Реферат на тему:
Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командирами військових частин.
1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст. 76. Перелік зазначених обов’язків є вичерпним, і суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших обов’язків, а також скасовувати повністю або частково чи доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки. Виконання вказаних обов’язків обмежується іспитовим строком, встановленим судом.
Про поняття потерпілого
див. коментар до ст. 46, а про поняття захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших людей,
—
коментар до ст. 96. Види органів кримінально-виконавчої системи, а також порядок з’явлення засудженого для реєстрації до них, отримання дозволу на виїзд за межі України і повідомлення про зміну місця проживання, роботи або навчання визначені ВТК.
Відповідно до п. п. 2, 3 і 4 ч. 1 ст. 76 засуджений має право без дозволу відповідного органу кримінальне виконавчої системи виїжджати за межі України лише у разі, якщо це не порушує його обов’язків повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання і періодично з’являтися для реєстрації в цей орган.
2. Застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням КК пов’язує із здійсненням контролю за поведінкою таких засуджених з
метою встановлення факту його виправлення. Зміст контролю полягає у встановленні того, чи належно засуджений виконує покладені на нього обов’язки і чи не вчинив він правопорушень.
Суб’єктами такого контролю є: органи виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командири військових частин (у ст. 76 до командирів військових частин слід відносити також і начальників військових установ, в яких проходять службу засуджені військовослужбовці).
Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального зрання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
1. Відповідно до ст. 77 у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може призначити засудженому будь-яке із передбачених ст. 52 покарань, що застосовуються як додаткові, крім конфіскації майна, а неповнолітньому засудженому — і крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (див. ст. 98).
2. Призначення засудженому додаткових покарань у випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням здійснюється на підставах і в порядку, безпосередньо визначених у КК для даних видів покарання.
Так, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції Особливої частини КК (ч. З ст. 53), а щодо неповнолітнього — з урахуванням вимог ст. 99. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене за певних умов і у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ст. 55).
Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу згідно зі ст. 54 може бути призначене лише за тяжкий або особливо тяжкий злочин. Згідно ж з ч. 1 ст. 75 суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням засудженого, якому призначене більш м’яке покарання, ніж позбавлення волі, або покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а згідно зі ст. 12 злочини, за які передбачено покарання
у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років і покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання, є злочинами, відповідно, середньої або невеликої тяжкості. Це означає, що у разі вчинення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину їй може бути призначене вказане додаткове покарання лише у разі, якщо суд відповідно до ст. 69 попередньо визначив за необхідне призначити винному більш м’яке покарання, ніж передбачено законом,
Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням
1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.
2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що . потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.
3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
1. Положення ч. 1 ст. 78 спрямоване на стимулювання засудженого до законослухняної поведінки та виправлення. Якщо протягом іспитового строку засуджений довів своє виправлення, то суд зобов’язаний (саме зобов’язаний, а не може) звільнити засудженого від призначеного йому покарання. КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких випробування вважається успішним, див. коментар до ст. 75.
2. Для направлення засудженого для відбування призначеного покарання під час іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання ним хоча б однієї із двох умов: 1) невиконання покладених на нього обов’язків, визначених у ст. 76, або 2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. У цьому випадку суд зобов’язаний направити засудженого для відбування покарання, призначеного за вироком.
Засуджений підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собою адміністративне стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.
Систематичними слід визнавати правопорушення, у т. ч. різнорідні, вчинені три і більше разів. Адміністративне стягнення —
це міра відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Адміністративними стягненнями є: попередження; штраф; сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчи-
нення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Особливі види адміністративних стягнень застосовуються до неповнолітніх. Таким, що свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення
судом, на його розсуд, може бути визнане будь-яке адміністративне правопорушення, як правило, вчинене умисно.
3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд, відповідно до ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за попереднім вироком і від якого від був умовно звільнений з випробуванням, або призначає покара
Якщо новий злочин вчинено особою після закінчення визначеного судом іспитового строку, то вона, відповідно до п. 1 ст. 89, вважається такою, що не має судимості. Це виключає призначення покарання за правилами, передбаченими ст. 71.
У разі, коли особа вчинила злочин хоча і після закінчення визначеного судом іспитового строку, але в період дії строку додаткового покарання, яке перевищує тривалість іспитового строку (наприклад, іспитовий строк було встановлено судом тривалістю до двох років, а додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади — тривалістю до трьох років), невідбута частина додаткового покарання за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків (ч. З ст. 71).
4. Відповідно до п. 15 розділу IIПрикінцевих та перехідних положень КК ст. 78 застосовується до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до ст. 46-1 КК 1960 р.
КАП (ст. ст. 23-40, 298-305). КПК (ст. ст. 408-1, 408-2).
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.
3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.
4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.
5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.
6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
1. Передбачене ст. 79 звільнення від відбування покарання з випробуванням є проявом гуманізму до засудженої, її дитини, батька цієї дитини та їхніх близьких родичів. Відповідно до ч. 1 ст. 79 таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також при призначенні покарання у.виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Отже, вказане звільнення від відбування покарання не може бути застосоване щодо: а) жінок, які не є вагітними, не мають дітей, у т.ч. позбавлені відповідно до закону батьківських прав, або мають дітей віком понад сім років; б) засуджених до таких видів основних покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною- діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, довічне позбавлення волі; в) засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Жінки, засуджені до позбавлення волі на строк більше п’яти за злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими (це може статися у разі призначення їм покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків шляхом повного чи часткового складання призначених покарань відповідно до ст. ст. 70 — 72), можуть бути звільнені від покарання на підставі ст. 79.
Закон прямо не передбачає інших обмежень, крім зазначених вище, за наявності яких суд не може застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням до вказаних категорій жінок. Але застосування цього виду звільнення від покарання є правом, а не обов’язком суду. Тому, вирішуючи питання про можливість його застосування, суд бере до уваги такі обставини, як зловживання засудженою алкогольними напоями, вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, наявність захворювання, що становить небезпеку для здоров’я дитини та інших людей, можливість забезпечити належні умови для виховання дитини тощо.
На відміну від загального виду звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75 — 78), суд, застосовуючи розглядуваний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, може звільнити засуджених жінок від відбування як основного, так і додаткового покарання,
2. Тривалість іспитового строку визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Відповідно до закону жінкам у зв’язку з вагітністю і пологами надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей — 70) днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1 — 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 — до пологів і 90 — після пологів).
Мінімальної межі іспитового строку .законом не встановлено. Тому видається, що закон не виключає можливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням як до жінок, які мають дітей віком наприклад, шість з половиною років (з шестимісячною тривалістю іспитового строку), так і до вагітних жінок (з максимальною тривалістю іспитового строку до семи років і 90 днів).
3. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засуджену один або декілька обов’язків,
які передбачені ч. 1 ст. 76 (про їх зміст див. коментар до ст. 76).
4. Застосування до засудженої звільнення від відбування покарання з випробуванням закон пов’язує із здійсненням контролю за ІТ поведінкою
з боку органів виконання покарань за місцем прот живання засудженої. Контроль полягає у постійній перевірці дотримання засудженою умов, за яких випробування має вважатися успішним (ч. З ст. 79). В разі порушення нею цих умов відповідний орган кримінально-виконавчої системи вносить подання до суду про направлення засудженої для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 5 ст. 79).
5. Випробування буде вважатися успішним (ч. ч. 1, 2, 5 і 6 ст. 79) за умови, якщо засуджена: 1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов’язки; 3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78); 4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.
Дотримання зазначених умов протягом усього іспитового строку свідчить про те, що засуджена цілком довела своє виправлення і підлягає звільненню від покарання (ч. 4 ст. 79), що також тягне за собою визнання її такою, що не має судимості (п. 1 ст. 89).
Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов’язує суд направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79).
7. У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у ст. ст. 71 і 72 (ч. 6 ст. 79). Детальніше про це див. коментар до ст. 78.
КЗП(ст.П9).
Закон Україна Про’статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р. (ст. ЗО). Закон України “Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р.