Подорожі Пржевальського ПЛАН
ВСТУП
1. БІОГРАФІЯ
2. ПЕРША ПОДОРОЖ
3. ДРУГА ПОДОРОЖ
4. ТІБЕТСЬКА ПОДОРОЖ
5. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Видатний російський мандрівник і географ, дослідник центральної Азії, почесний член Петербурзької Академії наук і Російського географічного товариства.
З 1867 по 1888 рік Пржевальський зробив п'ять великих експедицій: по Уссурійському краю й у Центральну Азію.
Уссурійська подорож, за словами Пржевальського, з'явилося для нього «першою пробою сил», але й однієї цієї подорожі було достатньо, щоб ім'я Пржевальського залишилося в історії науки.
М. М. Пржевальський не був першим мандрівником по Уссурійському краю, але він по праву може вважатися першим дослідником, що дав всебічний опис цього краю.
Пржевальський охопив своїми маршрутами не тільки райони, відвідані відомими мандрівниками, але і місця, у яких не один дослідник до нього не бував.
Подорож Пржевальського по Уссурійському краю відрізнялася від зроблених до нього експедицій не тільки напрямком маршрутів, але і характером досліджень.
Пржевальський перший дав широкий географічний опис Уссурійського краю, його природи, рослинного і тварини світу, клімату, а також побуту і занять місцевих жителів і поселенців, що сюди прийшли. Пржевальський відзначив характерну рису природи краю – сполучення південних і полярних форм рослинності і тваринного світу, великий інтерес для науки склали зібрані ним колекції тварин, птахів і рослин.
М. М. Пржевальський цінний своїми науковими працями і відкриттями, якими він збагатили світову географічну науку і людство. Ним були відкриті сотні нових видів рослин, десятки нових видів тварин. Важливу увагу у своїх роботах він приділяв населенню тих районів, через які проходила його експедиція.
Він був не просто мандрівник і вчений, він був патріот свого народу, своєї Батьківщини. Усі його помисли, дії і роботи були спрямовані на розвиток науки.
Біографія
Пржевальський Микола Михайлович - російський мандрівник, дослідник Центральної Азії; почесний член Петербурзької АН (1878), генерал-майор (1886). Керував експедицією в Уссурійський край (1867-1869) і чотирма експедиціями в Центральну Азію (1870-1885). Вперше описав природу багатьох районів Центральної Азії; відкрив ряд хребтів, улоговин і озер у Куньлуні, Наньшані і на Тибетському нагір'ї. Зібрав коштовні колекції рослин і тварин; вперше описав дикого верблюда, дикого коня (кінь Пржевальського), ведмедя-піщухоїда й ін.
Пржевальський народився в селі Кімбори Смоленської губернії 12 квітня 1839 року. Батько, поручик у відставці, умер рано. Хлопчик ріс під спостереженням матері в маєтку Втішне. У 1855 році Пржевальськ закінчив смоленську гімназію і поступив на військову службу. Пржевальський, ухиляючись від гульб, увесь час проводив на полюванні, збирав гербарій, зайнявся орнітологією. Після п'яти років служби Пржевальський поступає в Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, він вивчає працю вчених-географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і, звичайно, Семенова. Там же він підготував курсову роботу "Військово-статистичний огляд Приамурського краю", на основі якої в 1864 році його обирають у дійсні члени географічного товариства.
Незабаром він домігся переводу в Східний Сибір. За допомогою Семенова Пржевальський одержав дворічне службове відрядження в Уссурійський край, а Сибірський відділ географічного товариства наказав йому вивчити флору і фауну краю.
Два з половиною роки провів Пржевальськ на Далекому Сході. Тисячі кілометрів пройдені, 1600 кілометрів покриті маршрутною зйомкою. Басейн Уссурі, озеро Ханка, узбережжя Японського моря... Підготовлена до друку велика стаття "Інородницьке населення Уссурійського краю". Зібрано близько 300 видів рослин, виготовлено більш 300 опудал птахів, причому багато рослин і птахи на Уссурі виявлені вперше. Він починає писати книгу "Подорож в Уссурійському краю".
У 1870 році Російське географічне товариство організувало експедицію в Центральну Азію. Начальником її був призначений Пржевальський. Разом з ним їхав підпоручик М.А. Пильцов. Їхній шлях лежав через Москву й Іркутськ і далі - через Кяхту в Пекін, де Пржевальськ одержав у китайському уряді дозвіл на подорож. Він направлявся в Тібет.
Пржевальськ першим з європейців проникнув у глибинну область Північного Тибету, до верхів'їв Хуанхе і Янцзи (Улан-Мурен). І визначив, що саме Баян-Хара-Ула є вододілом між цими річковими системами. Він повернувся в Кяхту у вересні 1873 року, так і не досягши столиці Тибету - Лхасі.
Перша подорож
Подорож по Примор'ї стало його першим серйозним іспитом у житті.
Після завершення обов'язкових трьох років служби у Варшаві Пржевальський звернувся в Імператорське російське географічне товариство з пропозицією направити під його начальством невелику експедицію в Зауссурійський край.
Заручившись підтримкою, Пржевальський подав у Генеральний штаб рапорт із проханням відрядити в його розпорядження штабу Східно-Сибірського військового округу. Прохання офіцера було начальством задоволене, і Микола Михайлович виїхав в Іркутськ.
От що пише про це він сам: "Ледь у квітні 1867 року я приїхав в Іркутськ, як, завдяки сприянню з боку Сибірського відділу Російського Географічного суспільства й освіченому співчуттю до всякого наукового прагнення начальника штабу тутешніх військ генерал-майора Кукеля, через місяць по приїзду я вже одержав відрядження в Уссурійський край, що складає кращу і найбільш цікаву частину наших амурських володінь".
Зупинившись на кілька днів у Хабаровську, Пржевальський обстежував хребет Хехцир, а потім відбув в Уссурійський край.
"Я направився нагору по Уссурі не на пароплаві, а на човні, тому що при подібному способі руху можна було докладніше ознайомитися з краєм, по якому приходилося їхати. Човен у мене була своя, веслярів же я брав у кожній станиці позмінно. Гоньба пошти і провіз проїжджаючих складають повинність і єдине джерело доходу козаків, що по черзі виставляють у кожній станиці узимку коней, а улітку веслярів. Прогони платяться по трьох копійки за версту узимку за коня, а влітку за кожного весляра.
По всьому березі Уссурі, від її низов'їв до впадання Сунгачі, оселений Уссурійський піший батальйон Амурського козачого війська. Він займає 28 станиць, що розташовані у відстані 10-25 верст друг від друга. Зовнішній вид їх далеко не привабливий, але ще більш незавидне положення їхніх мешканців. Не говорячи про який-небудь достаток життя, велика частина їх не має шматка хліба насущного. Рибну і м'ясну їжу узимку мають дуже деякі, інші задовольняються такими стравами, на які не можна без огиди і глянути свіжій людині.
Результатом такої жахаючої убогості є, з одного боку, різні хвороби, з іншого боку - сама мерзенна розпуста й апатія до всякої чесної праці. Тут скрізь чоловіки торгують своїми дружинами, матері дочками і роблять це не задумуючись, часто привселюдно, без усякого зазренья совісті. Скрізь зустрічаєш бруд, голод, убогість, так що мимоволі хворіє серце побачивши всіх явищ".
Човен Пржевальська проплив по ріці Сунгаче до озера Ханка. Тут уперше зустрів мандрівник зарості лотоса. Відзначив він і рибний достаток озера: "Щодо риби озеро Ханка представляє чудове багатство і розмаїтість, дотепер не досліджене. Притім же деякі риби досягають тут величезних розмірів. Правда, осетри потрапляються большею частиною біля пуда вагою, рідко в 3 чи 4 пуди, але зате калуга досягає 30 пудів при довжині більш 2 саджений".
Пржевальськ був уражений розмаїтістю тваринного і рослинного світу, зустрінутого на самому початку подорожі і майже що зовсім не вивченого: "За час перебування на Уссурі і Ханці я встиг зібрати більш 1200 рослин, трохи земноводних, зробити 60 опудал птахів і знайшов 22 виду птахів, невідомих дотепер. Роботи загибель, так що я сплю не більш 5 годин на добу".
Переправивши через Ханку, Микола Михайлович зупинився в Турий Ріг. Відтіля мандрівник спустився по ріці Суйфун (Роздольна) до села Никольского (нині Уссурійськ). Далі Пржевальськ дійшов на човні до устя Суйфуна і на шхуні "Алеут" переправився в Новгородську гавань. Займаючись обстеженням території, що граничить з Кореєю і Китаєм, він побував у корейському прикордонному містечку Киген-пу і закупив спорядження в китайському Хуньчуне. Запасши необхідним, по морському узбережжю від Посьета через Владивосток і заливши Америка його експедиція пройшла до затоки Святого Володимира.
От тільки кілька рядків з дорожнього щоденника, написаних зі смутною іронією: "Незавидно довелося мені зустріти нинішній Новий рік у брудній фанзі, не маючи ніякої провізії, крім декількох фунтів проса, тому що всі мої запаси і навіть сухарі, узяті з гавані Святої Ольги, вийшли кілька днів тому назад, а рушницею при глибокому снігу нічого не удалося добути. У багатьох місцях згадають сьогодні про мене на батьківщині, і жодне гадання, навіть саме вірне, не скаже, де я знаходжуся. А я через півгодини, закінчивши щоденник, поїсти холодної каші з останнього проса і міцним сном засну в димній холодній фанзі".
Пржевальськ писав це ввечері 31 грудня 1868 року в 30 верстах від телеграфної станції Бельцово, коли, переваливши через Сихоте-Алинь, його експедиція поверталася на Ханку. Вона пройшла по ріці Улахе, потім по Уссурі і вийшла до посади № 4, розташованому на березі Ханки. Далі шлях експедиції лежав по Уссурі в Хабаровку.
Двічі мандрівнику довелося відкладати убік щоденник і братися за гвинтівку. 1867 і 1868-й стали роками "манзовських воєн". У 1867 році кілька сотень китайців, що займалися незаконним видобутком золота на острові Аскольд, були витиснуті з його десантом російських прикордонників. Тоді манзі, перебравши на узбережжя, почали розоряти невеликі російські села. Маленький загін штабс-капітана Пржевальська разом із прикордонниками підполковника Дьяченко взяв участь у вигнанні китайців із приморської землі. Миколі Михайловичу з його козаками довелося конвоювати полонених манз у Владивосток. Так він виявився в нашому місті в перший раз.
Улітку 1868 року, коли експедиція займалася обстеженням долини ріки Даубихе (нині Арсеньевка), у південному Примор'я розгорілася дійсна війна. Провесною кілька тисяч хунхузів знищили багато російських поселень. Загони моряків і прикордонників закрили їм шлях до прибережних селищ. Тоді вони вирішили піти в долину Даубихе і зайнятися грабежом китайських поселень. Але бандам перепинив дорогу батальйон прикордонників підполковника МАРКОВА. До стріло
Експедиція Пржевальського тривала біля двох років. 7 серпня 1869 року мандрівник останній раз вийшов на берег озера Ханка.
А в 1871 році на своєму засіданні Імператорське Російське Географічне суспільство слухало доповідь капітана Генерального штабу Пржевальська про його подорож по Уссурійському краї. На виставці, улаштованої Миколою Михайловичем, було представлено більш 300 екземплярів птахів, біля десятка шкір ссавців, трохи стільник яєць і 2 тисячі трав'янистих рослин. Крім багатотомного службового звіту для штабу округу Микола Михайлович написав книгу "Подорож в Уссурійськом краї". Це був перший енциклопедичний довідник по Примор'ї. Він містив усі необхідні зведення про природу краю, його кліматі і корінних мешканцях: тазах і гольдах, китайцях і корейцях. Книга стала самим головним довідником для прибуваючих у Примор'я на государеву службу офіцерів і чиновників.
І через 135 років про мандрівника нагадують залізнична станція Пржевальська, маленький чагарник, що росте по берегах Ханки, - тимьян Пржевальськ і гірський хребет його імені, південно-західні відроги якого простягнулися уздовж півострови Муравьева-Амурского.
По пустелях і горхм Монголії і Китаю Пржевальський пройшов більш 11 800 кілометрів і наніс на карту (у масштабі 10 верст у 1 дюймі) близько 5700 кілометрів. Наукові результати цієї експедиції вразили сучасників. Пржевальськ дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету й улоговини Цайдама (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії більш 20 хребтів, сім великих і ряд дрібних озер. Карта Пржевальська не відрізнялася точністю, тому що через дуже важкі шляхові умови він не міг робити астрономічні визначення довгот. Цей істотний недолік пізніше був виправлений ним самим і іншими російськими мандрівниками. Він зібрав колекції рослин, комах, що плазують, риб, ссавців. При цьому минулому відкриті нові види, що одержали його ім'я, - ящурка Пржевальського, розчепихвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського... Двотомна праця "Монголія і країна тангутів" (1875-1876) приніс автору світову популярність, був переведений на ряд європейських мов.
Російське географічне товариство присуджує йому Велику золоту медаль і "найвищі" нагороди - чин підполковника, довічну пенсію в 600 карбованців щорічно. Він одержує Золоту медаль Паризького географічного суспільства Його ім'я відтепер ставлять поруч із Семеновим-Тян-Шанским,Крузенштерном і Беллинсгаузеном, Лівінгстоном і Стенлі...
Друга подорож
У січні 1876 року Пржевальський представив у Російське географічне товариство план нової експедиції. Він мав намір зайнятися дослідженням Східного Тянь-Шаню, дійти до Лхасі, обстежувати загадкове озеро Лобнор. Крім того, Пржевальський сподівався знайти й описати дикого верблюда, що жив там, по відомостях Марко Поло.
У лютому 1877 року Пржевальський досяг величезного очеретяного болота-озера Лобнор. По його описі, озеро мало в довжину 100 кілометрів і в ширину від 20 до 22 кілометрів.
На берегах таємничого Лобнора, у "країні Лоп", Пржевальський був другим... після Марко Поло! Озеро стало, однак, предметом суперечки між Пржевальським і Ріхтгофеном. Судячи з китайських карт початку XVIII століття, Лобнор знаходився зовсім не там, де його знайшов Пржевальський. Крім того, усупереч думці, що існувала, озеро виявилося прісним, а не солоним. Ріхтгофен вважав, що російська експедиція відкрила якесь інше озеро, а Лобнор лежить північніше. Тільки через півстоліття загадка Лобнора була вирішена остаточно. Чоло по-тібетски означає "мулистий", нір - по-монгольски "озеро". Виявилося, що це болото-озеро час від часу змінює своє місце розташування. На китайських картах воно було зображено в північній частині пустельної безстічної западини Чоло. Але потім ріки Тарим і Кончедарья перейшли на південь. Древній Лобнор поступово зник, на його місці залишилися тільки солончаки, блюдця невеликих озерець. А на півдні западини утворилося нове озеро, що відкрив і описав Пржевальський.
На початку липня експедиція повернулася в Кульджу. Пржевальський був задоволений: він вивчив Лобнор, відкрив Алтінтаг, описав дикого верблюда, добув навіть його шкіру, зібрав колекції флори і фауни.
Тут же, у Кульджі, його чекали листи і телеграми, у яких йому пропонувалося неодмінно продовжувати експедицію.
Під час подорожі 1876-1877 років Пржевальськ пройшов по Центральній Азії більше чотирьох тисяч кілометрів - йому перешкодили війна в Західному Китаї, загострення відносин між Китаєм і Росією і його хвороба: нестерпна сверблячка у всім тілі. І все-таки ця подорож ознаменувалася двома найбільшими географічними відкриттями - низов'їв Тарима з групою озер і хребта Алтінтаг.
Тібетська подорож
Відпочивши, Пржевальськ у березні 1879 року почав подорож, названу ним "Першою Тибетською". Від Зайсана він направився на південний схід, повз озеро Улюнгур і уздовж ріки Урунгу до її верхів'їв, перетнув Джунгарську Гобі - "велику хвилясту рівнину" - і визначив її розміри.
Під час цієї подорожі він пройшов біля восьми тисяч кілометрів і зробив зйомку більш чотирьох тисяч кілометрів шляху через райони Центральної Азії. Уперше досліджував верхній плин Жовтої ріки (Хуанхе) протягом більш 250 кілометрів; відкрив хребти Семенова й Угуту-Ула. Описав два нових види тварин - кінь Пржевальська і ведмедя пищухоїда. Його помічник, Роборовський, зібрав величезну ботанічну колекцію: близько 12 тисяч екземплярів рослин - 1500 видів. Свої спостереження і результати досліджень Пржевальськ виклав у книзі "Із Зайсана через Грубіянь у Тибет і на верхів'я Жовтої ріки" (1883). Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.
Незабаром він подає в Російське географічне товариство проект про дослідження джерел Хуанхе.
Четверта подорож Пржевальського
У листопаді 1883 року почалася чергова, уже четверта подорож Пржевальська.
За два роки був пройдений величезний шлях - 7815 кілометрів, майже зовсім без доріг. На північній границі Тибету відкрита ціла гірська країна з величними хребтами - про їх у Європі нічого не було відоме. Досліджено джерела Хуанхе, відкриті й описані великі озера - Російське й Експедиції. У колекції з'явилися нові види птахів, ссавців і плазуючих, а також риб, у гербарії - нові види рослин.
У 1888 році побачила світло остання робота Пржевальська "Від Кяхти на джерела Жовтої ріки". У тому ж році Пржевальськ організував нову експедицію в Центральну Азію. Вони досягли селища Каракол, біля східного берега Іссик-Кулю. Тут Пржевальськ занедужав черевним тифом. Він умер 1 листопада 1888 року.
На могильному надгробку написаний скромний напис: "Мандрівник Н.М.Пржевальський". Так він заповідав. У 1889 році Каракол був перейменований у Пржевальський.
Пржевальський лише в дуже рідких випадках користався своїм правом першовідкривача, майже усюди зберігаючи місцеві назви. Як виключення з'являлися на карті "озеро Російське", "озеро Експедиції", "гора Шапка Мономаха".
ВИСНОВОК
Удар долі був несподіваний і підступний: на самому початку чергової експедиції в Центральну Азію Пржевальськ знемагав від жари і напився води з пришляхового струмка... і от людина з залізним здоров'ям умирала на руках у товаришів. Його смерть відбулася від черевного тифу на озері Іссик-Куль.
24 наукові установи Росії і Європи обрали його своїм почесним членом географічного товариства багатьох країн. Присудили йому свої вищі нагороди. Вручали йому золоту медаль навіть географи Великобританії.
За своє блукацьке життя він пройшов 35 000 км небагато «не дотягши» до екватора.
Про мандрівки він мріяв з раннього років і завзято готувався до них. Але гримнула Кримська війна, і він пішов рядовим в армію. А потім роки навчання.
На початку 1867 року Пржевальський представив у товариство план великої і ризикової експедиції в Центральну Азію. Однак зухвалість молодого офіцера показалися надмірної, і справа обмежилася дозволом «виявити які завгодно облікові вишукування». Але і це Пржевальськ зустрів із захватом.
«Я їду на Амур, відтіля на ріку Уссурі, озеро Ханка і на береги Великого океану... Завидна доля і важкий обов'язок – досліджувати місцевості, у більшій частині якої не ступала нога утвореної людини».
У цій своїй подорожі Пржевальськ залишила найбільш повний опис Уссурійського краю і придбав коштовний експедиційний досвід.
За ці 4 роки (1870-1873 р.) експедиції удалося внести істотні виправлення в географічну карту. Книга, написана Пржевальськ «Монголія» і «Країна тангутів» принесла йому світову популярність.
У 1876 році Пржевальськ друг раз бере курс на Тибет. Першим з Європи він досягає таємниче озеро Кобнор і відкриває раніше невідомий хребет Алтиндаг і визначає точну границю тибетського нагір'я, установивши, що вона знаходиться на 300 км північніше, ніж раніш. Але проникнути всередину цієї країни йому не удалося.
І все-таки через три роки росіянин землепроходець досяг заповітного нагір'я. Однак у країну Тибету – Лхасу – чиновники мандрівників не пустили. Вони були змушені повернути і йти на верхів'я Китайської ріки – Хуанхе.
Абсолютна недослідженість цього району і залучила Пржевальська, що направилося в ці місця на початку 1880 і свою експедицію. Це була сама плідна його подорож, що увінчалася багатьма відкритими. Правда, джерела Хуанхе він не знайшов. На карту були нанесені невідомі раніше пагорби, яким він дали назви: хр. Колумба, хр. Росіянин, хр. Московський. Першу з вершин у наслідку назвали Кремль.
Обробка експедиції була довершена в березні 1888 року.
У ході усіх своїх експедицій Пржевальськ, будучи професійним географом, зробив відкриття, що могли б принести славу будь-якому зоологу. Він описав дикого коня, ведмедя тибетського, дикого верблюда.
І знову він вирішив скорити Тибет і проникнути в Лхас, але всі плани звалили. Він вмирав у своєму наметі, ледь почавши подорож. Перед смертю він попросив товаришів поховати його неодмінно на березі Іссик-Кулю й в експедиційній формі.
1 листопада його не стало. Десять експедицій проробив Пржевальський за своє життя.
Література
· Географічна енциклопедія. – М., 1999.
· По рідному краю. – Далекосхідне книжкове видавництво. - Владивосток, 1993.
· Н. Пржевальськ. Подорож в Уссурійськом краї. 1867-1969 р. Владивосток. Примиздат, 1999.
· Магидович. Історія світових відкриттів. – В 4-х книгах. – М., 1986.