Назва реферату
: Насіннєві плодові дерева Розділ
: Біологія
Насіннєві плодові дерева
В українській міфології, звичаях, традиціях досить широко згадуються різноманітні рослини. У тому числі і дерева, які ростуть в садах. До них належать і такі як яблуня та груша.
Яблуня - сама розповсюджена плодова культура. Висота плодоносячих дерев 5—10 м. Листи черешкові з прості опушені, іноді морщинистою пластинкою. Квітки рослини діаметром до 3 см, з 5-роздільною оцвітиною, обополі, білі, іноді рожеві чи червоні, зібрані в щитковидні суцвіття. Більшість сортів яблуні починають цвісти, виділяти і плодоносити з 3—8 років. Квітка живе 3—4 дні, дерево цвіте до 10 днів, біля 15—18 днів. Квітки охоче відвідуються бджолами, що має велике значення для весняного розвитку бджолиних родин. У пору повного плодоносіння (18—30-літні насадження) нектаропродуктивність яблуневого саду може складати 20—30 кг/га, а врожайність одного дерева — 250—350 кг яблук, але з окремих дерев вона буває в 3—4 рази вище.
Недолік багатьох сортів яблуні — періодичність помітного нектаровиділяння і плодоносіння. Особливо це відзначається в яблонях сильнорослих підщепах.
Яблуня самобезплідна, тобто не зав'язує плодів при запиленні пилком свого сорту. Більшість районованих в Україні сортів яблуні добре переносять зими з морозами до 25 °С. Повне вимерзання плодових дерев на піднесених ділянках з родючим ґрунтом — рідке явище. Воно може спостерігатися тільки при температурі мінус 38—40°С і в безсніжні зими, якщо температура ґрунту в зоні розміщення коренів знизиться до мінус 16—18 °С. Стійкість дерев до морозів знижується після рясного врожаю, а також внаслідок знищення листя шкідниками (шовкопрядом, яблуневою міллю) або пошкоджені паршою і ядохімікатами. Сильніше страждають від морозів дерева яблунь, розташованих у знижених місцях, тому що там більш холодне повітря і високий рівень ґрунтових вод.
Найкращими для яблунь є чорноземні і дерено-підзолисті ґрунти, що розвиваються на лесовидних і піщаних легких ґрунтах і середніх суглинках потужністю до 2 м. Самий слабкий ріст дерев і знижені нектаропродуктивність і врожайність яблуні спостерігаються на могутніх суглинках, що підстилаються первинною мореною, а також на інших грунтах із близьким заляганням піску.
Яблуко /яблуня/ - символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини. На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов'язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /"острів блаженних"/, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.
У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук - один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла. Як відомо, яблуко із написом "найпрекраснішій", підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни. Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа - бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко - наполовину біле, наполовину - червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону - сина. За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила "первородний гріх". За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.
У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення. Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жі
Відомий міфолог, фольклорист О.Афанасьєв /Древо жизни. - С.220/ писав: "Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу..."
Красива легенда, казка, - скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів - частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про "молодильні яблука" у гіпотезах фізиків ХХ століття! У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля - героя середньовічної легенди "Сказання про стрільця". Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В.Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову ... його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.
В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини. Напр.:
Білі яблуні у високості, З медвянистою звадою, Над захланністю і жорстокістю, Над підлотою й зрадою. /А.Малишко/. Або: В янтарі дрімають тихі луки, Може, сниться їм лапатий сніг? Одпливли мої літа розлуки - Я спішу до тебе на поріг.
Там твоє й моє лежить минуле, Яблуні шепочуть вдалині. Увійду у хату: "Не забула?" І ти, певно, тихо скажеш: "Ні..."
Груша—дерево висотою до 20 м, іноді великий чагарник сімейства розоцветних з колючимипобегами. Листи довгасто-округлі, коротко загострені, шкірясті,розташовані на довгих черешках, при висиханні чорніють. Квітки, зібрані по6—12 у щитковидні суцвіття, утворяться з плодових бруньок, що формуються в попередньому році. Оцвітина подвійний, п'ят-членний. Віночок до 3,5 см в діаметрі, сніжно-білого, іноді розоватого кольору. Тичинок у квітці багато, ониимеют фіолетово-рожеве фарбування.
Як у дикоростучих, так і культурних форм груші цвітіння рясне, починається в момент появи листів, трохи раніш, ніж у яблуні. Дерева в насадженнях цвітуть 14—16 днів, окремі квітки — до 5 днів. Нектаропродуктивність насаджень груші 10—25кг/га. Бджоли охоче відвідують квітки рослини. Перші плоди груша приносить у віці б-10 років, іноді дещо раніше. Цвіте груша і плодоносить щорічно. Економічно корисний вік 30—40років.
Подібно яблуні — грушасамобесплодна. Навіть сорти, що не утворять повноцінних насінь (наприклад, грушабессемянка), для гарного плодоносіння мають потребу в запиленні іншими сортами ипчелами.
Груша більш вимоглива до тепла, чим яблуня. При температурі мінус 35—38°С спостерігається масове вимерзання дерев багатьох сортів.
Культурна груша вимоглива до родючості, фізичним властивостям і тепловому режиму ґрунту. Кращими для неї є чорноземні і дерено-підзолисті ґрунти, які розвиваються на суглинках. На піщаних ґрунтах погіршується процес цвітіння і нектарообразования, якість плодів, те ж саме спостерігається і при вирощування груші на сильно ущільнених ґрунтах. Дерева груші найкраще ростуть на підвищених ділянках. На знижених елементах рельєфу груша в течениевегетационного періоду росте краще, ніж на підвищених, через кращу і більш рівномірної вологозабезпеченості; у період спокою положення різке міняється — внизинах скапливается більш холодне повітря, чим на підвищених місцях, і грушаздесь сильніше підмерзає.
До числа районованих сортов літнього срокасозревания відносяться: Безсім'янка, Дюшеслетний, Ошатна Єфімова, Тонковетка, Трубчевская золотава й ін. Маса плодову їх досягає 70—150 р. Плоди дозрівають у другій половині серпня — началесентября. Зберігаються до 15—30 доби. Врожайність одного дерева до 70—150 кг иболее. Успішно культивуються осінні сорти груші: Бергамот осінній, Колгоспниця, Мармурова й ін.
Список використаної літератури:
Плодові дерева. – К., 2000.
Рослини навколо нас. – Харків, 2001.
Енциклопедія українознавства.