Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів стосовно розкриття злочинів значною мірою залежить від правильного тлумачення терміну “взаємодія”. Термінологічний аналіз свідчить, що поняття “взаємодія” є зовнішньо схожим з такими поняттями, як “співробітництво”, “координація”, “узгодження”, “сприяння” і т. ін.
Філософія розглядає “взаємодію” як категорію, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, а також породження одного об’єкта іншими [1].
Військова терміносистема розуміє “взаємодію” як спільні за метою, завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для досягнення мети операції [2].
Наука соціального управління, а також кібернетика визначають “взаємодію” за одну з форм впливу для досягнення конкретної мети, а також за процес обміну інформацією [3].
Кримінальний процес і криміналістика розуміють “взаємодію” слідчого й оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу діяльність [4].
У спеціальній літературі, серед науковців і практиків у сфері оперативно-розшукової діяльності теж не існує однозначного тлумачення принципових положень взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб’єктами правоохоронної діяльності (зазначене стосується також підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю), а це викликає багато проблемних питань стосовно процесу розслідування та розкриття злочинів, серед яких виділяємо такі:
не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета – тобто попередження, розкриття, розслідування та судовий розгляд справи, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину (переважно взаємодію розглядають на рівні конкретних суб’єктів, наприклад, оперативний працівник – слідчий і т. ін.);
організація взаємодії в органах внутрішніх справ є відносно громіздкою, тобто багаточисельні ланки управління можуть дублювати одна одну;
відсутні нові підходи взаємодіючих суб’єктів при розслідуванні та розкритті злочинів в умовах протиборства зі злочинним середовищем;
відсутнє чітке тлумачення терміну “взаємодія”. Так, 32 % респондентів із працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони відносять будь–які службові контакти; 44 % – розглядали взаємодію тільки на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій кримінального процесу; 24 % – вважають, що взаємодія повинна бути тільки в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному, міждержавному рівнях [5].
Аналізуючи закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії, в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини органів дізнання та слідчого. До них відносяться:
здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і термінове інформування слідчого про результати;
виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій за дорученням слідчого;
виконання органами дізнання вимог слідчого щодо
виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших районах;
виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів, установ та організацій стосовно проведення оперативно-розшукових заходів;
здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого;
участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;
проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;
застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;
проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за вчинення злочину та осіб, взятих під варту.
Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118, 206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та організації розслідування він має право: знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо проведення оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, додаткових заходів [6].
Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії, своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з узгодженими планами [7].
Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з використанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань кримінального судочинства.
1. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 81.
2. Советский энциклопедический словарь. – М., 1980. – С. 219.
3. Терещенко В.И. Организация и управление. Опыт США. – М., 1965. – С.12.
4. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1996. – С.13.
5. Павлик П.М. Оперативно-розшукове забезпечення розслідування злочинів у досудових стадіях кримінального процесу: Дис. … канд. юрид. наук. – К., 1998.
6. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” // Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 11. – Ст.15.
7. Наказ МВС України “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України” від 25 листопада 1992 р. № 745.