Зміст
1. Перебування ринку праці на Україні
................................................ 2
2. Особливості ринку праці Чернівецької області................................ 5
2.1 Тенденції ринку праці...................................................................... 6
2.1 Особливістю буковинського ринку................................................. 7
1. Перебування ринку праці на Україні
Регіональна політика, об'єднуючи різні по пріоритетності напрями, повинна ґрунтуватися на чіткому розділенні повноважень центральних і місцевих виконавських органів влади, діяльність яких забезпечила б підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, ефективне використання його трудового потенціалу і збалансованість територіального ринку праці.
За даними підприємств, установ і організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад на початок поточного року склала 166,5 тис., що на 20,0% більше, ніж в 2003 році. Але ситуація на регіональних ринках праці залишається досить напруженою. У ряді регіонів вона наближається до кризисного стану, для якого характерна відсутність механізму «саморегулювання», поява тенденцією до стихійного «самовідтворення», низька сприйнятливість до зовнішніх впливів і антикризових заходів. Оздоровленню таких регіональних ринків праці перешкоджають інерційні процеси: повільна ротація безробітних; обмежена пропозиція робочих місць, збільшення тривалості безробіття.
Група регіонів з найбільш високим фіксованим рівнем безробіття залишається досить стабільною: у неї входить Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська області. Так, в Тернопільської області ситуацію на ринку праці можна охарактеризувати як загрозливу: потреба підприємств в працівниках постійно знижується, кількість безробітних у відсотках до працездатного населення найбільша в Україні - 7,9%, а рівень працевлаштування один з найнижчих в Україні - 2,3%. Не набагато краще виглядає ситуація в Чернівецькій і Рівненській областях.
Близький до середньому по країні рівень безробіття наголошується в Київській, Дніпропетровській, Хмельницькій, Миколаївській областях. Найнижчий рівень безробіття мають Одеська, Донецька і Луганська області.
Про посилення регіональної диференціації на ринку праці свідчить вагання кількості безробітних на 1000 населення від 12,96 осіб в Одеської області до 42,86 в Тернопільській. Навантаження на одне вільне робоче місце в Тернопільської області в 15,5 разів перевищує цей показник по Донецької області. У 2004 році доля працюючого населення у віці 15-70 років по відношенню до населення відповідного віку в середньому по Україні склала 56,9%. У регіональному ж розрізі цей показник вимірюється від 47,98% на Тернопільщині до 60,44% на Полтаві.
Таким чином, на загальному фоні поліпшення ситуації на ринку праці в цілому по Україні зберігаються негативні тенденції посилення диференціації регіонів. По узагальненому показнику саме краще перебування на ринку праці після міст Києва і Севастополя в таких промислових областях, як Донецька і Луганська. На останніх місцях з величезним відривом від лідерів знаходяться Тернопільська, Сумська і івано-франківська області.
Однією з можливих доріг подолання цієї тенденції є об'єднання зусиль регіональних органів влади з профспілками і працедавцями для створення властивою розвиненим країнам так званої системи «трипартизму», тобто системи взаємодії працедавців, профспілок і держави для узгодження інтересів всіх сторін. Проте в Україні переважна більшість профспілкових об'єднань недооцінюють важливість своїх функцій як соціальних партнерів. Тому система колективних переговорів як спосіб вирішення назрілих проблем у сфері трудових стосунків все ще не знаходить адекватної реалізації. Профспілки не виконують своєї основної функції - запобігання страйкам шляхом проведення переговорів на належному професійному рівні з метою врегулювання конфліктних ситуацій між працедавцями і що працюють. У розвинених країнах соціальне партнерство є необхідним елементом колективно-договірного регулювання соціально-трудових стосунків, при цьому держава грає активну роль в створенні сприятливих умов для соціальної співпраці і представляє інтереси всіх членів суспільства. Власне цим пояснюється ефективне функціонування і подальше вдосконалення механізму регулювання соціально-трудових стосунків в розвинених країнах світу.
Малюнок 1. - Рейтинг регіонів України за станом на ринку праці
У таблиці 1 приведені загальні результати рейтингової оцінки регіонів України по рівню життя. Згідно загальній інтегральній оцінці, яка враховує показники демографічного розвитку, рівня доходів і стану ринку праці, регіони України можна розділити на три групи. У першу групу з найвищим рейтингом увійшли Київська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька і Одеська області. У найгіршому положенні знаходяться Тернопільська, Черкаська, Херсонська і Житомирська області.
Таблиця 1. - Рейтинг регіонів України по рівню життя
| Місце |
Загальний рейтинг регіонів за якістю життя |
Рейтинг по рівню демографічного розвитку |
Рейтинг по ситуації на ринку праці |
Рейтинг по рівню доходів населення |
| 1 |
м. Київ |
Закарпатська |
м. Київ |
м. Київ |
| 2 |
м. Севастополь |
Рівненська |
м. Севастополь |
Дніпропетровська |
| 3 |
Дніпропетровська |
м. Київ |
Донецька |
Запорізька |
| 4 |
Донецька |
Івано-франківська |
Луганська |
Донецька |
| 5 |
Київська |
Волинська |
Дніпропетровська |
Київська |
| 6 |
Запорізька |
Чернівецька |
Одеська |
м. Севастополь |
| 7 |
Одеська |
Львівська |
Київська |
Полтавська |
| 8 |
Закарпатська |
Тернопільська |
Харківська |
Харківська |
| 9 |
Харківська |
м. Севастополь |
Запорізька |
Одеська |
| 10 |
Луганська |
Республіка Крим |
Республіка Крим |
Миколаївська |
| 11 |
Республіка Крим |
Одеська |
Миколаївська |
Луганська |
| 12 |
Миколаївська |
Херсонська |
Хмельницька |
Рівненська |
| 13 |
Львівська |
Хмельницька |
Полтавська |
Черкаська |
| 14 |
Полтавська |
Вінницька |
Чернігівська |
Чернігівська |
| 15 |
Волинська |
Миколаївська |
Закарпатська |
Івано-франківська |
| 16 |
Рівненська |
Житомирська |
Сумська |
Львівська |
| 17 |
Чернігівська |
Запорізька |
Львівська |
Республіка Крим |
| 18 |
Хмельницька |
Дніпропетровська |
Кіровоградська |
Кіровоградська |
| 19 |
Кіровоградська |
Київська |
Вінницька |
Сумська |
| 20 |
Сумська |
Харківська |
Волинська |
Волинська |
| 21 |
Чернівецька |
Кіровоградська |
Житомирська |
Закарпатська |
| 22 |
Івано-франківська |
Черкаська |
Херсонська |
Чернівецька |
| 23 |
Вінницька |
Донецька |
Чернівецька |
Житомирська |
| 24 |
Житомирська |
Полтавська |
Рівненська |
Вінницька |
| 25 |
Херсонська |
Луганська |
Івано-франківська |
Херсонська |
| 26 |
Черкаська |
Сумська |
Черкаська |
Тернопільська |
| 27 |
Тернопільська |
Чернігівська |
Тернопільська |
Хмельницька |
2. Особливості ринку праці Чернівецької області
Проаналізуємо, наприклад, особливості ринку праці Чернівецької області.
Сучасний ринок праці диктує свої, нестримно змінні вимоги відносно кваліфікації працівників. Тому правильно викладена і актуальна інформація дає уявлення про перспективи працевлаштування по конкретній професії або спеціальності. Дізнайтеся про ринок праці Чернівецької області.
Черновецкая область вважається найменшою в Україні за площею і населенням. Проте історія і розвиток Буковини (традиційна і древня назва Чернівецької області) вказує на інтенсивність і швидкість підйому економічного стану цього краю.
Зайнятість населення за станом на січень-березень 2008 року складає 147,7 тис. чоловік. По видах економічної діяльності кількість працівників:
· у освіті - 32,5 тис. чоловік (22,0%)
· у промисловості - 25,3 тис. чоловік (17,1%)
· у охороні здоров'я - 22,5 тис. чоловік (15,2%)
· у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових пристроїв і предметів особистого користування - 11,2 тис. чоловік (7,6%)
· у державному управлінні - 11,2 тис. чоловік (7,6%)
· у транспорті і зв'язку - 10,1 тис. чоловік (6,8%)
· у сільському господарстві - 7,8 тис. чоловік (людина 5,3%).
2.1 Тенденції ринку праці
1. Ринок праці Чернівецької області значною мірою страждає від територіальної розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили. 75% безробітних з числа жителів сільської місцевості, а більшість вакансій — це робочі місця в обласному центрі.
2. Останні дослідження засвідчили, що до 2011 року в краю будуть створено 29 тисяч нових робочих місць. Серед майбутніх 29 тисяч вакансій: 63% — це робочі професії, 12% — посади для службовців, 25% — робочі місця, що не потребують спеціальної кваліфікації.
3. У Чернівцях відчувається дефіцит робочої сили, в першу чергу — робітників високої кваліфікації і навіть юристів, економістів і бухгалтерів, але з досвідом роботи.
Власті краю постійно спостерігають за ситуацією на ринку праці і намагаються вносити і свої корективи. Так, голова Чернівецькою ОГА В. Куліш заявив, що "на найближче майбутнє в планах влади краю — удосконалення процесу професійної адаптації: військовослужбовці починатимуть освоювати нову професію, якої потребує ринок праці, за рік до звільнення в запас. І до 2009 року кожен військовослужбовець, звільнившись з армії, за бажання отримає цивільну професію".
2.1 Особливістю буковинського ринку
Особливістю буковинського ринку праці є стрімкий потік емігрантів в країни Західної Європи, особливо — до Франції, Португалії, Італії. Більше ста тисяч буковинців живе і працює за межами України. Вирішити таку ситуацію на ринку праці намагаються за допомогою всіляких інвестиційних проектів і створення додаткових робочих місць з високою заробітною платою.
На Буковині спостерігається дефіцит електрозварників, малярів, сантехніків, але надто багато економістів і юристів. За даними обласного центру зайнятості, на Буковині понад 10 тисяч молодих людей у віці до 35 років шукають роботу. Торік в області ринок праці поповнили майже 4,9 тисяч випускників вузів і понад 3 тисячі випускників профтехучилищ. Але рівень працевлаштування молодих людей з вищою освітою склав лише 42%.
Нині налічується понад 9 тисяч вакансій. Проте більшість з них – це робочі професії і лише чверть — вакансії службовців. Зараз в області є дефіцит електриків, електрозварників, сантехніків, слюсарів-ремонтників, малярів, столярів, шваль і інших робітників високої кваліфікації. Але, не дивлячись на це, найбільший попит у молоді мають економічні і юридичні спеціальності. Хоча останнім часом молодь, переважно з сільської місцевості, зацікавилася також педагогічними спеціальностями, а в місті виріс попит на фахівців комп'ютерних наук.
За словами керівника обласного центру зайнятості Галини Чупіной, в області за цей період виросла на 10% економічна активність, на 12% — рівень зайнятості і на 2,4% зменшився рівень зареєстрованого безробіття. Всього за 11 місяців цього року в центрі налічувалося на обліку майже 49 тисяч незайнятих громадян, з них більше половини (над 60%) працевлаштувалася за фахом, перекваліфіковувалася і придбала іншу професію або ж взяла участь в суспільних роботах. Проте є і певна частина клієнтів центру, які доки не змогли знайти роботу, а також — ряд вакансій, які безробітні не квапляться займати.
Пояснюється це декількома причинами, в першу чергу — внутрішньою і зовнішньою трудовою міграцією, наявністю тіньової і напівтіньової зайнятості, а також — територіальною і професійно-кваліфікаційної розбалансованістю ринку праці. Адже три чверті тих, хто знаходиться на обліку, — жителі сільської місцевості, а з 1900 вакансій, які зараз пропонує обласний центр зайнятості, 1300 заявок поступило саме від чернівецьких підприємств.
Якщо ж говорити про невідповідність попиту і пропозиції в професійній площині — те у нас і надалі відчуватиметься брак робочих професій і надлишок економістів, бухгалтерів, юристів і так далі Втім, працедавці "полюють" на хороших фахівців, і випускники вузів мають шанс знайти відмінну роботу лише за умови своєї високої кваліфікації. Що ж до робочих професій, то вже не перший рік підприємствам області постійно потрібні
Регіональні особливості ринку праці в Чернівецької області зберігають загальні тенденції, спостережувані у всіх куточках України, а саме: попит на спеціальності комп'ютерних наук, будівельні професії. Проте Чернівецька область має і свої власні особливості на ринку праці, обумовлені особливостями її розвитку: у районах, де активною є деревообробна промисловість, попит мають верстатники деревообробних верстатів і інші працівники галузі.
Крім того, на ринок праці і його зміни впливають такі важливі чинники як демографічні, соціально-економічні, а також ефективність регіональних центрів зайнятості. У Чернівецької області традиційно спостерігається надлишок робочої сили. Ще однією особливістю цього регіону України є висока мобільність населення і висока зайнятість в підсобних господарствах.
Науковці приходять до думки, що саме на території Чернівецької області регулювання ринку праці необхідно направити на розвиток сфер діяльності, створення невеликих підприємств по переробці і зберіганню сільськогосподарської продукції, виробництву будівельних матеріалів і товарів народного вжитку з місцевої сировини і відходів, розширення сфери обслуговування.
Таблиця 2. - Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян по видах економічної діяльності в 2002-2006 рр.
| Роки |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
| Всього працевлаштовано |
15433 |
15704 |
18120 |
19583 |
20079 |
20098 |
| Сільське, мисливське і лісове господарства |
5003 |
5989 |
6777 |
7111 |
6082 |
4778 |
| Промисловість: |
3191 |
3430 |
3972 |
4143 |
4650 |
5458 |
| добувна промисловість |
33 |
130 |
123 |
74 |
106 |
136 |
| переробна промисловість |
2956 |
3077 |
3583 |
3773 |
4347 |
4592 |
| виробництво і розподіл електроенергії, газу і води |
202 |
223 |
266 |
296 |
197 |
730 |
| Будівництво |
714 |
660 |
1020 |
1071 |
1241 |
1385 |
| Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування |
1916 |
1768 |
2163 |
2328 |
2798 |
3204 |
| Діяльність готелів і ресторанів |
226 |
158 |
252 |
408 |
474 |
406 |
| Діяльність транспорту і зв'язку |
806 |
656 |
818 |
726 |
929 |
886 |
| Фінансова діяльність |
196 |
109 |
96 |
114 |
110 |
106 |
| Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям |
757 |
318 |
303 |
478 |
509 |
362 |
| Державне управління |
730 |
995 |
914 |
1287 |
1177 |
1476 |
| Освіта |
692 |
674 |
837 |
828 |
789 |
826 |
| Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі |
577 |
569 |
598 |
664 |
825 |
783 |
| Інші види економічної діяльності |
623 |
378 |
356 |
413 |
485 |
428 |
Таблиця 3. - Потреба підприємств в робітниках по видах економічної діяльності в 2002-2007 рр.
| Роки |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
| Разом |
1834 |
1829 |
1769 |
1757 |
1583 |
1530 |
| Сільське, мисливське і лісове господарства |
100 |
50 |
115 |
187 |
100 |
121 |
| Промисловість: |
827 |
634 |
641 |
524 |
530 |
474 |
| добувна промисловість |
7 |
11 |
– |
9 |
2 |
3 |
| переробна промисловість |
791 |
551 |
527 |
468 |
453 |
388 |
| виробництво і розподіл електроенергії, газу і води |
29 |
72 |
114 |
47 |
75 |
83 |
| Будівництво |
28 |
100 |
55 |
57 |
52 |
104 |
| Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування |
68 |
120 |
120 |
199 |
200 |
183 |
| Діяльність готелів і ресторанів |
17 |
37 |
45 |
35 |
25 |
25 |
| Діяльність транспорту і зв'язку |
113 |
105 |
69 |
42 |
130 |
103 |
| Фінансова діяльність |
47 |
105 |
49 |
70 |
50 |
69 |
| Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям |
138 |
182 |
111 |
174 |
119 |
107 |
| Державне управління |
239 |
157 |
214 |
174 |
126 |
115 |
| Освіта |
58 |
85 |
67 |
50 |
85 |
88 |
| Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі |
138 |
173 |
217 |
177 |
116 |
100 |
| Інші види економічної діяльності |
61 |
81 |
66 |
68 |
50 |
41 |
Таблиця 4. - Середня номінальна заробітна плата по видах економічної діяльності в 2008 році (з розрахунку на одного штатного співробітника, грн.)
| Вид діяльності |
січень |
| Разом |
1148 |
| Сільське, мисливське господарства і пов'язані з ними послуги |
674 |
| Лісове господарство і пов'язані з ним послуги |
970 |
| Риболовля і рибництво |
848 |
| Промисловість |
1168 |
| Добувна промисловість |
1167 |
| Переробна промисловість |
1012 |
| Виробництво і розподіл електроенергії, газу і води |
1656 |
| Будівництво |
1194 |
| Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування |
1039 |
| Діяльність готелів і ресторанів |
682 |
| Діяльність готелів і ресторанів |
1297 |
| Фінансова діяльність |
2401 |
| Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям |
1130 |
| Державне управління |
1637 |
| Освіта |
1138 |
| Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі |
929 |
| Надання комунальних і індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури і спорту |
950 |
Примітка: Дані приведені без врахування найнятих робітників статистично малих підприємств і зайнятих у громадян-підприємців
Проведений аналіз свідчить, що в Україні існують значні розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, і процес диференціації неухильно заглиблюється. Іншими словами, в країні не існує механізмів підтримки соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від його місця проживання. Центральні органи влади часто переоцінюють власну роль у відродженні регіонів, прагнучи впливати на процеси у всіх без виключення соціально-економічних сферах. При цьому ігнорується світовий досвід, який показує, що державна (як правило, пільгово-дотаційна) підтримка не є достатньою умовою для реалізації потенціалу території.
Основне завдання регулювання розвитку регіонів не вичерпується забезпеченням умов для орієнтації економіки на структурну перебудову і поступове зростання виробництва, досягнення соціального і екологічного благополуччя і прогресу. Основний сенс такої поширеної точки зору полягає в максимальному обмеженні ролі держави в економіці. Дійсно, створення сприятливих умов для розвитку ринкової економіки, перш за все, асоціюється з таким регулюючим впливом, як формування ефективних державних інститутів (включаючи розробку якісного законодавства і боротьбу з корупцією), створення сучасної регіональної виробничої і ринкової інфраструктури. Тим часом роль держави в забезпеченні ефективного регіонального розвитку значно ширша, особливо по відношенню до депресивних регіонів. У найзагальнішому вигляді можна констатувати, що мета державного регулювання регіонального розвитку - це згладжування регіональних розбіжностей в розвитку людського потенціалу на тлі формування тенденцій зростання цього показника для країни в цілому. Дуже важливою є і готовність місцевої самоврядності мобілізувати власні, в першу чергу людські, ресурси ради майбутнього розвитку.
Згладжування відмінностей в регіональному розвитку може бути досягнуте виключно за рахунок динамічнішого розвитку слабких регіонів. Для цього необхідна цілеспрямована державна політика, яка передбачає забезпечення випереджаючого зростання інвестиційної активності в тих регіонах, можливості самостійного розвитку яких через ті або інші причини є обмеженими. Необхідний диференційований, а не універсальний підхід до регулювання регіонального розвитку. Помилковим було б вживання єдиного критерію депресивності для всіх областей, оскільки пріоритетність вирішення проблем в конкретному регіоні повинен встановлювати сам регіон.
Можливо, корисним було б використання досвіду регіонального розвитку Європейського Союзу, зокрема принципу цільового програмування, коли центр не просто фінансує регіон, а виділяє кошти на спеціально підготовлені програми (цільові крапки), які впливають на розвиток всього регіону. Адже виділення засобів під загальне формулювання «поліпшення – удосконалення – підвищення» не дає конкретних результатів. Модель регіонального розвитку Європейського Союзу базується на стратегічному партнерстві між центральним урядом і місцевими органами властей, сектором бізнесу і громадськими організаціями.