Й ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ
План
1. Зародження економіко-географічних ідей.
2. Розвиток економіко-географічних уявлень у Росії в XVIII столітті.
3. Формування нової економічної географіі в першій половині XIX століітя.
4. Основні напрямки розвитку економіко-географічних ідей у другій половині XIX століття — на початку XX століття.
5. Світова соціально-економічна географія в XX столітті: етапи й напрямки до- сліджень.
1. Зародження економіко-географічних ідей
Становлення соціально-економічпої географії (СЕГ) зумовлене прогресом продуктивних сил людства й породжене потребами в конкретних знаннях про населення, його господарську діяльність, природні ресурси, їхнє використання в тих чи інших країнах і регіонах. Історію СЕГ слід розглядати в загальному «потоці» поступового нагромадження й формування географічних знань.
Перші «паростки» СЕГ, деякі її елементи відзначаються вже в античну епоху в стародавніх рабовласницьких державах.
Один із визначних географів давнини — Страбон (6-1/63 р. до н. е. — 23/24 р. н. е.) у своїй знаменитій «Географії» викладає оригінальні думки щодо розділення країни на частини за «природними поділами».
' Бпоха середньовіччя відрізняється загальним занепадом науки, коли скономіко-географічні ідеї майже зовсім «гаснуть», тому що поділ праці виражений досить слабко. Але п той же час, у 1333 р. з'являється праця італійця Неголотті «Практика торгівлі» (це праця з географічної літератури — так називаної комерційної географії). «Практика торгівлі» містила відомості про якість і технологію виготовлення найважливіших товарів, про одиниці ваги й міри, грошових одиниць країн, опис мит і транспортних витрат, а також караванного шляху від Азовського моря в Китай. Таким чином, у XIII ст. виникає деяка «кількість» опису держав, що можна вважати «початком» економічної географії.
Становлення цієї науки припадає на початковий період капіталістичної епохи (XVI ст.), що обумовлене:
1) великими географічними відкриттями;
2)розвитком промисловості в ряді європейських країн, що привело до розширення торгівлі.
«Кількісний опис.» окремих країн у цей період одержав назву статистики (від лат. status — стан). Згодом цей напрямок збагатився англійською «політичною арифметикою» і започаткував сучасну статистику.
Яскравим прикладом такого напрямку е «Опис Нідерландів» Людовіко Гвіччардіпі (1521-1589), що витримав 35 видань на сімох мовах. Ця праця складалася Із двох частин: за сучасною термінологією галузевої й районної. Дослідники оцінюють цю книгу як перший економіко-географічний твір.
Пройшло менше ста років, і друком вийшла перша теоретична праця а географії. що стосувалася становлення СЕГ. Це книга талановитого географа Бернхарда Варені уса (Варяна) (1622-1650) «Генеральна географія».
В. Вареніус систематизував дані щодо загальної фізичної природи земної кулі, виділивши загальні закономірності, зробив оригінальну класифікацію розділів гео графічної науки.
У розділі країнознавства Вареніус вичленував три «позиції», що аналізують «властивості» країни:
«земні» — географічне положення країни. її кордони, розміри, рельєф, ви- добуток руд. води, ґрунти, рослинний і тваринний світ;
«небесні» — широта місця й висота сонця, тривалість сезонів року, кліма- тична зональність, метеорологічні й астрологічні явища:
«людські» — склад населення, особливості його життя, доходи, освіта, ре- месло, торгівля, політичний устрій, міста.
Природні й соціальні явища на цьому етапі становлення СЕГ повсюдно вивча- лися ізольовано. Так, якщо Вареніус науково забезпечував природну сторону жва- вої морської торгівлі, що розгорнулася п XVII ст.. то ГІетті — економічиу. Аиглій» ський учений, «батько політичної економії» Вільям Петті (1623-1687) дав аналіз вигоди територіального поділу праці в результаті розвитку морської торгівлі. Він увів поняття «продуктивні працівники», вважав, що численне населення ба- гатство, й нечисленне — це бідність.
Розвиток економіко-географічних уявлень у Росії в XVIII столітті
f Першим.у Росії зробив спробу поєднати загальгеографічні пауки й статистику в одне ціле Іван Кнриловнч Кирилов (1689-1737) — найвидатпішнй російський географ початку XVII ст., представник епохи иетровських перетворень. Йому на- лежить перший систематичний опис Росії з досить новпим зведенням наявних у першій чверті XVIII ст. статистичних, економічних і географічних даних. Цю працю — «Квітучий стан Всеросійської держави...» (1831) - часто пазивають пер- шим російським економіко-геогрофічним описом. Багато років Кирилов керував картографічними роботами в країні. Він підготував перший атлас Росії. Ідеї й про- позиції Кирилова були розвинені В. Н. 'Гатищевим і М. В. Ломоносовим.
Василь Микитович Татищеп (1686 1760), видатний вчений і державний діяч Росії, запропонував, зокрема, оригінальну класифікацію галузевої географії. Він виділяв математичну (нинішню геодезію, картографію), фізичну, політичну (по суті економічну) географію. До об'єктів останньої він відносив:
а) мережу населених пунктів:
б) населення як продуктивну силу;
в) місцевості, що розвивають ті чи інші галузі господарства;
г) економічний результат виробництва;
д) зміну цих об'єктів у часі.
Ученнй-енцнклонедист Михайло Васильович Ломоносов (1711 -1765), очолив- ши в 1758 р. Географічний департамент Петербурзької Академії наук, доклав ба- гато зусиль для організації географічних досліджень Росії й узагальнення отри- маних відомостей.
Формування нової економічної географії в першій половині XIX століття
Цей найважливіший для розвитку економічної географії в Росії етап відзначе- ний першими спробами економічного районування.
Особливої уваги заслуговує діяльність Костянтина Івановича Арсеньєва (1789- 1865), одного з перших учених в галузі російської економічної географії, що багато зробили для розвитку її районного напрямку. Основна його робота — «Окреслен- ня статистики Російської держави» — досвід економічного районування Росії за сукупністю природних і господарських ознак.
Принципово важливі положення теорії технологічного районування були сфор- мульовані в 1847 р. російським поетом і публіцистом Миколою Платоновичем Огарьовнм (1813-1877):
1) район — це реально існуючий об'єкт, а не проста «гра розуму»;
2) райони слід розглядати о їхній динаміці — з погляду не тільки минулого, сьогодення, але й майбутнього;
3) економічно районування має спиратися на закони політичної економії, тому що процес районування — об'єктивний процес громадського життя.
Основні напрямки розвитку економіко-географічних ідей у другій половині XIX століття — на початку XX століття
<
З його думками переі-укуються ідеї й науково-практичні розробки видатно- го російського вченого-иатурилістп Олександра Івановича Восйкова (1842-1916). Вивчення виливу людської праці на природу, перетворення її людською діяльніс- тю — одна з головних сфер його наукових інтересів.
На думку Фрідріха Ратцеля (1844-1904), професора Лейпціґського університе- ту, автори праць «Земля й життя», «Антропогеографія», «Політична географія», «Народознавство», ключовим елементом ізографії є країнознавство, у якому здій- снюється синтез природничо-наукового й соціально-історнчного напрямків у роз- витку географічної науки. У своїх працях Ратцель намагався намалювати загальну картину розселення людського суспільства по земній поверхні й розвитку культу- ри у зв'язку з географічними умовами.
Економічний напрямок у географії продовжив статистичну лінію попередніх періодів історії географічного знання. Наприкінці XIX ст. воно було представле- не німецьким ученим В. Готцсм, що ввів у вжиток термін «економічна географія» (з 1882 p.), англійським географом Дж. Чісхолмом. російським економістом і еко- иомом-географом В. Е. Деиом — першим професором, що почав читати курс еко- номічної географії під її сучасною назвою.
• Економічний напрямок в економічній географії одержав розвиток і в російській географії, особливо в працях великого російського вченого Петра Петровича Семе- нова-Тян-Шанського (1827-1914). Особливу увагу слід звернути на варіант райо- нування Росії, розроблений ученим (1880 p.). Економічне районування зроблене за сукупністю економічних ознак, з урахуванням природних умов і ресурсів. (Ціка- во, що сітка районів Держплану РРФСР 20-х років XX ст. в основному збігалася із сіткою районів Семенова-Тнн-ИІвнського).
Економіко-гсографічні проблеми відбито в працях знаменитого хіміка Дмитра Івановича Менделєєва (1834-1907). Його особлнио цікавили питання господарської оцінки природних ресурсів і географічного положення різпих частин Росії, вста- новлення системи показників економічного району, економічний аналіз демогра- фічних показників.
З ім'ям М. М. Баранського пов'язані польові дослідження радянських еко- номів-географів. Але найголовнішою заслугою його с зміциеппя районного на- прямку економічної географії. У районному напрямку на перший план має ви- йти аналіз зв'язків явищ виробничих, природних, трудових, матеріально-тех- нічних, які утворюють базу для комплексного розвитку кожного району й усієї системи районів.
Іншим основоположником радянської економічної географії став Микола Ми- колайович Колосовський (1891-1954) — один із розробників районів Дсржплану й першого п'ятирічиого плану. Ученому належить концепція територіально-вироб- ннчого комплексу (ТВК). Суть її полягає в раціональній організації господарства з урахуванням географічного положення, використання природних ресурсів і со- ціально-економічного потенціалу.
Серед окремих галузей економічної й соціальної географії, що одержали значний розвиток у СРСР, слід відзначити географію населення, у якій працями М. М. Ба- ранського, P. М. Кабо, Г. М. Лапко було сформоване уявлення про опорний кар- кас розселення.
5. Світова соціально-економічна географія в XX столітті: етапи й напрямки досліджень
XX століття для соціально-економічної географії почалося фактично після Першої світової війни. 20-30-і роки характеризуються пошуками просторових закономірностей у розміщенні виробничих сил і розселенні населення. Цей на- прямок пов'язаний з іменами вчених Вильтера Крясталлера (1893-1969) і Ав- гус»и Леша* (1906 1945), які займалися питаннями географії населення й неви- робничої сфери, зробили спробу виявити закономірності розміщення населен- ня, населених пунктів, установили певні ієрархічні щаблі в ньому розміщенні.
Істотними особливостями відзначався етап Другої світової війни, що для про- відних країн Заходу й Радянського Союзу характеризується нагромадженням до- свіду иійськово-географічних досліджень на основі співробітництва представників різних наукових дисциплін.
Наступний великий етап у розвитку соціально-економічної географії — із се- редини 40-х до початку 70-х років. Для нього характерні такі процеси, як «кіль- кісна революція», що розвивалася під впливом загальних успіхів науково-техніч- ного прогресу, формування й розвиток регіональної концепції, активні розробки принципів просторової організації й просторового аналізу. «Кількісна революція» у географії розгорнулася в період із середини 50-х до початку 70-х років завдя- ки працям американських економіко-географів Б. Беррі. У. Бунте. В. Гаррнсона, англійських учених П. Хаггста, Д. Харнея, Р. Дж. Чорні. Суть цього процесу ві- дображається в так званій математичній географії, тобто в широкому застосуван- ні математичних підходів і статистичних методів у географічних дослідженнях із використанням комп'ютерного програмування.
Останні десятиліття XX ст. — початок XXI ст. характеризуються складни- ми, часто суперечливими процесами в розвитку географічної науки в цілому й со- ціально-скономічній географії зокрема. По-перше, географія висувається на одно із провідних місць серед галузей знання з вивчення питань природокористування, глобальних і регіональних проблем взаємодії суспільства й природи, удоскона- лення територіальної структури господарства й розселення населення. По-друге, зростає прагнення до поглиблення міжнародного співробітництва географів, тому що підвшцустігся їхня відповідальність за вирішення глобальних проблем людства. У значній мірі це визначається розвитком інтернаціоналізації всіх сфер життя міжнародного співтовариства, необхідністю географічного обгрунтування еконо- мічних основ регіональної інтеграції, формування нових ринків збуту й активних змін у процесі міжнародного поділу праці, залученням до господарського обороту нових територій, глибокими соціально-економічними й політичними перетворен- нями в постсоціалістичних країнах.
У цілому в сімействі географічних наук у цей час лідирують не природознавчі, а «людські», суспільно-географічні науки, що обумовлене підвищеним інтересом до соціально- і гумвнітарно-географічних проблем, конкретної людини, способу і якості її життя. Прикладом може бути так звана поведінкова географія — ши- рокий спектр праць про особисті; сприйняття людиною навколишнього світу й про- сторову поведінку людей.
Швидко розширюється коло соціально-географічних досліджень, що містить питання географії безробіття, міської злочинності, географії освіти й спорту, гео- графії менеджменту тощо.
Вплив сучасного етапу науково-технічної революції' спричинив появу таких но- вих сфер дослідження, як географія атомної енергетики, географія комунікаційних мереж і телекомунікапій, географія високих технологій тощо.
Слід відзначити розширення сфери діяльності соціально-економічної географії за рахунок розвитку иолітико-географічннх досліджень різного роду, впровадження геополітнчннх ідей у світову географічну науку, у діяльність владних структур і повсякденну свідомість.