Італія Економіко-географічна характеристика 2

Реферат

на тему:

І т а л і я

Площа - 301 тис. км2
. Населення - 57 млн чоловік. Столиця - Рим.

Італія - велика країна Середземномор'я, що входить до складу «великої сімки». Вона займає Апеннінський півострів, острови Сицилію, Сардинію та інші дрібні острови. У сучасних межах держава сформувалась у 1870 р. шляхом об'єднання князівств.

Італія - парламентська республіка. Главою держави є президент, строк повноважень якого - 7 років. Законодавчі функції має парламент, що складається Сенату і Палати депутатів. Рада Міністрів має виконавчі функції, голову її при значає президент. . |

Природно-ресурсний потенціал. Середземноморське розташування Італії значна протяжність території з північного заходу на південний схід зумовлюють специфіку клімату. Тут виділяють два головних його типи - помірно континенталь ний і субтропічний.

Рельєф країни - переважно гірський: 80 % території займають гори і висо чини. Низовинами є Паданська рівнина і невеликі ділянки річкових долин морських узбереж.

Геологічна молодість більшої частини території Італії зумовлює незначні поклади і невеликі запаси корисних копалин. Є поліметалічні руди, якими країна частково забезпечує свої потреби (на 60 % свинцем, на ЗО % - цинком). Великі запаси

ртутної руди. Нерудні корисні копалини представлені покладами бентонітів, калійних солей та будівельних матеріалів. З паливних корисних копалин є незначні поклади кам'яного вугілля, яке не добувається, нафти (власний видобуток покриває 1,5 % потреб країни), газу (5 % потреб країни). Країна залежить від імпорту сиро-вини і енергоносіїв. Внутрішні водні ресурси Італії незначні. Найбільша річка - По, до басейну якої належить більшість річок Північної Італії.

Грунти на рівнинах та передгір'ях представлені бурими лісовими, субтропічними червоноземами, коричневими, а на підвищених масивах - гірськими алювіальними на вулканічних породах. Ліси поширені переважно в горах і займають 1/5 території країни.

Населення. Італія - однонаціональна країна. 98 % її жителів становлять італій­ці, які розмовляють на різних діалектах; 2 % населення — словенці, греки, албанці, франко-провансальці, фріули, тірольці. Природний приріст населення постійно зни­жується. Механічний рух населення традиційно високий. У 70-80-х роках еміграція перевищувала середньоєвропейські показники. Всього за останні 100 років з країни виїхало 22 млн чоловік. Як учасниця ЄС Італія надає можливість своїм громадянам працювати за межами батьківщини в сусідніх європейських країнах. Щорічно таких осіб колись налічувалось 2-3 млн чоловік, але за останні 20 років їх кількість ско­ротилась. Тепер до Італії повертається більше людей, ніж виїздить. Кількість міського населення становить 53 %. У горах трапляються невеликі села. Більша ча­стина Паданської рівнини, а також центр країни, мають хутірський тип розселення. На півдні поширені великі села, які тут називають селянськими містами. Близько третини міст розташовані на узбережжі, решта - на Паданській рівнині, в пе­редгір'ях. Високоурбанізованими вважаються райони Ломбардії, Лігурії, Великого Неаполя, в яких густота населення становить від 500 до 1000 чол. на 1 км2
. Гірські райони, острів Сардинія заселені слабо - 40-70 чол. на 1 км2
. Найбільшими агломе­раціями є Міланська (7 млн чоловік), Римська (5 млн чоловік) (мал. 62)
та Неаполь­ська (3 млн чоловік). Більшість південних міст, на відміну від північних, мають сл-бовиражені виробничі функції. Частка зайнятого населення найнижча в Європі -36 %, решта людей офіційно не працює. Поширена надомна праця, зайнятість у незареєстрованих підприємствах. Значна частина населення зайнята в обслуговуванні туристів - міжнародний туризм дістав високий розвиток (мал. 63).

Господарство. Сучасна Італія - розвинута індустріально-аграрна країна, вар­тість промислової продукції якої у 5-7 разів перевищує вартість продукції сільсько­го господарства. Значно менша, порівняно з іншими західноєвропейськими країна­ми, частка наукоємних галузей, проте більша частка державної власності. Після Другої світової війни Італія досить швидко відновила своє господарство за рахунок високих темпів розвитку промисловості. На початку 90-х років в промисловості бу­ло зайнято 23 % працюючих, в сільському господарстві - 13 %, в невиробничій сфері - понад 5,5 %. Отже, напрям розвитку національного господарства відповідав європейським стандартам.

Промисловість - провідна галузь господарства. Для неї характерне переважання галузей важкої промисловості, особливо таких, як хімія та машинобудування, і недостатній розвиток добувних. Промисловість країни спирається в своєму роз­витку на імпортну сировину. Для промислового комплексу країни характерна висо­ка монополізація. В Італії стан справ у промисловості контролює потужне об’єднання - Інститут промислової реконструкції, яке є одним з найбільш

их і найвпливовіших монополістичних утворень у світі. У сфері його впливу знаходяться галузі важкої промисловості, транспорт і фінансово-кредитне господарство. В економіці пе­реважає державний сектор - друге місце в Європі після Австрії. Держава володіє транспортом, радіо і телебаченням, телефонним зв'язком. З приватних монополій найвідоміші «ФІАТ» (транспортне машинобудування) та «Монтедісон» (електро­техніка, хімія) - одні з найбільших у світі.

Сільське господарство значно поступається промисловості та неви­робничим галузям за вартістю продукції. Внутрішні потреби в головних продук­тах харчування (зерно, м'ясо) воно задовольняє тільки на 70 %, хоча його роль у господарстві Італії вища, ніж в інших розвинутих країнах Європи. Особливо відстає сільське господарство Півдня з його традиційними аграрними відносина­ми, дрібними земельними володіннями. Укрупнення господарств - невід'ємна риса прогресу сільськогосподарського виробництва, призводить до того, що час­тина дрібних власників змушена займатись несільськогосподарською діяльністю або найматись на роботу до великих підприємців-землевласників.

Рослинництво є провідною сільськогосподарською галуззю. Переважає вирощу­вання овочів та зернових. Серед овочів виділяються томати. Зернові вирощують пе­реважно для харчової промисловості, значна частка твердої пшениці використо­вується для виробництва макаронів. Країна посідає перше місце в Західній Європі за вирощуванням рису. Добре розвинуте садівництво. Італії належить перше місце в світі за вирощуванням винограду і виробництвом вин, четверте місце за збором апельсинів і вирощуванням тютюну. Серед технічних культур важливу роль відігра­ють цукрові буряки. Продукція тваринництва не забезпечує внутрішніх потреб.

Транспорт. Оскільки країна розташована на півострові і островах, провідна роль у зовнішніх перевезеннях належить морському транспорту. Найбільшими портами Італії є Трієст і Генуя, а всіх портів налічується близько чотирьох де­сятків. Для внутрішніх перевезень використовують першокласні автомагістралі. За кількістю автошляхів Італія поступається в Західній Європі тільки Німеччині. Більшість автомагістралей розташована вздовж залізниць, найпотужнішою з них 6 «Автострада Сонця» (Мілан - Рим - Неаполь). Значення залізниць дещо змен­шилось через розширення автострад, яких найбільше на півночі. Останніми деся­тиліттями велику роль почали відігравати трубопроводи, в тому числі трансконти­нентальні. Нафтопроводи з Алжиру й Тунісу пролягають по дну Середземного мо­ря, далі через Сицилію і Апеннінський півострів за межі Італії.

Зовнішньоекономічні зв'язки. У міжнародному поділі праці країна виступає як постачальник на світовий ринок продукції машинобудування (42 % експорту), легкої промисловості (текстиль, взуття, одяг), сільськогосподарської продукції (ци­трусові, овочі, вина, фрукти). В господарство Італії надходять інвестиції зі США та західноєвропейських країн.

Головними торговельними партнерами Італії є європейські країни (45 % зов­нішньоторговельного обороту), США і Японія. До 35 % зовнішньоторговельних опе­рацій припадає на нафтогазоносні країни Близького Сходу і країни Латинської Америки. Значні прибутки Італія одержує від туризму (6 млрд доларів щорічно).

Внутрішні відмінності. За особливостями економічного розвитку в Італії Виділяють 3 економічні райони: Південь, Центр, Північ.

Південний район
має виражену спеціалізацію зі значним переважанням рос­линництва (80 % сільськогосподарської продукції). Безробіття, велика релігійність населення породжує тут складні соціальні проблеми. Промисловість розміщена дисперсне, найбільший промисловий центр - Неаполь. Тут розвинуте машинобуду­вання, чорна металургія, нафтохімія, легка і харчова промисловість. Традиційна галузь району — туризм. Острови Капрі і Іск'я — міжнародні курорти.

У Центральному районі
зосереджені підприємства машинобудування, чорної металургії, хімії, хоча галузями спеціалізації є меблева, фарфоро-керамічна, текстильна, взуттєва, швейна промисловість. У сільському господарстві розвивають­ся овочівництво та садівництво. Тут розташовані Рим і Флоренція - важливі ту­ристські центри.

Північний район -
найрозвинутіший у країні. Тут зосереджене точне машинобу­дування, тонка хімія, текстильна і швейна промисловість, високоорганізоване сільське господарство (тваринництво, виноградарство). Головним промисловим центром е Мілан, рівень розвитку промислових і торговельно-фінансових функцій яко­го вищий, ніж у столиці. Великим промисловим центром є Турин, в якому знахо­дяться відомі в світі заводи «ФІАТ». Генуя - великий порт району і країни.

Східна частина району - індустріально-аграрна. Тут у промисловості перева­жають трудомісткі галузі, розвинуте машинобудування. У сільському госпо­дарстві провідну роль відіграє м'ясо-молочне тваринництво. Головні центри - Beнеція, Болонья.

Територіальна структура господарства Італії