Реферат на тему:
“Рослини класів однодольних і дводольних,
відмінності між ними. Основні родини класу однодольних”
Відділ квіткових поділяють на два класи: дводольні, чисельністю 180 тис. видів, що об'єднані в 10 тис. родів і 325 родин, і однодольні — 60 тис. видів, 3 тис. родів, 65 родин. Обидва класи розвивались у крейдовому періоді мезозойської ери. Сучасні систематики вважають, що однодольні виникли від дводольних, відділившись на ранніх етапах еволюції як самостійна гілка. Потім обидва класи розвивались паралельно і незалежно один від одного.
Основні характерні ознаки цих класів наведені в табл. 1, з якої видно, що між ними є чіткі відмінності. Проте можливі винятки, тому для розпізнавання класів потрібен комплекс ознак.
Таблиця 1. Характерні ознаки класів однодольних і дводольних
| Орган, процес
|
Дводольні
|
Однодольні
|
| Насіння | Зародок з двома сім'ядолями | Зародок з однією сім'ядолею |
| Коренева система | Стрижнева | Мичкувата |
| Стебло | Дерев'янисте, трав'янисте, провідні пучки з камбієм, розміщені правильним колом у стеблі | Трав'янисте (рідко дерев'янисте), провідні пучки без камбію, розкидані по стеблу |
| Листок | Простий або складний, цілокраій або надрізаний | Простий, цілокраій |
| Жилкування | Сітчасте | Паралельне або дугове |
| Квітка | Чотири, п'ятичленна | Тричленна |
| Запилення | Комахами (здебільшого) | Вітром (здебільшого) |
Класи дводольних і однодольних поділяють на порядки, а їх, у свою чергу, на родини. Більшість представників, що мають велике практичне значення, належать до родин хрестоцвітих (капустяних), розоцвітих (розових), бобових, пасльонових, складноцвітих (айстрових) з класу дводольних; злакових і лілійних з класу однодольних.
Покривна тканина (мал. 1) — це епідерма (епідерміс), корок та кірка. За походженням епідерма (шкірка) — первинна покривна тканина — розвивається з апікальної меристеми. Епідерма вкриває фотосинтезуючі органи рослини і молоді корені. Найчастіше має один шар живих, без хлоропластів, тісно притиснених одна до одної клітин. Стінки клітин звивисті і мають різну товщину. Звернені до зовнішнього середовища стінки товщі і часто вкриті товстим шаром кутикули (плівка з жироподібних речовин). Захисні властивості епідерми можуть підсилюватися різними виростами — волосками.
а б
Мал. 1. Покривна тканина:
а, б — епідерміс відповідно однодольної І дводольної рослин.
За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату. Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в грунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в грунті радіальне. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.
У мичкуватої системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.
У кореня розрізняють первинну і вторинну будову. Первинну будову мають молоді корені. В одних рослин така будова зберігається упродовж усього життя (більшість однодольних і незначна частина дводольних), а в більшості рослин первинна будова кореня змінюється на вторинну. Первинну будову мають корені всіх рослин у зоні кореневих волосків.
У листків дводольних рослин найчастіше сітчасте або перисте жилкування, а в листків однодольних — паралельне або дугове.
Після запліднення відбувається інтенсивний поділ вторинного (триплоїдного) ядра і тканина ендосперму швидко заповнює зародковий мішок. Спочатку утворюється велика кількість ядер, а потім між ними виникають перегородки, утворюючи клітини, які продовжують ділитися, заповнюючи всю порожнину зародкового мішка. Ендосперм у одних рослин повн
Формування зародка (мал.2) починається з поділу зиготи впоперек поздовжньої осі зародкового мішка. Верхня клітина, що лежить ближче до пилковходу, утворює підвісок, який відсовує нижню клітину всередину ендосперму. Підвісок у одних видів рослин залишається одноклітинним, у інших — ділиться впоперек і стає багатоклітинним, все більше відсовуючи нижню клітину в ендосперм. Нижня клітина розростається у передзародок насінини кулястої форми. Передзародок ділиться на 4 клітини двома взаємно перпендикулярними перегородками, потім кожна з цих клітин ділиться ще на дві. В результаті подальшого поділу утворюється кулясте тіло, що збільшується в розмірах і, поступово диференціюючись, набуває вигляду зародка. У нього утворюються сім'ядолі, між якими формується зачаткове стебельце із зачатковими листочками та зачатковий корінець.
Мал. 2. Послідовні етапи (а—д) розвитку ендосперму і зародка насінини дводольних (схема):
1 — синергіди; 2 — підвісок; 3 — зародок; 4 — антиподи; 5 — ендосперм; 6 — ущільнені клітини ендосперму, що оточують зародок
На цей час насіннєвий зародок перетворюється на насінину, його покриви і залишки ендосперму утворюють шкірку насінини.
Процес утворення насіння у однодольних на початковій фазі подібний до, але одна із сім'ядоль незабаром припиняє свій ріст, а друга, розростаючись, зміщує зародок до краю зародкового мішка (насінини). У насінні однодольних сім'ядоля зберігається у вигляді щитка, який відділяє зародок від ендосперму. Інтегументи і залишок ендосперму, зростаючись із стінкою зав'язі, утворюють оплодень. Так утворюється насінинаплід, наприклад зернівка.
Отже, із заплідненої диплоїдної яйцеклітини формується зародок насінини, а з вторинної триплоїдної клітини — поживна тканина (ендосперм), покриви насіннєвого зачатка перетворюються на покриви насінини, а стінка зав'язі, розростаючись, утворює оплодень.
Зовні насінина вкрита насіннєвою шкіркою. Поверхня насінини зазвичай гладенька, але може бути і шорсткою, з шипами, ребрами, волосками, горбиками та іншими виростами шкірки. Всі ці утвори — пристосування насіння до поширення.
На поверхні насінини помітні рубчик і пилковхід. Рубчик — слід від насіннєвої ніжки, за допомогою якої насіннєвий зародок кріпиться до стінки зав'язі, пилковхід зберігається у вигляді маленького отвору в шкірці насінини.
Під шкірою розміщена головна частина насінини — зародок. У багатьох рослин (однодольні) у насінні є спеціалізована запаслива тканина — ендосперм. У насіння, де ендосперму немає (дводольні), поживні речовини відкладаються в сім'ядолях зародка.
Будова насінин у дводольних і однодольних рослин неоднакова. Типовою дводольною рослиною є квасоля, однодольною — жито. Головною відмінністю в будові насінин є наявність двох сім'ядоль у зародку дводольних і однієї — у однодольних рослин. Функції їх різні: в насінні дводольних у товстих, м'ясистих сім'ядолях містяться поживні речовини (квасоля).
У однодольних єдина сім'ядоля — щиток — тоненька пластиночка, розміщена між зародком і ендоспермом насінини і щільно притиснена до ендосперму (жито). При проростанні насінини клітини щитка поглинають поживні речовини з ендосперму і передають їх до зародка. Друга сім'ядоля редукована або відсутня.
Проростки дводольних і однодольних рослин відрізняються одні від одних і своїми надземними частинами. У дводольних є дві сім'ядолі, які нагадують листочки, а в однодольних їх немає. Щиток зародка однодольних, який вважається єдиною сім'ядолею їх насінин, під час проростання зародка зникає, тобто використовується зародком для живлення.
У частини дводольних під час проростання сім'ядолі виносяться над поверхнею ґрунту і стають першими фотосинтезуючими листками. Це надземний тип проростання (гарбуз, клен). У інших сім'ядолі залишаються під землею і є джерелом живлення проростка (горох). Автотрофне живлення починається після появи пагонів із зеленими листками над ґрунтом. Це підземний тип проростання.
Література
1. Біологія / За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — К.: Вища шк., 2002.
2. Енциклопедія юного натураліста. – М., 1989.
3. Основи біології / За ред. Слюсаренка М.І. – К., 1999.