Психологічна характеристика військової служби та військового колективу

Реферат на тему:

Психологічна характеристика військової служби та військового колективу

Психологічна характеристика військової служби та військового колективу

Людина задовольняє свої життєві потреби через актив­ну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними ви­дами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяль­ності: гра, навчання, військова служба, спорт. Спокон­вічною потребою людини, суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі й воєнних, що гарантували б безпеку.

Військова служба
у Збройних Силах — це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати наці­ональну безпеку України. За своєю суттю вона є діяль­ністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дис­комфорту, особлива регламентованість поведінки, звужен­ня кола людей, з якими спілкується юнак, тощо.

Військова діяльність
є складовою військової служ­би. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два види: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність
проходить в умовах військової сутички, бою, і її кінце­вою метою є перемога над ворогом. Навчально-бойова діяльність
готує військовослужбовців до можливих бо­йових дій і відбувається безпосередньо у військових час­тинах, навчальних військових підрозділах Збройних Сил України. Мета навчально-бойової діяльності — підготов­ка військових фахівців для різних видів і родів військ.

Завдання допризовної підготовки — підготувати юнаків до виконання вимог навчально-бойової діяль­ності, допомогти їм успішно адаптуватися до військової служби на початковому етапі.

Навчально-бойова діяльність у свою чергу поділяєть­ся на такі види: навчальна діяльність (заняття з військо-

вої, гуманітарної, спеціальної підготовки), бойова діяль­ність (бойове чергування, бойові стрільби, несення варто-вої служби тощо), повсякденна служба (внутрішній на­ряд, чергування в підрозділі та ін.); військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.

Військова діяльність, тобто строкова військова служ­ба, порівняно з іншими видами соціальне значущої ді­яльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними на­вантаженнями, раптовими переходами з одного виду ді­яльності на інший, а також строгою регламентацією, чіт­кою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхід­ністю підтримання високої боєготовності військ.

Діяльність воїнів проходить в різних умовах: про­сторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, в бліндажі), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін.

Військова діяльність є більш напруженою, екстре­мальною порівняно з іншими видами діяльності, їй при­таманні несподіваність, раптовість, незвичність, здат­ність руйнувати сформовані до призову стереотипи пове­дінки, створювати негативні психічні стани (тривож­ність, страх, афект, стрес, депресія). Усе це викликає у юнака суттєві зміни в організмі, а саме: зміни фізіоло­гічні (у вегетативній нервовій системі — в диханні, кро­вообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.); зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, па­м'яті, уяви, зсуви в емоційно-вольовій сфері особистос­ті); зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби). Ці зміни певним чином взаємопов'язані і взаємообумовлю-ють одна одну.

Військова діяльність є колективною діяльністю лю­дей, яким держава довірила найновішу зброю і техніку для забезпечення миру та спокою. Військовий колектив —
це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу поляга­ють у тому, що, по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімей­них) і суспільства в цілому; по-друге, ця діяльність де­тально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точ­ності, узгодженості під час виконання наказів, розпо­ряджень; по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені — службові, або офіційні (регламентуються статутами Збройних Сил України), та неслужбові, або неофіційні, емоційні (виникають між вій­ськовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спіль­них інтересів, нахилів, а не з волі командирів, началь­ників).

З моменту утворення підрозділу молодих воїнів у ньому починається диференціація, тобто поділ колекти­ву, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здіб­ностей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну со­ціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте у біль­шості військових колективів найчастіше це — фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товариськість, чесність, надійність), вольові риси (смі­ливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу — той, кого не виз­нає, не сприймає колектив. Найчастіше останніми стають ті, хто слабо підготовлений до військової служби, не роз­винений фізично, не засвоїв основ допризовної підго­товки, має хворобливу уяву, не вміє спілкуватися, низь­ко оцінює свої можливості.

Й офіційні, й неофіційні стосунки воїнів у військо­вому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших.

У колективі воїнів одного призову утворюються де­що менші за кількісним складом неофіційні групи (мік-рогрупи). Спочатку вони складаються за принципом зем­ляцтва і підтримуються розмовами про своє село (місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом до організації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили, уподобання юнаків.

Серед воїнів одного призову стосунки здебільшого складаються безконфліктно, спокійно, на основі статут­них вимог. Значно складнішими є взаємини між вошами різних періодів служби. Якраз між ними і виникають так звані нестатутні стосунки — горезвісна «дідівщина». Вони характеризуються тим, що окремі воїни старших призовів («діди») виявляють у ставленні до молодших зневагу, зарозумілість, грубість, навіть жорстокість, трапляються випадки фізичного знущання, утисків, при­ниження гідності. Причин, що призводять до цього, є де­кілька. У першу чергу це негативні традиції, що склали­ся в тому чи іншому військовому колективі, де через байдужість, безповідальність окремих командирів ство­рюється ситуація, коли за кожним періодом служби зак­ріплюється певний — неофіційний — соціальний статус: молодших і старших. Об'єктами переслідувань у старших воїнів стають воїни першого періоду служби, фізично й психологічно не готові до військової служби. І хоч більшість воїнів старших призовів сприймають фак­ти нестатутних стосунків негативно, але через традиції, що склалися у колективі, змушені виконувати «роль», що їм відводиться. Нестатутні стосунки, крім того, є нас­лідком прояву вікових особливостей юнаків — бажання «старших» показати свою перевагу в знаннях, вміннях, а також прагнення компенсувати моральні та фізичні збитки, що їх вони зазнавали у перший період своєї служби. Частина фактів нестатутних стосунків у війсь­ковому колективі зумовлюється низькими моральними якостями окремих юнаків, їх навичками протиправної поведінки до призову в Збройні Сили. Іноді провокують воїнів старших періодів служби на нестатутні стосунки й самі новобранці: ті, у яких висока самооцінка не збіга­ється з їхніми уміннями і знаннями, й ті, хто не прислу-ховується до порад старших, ігнорує їхній досвід у війсь­ковій справі. Слід визнати, що іноді нестатутним стосун­кам не надається належна оцінка командирами, на­чальниками, активом.

ЗАПИТАННЯ

1. Чому військова служба має велике соціальне значення?

2. Чим відрізняється військова служба від інших видів діяльності?

3. Які специфічні соціально-психологічні особливості військового ко­лективу?

4. Що таке нестатутні стосунки?

5. Які причини нестатутних стосунків?

41.Психологічна підготовка до служби у Збройних Силах України

Підготовка до служби в Збройних Силах
України —

це складна, тривала, цілеспрямована діяльність сус­пільства (сім'ї, школи, громадських організацій), ре­зультатом якої має стати готовність юнака до строкової військової служби.

Залежно від змісту та мети у підготовці до служби в армії розрізняють такі її види: фізіологічна підго­товка — формування готовності всіх фізіологічних сис­тем організму юнака (дихання, кровообігу, травлення) до витримування великих і складних навантажень, суво­рих вимог військової діяльності; фізична підготов­ка — розвиток необхідних воїну фізичних якостей (си­ли, витривалості, спритності, рухливості та ін.); почат­кова військова підготовка, яка проводиться на заняттях з допризовної підготовки і формує у юнаків по­чаткові військові знання, практичні навички та вміння; психологічна підготовка.

Усі ці види підготовки взаємопов'язані і в сукупності формують готовність особистості до служби в армії.

Щоб краще зрозуміти суть психологічної підготовки, згадаймо значення понять «психологія» і «психіка». З дав­ньогрецької «псюхе» — душа, «логос» — наука, вчення; отже, психологія —
це наука про душу, про психіку людини. В поняття «психіка» вчені вкладають всю' су­купність психічних явищ, які є результатом відображен­ня в мозку людини, в 'її нервовій системі навколишнього світу та анатомо-фізіологічного стану власного організму. Психіка — це психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, почуття, увага, воля) і психічні стани (настрої, емоції, стрес, депресія, афекти). Психіка людини також характеризується такими складними влас­тивостями особистості, як спрямованість, характер, здіб­ності, темперамент. Вони формуються як на основі біоло­гічно заданої програми («від природи»), так і в процесі со­ціального впливу, розвитку людини. Отже, психіка —
це внутр

ішній світ людини, що формується внаслідок вза­ємодії з навколишнім середовищем (предметами, явища­ми, процесами), з іншими людьми.

Сприймання, мислення, запам'ятовування виника­ють у нас тоді, коли до цього спонукають певні життєві

потреби, ситуації, які в нашому внутрішньому світі певним чином відображаються, залишають слід. Це відо­браження у кожної людини має свої особливості, відмін­ності, тобто носить індивідуальний характер. Наприк­лад, кожний сприймає, осмислює, запам'ятовує, відтво­рює один і той самий матеріал уроку по-різному.

Індивід —
це конкретна людина з притаманними тільки їй особливостями (фізіологічними, фізичними, психічними), що відрізняють її від інших людей. Люди­на з'являється на світ як окремий індивід, зі своїми фі­зіологічними можливостями, задатками, а особистістю стає тільки в суспільстві, в процесі діяльності, назчання, виховання. Підростаючи, дитина зазнає не тільки анатомо-фізіологічного, фізичного розвитку, а й психіч­ного. Під впливом суспільства, старших у неї відбуваєть­ся поступовий психічний розвиток: психічних пізнаваль­них процесів, інтелекту (мислення, пам'яті, уяви), вищих людських почуттів (відповідальності, обов'язку, патріо­тизму, прагнення до знань та ін.), вольових якостей (ор­ганізованості, самостійності, рішучості, сміливості), здібностей, характеру — всього того, що становить свідо­мість
людини, яка є неодмінним атрибутом особистості.

Психічний розвиток людини має свої особливості в дошкільному, молодшому шкільному, підлітковому і юнацькому віці. З хлопчика формується підліток, з під­літка — юнак, з юнака — воїн, захисник держави.

Розглянемо особливості психічного розвитку особис­тості в юнацькому віці, тобто в період із 15 до 25 років. Часом старшокласники свою поведінку, думки, почуття вважають винятковими або розглядають як порушення. Знати особливості свого віку, зрозуміти себе — означає зробити перший крок до самовдосконалення своєї осо­бистості.

Старший шкільний, або юнацький, вік можна умов­но поділити на ранню та пізню юність.,

Рання юність — найвідповідальніший період у житті людини. Саме в цей період вона стоїть на порозі самос­тійного життя, перед проблемою самовизначення в ньо­му («Ким бути?», «Як жити?»). Така соціальна ситуація впливає на ставлення юнака до навчальних предметів, на позицію у спілкуванні. У більшості юнаків існують серйозні погляди на вибір майбутньої професії. Найчас­тіше свій майбутній життєвий шлях вони прагнуть виз­начити без втручання і тиску дорослих, намагаючись самостійно оцінити різні види людської діяльності. Така оцінка формується під впливом багатьох чинників.

Як же сучасні юнаки сприймають строкову військо­ву службу? Деякі учні розглядають її неадекватно, мов якусь перешкоду, що відволікає їх від здійснення профе­сійного вибору, досягнення життєвої мети. Тому слід ус­відомлювати, що військова служба — це не тільки кон­ституційний обов'язок громадянина України, а й важ­ливий і незамінний процес подальшого розвитку та ста­новлення особистості, формування суто чоловічих рис характеру, загартування тіла і духу, засвоєння необхід­них для майбутнього життя навичок і вмінь, набуття со­ціального досвіду.

Старшокласники — майже дорослі люди, однак за своїм соціальним і матеріальним становищем вони ще залежать від батьків та вчителів. Дорослі ж здебільшого ставляться до юнаків як до дітей. Це призводить до ви­никнення суперечностей, непорозумінь, конфліктів. Най­частіше такі стосунки складаються між батьком і сином. А серед ровесників юнак відчуває себе дорослою людиною. Контакти, дружба з ровесниками у юнаків, на відміну від дорослих, більш глибокі, стійкі, значущі. Саме у цьо­му віці можуть виявлятись однобокість у судженнях, не­терпимість, категоричність, необґрунтоване заперечення поглядів інших людей. Деякі юнаки критикують усіх і все; судження про інших людей висловлюють у гострій, безапеляційній формі; з найменшого приводу (а то й без нього) конфліктують з дорослими та ровесниками.

Для старшокласників типовими є часті зміни наст­роїв, високе емоційне напруження, невміння володіти собою. В цьому віці досить часто (частіше, ніж у молод­ших учнів) спостерігається стан тривоги, занепокоєння. Ця тривожність спричиняється як тим, що у юнака важ­ко складаються взаємини з іншими людьми — в школі, сім'ї, на «вулиці», так і неправильними його уявлення­ми про своє майбутнє, про свою готовність до життя, до строкової військової служби, про проблеми, що існують в армії, у суспільстві в цілому.

Багатьом юнакам притаманні такі негативні риси ха­рактеру, як індивідуалізм, вузький практицизм, так зва­на «діловитість», що певною мірою пояснюється праг­ненням до самостійності, бажанням зайняти «позицію» дорослої людини. Це виявляється у зневажливому став­ленні до інших, демонстрації своїх «умінь». Юнаком оволодівають полярні почуття, суперечливі бажання, йо­го поведінка непослідовна. Все це є свідченням активно­го розвитку особистості, складності процесу переходу від дитинства до зрілості. Труднощі становлення у цьому ві­ці зумовлені як соціально-психологічними, так і фізіоло­гічними чинниками, пов'язаними зі змінами функцій внутрішніх органів і перебудовою організму.

Зростає увага юнаків до своєї особистості, потреба пізнати себе, оцінити свій внутрішній світ, думки, пове­дінку. Юнак мовби переносить на себе образ якоїсь лю­дини (літературного персонажа, кіногероя), порівнюючи себе з ним, усвідомлюючи свою подібність до нього, і ро­бить висновки щодо якостей своєї особистості, необхід­ності самовдосконалення. Інтенсивність самопізнання у різних людей залежить як від соціальних умов вихован­ня і навчання, так і від індивідуально-типологічних особ­ливостей (властивостей нервової системи, темпераменту та ін.). У старшокласників інтенсивно розвиваються са­мосвідомість, самоаналіз, самооцінка.

Юнаки здатні правильно оцінити і свою готовність до служби в армії, зіставляючи свої вміння, знання, здіб­ності з вимогами військової діяльності. На цей процес суттєво впливає рівень самоповаги. Впевнений у своїх моральних і фізичних силах юнак не боїться військової служби. У того, хто відчуває постійне невдоволення со­бою, життям, має сумніви щодо своїх можливостей, ви­никають страх, тривожність перед службою в армії. Ці юнаки і в умовах військової служби хворобливо реагу­ють на критику, жарти, ізолюються від колективу, зали­шаються поза ним, не мають друзів. Але є і такі юнаки, які, навпаки, виявляють безпідставну самовпевненість щодо своєї готовності до військової служби; їх негативно сприймають у військовому колективі. Тому необхідно навчитися правильно оцінювати свою особистість, свою готовність до життя, до служби в армії і приділити знач­ну увагу самовдосконаленню.

Готовність до служби в армії полягає у здатності ус­пішно виконувати всі її вимоги на початковому етапі. Чим вища готовність юнака, тим менше часу витрачаєть­ся на адаптацію його до умов військової діяльності і тим менших зусиль від самого воїна і його командирів вима­гатиме цей процес.

Психологічна готовність до військової служби — це складна властивість особистості, рівень сформованості якої визначається ступенем розвитку всіх сфер людської психіки: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-чуттєвої, вольової.

Щоб сформувати психологічну готовність до військо­вої служби, потрібно розвинути у себе такі три взаємопо­в'язані компоненти: соціально-психологічну готовність, загальну військово-професійну готовність, емоційно-во­льову готовність.

Соціально-психологічна готовність до військової служби
характеризується рівнем сформованості у юнака бажання служити в армії, інтересу до військової діяль­ності, ідеалів військової людини, почуття обов'язку, від­повідальності перед суспільством, патріотизму, розумін­ня соціальної значимості та необхідності військової служ­би, потрібних воїну моральних якостей.

Загальна військова-професійна готовність до вій­ськової служби
визначається рівнем розвитку знань, навичок і вмінь, що необхідні молодому воїнові (із ста­тутів Збройних Сил України, з їх історії, з вогневої, стройової, тактичної, фізичної, медико-санітарної підго­товки, з військової топографії та ін.). Початковий вій­ськовий курс юнаки проходять на заняттях з допризов­ної підготовки, здобувають також відповідні знання у процесі вивчення інших шкільних предметів. Для ус­пішного входження у військову службу та освоєння вій­ськової спеціальності в навчальних підрозділах юнак має володіти достатнім рівнем розвитку психічних пізна­вальних процесів: сприймання, мислення, пам'яті, уяви. Рівень знань, навичок у людини тим вищий, чим краще функціонують у неї психічні пізнавальні процеси. З ін­шого боку, досягти вищого розвитку певних психічних процесів (мислення, уяви) можна лише на основі наяв­них знань та вмінь. Набуті до призову в армію знання, навички, вміння впливають на результативність військо­вої діяльності, на рівень її усвідомлення.

Військова діяльність, як уже зазначалося, характе­ризується особливою екстремальністю, напруженістю по­рівняно з діяльністю юнаків у допризовний період (нав­чанням, працею, заняттями спортом та ін.) і вимагає ве­ликого напруження фізичних і психічних сил, вміння регулювати свою поведінку, психічні процеси.

Тому важливою складовою готовності до армії є емо­ційно-вольова готовність до військової служби.
Вона ха­рактеризується здатністю особистості регулювати свої емоційні стани (тривожність, страх, невдоволення, обу­рення, радість), витримувати складні умови, обмеження, труднощі армійського життя. Чим краще у юнака сфор­мовані вольові якості, чим глибше усвідомлення суспіль­ного значення військової служби, тим вищий у нього рі­вень емоційно-вольової готовності до неї.

Усі компоненти психологічної готовності до служби у Збройних Силах України взаємообумовлені. Якщо у старшокласника є інтерес до служби в армії, високий рі­вень усвідомлення необхідності такої служби (соціально-психологічна готовність), то він докладатиме всіх зу­силь, щоб здобути кращі знання з допризовної підготов­ки, загартуватися фізично (військово-професійна готов­ність), сформувати у себе необхідні воїну вольові якості, а висока емоційно-вольова готовність сприятиме швид­шому і якісному засвоєнню знань, умінь, навичок, пот­рібних майбутньому воїну.

Психологічна, тобто внутрішня, готовність до дія­льності обумовлює її зовнішню ефективність. Чим ви­щою буде психологічна готовність юнака до військової служби, тим успішніше вона проходитиме.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте психологічні особливості юнацького віку.

2. Який взаємозв'язок між підготовкою і готовністю особистості до вій­ськової служби?

3. Назвіть основні складові (компоненти) психологічної готовності до служби в армії.