Розголошення інформації, що становить
таємницю досудового слідства
Аналіз наукових джерел, матеріалів, опублікованих у спеціальних виданнях, а також практичний досвід слідчих, суддів, адвокатів свідчить, що існує широке коло причин розголошення інформації, що становить таємницю досудового слідства.
Перед тим, як приступити до розкриття цих причин, треба зазначити, що безпосередньо пов’язані з ними мотив і мета отримання або ж розголошення такої інформації, оскільки вони належать до тих суб’єктивних факторів, що мають вирішальне значення при виборі засобів та прийомів досягнення мети, визначають характер та спрямування дій особи чи осіб з отримання або розголошення інформації.
Треба зазначити, що основним мотивом отримання чи розголошення інформації є дезорганізація роботи органів внутрішніх справ і, зокрема, органів слідства, оскільки це уможливлює безпосередньо впливати, наприклад, на процес розслідування по кримінальній справі. Такими мотивами є: корисливий мотив; острах за себе (шантажування, погроза, фізичний або психічний вплив); страх за своїх близьких (погроза, різні види насильства); зведення рахунків з певними особами (компрометація, заздрість, неприязнь, помста). При цьому особи, які отримують чи розголошують інформацію, що становить таємницю досудового слідства, мають за мету отримання матеріальної винагороди за надану інформацію; уникнення розголошення певних відомостей; уникнення певного впливу (тиску); отримання відомостей про хід і результати оперативно-розшукових заходів та розслідування злочинів, про учасників кримінального процесу, про заходи безпеки, що здійснюються відносно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, з метою протидії, погроз, шантажу, підкупу і т.ін.
Зацікавленість до всіх сторін діяльності органів внутрішніх справ з боку злочинців підтверджується багатьма виявленими фактами. Злочинці для отримання відомостей, що становлять інтерес з метою дезорганізації, дезінформації та протидії діяльності органів внутрішніх справ, використовують широке коло способів стосовно здійснення таких дій. Треба відзначити, що особливий інтерес у цьому напрямку проявляють організовані злочинні угруповання.
Ознаками виявленої зацікавленості з боку злочинного світу до системи МВС в цілому, перш за все, є такі виявлення інтересу до форм і методів роботи того чи іншого підрозділу органів внутрішніх справ; спроби ознайомитися з певною документацією або отримати її; факти підбору та використання квартир, інших приміщень для спостереження за підрозділами органів внутрішніх справ, установлення в них різних технічних засобів для зняття інформації; виявлення осіб, які вивчають розклад дня установи, режим роботи працівників, розташування приміщень, наявність та систему замикаючих пристроїв; поява в оточенні співробітника внутрішніх справ осіб зі злочинного середовища, які намагаються завести знайомство з ним або його родичами; наявність фактів, що свідчать про можливість підслуховування телефонів, прихованого спостереження, збирання інформації про співробітника та членів його сім’ї за місцем проживання [1].
Найбільш імовірними джерелами витоку інформації є співробітники (атестовані та службовці) органів внутрішніх справ, які мають доступ до інформації; документи, що містять в собі інформацію; технічні засоби та системи обробки інформації.
Розголошення, втрата відомостей, що становлять слідчу таємницю, стають можливими через такі чинники: а) недбалість, необережність посадових осіб, поінформованих про хід розслідування; б) випадковий збіг обставин; в) дії злочинців, спрямовані на отримання такої інформації [2].
Розглянувши мотиви та цілі, що спонукають певних осіб до отримання чи розголошення інформації, що становить таємницю досудового слідства, варто зосередити увагу на з’ясуванні причин її розголошення.
За багатьма кримінальними справами особи, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності, є свідками. Ці особи, наприклад при допиті, можуть надавати та отримувати інформацію, розголошення якої є небажаним для слідчого. До такої інформації можуть належати факти, повідомлені свідком, відомості про виклик його або інших свідків на допит, про результати слідчих дій і т.ін. Свідки можуть розголошувати інформацію як умисно, так і ненавмисно, саме це певною мірою можна сказати і про потерпілих.
Викликаючи свідків, потерпілих для проведення, наприклад допиту, слідчий повинен продумати спосіб їх виклику. Це пов’язане з тим, що виклик, наприклад поштою, не виключає можливості інформування зацікавлених осіб.
У процесі розслідування по кримінальній справі для отримання доказової інформації проводяться різноманітні слідчі дії. При безпосередньому їх проведенні чи після нього можливе розголошення інформації через учасників цих слідчих дій. У слідчій діяльності розповсюдженою є практика направлення слідчим експертові для дослідження матеріалів всієї кримінальної справи. Слідчі без особливої потреби разом з постановою про призначення експертизи направляють всі матеріали кримінальної справи, при цьому експерти не попереджуються про нерозголошення даних попереднього слідства відповідно до ст. 121 КПК України.
Певний негативний вплив на процес слідчої діяльності може здійснити неналежна наукова організація праці слідчих. Поширеними є випадки, особливо для районних органів внутрішніх справ, коли в одному кабінеті працює декілька слідчих. Як зазначає Г. Ф. Горський, конкретне дослідження об’єктивно виявило найбільш типові недоліки у загальній організації праці слідчих. Так, тільки 47,5 % слідчих мають окремі кабінети [3]. Наявність в кабінеті декількох слідчих призводить до одночасної присутності в самому приміщенні, а також біля нього підозрюваних, свідків та інших осіб, запрошених з однієї або з різних кримінальних справ, що може призвести до небажаного обміну інформацією між ними, можливості обговорення дій слідчого, підслуховування, вироблення певної тактики поведінки, спрямованої на ускладнення слідства, а також несприяння розслідуванню по кримінальній справі і т.ін.
Особливу зацікавленість злочинці приділяють об’єктам спеціального діловодства — документам, що містять таємну інформацію. Документи можуть проходити етапи укладання, оформлення, розмноження, пересилання, використання, зберігання, знищення. На цих етапах може відбуватися витік зазначеної інформації.
Певного розповсюдження зазнає вплив на кримінальну справу, що полягає у фізичному впливі з метою знищення або зміни важливої доказової інформації. Для здійснення цього справу, наприклад, можна викрасти, знищити цілком або частково, отримати незаконним чином копії документів і т.ін.
У приміщеннях органів внутрішніх справ, особливо там, де розташовано оперативні та слідчі підрозділи, діє пропускний режим, який полягає в обмеженні доступу сторонніх осіб і є одним з бар’єрів на шляху витоку інформації. Але непоодинокими є випадки, коли цей режим не дотримується, що сприяє можливості несанкціонованого доступу до таємної інформації.
Непоодинокими є випадки, коли розголошення матеріалів кримінальної справи відбувається з вини технічних працівників міськрайорганів внутрішніх справ, які мають доступ до матеріалів кримінальної справи або до листування по ній. Так, Н.Є. Павлов зазначає, що відомі випадки, коли витік даних попереднього слідства призводив до трагічних наслідків [4].
Розголошенню сприяє також і відсутність суворого порядку зберігання матеріалів кримінальної справи, тобто допускається їх утримання в столах кабінетів слідчих; недбале ставлення до матеріалів справи; розповсюдження слідчими службової інформації в позаслужбовому, побутовому спілкуванні або в службовому спілкуванні без належного дотримання вимог нерозголошення інформації і т.ін. Н.Є. Павлов наводить фрагмент інтерв’ю колишнього Генерального прокурора Російської Федерації Ю.І. Скуратова, який зазначає, що прокуратура має надто багато прикладів, коли балакучість оперативно-слідчих працівників завдала невиправної шкоди слідству [5].
В. П. Бахін, В. К. Весельський, Н. С. Карпов зазначають, що сьогодні система розслідування злочинів полягає і в значному обсязі документообігу та складності процесуального оформлення доказів, тривалому терміні розслідування, у виникненні у зв’язку з останнім додаткових можливостей для здійснення впливу на потерпілих і свідків з метою зміни їх показань [6]. Перераховані фактори сприяють розголошенню інформації, отриманої в ході досудового слідства.
Необхідно звернути увагу на обставини, що пов’язані із застосуванням такого запобіжного заходу, як взяття під варту, який обирається, як правило, на початку розслідування. При оскарженні в суді цього запобіжного заходу вимагається подання туди всіх матеріалів, що обгрунтовують його застосування, зміст яких і складає всі матеріали кримінальної справи. З матеріалами на цьому етапі знайомиться не тільки суд, але й обвинувачений, підозрюваний та їх захисники без будь-яких обмежень. С. П. Єфімичев зазначає, що тут і розкривається таємниця розслідування, що створює загрозу для розкриття злочину [7]. Якщо в суді оскаржується продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою, то в цьому разі обвинувачений та його захисник ознайомлюються не лише з усіма матеріалами, що підтверджують обгрунтованість прийнятого рішення, але і з постановою слідчого про продовження терміну утримання під вартою, де, обгрунтовуючи необхідність продовження терміну утримання під вартою, слідчий розкриває перед обвинуваченим та його захисником план всієї своєї діяльності по справі.
Кримінально-процесуальне законодавство надає слідчому право попереджувати захисника про обов’язок не розголошувати без дозволу даних попереднього слідства. Як зазначає А. Гольдман, “неможна заперечувати наявність можливості розголошення захисником даних, з якими він був ознайомлений, беручи участь у попередньому слідстві” [8].
При здійсненні кримінально-процесуальної діяльності часто трапляються випадки, коли засоби масової інформації, незважаючи на встановлені законодавством обмеження на розголошення певної інформації, що становить в тому числі і таємницю досудового слідства, висвітлюють кримінально-процесуальну діяльність на свій розсуд.
Задля справедливості треба зазначити, що не лише засоби масової інформації своїм “розслідуванням” і своїми публікаціями сприяють розголошенню інформації, що становить таємницю досудового слідства, але й окремі співробітники органів внутрішніх справ, незважаючи на вимоги закону, розголошують в засобах масової інформації дані про розслідування окремих справ, чим створюють штучні перешкоди досудовому слідству, дозволяють обвинуваченим уникнути відповідальності.
“Сучасна злочинність, — зазначає Г. А. Зорін, — складне багатогранне явище з тисячею облич, масок, характерів, спеціалізацій, цілей, причин і наслідків, зв’язків і систем захисту” [9]. Система забезпечення безпеки злочинного угруповання містить у собі використання корумпованих зв’язків. Нажаль, такі зв’язки підтримують і співробітники органів внутрішніх справ. Загроза, що виходить не ззовні, а зсередини, має особливо небезпечний характер для процесу розслідування по кримінальній справі.
Основне призначення корумпованих співробітників — забезпечення безпеки існування та діяльності організованих злочинних угруповань, тому що саме шляхом використання корумпованих співробітників правоохоронних органів досягається найбільший ефект забезпечення їх безпеки. Дані дослідження показують, що 20 % із виявлених організаторів злочинних угруповань мали радників з числа працівників правоохоронних органів.
Аналіз інформації стосовно притягнутих протягом 1993–1994 рр. за хабарництво співробітників правоохоронних органів дозволив установити, що для органів слідства та співробітників, які виконують функції дізнавачів, характерною дією був продаж інформації по кримінальних справах і по справах оперативних розробок. Серед співробітників оперативних апаратів ВКР, ВБЕЗ корупційна поведінка полягала в основному у постачанні окремим злочинним угрупованням інформації щодо заходів ОВС з їх викриття.
Проведеним Д.І. Бєдняковим дослідженням було встановлено, що джерела отримання інформації злочинцями розподілилися так: колишні оперативні працівники — 53 %; засоби масової інформації — 43 %; раніше судимі особи — 35 %; оперативні працівники — 15 %; слідчі — 14 %; адвокати — 30 %; колишні слідчі — 22 %; інші працівники правоохоронних органів — 38 %; злочинці, які самостійно розкрили методи ОРД, — 11 %; товариші по службі, знайомі, родичі — 6 %; неуміле проведення оперативних заходів — 12 % [10].
Для ефективного здійснення діяльності з розкриття та розслідування злочинів у практичних підрозділах на початку робочого дня або по його закінченні проводяться “оперативки”, на яких той чи інший співробітник доповідає начальникові стосовно запланованих заходів або звітує щодо їх викон
На цю проблему звертає увагу А. Ф. Оперчук, який зазначає, що напочатку, коли резонансний злочин ще не розкритий, проводяться бездумні наради членів слідчо-оперативних груп, куди запрошується хто завгодно з числа працівників місцевих правоохоронних органів. Не знаючи, хто з таких працівників на яке злочинне угруповання може працювати за гроші, на таких нарадах повністю видають інформацію стосовно слідства, ймовірних підозрюваних, показань свідків і потерпілих [11].
Ще наприкінці 80-х років кримінологи та криміналісти звертали увагу на те, що злочинний світ цілеспрямовано займається розробкою заходів, спрямованих на захист від викриття та притягнення винних до кримінальної відповідальності, що здійснюються за допомогою розвідки, контррозвідки, з використанням сучасних технічних засобів. Найбільш могутні угруповання мають у своєму складі підрозділи розвідки та контррозвідки.
Перш за все, дії злочинців спрямовано на отримання якомога повної інформації стосовно заходів, що проводяться органами внутрішніх справ з попередження злочинів, розслідування конкретних кримінальних справ, отриманих доказів, встановлених свідків, потерпілих, місця, часу, строків проведення тієї чи іншої слідчої дії або операції, сил та засобів, які при цьому застосовуються і т.ін. “Слідча практика, — зазначає А. М. Кустов, — розкрила різноманітні прийоми та методи зацікавленого втручання в хід слідства з боку злочинців та інших осіб. Ці прийоми та методи, як правило, реалізуються після виявлення правоохоронними органами будь-якого епізоду злочинної діяльності або всього злочину у процесі оперативно-розшукових, слідчих (по іншим кримінальним справам) або інших заходів в ході розпочатого попереднього слідства” [12].
У процесуальній діяльності теоретично протидіяти процесу розслідування можуть будь-які його учасники, а також свідки, експерти, спеціалісти, прокурор, який здійснює нагляд за справою. Але основними суб’єктами протидії є підозрювані, обвинувачені та їх захисники. Небезпечним суб’єктом протидії в діяльності слідчого є недобросовісний та користолюбний адвокат з колишніх працівників правоохоронних органів.
Суб’єктами протидії у службовій діяльності слідчого можуть бути передусім корумповані особи. Протидія з їх боку становить особливу небезпеку для розслідування конкретної кримінальної справи. В. М. Мєшков зазначає, що, як правило, кримінальні справи, якими цікавляться корумповані особи (КО) — співробітники ОВС, знаходяться у провадженні в одного слідчого. Він на первинному етапі прояву “інтересу” до кримінальної справи, що знаходиться в його провадженні, фактично залишається “один на один” з корупціонером, тому йому необхідно знати та розрізняти способи прояву діяльності корумпованої особи, а також способи протидії їм. Він називає такі способи прояву діяльності корумпованої особи: 1) постійний витік інформації при розслідуванні злочину; 2) залучення до малозначних злочинів висококваліфікованих адвокатів; 3) виявлення “жучків” на телефонному апараті; 4) виявлення пропажі чернеток, що залишилися; 5) нав’язування КО дорогих подарунків; 6) вчинення КО посередництва у знайомстві з особами, зацікавленими у закінченні справи; 7) перешкоджання зустрічам зі свідками по справі; 8) постійний інтерес КО до руху кримінальної справи, в тому числі й через аналітичний відділ; 9) дискредитація слідчого в очах колег; 10) відсторонення слідчого від розслідування по справі; 11) виявлення в ділових записах КО відомостей про справу, що розслідується [13].
Можна стверджувати, що одна система (протидія) впливає на іншу (попереднє слідство). Методи впливу можуть бути психічними, фізичними, адміністративними та комплексними. Але універсальним засобом впливу як на організаційно-управлінську, так і на доказову діяльність слідчого є організація витоку секретної інформації.
Складна криміногенна обстановка, збільшення обсягів інформації, що надходить та обробляється, розвиток технічних засобів обробки інформації зумовили необхідність використання сучасних засобів комп’ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій у правоохоронних органах і, зокрема, органах слідства з метою підвищення ефективності їх роботи. Виразно проявляється тенденція до використання персональних комп’ютерів, поширюється сфера їх застосування, створюються комп’ютерні мережі обміну інформацією. При цьому необхідно пам’ятати, що у своїй діяльності підрозділи ОВС використовують відомості, які містять службову, державну таємницю, іншу конфіденційну інформацію, доступ до якої повинен бути дозволений лише для обмеженої кількості співробітників. Виходячи з вищевикладеного, постає питання щодо необхідності захисту інформації від неправомірного заволодіння та її використання. Захисту комп’ютерів і комп’ютерних мереж необхідно приділяти особливу увагу, оскільки відомо багато випадків несанкціонованого доступу до інформації, що зберігається у комп’ютерах, що стосується як окремих користувачів, так і користувачів, об’єднаних у мережу.
Здійснюючи заходи, спрямовані на нерозголошення інформації, яка становить таємницю досудового слідства, необхідно пам’ятати, що злочинці діють все більш витончено, активно використовуючи у своїй діяльності новітні досягнення науки і техніки. Рівень розвитку технічних засобів дозволяє злочинцям з їх допомогою отримувати зазначену інформацію. Широкого розповсюдження набули технічні пристрої, що дозволяють знімати інформацію з каналів зв’язку, прослуховувати розмови в кабінетах, квартирах, автомобілях, на вулиці, по телефону і т.ін.
На цю проблему звертають увагу як учені, так і співробітники практичних органів. Так, В. Ю. Шепітько зазначає, що організована злочинність пристосовується до нових соціально-економічних умов. Злочинці широко використовують різноманітний сучасний радіозв’язок, технічні засоби, найновітню вогнепальну зброю. Відсутність чіткої правової регламентації відносно ввезення на територію України та застосування “спеціальних технічних засобів” (підслуховуючих пристроїв, пеленгаторів, радіостанцій) призвело до озброєння ними злочинних формувань. Сучасна організована злочинна діяльність не може обійтись без міцної організаційно-технічної бази, яка робить організовані злочинні угруповання менш уразливими для правоохоронних органів і кримінальних конкурентів, більш мобільними в отриманні необхідної для організованої злочинної діяльності інформації, переміщенні, опорі викриттю [14].
Л. В. Деркач звертає увагу на те, що відомо чимало випадків, коли засоби прослуховування використовуються кримінальними елементами у корисливих, а інколи й злочинних цілях [15].
В. Рибкін зазначає, що представники злочинного світу широко використовують останні технічні досягнення в галузі підслуховування, прослуховування телефонних переговорів, спостереження на значних відстанях та ін. [16].
Як зазначає А. Шаталов, технічні характеристики апаратури, що використовується організованими злочинними угрупованнями, часто перевершують аналогічні характеристики техніки, яку використовують співробітники правоохоронних органів при виконанні оперативно-розшукових заходів. В основі цього процесу — потреба в отриманні необхідної інформації для вчинення організованої протидії розкриттю та розслідуванню вчинюваних злочинів. Навіть у службовому кабінеті заступника Генерального прокурора Росії, який курирує розслідування кримінальних справ особливої важливості, наприкінці 1996 р. було виявлено акустичну радіозакладку. За своїми технічними характеристиками вона дозволяла транслювати розмови, що відбувалися у кабінеті, на декілька сотен метрів [17].
Ці питання розглядалися і на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні” (за матеріалами Харківської та Полтавської областей) — Харків, 1999 р. Так, в рекомендаціях конференції зазначається, що з урахуванням високого технічного оснащення злочинців необхідно вивчити питання щодо встановлення кримінальної відповідальності за навмисне прослуховування переговорів чи перехоплювання інформації органів дізнання, слідства, прокурорів, суддів, захисників та експертів з метою стати на перешкоді правосуддю [18].
Найчастіше злочинці використовують різноманітні підслуховуючі пристрої, оскільки наявність інформації надає їм великі переваги та створює великі проблеми правоохоронним органам, пов’язані, зокрема, з руйнуванням порушених кримінальних справ. Застосування радіозакладок дає можливість злочинцям контролювати не тільки телефонні лінії, але й службові приміщення співробітників.
Нерідкими є випадки, коли спецпідрозділи органів внутрішніх справ, що забезпечують інформаційну безпеку, виявляють спеціальні підслуховуючі пристрої, за допомогою яких злочинцями здійснюється збір інформації про правоохоронну діяльність. Існують оперативні дані про створення підпільних майстерень з виготовлення розвідувальної та контррозвідувальної техніки колишніми співробітниками органів безпеки та внутрішніх справ. Сучасна злочинність не відчуває недостатку в кадрах, спроможних ефективно використовувати новітні електронні засоби, технології, свої професійні знання та навички для підготовки, вчинення, маскування злочинів та активної протидії роботі правоохоронних органів.
Способами розголошення інформації, що становить таємницю досудового слідства, можуть бути: 1) безпосереднє розголошення; 2) по телефону; 3) у листі; 4) у пресі; 5) по радіо; 6) по телебаченню і т.ін.
Нами було розглянуто ряд причин і способів розголошення інформації, що становить таємницю досудового слідства. На нашу думку, висвітлення цих питань сприятиме вдосконаленню як теоретичних розробок щодо збереження таємниці досудового слідства, так і процесу розслідування по кримінальним справам.
1. Див.: Гузь В.І. Організація та тактика діяльності підрозділів внутрішньої безпеки по протидії розвідницьким заходам злочинних формувань // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. — Х., 1997. — Вип. 3, 4. — С. 145.
2. Див.: Лавров В.П. Проблема обеспечения следственной тайны в условиях развития демократии и гласности // Проблемы демократизации предварительного следствия: Сб. науч. тр. / Отв. ред. Ф. В. Глазырин и др. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. — С. 81.
3. Див.: Горский Г.Ф. Научные основы организации и деятельности следственного аппарата в СССР: Автореф. дис. д-ра юрид. наук / ВШ МВД СССР. — М., 1973. — С. 10.
4. Див.: Павлов Н.Е. Средства массовой информации в обнаружении и раскрытии взяточничества // Коррупция в России: состояние и проблемы. — М., 1996. — Вып. 1. — С. 147.
5. Див.: Там само. — С. 145.
6. Див.: Бахин В.П., Весельский В.К., Карпов Н.С. Проблемы оптимизации следствия // Современные проблемы криминалистики: Академия управления. — М., 1998. — С. 77 — 78.
7. Див.: Ефимичев С.П. Уголовно-процесуальное законодательство и проблемы борьбы с организованной преступностью // Коррупция в России: состояние и проблемы. — М., 1996. — Вып. 1. — С. 118.
8. Див.: Гольдман А. Право обвиняемого на защиту и обеспечение тайны следствия // Советская юстиция. — 1992. — № 23 – 24. — С. 14.
9. Див.: Зорин Г.А. Идея и перспективы криминалистического преактивизма // Юридическая наука и образование в Республике Беларусь на рубеже XX — XXI веков: Матер. междунар. науч. – практ. конфер. / Под ред. проф. Г. А. Зорина. — Гродно: ГрГУ, 1998. — С. 26.
10. Див.: Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 73.
11. Див.: Оперчук А.Ф. Організація взаємодії слідчих і органів дізнання при розкритті та розслідуванні найбільш тяжких злочинів // ГПУ, ГСУ: Матеріали навчально-методичного семінару прокурорів-криміналістів, начальників слідчих відділів з питань роботи щодо розкриття та розслідування найбільш тяжких злочинів проти особи у сфері економіки, 27–28.11.1997 р. — К., 1998. — С. 85.
12. Див.: Кустов А.М. Криминалистическое учение о механизме преступления: Автореф. дис. д-ра юрид. наук. — М., 1997. — С. 23.
13. Див.: Мешков В.М. Противодействие коррумпированным лицам на стадии предварительного следствия // Коррупция в России: состояние и проблемы. — М., 1996. — Вып. 1. — С. 124–126.
14. Див.: Шепитько В.Ю. Тактика расследования преступлений, совершаемых организованными группами и преступными организациями. — Х., 2000. — С. 43.
15. Комсомольская правда. — 2000. — 12 мая. — С. 13.
16. Практика уголовного сыска: Науч. – практ. сб. / А. Ваксян. — М.: Лига Разум, 1999. — С. 65.
17. Див.: Там само. — С. 215.
18. Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (за матеріалами Харківської та Полтавської областей). — Х., 1999. — С. 71.