Введення до курсу Системи сучасних технологій

Реферат на тему:

ВВЕДЕННЯ ДО КУРСУ "СИСТЕМИ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ"

Курс "Системи сучасних технологій" - один з важливих у загальному циклі природничо-наукової та загальноекономічної підготовки фахівців-економістів для різних галузей.

Виробництво
- це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства.

Технологія
- це наука про способи переробки сировини та напівфабрикатів у засоби виробництва і предмети споживання.

Мета вивчення курсу
-
сформувати у майбутніх спеціалістів поняття про суспільне виробництво, що включає в себе багато галузей, які відрізняються технологічними процесами, мате­ріально-виробничою базою, знаряддями праці, витратами на виробництво продукції, професійними кадрами, методами та технологіями, техніко-економічними показниками у провідних галузях промисловості.

Завдання курсу
- розкрити фізико-хімічну суть явищ, які відбуваються при одержанні та переробці мінеральної сировини, хімічної технології, виготовленні деталей і виробів з металів, сплавів та неметалевих матеріалів за пріоритетними технологіями.

Промислові продукти можуть служити засобами вироб­ництва або предметами народного споживання. В той же час багато готових промислових продуктів можуть використову­ватися як сировина для інших виробництв. Так, аміак служить основною сировиною у виробництві азотної кислоти, яка в свою чергу застосовується для одержання мінеральних добрив.

Технологія
- наука про способи та процеси виробництва промислових продуктів. Технологічний термін "спосіб вироб­ництва", звичайно, відрізняється від суспільно-економічного поняття про спосіб як єдність продуктивних сил та виробничих відносин. Спосіб виробництва складається з послідовних операцій, які протікають у відповідних машинах і апаратах.

Технологія умовно ділиться на механічну та хімічну. В механічній технології розглядають процеси, при яких зміню­ється форма або зовнішній вигляд і фізичні властивості матеріалу, а в хімічній - процеси зміни складу, властивостей та внутрішня будова речовини.

Для науково-технічного прогресу важливий тісний зв'язок нової технології з технічними та економічними показниками на будь-якому виробництві в різних галузях промисловості.

Технологія як наука про методи переробки сировини розвивається паралельно з такими галузями, як машино­будування та хімічна промисловість.

Технологія машинобудування - це точна наука, в якій широко використовуються закони фізики, хімії, механіки, теплотехніки, кібернетики, екології, економіки, менеджменту, правила техніки безпеки.

У даному курсі ССТ основними базовими виробництвами в технології машинобудування є виробництво чорних і кольорових металів, обробка металів традиційними техноло­гіями (тиском, різанням, литтям). До міжгалузевих технологій відносяться нові види обробки матеріалів: лазерна, електронно-променева та плазмова технології. До особливої групи тех­нологічних процесів належать технологія тонких плівок, біотехнологія та інші процеси, які використовуються для виготовлення виробів мікроелектроніки.

Розглянемо детальніше поняття про галузі машинобу­дування. Кожна галузь промисловості - це сукупність під­приємств, що об'єднані економічним призначенням продукції, яку вони випускають, і характеризуються спільністю вихідної сировини та матеріалів, технології виробництва, обладнання і професійного складу кадрів. Промисловість у міру розвитку поділяється на комплексні галузі. Комплексними називають галузі, до складу яких входить кілька однорідних, але спеціа­лізованих всередині даної галузі за більш вузьким призначенням продукції галузей (наприклад, енергетична, машинобудівна, металургійна, хімічна, текстильна, харчова, тощо).

Розглянемо структуру та основні принципи організації виробничого процесу. Основними елементами будь-якого виробничого процесу є: засоби праці, предмети праці, праця
людини.
Основа виробничого процесу -процес праці як діяльність людини, спрямована на створення споживчої вартості певної кількості та якості. Наприклад, у Черкаській області 17 хімічних підприємств. Хімічні виробництва відносяться до великих машинних виробництв, у яких виробничий процес проходить в умовах розподілу праці та застосування системи машин та апаратів (технічних агрегатів, установок). Виробничі процеси поділяються на основні технологічні (зміна вихідної сировини та матеріалів для отримання готової продукції), допоміжні (ремонт обладнання, будинків, споруд, виготовлення інструменту), обслуговуючі (контроль якості параметрів процесу й продукції, транспортування сировини та матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції) та підсобні (виготовлення тари, упаковка продукції і т. ін.).

Технологічний процес включає стадії та операції.

Стадія
-
частина процесу, яка включає виготовлення напівфабрикатів чи готової продукції.

Операція
-
частина технологічної стадії, в якій дія на предмет праці відбувається в одному чи кількох апаратах (машинах), які обслуговують робітники чи бригада. Операції поділяються на основні (технологічні) та допоміжні.

Технологічні операції
є об'єктом планування, обліку та контролю, нормування матеріальних ресурсів, витрат праці та ЇЇ оплати.

Допоміжні операції
забезпечують безперервне проходження основних операцій. Це контрольно-операційні, по-стадійні (проміжні) операції чи підсумковий контроль за відповідністю сировини, напівфабрикатів та готової продукції затвердженим ДЕСТУ чи ТУ, транспортування-переміщення сировини, напівфабрикатів, готової продукції, збереження та відванта­ження тощо.

Технологічне обслуговування
-
забезпечення нормального режиму та безпеки робітників відповідно до процесів (чищення, огляд, промивання, міжопераційне стеження тощо).

Постійне поєднання всіх стадій та операцій утворює структуру виробничого процесу (рис. 1.)

Залежно від типу апаратів, рівня автоматизації процесів та механізації праці робітників розрізняють ручні, апаратурно-ручні (машинно-ручні), апаратурно-автоматизовані та ком­плексно-автоматизовані апарати. За характером проходження в часі апаратурні процеси поділяються на безперервні та періодичні. Організація виробничого процесу передбачає правильне визначення його складових стадій, послідовності, співвідношення та взаємозв'язків розміщення в просторі.

Раціональна організація виробничого процесу можлива тільки на базі комплексного системного підходу на основі таких принципів, як:

• спеціалізація
-
розподіл праці між структурними підрозділами (основними та допоміжними);

• пропорційність
-
визначення відповідності продук­тивності праці з урахуванням кількісного та кваліфікаційного співвідношення;

• паралельність
-
одночасне виконання та поєднання технологічних операцій;

• прямоточність
-
мінімальний час переміщення про­дукції на основі взаємопов'язаного комплектування робочих місць, дільниць, цехів, складів, транспортних служб;

• безперервність, технологічна оснащеність;

• стандартність,
яка знаходить відображення в ре­гламенті, затвердженому для кожного тех нелогічного процесу, в паспортах, складених на машину, процес, продукцію;

• надійність,
що передбачає певний взаємозв'язок стадій та операцій виробничого процесу, при якому досягається функціонування на основі оперативного керування вироб­ництвом, проведення попереджувальних планових ремонтів тощо;

• економічність
-
раціональне використання матеріально-сировинних, паливно-енергетичних, трудових, фінансових ресурсів при високій якості виготовлення продукції.

Всі розглянуті принципи взаємопов'язані та взаємообумовлені. Наприклад, спеціалізація робочих місць створює умови для впровадження засобів автоматизації праці, меха­нізація виробничого процесу в цілому впливає на ступінь безперервності та ритмічності випуску продукції, створює передумови для пропорційного та збалансованого функціо­нування виробництва. Дотримання цих принципів забезпечує ефективне проходження технологічного процесу та якість продукції.

Процес розробки та освоєння нових виробництв, рекон­струкції та технологічного переозброєння сформувався як самостійна стадія процесу виробництва та отримав назву технічної підготовки виробництва.

Технічна підготовка виробництва
-
це комплекс наукових, технічних та організаційних робіт, пов'язаних з розробкою і освоєнням нової та вдосконаленням діючої техніки й технології, організації виробництва й праці.

Основні завдання
технічної підготовки виробництва -формування прогресивної технічної політики, спрямованої на створення найбільш досконалих видів продукції та технологій їх виготовлення; створення умов для високопродуктивної, ритмічної і рентабельної роботи підприємства; скорочення тривалості технічної підготовки виробництва з одночасним підвищенням якості всіх видів робіт.

За змістом технічна підготовка поділяється на дослідну, конструкторську, технологічну, матеріальну та документальну. Ми розглянемо три останні.

За формою організації технічна підготовка поділяється на централізовану,
коли всю роботу виконує апарат заводо­управління; децентралізовану,
при якій основний обсяг роботи з технічної підготовки виконують цехові органи; змішану,
яка передбачає розподіл підготовчих робіт між цехами та заводськими органами.

Технологічна підготовка
забезпечує створення оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший строк і з мінімальними витратами нових видів продукції з раніше заданими властивостями та якісними характеристиками. Технологічна підготовка включає вибір вихідної сировини, технічної бази, підбір типового технологічного процесу, технологічного оснащення (технологічне обладнання, засоби механізації та автоматизації виробничих процесів), визначення послідовності операцій, засобів контролю та випробувань, режиму роботи, кваліфікації виконавців.

Основою н

ового технологічного процесу є технологічний регламент, мета якого - забезпечення умов для найбільш раціонального використання робочої сили, техніки, матеріалів та інших засобів виробництва і досягнення на цій основі зростання продуктивності праці та зниження собівартості, забезпечення належних умов праці. У регламенті визначено вид, обсяги та якість продукції, норми витрат на одиницю продукції сировини, матеріалів, палива, енергії тощо. В ньому вказано послідовність виконання операцій по стадіях технологічного процесу, співвідношення між виробничими потужностями відділів та учасників, розміщення обладнання, оптимальний режим роботи технологічного обладнання, послідовність технологічного процесу та його параметри на кожній стадії.

Регламент містить такі основні розділи, як характеристика продукції та вихідної сировини, опис технологічного процесу, норми витрат сировини й енергоресурсів, можливі неполадки та їх усунення, техніка безпеки, відходи виробництва й викиди газу, обов'язкові інструкції, матеріальний баланс і технологічні схеми виробництва.

Технологічний регламент (новий) розробляють НДІ або КБ підприємств. Він оформлюється у вигляді комплекту техно­логічної документації і затверджується керівником під­приємства. Виконання регламенту є обов'язковим для всіх працівників виробництва, порушення його призводить до браку, погіршення якості, зриву планомірної та ритмічної роботи підприємства. Вимогу дотримання встановленого техноло­гічного регламенту зумовлює необхідність підтримування на підприємствах суворої технологічної дисципліни. Будь-яка зміна регламенту має проводитись одночасно у всіх відділах і на всіх стадіях виробництва спеціальним розпорядженням технологічної служби, яке затверджується головним інженером. Контроль за дотриманням технологічного регламенту доручено змінному майстру (начальнику зміни).

Матеріальна підготовка
включає забезпечення підприєм­ства (виробництва, цеху) необхідними матеріальними та енергетичними ресурсами (сировиною), підготовку складських приміщень і транспортного обслуговування відповідно до потреб, розробку системи організації зберігання, облік та реалізацію готової продукції, матеріально-технічне постачання. В ході матеріальної підготовки визначають витратні кое­фіцієнти по сировині, матеріалах, паливу та енергії з ура­хуванням передового досвіду економного використання ресурсів, а також коефіцієнтів, які застосовуються на під­приємстві. Тому витратні коефіцієнти поділяють на теоретичні, які визначаються розрахунковим шляхом, та виробничі, які фактично досягнуті. Розрахункові коефіцієнти мають бути прогресивними, науково обґрунтованими, тобто враховувати досягнення передових виробництв. Фактичні коефіцієнти, як правило, нижчі від планових або розрахункових у результаті використання раціоналізаторських пропозицій, проведення заходів щодо економії та бережливості.

Документальна підготовка
складається з розробки технічної та технологічної документації відповідно до вимог ЄСТП (єдина система організації та управління процесом технологічної

підготовки), яка включає ЄСКД (єдина система конструк­торської документації) - комплекс державних стандартів та ЄСТД (єдина система технологічної документації). Функціону­вання ЄСТП забезпечується застосуванням стандартів (в Україні замість "ТОСТ" тепер "ДСТУ" та "Міждержавний ГОСТ"). Нині проводиться заміна стандартів України. До­кументацію на конкретні методи та засоби технічної підготовки виробництва розроблюють на основі ЄСКД, ЄСТД, єдиної системи класифікації та координування техніко-економічної інформації, єдиної системи атестації якості продукції, планової, провідної та нормативно-технічної документації.

При розробці технологічних процесів використовують такі види технологічної інформації: технологічний класифікатор об'єкта виробництва та технологічних операцій; систему позначень технологічних документів, стандарти й каталоги; нормативи (параметри) технологічних режимів; матеріальні та трудові нормативи. Технологічну документацію в цехах розроблюють відповідно до стандартів підприємств. По змінах ведуть технологічний журнал, в якому записують хід тех­нологічного процесу протягом кожної зміни по всіх стадіях та відзначають усі відхилення від технологічного регламенту. Враховуються також витрати сировини, рух готової продукції.

ЄСКД - комплекс державних стандартів, що встановлюють взаємопов'язані правила і положення щодо порядку розробки, оформлення документації, яка розробляється та використо­вується підприємствами. Ця система забезпечує можливість взаємообміну конструкторською документацією, спрощення її форм, поліпшення умов технічної підготовки виробництва, а також експлуатації машин, апаратів та обладнання. Стандарти ЄСКД поширюються на всі види конструкторської та обліково-реєстраційної документації.

Хімічна технологія розглядає способи та процеси вироб­ництва в хімічній, нафтохімічній, целюлозно-паперовій, харчовій, текстильній, легкій промисловості, у виробництві в'яжучих матеріалів та в інших галузях виробництва.

В даному курсі розглядається значення виробництв, особливо важливих для відродження економіки України. Хімічна переробка викопного палива, тобто кам'яного вугілля, нафти, природного газу, торфу, сланцю дозволяє отримати такі важливі продукти як кокс, моторні палива, мастила, горючі гази та велику кількість органічних речовин. Без коксу неможлива сучасна металургія, а, відповідно, і всі галузі виробництва, в тому числі машинобудування. Без бензину, лігроїну та інших моторних палив була б неможлива робота авіаційного, авто­мобільного та водного транспорту. Велике значення мають горючі гази в побуті та промисловості як беззольне і бездимне паливо. На базі органічних речовин, які отримані при переробці природних газів, нафти, вугілля, торфу і сланців, виробляються фарбники, лаки, лікарські препарати, спирти, вибухові речовини та інші продукти, які споживаються в найрізноманітніших виробництвах і в побуті. Особливо велике значення мають високомолекулярні синтетичні матеріали, що одержуються з продуктів переробки палива, смоли, які використовуються для виробництва пластичних мас, каучуків і гуми. З вугілля та природних газів, води і повітря на хімічних заводах виго­товляють аміак і азотну кислоту, які одержують з природних матеріалів - сірчаного колчедану або сірки і які застосовуються на багатьох виробництвах. Виробництва кольорових металів у машинобудуванні, текстильній, шкіряній та харчовій промис­ловості споживають сірчану кислоту або її солі. За її допомогою мінерали, що нерозчинні у воді, - апатит і фосфорит -перероблюють в суперфосфат або інші добрива.

На транспорті застосовують сірчанокислі (свинцеві) акумулятори.

З кухонної солі одержують соляну кислоту, соду, їдкий натрій (каустичну соду або гідроксид натрію) і хлор, які в свою чергу застосовують у виробництві алюмінію, скла, мила, паперу, бавовняно-паперових і вовняних тканин, пластмас. Згідно з програмою даного курсу студенти ознайомляться з хімічною переробкою дерева, з якого можна одержати шовк і штапель,

папір і пластмаси, порох і активоване вугілля, оцтову кислоту, етиловий та метиловий спирти, скипидар, каніфоль, ацетон. Велике значення надається перспективі використання відходів переробки цукрового буряка та соняшника.

Продукція хімічної промисловості поділяється на предмети виробничого значення та предмети особистого користування ( довготривалого та короткочасного).

Відмінність хімічних виробництв від інших (наприклад, машинобудування) полягає в тому, що в хімічній промисловості використовуються процеси, які змінюють молекулярну структуру сировини. В інших виробництвах речовина зазнає головним чином, змінювання форми, а не молекулярної структури.

Для нових галузей техніки та нових технологій хімічні продукти є
незамінними (наприклад, в мікроелектроніці. приладобудуванні, ракетній техніці, транспорті, сільському господарстві). Міжгалузеві зв'язки хімічної промисловості див. на рис. 2.

Вивчення системи сучасних хімічних технологій з галузями промисловості дуже важливе, оскільки хімічна промисловість значною мірою визначає науково-технічний прогрес в більшості галузей.

Дуже важливі в технологічних процесах економічні питання та охорона навколишнього середовища, техніка безпеки, транспортування продуктів виробництва і, звичайно, авто­матизація та використання АСУ.

У результаті вивчення дисципліни економіст повинен:

• знати фізичну і хімічну суть явищ, що відбуваються при переробці металів, сплавів та неметалевих матеріалів, хімічних сполук у деталі та вироби в різних галузях виробництва; зв'язок курсу з природними, технічними, економічними науками;

• вміти оцінити якість технологічних процесів, їх техніко-економічні показники;

• мати уявлення про суть процесів у виробництві, взаємозв'язок між окремими виробництвами і галузями;

• уміти здійснювати раціональний вибір варіанта тех­нологічного процесу, який забезпечував би мінімальні затрати на реалізацію, виходячи з конкретних умов;

• знати номенклатуру основного виробництва та найбільш економічні методи одержання продукції;

• знати принципи вибору сировини, енергетичних ресурсів та раціонального розміщення підприємства з урахуванням підвищених вимог до охорони навколишнього середовища;

• знати перспективи розвитку виробництва;

• вміти вибирати оптимальні умови (виходячи з техніко-економічних показників) проведення технологічних процесів, підбирати найбільш економічно ефективне обладнання та визначати рівень його використання;

• враховувати технологію процесів та приймати правильне технічне рішення при розрахунках економічної ефективності.

Сучасний стан економіки України ставить перед підприєм­ствами проблеми інтенсифікації, підвищення економічної ефективності та використання АСУ в управлінні та організації виробництва. У зв'язку з цим особливо важливого значення набувають глибокі знання спеціалістів - майбутніх керівників, їхня здатність виявити основні фактори, що негативно впливають на стійкість економічних процесів в системах технологій, намітити шляхи поліпшення роботи підприємства з урахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів.