Зміст
1. Територіальна організація гірничо-виробничого комплексу України.... 2
1.1 Характеристика гірничо-виробничого комплексу.................................. 2
1.2 Особливості галузі.................................................................................... 6
2. Проблеми формування господарського комплексу Причорноморського регіону України............................................................................................................ 9
2.1 Характеристика Причорноморського регіону України.......................... 9
2.2 Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського району............................................................................................................ 12
1. Територіальна організація гірничо-виробничого комплексу України
1.1 Характеристика гірничо-виробничого комплексу
Гірничо-металургійний комплекс України – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництва чавуну, сталі, кольорових і рідкісних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини.
Рішення проблеми підприємств гірничо-металургійного комплексу в регіоні на сучасному етапі відіграє важливу роль, оскільки сам комплекс є основним сектором економіки Запорізького регіону. Разом з тим металургійні підприємства Запорізького, Донецького, Дніпропетровського регіонів визначають пріоритети сучасного експорту України.
Таблиця 1. Кількісні характеристики ролі ГМК в українській економіці за 2001-2004 рр.
| Показники |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
| ВВП, $ млрд. |
38,537 |
42,346 |
50,144 |
64,994 |
| Доля експорту чорних металів у загальному обсязі експорту |
31,87 % |
30,51 % |
29,36 % |
32,86 % |
| Доля експорту чорних металів у загальному обсязі ВВП |
17,44 % |
16,83 % |
16,95 % |
20,08 % |
Як показують дані, тенденція до зростання питомої ваги чорних металів в економіці України суттєва і зростає.
Таблиця 2. Показники роботи провідних світових компаній гірничо-металургійної галузі в 2004 році, $ млрд.
| Назва |
Активи |
Капіталізація |
Чистий прибуток |
Річна прибутковість акцій, % |
Бета |
| Arcelor |
39,960 |
12,953 |
2,960 |
120,31 |
1,23 |
| BHP Billiton |
32,253 |
42,232 |
2,757 |
49,224 |
0,99 |
| Mittal Steel (LNM Group) |
19,153 |
18,007 |
4,700 |
100,317 |
1,66 |
| Pohang Iron and Steel Co. |
21,367 |
15,624 |
1,179 |
47,279 |
1,23 |
| U.S. Steel Corp. |
10,956 |
4,609 |
1,091 |
33,810 |
2,01 |
Типовим варіантом підходу до стратегії діяльності, в тому числі зовнішньоекономічної, є аналіз ринку та плани ВАТ “Запоріжсталь”. Експорт продукції заводу має наступну географію: СНД (в основному Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Росія), Південно-Східна Азія (Індія, Шрі-Ланка, Пакистан, Індонезія), Близький Схід (Ізраїль, Ліван, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина), Центральна та Східна Європа (Болгарія, Румунія, Сербія та Чорногорія, Хорватія), Африка (Буркіна-Фасо, Кенія, Нігерія, Сенегал, Судан). Відновлені поставки до Мексики та США та до Латинської Америки (Бразилія, Гватемала, Еквадор).
Оскільки підприємства регіону та гірничо-металургійного комплексу України експортноорієнтовані, то актуальною є оцінка перспектив збуту на зарубіжних ринках. Для “Запоріжсталі” країнами-лідерами в експорті є: Туреччина – 24 %, Росія – 19 %, Китай – близько 9 %.
Неможливо говорити про попит без урахування забезпеченості сировиною, матеріалами та енергоносіями. Сировина зараз стала головною проблемою, оскільки запаси поступово бідніють, зростають витрати на видобуток, засмучує дефіцит сировини не тільки в Україні, а й у світі. Провідні світові виробники заявляють вже про 50 або навіть 90 % річного подорожчання коксового вугілля та залізної руди.
ВАТ “Запоріжсталі” необхідна модернізація виробництва, яка дозволить вирішити проблему енергозбереження. Для того, щоб зменшити енерговитрати на одиницю продукції наприкінці 2006 року підприємство звернулось з заявою до Національної комісії з урегулювання електроенергетики з метою видати йому ліцензії на виробництво теплової енергії. Комбінат планує виробляти енергію на власних електростанціях.
Іншим фактором, що сприяє зниженню витрат газу, було впровадження нового обладнання. В агломераційному цеху проводились на протязі року режимно-налагоджувальні роботи паливовикористовуючого обладнання, які передбачають заощаджування до 3% палива. Також були впроваджені нові пальники. Поки що різні типи пальників були встановлені лише на окремих машинах. Ті, що дадуть кращий результат – а він може досягти 20% заощадження палива – будуть встановлені на решті агрегатів.
Для підвищення конкурентоспроможності виробничих потужностей ВАТ “Запоріжсталь” спільно з Українським державним інститутом з проектування металургійних заводів в межах реалізації програми модернізації підприємства вперше в Україні будують газоочищувальні спорудження для хвостових частин автомашин.
Також комбінат планує замінити мартенівське виробництво сталі екологічно чистим конверторним. В результаті реалізації цього проекту (вартість – близько 12 млрд. грн.; з наданої суми 700 млн. грн. будуть інвестовані у природоохоронні технології) обсяги шкідливих викидів на підприємстві зменшаться на 20%.
Залізорудну підгалузь України можна охарактеризувати як високоенергоємне, трудомістке і капіталомістке виробництво з довготривалим виробничим циклом, а також порівняно низькою рентабельністю підприємств.
Основу гірничопромислового комплексу, як сировинної бази металургії, складають гірничо-збагачувальні комбінати (Гоки) з відкритою розробкою родовищ: Північний і Центральний (належать «СКМ»), Південний (група «Приват» і «Смарт-групп» володіють на паритетних початках), Інгулецький (належить «Смарт-групп»), а також ГОК комбінату «Міттал Стіл Кривий ріг». Основна продукція, що випускається гірничодобувними підприємствами, - багатий залізняк з вмістом заліза 54-61%; концентрат з вмістом заліза 64-66%; залізорудні окатиші і агломерат.
Основна складова ціни залізняку включає два основні компоненти: виробничі (складаються з витрат на видобуток руди і витрат на її збагачення) і транспортні витрати. Ці два компоненти і визначають конкурентоспроможність продукції на ринку.
Рівень ціни помітно міняється і залежно від таких якісних її показників, як вміст заліза, вологи, оксиду кремнію і інших якостей ЖРП. Наприклад, зміна першого показника на 1% може змінити вартість залізорудного концентрату на 2-4%, підвищення вмісту вологи в концентраті на 1% може зменшити його вартість на 2-3%.
Українські експортери руди, укладаючи контракти з метпідприємствами, орієнтуються на загальносвітові тенденції ціноутворення. При цьому слід враховувати, що якість української продукції, що поставляється на експорт, як правило, вище, ніж для використання усередині країни.
Величина і динаміка внутрішніх цін на ЖРП знаходяться залежно від двох основних чинників: рівня виробництва і попиту на сировині. При цьому ряд галузевих експертів при побудові короткострокових вартісних прогнозів схиляється до думки, що, не дивлячись на зменшення вжитку в світі продукції чорної металургії, внутрішні котирування на ЖРС будуть неухильно зростати. Така ситуація обумовлена впливом на вартість вітчизняної ЖРП ряду чинників, що в сукупності становлять «мінуси» українського ринку цієї продукції:
Підвищення рівня внутрішніх цін на енергоносії в умовах відсутності єдиної державної мотивації впровадження енергозбережних технологій;
Збільшення витрат на транспортування продукції у зв'язку із зростанням ж/д тарифів;
Необхідність залучення в добувну галузь значних інвестицій з тривалим періодом окупності з метою розширення виробництва руди (відкриття нових шахт, георозвідка, переобладнання), оновлення основних фондів.
1.2 Особливості галузі
Специфічною особливістю гірничодобувні, що робить вплив на собівартість, а, отже, і на ціну ЖРП, є те, що, на відміну від інших галузей промисловості, де виробничі цикли постійно повторюються, їй властиві випереджаючі гірничопідготовчі роботи, тобто систематичне створення нових виробничих потужностей замість тих, що вибувають. А оскільки основними характеристиками сучасного стану українського залізорудного виробництва є погіршення горно-геологічних умов, відробіток покладів на окремих ділянках родовища, щорічне пониження рівня гірських робіт, то всі ці чинники обумовлюють постійну потребу підприємств підгалузі в затратах на збільшення об'ємів робіт, водовідлив, провітрювання, транспортування гірської маси.
Слід зазначити, що ринку ЖРП властива специфічна особливість, що також робить помітний вплив на формування і динаміку цін на цей вигляд сировини: так званий «ефект запізнювання» або, іншими словами, - пізня реакція цін на ринок. Чималу роль в механізмі дії цього явища грає наявність традиційно крупних складських запасів руди в сталеливарних і добувних компаній. Так, при системі, що склалася, до «плюсів» підгалузі можна віднести певну стійкість до кон'юнктурних змін, що відбуваються (зокрема, ринок сталі набагато більш схильний до коливань світового ринку).
До позитивних рис вітчизняного ринку ЖРП необхідно віднести також і той факт, що Україна розташовує 20% світових запасів залізняку. Балансові поклади, які узяті на облік держбалансом запасів корисних копалини, складають близько 32 млрд. т, розвідані, – 68 млрд. т. В той же час особливістю вітчизняної залізорудної бази є низька якість і гірші умови розробки в порівнянні з аналогами в інших країнах, яким вона багато в чому поступається в якісному відношенні, тобто у вмісті корисних компонентів, способах можливого відробітку, енергоємності і металоємності переробки сировини, продуктивності праці при розвідці і видобутку і так далі
В ході нинішньої презентації Стратегії розвитку кольорової металургії Мінпромполітики не згадало ще про один масштабний документ, за який раніше брався уряд. Йдеться про проекті програми «Кремній України», яка передбачала розвиток профільних виробництв на державних ВАТ «Чисті метали» і ЗТМК, що так і не побачив світло.
В той же час в новій стратегії знайшлося місце і інноваціям. Більшість з них, як відзначили представники Мінпромполітики, стосуються «малотоннажного» сектора кольорової металургії і виникли завдяки закону про розвиток гірничопромислового комплексу України на 2007–2030 роки, що набрав чинності з початку року. Цей документ, зокрема, передбачає виділення державних коштів на освоєння Звенігородського родовища танталу і ніобію в Черкаської області, вводить до ладу Жовтореченського ванадієвого для скандію родовища, Полоховського родовища літію на Кіровоградщині, а також Мазуровського і Азовського родовищ рідкоземельних металів в Донецької області. Правда, більшість перерахованих проектів існують лише на рівні ідей і не мають техніко-економічного обґрунтування. Змальовує плани розвитку цих і інших напрямів малотоннажній металургії, Мінпрополітики запропонувало уряду акцентувати увагу на розвитку порошкової електрометалургії і металургії твердих сплавів.
Проте, не дивлячись на всі ці незначні нововведення, ключові елементи представленою уряду Стратегії розвитку кольорової металургії майже повністю базуються на ідеології «якісного з'єднання можливостей держави з цілями власників промислового бізнесу», яке передбачає повернення державної політики в галузі до пріоритетів 2002-2004 років.
Господарська діяльність людини, особливо в Донбасі і Україні наводить до накопичення на денній поверхні величезних відвалів гірських порід і відходів вуглевидобувних, металургійних, хімічних заводів, вуглезбагачувальних фабрик, енергетичних підприємств і інших виробництв. Всі вони є по суті техногенними родовищами, на які звернули свою увагу зарубіжні країни ще в 70-х роках ХХ ст Відомо, що економіка Донбасу, як і України, а також Росії є ресурсно-орієнтованою. Ситуація, що склалася до теперішнього часу, в горно-геологічній сфері діяльності в Донбасі і Україні об'єктивно оцінюється фахівцями всіх рівнів як кризисна. Її основні ознаки пов'язані з незабезпеченістю більшості гірничодобувних підприємств розвіданими запасами багатьох видів сировини, припиненню робіт із створення нових гірничодобувних потужностей у зв'язку з різким скороченням об'ємів геологорозвідувальних робіт. Звідси витікає відсутність необхідного державного резерву провідних корисних копалини, особливо рідких і інших металів, вжиток яких є індикатором економічної безпеки і незалежності.
Домінуючі в Донецької області вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна галузі важкої промисловості, електроенергетика, коксохімія, будівельна індустрія та інші на 95–100% залежать від вугілля, залізняку, вапняку, доломіту, інших видів мінеральної сировини, якими багаті надра нашого краю. Геологами виявлено в Донецької області 834 родовища понад 50 видів мінеральної сировини, використовуваних сучасною промисловістю і сільським господарством. Сумарна його вартість за цінами світового ринку сировини складає близько 3 трильйонів доларів США. Проте використовується воно далеко не повністю, оскільки розробляється міні половини цих родовищ. Тому в 2000 р. в Донецьку область завезено лише вугілля і залізняку більш ніж на 2 млн. доларів з інших регіонів, а також країн ближнього і далекого зарубіжжя. Що продовжується і в даний час збереження цієї тенденції імпорту різних видів мінеральної сировини, промислові поклади якої є в Донецької області, неминуче деформують її розвиток і наводять до наростання мінерально-сировинної кризи, тяжчої по своїх наслідках, чим всі інші види криз — політичні, економічні або екологічні. У його основі лежить нераціональне, непродумане використання мінеральних, у тому числі техногенних, ресурсів.
2. Проблеми формування господарського комплексу Причорноморського регіону України
2.1 Характеристика Причорноморського регіону України
Причорноморський р-н розташований у південній та південно-західній частинах України, має вихід до Чорного моря. Площа р-ну – 113,4 тис. км2
. Населення 7,9 млн. чол. За площею р-н посідає перше місце в кра
Провідні галузі господарства Причорноморського району – машинобудування і металообробка, харчова та легка галузі промисловості, курортно-туристичне господарство. Географічне положення району наклало відбиток на особливості галузей господарства. Суднобудівні заводи розміщені в Миколаєві, Херсоні і Керчі. В портах знаходяться судноремонтні підприємства. До великих підприємств сільськогосподарського машинобудування належать Херсонський комбайновий завод, Одеський завод сільськогосподарських машин, заводи в Первомайську Миколаївської області, в Сімферополі та Джанкої. Верстатобудування розвинуте в Одесі, у Миколаєві, Феодосії – піднімально-транспортне устаткування. Різноманітне обладнання для легкої, харчової і хімічної галузей промисловості виробляють в Одесі, для виноробної, консервної, м’ясної і молочної – в Сімферополі. Підприємства електротехнічного машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, знаходяться в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування виробляють і ремонтують у Керчі.
2.2 Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського району
У Причорноморський район ввозиться продукції більше, ніж вивозиться. На характер зв’язків Причорноморського району з іншими економічними районами країни накладає відбиток недостатня його забезпеченість багатьма видами природних ресурсів. Тому люди надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне обладнання, продукція легкої промисловості тощо. У свою чергу з Причорноморського району до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви тощо. Найгостріше у Причорноморському районі постають проблеми екології, раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води. У районі не розробляються значні родовища корисних копалин. У рівнинній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін). Перспективним щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Середня густота населення в районі становить близько 70 осіб на 1 км2
, вона значно нижча, ніж в середньому по країні. Найвищий показник густоти населення – в АР Крим, найнижчий – у Херсонській області (45 осіб на 1 км2
). Частка міського населення майже однакова: 68% - в АР Крим, 66 – Одеській і Миколаївській областях і 62% в Херсонській області.
У районі сформувалися такі промислові вузли: Одеський, Миколаївський, Херсонський, Каховсько-Бериславський, Сімферопольський, Севастопольський, Керченський, Саксько-Євпаторійський. Найбільший промисловий вузол Причорноморського економічного р-ну – Одеський. Його провідна галузь – машинобудування і металообробка. Найбільші підприємства галузі – об’єднання “Продмаш”, верстатобудівне, важкого кранобудування, “Одесахолодмаш”, “Одесагрунтомаш” та науково-виробничі об’єднання “Кисеньмаш” і “Харчопромавтоматика”. Крім того, тут працюють заводи “Епсилон”, “Кінап”, “Нептун”, судноремонтний. Практично всі галузі харчової промисловості представлено в Одесі: борошномельна, цукрова, м’ясна, молочна, рибна, консервна, олійно-жирова, виноробна, кондитерська тощо. З-поміж найбільших підприємств харчової промисловості цукрорафінадний завод, рибопереробний, консервний, шампанських вин, винно-коньячний, а також фабрики – чаєрозважувальна і харчових концентратів. Легка промисловість представлена виробничим швейним об’єднанням і такими фабриками, як хутрова, суконна, взуттєва та технічних тканин. Розвинуті також хімічна і нафтохімічна галузі: припортовий хімічний, нафтопереробний і суперфосфатний заводи. Працюють лінолеумний завод і виробниче хіміко-фармацевтичне об’єднання. До будіндустрії належать ВО “Одесабудматеріали”, цементний завод тощо. Є підприємства деревообробної, целюлозно-паперовий, скляної, ювелірної галузі. Одеса – великий транспортний вузол і курортний центр. Серед значних промислових центрів Одеської області Ізмаїл, Білогорд-Дністровський, Іллічівськ, Котовськ. У Миколаївському промисловому вузлі домінує машинобудування. Серед машинобудівних заводів на першому місці підприємства суднобудування: ВО “Чорноморський суднобудівний завод”, заводи “Океан”, Миколаївський судноремонтний та ін. Є також заводи “Гідрореммаш”, “Дормашина”, “Млинмаш”, “Поліграфмаш”, дослідний технологічної оснастки, дослідний мастильних систем. Легка промисловість представлена виробничим трикотажним і швейним об’єднанням, шкіряним заводом, взуттєвою і швейно-галантерейною фабриками, харчова - м’ясним та хлібним комбінатами, соків “Нектар”, лікеро-горілчаним заводами, кондитерською і макаронною фабриками. Тут працюють відомий парфюмерно-косметичний комбінат “Червоні вітрила”, а також кілька підприємств будіндустрії. Багатогалузевими промисловими центрами Миколаївської області є Первомайськ і Вознесенськ. Ядром Херсонського промислового вузла є Херсон. Тут добре розвинуті машинобудування (заводи суднобудування і судноремонтний, комбайнобудування, карданних валів, “Прибій”, електромашинобудівний), хімічна промисловість (заводи нафтопереробний, “Дельта”, гумотехнічних виробів). Серед підприємств легкої промисловості діють об’єднання бавовняне, обласне виробничо-торгове, взуттєве; фабрики швейна, спортвиробів. Діють також багато підприємств харчової промисловості. До Каховсько-Бериславського промислового вузла входять Каховка, Нова Каховка, Берислав, Дніпряни, Казацьке та ін. Центром Керченського промислового вузла і портом на сході Криму є Керч. Значного розвитку досягла промисловість будматеріалів (заводи азовський, Кіровський і Приморський буд мат-в, залізобетонних виробів; склоробний комбінат “Кварц”). До Саксько-Євпаторійського промислового вузла входять Євпаторія і Саки. Домінуючими галузями є курортне госп-во з санаторіями, будинками відпочинку, пансіонатами тощо та харчова промисловість.
Малюнок 1. Об'єм будівельних робіт
Рисунок 2. Роздрібний товарообіг Причорноморського регіону України
Ряд південних областей — Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, Одеська, Миколаївська і Херсонська — утворюють так званий Причорноморський регіон України. В цієї групи (за винятком Херсонської області, яка знаходиться в зоні з низьким інвестиційним потенціалом і середнім рівнем риски) середні по країні рівні інвестиційного потенціалу і риски. Саме тут формується група інвестиційно-привабливих регіонів. Цю групу назвали «Базисні» регіони, оскільки вони є базисом, на якому формується економічний фундамент країни, вишиковується нова плеяда інвестиційно-привабливих регіонів.
Найближчим часом це викличе до даного регіону підвищений інтерес з боку інвесторів. Програш в потенціалі перед регіонами з високою концентрацією інвестиційного капіталу пояснюється слабким розвитком промислового виробництва, занепадом аграрного сектора. В той же час, питома вага «середнього» регіону в загальноукраїнській сумі складає 0,6-4,8% експорту, 1-5% інвестицій, 2–3% роздрібного товарообігу, 0,5-3% від числа наукових організацій. Кількість працюючих підприємств на душу населення, як правило, нижче середнього показника по Україні, що становить 19 підприємств на 1000 чоловік.
Малюнок 3. Інвестиції в основний капітал областей Причорноморського регіону
Особливо слід виділити Одеську область, оскільки її потенціал істотно відрізняється від інших областей регіону і порівнянний з потенціалом найбільш індустріально розвинених регіонів — Дніпропетровської і Запорізької областей. Одеська область замикає п'ятірку потенційно сильних областей України. Плацдарм інвестиційної привабливості Одеської області забезпечує досить високий і в той же час збалансований потенціал (4 і 7 місце в нашому рейтингу) по всіх його складових: природно-сировинному, господарському, інноваційному, інституційному фінансовому і споживчому.
Розвиток потенціалу регіону не супроводиться підвищеними інвестиційними ризиками. При цьому вплив соціально-демографічних рисок мінімальний в порівнянні з фінансово-економічною складовою інвестиційної риски Одеської області. Разом з Києвом, АР Крим і Дніпропетровською областю регіон характеризується низьким рівнем безробіття. Це багато в чому пояснює той факт, що Одеська область одна з небагатьох має позитивне сальдо міграції впродовж 2004-2005 рр.
Таблиця 3. Приріст іноземних інвестицій за станом на перше півріччя, млн. грн.
| Регіон
|
2005 р.
|
2006 р.
|
| Україна |
491,3 |
1698,6 |
| Одеська обл. |
22,3 |
49,4 |
| Миколаївська обл. |
4,3 |
0,2 |
| Херсонська обл. |
5,1 |
4,8 |
| АР Крим |
62,8 |
26 |
| Севастополь |
11,8 |
12,1 |
Потенціал вжитку в області дуже високий, що обумовлене високими доходами населення, що перевищують середньорічні в місяць по Україні в 1,5 разу, транзитною спрямованістю і рекреаційними можливостями регіону. Як наслідок, вжиток населенням значних об'ємів платних послуг і високий роздрібний товарообіг Одеської області (7% і 5% від загальноукраїнських об'ємів відповідно). Про подальше збільшення споживчого потенціалу і, отже, привабливості торгівельного сектора регіону можна говорити з досить великою мірою вірогідності: середньорічні темпи зростання роздрібної торгівлі в 25-30% одні з найвищих в Україні.
Не дивлячись на темпи зниження об'ємів сільськогосподарської продукції і промислового виробництва, область забезпечує п'яте місце в рейтингу по господарському потенціалу, будучи найбільшим, після Києва, продуцентом послуг десята частина від загальноукраїнського об'єму вироблених послуг. Враховуючи перспективи відносно споживчого потенціалу, логічним є збільшення в майбутньому і господарського потенціалу, що в цілому сприятливо позначиться на підвищенні інвестиційної привабливості Одеської області.
В цілому регіон привабливіше для інвесторів, оскільки ризик втрати вкладеного в нього капіталу істотно нижчий, ніж в регіонах з підвищеним ризиком. Програш в потенціалі перед регіонами з високою концентрацією інвестиційного капіталу пояснюється слабким розвитком промислового виробництва, занепадом аграрного сектора. Інвестиційною перевагою даного регіону є його природно-рекреаційний потенціал, який налічує сотні підприємств відпочинку і лікування.