Реферат на тему:
Дезертирство. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом
1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу —
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб,—
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
1. Об’єкт
злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об’єктивної сторони
дезертирство полягає у. діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій — коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк. Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання. Тому замах на дезертирство, що може бути характерно для дезертирства зі зброєю, виданою, скажімо, для несення спеціальної служби, можливий лише у вигляді спроби залишити військову частину (місце служби). Під час дезертирства винний не перестає бути військовослужбовцем. Тому у разі вчинення ним опору військовому начальникові при його затриманні, навіть
якщо воно відбувається і після кількох років дезертирства, він несе відповідальність і за ст. 404,
3. Суб’єкт злочину — будь-який військовослужбовець, Військовозобов’язаний суб’єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні (перевірні) і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов’язку в запасі), Отже військовозобов’язаний, призваний на відповідні збори, не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.
. Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарній частині, або засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні, але ще не доставлені до нього (утримуються на гауптвахті до набрання сили вироком суду, конвоюються у дисциплінарний батальйон тощо), у разі втечі з метою уникнення кримінальної відповідальності і — одночасно — з метою ухилення від військової служби (адже вказаний вид покарання не припиняє їх військову службу), мають нести відповідальність за ст. 408. Військовослужбовці, які відбувають призначений як кримінальне покарання арешт на гауптвахті, або перебувають у попередньому ув’язненні, у разі їх втечі з такою самою двоєдиною метою притягуються до відповідальності за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 393 і 408. Ст. 408 не може застосовуватися лише у разі, якщо військовослужбовець після втечі з-під варти повертається до місця служби (скажімо, з метою звернення до командування з проханням клопотати про зміну йому запобіжного заходу), оскільки у цьому випадку його метою не було ухилення від військової служби.
4. Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст, 408, відрізняється в основному за своєю суб’єктивною стороною. Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
Фактичними обставинами, які звичайно вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочину, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному становищі, працевлаштування, створення сім’ї, часта зміна місця проживання, злочинна діяльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з’явлення у військкомат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
5. Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю; 2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) — дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Про поняття зброя
див. коментар до ст. 404. При дезертирстві зі зброєю переважно мається на увазі вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування, Проте, не виключається й дезертирство з іншими видами зброї.
Під дезертирством зі зброєю
слід розуміти дезертирство, принаймні на початковому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.
Така зброя може бути викрадена (шляхом крадіжки чи грабежу), отримана в результаті шахрайства, вимагання, розбою або зловживання службовим становищем (якщо такий військовослужбовець є військовою службовою особою), привласнена завдяки тому, що попередньо була йому довірена (для перевезення, охорони тощо) чи знаходилась в його віданні. Заволодіння військовослужбовцем зброєю шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, вимагання або зловживання службовим становищем з наступним дезертирством кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і ч. ч. 1,2 або 3 ст. 410.
Якщо зброя була видана військовослужбовцю для постійного носіння з метою самозахисту (коли такий військовослужбовець є, наприклад, водночас працівником правоохоронного органу), або для виконання навчальних вправ з нею, навчальної стрільби, чищення, або зброя потрапила до військовослужбовця в результаті розтрати зброї, вчиненої іншою особою тощо, дезертирство з такою зброєю кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 408. У разі залишення місця несення відповідної спеціальної служби і дезертирства зі зброєю, виданою для виконання обов’язків з несення вартової (вахтової), прикордонної, внутрішньої служби, патрулювання або бойового чергування, діяння винної особи кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.
Наступне, після початку дезертирства, носіння зброї та її зберігання повністю охоплюються ч. 2 ст. 408 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 263. Так само особа, яка вчинила дезертирство зі зброєю, не звільняється від відповідальності за ч. 2 ст. 408 у разі добровільної здачі її органам влади. Передача ж чи збут іншим особам зброї, з якою особа дезертирувала, потребує додаткової кваліфікації за ст. 263.
Про поняття попередня змова групи осіб
див. коментар до ст. 28.
Дезертирство, вчинене в
умовах воєнного сіпану чи в бойовій обстановці,
слід відрізняти від самовільного залишення поля бою під час бою (ст. 429) за ознаками місця (при дезертирстві ним є не тільки місце служби, а й територія військової частини), часу (при дезертирстві це не обов’язково час бою) і суб’єктивною стороною (залишаючи поле бою під час бою, особа може не мати за мету залишити місце служби назавжди).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 298, 312, 340).
Сп-атут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 49,54, 60, 107-112, 155).
Закон України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 р. (ст. 4).
Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон” від 28 грудня 1996р. № 15.
Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом
1. Ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи ін
карається триманням у дисциплінарному батальйон
2. Відмова від несення обов’язків військової служби — карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.і на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
1. Об’єкт злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об’єктивної сторони злочин проявляється у формі: 1) ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом: а) самокалічення; б) симуляції хвороби; в) підроблення документів; г) іншого обману (ч. 1 ст. 409); 2) відмови від несення обов’язків військової служби (ч. 2 ст. 409).
Про поняття несення обов’язків з військової служби,
див. коментар до ст. 404.
Ухилення чи відмова
від несення таких обов’язків передбачає ухилення чи відмову від несення військової служби: а) взагалі, назавжди; б) протягом певного терміну; в) постійно або тимчасово — у певній військовій частині (підрозділі), на певній території (місцевості), у певному військовому формуванні, роді військ, під час надзвичайного чи воєнного стану, військового конфлікту чи бойової обстановки, в умовах тривалого закордонного відрядження тощо, — а також ухилення чи відмову від несення г) постійно або тимчасово — окремих обов’язків військової служби (систематичного несення прикордонної, вартової чи інших спеціальних служб, участі у заняттях, походах, польових навчаннях, стрільбах тощо).
Самокалічення — це штучне покалічення самому собі будь-якого органа чи тканини тіла, порушення їх функцій, викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, яке вже було. Шкода здоров’ю може бути нанесена вогнепальною чи іншою зброєю, сильнодіючими, отруйними речовинами, наркотичними, механічними, термічними засобами тощо.
Самокалічення має бути суттєвим, тобто таким, що фактично унеможливлює постійне або тимчасове несення військовослужбовцем усіх або окремих обов’язків з військової служби. Проте, не обов’язково, щоб наслідком самокалічення було визнання військовослужбовця непридатним до військової служби повністю або частково.
Симуляція хвороби
полягає у тому, що військовослужбовець, зображуючи певні симптоми чи синдроми, удає з себе хворого, у т.ч. перебільшує захворювання, яке у нього є насправді (агравація хвороби). Можливою є симуляція будь-яких хвороб: хірургічних, нервових, психіатричних, інфекційних, венеричних, симуляція отруєнь тощо.
Підроблення
документів — це виготовлення фальшивого документа або внесення до справжнього документа неправдивих відомостей. Детальніше про поняття підроблення документів
див. коментар до ст. 358. Для ухилення від несення обов’язків військової служби військовослужбовець подає командиру (начальнику) підроблений ним або на його прохання (вимогу) іншою особою документ (свідоцтво про народження дитини, документ про припинення громадянства України, телеграму про тяжку хворобу родича тощо).
Додатково кваліфікувати ухилення від військової служби, яке було вчинене шляхом підроблення документів (наприклад, запізнення із відпустки, одержаної за підробленим документом), не потрібно ні за ст. 358, ні за ст. 407. Ухилення від військової служби шляхом підроблення документів і виготовлення військовослужбовцем з такою самою метою підроблених документів для інших військовослужбовців повністю охоплюється ст. 409.
Інший обман
як форма ухилення військовослужбовця від військової служби полягає у тому, що військовослужбовець доводить до відома командира (начальника) завідомо неправдиві відомості про певні події чи обставини або свідомо замовчує їх з метою ухилитися від військової служби. Це може бути подання рапорту з проханням надати короткочасну відпустку у зв’язку зі смертю близького родича, або неправдиві скарги на складні сімейні стосунки, які можуть стати підставою для переведення із віддаленого гарнізону в столицю, тощо. До іншого обману слід відносити й іншу, крім підроблення, фальсифікацію документів та пред’явлення їх командиру (начальнику) як справжніх. Про поняття обман див. також коментар до ст. ст. 142, 190.
Відмова від несення обов’язків військової служби —
найбільш зухвала форма злочину, передбаченого ст. 409, — полягає у тому, що військовослужбовець відкрито, не звертаючись до обману, заявляє про своє небажання нести військову службу взагалі або постійно чи тимчасово у певній місцевості, в надзвичайних умовах, виконувати спеціальні обов’язки військової служби або виконувати обов’язки за певною спеціальністю чи у певні дні (вихідні, святкові) тощо та/або фактично припиняє їх виконувати. Тобто вказана відмова може полягати і в бездіяльності — коли військовослужбовець, хоча й знаходиться на території військової частини (у місці служби) (або, якщо він є, наприклад, особою офіцерського складу, систематично з’являється на службу), але демонстративно не виконує обов’язків військової служби, явно ігноруючи встановлений порядок її проходження.
Якщо військовослужбовець відмовляється під час бою діяти зброєю, відповідальність настає за ст. 429.
Ухилення від несення обов’язків військової служби незалежно від того, яким шляхом воно досягнуте, а також відмова від несення таких обов’язків вважаються закінченим злочином з моменту фактичного припинення несення обов’язків військової служби. Тривалість ухилення не має значення для кваліфікації і враховується тільки при призначенні покарання. Одна лише заява про небажання проходити військову службу без конкретних дій (бездіяльності), спрямованих на здійснення вказаного наміру, не може розглядатися як відмова від несення обов’язків військової служби.
Особи, направлені для відбування покарання в дисциплінарний батальйон, є військовослужбовцями строкової служби, тому ухилення їх від військової служби до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за ст. ст. 407, 408 або 409.
3. Суб’єктом злочину є тільки військовослужбовець (незалежно від категорії). Проте, суб’єктом відмови від несення обов’язків військової служби не можуть бути: курсант у разі відмови від подальшого навчання у військовому навчальному закладі, особа, яка проходить військову службу за контрактом, чи особа офіцерського складу, яка проходить кадрову військову службу — у разі небажання її проходити.
Особи, які мають релігійні переконання і належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (адвентисти-реформісти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські хри-стияни-баптисти, покутники, свідки єгови та деякі інші) звичайно проходять альтернативну службу і не можуть стати суб’єктами цього злочину. Але в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження права на альтернативну службу. У цьому разі відмова від несення обов’язків військової служби може бути вчинена й особою, яка, маючи в звичайних умовах право на альтернативну службу, в цих надзвичайних умовах призвана на військову.
4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується наявністю прямого умислу. Тому, якщо військовослужбовець під час несення вартової служби вчинив самокалічення, наприклад з метою інсценування нападу на нього й одержання заохочення, він має нести відповідальність тільки за порушення правил вартової служби. Не несе кримінальну відповідальність і військовослужбовець, який хоча й вчинив самокалічення, але умисел його був спрямований на самогубство.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджений постановою КМ від 10 листопада 1999 р. № 2066.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. Затверджене наказом МО від 4 січня 1994 року № 2.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону України від 25 червня 1996р. №277.
Інструкція про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Затверджена наказом МО від 24 грудня 1997 ра
, N2 490.
Постанова ПВС від 28 грудня 1996 р. №15 “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон’ (п. Л).