Гігієна лікувально-гігієнічниї закладів Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інф

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна лікувально-гігієнічниї закладів. Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій
Гігієна лікувально-гігієнічниї закладів. Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Головна мета діяльності медичних працівників - повне І швид­ке відновлення здоров'я пацієнтів. Проте не менш важливим є ство­рення сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профі­лактичних закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної, біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворю­вань, які викликані лікарняними факторами, появу нових страж­дань, збільшення тривалості перебування хворих у стаціонарі, по­гіршення перебігу хвороби, додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5-7 % хворих і у 25 % випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не тільки хворі, але І самі співробітники медичних закладів. Відомо, що "хворобу легше попе­редити, аніж лікувати". Відповідно, заклади охорони здоров'я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагаєне лише великих матеріальних затрат, пов'язаних з будівництвом, придбанням обладнання та засобів дезінфекції, а також професій­ної підготовки медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про взаємозв'язок способу поведінки, правильного харчування і стану здоров'я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому перенос­никами можуть бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тва­рини (комахи, гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, про­дукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосе­реднього контакту; пероральне інфікування можливе через забруд­нені предмети, аліментарним шляхом або через лікарські засоби; інфікування шкіри - переважно під час уколів, порізів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування — з пилом або краплинне; є ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам'ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції. Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих, персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаб­лені захисні функції верхніх дихальних шляхів, а також новонарод­жені й хворі з трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзо­генні автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природно­го імунітету організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами, які за відповідних умов місяцями або навіть ро­ками знаходяться на шкірі, слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимика­чах, дверних ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах, губках, шматках мила, приладах для гоління і продук­тах харчування. Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу. Розсадниками "вологих" штамів мікроор­ганізмів слід вважати водозмивн раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів штучного дихання та кон­диціонери.

До суттєвих факторів збільшення ризику розвитку госпіталь­ної інфекції відносять: тривалість операції, забрудненість рани, дов­жину розрізу, застосування дренажів, похилий вік хворих, тривалість госпіталізації до операції, використання антибіотиків, наявність у хворих цукрового діабету, злоякісних новоутворень тощо.

Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій велике зна­чення має дотримання медичним персоналом правил особистої гігієни. Працівники лікарні зобов'язані проходити медичний огляд. У подальшому працівники харчоблоку і молодший персонал, який безпосередньо обслуговує хворих, щомісячно проходять медогляд, а один раз на півроку - обстеження на бацилоносійство кишкових інфекцій і дифтерії, раз на рік - флюорографію.

Співробітники, які хворіють на небезпечні для стаціонарних пацієнтів хворобами, до роботи не допускаються. З цією метою весь медичний персонал проходить рентгенологічне обстеження на ту­беркульоз, венеричні й шкірні хвороби.

Щоденно, прийшовши на роботу, медичні працівники зобов'я­зані зняти в гардеробі верхній одяг, старанно вимити руки з милом, після чого надіти спецодяг (халат, косинку, респіратор або 3-4 ша­рову марлеву пов'язку на рот і ніс тощо). Спецодяг повинен бути бездоганно чистим, випрасуваним, необхідного розміру.

Боротьба з внутрішньолікарняними інфекціями являє собою складний та трудомісткий процес, насамперед тому, що збу

дники, як правило, достатньо широко циркулюють у внутрішньолікарняному середовищі, мають високу стійкість до зовнішнього впливу та різноманітні механізми передачі.

Існують неспецифічні та специфічні методи профілактики внутрішньолікарняних Інфекцій. До неспецифічних відносять архі­тектурно-планувальні заходи, які попереджують розповсюдження внутрішньолікарняних інфекцій шляхом ізоляції палатних секцій,операційних блоків і передбачають ізоляцію хворих у палатах, яка може бути суворою, стандартною та попереджувальною.

Сувора ізоляція передбачає використання окремих палат, за­лишати які хворим суворо заборонено. При такій системі потрібні захисні халати, гумові рукавиці, дихальні маски з фільтром, руки обов'язково дезінфікують перед виходом з палати.

Стандартна ізоляція також передбачає використання окремих палат, з яких хворим виходити заборонено, проте її запровадження потрібне лише при аерогенній Інфекції. Захисні халати у цьому випадку застосовують тільки під час безпосереднього контакту з пацієнтом. Рот І ніс захищати не обов'язково (за винятком осіб з підвищеною схильністю до інфекцій, які використовують дихальну маску з фільтром). Не потрібні й гумові рукавиці, крім тих випад­ків, коли доводиться контактувати з інфікованими поверхнями тіла.

Нарешті, попереджувальна ізоляція передбачає використання-окремих палат, з яких хворим заборонено виходити, причому за­хисний халат або пластмасовий фартух персонал одягає при вході в палату. Необхідно захищати рот і ніс, дезінфікувати руки при вході в палату.

Ефективність санітарно-гігієнічних заходів забезпечується ви­конанням всіх необхідних гігієнічних вимог, санітарної культури хворих І персоналу. Натомість відсутність профілактичної спрямо­ваності в ході організації роботи стаціонару призводить до втрати пильності щодо необхідності старанного і педантичного виконання інструкцій із забезпечення асептичних умов лікувального процесу.

Після обслуговування інфекційних хворих, проведення медич­них маніпуляцій, відвідування убиралень персонал повинен старан­но помити руки гарячою водою з милом, а якщо необхідно — обробити їх дезінфікуючим розчином (0,2 % освітлений розчин хлорного вапна, 1 % розчин хлораміну тощо). Потрібно, щоб у співробітників пос­тійно був охайний вигляд, підрізані нігті, щоб медичний персонал завжди був взірцем для хворих у дотриманні правил особистої гігієни. Технічний персонал, зайнятий прибиранням приміщень, не можна допускати до роботи на кухні та роздавання їжі.

У кожній лікарні персонал після роботи повинен мати мож­ливість прийняти душ пропускного типу. Важливе значення у справіпрофілактики внутрішньолікарняних інфекцій має дезінфекція, що являє собою комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників інфекційних захворювань.

За часом проведення виділяють поточну та заключну дезінфек­цію. Поточна передбачає знезаражування виділень хворих, спеці­альне прання білизни, миття посуду та прибирання приміщень у ході проведення лікування. Заключну дезінфекцію проводять після того, як хворого виписали з лікарні.

За технологічними особливостями виділяють фізичну та хімічну дезінфекцію. Фізична передбачає застосування вогню, жару, гарячого сухого повітря, гарячої води, водяної пари, сонячного світла, ультра­фіолетових променів, низької температури, ультразвуку тощо. Хімічна дезінфекція зумовлює використання хлоровмісних дезінфектантів (хлорного вапна, хлораміну, сульфохлорантину, хлорцину, хлоргік-сидину тощо) та дезінфектантів, які не містять хлор (ніртану, амфолану, лізолу, формаліну, формальдегіду, препаратів водню тощо).

З метою оцінки ступеня повноти проведення заходів щодо бо­ротьби з внутрішньолікарняними інфекціями працівники санепідстанцій виконують дослідження на бактеріальне забруднення, окиснення і вміст діоксиду вуглецю, стерильність хірургічних інстру­ментів і перев'язувального матеріалу, дослідження змивів з рук персоналу і хворих, з одягу, меблів, препаратів постійного вжитку на наявність та ступінь забруднення кишковою паличкою та інши­ми мікроорганізмами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.