Машинобудування

Реферат на тему:

Машинобудування, хімічна та легка промисловість

Загальні дані про машинобудування

Сучасний світ не можна уявити без машинобудування, яке вважають основною галуззю промисловості світу. Приблизно 90 % його продукції забезпечують індустріально розвинені країни. Лише десята частина припадає на групу країн, що розвиваються.

Лідерами світового машинобудування є США, Японія і ФРН. Сильні позиції у Великобританії, Франції, Росії, Канади, Іспанії, Китаю, Бразилії. У країнах, що розвиваються, частка продукції машинобудування у загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20 %. Про місце машинобудування судять і за таким показником, як частка його продукції у вартості експорту. Найвищий показник у Японії — понад 60 %. Цей показник може бути низьким навіть у деяких економічно розвинених країнах — наприклад, у Австралії і Новій Зеландії.

У галузі машинобудування поглиблюється і розширюється міжнародна спеціалізація і кооперування. Інтенсифікується технічне переоснащення машинобудування індустріально розвинених країн, підвищується рівень його автоматизації та продуктивності. Розвитку машинобудування значною мірою сприяє інтенсифікація фундаментальних і прикладних досліджень і посилення конкурентної боротьби.

Світове автомобілебудування безпосередньо працевлаштовує 4 млн чол. Ще 8 млн чол. працюють у галузях, які постачають для автомобілебудування матеріали і компоненти. Ця галузь лідирує за кількістю транснаціональних компаній — близько десяти провідних компаній випускають 80 % світової продукції автомобілебудування. Американська компанія "Форд" є другим у світі виробником автомобілів, 60 % її автомобілів виробляються за межами США. Добре розвинене автомобілебудування у США, Західній Європі, Бразилії, Австралії, Східній Азії.

У 1960 р. США випускали понад 50 % автомобілів світу, а Великобританія — 10 %. Через три десятиліття їх частка зменшилася відповідно до 18 і 3,3 %. Ці країни випередила Японія. У 1960 р. вона випустила 165 тис. автомобілів, ав 1991 р. — 13 млн, на її частку нині припадає 25 % випущених у світі автомобілів.

Щорічно у світі випускається 40~50 млн автомобілів, четверта частина яких — вантажні автомобілі та автобуси. Приблизно половина випущених автомобілів використовується для заміни транспортних засобів, що вибувають з ладу, а половина — для збільшення автопарку.

.Розвиток сучасної мікроелектронної промисловості бере свій початок від винайдення у 1948 р. транзистора в американській корпорації Bell
Telephone
Laboratories
.
Транзистор змінив вакуумну трубку,

що застосовувалася до цього у радіо- і телеприладах та інших виробах електроніки. До початку 60-х років з'явилися інтегральні схеми, а на початку 70-х років — мікропроцесори.

Упродовж 60-70-х років у виробництві напівпровідників домінували США. Але до початку 90-х років пальму першості у них відібрала Японія. Ця галузь розвинена також у Західній Європі та Південно-Східній Азії. У 1995 р. на частку Японії припадало 42 % світового виробництва напівпровідників, США — 25 %, а Європи — 13 %.

Виробництво електронних приладів побутового призначення (наприклад, телевізорів) характеризується ширшою географією, ніж виробництво напівпровідників. П'яту частину світового випуску телевізорів забезпечує Китай, а Південна Корея і Японія — по 14 %. Великим виробником телевізорів є Бразилія, на її частку припадає 75 % випуску телевізорів у Латинській Америці.

Аерокосмічна промисловість належить до сфери високих технологій, тобто є наукомісткою. Вона потребує потужної науково-дослідної бази, кваліфікованих кадрів, сучасних матеріалів, обладнання, устаткування тощо. Коло країн, які випускають літаки, ракети та космічні апарати, досить вузьке. Основним виробником є США, значних успіхів досягли Франція, Великобританія, ФРН, Україна, Росія, Японія, Китай, Індія. Порівняно прості моделі літаків виробляють у деяких інших країнах світу. Успіх проекту "Аеробус" дав можливість західноєвропейським країнам підірвати домінуюче становище США на світовому ринку авіатехніки.

Важке машинобудування виробляє машини та обладнання для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей. Як правило, така продукція виробляється невеликими партіями, часто за індивідуальними замовленнями, є матеріале- і трудомісткою. Підприємства цієї галузі наближають до джерел матеріалів, кваліфікованої робочої сили. Важке машинобудування розвинене у США, Великобританії, Японії, ФРН, Франції, Росії, Китаї.

Корабле- та локомотивобудування здебільшого поширене у групі високорозвинених країн світу, особливо міцні позиції Японії, Великобританії, ФРН, США, Росії, Австралії, Південної Кореї, Польщі,

Ця галузь має велике значення в економічному житті сучасного світу. Найбільшим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. До Першої світової війни найрозвиненіша хімічна промисловість була у Німеччині. Згодом позиції цієї галузі посилились і в інших країнах. Уже давно у структурі хімічної промисловості на перше місце вийшла нафтохімія. Тривалий час нафтохімія Західної Європи орієнтувалася винятково на привізну нафту. Нині цей регіон має і власну нафту, видобуту передусім на континентальному шельфі Північного моря.

Нафтохімія і нафтопереробка в Західній Європі сконцентровані переважно уздовж морського узбережжя, оскільки саме туди надходить нафта з-за океану або з Північного моря. Нафтопереробні заводи Східної Європи зосереджені поблизу трас нафтопроводів, побудованих ще за часів колишнього СРСР. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки — у районі великого нафтогазоносного басейну.

Нафтохімію Східної і Південної Азії представляє передусім Японія, а також Китай і так звані нові індустріальні країни — Південна Корея, Таїланд, Тайвань та ін.

Хімічна промисловість Росії та інших країн СНД була створена за роки радянської влади за рахунок імпортованої техніки, інтелектуальної допомоги Заходу і виснажливої праці радянських людей. На її територіальне розміщення впливали сировинний, енергетичний, політичний та інші чинники.

Хімічна промисловість почала розвиватися і в країнах "третього світу". У регіоні Перської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Комбінати, продукцією яких є напівфабрикати для органічного синтезу і азотних добрив, були побудовані також у державах Північної Африки і Латинської Америки.

Отже, підприємства хімічної промисловості нині є не лише в індустріально розвинених державах, а й у країнах "третього світу". Наукомісткі галузі промисловості найбільше представлені в індустріально розвинених країнах. Серед таких галузей слід назвати фармацевтичну, виробництво хімікатів спеціального призначення та високоякісних пластмас.

Легка
промисловість

Провідна
галузь легкої промисловості — текстильна. З історичного погляду це досить стара галузь, але вона постійно оновлюється. Частка натуральної сировини у структурі виробництва тканин зменшується, а частка синтетичної сировини — збільшується. Текстильна промисловість є у багатьох країнах світу — як у розвинених, так і в тих, що розвиваються.

У багатьох економічно розвинених країнах (наприклад, Нідерландах, Великобританії, Франції, Німеччині) упродовж останніх десятиліть текстильна промисловість занепадала, тоді як в азіатських і латиноамериканських країнах (Індія, Південна Корея, Філіппіни, Чилі, Колумбія, Венесуела, Перу) вона інтенсивно розвивалася. Попри появу нових текстильних центрів — Далекого Сходу, Індії та Китаю — у світовому експорті цієї продукції лідирують ФРН та Італія.

Аналогічні тенденції простежуються і в географії промисловості з виробництва одягу. Високі темпи її розвитку в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Венесуелі, Домініканській Республіці, на Філіппінах. Гонконг є найбільшим у світі експортером одягу, на його частку припадає понад 14 % світового експорту одягу. Друге—третє місця посідають Італія і Південна Корея — по 9,5 %, для порівняння — частка США становить лише 2,5 %.

Список
використаної літератури

1. Авдокушкин Е. Ф.
Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.

2. Боринець С. Я.
Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.

3. Дахно І. І.
Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

4. Евстигнеев В. Р.
Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

5. Економіка
зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

6. Киреев А. П.
Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.

7. Международные
валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

8. Овчинников Г. П.
Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.

9. Пебро М.
Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. — М.: Прогресс; Университет, 1994.

10. Рокоча В. В.
Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. — К.: Таксон, 2000. — Кн. 1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.