Індонезія - країна 13 тисяч островів
Територія та географічне положення. Індонезія — унітарна держава, що складається з 27 провінцій. Розташована в Південно-Східній Азії. Нусантара — «острівна країна» — так звучала її назва за давніх часів. Так і є — це дійсно найбільша острівна країна світу, що простяглася вздовж екватора приблизно на 5150 км, утворивши своєрідний міст між Азією та Австралією. В Індонезії дуже багато островів, найбільші з яких — Нова Гвінея (до складу країни входить західна частина острова, що називається Іріан-Джая), Калімантан (більша частина якого розташована на території країни), Суматра, Сулавесі та Ява. Інші острови значно менші за площею, і більшість із них не мають постійного населення. Усі острови належать до Малайського архіпелагу — найбільшого скупчення островів у світі. Власне територія Індонезії включає Великі й Малі Зондські острови й легендарні Молуккські — «Пряні» острови.
Країна межує з Малайзією (1) на острові Калімантан, із Папуа-Новою Гвінеєю (2) на острові Нова Гвінея та Східним Тімором (3) на найбільшому острові Малих Зондських островів — Тімор. Індонезія відділена від Західної Малайзії та Сінгапуру Молуккською протокою, від Філіппін — морями Сулу й Сулавесі, від Австралії — Тіморським та Арафурським морями.
Природа. Природні умови Індонезії визначаються трьома основними чинниками: широтним положенням (країна розкинулася обабіч екватора), сейсмічною активністю (острови розташовані в районі зіткнення Євразійської та Індо-Австралійської літосферних плит), а також тим, що ця острівна держава оточена водами Світового океану-Раніше ця територія була єдиним масивом суходолу, що з'єднувався з материком. Поступово розташована тут ділянка земної кори опускалася, залишивши на поверхні океану найбільш піднесені райони, які зараз і являють собою острови. Інша частина суходолу перетворилася на мілководні моря й протоки.
Рельєф Індонезії надзвичайно різноманітний. Він являє собою й заболочені приморські низовини, і засніжені гірські вершини, розташовані поблизу екватора (найвища точка — гора Джая на острові Мова Гвінея — 5029 м). Приблизно половину держави займають гірські пасма. Також, тут налічується понад 400 вулканів, більше ніж сотня :і яких — діючі. Пояс вулканів простягнувся вздовж межі літосферних плит через Суматру, Яву, Балі, Флорес, Сулавесі. Найбільша кількість їх на найгустонаселенішому острові — Ява, що налічує понад сто вулканів, близько тридцяти з яких — діючі. У центрі й на північному сході острова Калімантан розташовані гірські хребти заввишки до 1101 м і плато, а на півдні й заході — горбкуваті рівнини й низовини.
На сході острова Ява, у священному для яванців місці, розташований один із найактивніших вулканів країни — Бромо (2392 м), що розмістився всередині кальдери — западини, що утворилася в результаті грандіозної вулканічної катастрофи, яка відбулася сотні тисяч років тому. Однак найвідоміший вулкан країни -- Кракатау, що розташований на однойменному острові в Зондській протоці.
Клімат країни екваторіальний і субекваторіальний. Його особливостями є постійно високі температури, велика кількість опадів і висока відносна вологість. Температура повітря на узбережжі протягом усього року становить +26...+27 °С. У країні не відбувається зміна пір року. У горах температура поступово знижується: на висоті 1500 м вона близька до +18 °С, 3000 м — приблизно +9 °С, а більше ніж 4500 м - нижче за 0 °С, тут лежить сніг. Опадів випадає від 1000-2000 м'м на рівнинах, до 4000 мм і більше в горах.
Дві третини території Індонезії займають ліси й інша рослинність. Тільки на Калімантані відомо більше ніж 10 тис. видів рослин. На площі в один гектар тут можна зустріти до 250 видів дерев, причому деякі з них у єдиному екземплярі, У тутешніх лісах багато дерев із цінною деревиною, серед них ебенове, залізне, кам'яне. Також зустрічаються непентеси — рослини, що поїдають комах, а на Суматрі можна зустріти рослину з-найбільшою квіткою у світі — рафлезію Арнольда.
В останні десятиліття, у гонитві за цінною деревиною, ліси Індонезії інтенсивно вирубуються. Для збереження флори й фауни уряд заборонив хижацькі вирубування деяких видів дерев і полювання на деяких тварин, зокрема орангутангів, носорогів, слонів.
Індонезія має одну з найпротяжніших берегових ліній у світі (більше ніж 54 тис. км), однак тут усе-таки відчувається брак зручних місць для гаваней, тому іноді судна піднімаються до портів угору течією річок, яких в Індонезії дуже багато. Усі вдай повноводні, хоча й невеликі за протяжністю. Найдовша річка Індонезії — Капуас, що стікає з гір Центрального Калімантана та впадає в Південно-Китайське море.
Надра країни дуже багаті на корисні копалини, особливо важливу роль відіграє нафта (розвідані запаси 1,2 млрд тонн) і природний газ (2,5 трлн м3); Основні родовища розташовані на Суматрі, де нафтові шари йдуть під дно Малаккської протоки, Яві, Калимантані й у західних районах Іріан-Джая. У країні є великі запаси олова, бокситів, вугілля, міді, уранової руди. Відкрито родовища залізної руди, марганцю, нікелю; кобальту, хромітів, золота, срібла, алмазів.
Історичний розвиток. Історичний розвиток на окремих островах архіпелагу мав свої особливості. Якщо на одних уже в ранній період з'явилися державні утворення, то населення інших протягом багатьох століть залишалося на низькому рівні суспільного розвитку.
Найбільш інтенсивно йшов процес формування держав у деяких районах прибережної Яви й на Суматрі. До IVст. належать перші достовірні відомості про князівство Тарума, що склалося в західній частині Яви. Від VIIст. беруть початок відомості про зростаючу могутність королівства Шрівіджайя. Його правителі змогли поширити свій вплив на весь острів Суматра й півострів Малакка, узявши під контроль Малаккську протоку.
У XIV—XVст. склалася індонезійська імперія Маджапахіт із центром на острові Ява. На якийсь час її правителям удалося об'єднати країну. Цей період ознаменувався ще однією важливою подією, що змінила хід суспільного розвитку Індонезії - населення країни стало цікавитися ідеями ісламу. На початку XVст. нова релігія була прийнята правителем Малакки, де сформувався центр мусульманства, а на порозі наступного століття іслам уже сповідували більшість населення архіпелагу.
Із початку XVIст. доля народів архіпелагу все більше стала залежати від європейців. Першими почали освоювати цей район португальці, що взяли гору над іспанцями й отримали^контроль над областями, багатими па прянощі. У 1511 р. вони досягай Малакки, а в 1512 р. надійно влаштувалися на «Пряних островах». На початку XVIIст. португальців витіснила Нідерландська Ост-Індська компанія, що мала монопольне право па торгівлю й розміщення тут факторій. У 1621 р. центром голландських колоніальних володінь стало місто Батавія, теперішня Джакарта.
До початку XXст. голландці оволоділи всією територією Індонезії. її народ неодноразово воював із колонізаторами, найвідомішими є численні повстання на Яві й Суматрі. Саме тут на початку XXст. зароджується організований національно-визвольний рух. 17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність країни, але Нідерланди визнали її тільки через роки. Сьогодні Індонезія - президентська республіка. Населення. Індонезія посідає четверте місце у світі за кількістю населення, причому зростає воно доволі швидко: якщо в 1950 р. тут прожило 79,5 млн осіб, то зараз утричі більше. Природний приріст і на сьогодні є досить високим - 14,5 особи на 1000 жителів. Майже третина індонезійців — діти до 15 років, хоча поступово їхня частка в населенні країни зменшується, відповідно збільшуючи частку старшої вікової групи. Середній вік індонезійця — 25,8 року, тривалість життя — 67,3 року.
Острови населені досить густо, середній показник — 129 осіб/км . Найбільш густо заселена Ява, тут проживає приблизно 2/3 жителів країни. На іншій території населення, як правило, зосереджене на узбережжях і в долинах річок.
Індонезію населяють більше ніж 300 народностей, найбільша з яких яванці (45 %). Вони заселяють більшу частину Яви, південні узбережжя Суматри й Калімантана. На південному заході Яви проживають сунданці (14 %). З інших народів найбільш численні мадурці (7 %), малазійці (7 %), а з некорінних — китайці.
Народи Індонезії розмовляють тисячам мовами та діалектами. Роль чинника, що інтегрує нації, відіграє індонезійська мова («Бахаса Індонезія»), що є державною.
Іслам суннітського напрямку сповідує 88 % індонезійців. Близько 8 % складають християни-протестанти, ще 3 % — католики. В Індонезії іслам знайшов особливу форму: відбулося переплетення мусульманських звичаїв з індуїстськими й буддистськими традиціями, а також із культом предків.
У країні переважає сільське населення, городяни складають тільки 45 % жителів. Однак міське населення швидко зростає — майже на 4 % на рік. В Індонезії налічується кілька десятків великих міст, серед яких особливе місце посідає столиця країни — Джакарта (11,4 млн осіб). У другому за розміром місті країни - Бандунзі - проживають 2,78 млн жителів, а в місті Сурабая — 2,7 млн осіб.
Джакарта — найбільший промисловий, культурний і науковий центр країни. Найбільші банки й комерційні фірми зосереджені в торговельному й фінансовому центрі столиці — районі Кота.
Місто Сурабая розташоване на острові Ява. Це морський порт у гирлі річки Калі-Мас і великий центр текстильної промисловості. Також тут працюють підприємства машинобудування, нафтохімічної та харчової промисловості, широко представлені численні художні промисли, зокрема знаменитий батик. Батик - це техніка розпису, за якої візерунок наносять на матерію тонким шаром розплавленого воску, після чого її опускають у фарбу, що замальовує невкриті воском частини.
Культура. Культура окремих островів країни різноманітна. Так, більшість пам'яток архітектури, на які так багата Ява, беруть початок від раннього середньовіччя. Приблизно у VIIIст. на острові утворилося королівство Матарам. Його правителі залишили після себе безліч буддистських храмів та інших святинь. Найвідрмішим є буддистське святилище Боробудур, побудоване приблизно у 800 р. Ця величезна споруда, що являє собою десятиярусную кам'яну піраміду заввишки 31,5 м, була задумана як грандіозний символ Всесвіту. її прикрашають 504 статуї Буддита 1460 барельєфів загальною довжиною близько 5 км, що зображують життєвий шлях Будди.
В Іріан-Джая основну частину населення складають папуаси, більшість яких дотепер зберігають багатовікові традиції та обряди. Плем'я папуасів очолює вождь, іншим представником влади є чаклун. На нього накладаються обов'язки збереження давніх переказів, контроль над дотриманням общинно-родових звичаїв, правильним виконанням племінних ритуалів, а також обов'язок охоронця мумії давнього вождя.
У країні традиційно розвинені ткацтво, ковальське ремесло й карбування, місцеві жителі — вправні різьбярі по дереву й кістці. Традиційний одяг чоловіків і жінок, насамперед яванців, — саронг — смуга тканини, що обертається навколо стегон або грудей і доходить до щиколоток. Головні убори — шапочка із чорного оксамиту й батикова хустка. Основна їжа — варений і потім обсмажений в олії рис або варений рис зі скибочками овочів і приправою, популярні рибні страви.
Господарство. Індонезія входить до нових індустріальних країн. Найважливіше місце тут належить гірничодобувній промисловості. За видобутком природного газу — 64 млрд м3 на рік — Індонезія посідає шосте місце у світі. Газовидобуток зосереджений на Суматрі, Східному Калімантані, Мадурі. За видобутком
Традиційні галузі обробної промисловості — харчова й легка. Найбільше значення має виробництво борошна, текстилю, готового одягу й взуття.
У чорній і кольоровій металургії провідне становище посідають два великі комплекси — сталеплавильний комбінат у Чилігоні й алюмінієвий завод в Асахані. Уведений в експлуатацію перший у країні нафтохімічний комплекс і ведеться будівництво другого. Швидко розвиваються транспортне машинобудування й радіоелектроніка — у країні складаються комп'ютери, засоби телекомунікацій, виробляють автомобілі, мотоцикли, судна й літаки. Найбільші центри — Джакарта, Бандунг, Сурабая.
Кліматичні умови дозволяють індонезійцям цілий рік вирощувати сільськогосподарські культури, при їхньому чергуванні можна збирати до трьох урожаїв на рік. Основний хліб країни — рис, за збором якого Індонезія посідає третє місце у світі. Головні експортні культури: каучуконоси, кокосова пальма, олійна пальма, чай, кава, какао, агава (сизаль), прянощі, хінне дерево, цукрова тростина. Вирощують численні фрукти, зокрема десятки сортів бананів, ананаси, манго, папайю, дуріан.
Тваринництво розвинене слабо, свійську птицю розводять скрізь, а свиней — тільки немусульманські народи. Биків і буйволів використовують як тяглову силу. Традиційно велике значення мають рибальство, рибництво й морський промисел. Індонезія входить до десятка країн із найбільшим виловом риби й інших морепродуктів. Ведеться ловля тунців, анчоусів, оселедця, сардин, морських окунів.
За останні десятиліття в країні набули розвитку підприємства торгівлі, зв'язку, фінансові та інші послуги, розширилася мережа готелів і ресторанів. Із кінця 1980-х рр. уживають заходів, спрямованих на розвиток міжнародного туризму, в окремі роки країна приймає до 3 млн і більше іноземних туристів.
Найважливіший курортний центр Індонезії — один із Малих Зондських островів — острів Балі.
Ключову роль у перевезеннях відіграє морський транспорт. У країні налічується шість великих сучасних портів, що приймають океанські судна. Індонезія посідає п'яте місце у світі за протяжністю внутрішніх водних шляхів. Дуже швидко розвивається трубопровідний транспорт, за довжиною газопроводів країна посідає провідні позиції в регіоні.
Таїланд - «країна вільних»
Територія та географічне положення.
Таїланд — унітарна держава, що складається із 76 провінцій. Розташована в Швденно-Східній Азії. Країна межує з М'янмою (1), Лаосом (2), Камбоджею (3), Малайзією (4). Геополітичне положення Таїланду визначається сусідством із наймогутнішими державами материкової Азії — Індією та Китаєм, який значно вплинув на історію та культуру цієї країни. Південне та східне узбережжя Таїланду омивається Сіамською затокою, що є частиною Південно-Китайського моря, а південно-західне — Андаманським морем. Загальна довжина берегової лінії — 3219 км.
Природа.Тривалий час країна була відома як Сіам (у перекладі із санскриту — «прекрасний»), сучасну назву — Таїланд — вона має з 1939 р.
У північно-східній частини Таїланду розкинулося велике плато Корат, оточене невисокими горами. На західній, південній (півострів Малакка) і північній окраїнах країни розташовані гірські ланцюги. Вони утворюють своєрідний бар'єр між центральними районами країни й кордоном із М'янмою. Між плато Корат і гірськими масивами розкинулася родюча Менамська низовина, поділена руслом річки Менам-Чао-Прая — головної водної артерії країни.
Для Таїланду характерний тропічний мусонний клімат. Середня температура на рівнинах протягом року +22...+29 °С. Лише на далекій півночі взимку температура знижується до +16 °С. Опадів випадає 1000—2000 мм на рік, у горах їхня кількість зростає до 5000 мм.
Через дію мусонів на значній частині країни чітко виражені сухий і вологий сезони. Посушливою зимою денна температура лише ненабагато поступається середньорічний. У цей час на північному сході міліють річки, висихають неглибокі озера, ґрунт на полях твердіє та розтріскується. У сезон дощів, що триває з травня по жовтень, на всій території країни панують південно-східні мусони, із вітрами та зливами.
У цей час розливається головна річка країни — Менам-Чао-Прая, причому в дельті ґрунти затоплюються практично повністю. Щоб уберегти своє житло від водної стихії, місцеві жителі зводять будинки на тикових палях. Конструкція пальових будинків також забезпечує захист від прямих сонячних променів і дощу.
На кордоні з Лаосом протікає найбільша річка Індостану — Меконг, якій народи Південно-Східної Азії давали різні назви — «Річка Величного дракона», «Батько річок». У тайській частині цієї річки багато островів і перекатів, тому Меконґ тут придатний лише для руху дрібних судів і сплаву лісу.
Ще 50 років тому половину території країни займали ліси, зараз їхня площа зменшилася більше ніж удвічі. У результаті інтенсивного вирубування лісів плато Корат практично втратило природну рослинність. У 1989 р. уряд країни різко обмежив масштаби лісозаготівель, однак темпи вирубування лісів знизилися незначно.
У віддалених районах і на територіях, що охороняються, водяться тигри,, леопарди, ведмеді, азіатські буйволи і, звичайно ж, слони, оскільки слон у Таїланді — легендарна тварина, символ країни.
Таїланд має різноманітні мінеральні ресурси. Найбільш значними є запаси кольорових металів, коштовного й напівкоштовного каміння, у країні є олово, вольфрам, цинк, свинець, рубіни й сапфіри, а також залізна руда, природний газ, вугілля й кам'яна сіль.
Історичний розвиток. Сучасна назва країни — Таїланд, або Муанг-Тай, перекладається, як «країна вільних». У певному сенсі це відповідає дійсності, оскільки Таїланд виявився єдиною державою в Південно-Східній Азії, що не була колонізована європейцями.
Перша держава на території Таїланду — Двараваті -- виникла на початку нашої ери. її творцями були мони, що обрали для нього сприятливий район долини річки Мінам. Із кінця Xдо XIIIст. частина земель перебувала під владою кхмерів. Предки тайців почали проникати на територію країни з Південного Китаю приблизно із VIIст., і цей процес тривав протягом багатьох століть. Завдяки контактам із цивілізаціями монів і кхмерів вони досягай високого рівня суспільного розвитку та в 1238 р. створили свою першу державу — Сукотаї.
Наприкінці XIVст. з'являється інша тайська держава — Аютія (прийнята в літературі назва Сіаму) із центром в однойменному місті (зараз Аюттгая). У 1767 р. після тривалої облоги бірманській армії вдалося захопити столицю найбільшого тайського королівства — Аютію. Місто було спалене й більше не змогло відродитися в колишній величі. Новою столицею королівства стало місто Тхон-бурі (зараз є частиною агломерації Бангкока), і незабаром тут був зведений чудовий храм Ват-Пра-Кео, відомий як храм Смарагдового Будди. Але через п'ятнадцять років столиця була знову перенесена — цього разу до лівого берега річки Мінам, у Банґкок. Напередодні перенесення столиці владу в країні захопив генерал Прайя Чакрі, що зміг розбити бірманців. Він заснував династію Рама, що править і сьогодні.
У XIXст., коли світ охопила опіумна лихоманка, у країні почав поширюватися опіумний мак. Надзвичайні прибутки, які одержували наркоділки, відбилися в красномовній назві цієї частини Індокитаю — «золотий трикутник».
Раму V, або короля Чулалонгкорна (1868—1910), тайці запам'ятали як мудрого монарха. Однією з його характерних рис було вміння ладнати з європейцями. Саме завдяки його зваженій політиці країна зберегла незалежність.
Починаючи з 30-х рр. минулого століття Таїланд неодноразово зазнавав часів смути. Одних тільки державних переворотів із 1932 до 1991р. було сімнадцять. У 80-ті рр. XXст. у країні почався економічний ріст, якому сприяв іноземний туризм, що швидко розвивався.
Населення. Протягом другої половини минулого століття кількість населення країни стрімко зростала. Однак якщо 50 років тому темпи росту становили 3 % на рік, то зараз утричі менше. У віковому складі населення явно переважають люди середнього віку, їхня частка продовжує збільшуватися. Середній вік жителя країни — ЗО років, тривалість життя — 70,8 року.
Але найбільш популярні інші бої — із муай-тай. Тайський бокс здавна був улюбленим спортом народу Сіаму. Надмірну жорстокість муай-тай утратив у 1930 р., коли були узаконені міжнародні.правила боксу, але твердість, майстерність і прагнення перемоги залишаються неодмінним атрибутом двобоїв тайського боксу.
Господарство. Протягом багатьох століть Таїланд був виключно аграрною країною, однак в останні десятиліття тут швидко формується сучасний промисловий комплекс. На це вказує й частка промисловості в національному продукті країни, що зараз складає 40 %. Традиційно найбільше значення мають харчова (цукор, напої, консерви з фруктів і морепродуктів, заморожені креветки), легка (тканини, одяг, взуття), добувна (насамперед олово й вольфрам), лісова й деревообробна галузі.
Останнім часом швидкими темпами розвивається машинобудування (зокрема виробництво комп'ютерів і комплектуючих, інтегральних схем і трансформаторів, автомобілів і мотоциклів), металургія та нафтохімічна промисловість.
Енергетика країни залежить від імпорту, і ситуація дещо покращилася після відкриття родовищ природного газу на морському шельфі й будівництва низки гідроелектростанцій.
Більше ніж половина населення зайнята в сільському господарстві. Обробляється близько 40 % території, п'ята частина зрошується. Вирощують рис, кукурудзу, маніок, бавовник, гевею, джут, батат, цукрову тростину, ананаси, банани, чай, каву, кокосову пальму, прянощі, різні овочі. Таїланд є найбільшим у світі експортером рису, а за його наловим збором посідає шосте місце.
Тваринництво відіграє другорядну роль, розводять свиней і курей, ;і також буйволів і волів як тяглову силу. Велике значення має рибальство. Прісноводну рибу виловлюють на річках, каналах, водоймищах і на заливних рисових полях. В основному вона йде на внутрішнє споживання. Значна кількість морської риби та інших морепродуктів експортується. В останнє десятиліття набуло розвитку розведення креветок на аквафермах.
У країні швидко розвивається індустрія туризму: щороку Таїланд відвідують більше ніж 4,5 млн іноземних туристів. Найчастіше вони відпочиваютв у пївденно-східній частині країни. Популярність має острів Пхукет, розташований в Андаманському морі та з'єднаний із материком дамбою. Іззовні він нагадує перлину неправильної форми: 48 км завдовжки й 21 км завширшки. Високі пагорби, що поросли тропічною рослинністю, плантації кокосових пальм, безліч пляжів — усе це принесло острову світову славу. Не менш відомий інший курорт —. Паттаї. У цьому місті туристам пропонують порівняно недорогий, але високий рівень обслуговування, комфортабельні готелій чудові пляжі.
Країна має досить розвинену для свого регіону транспортну мережу. Найбільшу роль у внутрішніх перевезеннях відіграє автомобільний і річковий транспорт. У зовнішніх економічних зв'язках великим є значення морського транспорту. Головними морськими портами є Бангкок, Пхукет, Саттахіп.