Експлуатація дітей. Незаконне поміщення в психіатричний заклад
1. Експлуатація дітей, які не досягливіку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку —
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв’язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т.ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. В цьому і полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.
2. Об’єкт
злочину — особиста свобода, фізичне і психічне здоров’я дитини.
3. Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина, яка
не досягла віку, з якого законодавством дозволяється
працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досяглишістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, — п’ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) — чотирнадцяти років.
4. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150, полягає в суспільне небезпечних діях — експлуатації дитини.
Про поняття “експлуатація” див. коментар до ст. 149. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв’язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що; оскільки діяльність, пов’язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
5. Суб’єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. ст. 364 або 365.
6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкод (ч. 2 ет. 150) може характеризуватися також непрямим умислом або необережністю. Обов’язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.
7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Під істотною Шкодою для здоров’я
у ч. 2 ст. 150 слід розуміти шкоду, яка полягає в умисному завданні потерпілому легкого, середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження, заподіяних з необережності. Проте умисне тяжке ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 121 і ч. 2 ст, 150.
Істотною шкодою для фізичного розвитку
дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня
дитини — в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов’язкову повну середню освіту.
Причинний зв’язок між експлуатацією дитини та її суспільно-небезпечними наслідками є обов’язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров’я і фізичного розвитку та вказаний причинний зв’язок встановлюється за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної).
Шкідливим
виробництвом є не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства України забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а й будь-яке інше виробництво, яке відповідно до законодавства України належить до категорії шкідливих.
Конституція України (ст. ст, 52, 53).
Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27лютого 1991 р. (ст. 32).
Конвенція МОП № 105 про скасування примусової праці від 25 червня 1957 р. Ратифікована Україною 5 жовтня 2000 р.
Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999 р. Ратифікована Україною 5 жовтня 2000р.
КЗП (ст. 188).
Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. Затверджений наказом МОЗ ЛЬ 46 від 31 березня 1994 р.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Затверджений наказом МОЗ ЛЙ 256 від 29 грудня 1993 р.
Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 р.
Незаконн
1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи —
карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки,— карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є свобода і здоров’я людини. Добровільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виключає застосування ст, 151, адже посягання на її волю за таких обставин відсутнє.
2. Потерпілимвід цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов’язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов’язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими як органічне і епілептичне слабоумство, корса-ковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад. У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може настати за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі. -
3. З об’єктивної сторони злочин полягає в суспільне небезпечних діях — незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Психіатричний заклад —
це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги. Поміщення в психіатричний заклад
означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.
Примусове освідування чи лікування особи у лікаря-пеихіатра в амбулаторних умовах за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане як службове зловживання чи самоправство. Давання експертом-психіатром під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується- за ст. 384.
Ст. 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її подальшого знаходження у ньому), а лише за поміщення її туди. Злочин є закінченим з моменту такого поміщення.
Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (ст. ст. 92 — 96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком меди-ко-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.
4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар, який відповідно до встановленого законодавством України порядку приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. Службова особа, яка не є лікарем, якщо вона дала вказівку помістити психічно здорову людину в психіатричний заклад, повинна нести відповідальність за такі дії за ст. 364, а суддя, якщо він виніс завідомо неправосудну постанову про направлення особи на примусове лікування, — за ст. 375.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися прямим чи непрямим умислом або необережністю.
6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків
у ч. 2 ст. 151 слід відносити самогубство чи самопокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо.
Умисне або вчинене через необережність вбивство потерпілого, умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, доведення до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч, 2 ст. 151 і, відповідно, ч, ч. 1 або 2 ст. 115, ч. ч. 1 або 2 ст. 119, ч. З ст, 120, ч. 2 ст. 122-
Конституція України /ст. ст. 28-29).
Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 Січня 2000р.
КПКІст.ст.76,205).
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. Іст. ст. 9, ЗО, ЗІ і 53).
Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу•наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними від 15 лютого 1995 р. (ст. 16).
Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. /ст. 9)
Закон України “Про психіатричну допомогу’ від 22 лютого 2000 р. Іст. ст. І, 3-4,6-17,22-23,25-33).