Гігієна праці медичних працівників

Проте найдоцільнішим слід вважати застосування зміша­них тканин (наприклад, лавсан у суміші з вовною), яким при­таманні поліпшені сорбційні властивості, знижена електризованість, висока паропровідність і низька теплопровідність, вони поєднані з добрими експлуатаційними властивостями і зовнішнім виглядом.

Головне функціональне призначення верхнього одягу (третій шар одягу) — захист від холоду, вітру, несприятливих погодних умов тощо. Тканина для верхнього одягу повинна мати низьку теплопровідність, велику вітростійкість, вологонепро-никність, низьку гігроскопічність та стійкість до витирання. Цим вимогам найбільше відповідає натуральне хутро. Однак доцільно використовувати і комбінації різних тканин (наприк­лад, поєднувати верхній, вологозахисний, шар із синтетично­го та натурального хутра або вовни, що їх використовують для виготовлення пальт, курток, плащів).

Останніми роками широкого застосування набуває анти­мікробна (бактерицидна) білизна. Як бактерицидні засоби в ній можуть застосовуватися препарати нітрофуранового ряду, гексахлорофен, іони міді, срібла та ін.

Деякі додаткові вимоги ставлять до дитячого одягу.

Унаслідок менш досконалого механізму терморегуляції, знач­но більшого, ніж у дорослих, питомого співвідношення величи­ни поверхні тіла та одиниці його маси, більш інтенсивного пе­риферичного кровообігу, діти швидше охолоджуються в холодну пору року і перегріваються в літню. Тому їхній одяг повинен мати більш високі теплоізоляційні властивості взимку і сприя­ти тепловіддачі влітку. При цьому дуже важливо, щоб одяг був вільним, проте не громіздким, не перешкоджав рухам, не спри­чиняв зрушень у кістково-м'язових сполучних тканинах. У ньо­му має бути якомога менше рубців та грубих швів.

Різні природно-кліматичні умови визначають особливості гігієнічних вимог до одягу для населення. У суворих кліматич­них умовах особлива увага приділяється забезпеченню висо­ких теплозахисних і вітрозахисних властивостей одягу. Для цього широко застосовуються неткані утеплювачі із синте­тичного волокна, різні синтетичні тканини та їх суміші з нату­ральними.

Основними вимогами до одягу в умовах жаркого клімату є високі повітропроникність та гігроскопічність, низька тепло­провідність, вільний покрій, переважно світлі тони. Найбільш придатні для такого одягу натуральні тканини (бавовна, льон, вовна).

Крім повсякденного побутового одягу, широко використо­вуються спеціальні види одягу, що їх застосовують для індиві­дуального захисту під час роботи в умовах дискомфортного мікроклімату, впливу несприятливих чинників виробничого середовища тощо. Для цього створено численні набори комп­лектів одягу для працівників різних професій (механізаторів сільського господарства, гірників, мисливців і оленеводів, аві­аторів, нафтовиків, будівельників, лісорозробників, працівників хімічної і атомної промисловості та ін.).

Основним функціональним призначенням численних різно­видів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження або перегрівання, забруд­нення, укусів комах, тварин, а також впливу інших несприят­ливих фізичних, хімічних і біологічних чинників.

За призначенням розрізняють побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове та ін.), спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове та лікувальне (ортопедичне та ін.) взуття. У поєднанні з одягом взуття є важливим атрибутом нашого туалету, воно має велике естетичне значення, відбива­ючи культуру, виховання та національні традиції і формуючи зовнішній вигляд людини.

Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:

• Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору та його добру вентиляцію.

• Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопоста­чання, ріст і формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною куль­турою і під час виконання трудових операцій.

• Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів.

• Не виділяти у внутрішньовзуттєвий простір хімічних ре­човин у концентраціях, здатних у реальних умовах експ­луатації мати несприятливий вплив (шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та ін.) на шкіру ступні і організм у цілому.

• Відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особ­ливостям організму.

• Легко чиститися і висушуватися, тривалий час зберігати вихідні форму та гігієнічні властивості.

Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з яко­го воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей та експлуатаційних якостей.

Для виготовлення взуття використовують різні натуральні і штучні матеріали. Багато показників, за якими судять про пере­ваги й недоліки того чи іншого матеріалу і можливості вико­ристання його у взутті різного призначення, збігаються з тими, які характеризували гігієнічні властивості тканин та одягу:

теплопровідність, вологопоглинання, повітропроникність та паропроникність.

Добрі гігієнічні властивості мають матеріали з натуральної шкіри. Вони еластичні, помірно повітропроникні, мають низь­ку теплопровідність, не виділяють у внутрішньовзуттєвий простір шкідливих хімічних речовин, не подразнюють шкіру. Це дуже важливо, бо навіть у разі помірного фізичного на­вантаження кожна ступня дорослої людини може виділяти від 2 до 5 г поту за годину.

У разі недостатніх повітропроникності та паропроникності взуття різко погіршується мікроклімат взуттєвого простору, піт і продукти його розкладання подразнюють шкіру, сприя­ють виникненню дерматитів, мікозів тощо.

У виробництві різних видів взуття все більшого застосуван­ня набувають синтетичні матеріали (полівінілхлорид, поліаміди, полістирол та ін.), хімічні пластифікатори, стабілізатори, напов­нювачі, пігменти, лаки, пароутворювачі, клеї. Основний їх не­долік — низькі повітропроникність та паропроникність.

Однак синтетичні матеріали широко використовують для виготовлення верху, внутрішніх деталей і облицювання взут­тя. Теплозахисні властивості низу взуття головним чином за­лежать від теплопровідності вихідних матеріалів. Матеріали для підошви з натуральної шкіри і мікропористої гуми мають меншу теплопровідність, ніж синтетичні, і тому забезпечують кращий теплозахист.

Певні гігієнічні переваги як матеріал для підошви має мікро­пориста гума. Її теплопровідність приблизно така, як у нату­ральної шкіри, і, на відміну від останньої, вона практично не змінюється із збільшенням вологості навколишнього середо­вища (коефіцієнт теплопровідності натуральної шкіри під час зволоження підвищується у 2—2,5 разу).

Дя виготовлення верху взуття широко використовують штучні матеріали, покриті захисними пластифікаторами — полівінілхлоридними плівками.

Під впливом механічних, термічних і хімічних чинників із взуттєвих матеріалів у внутрішньовзуттєвий простір можуть виділятися такі шкідливі хімічні компоненти синтетичних ма­теріалів, як фенол, формальдегід, тіурам, стирол, хлоропрен, дивініл тощо. При цьому необхідно враховувати і можливість переходу токсичних речовин в організм через шкіру ступні, цьому може сприяти тривалий контакт взуття з поверхнею ступні, натертості та мікротравми ступні, погана вентиляція, висока вологість і температура внутрішньовзуттєвого просто­ру. Внаслідок впливу на шкіру ступні хімічних речовин, які виділяються з матеріалів взуття, можуть виникати важкі дер­матози та інші несприятливі наслідки для здоров'я. Штучна шкіра, яка використовується у взуттєвому виробництві, і ви­роби з неї мають підлягати спеціальним дослідженням з ме­тою гігієнічної оцінки їх властивостей і профілактики можли­вого шкіроподразливого і резорбтивного впливу.

Більшість синтетичних матеріалів (лавсан, поліуретан та ін.) є добрими утеплювачами для взуття і в деяких випадках за своїми теплозахисними та іншими властивостями наближу­ються до натуральних.

В умовах зовнішньої температури повітря нижіте за 10 °С і вище за 35 °С взуттям із полівінілхлоридних і деяких інших синтетичних матеріалів користуватися не слід, оскільки воно не забезпечує необхідного теплового комфорту. Недопустиме використання для щоденного носіння взуття із лаковим вер­хом — таке взуття не забезпечує повітропроникності та паро-проникності, різко погіршує мікроклімат внутрішньовзуттє-вого простору.

Спортивне взуття можна носити тільки обмежений час, оскільки його низькі повітропроникність і паропроникність сприяють або перегріву, або переохолодженню ступні, збільшу­ють ступінь бактеріального обсіменіння. Із цих самих мірку­вань слід також обмежувати носіння гумового взуття, викори­стовуючи його тільки за несприятливої, дощової погоди або вологого грунту.

Навіть у літній час взуття бажано носити зі шкарпетками, що оберігає від забруднення його внутрішню поверхню, слу­жить засобом профілактики мікробних захворювань і мікозів.

У жарку погоду не слід користуватися панчішно-шкарпет­ковими виробами із синтетичних тканин, які погано поглина­ють вологу і сприяють випаровуванню поту. Під час носіння синтетичних шкарпеток у закритому взутті температура шкіри ступні вища, ніж у разі використання шкарпеток із натураль­них матеріалів.

Визначаючи оптимальну висоту каблука, виходять із того, що найбільш фізіологічним є розміщення ступні і гомілки, коли вони утворюють кут у 120—125°. Для цього необхідно, щоб ви­сота каблука забезпечувала приблизно 1/14 довжину ступні, тобто знаходилась у межах 1—3 см. За такої висоти каблука забезпечується оптимальний розподіл механічного навантаження на кістки ступні, збільшується їх пружна сила, стає легшою хода. Для дитячої ступні характерною анатомо-фізіологічною особливістю є радіальна форма передньої частини, що необхід­но враховувати під час моделювання взуття для дітей і підлітків.