Способи спостереження Агрегатні індекси які застосовуються правовою статистикою

КОНТРОЛЬНА РОБОТА:

“Способи спостереження.

Агрегатні індекси, які застосовуються правовою статистикою”

План

1)
Вступ.

2)
Які є способи спостереження.

а) Означення поняття методу спостереження.

б) Види методу спостереження.

в) Ролі спостереження.

г) Труднощі методу.

д) Означення включного і не включного спостереження.

ж) Недоліки методу.

з) Висновок.

3)
Які агрегатні індекси застосовуються правовою статистикою (можливості і проблеми).

1. Поняття про індекси.

а) індивідуальний індекс

б) Агрегатний індекс

в) Використання агрегатних індексів у порівнянні ознак

г) Висновок.

Вступ

Чому людина вчиняє злочин? Чому для вирішення своїх про­блем деякі особи вибирають злочинний шлях? Що робити з метою попередження злочину? У чому причини злочинності? На ці та інші подібні питання людство робить спроби відповісти вже не одне ти­сячоліття, Це намагались здійснити філософи та письменники, со­ціологи та лікарі, економісти та політики. Злочинність завжди за­ймала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбують громадську думку. Історія становлення кримінології ба­гата гострими сутичками ідей, трагедій тощо. Зараз важко уявити організацію боротьби зі злочинністю без використання криміноло­гічних знань. Вони необхідні і під час управління соціальними про­цесами, і у законотворчій діяльності.

Кримінологам у процесі всього розвитку науки, у тому числі до останнього часу, доводилось постійно обґрунтовувати її цінність, необхідність, самостійність як галузі науки, що обумовлює наявність відповідних спеціалістів-професіоналів.

У даний час пануючим є погляд на кримінологію як загально­теоретичну науку про злочинність, з висновками якої повинні раху­ватись перш за все спеціалісти у галузі інших наук так званого кри­мінального циклу (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, криміналістики, судової статисти­ки і т.д.). Ллє таке визнання кримінологія отримала порівняно не­давно.

Вихідним у кримінології є положення про те, що злочинність все ж це одне із соціальних відхилень у суспільстві. Воно - не нор­ма, але в той же час - закономірне явище у певних суспільних умо­вах. А тому необхідна боротьба зі злочинністю, що пов'язана зі змі­ною цих умов і ні у якому випадку не обмежена тільки застосуван­ням кримінальних покарань до конкретних злочинців.

2. Які є способи спостереження

Спостереження
являє собою спосіб збору первинної кримінологічної інформації про об'єкт, що вивчається, шляхом безпосереднього сприй­няття і прямої реєстрації його ознак.

Цей метод має декілька видів. В кримінології сфера спостережень та їх варіанти мають деяку специфіку порівняно із спостереженнями у соціологічному дослідженні.

Виділяють три основні ролі спостерігача (види спостереження):

1) спостерігач - учасник будь-якої діяльності (за діяльністю чи її учасникам він веде спостереження);

2) власне спостерігач (який виявляє себе у спілкуванні з тими суб'єктами, за діяльністю яких він повинен спостерігати);

3) включений спостерігач (влаштовується на роботу в організацію або знаходиться десь, не виявляючи себе як спостерігач не бере участі у тій діяльності, за якою спостерігає, але ніби і боку веде таке спостереження).

Труднощі застосування цього методу поділяються на суб'єктивні (пов'язані з особою спостерігача) і об'єктивні (що не залежать від нього). До суб'єктивних труднощів спостереження належить можливість оцінки дій інших людей через призму власного "я", свою систему ціннісних орієнтацій. До об'єктивних труднощів передусім треба віднести обмеже­ність спостереження часом протікання події. Крім того, далеко не всі со­ціальні факти піддаються безпосередньому спостереженню.

Спостереження рідко буває основним методом збору кримінологічної інформації. Як правило, воно застосовується поряд з іншими методами. Будучи частиною дослідження, спостереження підкоряється його цілям і може застосовуватися на всіх його етапах. Особливого значення воно на­буває при формулюванні робочих гіпотез, а також первинній їх перевірці.

Залежно від ролі спостерігача в кримінологічній ситуації, що дослі­джується, розрізняють включене і невключене спостереження. При невключеному спостереженні дослідник або його помічники перебувають поза об'єктом, що вивчається. Вони зі сторони спостерігають процеси, не втручаючись в їх хід; вони просто реєструють хід подій. Включеним є таке спостереження, при якому дослідник безпосередньо задіяний у процесі, що вивчається, перебуває в контакті з людьми, яких спостерігає, і бере участь у їх діяльності. Міра включеності спостерігача в ситуацію мо­же коливатися в досить широкому діапазоні: від "пасивного" до "актив­ного" включення, коли він зливається з колективом, який досліджується. Наприклад, для вивчення штучної латентності злочинів дослідник стає "співробітником" чергової частини органу внутрішніх справ.

Включене спостереження у будь-яких його видах дозволяє зібрати інформацію, не доступну для отримання іншим шляхом. Основна пере­вага безпосереднього спостереження полягає в тому, що воно дає змогу фіксувати різні зміни об'єкта, що вивча

ється, в момент їх появи. Дослід­ник бачить розвиток подій у колективі і вивчає поведінку його членів в природних умовах. Спостерігаючи всю різноманітність колективних та індивідуальних проявів, дослідник може точніше визначити їх сутність, сформулювати нові гіпотези для подальших досліджень. Саме тому такі спостереження мають велику цінність на початкових стадіях дослі­дження.

Однак, незважаючи на певні переваги, метод спостереження має й певні недоліки. Насамперед, це втручання дослідника в розвиток подій, що може негативно вплинути на ситуацію, яка вивчається. Оскільки спостереження (особливо включене) часто ведеться однією особою, це може стати причиною того, що щось буде пропущене, не помічене, непра­вильно оцінене. Крім того, спостерігач, який намагається в короткий тер­мін зафіксувати якомога більше різних фактів, може не зуміти співвід­нести їх з цілим об'єктом, що вивчається. Спостереженням також немож­ливе виявити думки респондентів з питань, які цікавлять кримінолога.

Висновок

Що стосується злочинної діяльності, то теоретично можна уявити кримінолога, який включається у злочинну групу. Однак практично це з обов'язковою участю у вчиненні злочинів. Інше загрожує йо­го викриттям і дуже тяжкими наслідками. Включене спостереження у місцях позбавлення волі теж пов'язане з неабиякими труднощами проце­су конфіденційного набуття статусу засудженого. Таке спостереження можуть здійснювати співробітники виправно-трудових установ. З цієї точки зору, для кримінолога важливе вивчення досвіду їх роботи, а та­кож думок з приводу проблем ресоціалізації засуджених.

3. Які агрегатні індекси застосовуються правовою статистикою (можливості і проблеми)

1. Поняття про індекси

Індекси — один із видів узагальнюючих показників у статистиці.

Індекс (покажчик) — це відносна величина, що показує, у скільки разів рівень досліджуваного явища в даних умовах відрізняється від рівня того ж явища в інших умовах.

Розходження умов може виявлятися в часі (тоді говорять про індекси динаміки), у просторі (територіальні індекси), у виборі в якісній базі порівняння якогось умовного рівня: наприклад, планового показника, рівня договірних зобов'язань тощо. Відповідно вводять індекс виконання зобов'язань або, якщо плановий рівень зрівнюється з рівнем попереднього періоду, — індекс планового завдання.

Розрізняють індекси індивідуальні, агрегатні, середні, ланцюгові та інші.

Індивідуальний індекс
— відносна величина, що отримується при порівнянні того самого явища в різних умовах.

Агрегатний індекс
— відносна величина, що отримується при порівнянні рівнів неоднорідних явищ або сукупностей явищ у різних умовах.

У правовій статистиці для характеристики правових явищ викорис­товуються як індивідуальні, так і складні (агрегатні) індекси.

Індивідуальні індекси одержують, коли кількісну оцінку рівня озна­ки в даних умовах (Q1
) порівнюють із такою ж величиною в інших умовах — базисних (Q0
) Наприклад, у 1995 році кількість крадіжок у районі склала 500 (Q0
), а в 1996 році — 450 (Q1
). Індивідуальний індекс цього виду злочинів:

i
= Q1
/Q0
= 450/500 = 0.9 = 90%.

Отже, за досліджуваний період кількість злочинів цього виду ско­ротилася на 10% (100% - 90%=10%).

Агрегатні індекси дозволяють порівнювати рівні ознак якісно неод­норідних сукупностей. Наприклад, у якомусь районі кількість одних злочинів за визначений період скоротилася, а інших — збільшилася. Спільну картину зміни злочинності можна одержати, використовуючи агрегатні індекси. Для цього в розрахункову формулу вводяться дода­ткові критерії — видові індекси (ваги), що враховують суспільну небезпеку кожного конкретного виду злочинів.

Висновок

Наприклад: припустимо, на визначеній території в 1995 р. скоєно 300 хуліган­ських вчинків (Q01
), 200 крадіжок (Q02
), 100 навмисних тяжких тілес­них ушкоджень (Q03
), а в 1996 р. — 250 хуліганських вчинків (Q11
), 150 крадіжок (Q12
) 150 навмисних тяжких тілесних ушкоджень (Q13
).

Для розрахунку індексу рівня злочинності необхідно визначити видові індекси (ваги) для кожного виду злочинів. Ці індекси можуть бути отримані шляхом виміру кожного виду злочинів у шкапі відношень, наприклад, методом експертних оцінок. Припустимо, що для хуліганських вчинків отриманий видовий індекс (р1
) дорівнює 1, для крадіжок (р2
) — 2, для навмисних тяжких тілесних ушкоджень (р3
) — 5.

Загальна формула для розрахунку індексу рівня злочинності:

i
= (Q11
· p1
+ Q12
· p2
+ Q13
· p3
)/ (Q01
· p1
+ Q02
· p2
+ Q03
· p3
),

де чисельник — умовне число злочинів за 1996 p., а знаменник — умовне число злочинів за 1995 р. Умовне число злочинів одержуємо як суму добутків кількості злочинів конкретного виду на його вагу. Підставляючи відповідні значення, одержимо:

i
=(250·1 + 150·2+ 150·5)/(300·1 +200·2+ 100·5) = = (250 + 300 + 750)/(300 + 400 + 500)=1300/1200=1,083 = 108,3%,— індекс рівня злочинності зріс на 8,3%.

Використана література:

1. Колб О.Г. Кримінологія і соціальна профілактика злочинів серед засуджених виправно-трудових установ (монографія). – Луцьк, 2001. – 228 с.

2. Кримінологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. Пазюка О.Г. – К., 2002.

3. Правова статистика: Навчальний посібник / В.С.Безрученко та ін. – К., 1998. – 110 с.