ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І
1.1 Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень великого міста
1.2 Велике місто, як об’єкт дослідження
1.3 Суспільно-географічний комплекс великого міста
РОЗДІЛ ІІ
2.1 Суспільно - географічний комплекс міста Москва
2.2 Демографічна ситуація
2.3 Промисловість
2.4 Сфера послуг
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У даній роботі нами буде розглянуто велике місто, як об’єкт дослідження, суспільно-географічний комплекс великого міста, суспільно-географічний комплекс міста Москва, її демографічна ситуація, промисловість Москви та сфера послуг.
Суспільна географія визначається як наука про територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини.
У сучасних умовах посилюється роль управління соціально-економічними процесами як у країні, так і в окремих її регіонах і великих містах на основі наукових підходів. Розвиток найбільших міст поки що залишається некерованим, хоча вони є центрами політичного, культурного життя та одночасно джерелами виникнення всіх суперечностей і проблем економіки. Даний розвиток повинен відповідати потребам та інтересам країни й здійснюватися в унісон з її соціально-економічним прогресом. Разом із зростанням міст в історичному ракурсі з’являлися супутні проблеми урбанізації, організації міської інфраструктури, зайнятості населення і його міграції, збалансованості економіко-виробничого комплексу.
Можна говорити про те, що історія людства – це історія розвитку міста. Особливе значення має вивчення проблеми великого міста в перехідний період, в умовах суспільства, що трансформується.
Без перебільшення можна сказати, що великі промислові міста, де зосереджена основна частина населення країни, є центрами політичного, економічного, духовного життя суспільства, тобто традиційно ситуація складалася так, що саме міста були джерелами наукових, політичних, економічних, культурних та інших ідей, інноваційними центрами, що стимулювали перетворення суспільства.
Традиційно міста являлись ілюстрацією соціальної нерівності, ефективності чи неефективності управління, джерелом соціальної напруги, соціальних конфліктів. Не випадково всі найбільш актуальні проблеми суспільства, що потрапляють у коло зору соціологів та інших дослідників у останнє десятиліття, так чи інакше, пов’язані з проблемами міста. Це проблема соціальної напруги і соціального конфлікту, взаємовідносини міських і обласних суб’єктів управління, міська та муніципальна власність, інформаційний простір міста і багато-багато іншого.
Дослідження міста повинно відіграти важливу роль у формуванні і зміцненні міської свідомості населення, підвищенні активності її прояву, розширенні сфери застосування зусиль самих жителів по удосконаленню їх міського оточення. Думки жителів щодо поліпшення функціонування міста, їх обслуговування, транспорту і т.д., що надходять до міських органів управління, сприяють осмисленню об’єктивних закономірностей і протиріч розвитку міста як цілісного організму. Відкривається реальний шлях до широкого узагальнення соціальних процесів і явищ, що спостерігаються в місті, до вироблення більш гнучких підходів і практичних дій для поліпшення функціонування міського організму.
Науково-технічний прогрес за останні десятиліття розвивалися такими бурхливими темпами, що внесли до життя людини і оточуючого середовища значні зміни. Частину з них, якщо не більшість, неможливо було передбачити завчасно. Між тим, темпи зростання урбанізаційних процесів визначають нові дослідження, вносячи раніше не передбачені і не враховані фактори, що значно змінюють екологічні умови життя людини. Загроза негативних наслідків зростання міст вимагає серйозно віднестися до проблем його наукового регулювання. Але це зовсім не означає припинення розвитку міст.
Безпосередня участь міських жителів у формуванні свого життєвого середовища покликана сприяти задоволенню різноманітних життєвих потреб людей – працевлаштуванню за місцем проживання, поліпшення демографічної ситуації, отримання послуг, самовираженню, творчості, соціалізації, прищепленню навичок спілкування, оволодінню правами та обов’язками міських жителів.
Останнє десятиліття суттєво змінило і зовнішній вигляд великих міст, і внутрішні процеси в такому складному соціальному організмі як місто.
РОЗДІЛ І
1.1 Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень великого міста
Серед найважливіших напрямів дослідження міста виділяються: його аналіз як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей; як проблеми відтворення соціальної структури і способу життя цієї спільноти в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання на базі властивого місту матеріально-речового комплексу. Важливою стороною дослідження міста є закономірності розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості результату взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства. Тут суттєве значення має аналіз взаємозв’язку соціально-класової структури і поселенської мережі, на основі якого вирізняється соціально-поселенська структура як ієрархічно організований взаємозв’язок соціальних типів міських та сільських поселень.
Тобто, предметну сферу досліджень міста складають:
дослідження міста як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей;
аналіз формування демографічної і професійної структури міста;
аналіз закономірностей розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства;
аналіз взаємозв’язку соціально-класової структури і поселенської мережі;
дослідження особливості соціально-поселенської структури як ієрархічно організованого взаємозв’язку соціальних типів міських та сільських поселень;
аналіз специфіки урбанізації в різних соціальних умовах;
аналіз зв’язку урбанізації і індустріалізації;
аналіз удосконалення і розвитку складових соціальної інфраструктури у відповідності з потребами міських жителів у житлі, в різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування;
дослідження міських проблем відтворення, розподілу, обміну та споживання на базі міського матеріально-речового комплексу;
аналіз специфіки спілкування в міському середовищі;
дослідження маргінальних прошарків міського населення;
дослідження функціонування соціальної організації міста;
дослідження функціонування соціальних інститутів міста;
розробка програм соціального управління містом;
соціальне планування міської соціально-територіальної спільноти;
забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста [4].
На рубежі XX-XXI ст. вітчизняна соціологія міста розвивалася переважно на рівні прикладних досліджень. Хронологічно можливо визначити кілька етапів розвитку дослідження міста:
-перше десятиліття XX ст. - пов'язане з розробкою моделі «ідеального міста»;
-дискусії 20-30-х років між «урбаністами» та «дезурбаністами», які точилися навколо проблем соціалістичного розселення;
-дослідження 60-х років - охоплювали проблеми регулювання зростання великих і малих міст, активізації роботи міського транспорту та сфери обслуговування, вивчення ролі міграції в розвитку міст, розробки планів їх соціального розвитку, дослідження проблем адаптації до міського способу життя, відродження урбанфутурології, вивчення проблеми урбанізованих районів, специфіки міського середовища тощо;
-дослідження 70-80-х років - зосереджувались на вивченні якості міського середовища, відмінностей між містом і селом, аналізі чинників еволюції міст, розвитку теорії соціального управління містом, визначенні специфіки радянської урбанізації тощо;
- 90-ті роки - поч. XXI ст. - характеризуються вивченням соціальної структури міста, організації сучасного життєвого простору, процесів територіальної диференціації та соціальної сегрегації у місті [6].
У дослідженні міста вносять вклад багато наукових дисциплін. Становлення дослідження міста не можна уявити собі без урахування тих результатів, що були накопичені науками, причетними до міської проблематики. У теорії містобудування, місто стало визначатися як середовище, що включає до себе систему соціальних інститутів, які забезпечують життєдіяльність міського населення, як створена людиною сфера необхідна для різнобічної діяльності.
Вивчаючи соціальні процеси і явища, що відбуваються в місті, соціально-демографічні проблеми міського соціуму, проблеми соціального, економічного, культурного управління і розвитку комунального господарства, дослідження міста тісно пов’язане з демографією, економічними науками, статистикою (соціальною статистикою), соціальною психологією, культурологією, теорією соціального управління тощо.
Як конкретний результат дії основних суспільно-географічних законів розглядаються суспільно-географічні комплекси, під якими розуміються виокремлені на основі суспільно-географічних зв’язків територіальна і комплексно-пропорційна структури матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини. Такі суспільно-географічні утворення виступають інваріантним об’єктом вивчення суспільної географії [8].
1.2 Велике місто, як об’єкт дослідження
Велике місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище - це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Це середовище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі середовища [9].
Місто – це внутрішньо диференційована підсистема суспільства, що склалася в процесі суспільного територіального розподілу праці, і яка забезпечує в основних рисах відтворення його цілісної структури. Для міста характерна поліструктурність, яка представлена особливою єдністю природно-екологічних умов, домінуючим над ними високорозвиненим матеріально-економічним середовищем, концентрованого типу соціально-просторової організації людей. Місто характеризується різноманітністю трудової і невиробничої діяльності населення, специфікою його соціального складу і способу життя. Місто органічно взаємопов’язане з селом як парний елемент соціально-територіальної цілісності суспільства [25].
Особливу увагу науковців привертає столичне місто, адже столиця є суспільним феноменом, який охоплює політичні, адміністративні, фінансові, владні, культурні, історичні, мовні, етнічні, соціальні складові; центр у системі адміністративно-владних та політичних зв'язків. Столичне життя за моделями поведінки своїх мешканців випереджає на декілька років інші міста країни. Саме вивчення нових тенденцій, які виявляються у столиці, дає змогу певною мірою прогнозувати розвиток соціально-економічних та політичних процесів у суспільстві загалом [18].
Великому місту властиві такі специфічні риси:
-концентрація великої кількості людей,
-висока щільність населення на обмеженій території;
-зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;
-провідна роль у соціальному прогресі;
-високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;
-зосередженість основних соціальних груп і верств населення.
Специфіка великого міста визначає його основні соціальні функції:
-господарсько-економічна - організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;
-соціальна - втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;
-культурно-освітня - реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;
-управлінсько-адміністративна - здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.
На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:
- багатофункціональні столичні міста;
- багатофункціональні міста обласних центрів;
- міста - індустріальні центри;
- місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій;
- транспортні міста;
- міста - оздоровчі центри;
- міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій.
За кількістю їх мешканців виділяють такі типи міст:
найбільші (понад 1 млн. жителів);
дуже великі (від 500 тис. до 1 млн.);
великі (250-500 тис); середні (100-250 тис);
невеликі (50-100 тис); малі (20-50 тис);
найменші (до 20 тис. жителів);
міські селища.
Тільки наприкінці XX ст. дослідники стали брати до уваги відмінності між невеликими, середніми та найбільшими містами, зосереджуючи увагу на такому феномені, як мегаполіс Його формування є своєрідним утіленням принципу природної раціональності, який полягає у раціональному плануванні й розташуванні житлових районів, промислових, паркових зон з метою доступності контактів з природою. Його реалізація потребує чіткого плану розвитку та сильної і освіченої влади для управління ним.
Провідні мегаполіси є своєрідними глобальними містами. Вони є центрами вироблення стратегічних рішень щодо розвитку світової економіки, інноваційних галузей, фінансових і сервісних фірм, що впливають значно більше, ніж промисловість на економічний розвиток [20].
Загалом існує чотири основні теорії просторового зростання міст:
1. Теорія централізації. Згідно з нею місто має великий торговий, промисловий і адміністративний центр, який повсякчас зростає.
2. Теорія секторів. Передбачає розширення міських територій вздовж транспортних магістралей та вже збудованих районів.
3. Теорія полінуклеарності. Згідно з нею місто повинно мати декілька великих центрів: промисловий, адміністративний, торговий, науковий тощо.
4. Теорія концентричних зон. Її прихильники вважають, що просторове зростання міста повинно нагадувати концентричні кола: від центрального «ділового» району, немов хвилі, відходять змішана зона, робітничий район, житлова зона середнього класу, привілейована зона, сільськогосподарські райони поблизу міста [5].
Беручи за критерій роль конкретних великих міст у міжнародній системі економічних відносин, виділяють п'ять їх типів:
1. Місто-штаб-квартира. До таких міст належать центри, де розгортається адміністративна діяльність транснаціональних корпорацій, відбуваються фінансові та виробничі операції. Вони є центрами міжнародних систем транспорту і зв'язку.
2. Місто-інноваційний центр. Тут зосереджені дослідницькі та наукові заклади.
3. Місто-центр модульного виробництва. У таких містах, здійснюються проміжні, виробничі процеси, розташовані на достатній відстані від місця завершення виробничого або технологічного циклу.
4. «Перевальний» пункт для третього світу. Це прикордонні центри, більшість населення яких становлять емігранти.
5. Місто пенсіонерів. Їх місцерозташування, клімат, уповільнений темп життя приваблюють багатьох людей, які завершили трудову діяльність [12].
Східноєвропейські великі міста відрізняються від західноєвропейських тим, що їх райони архітектурно однорідніші, ніж західні; темпи зростання їх нижчі, ніж західних; міське планування значно розвинутіше, оскільки на Заході структура міста сформувалася під впливом приватного землеволодіння, бізнесу та ринку приватного житла.
Міграція у східноєвропейських містах нижча, ніж у західних; житло перенаселене (у 2-3-кімнатній квартирі мешкає родина, ще існують комунальні квартири). Промислові підприємства, культурні, торговельні центри у східноєвропейських містах розташовані рівномірно по районах, на Заході вони чіткіше розмежовані. Загалом, устрій великого міста залежить і від особливостей суспільства, у якому вони існують.
1.3 Суспільно-географічний комплекс великого міста
Місто розглядається вченими як складний вид економіко-географічного комплексу із своєю функціональною структурою, системою зв’язків і певним типом природокористування, який сформувався під впливом зовнішніх умов і факторів – суспільно-географічних і природних. До суспільно-географічних факторів віднесені рівень господарського розвитку країни, науково-технічний прогрес, суспільні потреби в продукції і послугах. Природно-географічні умови і фактори відіграють допоміжну роль. Обгрунтована база формування економіко-географічного комплексу великого міста через його територію, її параметри і природно-господарський потенціал [3].
Основою формування економіко-географічного комплексу великого міста визначена система зовнішніх і внутрішніх (комплексоутворюючих) зв’язків. Зовнішні зв’язки відповідають за виникнення і розвиток великого міста, за рівень використання його економіко-географічного положення, зовнішніх умов і факторів, визначають його функціональну структуру, місце в територіальному поділі праці. Внутрішньоміські зв’язки поділені на внутрішньокомпонентні (горизонтальні) і міжкомпонентні [14].
Вивчення функціонування всіх суспільно-географічних об’єктів і явищ дає змогу виявити основні закони, які відображають найбільш загальні, істотні й необхідні внутрішні просторові відношення і процеси між матеріально-речовинними компонтами суспільства, насамперед між продуктивними силами. До основних із них віднесені такі закони: раціональних територіальних зв’язків, територіальної спеціалізації (диференціації), територіальної концентрації (інтеграції) діяльності людини, територіальної комплексності компонентів суспільно-географічного комплексу. Діалектична взаємодія цих законів проявляється в закономірності територіальної і комплексно-пропорційної організації матеріально-речовинних компонентів суспільства [1].
Серед сучасних аналітичних (галузевих) дисциплін виділяється: географія природних ресурсів, географія населення і розселення, географія промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, послуг, будівництва, зв’язку, грошового обігу, культури політики, рекреаційної інфраструктури, адміністративного управління та ін. На основі інтеграції суспільно-географічного знання обгрунтована структура синтетичних (країнознавчих, в тому числі районних, конструктивно-прикладних, теоретико-методологічних) дисциплін – основи теорії суспільної географії, історія суспільно-географічної думки, основи наукових досліджень, господарське районування, прогнозування виробничо-географічних систем, глобальні проблеми сучасності та ін. [13].
Поряд з традиційними трьома головними структурами суспільно-географічних об’єктів (компонентна, територіальна, функціональна), обгрунтована доцільність виділення й інших структур – економічної, соціальної, екологічної, які мають аналітико-пізнавальне значення. Існують поняття “суспільно-географічні відношення” і “суспільно-географічні зв’язки” та “суспільно-географічні процеси” і “суспільно-географічні явища”. З нових позицій розглянуто суспільно-географічне положення певного об’єкта як сукупність важливих для його функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних об’єктів (ознак) [2].
Висвітлена специфіка категорії “розміщення продуктивних сил” як суспільно-географічного відношення. При цьому, процес розміщення продуктивних сил охарактеризований через різноманітні структурні зрушення суспільно-гоеграфічного ландшафту (комплексу) за певний час. Обгрунтовані ознаки і міра розвитку процесу розміщення продуктивних сил. Територіальна організація продуктивних сил розглядається як науково обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, підприємств сфери послуг, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей і раціонального використання території [16].
Вчені розробили концептуальні основи суспільно-географічного районування. Основний суспільно-географічний район виступає значною частиною території країни, цілісною ланкою її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком діяльності людини. Запропонована типологічна схема суспільно-географічного районування. З сучасних позицій висвітлена суть регіональної політики як діяльності держави, спрямованої на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Охарактеризовані завдання та наукові засоби реалізації регіональної політики, виявлені рівні регіонального управління [22].
До основних принципів економіко-географічного аспекту функціонування великого міста віднесені:
1) територіальна організація поєднання його компонентів і зв’язків між ними;
2) комплексно-пропорційний розвиток великого міста;
3) ефективне територіальне управління його складним організмом на всіх рівнях функціонування - загальноміському, інтегральному міському і низовому адміністративному (райони), елементарному міському (квартали).
Вченими проведено системно-структурний аналіз великого міста. Функціонально-компонентна структура розглядається як сукупність його компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій або підкомплексів), що характеризують їх роль у процесах географічного поділу праці і комплексоутворення. Функціонально-територіальна структура великого міста характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження окремих функцій (видів діяльності, галузей, компонентів) [26].
М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Населення міст особисто незнайоме між собою, зайняте неземлеробською працею, здебільшого різноманітними промислами; саме в містах сконцентровані управлінські функції [7].
Г.Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії - соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо. Якщо Вебер охарактеризував місто як соціальний інститут, то Зіммель розкрив соціальні аспекти міського життя, функціональність міських контактів. Обидва вони визнавали безособовість (анонімність) міського життя, існування бюрократії, наявність раціональних процесів ринку як його головних елементів [23].
У 20-30-ті роки XX ст. науковці головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону [28].
У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації [19].
Вивчення міста в колишньому СРСР залежала від комуністичної доктрини про подолання протилежності між містом і селом, з якою була пов'язана урбаністична політика у країні. Сформувавшись у 60-ті роки як самостійна дисципліна, вона потрапила під прес стереотипів, сформованих згідно з доктринами «соціалістичного розселення» та реальних потреб життя. З ними пов'язані масове житлове будівництво, становлення міських форм життєвого устрою [21].
Найвідчутніше впливають на міське середовище:
-фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв'язки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самотності тощо) почуття, емоції тощо;
-екологічні характеристики міста: передусім - це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров'я людини;
-інформаційний чинник - охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Проте різкий ріст обсягу інформації створює відчуття перенасичення нею;
-специфіка соціальної структури міста: різноманітні соціальні страти, що взаємодіють між собою, мають свої цінності, норми; вони взаємодіють з інформаційними потоками, займаються різними видами діяльності, виконують різні ролі, їм властиві різні соціальні статуси. Перехід до ринкових відносин в останні роки зумовив радикальні зміни соціальної структури у містах: виникли нові професійні групи, підвищилась майнова диференціація. Складність соціальної структури породжує проблему ідентифікації особистості [24].
Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого - породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою) [15].
У системі управління сучасною державою дедалі більшої актуалізації набувають проблеми децентралізації та зміцнення так званої горизонтальної складової в управлінні територією. В цьому аспекті об’єктом особливої уваги науки стає місцеве самоврядування на рівні великого міста – мегаполіса [10].
Великі міста як генератори загальнодержавних процесів соціально-економічної стабілізації та розвитку відображають загальні структурні зміни в економічній сфері країни, формування соціальних потреб суспільства, задають темпи і напрями зміцнення всієї виробничо-територіальної бази [17].
Протягом останніх кількох десятиліть провідні країни світу усвідомили особливу роль мегаполісів у процесі розбудови сучасної держави, беззаперечним доказом чого є визнання Європейським Союзом міської політики, як гаранту ефективного та збалансованого розвитку територій. Проте, як показує сучасна соціальна практика, найбільші міста світу та їх агломерації й дотепер залишаються некерованими або недостатньо регульованими з боку органів місцевого самоврядування [27].
Суттєві ускладнення в устрої мегаполісу та диференціація його структурно-функціонального змісту вимагають якісно нових підходів до розуміння його місця в загальноцивілізаційних процесах, принципів організації життєдіяльності як складноструктурованої соціально-економічної системи, розробки ефективних схем управління.
Стратегічні завдання розвитку України, спрямовані на модернізацію системи державного управління та реформування адміністративно-територіального устрою, передбачають пошук новітніх інноваційних моделей управління економічними, соціальними та політичними процесами, які відбуваються у великих містах, адже їх стабільний розвиток поступово стає запорукою збалансованої та прогнозованої розбудови держави [11].
РОЗДІЛ ІІ
2.1 Суспільно- географічний комплекс міста Москва
Прагнення різних сфер господарювання використовувати місто як інтегральну містобудівну інфраструктуру, яка має комплекс умов для розвитку багатьох виробництв, приводить до рішення не завжди враховуючих інтереси міста, як середовища для життя людини. Це створює основу для зіткнення інтересів міста і сфер, територій, відомств. У місті з’являються погано сумісні виробництва та сфери діяльності, що ускладнює його суспільно-географічний комплекс.
Особливості міста як середовища та багатокомпонентного складу різних видів діяльності при обмеженості ресурсів приводить до необхідності визначити пропорції містобудівельної основи.
Соціальна структура орієнтована на задоволення потреб міського населення в різних видах обслуговування – у освіті, лікуванні, відпочинку, купівлі товарів, пошиву одягу, ремонту побутової техніки та інше.
Набір видів послуг, які надаються населенню міста Москва надзвичайно широкий. Організації, зайняті щоденним обслуговуванням, максимально наближені до спальних мікрорайонів, вбудовані в них. Організації, які надають послуги періодично, знаходяться на території місця, які часто відвідуються населенням.
Культурна інфраструктура – театри, виставкові зали, музеї, крупні універмаги, знаходяться, в основному, у центрі міста.
Жилий фонд, який задовольняє одну з найважливіших потреб населення людей у житлі, формується у відповідності з динамікою та структурою населення, які, у свою чергу, залежать від способу життя людей.
Транспорт зв’язує всі частини міста між собою і кожну з них – з центром міста, забезпечує взаємодію всіх міських підсистем. Необхідність у транспорті виникла при досягненні міста достатньо великих розмірів. Зростання транспортних потоків вимагає створення системи міцних магістралей, які мають на меті високу пропускну спроможність.
Інженерне забезпечення міста включає системи водо, -енергопостачання, очистки стічних вод, сміттєзбору, утилізації відходів та багато іншого. Місто володіє складними інженерними мережами та будівлями, які забезпечують виробничі та побутові процеси життєдіяльності людей. Всі підсистеми міста взаємопов’язані і розвиваються у відповідності один з одним.
В той же час, місто як система відрізняється еластичністю. Відповідність його підсистем не носить жорсткого характеру. У результаті природнього та механічного руху населення обновляється.
Працездатне населення працює не тільки на території міста, але і за його межами. Економічна база міста залучає на роботу замістян, які можуть складати 15-20% загальнозайнятого населення міста Москва.
Частина ланок транспортної та інженерної мережі міста електрозабезпечення та газозабезпечення охоплюють і заміську територію.
2.2 Демографічна ситуація
Москва знаходиться у центрі Східно-Європейської рівнини, у міжріччі Оки та Волги, приблизно на відстані 600 км від межи України, у зоні широколисто-хвойних лісів. Природний рельєф зазнав суттєвих змін через інтенсивну забудову. Виражені невисокі пагорби, що піднімаються над терасами р. Москви і її притоки р. Яузи. Ріка Москва перетинає територію міста, утворюючи декілька завертів. Долина ріки має асиметричну терасну будову. Місто розташоване на висотах від 120 до 250 м над рівнем моря, його площа в межах московської кільцевої автодороги -1045 кв. км. Найдавніша частина Москви, включаючи Кремль, розташована на лівому (північному) березі р. Москви. Основні бізнесові, комерційні та адміністративні райони розміщуються на північ та схід від Кремля. Місто має радиально-кільцеве планування, і оточене лісопарковим поясом, що займає приблизно 1800 кв. км.
Москва найбільше по чисельності населення місто Росії та Європи. (населення
на 1
липня 2009 року складає 10,527 млн. чоловік).
Москва відноситься до глобальних міст, впливаючи на світ. Цьому сприяє високий економічний потенціал міста, його населення.
Москва нині перебуває у фазі демографічного переходу. Спостерігається депопуляція. Однак, окрім загальних причин, які пояснюються концепцією демографічного переходу, на динаміку чисельності населення міста впливають і інші причини: демографічні хвилі, економічна криза.
В динаміці чисельності населення Москви, міграція відігравала другорядну роль. Экономічна криза та розпад СРСР викликали зміну міграційних тенденцій. Різко знизилася міграція до міста.
Вікова структура відбиває усі події демографічної історії сьогодення поколінь. Співвідношення дітей до населення працездатного та похилого віку була із темпами природного приросту та стадією демографічного переходу.
У сільській місцевості на ранніх стадіях вікова структура зміщена у бік молодих вікових груп через підвищення, по порівнянню з містами, народжуваності.
У регіонах, завершальний демографічний перехід-спостерігається старіння сільського населення через масову міграцію у міста.
Різниця у віковій структурі населення впливає на демографічне навантаження – співвідношення працездатного і непрацездатного населення. Наявність навантаження за рахунок дітей або з допомогою осіб похилого віку визначає майбутню демографічну ситуації у місті.
На рисунку 1 можемо побачити демографічну ситуацію у Москві, станом на 1 липня 2009 року.
Рисунок 1. Кількість населення у Москві, станом на 1 липня 2009 року
З даного рисунка видно, що кількість населення стрімко зростає, у певній мірі, за рахунок міграції і складає на 1 липня 2009 року 10,527 млн. чоловік.
Національний склад населення Москви, згідно перепису населення 2002 року, розподілений таким чином, (Таблиця 1).
Таблиця 1
Національний склад населення Москви
| Самоідентифікація |
Чисельність(чол.) |
Співвідношення у відсотках |
| Росіяни |
8 млн. 908 тис. |
84,8% |
| Українці |
252 тис. |
2,4% |
| Татари |
168 тис. |
1,6% |
| Армяни |
126 тис. |
1,2% |
| Азербайджанці |
94 тис. |
0,9% |
| Євреї |
84 тис. |
0,8% |
| Білоруси |
63 тис. |
0,6% |
| Грузини |
52 тис. |
0,5% |
| Особи,які не вказали національність |
420 тис. |
4% |
Ці дані враховують тільки постійних мешканців. За даними управління Федеральної міграційної служби по Москві, офіційним обліком зареєстровано ще 1 мільйон 800 тисяч приїжджих (трудових мігрантів, студентів та інших).
Постійне зростання населення Москви пояснюється, в основному, притоком населення з інших регіонів.
Демографічний розвиток міста Москва можемо побачити в Таблиці 2.
Таблиця 2
Демографічний розвиток міста Москва, 1400-2002 рр.
| Москва: демографічний розвиток від 1400 до 1856 рр. |
|||||||||||
| 1400 |
1638 |
1710 |
1725 |
1738 |
1775 |
1785 |
1811 |
1813
> |
1825 |
1840 |
1856 |
| 40 000 |
200 000 |
160 000 |
145 000 |
138 400 |
161 000 |
188 700 |
270 200 |
215 000 |
241 500 |
349 100 |
368 800 |
| Москва: демографічний розвиток від 1868 до 2002 рр. |
|||||||||||
| 1868 |
1871 |
1888 |
1897 |
1912 |
1920 |
1926 |
1939 |
1959 |
1979 |
1989 |
2002 |
| 416 400 |
601 969 |
753 459 |
1 038600 |
1 617 157 |
1 027 300 |
2 101 200 |
4 609 200 |
6 133 100 |
8 142 200 |
8 972 300 |
10 383 000 |
За останні 13 років у Москві відмічається зростання народжуваності. Якщо у 1996 році у столиці било зафіксовано близько 64 тис. новонароджених, то у 2009 році ця цифра склала близько 100 тис. (Рисунок 2.) Ця тенденція зберігається і надалі.
У Москві за останні роки збільшилось число породіль вікової групи 35-45 років. У 2009 році це число склало 10 тис. чоловік, причому частина з цих жінок – не перші пологи. За останні роки у Москві знизилось число дітей, які народжуються з синдромом Дауна. Якщо у 2002 році таких дітей у Москві народжувалось 136, то в минулому, 2008 році - 91.
Рисунок 2. Народжуваність у Москві 1996-2009 роки
З даного рисунка ми можемо побачити, що значно виросла народжуваність протягом останніх 13 років.
Також знизилось число дівчаток, які народжують у віці від 14 до 17 років. Якщо у 1997 році таких у Москві було зареєстровано тисяча, то в минулому - біля 500 чоловік. Для подальшого зниження числа породіль у цій віковій групі, необхідно посилити роботу у школах, відмічають лікарі акушери-гінекологи.
Крім цього, в останні 5 років у Москві вдалося знизити смертність немовлят з 14 до 8 випадків на 1000 дітей (Рисунок 3).
Рисунок 3. Смертність немовлят у 1996-2009 роки
Як видно з рисунка, смертність знизилася з 14 до 8 немовлят. Знизити смертність немовлят вдалося за рахунок посилення засобів по зниженню післяпологової смертності, зокрема, збільшення числа реанімаційних місць і комплексу інших заходів.
За інформацією голови департаменту охорони здоров’я, сьогодні очікувана середня тривалість життя чоловіків у Москві складає 69 років, жінок – 76 (Рисунок 4). По Росії - 60 років та 73 роки відповідно
Рисунок 4. Розподіл населення по статі та віку, станом на 2009 рік, у відсотках
За останні 13 років, середня тривалість життя у Москві збільшилась на 9 років, тоді як в середньому по Росії за аналогічний період - всього на півтора роки.
2.3 Промисловість
Місто Москва є великим центром машинобудування, у тому числі енергомашинобудування, станко-, судно-, приладобудування; чорної та кольорової металургії (виробництво алюмінієвих сплавів, кольорового прокату та виливу), хімічної, легкої, поліграфічної промисловості. Але варто відмітити, що в останні роки йде процес переносу виробництва за межі Москви (Таблиця 3).
Москва, не дивлячись на незначну частину промисловості в економіці, - крупний промислово-виробничий центр Росії, який заснований на значному кваліфікованому трудовому ресурсі.
Ресурсний підкомплекс міста Москва утворюють: комунальна муніципальна власність, яка є основою розвитку міста (історична власність, нерухоме та рухоме майно, трудові ресурси міста), земля (природна власність, природно-ресурсний потенціал міста), фінанси (бюджет, позабюджетні кошти, кошти юридичних та фізичних осіб, кредитна система, страхування, цінні папери), інформаційні ресурси міста (інтелектуальна власність, інформатика, стратегія розвитку міста, довгострокове планування, структура управління, організація, контроль).
Промисловий профіль м. Москва
Таблиця 3
| Сфера промисловості |
Розташування у місті |
Розташування за містом |
| Поліграфічна |
+ |
|
| Медична |
+ |
|
| Машинобудування і металообробка |
+ |
|
| Легка |
+ |
|
| Виробництво будівельних матеріалів |
+ |
|
| Фарфоро-фаянсова |
+ |
|
| Кольорова металургія |
+ |
|
| Чорна металургія |
+ |
|
| Електроенергетика |
+ |
|
| Нафтохімічна |
+ |
|
| Топливна |
+ |
|
| Мікробіологічна |
+ |
|
| Круп’яна |
+ |
|
| Скляна |
+ |
|
| Харчова |
+ |
|
| Деревообробна |
+ |
|
| Ювелірна, художня |
+ |
Як видно з таблиці, значним чином, певні сфери промисловості міста Москва, винесені за місто.
Господарський підкомплекс міста охоплює всі галузі народного господарства будь-якої форми власності. Включає як діяльність традиційних підприємств, тобто самостійних господарюючих статутних суб’єктів, які здійснюють виробничу і науково-виробничу діяльність, так і бізнес (підприємництво), тобто активну, ініціативну діяльність окремих громадян та їх груп з виробництва товарів та послуг, в яких відчувається гостра потреба. Найбільш узагальненим показником розвиненості господарського підкомплексу міста, є показник виробленої продукції і послуг в розрахунку на одного жителя. Господарський підкомплекс міста характеризується певним співвідношенням галузей, тобто певною функціональною структурою. Для її характеристики використовуються також показники основних фондів міст, які взяті в цілому і характеризують потенційну економічну “потужність” міст. Певне уявлення про функціональну структуру господарського підкомплексу міста надає розподіл виробленої в місті продукції (послуг) валової доданої вартості за галузями економіки. Для розуміння того, як функціонує господарський підкомплекс міста, велике значення відіграє розподіл галузей економіки на містоутворюючі та містообслуговуючі. Містоутворюючі галузі – галузі народного господарства, що зумовлюють виникнення і розвиток міського поселення: промисловість, будівництво, транспорт, наука і наукове обслуговування, вищі і середні спеціальні заклади, рекреаційні установи, а також адміністративно-господарські і громадські організації. Такі функції називають базовими. Містообслуговуючі галузі – галузі народного господарства, функціонування яких спрямоване на створення підкомплексу необхідних умов проживання та діяльності населення міста. Функції містообслуговуючих галузей реалізуються у сфері обслуговування та задоволення культурно-соціальних потреб населення (міський пасажирський транспорт, підприємства комунального і житлового господарства, торгівлі, побутового обслуговування, організації та заклади культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури, спорту тощо, а також у сфері адміністративно-господарської організації міського населення). Такі функції прийнято називати небазовими.
Місто, хоча і являє собою локальну соціально-економічну систему, забезпечити свої потреби товарами, послугами і продуктами інтелектуальної власності не в змозі. В цьому й немає потреби. Місто вступає у зовнішні відносини зі світом, щоб купити те, що не виробляє саме, і продати “решті світу” власні продукцію і послуги. Зовнішньоекономічний підкомплекс міста утворюють: міжрегіональний економічний розвиток (кооперація, закупки, продаж), зовнішньоекономічна діяльність (експорт – продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення товарів через митний кордон країни; імпорт – закупка в іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності товарів та їх ввезення на територію країни; інвестиції – довгострокові вкладення в різні галузі і сфери економіки міста; іноземні інвестиції – цінності, які вкладають іноземні інвестори в об’єкт інвестиційної діяльності країни; міжрегіональні та міжнародні зв’язки (міжнародні стосунки, культурний обмін, досвід.
З розвитком ринкових відносин у місті почався процес становлення інституту приватної власності та формування прошарку підприємців. У зв’язку з цим, постало багато проблем, найважливішими з яких є дослідження джерел та шляхів розвитку приватного підприємництва, в тому числі і в промисловості, розробка форм і методів його функціонування, вибір оптимального варіанту державного регулювання підприємництва та визначення його місця і ролі в економіці країни. Сучасний етап реформування економіки у Москві вимагає не лише науково-теоретичного обґрунтування механізму запровадження нових форм господарювання, а й вивчення історичного досвіду становлення та розвитку ринкових відносин, складовою яких була приватна промисловість.
Будь-яка нова стратегія у процесі реалізації зазнає змін під впливом конкретних соціально-економічних умов певного регіону. Тому регіонально-історичні дослідження, головними об'єктами яких виступає місто, мають на меті максимально наблизити до території та дозволяють виявити маловідомі деталі певних процесів. У відповідності до цього, регіональна специфіка Москви як адміністративного та промислового центру, визначила своєрідність впровадження нової економічної політики у місті. Регіональна відмінність Москви дає можливість деталізувати причини відновлення багатоукладної економіки, процеси формування та функціонування приватно-орендної та приватновласницької форм у промисловості, методи обмеження діяльності та згортання приватного промислового сектору.
Промислове виробництво за останні 5 років у Москві зросло на 24 % (Рисунок 5). На території міста діє значна кількість підприємств збройної промисловості, серед них:
-Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева
-Московський галікоптерний завод імені М. Л. Миля
-Комплекси двигунобудування «Салют» ім. Чернишова
-Виробництво компанії РБК «МіГ»
-Підприєиства Концерну ППО «Алмаз-Антей» (найбільший - «Алмаз», «Альтаір», «Авангард»)
-Тушинський машинобудівний завод
-Ракетобудівельний «Вимпел».
З громадянських виробників найбільші:
-Одна з останніх моделей вантажівок ЗІЛ-436200, які виробляються на на ЗиЛі.
-Московський нафтопереробний завод – великий виробник, у тому числі нафтопродуктів на експорт
-Завод імені Ліхачова – виробник вантажних автомобілів, біля 10 тис. шт. у рік.
-Автофрамос - підприємство по зборці легкових автомобілів Renault, біля 60 тис. шт. у рік.
-Московський шинний завод
-Металургічний завод «Серп і Молот»
-Електрозавод – великий виробник електротрансформаторів та реакторів
-Московский завод Електрощит – виробник електричних розподільних виробів.
У місті є потужна наукова і технологічна база по виробництву оптико- і радіоелектронних приладів, авіаційної та космічної апаратури, високоточних механічних приладів.
Москва – найбільший у країні інженерний центр, де проектується значна частина російської продукції (особливо авіаційної, космічної, ядерної та озброєння), розробляються технології її виробництва, досліджуються матеріали. Серед проектних організацій найбільш відомі:
-Авіаційний комплекс імені С. В. Ільюшина
-ОКБ імені Яковлєва
-КБ Транспортного машинобудування
-Московський інститут теплотехніки
-Гідропроект
-ЦНДІПСК ім. Н. П. Мельникова та багато інших.
Найбільшим чином розвинулися за 5 останніх років у Москві легка промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, машинобудування і металообробка, топливна, медична та нафтохімічна промисловості.
2.4 Сфера послуг
У даний час сфера послуг міста, включає біля 10 тисяч підприємств з кількістю робочих місць більш, ніж 75 тисяч та займає впевнені позиції. На протязі останніх 5-ти років, спостерігається стабільне зростання обсягів реалізації, розвивається мережа підприємств, розширяється спектр послуг, які надаються.
У січні-липні 2009 року обсяг продажів споживчих товарів через усі канали реалізації (з підприємствами громадського харчування) склав 1461,5 млрд. руб., тобто на 65,8 млрд. руб. перевищений обсяг порівняно попереднього року або у фактичних цінах на 104,7%, у порівнянних - зниження на 5,5% (2008 р. - приріст на 9,4%) (Рисунок 6.).
Рисунок 6.Обсяг продажів споживчих товарів, млрд. руб. за 2008- 2009 рр.
Обіг роздрібної торгівлі, отриманий через усі канали реалізації товарів, - 1394,9 млрд. руб., тобто на 60,8 млрд. руб. перевищив його обсяг у порівнянні з попереднім роком або у фактичних цінах - на 104,6%. Індекс фізичного обсягу - 94,3% (2008 р. - 109,4%) (Рисунок 7).
Рисунок 7. Обіг роздрібної торгівлі, отриманий через усі канали реалізації товарів за 2008-2009 рр.
Частка Москви в обсягах роздрібного товарообігу Росії становить у 2009 році близько 17% Рисунок 8.
Рисунок 8. Частка Москви в обсягах роздрібного товарообігу Росії
Провідна роль у задоволенні купівельного попиту москвичів належить підприємствам організованої роздрібної торгівлі (без продажу товарів на речових, змішаних і продовольчих ринках), це - 78,8% обігу роздрібної торгівлі, з них на частку великих і середніх організацій 39%, суб'єктів малого підприємництва 35%. Їх обіг 1098,5 млрд. руб. або на 100,7% перевищення обсягу порівняно з попереднім роком у фактичних цінах, у порівнянних - зниження на 9,6% (2008 р. - 110,2%).
Обсяг продажу товарів на речових, змішаних і продовольчих ринках склав 296,4 млрд. руб., із часток ринку в загальному обсязі обігу роздрібної торгівлі 21,2% (2008 р. - 18,3%). Індекс фізичного обсягу до попереднього року - 111,5% (2008 р. - 106,0%).
У структурі обігу роздрібної торгівлі питома вага продовольчих товарів - 50,7%, непродовольчих товарів відповідно 49,3% (Рисунок 9).
Рисунок 9. Питома вага обігу роздрібної торгівлі продовольчих та непродовольчих товарів
Обіг роздрібної торгівлі продовольчими товарами по всіх формах їх торгівлі склав 707,8 млрд. руб., що в порівняльних цінах на 100,2% більше показника минулого року.
Обіг роздрібної торгівлі непродовольчими товарами склав 687,2 млрд. руб., що на 10,9% у порівнянних цінах менше відповідного показника минулого року. Стан товарних запасів у організаціях роздрібної торгівлі за станом на 1 серпня 2009 року становить 128,5 млрд. руб., індекс фізичного обсягу -108,9%, із забезпеченістю обігу - 30 днів (2008 р. - 25 днів).
Обіг громадського харчування склав 66,6 млрд. руб., тобто на 0,3% знижений порівняно з обсягом попереднього року в порівнянних цінах (2008 р. - 108,7%).
У січні-липні 2009 року населенню надано послуг побутового характеру на 35,3 млрд. руб., тобто на 0,1% знижені обсяги в порівнянні з попереднім роком у фактичних цінах, індекс їх фізичного обсягу - 82,2%.
У липні 2009 року в порівнянні із груднем 2008 року зведений індекс цін споживчого ринку товарів і послуг у місті Москві склав 108,9%, у тому числі на продовольчі товари - 108,7%, непродовольчі - 106,7%, платні послуги - 111,6%. У середньому по Росії відповідно 108,1%, 107,6%, 107,0% і 110,5% (Рисунок 10).
Рисунок 10. Зведений індекс цін споживчого ринку товарів і послуг у місті Москві за грудень 2008 року – липень 2009 року.
Вартість мінімального набору продуктів харчування, що входять у споживчий кошик (для чоловіка працездатного віку), розрахована по середньоросійських нормах споживання, у м. Москва в липні 2009 року склала 2635 руб. 16 коп. і підвищилася стосовно попереднього місяця на 2,5%, з початку року - на 12,6% (до грудня 2008 року), по Росії - 2305 руб. 20 коп. і підвищилася на 1,5% (з початку року - на 8,9%).
Темп зміни вартості споживчого кошика в м. Москві (липень 2009 року до липня 2008 року) склав 111,5%.
Найбільший темп зміни цін за зазначений період по адміністративних округах міста Москви склав у Західному (113,8%) і Північно-Східному (112,8%). Найменший темп зміни цін у Південно-Західному окрузі (109,0%).
Питання щодо розвитку побутового обслуговування неодноразово були предметом обговорення на засіданнях Уряду міста Москви. Тільки за останні роки Урядом Москви були прийняті декілька постанов, які визначають шляхи розвитку сфери послуг.
Одним з пріоритетних завдань Уряду щодо програми розвитку споживчого ринку послуг Москви на 2007-2009 роки є завдання «швидкого розвитку мережі підприємств побутового обслуговування».
Завдання успішно виконується. Так, напротязі 2007-2008 відкрито 2724 заклади. Щойно відчинені підприємства, як правило, оснащені сучасним технологічним обладнанням, яке дозволяє використовувати ефективні високотехнологічні процеси та матеріали при виконанні замовлень на побутові послуги.
Сучасні, технічно оснащені підприємства побутового обслуговування, які використовують висококваліфіковані кадри, сприяють створенню у Москві комфортних умов для проживання москвичів та гостей столиці.
В останній час найбільш активно розвиваються послуги комплексних підприємств побутового обслуговування по типу «Мультисервіс», клінінгові послуги (послуги по прибиранню приміщень), кейтерингові (послуги з надання ресторанного сервісу), перукарські послуги, по хімічному очищенню одягу, фотопослуги, послуги бані та ін.
Продовжується робота по відкриттю підприємств побутового обслуговування в торговельних центрах, магазинах. В даний час у Москві в крупних магазинах працює більш, ніж 300 підприємств побутового обслуговування, в тому числі більш, ніж 40 хімчисток-пралень.
З метою забезпечення доступності побутових послуг для молоді у рамках Міської програми розвитку споживчого ринку послуг Москви на 2007-2009 роки, було відкрито більш, ніж 40 пральних самообслуговування, які працюють у 35 гуртожитках московських ВНЗ.
Міською програмою розвитку споживчого ринку послуг Москви на 2007-2009 роки не тільки поставлені завдання, але і намічені системні заходи щодо підтримки сфери, які забезпечують мотивацію, котра стимулює розвивати сферу сервісу.
Сьогодні значна частина підприємств побутового обслуговування працює на високому, європейському рівні. Разом з тим, опитування серед населення говорять про необхідність підвищення якість послуг, забезпечення співвідношення «ціна-якість».
З метою підвищення рівня обслуговування населення, забезпечення його достовірною інформацією про якість послуг, у Москві прийнята Регіональна система добровільної сертифікації побутових послуг та систем якості у сфері надання побутових послуг.
Організаціям побутового обслуговування, які пройшли процедуру добровільної сертифікації, присвоюється знак відповідності, який є візуальним засобом інформування споживачів про високу якість послуг, що надаються.
В даний час добровільну сертифікацію пройшли 383 підприємства побутового обслуговування.
Одна із завдань розвитку побутового обслуговування - забезпечення соціального напрямку побутових послуг.
З цією метою ведеться постійна робота по розвитку та удосконаленню системи пільгового обслуговування на підприємствах сфери побутових послуг.
Для упорядкування роботи по організації пільгового обслуговування в 2005 році впроваджена система акредитації підприємств побутового обслуговування. В даний час акредитовані 1192 соціальних підприємства, які надають пільговим категоріям громадян знижки від 15% до 20%; З метою оптимізації вимог до обслуговування соціально незахищених категорій населення, розроблений стандарт «Послуги побутові. Соціальні норми та нормативи до послуг. Загальні вимоги.»
Значення цього стандарту у чіткому визначенні понять «побутова послуга, «соціально значуща побутова послуга», «малозабезпечені категорії населення», та інше, а також розробці нормативів надання побутових послуг цим категоріям населення. Це дає змогу префектурам, управлінцям районів, органам соціального захисту планувати витрати на надання побутових послуг малозабезпеченим громадянам.
Великий внесок у забезпечення соціального напрямку побутових послуг ініціюється самими підприємствами побутового обслуговування. Так, наприклад, пенсіонери за віком обслуговуються в банях зі знижкою від 30% до 50% за ініціативою підприємців, у порядку благочинності, за рахунок власного прибутку.
По інших видах соціально-значущих побутових послуг, також у порядку благочинності, за рахунок власного прибутку, практикується пільгове обслуговування малозабезпечених громадян зі знижкою від 5% до 20%. Одною з нових форм соціальної підтримки населення у сфері побутових послуг являється надання знижок на послуги, які надаються у розмірі 5% - 10% користувачам соціальної картки москвича. Знижки надаються також у порядку благочинності, за рахунок засобів підприємств.
Щорічно більш, ніж три тисячі підприємств побутового обслуговування, з яких 1192 - акредитовані соціальні підприємства, надають послуги по пільгових цінах більш 400 тисячам чоловік, включаючи обслуговування по соціальній картці москвича (234 підприємства та 357 приймальних пунктів).
Одночасно з цим, багато підприємств приймають активну участь у благочинних акціях, присвячених до різних державних та міських свят (День людини похилого віку. День захисника Вітчизни, День перемоги та ін.), надаючи знижки на послуги за рахунок власних засобів. Для підприємств побутового обслуговування актуальною залишається проблема підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
В даний час ведеться робота по організації навчання робочих кадрів з використанням накопиченого досвіду найкращих майстрів та підприємців сфери побутових послуг, які освоїли передові технології та досягли у своїй професії міжнародного визнання, а також із залученням наукового потенціалу у даній сфері.
За ініціативою Союзу перукарів та косметологів, дякуючи якому Москва визначена світовим лідером у перукарському мистецтві, а підготовлена нею збірна команда Росії у 2006 році здобула титул абсолютних чемпіонів Світу у перукарському мистецтві, на постійній основі проводяться:
- безкоштовні семінари по підвищенню кваліфікації майстрів виробничого навчання та викладачів освітніх закладів, які готують кадри для сфери перукарських послуг за участі провідних професіоналів перукарської справи;
- професійні конкурси по міжнародних стандартах серед слухачів освітніх закладів, які готують кадри для сфери перукарських послуг, у рамках Чемпіонатів Москви по перукарському мистецтву, декоративної косметики та манікюру на безкоштовній основі.
ВИСНОВКИ
У даній роботі нами було розглянуто теоретичні основи суспільно-географічних досліджень великого міста, велике місто,як об’єкт дослідження, суспільно-географічний комплекс великого міста, суспільно - географічний комплекс міста Москва, демографічна ситуація Москви, промисловість та сфера послуг Москви.
Зовнішні зміни великого міста, що свідчать про бурхливе розмежування міського населення, як і суспільства в цілому, бачить кожний. Це з одного боку – розкішні офіси, банки, магазини, іномарки, безліч іноземних вивісок, розмаїття товарів з недосяжними цінами, казіно, нічні клуби і так далі. З іншого боку – міські пенсіонери з мізерною пенсією, жебраки, повії, бездомні діти, переповнений громадський транспорт, темні вулиці і холодні будинки, епідемія “стихійних ринків”, зачинені Будинки культури, кінотеатри та бібліотеки і так далі.
У світі відбувається зміна систем фінансування програм розвитку, що зумовлено соціальною розрізненістю населення, відроджується престиж міської інтелігенції та зростає її соціальна роль, формується незаангажована, дієздатна міська еліта, запроваджуються принципово нові форми та методи міського управління.
Перспективне ведення та розвиток підприємництва у 2009 році у сфері споживчого ринку та послуг визначається рівнем споживчого попиту, розвитком конкурентного середовища, фінансовим і кадровим потенціалом. Виходячи з прогнозу та оцінки, реально розташовуваних грошових доходів населення до попереднього року можливе зниження окремих показників.
Обсяг реалізації побутових послуг населенню оцінюється в розмірі 60,0 млрд.руб. З урахуванням уповільнення розвитку економіки, зниження реально розташовуваних доходів населення і його платоспроможного попиту реальний приріст обігу роздрібної торгівлі прогнозується в середньому за період 2010-2012 рр. - 3,7%, приріст обігу громадського харчування - 1,5%, обсяг реалізації побутових послуг населенню складе в середньому 97,2%.
Щодо впливу на демографічну ситуацію у Москві, необхідний комплексний підхід:
1. Запровадження спеціального податку, спрямованого на підвищення народжуваності російського етносу. Запровадження твердих законодавчих заходів, які сприятимуть найефективнішому, цільовому використанню цього податку. 2. Створення євгенічних громад, монастирів, в яких найобдарованіші, найвродливіші, найздоровіші російські дівчата, одержуючи вищу освіту та займаючись улюбленою справою, займалися б дітородінням під ретельним професійним наглядом медиків, антропологів, психологів. Таке заняття було б для цих жінок державною роботою і зараховувалося відповідно у трудовий стаж. Уже є позитивний досвід, нагромаджений передовими вченими Західної Європи. Тільки в одній Німеччині за 10 років подібні нечисленні установи породили більше 51 тис. дітей з ідеальними характеристиками.
3. Виявлення і постановка на державний облік усіх осіб, хворих на венеричні захворювання. Заборона анонімного лікування подібних захворювань. 4. Скорочення, а потім і заборона на продаж протизаплідних засобів та інших видів контрацепції (за винятком окремих медичних випадків).
5. Зниження рівня алкоголізації населення шляхом ідеологічного впливу, заборона продажу на території РФ алкогольних і тютюнових товарів іноземного виробництва. Запровадження карної відповідальності за самогоноваріння. 6. Аналіз швидкого приросту здорового населення дореволюційної Росії показав, що однією з основних причин цього явища був низький рівень урбанізації російського народу. У зв’язку з цим повинні провадитися популяризація сільського способу життя, відновлення «зв’язків із землею» основною частиною населення; пільгове кредитування етнічних російських селян; безкоштовна видача земельних наділів етнічно чистим, здоровим виробникам із 25%-м погашенням державного кредиту при народженні кожної дитини; кредитування національного фермерства, розвиток інших колективних форм сільського господарства.
7. Пропаганда ранніх шлюбів (для другої, третьої груп), що, по-перше, приведе до збільшення народонаселення, а по-друге, зробить структуру суспільства молодшою. Запровадження курсу статевого виховання в середній школі для підготовки молоді до цього кроку.
8. Запровадження роздільного навчання хлопчиків і дівчаток у початковій і середній школі. З раннього віку треба готувати дівчат до материнства. 9. Запровадження в шкільному курсі основ антропології (расознавства) з комплексом відповідних висновків, що також приведе до зниження кількості змішаних шлюбів.
10. Збільшення дотацій науково-дослідним інститутам, які займаються питаннями генної інженерії.
11. Установи, що займаються штучним заплідненням, зобов’язати використовувати матеріал, узятий виключно від представників першої групи населення.
У випадку запровадження викладеного вище комплексу заходів повинна бути досягнута така народжуваність по групах (від кожної жінки): перша група - у середньому 8-10 дітей; друга група - у середньому 5 дітей; третя група - з урахуванням посиленого ідеологічного виховання в сукупності з іншими факторами - збільшення до 2-х дітей (за відсутності економічних передумов). За рахунок зниження рівня алкоголізації, ліквідації наркоманії, скорочення числа серйозних інфекційних захворювань, пріоритету народження дітей від батьків першої і другої груп відбудеться різке оздоровлення дітей, народжених від матерів другої і третьої груп. Відповідно по групах до 2016 р. діти складатимуть (з урахуванням високої дитячої смертності): перша група - 24 млн чоловік; друга група - 46 млн чоловік; третя група - 20 млн чоловік. У сукупності це складе приблизно 94 млн чоловік. Кількість дорослих збільшиться відповідно: перша група - до 7 млн чоловік; друга група - до 22 млн чоловік; третя група - до 28 млн чоловік (з урахуванням середнього рівня смертності). У сукупності це складе 57 млн чоловік.
Таким чином, загальна маса російського населення до 2016 р. становитиме приблизно 173 млн чоловік.
2010-2015 рр. стануть найважчими роками для майбутньої російської держави. Тотальний брак робочої сили, нестача призовників російської армії, комплектація МВС та ФСБ стануть проблемою номер один. Частково вона розв’яжеться за рахунок призову жінок другої і третьої груп (використовуючи досвід Ізраїлю). Велика кількість народжених дітей, догляд за ними при ще невеликій масі здорового населення ляже важким тягарем на всю державу. До 2020 р. становище стабілізується (навіть з урахуванням тимчасового спаду народжуваності). Перша група (особи від 15 до 45 років) виростить до 21 млн дітей, друга - до 30 млн, третя - до 33 млн. Кількість дітей зросте до 103 млн. Загальна чисельність населення дорівнюватиме 220-230 млн чоловік, причому це буде переважно здорове населення.
Нами доведено, що в управлінні великим містом криється головна соціальна суперечність – між процесами управління функціонуванням та управління розвитком, тобто між сучасністю міста (функціонування) та його майбутнім (розвиток), яка здатна або стимулювати такий розвиток містосистеми, або суттєво його гальмувати, адже за умови постійної обмеженості ресурсів (а тим більше в трансформаційному суспільстві) “майбутнє” відволікає значні ресурси вже сьогодні, проте бажаний результат може бути значно віддаленим у часі. Розв’язання цієї суперечності вимагає впровадження інвестиційно-інноваційної моделі управління містом і науково обґрунтованих механізмів докорінних перетворень містосистеми, раціонального узгодження цілей та визначення якісних і кількісних критеріїв функціонування й розвитку міста, перманентних пошуків новітніх соціальних технологій та створення умов для їх ефективного впровадження)
Нами обґрунтовано те, що великі міста виступають вузловими точками територіально-економічного розвитку держави, адже в них виробляється основна частина національного продукту, вони є полюсами дивергенції високих промислових і гуманітарних технологій, головними донорами місцевих і державного бюджетів, центрами розробки доленосних для країни рішень і проведення знакових політичних акцій, накопичення основних інформаційних та управлінських ресурсів, осередком формування кадрового, виробничого й культурного потенціалу, розвитку ділової та творчої активності населення. Вони мають найрозвиненішу транспортну, телекомунікаційну й фінансову інфраструктури.
З огляду на це, можна наполягати на необхідності всебічного впровадження в суспільстві спеціально опрацьованої та науково вивіреної державної політики розвитку мегаполісів, або “каркасної” мережі великих міст, що дасть змогу створити надійну основу соціально-економічної стабілізації країни в цілому.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахиезер А.С. Социальное воспроизводство и город/Общественное воспроизводство: экологические проблеми/Отв.ред. А.С.Ахиезер. – М., 1991.
2. Баразгова Е.С. Американская социология (традиции и современность). Курс лекций. – Екатеринбург, 1997.
3.Баранов А.В. Социально-демографическое развитие крупного города. – М., 1981.
4.Беляев А.А. Территориально-поселенческая структура общества. – М., 2000.
5.Ворона В.М. Київ і кияни: соціологічні хроніки незалежності – К.: Інститут соціології НАН України, 2000.
6.Глазичев В.Л., Егоров М.М., Ильина Т.В. и др. Городская среда: технология развития. Настольная книга – М., 1995.
7.Григорьева И.А. Городская среда и личность/Междисциплинарний подход к проблемам личности и городского образа жизни. – Вильнюс. 1983.
8.Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная социология. – СПб., 1997.
9.Дмитриев А.В. Город: проблеми социального развития//Под ред. М.Н.Межевича. – Л., 1982.
10.Давидов Ю.Н. История теоретической социологии. В 4-х т. Т.3. – М., 1997.
11.Дридзе Т.М. Ми строим город – для кого: для ведомств или для людей?/ Прогнозное проектирование и социальная диагностика /Отв.ред. Т.М.Дридзе. – М., 1991.
12.Дридзе Т.М. Прогнозное социальное проектирование и город. – М., 1991.
13.Евдокимова И. Социология города: знать и понимать, чтоби управлять/Медіа поліс. – 1996. - №1-2. – С.160-166.
14.Зеленов Л.А. Социология города. – М., 2000.
15.Коган Л.Б. Бить горожанами. – М., 1990.
16.Крюков В.П. Система балансов населення и трудових ресурсов крупного города. – М., 1985.
17.Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. – М., 1987.
18.Лаппо Г.М. География городов. – М., 1997.
19.Макеев С.А. Социальние перемещения в крупном городе. – К., 1989.
20.Матяш С. Человек в городе: Социологические очерки. – К., 1990.
21.Межевич М.Н. Социальное развитие и город. Философские и социологические аспекти. – Л., 1979.
22.Никифоров Л.В. Социально-экономическая интеграция города и села (содержание, цели, пути, условия).- М., 1988.
23.Павельсон М, Катус К. Воспроизводственние процесси города/ Под ред. – Таллин, 1986.
24.Сайко Э.В. Город как социокультурное явление исторического процесса – М., 1995.
25.Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 2001.
26.Ходько Н.К. К истории возникновения и развития западной социологии города./Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків, 1999.
27.Ядов В.А. Социология города /Социология в России – М., 1998.
28.Яницкий О.Н. Социологические исследования города. Информационний бюллетень №16 – М., 1969.