Організація хірургічної допомоги в україні

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без­коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до­помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за­хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос­тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува­них в Україні оперативних втручань з при­воду хвороб та травм на різних органах.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колиш­нього СРСР. Допомога ця була органі­зована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищо­му. Організація передбачає максималь­не наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної, зокрема, і забезпечується відповідними, насамперед територіаль­ними, медичними установами.

Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну ме­дичну допомогу, кваліфіковану та спе­ціалізовану хірургічну допомогу. Хірур­гічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами.

Первинна невідкладна медична до­помога хворим на гострі хірургічні хво­роби та з травмами здійснюється в ам­булаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікар­нях — у селах, а в містах та в прирівню­ваних до них населених пунктах — ліка­рями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переваж­но спеціалізованими, станцій "Швид­кої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або ос­танні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з го­стрими захворюваннями, які не потре­бують госпіталізації, первинна допомо­га, що подається на цих етапах, фак­тично є кваліфікованою і на них завер­шується. Суть первинної медичної до­помоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером пе­ревищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов'язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі ліка­ря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворо­го в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визна­ченням транспорту, яким хворий по­винен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або ма­шиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направ­ляють. Рідше може бути запрошена авіація — вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабі­нетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення район­них чи міських лікарень, або через стан­цію "Швидкої допомоги" (шляхом ви­клику з останньої машини) — при гост­рих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) — міським чи власним транспортом у разі легких гострих за­хворювань та травм.

У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими повер­хневими травмами та нескладними го­стрими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана­рицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога.

Кваліфікована невідкладна та плано­ва хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворюван­ня черевної порожнини (гострий апен­дицит, защемлена грижа, гострий хо­лецистит, перфоративна виразка шлун­ка та дванадцятипалої кишки, шлунко­ва кровотеча, панкреатит, гостра киш­кова непрохідність тощо) та з травма­ми органів цієї порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворю­ваннями черевної порожнини та деяких інших органів подається в загальнохі-рургічних відділеннях центральних ра­йонних лікарень, міських та обласних, рідко — в районних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втру­чань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та ане­стезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, по­ряд із районними та міськими лікарня­ми, що забезпечують хворих міста ква­ліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями тим хворим, які направля­ються сюди з районних лікарень відпо­відної області.

Бурхливий розвиток хірургії в ос­танні півсторіччя, завдяки якому в організмі людини не залишилось недо­сяжних для рук і скальпеля хірурга органів, зробив практично неможли­вим оволодіння хірургом усім арсена­лом сучасних засобів діагностики хірур­гічних захворювань та досконалою тех­нікою оперативних втручань на всіх органах та ділянках тіла людини.

Це зумовило потребу в диферен­ціації, поділу хірургії (як і інших ши­роких галузей медицини) на окремі дис­ципліни та розділи. Таким чином було започатковано спеціалізацію хірургів у окремих розділах хірургії та виникли спеціалізовані хірургічні установи, що забезпечують хворих спеціалізованою хірургічною допомогою.

Так, з хірургії уже давно виділились у самостійні дисципліни травматологія та ортопедія, онкологія, урологія, ней­рохірургія. Ще раніше стали само­стійними галузями офтальмологія, ото-риноларингологія та стоматол.огія. У повоєнний період хірургія зазнала по­дальшої, ще глибшої диференціації. В окремі дисципліни виділились хірургія легень та бронхів, хірургія стравоходу, кардіохірургія, судинна хірургія, хірур­гія прямої кишки (проктологія), гаст­роентерологія, хірургічна ендокриноло­гія. Процес диференціації хірургії на окремі розділи триває і зараз. Уже існу­ють, наприклад, герніологічні та інші клінічні відділення. В усіх обласних та великих міських лікарнях практично є хірургічні відділення з усіх основних розділів хірургії (торакальне, нейро­хірургічне, хірургічної гастроентеро­логії, щелепно-лицеве, оториноларин­гологічне, офтальмологічне, опікове, судинне чи навіть серцево-судинне та ін.), у яких подається спеціалізована хірургічна допомога хворим мешканцям сіл та міст.

Велику роль у забезпеченні кваліфі­кованою та спеціалізованою допомогою населення відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій Ук­раїни, які діють на базах загальнохірур-гічних відділень міських та обласних ліка­рень університетських міст. Висококваліфіковані кадри хірургів-викладачів (професори, доценти, асистенти) здійснюють великий обсяг спеціалізова­ної допомоги при різних захворюваннях. Багато з цих клінік є міськими центра­ми спеціалізованої хірургічної допомо­ги (хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової зал

ози; хірургії шлунка та кишечнику; хірургічного лікування кро­вотеч; хірургії легень; хірургії ендокрин­них залоз, хірургії прямої та товстої ки­шок, хірургії стравоходу тощо).

Спеціалізовану допомогу громадя­нам України незалежно від місця їх про­живання надають науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є науково-методичними та організацій­ними центрами з розробки та втілення новітніх засобів діагностики, лікуван­ня та профілактики захворювань і травм певних систем, органів чи ділянок. Серед них Київський науково-дослід­ний інститут експериментальної та клінічної хірургії АМН України, Хар­ківський НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, Київський НДІ нейрохірургії ім. А-П.Ромоданова АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН України, Київський НДІ ртори-ноларингології, Київський НДІ ендо­кринології та обміну речовин АМН Ук­раїни, Одеський інститут офтальмології ім. В.П.Філатова, Дніпропетровський НДІ гастроентерології, Київський НДІ гематології та переливання крові, Київ­ський НДІ туберкульозу та легеневої хірургії та ін.

Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканського рівня центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитовидної залози тощо).

У останні два десятиріччя в Україні в містах-мегаполісах та великих промис­лових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) ство­рено спеціалізовані лікарні невідклад­ної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення політравми та ін.), діяльність яких забезпе­чує ефективну спеціалізовану допомо­гу хворим з різними гострими захво­рюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Завдяки ство­ренню лікарень невідкладної допомо­ги, концентрації в них великої кіль­кості хірургів різних фахів (як вузько­го, так і широкого профілю) зменши­лися негативні наслідки вузької спе­ціалізації хірургів.

Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедич­ну допомогу забезпечують травмопункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та облас­них лікарень, такі науково-методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький).

Онкологічну допомогу хворим нада­ють онкологічні міські та обласні дис­пансери та онкоцентри разом із кафед­рами онкології медичних університетів та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Київський радіо-рентгеноонкологічний з його численними багатопрофільними клініками (торакальною, гастроентеро­логічною, гінекологічною, проктоло­гічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо).

Величезну роль у розвитку невід­кладної хірургічної допомоги та в досяг­ненні значних успіхів у цій галузі відігра­ють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" (ці станції склались унаслідок об'єднання станцій "Швидкої та невідкладної служби") та утворення в них спеціалізованих бригад з тих чи тих галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо).

Завдяки цьому медична допомога по­терпілим подається швидко та кваліфі­ковано уже з місця виникнення травми чи захворювання.

Поряд із державною територіальною системою медичної, зокрема хірургіч­ної, допомоги населенню України, підпорядкованою Міністерству охорониздоров’я, в країні існує досить велика мережа відомчих лікарень, підпорядко­ваних різним іншим міністерствам та організаціям: Міністерству соціального забезпечення (Республіканський гос­піталь для інвалідів Великої вітчизня­ної та інших воєн та місцеві госпіталі для інвалідів воєн, госпіталі для дея­ких інших категорій пенсіонерів), Міністерству залізничного та водного транспорту, Міністерству вугільної про­мисловості, Міністерству внутрішніх справ та СБУ, Управлінню лікування та оздоровлення при Кабінеті Міністрів України та багатьом іншим. У цих гос­піталях, лікарнях та медсанчастинах ве­ликих підприємств є хірургічні від­ділення, які подають працівникам цих підприємств та служб широку кваліфі­ковану та спеціалізовану хірургічну до­помогу за рахунок бюджетних коштів цих підприємств та установ. Відомчі лікувальні установи мають як стаціона­ри, так і поліклінічні відділення та хірургічні кабінети в них, а також свої машини "швидкої допомоги".

Завдяки розвитку нових технологій, появі телевідеоапаратури та комп'ю­терів, зокрема лапароскопічних апа­ратів, у останні роки з'явились нові, нетрадиційні форми оперативних хірур­гічних втручань, які здійснюються ен-доскопічно (лапароскопічне видалення деяких органів черевної порожнини при їх хронічних ураженнях — жовчного міху­ра, червоподібного відростка, маткових труб, сегментів кишок тощо, пластич­не закриття черевних гриж та ін.) чи ен-доваскулярно (балонне та лазерне роз­ширення отвору звужених судин коро­нарних артерій та артерій ніг тощо).

Ці види спеціалізованої хірургічної допомоги поки що надаються в науко­во-дослідних інститутах хірургічного профілю та деяких клініках медичних університетів.

Хірургічна допомога, будучи висо­коефективною, поряд із цим є дуже складною і дорогою. Досягнення її ви­сокого рівня в жодній державі світу, навіть найбільш економічно розви­нутій, не може бути забезпечене лише

державним фінансуванням. Значне відставання деяких розділів хірургії в колишньому СРСР (зокрема, транс -плантологіїталапароскопічної), зали­шене в спадок колишнім союзним рес­публікам — теперішнім незалежним державам, у тому числі й Україні, зу­мовлене головним чином дефіцитом коштів через єдине — лише державне і тому недостатнє — джерело фінансу­вання медицини взагалі, у тому числі й хірургії.

Тому зараз у суверенній Україні зі зміною її політичного устрою та рефор­муванням економічних відносин поряд із головним — державним — джерелом фінансування медицини розроблюються та втілюються в життя відповідно до по­станови Кабінету Міністрів країни інші форми фінансування медичної допомо­ги. Насамперед дозволяється медичним установам надавати багато платних хі­рургічних послуг за бажанням та добро­вільною згодою хворих. Це стосується та­кож таких нових за технологією опера­цій, як ендоскопічні (лапароскопічні) втручання на органах черевної порож­нини. Адже для придбання апарату­ри для їх виконання та спеціальної підго­товки хірургів з числа тих, хто уже во­лодіє технікою виконання операцій на цих органах традиційним — відкритим — способом, потрібні великі кошти.

Зараз в Україні відбуваються еко­номічні реформи у зв'язку з законодав­чим (конституційним) закріпленням різних форм власності (державної, при­ватної та колективної). Це торкнеться також і організації системи медичної, зокрема хірургічної, допомоги грома­дянам України. Хоч ще не вироблено остаточної концепції щодо системи організації медичної допомоги, проте значні зміни в цій організації вже на­мічаються і у майбутньому, мабуть, поряд із державною, бюджетною ме­дичною допомогою важливе місце на­лежатиме страховій медицині з оплатою послуг з фонду підприємств, страхових компаній, акціонерних товариств, фондів соціального забезпечення та власних коштів пацієнтів тощо.