РефератыГеографияЯпЯпонія Економіко-географічна характеристика

Японія Економіко-географічна характеристика

Реферат



Японія


Економіко-географічна характеристика країни.



Площа - 372 тис. км2
.


Населення ~ 125 млн чоловік.


Столиця - Токіо.


Японія - економічно найрозвинутіша країна Азії. Наявність значного економічного потенціалу, високі темпи економічного зростання, вигідне геополітичне положення в північно-західній частині Тихого океану дають підставу вважати цю країну одним із найважливіших центрів світового господарства. Японія має потужну промисловість з найновішими технологіями, значні валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції в системі міжнародних економічних відносин. У другій половині XX ст. вона пройшла період небаченого в її історії економічного піднесення і вступила в етап постіндустріального розвитку. Країна розташована на невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Це морська країна, для якої Тихий океан - найбільш універсальна та зручна дорога у всі кінці світу.


Японія - конституційна монархія. Сучасний державний устрій визначається конституцією 1947 року, основні положення якої відкривають широкі можливості демократії в країні. В адміністративному відношенні Японія поділяється на 43 пре­фектури (кен), три столичних округи - Токіо (столиця Японії), Осака та Кіото (стародавня столиця країни) і губернаторство Хоккайдо.


Природно-ресурсний потенціал. Острови Японського архіпелагу, геологічною основою яких є підводні гірські хребти, простягаються дугами вздовж східного уз­бережжя Азії. Основна дуга складається з чотирьох островів: Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо. Територія островів знаходиться в активному сейсмічному районі, де насті землетруси. 3/4 території островів займають гори та місцевості з дуже пересіченим рельєфом. На островах - понад 200 вулканів, серед них - 40 діючих, в тому числі і Фудзі, що є символом країни.
Господарська діяльність зосе­реджена на порівняно невеликих за площами рівнинах, серед яких значні на о.Хонсю - Канто (на ній розташована столична агломерація), Кінкі (розміщуються Оса­ка, Кіото), Нобі (розташована агломерація Нагоя), Етіго; на о.Кюсю - Тікуго (міста, Фукуока і Кітакюсю); на Хоккайдо - Ісікарі.


У надрах Японських островів трапляються хімічні елементи майже всієї таб­лиці Менделєєва, але родовищ промислового значення вкрай мало. Достатньо для внутрішніх потреб видобувається тіль­ки вапняків і сірки, дуже мало - ву­гілля, свинцево-цинкової і мідної руди, золота.


Вся територія країни перебуває в зоні активної діяльності мусонів. Літ­ній мусон супроводжується опадами на східних схилах гір, а зимовий несе хо­лодні повітряні маси з Сибіру і спричи­няє сильні снігопади на Хоккайдо і на узбережжі Японського моря. Навесні і восени в Японію приходять тропічні циклони. Весною вони приносять теплі дощі, а з серпня по жовтень - тропічні урагани (тайфуни). Дощі живлять чис­ленні річки, що мають значний енерге­тичний потенціал, воду їх використо­вують для зрошення.


Японія - зелена країна, її гори на півдні вкриті субтропічними, в цент­ральній частині - мішаними, на пів­ночі - хвойними лісами. Проте біль­шість лісів країни - штучні насаджен­ня, а ландшафти дуже змінені діяль­ністю людини (мол. 105).


Населення.
Територія Японських островів - одна з найбільш густо засе­лених у світі. Переважна більшість на­селення країни розміщується на вузь­ких смугах прибережних рівнин. Сис­теми розселення в зонах Токіо - Йоко­гама, Осака - Кобе - Кіото, Нагоя, пів­нічної частини Кюсю (Кітакюсю - Фу-куока) являють собою великі багато­мільйонні агломерації (мал. 106).
Вздовж головної транспортної осі краї­ни, що з'єднує ці агломерації, виникло одне із найпотужніших у світі зосере­джень промисловості та інших видів економічної діяльності, за яким закрі­пилася назва «Тихоокеанський про­мисловий пояс Японії». У східній час­тині цього поясу від Токіо - Йокогама до Осака - Кобе склався другий у світі а кількістю населення мегалополіс -Токайдо (понад 65 млн чоловік).



Мал. Токіо – столиця і найбільше місто Японії


Господарство. Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких неста­ча природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів ор­ганізації виробництва, високим рівнем розвитку науки і техніки. Держава і підприємці проводять активну діяльність на світовому ринку. І Економіка Японії після Другої світової війни пройшла два етапи розвитку. В ІО-60-ті роки склалися чи не найсприятливіші умови розвитку за всю історію Японії. Інтенсивно використовувалася висококваліфікована і водночас ще дешева робоча сила, активно впроваджувалися найновіші досягнення світового науково-технічного прогресу, відбулися реорганізація капіталу, аграрні реформи на селі. Скористалась Японія і заощадженням на воєнних витратах, що вивільнили додат­кові кошти, сприятливою кон'юнктурою на світових ринках дешевої сировини.


У 70-80-ті роки сприятливі чинники попередніх десятиліть вичерпали себе. Тільки кваліфікована робоча сила (але тепер уже одна з найдорожчих у світі) як і раніше відіграє важливу роль. Японія від практики залучення іноземних тех­нологій перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень.


Нині країна має трудові ресурси з високим рівнем професійної підготовки, куль­тури праці та професійної мобільності. Рівень продуктивності праці - один з найвищих у світі. Господарство має сучасну технічну оснащеність, використовує сучасне Устаткування і сучасні технології виробництва. Проблема нестачі місцевих Природних ресурсів розв'язується шляхом впровадження енерго - та ресурсозберігаю­чих технологій у поєднанні з гнучкою політикою на зарубіжних ринках сировини. Як основні внутрішні ресурси розвитку використовуються ті можливості, які надає науково-технічний прогрес. Зовнішні ресурси розвитку утворюються за рахунок реалізації на світових ринках високоякісної і конкурентоспроможної продукції наукоємних галузей господарства, науково-технічної інформації та експорту капіталу. Промисловість. Становим хребтом японської промисловості стали по­тужні корпорації, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі, Сумітомо, Міцуї, Дайіті тощо. Основні виробництва зосереджені в руках окремих великих концернів. Але водночас важливу роль відіграє діяльність і чис­ленних малих та середніх підприємств.



Японська промисловість активно пов'язана зі світовими ринками. З одного боку, для її потреб довозиться 79 % необхідного вугілля, 99 % нафти, 98 % залізної руди, 70 % лісу, 100 % фосфатів, бокситів, бавовни, вовни тощо. З дру­гого боку, на експорт іде половина вироблених автомобілів, майже 90 % годин­ників, 95 % відеомагнітофонів, 75 % копіювальних машин, понад 50 % те­левізорів та калькуляторів, понад 40 % верстатів тощо.


В Японії висока територіальна концентрація виробництва. В межах «Тихо­океанського промислового поясу", територія якого становить тільки 1/4 частину площі країни, виробляється 4/5 промислової продукції Японії. Зона мегало­полісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо - Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукоємних виробництв.


Ва

жливою рисою географії важкої промисловості стало формування великих міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об'єкти виникли по сусідству з трьома головними агломераціями. Наприклад, в агломерації Кейхін - це комбіна­ти в Йокогама, Кавасакі, Гоі, Касіма; в Хансін - комбінати в Хіробата, Сакаї, Анегасакі; біля Нагої - комбінати в Йоккаіті. Ланцюжок комбінатів виник на узбе­режжі Внутрішнього Японського моря: Мідзусіма, Івакуні, Токуяма, Оіта тощо.


Японія - лідер світової чорної металургії (98 млн тонн сталі в 1994 році). Тут діють майже два десятки металургійних заводії? повного циклу, найбільші - у Ка­васакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю. В хімічній промисловості осно­ву галузі становлять 16 нафтохімічних комплекси?; найбільші - у Касіма, Гоі, Йок­каіті, Мідзусіма, Сакаї. За розмірами енергоспоживання, Японія четверта в світі (понад 500 млн тонн у вугільному еквіваленті), хоч на 90 % залежить від імпорту енергоносіїв, у тому числі нафти імпортується 240 млн тонн, вугілля довозиться по­над 110 млн тонн.


У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10 %. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази Японії, адже за межі Японії вивозиться 1/4 продукції машинобудування. Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування (І/З продукції галузі), де полови­ну продукції дає радіоелектроніка; транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає автомобілебудування (10,5 млн автомобілів у 1994 році) та суднобудування; загальне машинобудування з великими фірмами, що вироб­ляють промислове устаткування і верстати.


В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу роз­глядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо - Йокогама припадає 60 % наукових розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є створення сис­теми технополісів - науково-промислових зон, оснащених сучасною інфраструкту рою і науково-дослідними підприємствами. Створене перше «наукове місто» - Цукуба, створюється ще 19.


В агропромисловому комплексі Японії зайнято майже 1/4 еконо­мічно активного населення, з них тільки 5,8 % - у сільському, лісовому господар­стві та рибальстві АПК країни забезпечує близько 56 % потреб у продовольстві (від рослинництва та тваринництва), але якщо до цього додати продукцію морських про­мислів (а морепродукти - винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення країни продовольством можна оцінити в 70 %.


Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. В 1994 році оброб­лялось 5,1 млн гектарів, на яких працювало 3,7 млн чоловік, зайнятих в сільсько­му господарстві. Середні розміри фермерського господарства - трохи більше одно­го гектара. За останні десятиліття відбулася серйозна перебудова виробничої струк­тури агробізнесу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння (країна дає 15 млн тонн рису), плодоовочівництво, тваринництво (виробляється 3,5 млн тонн м'яса). Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за рахунок імпорту. Довозиться 9/10 пшениці (близько 5,8 млн тонн), вся кукурудза (20 млн тонн), 92 % бобів і сої (5 млн тонн), 80 % цукру, близько 1/3 жирів та 1/5 м'яса.


В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської спеціалізації (м'ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія мегалополісу Токайдо від долини Канто до доли­ни Кінкі. Інші спеціалізовані зони - «рисовий пояс» Японії - на північному сході та узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується на мо­лочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний район, який пе­рейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів. Південні зони суб­тропічного землеробства склалися на тихоокеанських узбережжях Сікоку і Кюсю. Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи як у внутрішніх, так і міжнародних перевезеннях. Практично всі внутрішні перевезення забезпечують­ся трьома видами транспорту: автомобільним, залізничним та морським каботаж­ним; зовнішні вантажні - винятково морським, а пасажирські - повітряним.


Особливість формування та використання транспортної мережі на Японських островах - труднощі в її будівництві: дорого коштує земля, потрібно будувати вели­ку кількість тунелів (довжина окремих перевищує 10 км), мостів, у тому числі ба­гатокілометрових мостів між островами, підводних тунелів (найбільший між Хон-сю і Хоккайдо - 53 км) та ін. Але незважаючи на труднощі, мережа залізниць з швидкостями руху 200-250 км/год та швидкісних шосейних доріг поступово зв'яза­ла всі основні економічні центри країни.


На зовнішні перевезення морського транспорту припадає понад 0,5 млрд тонн вантажів (імпорт - 9/10). Найбільші порти: в затоці Ісе - Кобе, Осака та Сакаї; в Токійській затоці - Йокогама, Тіба, Кавасакі, Токіо; інші важливі - Нагоя, Сімідзу, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі тощо.


Зовнішньоекономічні зв'язки. На Японію припадає понад 6 % імпорту та понад 9 % експорту, 15 % прямих зарубіжних інвестицій світу. Найважливішою



тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори пере­важно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.


Країна в основному довозить сировину, напівфабрикати, деякі види хімікатів та промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал.


На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним постачальником наукових розробок, особливо в галузях електроніки, автомобіле - і суднобудуван­ня, хімії, матеріалознавства, біотехнологій тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в економічно розвинутих країнах.


Територіальні відмінності. В економіці Японії надзвичайно розвинуті внутрішні господарські зв'язки: основні виробничі потужності країни розташо­вані досить компактно, а їх взаємозв'язки забезпечуються розвинутою мережею комунікацій. Разом з тим, в країні спостерігаються значні відмінності в тери­торіальній структурі господарства (мал. 108).


Ядрами територіальної структури господарства є сталі регіональні територіаль­но-господарські системи, що сформувалися на базі провідних групових систем розсе­лення: Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма, Саппоро, Сендай. Токіо й Осака ви­конують економічні та політичні функції в масштабах держави. Сфери впливу інших центрів здебільшого збігаються з межами своїх економічних районів.


У країні склалася така схема районування. У центральній частині о. Хонсю знаходяться Столичний район (рівнина Канто та прилеглі гірські райони), Кінкі (ядро - агломерація Осака-Кобе-Кіото), Токай (найбільший центр Нагоя) та Хокуріку (узбережжя Японського моря). На південному заході - Тюгоку (південний захід о. Хонсю), Сікоку та Кюсю. На північному сході - Тохоку (північний схід о. Хонсю) та Хоккайдо.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Японія Економіко-географічна характеристика

Слов:1898
Символов:15145
Размер:29.58 Кб.