Розвиток науки міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародав­нє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не
була відома розгорнута система колізійних норм. Вона по­чинає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911p. князем Олегом і 944p. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (міс­цевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного при­ватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповни­ли: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне засто­сування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про засто­сування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів від­бувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779—1845, США). У його "Комен­тарях конфліктного права" 1834p. було вжито термін "міжна­родне приватне право",
який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відобра­жає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко за-перечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші тер­міни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють пред­мета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною

пра­ва. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право" як такий, що регулює цивілістичні відносини з "іно­земним елементом".

Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного при­ватного права зробив Альберт Дайсі (1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'я­зати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голлан­дія) вважав, що "власний" національний закон повинен сліду­вати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної дер­жави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права за­ймають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Ні­меччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угор­щина) — щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відпові­дальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної галузі права.

У Росії наприкінці XIX — на початку XX
ст. великою попу­лярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Ма-лишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнарод­ного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богу-славського. Українську
доктрину розвивали В. М. Корецысий, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, пи­тання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідно­сини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.