіння населення. Середній вік чоловіків за останні 15 років зріс від 34 до 36,1 року, жінок – з 41 до 42 років. Щодо статевої структури, то у Вінницькій області 45% населення – чоловічої статі.

Середня щільність населення області 71 чол. на кв.км. Найбільшою щільністю населення відзначаються Вінницький, Шаргородський, Могилів-Подільський та Бершадський райони. Найменш заселені Муровано-Куриловецький, Тиврівський, Чечельницький, Піщанський, Погребищенський та Оратівський райони.

У формуванні населення області провідну роль, як уже зазначалося, відіграють міграції. Масштаби переміщення населення із сіл в міста – найбільші в країні. Основні ж напрямки виїзду населення за межі області – Київська, Одеська, Хмельницька та Чернівецька області.

Міграційні процеси суттево торкаються і динаміки основного джерела формування трудових ресурсів – населення в працездатному віці. Трудові ресурси області складають 913 тис. чол. (48,7%). Таблиця 2 вміщує дані щодо розподілу працюючих в основних галузях народного господарства.

Діаграма структури посівних площ.

У 1998 році зернових культур у всіх категоріях господарств зібрано з 764,3 тис. га, цукрових буряків – з 127,1 тис. га, соняшнику – з 49,5 тис. га, картоплі – з 115,0 тис. га, овочів – з 15,3 тис. га. У порівнянні з 1997 р. площа збирання зернових культур зменшилася на 3,6%, цукрових буряків – на 6,1%, соняшнику – на 13,9%, картоплі – на 2,4%, овочевих культур – на 10,0%. Розглянемо таблицю урожайності основних видів с/г продукції.

Таблиця 4. Урожайність основних видів с/г продукції

Аналізуючи таблицю 4 ми бачимо, що в 1998 році підвищився рівень урожайності картоплі, цукрового буряка та овочей в порівнянні з попереднім роком. Якщо розглянути урожайність цукрових буряків і зернових по районах, то перші місця серед 27 районів зайняли Тростянецький район – перше місце, Томашпільський – друге, Ямпільський – третє, а Вінницький район зайняв 10 місце.

Під урожай 1999 р. у сільськогосподорських підприємствах озимих на зерно і зелений корм посіяно 404,3 тис. га (в 1997 р. – 401,3 тис. га), що становить 98,3% до прогнозу. Крім того, озимого ріпаку на зерно посіяно 12,5 тис. га, або в 1,3 рази більше, ніж передбачалося.

Провідні галузі тваринництва – скотарство і свинарство. В 1994 році область займала 1 місце в країні по виробництву м’яса – 160,8 тис. т, в той час як в 1990 році з 230 тис. т вона посідала 3-те місце. А от за споживання м’яса на душу населення область займає 5-те місце.

У 1998 році всіма категоріями господарств вироблено 156,9 тис.т живої ваги м’яса, молока – 710,3 тис. т, вовни – 73 т, яєць – 351,7 млн. штук. У порівнянні з 1997 роком виробництво м’яса зменшилося на 18,7 тис. т (10,6%), молоко – на 32,6 тис. т (4,4%), вовни – на 41 т (в 1,6 раза). Деяке пожвавлення виробництва відмічено в птахівництві. Виробництво яєць збільшилось на 8,8 млн. штук (2,6%).

Чисельність поголів’я великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств на 1 січня 1999 року становила 659,2 тис. голів.

Таблиця 5. Чисельність поголів’я основних видів тварин

Як ми бачимо з таблиці у 1999 році скоротилося поголів’я великої рогатої худоби в порівнянні з попереднім роком, але в той же час збільшилось поголів’я свиней і птиці. Якщо розглядати чисельність ВРХ на 1998 рік в розрахунку на 100 га сільгоспугідь по районах, то перше місце займає Бершадський район (39 голів), друге – Козятинський (38 голів), третє – Калинівський (36 голів), а Вінницький район займає сьоме місце,

За 1998 р. у рахунок регіонального контракту по зерну надійшло 12,0 тис. т зерна, що становить 8,0% до обсягу передбаченого контрактом. Крім того, в рахунок погашення одержаних авансів минулих років поставлено у держресурси 138,1 тис. т зерна. Всіма категоріями господарств за 1998 р. заготівельним організаціям продано 2366,0 тис. т цукрових буряків, картоплі – 2,5 тис. т, овочів – 3,6 тис. т, фруктів – 5,1 тис. т. У порівнянні з відповідним періодом минулого року заготівельним організаціям продано менше: цукрових буряків – на 20,5 тис. т, картоплі – на 0,9 тис. т, овочів – на 0,5 тис. т, фруктів – на 53,5 тис. т.

Ще хочу відмітити, що спеціалізація АПК має певні відмінності в різних частинах області. Тому можна виділити чотири агропромислових підрайони: Північний, Центральний, Південно-східний та Південно-західний.

Північний агропромисловий підрайон займає територію Хмільницького, Літинського, Козятинського, Калинівського, Погребищенського, Липовецького, Іллінецького та Оратівського адміністративних районів. Він спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, зерновому господастві, тваринництва м’ясо-молочного напрямку та свинарстві. Потужні переробні підприємства розташовані в Хмільнику, Козятині, Погребищі, Калинівці, Уладівці та Іллінцях.

Центральний підрайон охоплює територію Барського, Жмеринського, Вінницького, Немирівського та Гайсинського районів. Спеціалізується на буряківництві, зерновому господарстві, садівництві, м’ясо-молочному тваринництві та свинарстві. Крім того тут розвинуте овоче-молочне господарство приміського типу. В усіх районних центрах даного підрайону є підприємства харчової промисловості.

Південно-східний підрайон за площею найбільший. Десять адміністративних районів входять до його складу: Тиврівський, Шаргородський, Тульчинський, Томашпільський, Крижопільський, Тростянецький, Піщанський, Тепликський, Бершадський, Чечельницький. Поряд з традиційними для області галузями спеціалізації, як то: буряківництво, зернове господарство, свинарство та тваринництво м’ясо-молочного напрямку, – в підрайоні вирощуються олійні рослини та займаються птахівництвом. Підприємства харчової промисловості розташовані в таких населених пунктах, як Шаргород, Гнівань, Тульчин, Вапнярка, Ладижин, Тростянець, Городівка, Крижопіль, Бершадь та інші.

Південно-західний підрайон займає решту території області, а саме: Муровано-Куриловецький, Могилів-Подільський, Чернівецький та Ямпільський райони. Крім традиційних розвинутих на Вінниччині галузей, тут займаються тютюнництвом, садівництвом, вівчартвом. Великі підприємства переробної ланки є в Мурованих Курилівцях, Могилеві-Подільському, Вендичанах, Ямполі.

Економічні зв’язки Вінниччини

Зовнішньоекономічні зв’язки за січень-листопад 1998 року Вінницька область здійснювала з 82 країнами.

За даний період спостерігається скорочення обсягів експорту-імпорту товарів. Оборот зовнішньої торгівлі товарами області за січень-листопад 1998 року склав 186436,19 тис. доларів США, що на 36,0% менше проти відповідного періоду минулого року. При цьому обсяги експорту склали 99087,93 тис. доларів США, імпорту – 87348,26 тис. доларів США, що, відповідно, на 40,3% і 30,2% менше, ніж за відповідний період минулого року. Коефіцієнт покриття імпорту-експорту становив 1,1 (за відповідний період 1997 року – 1,3).

Найбільшу частку експортних поставок області становив текстиль та текстильні вироби – 17,9% до загального обсягу експорту, де на одяг та предмети одягу припадає 16,5% цього обсягу. Значне місце експорту серед груп товарів займає експорт живих тварин та продукції тваринництва – 15,2%, в основному за рахунок м’яса і субпродуктів – 13,0%. Питома вага експортованих машин та устаткування складає – 12,7% (з них механічних – 12,1%, електричних – 0,6%).

На поставки продукції харчової промисловості також припадає 12,7% експорту (в тому числі виробів м’яса, риби – 5,6%, продуктів переробки плодів, овочів – 3,4%, цукру – 1,0%), продуктів рослинного походження – 10,3%, продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 5,7%.

Триває процес зниження частки експортних поставок, які здійснюються за умови товарообмінних, тобто бартерних операцій. Товаробмінні операції підприємства області здійснювали з партнерами з 28 країн. За січень-листопад 1998 року питома вага експорту за бартерних умов склала 7,6% проти 17,7 відповідного періоду минулого року.

Найбільша питома вага від загального обсягу експорту серед товарів за умови прямого товарообміну у Російську Федерацію – 33,3%, Білорусь – 30,9%, Молдову – 14,7%, Туркменістан – 4,3%, Угорщину – 3,6%.

Питома вага бартерних (товарообмінних) операцій імпорту у порівнянні з відповідним періодом попереднього року зменшилась з 14,9% до 8,2%. Найбільші обсяги імпортних надходжень по бартеру здійснювались з Російської Федерації – 46,9% від загального обсягу бартерного імпорту області, Білорусі – 31,1%, Китаю – 4,6%, Італії – 2,3%, Угорщини – 2,0%.

Проблеми та перспективи РПСВінницької області

Народногосподарський комплекс Вінниччини переживає складний період, але враховуючи вищезгадані негативні тенденції області органи державної влади спільно з керівниками підприємств та організацій, науковцями та громадськістю продовжують роботу по поліпшенню ситуації в економіці області. Як перші кроки, запропоновано поступове якісне оновлення виробничого потенціалу. Тільки в 1998 році комплексно механізовано і автоматизовано 17 дільниць та цехів, введено в дію 2 механізовані потокові та одну атоматичну лінію, одну гнучку виробничу систему та 23 металорізальних верстатів з числовим програмним управлінням. Так, на відкритому акціонерному товаристві “Володарка” введено в дію цех по проектуванню нових моделей, проведена комплексна механізація одного із цехів, впроваджено 38 нових технологічних процесів. На Барському спиртзаводі впроваджено новий технологічний процес виробництва високооктанової кисневої добавки до бензинів. На Бершадській птахофабриці освоєно 4 нових технологічних процеси по виробництву м’ясних консервів та напівфабрикатів. Постійно розширюється асортимент нових видів продукції на Вінницькій кондитерській фабриці, відкритому акціонерному товаристві “Вінницяхліб”, асоціації “Вінницяплодоовочпром”, закритому акціонерному товаристві “Поділля” тощо.

У січні 1999 року на підсумковій нараді за минулий рік голова обласної державної адміністрації ??? окреслив основні стратегічні заходи по соціально-економічній стабілізації, які передбачають:

збільшення обсягів реалізаціїї готової продукції за грошові кошти;

зростання дохідної частини бюджету та підвищення ефективності використання бюджетних видатків;

підвищення рівня зайнятості населення та зменшення прихованих форм безробіття;

зростання заробітної плати та поступове погашення заборгованості по виплаті зарплати і пенсій.

Досягнення стратегічних цілей передбачає формування чітких шляхів їх реалізації, спрямованих на пряму та опосередковану підтримку провідних галузей та підприємств області по нарощуванню обсягів виробництва та підвищенню його ефективності, зокрема:

в машинобудівній – реконструкція підприємств, розширення виробництва та реалізації сільгосптехніки;

в легкій промисловості – стабілізація виробництва та розширення випуску продукції на внутрішній ринок і ринки країн СНД;

в енергетичній – розвиток малих генеруючих об’єктів, широкий розвиток енергозбереження в усіх напрямках і галузях;

в будівництві – розвиток будівельних енергозберігаючих технологій, створення технологій будівництв;

в м’ясній та молочній промистловості – розробка та реалізація механізмів стимулювання виробництва м’яса в приватному та громадському секторі, структурна перебудова м’ясо переробних підприємств, пощук та розширення ринкового збуту продукції;

в цукровій галузі – реструктуризація галузі, залучення інвестицій, переробка цукру-сирцю, освоєння виробництва нових видів продукції в міжсезоння розширення зовнішніх ринків збуту цукру.

Чітке і послідовне виконання цих та інших важливих завдань розвитку господарства області дозволить впливати на хід подій, відслідковувати негативні тенденції і завчасно приймати коректні заходи по їх упередженню.