на тему:
Австралія
Відкриття, дослідження та освоєння Австралії
Про існування великого материка на крайньому півдні Землі говорили ще древні греки (Птоломей та ін.). Вони розміщували його на картах того часу південніше Індійського океану.
Європейці дізнались про існування Австралії у епоху Великих географічних відкриттів. Відкриття португальцями островів на південь від Азії – Суматри, Яви, Борнео (Калімантан), Целебесу (Сулавесі), а головне кінцевості Нової Гвінеї наводило на думку, що й ці острови можуть бути частинами невідомого Південного материка. Поступово склалась тверда думка, що на крайному півдні земної кулі існує материк. Його назвали Австралія (точніше „Терра Аустраліус інкогніта”, тобто „Невідома південна земля”). На карті відомого голландського картографа Ортелія (1570 р.) Південний материк зображено величезною частиною світу. На цьому легендарному материку мріяли знайти золото.
Невідомий материк особливо приваблював мореплавців Іспанії. Після завоювання території Перу іспанці нерідко вирушали звідси на захід по шляху, який проклав Магеллан до Філіппінських островів.
Упевненість в існуванні Південного материка ще більше зміцніла після того, як іспанський мореплавець Менданья в 1568 р. відкрив архіпелаг Соломонових островів. Менданья, який відкрив під час свого другого плавання острови Санта-Крус, все-таки не знайшов Південного материка.
У грудні 1605 р. з порту Кальяно (Перу) на пошуки Австралії вирушили на захід три судна, керівником яких був Педро Кірос. Пройшовши серед „хмари островів” архіпелагу Туамоту (Низовинних), Кірос дійшов до острівної групи Санта-Крус. Звідси він повернув на південь і побачив гористу „велику землю” з густими лісами, ущелинами, бурхливими потоками і селищами темношкірих людей.
Кірос назвав цю землю Австралією Духа Святого. Він був переконаний, що відкрив великий материк. Урочисто на новій землі було закладено християнське місто Новий Єрусалим. Звідси християнська віра повинна була поширюватися серед чорношкірих жителів “Австралії Духа Святого”. Зрадівши своєму відкриттю, Кірос кинув два кораблі і потай від них пішов на своєму судні в Перу. Він вирішив першим повідомити іспанську владу про відкриття Австралії й дістати право управляти нею. Насправді ж Кірос відкрив архіпелаг островів, які тепер називаються Новими Гебрідами.
Тим часом португалець Торрес, капітан одного з кораблів, які кинув Кірос, обслідував острови й повів кораблі на захід, вперше перетнувши Коралове море.
14 червня 1606 році він підійшов до південного берега Нової Гвінеї і виявив протоку, яка відокремлювала острів від невідомої землі, що йшла на південь. Це й була справжня Австралія. Мис, який бачив Торрес на півдні, тепер називається Йорк, а протоку між Новою Гвінеєю і мисом Йорк було названо в 18 ст. Торресовою протокою. Коли Торрес повідомив іспанську владу на Філіппінських островах про своє відкриття, тоді вирішено було тримати це в секреті, і понад 150 років ніхто не знав про відкриття Торреса. Тільки після захоплення м.Маніли англійці знайшли в архівах повідомлення Торреса. Його опублікували лише після того, як Джеймс Кук в 18 ст. вдруге пройшов протокою між Новою Гвінеєю і Австралією.
Отже, іспанські мореплавці підійшли до Австралії зі сходу. Але це не означає, що берегів Австралії ніхто не бачив з заходу. На секретних португальських картах 16 ст. було зображено берег великого невідомого острова „Велика Ява”, який своїм географічним положенням відповідає узбережжю Австралії на захід від затоки Карпентарія. Можливо, що португальці не підходили самі до цього берега, а чули про нього від місцевих жителів і з їх слів зобразили його на картах.
На початку 17 ст. північні береги Південного материка стали відомі. Але який цей материк? Чи тягнеться він до Південного полюса, як було показано на карті Ортелія?
Відповідь на ці запитання складалось поступово, у міру дослідження материка.
У 1616 році голландець Дірк-Хартогсзон підходив до названого пізніше його ім’ям (Дірк-Хартог) острова, розташованого біля західної окраїни Австралії під 26° пд.ш.
Але найважливіші відкриття зробив голландець Абель Тасман. У 1642 році він вирушив з Батавії з твердим наміром зясувати, чи тягнеться Австралія до Південного полюса. Пройшовши острів Маврікій в Індійському океані, він узяв курс на схід і, на своє здивування, вийшов у Тихий океан. По дорозі він бачив лише південне узбережжя якоїсь землі, яку він назвав Вандіменовою. Згодом зясувалось, що це був великий острів, який назвали Тасманією.
Тасман обійшов Австралію з півдня та із сходу і встановив, що вона – самостійний материк, який не зєднується на півдні з землею біля Південого полюса. Відкривши по дорозі Нову Зеландію, Тасман прийняв її за край південного антарктичного материка. Отже, межа невідомого Південного материка відсунулась далеко на південь.
Але й це припущення Тасмана було помилкою, яку виправив у 18 ст. Джеймс Кук.
Після плавання Тасмана мореплавці, особливо англійські, дедалі більше уточняли контури окремих дільниць Австралії. Східна частина Австралії і острів Тасманія були приєднані до володінь Англії після першого плавання Джеймса Кука (1768-1771). Обриси південних окраїн материка були встановлені лише наприкінці 18 ст., коли в порту Джексоні (Сіднеї) оселились англійці й почали знімати береги на точні карти.
Впродовж 19 ст. ряд експедицій – М.Фліндерса (цей мореплавець запропонував назвати материк Австралією, який до цього часу називали Новою Голландією), Т.Мітчелла, Д.Стюарда, Д.Мак-Кінлі, П.Уорбертона, А.Фореста та ін. - дослідили внутрішні частини Австралії. У цей же період були засновані й головні міста на узбережжі материка.
Західна Австралія була приєднана до Англії в 1829 році. Спочатку Австралію заселяли, висилаючи на цей материк злочинців з Англії. Перші поселенці з Європи, влаштовуючи свої колонії, жорстоко розправлялися з місцевими жителями - австралійцями. Більшу частину корінного населення було винищено, а решту відтиснули в безплідні, пустинні області Австралії.
Великий Бар’єрний риф
Великий Бар’єрний риф - гряда найбільших на Землі коралових рифів і островів, розташована вздовж північно-східного узбережжя Австралії на протязі 2300 км і не має собі подібного ніде на земній кулі. Великий Бар’єрний риф віддалений приблизно на 160 км від берега, але в деяких місцях наближається до нього на відстань 8-25 км і ніби повторює обриси берегової лінії материка дещо в згладженій формі. В рифі трапляються прориви, через які сполучаються між собою прибережні і океанічні води. Великої ширини вони досягають завжди проти гирл річок, бо прісна вода не сприяє росту коралів.
Рифи утворюють багато низьких коралових островів, значна частина яких повністю затоплюється під час припливів.
До речі, тут зареєстровано понад 4000 видів молюсків. Молюски мають різноколірні хвилясті мантії, що переливаються всіма барвами і відтінками. Темно-зелений, синій, пурпуровий, жовтий і коричневий кольори трапляються в найрізноманітніших поєднаннях, чергуючись з помірнішими тонами. За винятком, мабуть, деяких видів риб, молюски є найяскравішими представниками царства рифів. Щупальця деяких кільчастих червів також відрізняються яскравим забарвленням, але ці черви трапляються рідко і швидко ховаються з появою людини.
На противагу яскравій красі молюсків у морських анемонів м’яке і помірне забарвлення, що надає їм своєрідної принадності. Їх справедливо називають квітами рифів. Багато анемон нагадує розквітлі квітки хризантем або жоржин. Морські анемони не відразу впадають у вічі, бо вони віддають перевагу затишним куточкам у розколинах і западинах, де менше відчутний руйнівний вплив хвиль і течій.
На рифах зустрічаються трепанги. Це незграбні, довгі морські безхребетні тварини класу глотурій.
| Трепанг |
Колір їх буває від блідо-кремового до темно-коричневого, зрідка навіть майже чорний. Найчастіше на рифах трапляються трепанги з темною спинкою і яскраво-червоним черевцем. Довжина їх від 10 до 45 см.
У районі рифів багато великих безформних утворень, які в періоди відпливів лежать на поверхні пухкою драглистою масою. Це так звані м’які корали, будова яких схожа з будовою гумової губки. Від твердих коралів вони відрізняються тим, що не виділяють цементуючої рідини, за допомогою якої утворюється міцний кістяк колонії.
| Корали Бар'єрного рифу |
За формою багато з них нагадує велетенські бородавки або пухлини на поверхні рифів. Найчастіше м’які корали зеленого, жовтого або коричневого кольору, поверхня їх вкрита численними ямками, складками, вигинами і пальцеподібними виступами. Розглянути утворення м’яких коралів можна тільки вдень, коли вони перебувають у стані повного спокою. З настанням темряви поліпи випускають пухнасті щупальця, які служать для захоплення їжі, і загальний вигляд колонії відразу змінюється.
Скрізь на рифах трапляються морські водорості, ніжні, як пух, або грубі і жорсткі як дріт, соковито-зелені, коричневі, яскраво-червоні – найрізноманітніших форм, кольорів і відтінків, і це багатство кольорів становить приємний контраст з рівномірно забарвленими колоніями твердих коралів. У густих заростях водоростей ховаються численні представники тваринного світу підводного царства рифів.
Тваринний світ Австралії
Тваринний світ Австралії та прилеглих великих і малих островів дуже своєрідний.
Природа створила в Австралії ніби величезний заповідник. Фауна материка вирізняється високим ендемізмом і глибокою давністю. Тут збереглися тварини, дуже близькі до тих, що населяли Землю в далекі часи. У палеозої і мезозої, коли Австралія мала сухопутні зв’язки з Південно-Східною Азією, тваринний світ її не був таким своєрідним. Відомо, наприклад, що в пермі і тріасі в Австралії жили представники рептилій північної півкулі. Сумчасті, нині типові тільки для Австралійської області, прийшли в Австралію задовго до початку четвертинного періоду.
Відокремлення Австралії від Південно-Східної Азії, що відбулося в неогені – на початку четвертинного періоду, виключило можливість проникнення на материк вищих ссавців, у тому числі хижих, які знищили сумчастих в інших місцях земної кулі.
Сумчастих ссавців в Австралії і на найближчих до неї островах близько 180 видів. Малята в сумчастих тварин народжуються недорозвиненими й безпорадними. Свій розвиток вони закінчують у складці шкіри, яка утворює на животі самиці кишеню, або сумку. У найбільшої сумчастої тварини – великого кенгуру – маля народжується завбільшки з волоський горіх, сліпим і лише з зачатками ніг. У тілі матері воно розвивається один місяць, а сумці – близько 8 місяців. Обрісши шерстю, маля на розвинених, міцних ногах може виходити з сумки й бігати біля матері.
| Кенгуру з малям |
Однак воно ще деякий час ховається в сумку, хоч вже ледве вміщується там: ноги його стирчать назовні. Від небезпеки кенгуру рятується втечею, несучи в сумці маля. Коли великий кенгуру біжить спокійно, він робить стрибки 3 м завдовжки, а переслідуваний – до 10 м. Кількість кенгуру в Австралії зменшується. Їх винищують заради цінної шкури.
У тропічних лісах Австралії і Нової Гвінеї водяться деревні кенгуру. Вони добре лазять по деревах. Довгі пальці на передніх ногах дають їм змогу триматися за гілки й хапатися за гілки й хапати плоди.
Кускуси, які живуть у лісах, схожі на нашу білку. Серед них один вид має назву кузу-лиса. Це дуже важлива хутрова тварина Австралії. Щороку добувають близько мільйона шкурок цих звірят.
Живе в
Вомбат – незграбний звір, який нагадує бабака або маленького ведмедя, живе в тропічних лісах південної Австралії. Вобат – нічна тварина. Він риє в землі глибокі нори, де й оселюється.
Коала веде деревний спосіб життя, водячись в евкаліптових лісах східної Австралії. Коала вкритий густою і м’якою шерстю. Хутро вобмата і коали називають у хутровій торгівлі хутром „австралійського ведмедя”. Як і всі сумчасті, коала з’являється на світ надзвичайно маленьким: довжина маляти близько двох сантиметрів, вага – 5 грамів.
| Коала |
Однак воно відразу може без сторонньої допомоги перебратися в мамину сумку, де п’ять-шість місяців підряд безперервно ссе молоко. На кінець цього часу воно вже досягає сімнадцяти-вісімнадцяти сантиметрів і починає виглядати з сумки. Підросте ще – вилазить і висить у матері на спині. Але тільки від року коала повністю стає самостійним. Приручити коалу, як приручають собаку або кішку, не можна, але коали, яких тримають у неволі у численних приватних звіринцях, дуже прихильні до людей.
Серед різних видів кажанів особливої уваги варті великі крилани, або летючі собаки. Крилани є також у тропічних областях Африки та Азії. Летючі собаки люблять м’які плоди. Шкода, якої вони завдають садівництву Південного Уельсу (штат Австралії) оцінюється тисячами фунтів стерлінгів. Живуть летючі собаки зграями.
Дикий собака Австралії динго, як гадають, здичавілий свійський собака. Він попав на материк до появи там європейців. Динго заподіює шкоди вівчарству й свійській птиці.
| Дикий собака динго |
Кріль був привезений до Австралії до Австралії з Європи і розмножився у великій кількості. Він став бичем вівчарства: кролячі нори псують великі пасовища.
В Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії живуть цікаві тварини – качконіс і єхидна. Качконіс – невеликий звір, близько 60 см завдовжки, вкритий густою бурою шерстю, з перетинками на лапах і качиним дзьобом. Качконіс живе в норах по берегах річок; самка відкладає там два яйця. Малята, вилупившись з яєць, живляться молоком матері. У самки замість сосків на череві є отвори молочної залози, і молоко, виділяючись з них, збирається в заглибині на череві, звідки малята злизують його. Качконіс живиться дрібними тваринами – молюсками й рачками.
Єхидна водиться в сухих місцях Австралії, Тасманії та на Новій Гвінеї. Тіло її вкрите грубою шерстю, а на спині – голками. Маленька головка витягнута й утворює щось подібне до дзьоба. Єхидна особливо охоче поїдає мурашок. Самка відкладає одне яйце й ховає його в сумку на черевці. Маля живиться молоком матері, яке виділяється з отворів молочних залоз, що відкриваються всередину сумки.
У сухих місцях північної Австралії живе велика плащоносна ящірка. Складки шкіри, зібрані на її шиї, утворюють комір. Ящірка швидко бігає на задніх ногах.
Біля берегів північної Австралії живуть крокодили, у ріках – двоякодихаюча риба цератод, або рогозуб, споріднена з африканським протоптерусом.
Світ птахів Австралії має своїх дуже цікавих представників. Серед них – австралійські страуси ему та каузар з голою шиєю і головою, яскраво забарвлені в гарні голубий, жовтий і червоний кольори. Голову каузара вкриває виріст у вигляді шолома.
В Австралії дуже багато різних видів папуг. Дуже красиві какаду – білі або рожеві, з яскравими чубчиками на голові; вони живуть у дуплах дерев і на скелях.
| Какаду |
Хвилясті маленькі папуги тримаються величезними зграями, як наші горобці. Вони налітають на посіви й завдають шкоди місцевому сільському господарству.
У лісах Нової Гвінеї водиться великий темно-синій вінценосний голуб. На голові в нього велике гарне віяло з пір’я.
У лісах Нової Гвінеї та Австралії трапляється гігантський зимородок-реготун завбільшки з ворону; його крик скидається на людський сміх.
Цікаві смітні кури, поширені в Австралії та на Новій Гвінеї. Ці птахи згрібають листя в купи заввишки до 1 м і діаметром до 5 м. У купу загниваючого листя самка відкладає яйця, і в них розвиваються пташенята. Вони вилуплюються з яєць з розвиненим пір’ям на крилах і відразу починають літати й бігати.
В Австралії водяться чорний лебідь і райські птахи з надзвичайно красивим оперенням. Останні живуть ще на Новій Гвінеї та на деяких островах поблизу Австралії. Краса оперення цих птахів завжди приваблювала людей. Довгий час птахів винищували заради пір’я. Вони йшли на прикрашання капелюхів, їх збирали аматори-колекціонери та музеї всього світу. В результаті хижацького полювання деякі види цих напрочуд гарних птахів зникли.
З райськими птахами споріднені невеликі, завбільшки з дрозда, альтанкові птахи. Вони влаштовують з гілок курінці або альтанки і прикрашають їх пір’ям папуг, черепашками слимаків та побілілими на повітрі кістками. Залітаючи в будинки, птахи крадуть блискучі речі і розкладають їх біля своїх альтанок. Ці споруди є місцем для шлюбних ігор і зустрічей птахів.
Ківі - мешканець островів Нової Зеландії – належить до нелітаючих птахів. На зріст він з курку, вкритий темним волосоподібним пір’ям. Ніздрі в нього на самому кінці дзьоба, що не властиво птахам.
У Новій Зеландії в норах морських птахів буревісників живе плазун гатерія. Вона схожа на ящірку. Учені-зоологи виділили гатерію в особливий ряд і часто називають її живою викопною твариною. Своєю анатомічною будовою вона схожа на рептилії, які вимерли дуже давно.
Острів Тасманія
Тасманія - великий острів, що являє собою по суті уламок Австралії, який відокремлений від неї протокою завширшки 224 км.
Тасманія була відкрита в 1642 році відомим голландським мореплавцем Абелем Тасманом. Командуючи двома кораблями, що вийшли з Батавії (Джакарта), Тасман обігнув австралійський материк і побачив землю. Високі гори підносились на ній, а на горах ріс глухий, темний ліс. Пейзаж був невимовно дикий, але захоплюючий. Деякий час кораблі йшли уздовж берега і, нарешті, натрапили на зручну, спокійну бухту. Людей не було видно, тільки на одному деревному стовбурі були зроблені засічки кремневою сокирою, очевидно для того, щоб залазити на дерево; засічки були на сажень одна від одної. Які ж велетенські люди могли лазити по таких сходинках! Налякана цим відкриттям, команда Тасмана ще більше перелякалася, коли побачила на піску відбиток кігтів, який їм здався слідом якоїсь велетенської тварини.
| Голландський мореплавець Абель Тасман |
Тасман вважав відкриту ним землю південним кінцем Австралії і назвав її іменем свого найближчого начальника, губернатора Яви, Землею Ван-Дімена. Нині ця назва як не відповідна всіма залишена, і славне імя Абеля Тасмана навіки присвоєно відкритій ним землі. А що ця земля не становить частини Австралійського материка, про це дізналися через 156 років після її відкриття, коли англійці вже утвердились в Австралії. Георг Басс, лікар із Сіднею, і моряк Фліндерс довели, що широка протока відокремлює Тасманію від континенту, і протоку цю названо пізніше Бассовою, хоча б справедливо було б її назвати протокою Басса і Фліндерса.
Тасманія – один з великих островів Землі. За розмірами вона трохи більша острова Цейлон (Тасманія має площу 68 000 км2
, Цейлон – 65 600 км2
). Береги острова в цілому досить прості, але скелясті, стрімкі і глибоко „вгризені” морем, яке утворює в них довгі затоки, дуже схожі на відомі фіорди Норвегії. Два ряди острівців становлять ніби два ланцюги, які приковують Тасманію до Австралії.
На берегах Тасманії, порізаних затоками відкриваються чудові зелені долини, що ведуть до гористого центру острова на плоскогірї, де виблискують озера, підносяться заліснені горби і високі вершини, які півроку біліють від снігу. Серед них найвищий масив Бен-Ломонд, що піднімається більш як на 1,5 км над рівнем моря. Численні озера, з яких народжуються річки, надають Тасманії цілком альпійського характеру. Майже в центрі острова лежить озеро Грейт-Лейк і озера Сент-Клер та Еко, що є витоками р. Деруент. Усі вони сховані глибоко в горах, оточені дикими зубчастими скелями і мають багато схожого з озерами Швейцарії та Шотландії.
І річки Тасманії зовсім не ті, що в Австралії. Вони народжуються з чистих гірських джерел або з вічно повгих озер і цілий рік шумливо течуть по камінню в глибоких долинах, промитих у сланцях і базальтах, крізь високі ліси з деревовидних папоротей, по яскравих квітучих галявинах і, нарешті впадають у вузькі фіорди. Річки Тасманії судноплавні в своїх гирлах, і по р.Деруент, наприклад, ходять судна кілометрів на 40 від моря.
Середня температура літа на острові 17-18˚С, середня температура зими 7-8˚С. Що ж до рослин, то з 1063 представників флори Тасманії тільки 300 неавстралійські. І тут чудові евкаліпти вкривають гірські схили. Один з видів евкаліпта досягає тут 100 і більше метрів заввишки (евкаліпт кулеподібний). У вологих ущелинах ростуть такі деревоподібні папороті, що подібні до них навряд чи є ще десь, а також розкішна франклінова сосна, що є чудовим будівельним матеріалом для спорудження суден. Гарних квітів також не бракує: самі орхідеї тут мають 80 різних видів, і квітки їх часто настільки ж чудові, як і оригінальні.
Фауна острова повністю австралійська. Щоправда, тут водяться два сумчасті звірі, які вже не трапляються в Австралії, але вони, безумовно, жили там ще недавно, бо їхні кістки знайдено в новітніх осадах у печерах. Один з таких звірів – сумчастий вовк, а другий відомий під дивною назвою сумчастого чорта. Сумчастий вовк завбільшки менший за нашого вовка, але такий самий сірий, лише впоперек спини його проходять кілька темних смуг. Це дуже сильна і кровожерлива тварина, яка завдавала багато лиха першим поселенцям Тасманії, тягаючи у них овець і телят. Постійне переслідування змусило сумчастого вовка відступити в глибину острова, в гори, в темні, неприступні для людини, ущелини і печери.
Сумчастий чорт завбільшки з нашого борсука, але у нього велика кругла голова з невеличкими злими очицями і жорстка, чорна, як вугілля, шерсть. Увесь день він спить, як мертвий, де-небудь у норі, під корінням дерева, бо боїться денного світла не менше, ніж наші сови. Але вночі він зовсім перероджується і з кровожерністю куниці або тхора цілком спустошує курники; якщо ж неможливо поживитися там, то він нападає на все живе, з чим тільки може справитись, і нападає з завзяттям, люттю, озвірінням.
Інші види ссавців Тасманії всі австралійські. Те саме слід сказати і про її птахів: з 170 видів пернатих тільки 15 властиві виключно цьому острову.
Що ж до корінного населення острова, то його більше не існує. Все воно було винищене англійцями-колоністами, які у 1803 році прибули з Сіднею до Тасманії. У 1830 році уряд Тасманії вирішив за один раз переловити всіх тасманійців і переселити їх на один з півостровів Тасманії.
| Тасманійка. З гравюри 19 ст. |
Зусиллями англійського уряду за 4 роки острів було „очищено” від корінних жителів. У 1835 році останні 310 чоловік були привезені на острів Фліндерс (у Бассовій протоці), де англійці поселили їх у заболоченій долині. Тасманійці на місці заслання вимирали надзвичайно швидко. Щоб врятувати цю жменьку людей, їх перевезли знову на батьківщину і поселили в околицях Хобарта. Але і цей захід не допоміг. У 1848 році залишилось тільки 13 чоловіків, 22 жінки, 5 хлопчиків і 5 дівчаток. У 1876 році померла остання 76-річна тасманійка Лалла Рок.