Галузева структура металургії

Г
алузева структура металлургії.

Роль і значення металургійного комплексу визначається тим, що він випускає метал для машинобудування і є фундаментом інших галузей.

Основні стадії виробничого процесу:

Видобуток сировини
-
її збагачення
-
виплавка металів і прокатне виробництво.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної ме­талургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 фе­росплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв'язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити вироб­ництво металу. Це такі:

¨видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та Інших руд;

¨виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

¨виробництво електроферосплавів;

¨повторна переробка чорних металів;

¨коксування кам'яного вугілля;

¨видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків; випуск металевих конструкцій тощо.

Усі галузі металургії мають подібну технологію переробки сировини.

Два способи виплавки металів:

1. електротермічний (чорна металургія);

2. електрохімічний (кольорова металургія).

- Чорна металургія сформувалась в районах залягання палива і сировини.

- За рівнем концентрації виробництва чорних метлів Україна випереджує розвинені кап.країни.

Майже 98% чавуну і сталі виплавляється на підприємства з річною потужністю 1 млн. т.

- Основою розвитку чорної металургії є потужна залізорудна промисловість.

1) Криворізький – 78% усіх запасів залізних руд (вміст заліза – 50-67% і залізних кварцитів із вмістом заліза 28-35%. Такі руди потребують збагачення (комбінати – Південний, Північний, Центральний).

Після збагачення сира руда перетворюється на концентрат з вмістом заліза до 62 ?

Концентрат надходить на агломераційні фабрики, а звідти у вигляді агломерату на металургійні комбінати.

2) Марганцеворудною базою чорної металургії є Придніпровський марганцеворудний басейн (Нікопольський р-н).

2/3 марганцевої руди видобувається відкритим способом.

На збагачувальних фабриках вміст марганцю в руді доводять до 50-60% і відправляють на металургійні заводи.

3) У Донецькому і Придніпровському районах розвинена коксохімічна промисловість, яка забезпечує металургійні заводи бездимним паливом – коксом.

Розміщення коксохімії приурочене до районів залягання коксівного вугілля (Донбас), до центрів металургійного виробництва (Придніпров’я, Приазов’я).

4) Складовою частиною металургійного комплексу є видобування флюсів і вогнетривких глин – нерудної сировини
.

Залягання високоякісних флюсових вапняків є у Донецькій і Дніпропетровській областях.

Флюси – Крим.

Флюси використовують для виплавлення чавуну і вилучення шкідливих сполук і залізної руди, а вогнетривкі глини і кварцові піски – для виробництва вогнетривів.

Групу металургійних заводів, які використовують загальні поклади руди або паливні ресурси і забезпечують основні потреби господарства в металі називають основною металургійною базою.

Три металургійні бази:

Придніпровська;

Донецька;

Приазовська.

Найбільшний завод - у Запоріжжі.

СИРОВИННА БАЗА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкруп­ніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам'яновугільний, з коксівними марка­ми вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський мар­ганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу — Горлівки (по прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до Павлограда (Дніпропетровська обл.), — близь­ко 150 км. Між зазначеними басейнами пролягає потужне джере­ло водопостачання — р. Дніпро.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енер­гетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порів­няно невеликій території немає в жодній країні світу.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Кри­ворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченсь­ким родовищами.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніп­ропетровської області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на 100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобу­вають відкритим способом (кар'єрним), їх запаси оцінюють у 30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басей­ну становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами нале­жить до найбільших у світі.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на терито­рії Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузь­кою смугою простягнулась з півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, середня частина те­риторії перетинається залізницею Полтава—Кременчук. Розвіда­ні запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвіду­вальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим спосо­бом почалася з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об'єднує декілька родовищ. Він розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на терито­рії Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузь­кою смугою простягнулась з півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, середня частина те­риторії перетинається залізницею Полтава—Кременчук. Розвіда­ні запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвіду­вальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим спосо­бом почалася з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об'єднує декілька родовищ. Він розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4 млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько 600 млн. т. Решта запасів руд має переваж­но вміст заліза 46—48%. В перспективі у районі збільшиться ви­користання значних запасів залізистих кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим спо­собом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому.

Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської облас­ті. Всі основні родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії України в хромі задоволь­няються поки що за рахунок його імпорту.

Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кіль­кості товарної руди значного розвитку набула гірничорудна про­мисловість. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і відкритим способом.

У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв'язку з інтенсивним використанням пластів багатих руд, розташова­них близько до поверхні, їх запаси на цих горизонтах значно ско­ротилися і виникла потреба різкого збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від 500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант», «Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.

Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами розвивається відкритий спосіб (кар'єрний). Відкритий спосіб має величезні перспективи, оскільки він забезпечує широ­ке використання великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумо­вив створення потужних гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар'єри. Перші виробляють з бідної руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.

На території Криворізького басейну діє більше двох десятків 1 крупних шахт і кар'єрів, працює п'ять ГЗК: Північний, Цент­ральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотуж­ніший серед них — Південний.

До гірничорудної промисловості України належать також Кре­менчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також руд­ники і кар'єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломі­тів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будів­ництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знахо­дяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх знахо­дяться також в районі Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і Ново-Троїцькому ро­довищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В Доне­цькій області також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Часів'ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси доповнюються новими родов

ищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.

Важливе значення для виробництва вогнетривких матеріалів має каолін. Його запаси в Україні перевищують 80% всіх їх запа­сів в СНД. Найважливіші з розвіданих родовищ каоліну знаходя­ться в Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Вінницькій, Полтавській областях.

В Україні на базі крупних запасів нерудної сировини і велико­го попиту на неї з боку чорної металургії значного розвитку на­була промисловість по виробництву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для печей, магнезитових, хромомаг­незитових виробів та ін.) і флюсів. Вона представлена 13 основ­ними спеціалізованими підприємствами.

В Донецькій області розташована переважна більшість підпри­ємств цієї галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової про­дукції. До найбільших з них відносяться Часів'ярський і Велико-Анадольський заводи вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсо­доломітний комбінат, Красногорівський і Кіндратівський дінасо-ві заводи, Микитівський доломітний завод, Артемівський комбі­нат вогнетривів.

До цієї групи підприємств належать також Запорізький завод вогнетривких матеріалів і Приазовське рудоуправління (Запорі­зька обл.), Ватутінський комбінат вогнетривких матеріалів (Чер­каська обл.), Христофорівський завод вогнетривких блоків і бе­тонів (Дніпропетровська обл.).

Найбільшими металургійними комбінатами України, потуж­ність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив на­рощування потужностей трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в Західну Європу. В зв'язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діамет­ра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопро­катних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокат­них і Макіївському труболиварному заводах..

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорі­зьким, Нікопольським і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних про­мислових, транспортних і невиробничих об'єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових пе­реходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого ма­шинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до вели­кого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

З метою максимального наближення до бази палива будували­ся заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв'язків і з орієнтацією на крупне дже­рело водопостачання — р. Дніпро. На шляхах між джерелами ру­ди і палива виник також крупний металургійний центр — Маріу­поль. Із встановленням залізничного зв'язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у домен­ному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплав­ку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транс­портування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі .( На першому етапі розвитку металургії на виплавку однієї тонни чавуну витрачалось кок­су більше, ніж руди. Пізніше кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення ме­талургійних заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на віддалені металургійні заводи.)

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запо­різькій областях, де сформувався один з найбільших металургій­них районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділя­ються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донець­кий і Приазовський.

Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дні­пропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську — три металургійних, трубопро­катний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Но­вомосковську — трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбіна­тів, понад 15 шахт, об'єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі — металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольсь­кий, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцево­рудного басейну з підприємствами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру.

Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний під­район по виробництву коксу і чавуну. На його території сформу­валися три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.

Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакіївський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохім­заводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.).

На півночі Донецької області знаходиться невеликий Прито­рецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксо­хімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вог­нетривів. Поблизу цих заводів знаходяться крупні центри видо­бутку сировини і виробництва вогнетривких матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.

На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м. Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами — «Азовсталь» та ім. Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського півострова, де знаходиться залізо­рудний район і Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, та не­величкий, частково відбудований після війни металургійний за­вод ім. Войкова. Зв'язок між цими частинами підрайону здійсню­ється морським транспортом по Азовському морю.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу. Вартість екс­портної продукції чорної металургії України становила в окремі роки понад 3 млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

Основними економічними умовами розвитку та розміщення металургії є:

потреби країни в металі, наявність його споживача;

наявність кваліфікованих кадрів;

наявність транспортних шляхів;

науково-технічний прогрес.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв'язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу, її продук­ція є основою розвитку будівництва, усіх видів транс­порту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною техні­кою сільського господарства.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі праці країн СНД. У складі колишньо­го Радянського Союзу Україна давала в 1989—1990 pp. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руди, 45% виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33% сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній економіці України. За даними 1997 р. на її частку припадало 23,2% вартості продукції основних галузей промисло­вості країни.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В мета­лургії значно розвинуте комбінування виробництва. На її відхо­дах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потуж­ність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвер­терів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рен­табельність знизилася до 4—5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів.

Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з пов­ним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологіч­них циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного мета­лургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

• історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходя­чи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потуж­ність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в більш пізніший час ви­являлась відсутність резервних територій, зони санітарних роз­ривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв'язків тощо;

• економічними — орієнтація заводу на старі, близько роз­ташовані джерела палива і сировини змінилася в зв'язку з їх ви­снаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, то­му завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;

• екологічними — в крупних машинобудівних районах і цент­рах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруд­нюють природне середовище, з екологічних міркувань краще ма­ти поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.