Конституційне право як наука

Конституційне право кожної країни можна визначити як складову частину правової системи, її галузь. Ця галузь досліджується на рівні спеціальної юридичної науки.

Наука конституційного права є єдиною юридичною галузевою нау­кою, проте предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-пер­ше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі (галузей) конституційного пра­ва, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначаються зако­номірності розвитку самої галузі. До кола питань цієї науки входить також реалізація конституційно-правових норм, її предмет охоплює механізм дії таких норм. Іншими словами, предмет науки конституційного права стано­вить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі і навіть склалася поза сфе­рою юридичної регламентації.

Однак цим не обмежується предмет науки конституційного права. Її проблематика включає розробку тео­ретичних положень, пов'язаних зі змістом відповідної галузі, її основни­ми категоріями і поняттями тощо, Важливим завданням науки консти­туційного права є дослідження питань ефективності конституційно-правового регулювання, аналіз зв'язків у сфері взаємодій правових норм і суспільних відносин. Крім того, перед вітчизняною наукою конституційного права сто­ять завдання виявлення і дослідження тих засобів регулювання, які б відповідали потребам національного державотворення.

Наука конституційного права відрізняється від відповідної галузі своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому і в го­ловному. В системі науки є розділи, яких немає і не може бути в системі галузі, наприклад поняття конституційного права, його предмет, суб'єкти тощо. Ці питання не входять до змісту конституційного права як галузі, проте без них практично не існує сама наука конституційного права. Це не виключає тісного зв'язку між галуззю і наукою, який виявляється в то­му, що розвиток науки супроводжує еволюцію галузі. Потреби суспільно­го і державно-політичного життя спонукають до пошуку рішень у сфері конституційно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. Вод­ночас наука не тільки коментує характер і зміст такого регулювання, а й визначає напрями його розвитку. Багато концепцій, ідей спочатку були сформульовані в теорії і лише з часом реалізовані на практиці.

Формування науки конституційного права за рубежем має свою історію. Характеристики державної влади та її функціонування можна знайти в творах давньогрецьких мислителів. Щоправда вчені тих часів зо­середжувалися на аналізі наявних тоді державних форм, а не на питаннях їх регулювання. До того ж самі державні форми звичайно розглядалися ними лише як підґрунтя для філософських і політичних узагальнень, а не як предмет спеціального дослідження. Перші справжні теоретичні розроб­ки державно-правового характеру з'явилися в XVII—XVIII ст.ст. Як цілісна наука конституційне право сформувалося у другій половині XIX ст. Нині існує багато напрямів і шкіл цієї науки.

Початки вітчизняної науки конституційного права також лежать у минулому. Розвиток ідей національного державотворення сприяв появі конституційних проектів українських мислителів, учених і політиків XVIII—XX
ст.ст. Більшість з них, формуючи теорію державності, досліджувала зарубіжний досвід і нерідко посилалася на нього.

На терені України у складі СРСР питання конституційно-правового

розвитку зарубіжних країн вивчали нечисленні вчені в наукових уста­новах і навчальних закладах, їхні розробки склали частину багажу ра­дянської правової науки і були відповідним чином ідеологічно орієнто­вані. Сьогодні перед наукою конституційного права стоїть завдання об'єктивного, по-справжньому наукового дослідження теорії і практики зарубіжного конституціоналізму.

Наука конституційного права тісно пов'язана з іншими юридични­ми науками — загальнотеоретичною, історичною і галузевими. Теоріядержави і права формулює найбільш загальні положення, на яких грун­туються конституційно-правові дослідження. Історія держави і права про­понує необхідну інформацію і узагальнення. Зв'язок науки консти­туційного права з галузевими юридичними науками більш складний. Кожна галузева наука звичайно охоплює дослідження, присвячені харак­теристиці відповідної галузі за рубежем. Значення науки конституційно­го права полягає передусім у тому, що вона пропонує не тільки інфор­мацію, а й розроблену методологію.

Співвідношення науки конституційного права і політології (політич­ної науки) має свої особливості. Предметом політологічних досліджень є всі без винятку елементи політичної системи, предметом науки консти­туційного права — лише один з них — держава. Політологічні досліджен­ня грунтуються на узагальнених підходах до свого предмета. У цьому во­ни подібні до теоретико-правових. Більшість розділів науки консти­туційного права конкретизована за змістом і має не тільки теоретичний, а й практичний характер. Відрізняється політологія від юридичних наук, зокрема від науки конституційного права, також своїм апаратом науково­го аналізу і пізнання.

Наука конституційного права, як і кожна юридична наука, має свої специфічні методи дослідження.
За умов необхідності вивчення відповідних галузей права великої кількості країн майже універсального значення набу­ває порівняльно-правовий (компаративний) метод.
Використання цього ме­тоду створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного досліджен­ня галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення за­гальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного консти­туціоналізму в цілому.

Важливу роль у вивченні конституційного права відіграють систем­ний і структурно-функціональний методи.
Конституційно-правові інсти­тути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них займає своє місце, і всі вони взаємодіють. Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Вод­ночас на основі цього методу можна дослідити державний механізм як ціле, що, в свою чергу, розширює уявлення про його окремі ланки.

Структурно-функціональний метод також сприяє глибшому вивчен­ню змісту галузі конституційного права та її конкретних інститутів. Відповідна характеристика державних органів розкриває не лише консти­туційні повноваження, а й зміст владної діяльності цих органів, їхні ре­альні функції. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з'ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконав­чої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. В ціло­му структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці.

Згадані методи становлять методологічну основу науки консти­туційного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не об­межується ними.