Коломийський коледж комп‘ютерних наук
Р Е Ф Е Р А Т
Порівняльний аналіз демократичного та тоталітарного режиму.
Виконала
Студентка групи КД – 21
Дмитренко М.В.
Перевірив:
Самокишин Т.І.
План.
1. Політичний режим: типологія та основні характеристики.
2. Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму.
3. Демократія, як спосіб функціонування політичної системи.
1.
Політичний режим: типологія та основні характеристики.
Політичний режим
- це система способів і методів правління державно організованим суспільством, система способів і методів організації суспільства та організації політичної влади, що визначають характер поліпшення життя в країні, рівень політичної свободи.
Щодо типології політичних режимів то найпоширенішою в світовій політиці, науці і політичному режимі і традиційною для вітчизняної політології є та, що полягає у прославленні демократії різним недемократичним режимам. Змісти політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями – владою і свободою.
Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві політичного режиму.
Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель.
Ознаками виділення політичного режиму в окремій тип є:
- спосіб формування органів влади;
- співвідношення між гілками влади;
- становище і роль політичних партій та громадських організацій;
- правовий статус особи;
- рівень економіко-господарського розвитку;
- рівень політичної свідомості суспільства;
- порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів;
- встановлена правова система, її особливості і характер;
- історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо;
З виділенням ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення і взаємодії держави і громадського суспільства.
В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:
1) режими постійні та тимчасові,
2) режими нормально та надзвичайного функціонування,
3) конституційні та неконституційні;
4) режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);
5) світські, релігійні, атеїстичні
6) безпартійні, одно- , дво- та багатопартійні
7) цивільні та воєнні;
8) режиму, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;
9) режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили;
10) режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.
2.
Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму.
Тоталітаризм (від ар. totalite – сукупність, повнота, від лат. Totus – весь цілий) – це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.
Щодо авторства цього терміну, то думки вчених розділилися називаючи Б.Муссоліні, Д.Дженшіям, Дж. Амендолу, П. Габешши. Перша спроба наукового аналізу належить німецько-американській дослідниці Х. Андерт у праці “Походження тоталітаризму” (1951). Вона знаходить початки тоталітарної ідеології в діалектичному розумінні історії в перевазі теоретичного над політичним життям. Тобто відбувся відхід від тих політичних вартостей носіями яких були стародавні греки, а пізніше західноєвропейський громадянин у буржуазно-ліберальній конституційній державі. Це спричинило атомізацію суспільства, розпад авторитету, традиції, релігії. На базі атомізації та утворення маси виникло нове безкласове тоталітарне суспільство, тобто походження тоталітаризму Х. Арендт бачить у зламі класового суспільства і відсутності будь-якої суспільної структури. Вона наголошувала, що тоталітарна влада не припускала ніякої діяльності, наслідки якої неможливо передбачити, а тому тоталітарний рух повинен був усіх обдарованих, талановитих, незалежно від їх політичних орієнтацій замінити шарлатанами і дурнями, бо такі люди є найбільшою гарантією стабільного режиму.
Основні ознаки тоталітарного режиму:
- жорстокий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;
- відсутність легальної опозиції;
- наявність обов‘язкової для всіх офіційної ідеології;
- непримиримість до політичного інакодумства;
- знищення громадянського суспільства;
- проголошення принципу політичної єдності держави і народу;
- повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу і виконавчу владу;
- існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;
- всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;
- державний монополізм в економіці.
Між дослідниками ведеться дискусія щодо того чи іншого, чи є обов‘язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності і абсолютне планування у суспільному житті однієї партії. Зокрема В. Яку шик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших – одна, ще в інших – дозволяється діяльність кількох партій, які відзначають провідну роль партії-гегемона.
Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм
та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій – націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.
3.
Демократія як спосіб функціонування політичної системи.
Термін “демократія” походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає “народовладдя”. Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота
.
У науковій літературі термін “демократія” має такі основні значення:
· народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;
· форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;
· реальна свобода для всіх.
Демократія –
це така форма організації та функціонування політичної системи при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.
Зміст демократії складають права і свободи людини , рівність, соціальна справедливість, солідарність.
Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія – це “влада народу, із народу і для народу”.
Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ні
Демократію характеризують:
- визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;
- рівноправність громадян (як мінімуму – рівність їх виборчих прав);
- підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;
- виборність законодавчих органів влади;
- пріоритет прав людини над правами держави;
- обмеження влади більшості над меншістю;
- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;
- розподіл влад з межею недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.
Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.
Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- легальність опозиції;
- вільна преса, відкритість цензури;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- великий рівень участі громадян у політичному процесі;
- гарантовані права і свободи людини й громадянина;
- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов‘язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.
4.
Принципи та основні ознаки демократії.
Серед основних принципів виділяється:
1) принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та інших.
2) право меншості на опозицію. Більшість меншість громадян рівні у своїх правах та свободах безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли співставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.
3) принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і свобод, спрямованих на подолання конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.
4) принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку, бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу , але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компенсаційний вибір на виборах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.
Основними ознаками демократії є:
· права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;
· свобода ЗМІ, ЗМІ покликані оперативно і об‘єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися в питання політичного життя;
· рівність усі громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;
· система стримувань противаг. Вона включає в себе два основні елементи – феодалізм та розподіл влади. Феодалізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. У систему стримувань і противаг входять й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців.
· наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття людей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії.
· можливість громадян відкрито висловлювати та виражати відкрито свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.
5.
Демократія як форма і спосіб організації суспільно-політичного життя.
Поняттю “демократія” – 2,5 тисячоліття. В античному світі тлумачилось по різному. І нині серед політологів спостерігається різне бачення демократії. По-перше це поняття використовується в своєму первісному значенні для означення форми правління при якій право прийняття поліпшує рішення здійснюється усіма без винятку громадянами, тобто у прямій відповідності із діючими правами більшості. Ця форма демократії відома як пряма демократія
.
По-друге, демократія – це така форма правління а якої громадяни реалізують свої права не особисто, а зо допомогою своїх представників вибраних ними і відповідальних перед ними, тобто представницька демократія.
По-третє, вона є формою за якої влада більшості реалізується в межах конституційних обмежень, що мають гарантувати меншості умови для здійснення певних індивідуальних чи колективних прав, таких як свобода слова, віросповідання тощо. Це ліберальна або конституційна демократія.
Для того, щоб суспільство стало демократичним, до яких сучасна політологічна наука відносить такі (схема 1).
Слід зазначити , що в сучасному світлі немає жодної країни в якій були втілені всі вказані принципи. Реальне демократичне завжди виступає у кращому випадку як влада більшості над більшістю за формальної згоди останньої підкорюватись. В зв‘язку з цим важливо чітко прослідкувати механізм демократії, елементи якого показано схемою 2.
Зрозуміло, що механізм демократії не є назавжди уставленим. Він удосконалюється разом із розвитком теорії і практики демократії, як форми організації політичного життя, протікання політичного процесу. Його конкретні риси змінюються також у кожній країні. В різних модифікаціях можуть домінувати ті чи інші елементи. Відповідно в сучасній теорії і практиці виділяють кілька форм демократії.
Залежно від того, якому суб‘єктові політичної особливості, групи чи народу відсилається пріоритетом при здійсненні влади, розрізняють ліберальні (індивідуалістичні), плюралістичні та колективістські різновиди демократії.
Конкретні форми демократії обумовлюються історичними, економічними, геополітичними та іншими особливостями розвитку кожної окремої країни. Але для того щоб виникли та розвивались демократичні форми політичного життя необхідні певні соціальні та культурні передумови подано в схемі 3.
Сучасна демократія як форма політичного життя є певним способом організації влади, підбору людей до структур влади і контролю за їх діяльністю з боку підлеглих. Цей порядок має за мету досягнення повного співвідношення інтересів влади та підлеглих.
Література.
1.
Політологія за редакцією О.В. Бабкіної, В.п. Горбатика – 1998.
2.
Політологія: навчальний посібник. В. М. Піча, Н.М. Хома - 1999