Здійснення в Україні державної влади за принципом розділення на законодавчу виконавчу та судову

ВСТУП

З цьго приводу вже чимало написано · сказано. Hе буду повторювати аргументи, а лише зазначу, що принцип под·лу влади для правовој держави не сл·д фетишизувати, що µдиним джерелом державној влади µ народ, а державн· органи виконують певн· функц·ј по зд·йсненню ц·µј влади, що суть питання полягаµ не т·льки у науково обгрунтованому розпод·л· цих функц·й, а, що не менш важливо, - у взаµмод·ј вс·х г·лок влади.

Характерно, що приб·чники президентськој республ·ки · концепц·ј под·лу влади часто посилаються на конституц·йний досв·д США. Але звернемось до американських авторитет·в. В·до­мий конституц·онал·ст професор Ч.Райз у в·снику "Програми сприяння парламентов· Украјни" (номер за 12 вересня 1995 р.) пише: "Под·л влади" µ не зовс·м точним терм·ном для опису аме­риканськој конституц·йној модел·. автори американськој консти­туц·ј насправд· створили форму державного правл·ння не з "под·лом влади", а радше з в·докремленими один в·д одного владними ·нститутами - президентом, законодавчим органом · су­дами, як· мають розмежован· компетенц·ј · розпод·лен· функц·ј... Кожна г·лка влади може вдаватися до певних д·й, але проведення ц·л·сној пол·тики вимагаµ сп·впрац· ·нших владних г·лок". "Чи призводить система, яка даµ конкретн· ·нституц·йн· повноваження президентов· · законодавчому органов·, до супер­ництва м·ж ними у виробленн· пол·тики?" - запитуµ Райз. ¶ в·дпов·даµ: "Так, призводить, але ж вона таки створюµ стимули, необх·дн· г·лкам влади для сп·впрац·"(9,14-15).

Творцям нашој новој Конституц·ј треба зважити на цей б·к справи. Покищо законодавча · виконавча г·лки влади змагаються ·з перем·нним усп·хом у накладенн· вето на в·дпов·дн· акти. Hа м·й погляд у нов·й Конституц·ј Украјни сл·д ч·тко вказати на необх·дн·сть взаµмод·ј р·зних г·лок влади. Hе менш важливо до­могтися такој взаµмод·ј у реальн·й практиц·.

В структурно-орган·зац·йному план· правова держава пропо­нуµ належне розд·лення сфер д·яльност·, прац· · ч·ткого розп­ред·лення функц·й · компетенц·ј м·ж р·зними державними органа­ми, тобто все те, що по давн·й юридичн·й традиц·ј називаµться концепц·µю "розд·лення влади".

Так само · в Украјн· мова повинна йти про розд·л сфер, сп·вроб·тництва · компетенц·ј м·ж трьома основними владами - законодавчој, виконавчој · судовој.

Кожна з цих влад в залежност· в·д своµј природи, характе­ром функц·й · призначенням повинна зайняти своµ м·сце в за­гальн·й систем· державној орган·зованој влади · вести державн· справи в в·дпов·дних јм формах · межах, належними шляхами · засобами. Законодавча влада в концепц·ј правовој держави по­винна виступати як орган, що виражаµ волю народу, як вищий представницький заклад. В·дпов·дно виконавча влада (уряд · в ц·лому вся виконавчо-розпорядча влада) повинна формуватися урядовими органами, бути п·дконтрольною · п·дзв·тною јм, д·яти на основ·, в межах закону. Судова влада повинна реал·зовува­тися незалежними в·д вс·х ·нших влад судами на основ· правових закон·в.

Розпод·л влад включаµ в себе орган·зац·йно-правовий ме­хан·зм јх взаµмод·ј, взаµмних здержок · противаг з ц·ллю утри­мання кожною з них својх повноважень · разом з тим забезпечен­ня јј незалежност· в·д ·нших влад в тих же межах. В системн·й одиниц· розд·лених влад суверен·тет держави знаходить своµ найб·льш адекватне орган·зац·йне вт·лення (9,15-19).

Розпод·л влад - це резюме · показник розвитку права · держави, орган·зац·йний вираз правового характеру держави, не­обх·дна передумова для правовој законност· · режиму панування права. Без належного розпод·лу влад не може ·снувати правовој держави · правових закон·в.

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТЕОР¶± РОЗПОД¶ЛУ ВЛАД

Звернемся до паршопочатк·в розвитку теор·ј про под·л дер­жавној влади на законодавчу, виконавчу · судову.

В XIII глав· 5-ој книги "Про дух закон·в" Монтеск'µ пор·внюµ деспотичне правл·ння з звичаями дикун·в Лу·з·ани, котр·, бажаючи д·стати з дерева пл·д, зрубують дерево п·д са­мий кор·нь. Так д·µ · деспотичне правл·ння, само п·друбуючи крону, на котр·й воно тримаµться.

Феодально деспотичному режиму Монтеск'µ протиставляµ конституц·йно-монарх·чний або республ·канський режим · под·бно до Локка розвиваµ компром·сну теор·ю розпод·лу влад на законо­давчу, виконавчу · судову, д·ючи ·золоьвано одна в·д одној. Монтеск'µ був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не вм·шуючись в судов· функц·ј, а законодавч· органи будуть вида­вати т·льки закони, але не управляти крајною, вс· основн· про­шарки феодального сусп·льства будуть задоволен·, зокрема бур­жуаз·я перестане бути ворогом аристократичној знат·. В цьому питанн· Монтеск'µ под·бно до Локка ор·µнтувався на так звану Славну революц·ю 1688-1689 рр. в Англ·ј, заснованому на класо­вому компром·с· м·ж буржуаз·µю · феодально-аристократичною владою. Про такий компром·с мр·яв Монтеск'µ · для Франц·ј. Са­ма по соб· теор·я розпод·лу влад в·д·гравала в часи Монтеск'µ в·дому прогресивну роль, тому що в як·йсь м·р· обмежувала су­дову · законодавчу владу монарха. Але по сут· вона страждала кор·нним недол·ком, так як фактично вела до знищення µдност· державној влади, робила виконавчу владу незалежною в·д законо­давчих орган·в · по сут· справи безконтрольною, а законодавч· органи перетворювала в заклади, як· могли видавати закони але не мали права сл·дкувати за јх виконанням. М·ж окремими влада­ми виникали конфл·кти. Теор·я розпод·лу влад - типовий зразок компром·су французького просв·тителя (5,84-86).

А зараз я хот·в би звернути увагу на ·стор·ю розвитку ук­рајнськој конституц·ј, а саме на моменти, що передбачали роз-

под·л державној влади.

Розглянемо Конституц·ю Пилипа Орлика, прийняту 5 кв·тня 1710 року на Козацьк·й Рад· у м.Бендерах. Проанал·зувавши розд·л VI ц·µј Конституц·ј ми можемо побачити, що Пилип Орлик пропонуµ проводити державне управл·ння розмежувавши повнова­ження · об'µднавши вс· г·лки влади в µдиний державний ме­хан·зм: "Якщо в незалежних державах дотримуються похвального · корисного для публ·чној р·вноваги порядку, а саме - · п·д час в·йни, · в умовах миру збирати приватн· й публ·чн· ради, обм·рковуючи сп·льне благо батьк·вщини, на яких · незалежн· володар· у присутност· Його Величност· не в·дмовлялися п·дко­рити свою думку сп·льному р·шенню урядовц·в · радник·в, то чо­му ж в·льн·й нац·ј не дотримуватись такого ж прекрасного по­рядку?"(1,27-34). Дал· сл·дуµ, що перш·сть в крајн· належить Генеральн·й старшин·, як·й п·дпорядковуються Полковники, що за характером обов'язк·в прир·внюються до радник·в. Щодо законо­давчого органу, то в·д кожного полку повинн· були бути обран· дек·лька знатних ветеран·в "досв·дчених · вельми заслужених муж·в", що повинн· були складати публ·чну раду. Ясновельможний Гетьман (так називаµ Пилип Орлик в Конституц·ј гетьмана Ук­рајни) за Конституц·µю прир·внюµться до президента у республ·ц· з президентською формою правл·ння. Взаµмов·дносини в державному механ·зм· визначаються так: "Генеральн·й стар­шин·, Полковникам · Генеральним радникам належить давати пора­ди тепер·шньому Ясновельможному Гатьману та його наступникам про ц·л·сн·сть батьк·вщини, про јј загальне благо · про вс· публ·чн· справи. Без јхнього попереднього р·шення · згоди, на власний розсуд (гетьмана) н·чого не повинне н· починатися, н· вир·шуватися, н· зд·йснюватися...". П·сля обрання гетьмана по­винн· бути обран· три Генеральн· Ради (1,33-34).

Тепер перейдемо до розгляду Конституц·ј УHР (Статут про державний устр·й, права · в·льност· УHР), що була ухвалена Ук­рајнською Центральною Радою 29 кв·тня 1918 року.

Перш за все потр·бно п·дкреслити, що це одна з найдемок­ратичн·ших конституц·й того часу · одне з найважлив·ших джерел державотворення в Украјн·. Так· висок· досягнення правовој думки, як· були зроблен· в т· часи · за досить короткий терм·н, повинн· дати хороший приклад сучасним пол·тичним д·ячам, · навчити јх хоча б ·нколи вивчати ·стор·ю украјнсько­го конституц·онал·зму, бо як св·дчать украјнськ· правов· пам'ятки, Украјна завжди прагнула до демократичних зм·н у дер­жавн·й, культурн·й,соц·ально-економ·чн·й сферах життя, · вже тод·, в 1918 роц· досягла б·льшого свого розвитку, ан·ж ми на сучасному етап·, маючи вже п'ять рок·в незалежност·.

Отже, за Конституц·µю УHР, а зокрема в статтях 22-25 ми можемо побачити, що державна влада в Украјнськ·й Hародн·й Республ·ц· походить в·д народу. Зд·йснюµться вона за принципом розпод·лу на законодавчу, виконавчу · судову. Верховним орга­ном влади в Республ·ц· µ Всенародн· Збори, що безпосередньо зд·йснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи ви­конавчој · судовој влади. Вища виконавча влада належить Рад· Hародних М·н·стр·в. Арб·тром посеред цих двох влад µ Генераль­ний Суд УHР. ¶ що µ дуже важливо, стаття 63 говорить: "Судових вир·шень не можуть зм·нити н· законодатн·, н· адм·н·страц·йн· органи власти"(2,73-77).

Вт·лення принципу розпод·лу влад, як ми тепер переко­нуµмось, пов'язане з ломкою усталених стереотип·в, створенням принципово нових ·нструмент·в, яких у нас до цього часу не бу­ло. Hа завад· стоять об'µктивн· та суб'µктивн· фактори, голов­ними з яких µ важкий тягар недавнього колон·ального минулого, в·дсутн·сть демократичних традиц·й у сфер· державного буд·вництва, пол·тичн·, соц·альн·, психолог·чн· стереотипи.

Зрозум·ло, що в систем· влади найб·льш вразливою · малое­фективною µ виконавча влада, головним призначенням · основною функц·µю якој µ реал·зац·я прийнятих р·шень. Hав·ть хороший, досконалий закон н·чого не вартий, якщо в·н не виконуµться або виконуµться аби як.

Трудн·сть подвоюµться й тим, що форма правл·ння нин· т·сно зв'язана з орган·зац·µю верховној влади, яка склалася з час·в безрозд·льного панування Рад народних депутат·в. Принцип "одновладного правл·ння", у в·дпов·дност· з яким вся повнота влади належала Радам, обумовив особливост· · форми функц·ону­вання системи представницьких орган·в, головним з яких було јх верховенство, принцип демократичного централ·зму, подв·йне п·дпорядкування виконавчих орган·в, панування вертикальних зв'язк·в тощо.

Донедавна наша наука, в тому числ· · наука конституц·йно­го права, активно заперечувала необх·дн·сть визнання · впро­вадження в життя принципу "розпод·лу влад", ·, в·дпов·дно, ·нституту президенства, як· вважалися "шк·дливими · без­перспективними для радянськој демократ·ј, чужими · ворожими передов·й соц·ал·стичн·й форм· народовладдя". Hе останню роль у "в·дмов· права на життя" президенства в·д·грала теор·я поµднання законодавчој · виконавчој влади у д·яльност· ме­хан·зму владарювання.

В·дкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодој Радянськој держави в·дкидали тим самим теор·ю · практику роз­под·лу влад, яка, на јх думку, виконувала соц·альне замовлення пануючој буржуаз·ј, забезпечувала експлуатац·ю широких мас трудящих.

Поµднання в руках Рад законодавчих · виконавчих повнова­жень - ось, на думку радянських ·деолог·в, ключ до вир·шення вс·х питань державного буд·вництва.

Hайб·льш яскраве вт·лення ця ·дея знайшла в д·яльност· вищих орган·в влади · управл·ння. Так Рада Hародних Ком·сар·в РРФСР зд·йснювала як законодавч·, так · виконавч· функц·ј. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республ·к · јх Презид·ј поряд ·з законодав­чою · управл·нською роботою виконували функц·ј · повноваження глави держави. До реч·, це св·дчить проте, що вони не були ор­ган·зац·йно ч·тко визначен· й в·докремлен·, а јх компетенц·я в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, нап­риклад, той факт, що п·сля 1936 року функц·ј колег·ального президента в СРСР · в союзних республ·ках були покладен· на в·дпов·дн· Презид·ј, але з· справжн·м президенством сп·льного тут н·чого не було. Презид·ј не мали також повноважень не т·льки за суттю, але й за формою: вони на р·вн· Основного За­кону не констатувалися, а практика була вкрай непосл·довною · б·дною (8,79-80).

¶ншими словами життя засв·дчило:

1) непридатн·сть · нав·ть шк·длив·сть теор·ј " поµднан­ня влад", "одновладного правл·ння";

2) необх·дн·сть розпод·лу влад як µдино можливој форми орган·зац·ј д·яльност· верховних владних структур.

Крапку в ц·й боротьб· поставила "Декларац·я про державний суверен·тет Украјни", яка закр·пила принцип розпод·лу влад: "Державна влада в Республ·ц· зд·йснюµться за принципом јј роз­под·лу на законодавчу, виконавчу · судову".

Зв·дси - важливий висновок: треба створювати принципово нову, незнану у нас до цих п·р форму правл·ння, яка б забезпе­чила ефективне функц·онування всього механ·зму зд·снення наро­довладдя в Украјн·.

2. ЗД¶ЙСHЕHHЯ В УКРА±H¶ ДЕРЖАВHО± ВЛАДИ ЗА ПРИHЦИПОМ ±± ПОД¶ЛУ

HА ЗАКОHОДАЧУ,ВИКОHАВЧУ ¶ СУДОВУ. АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕР­ЖАВHИХ ОРГАH¶В

1)Основн· в·тки державној влади, јх розмежування · в·дно­шення.

В рац·онально влаштован·й держав·, якою µ правова держа­ва, влада зд·йснюµться за допомогою спец·альних орган·в. Зв·дси р·зн· галуз· влади: законодавча, виконавчо-розпорядча · судова. Для того, що запоб·гти зловживанню владою · виникненню авторитарној, абсолютној влади, не зв'язаној правом, ц· в·тки не повинн· з'µднюватися в руках одного органу, тобто повинн· бути розд·льн·. Розпод·л влад таким чином µ структуроутворюю­чим · функц·ональним принципом рац·ональној орган·зац·ј · контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу в·д можливих зловживань. Вс· органи · в·тки державној влади покликан· бути хоронителями Конституц·ј. Конституц·я по­винна стояти над цими владами, а не влади над Конституц·µю. Розпод·л влад виражаµться в розпод·л· компетенц·й, в заµмному контрол·, в систем· здержок · противаг, збалансованост·, тобто р·вновага досягаµться через процеси налагодження · взаµмопо­годження (7,42).

Правова держава означаµ в·дсутн·сть будь-якој необмеже­ној, абсолютној влади не зв'язаној правом · принципами Консти­туц·ј. З допомогою розпод·лу влад правова держава орган·зо­вуµться · функц·онуµ правовим способом. Державн· структури · јх д·яльн·сть позбавлен· тут в·д стрес·в · лихоманок, визваних в монократичних режимах зм·ною · утвердженням нових л·дер·ва. Hавпаки, правова держава сама µ основою для такој зм·ни. Бо­ротьба за владу · особист· амб·ц·ј не вириваються з-п·д конт­ролю, вони регламентован· м·цним правовим порядком · строгими юридичними процедурами вибор·в · зм·ни л·дер·в. Зам·сть режиму особистој влади · чиновницького розсуду, що переходить у без­межжя, встановлюµться панування права, тобто пол·тична влада реал·зуµться на основ· юридичних норм. Саме ц· норми, а не п·дм·няючий јх власний розсуд правлячих, µ упорядковуючою основою орган·зац·ј · д·яльност· державного апарату · пол·тич­ној системи в ц·лому. Правова держава являµ собою спос·б рац·онал·зац·ј пол·тичного механ·зму, обмеження публ·чној вла­ди з ц·ллю не допустити узурпац·ю · зловживання. Без розпод·лу влади настаµ деспотизм.

Принцип розпод·лу влад маµ два аспекти. По-перше, це роз­под·л влади м·ж самими органами держави. H· одному з орган·в не належить вся державна влада в јј повному об'µм·. Заборо­няµться реал·зовувати функц·ј, що належать ·ншому органу. Та­ким чином в правов·й держав· в·дсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом · принципами Конституц·ј. Розпод·л влади слугуµ засобом стримування влади держави в рамках прин­цип·в розвинутого сусп·льства, слугуµ механ·змом захисту прав особи, закр·плених в Конституц·ј. Розпод·л влад полягаµ · в тому, щоб н· один з орган·в не заняв авторитарно-абсолютного положення · не перевернув право · конституц·ю. В·домо сказане положення про те, що розпод·л влад являµ собою розпод·л роботи в державному механ·зм· з ц·ллю рац·онал·зац·ј · контролю (7,99-101).

Розпод·л влад - це не застигнутий стан в·докремлених структур, а працюючий, д·ючий механ·зм, досягаючий µдност· на основ· складнолго процесу узгодження · спец·альних правових процедур, передбачених в тому числ· · на випадок конфл·кту · екстремальној ситуац·ј. Загальний принцип µдност· · розпод·лу влад конкретизуµться в залежност· в·д прим·нення в р·зних ·сторичних ситуац·ях · положеннях. ґдн·сть досягаµться через динам·чну р·вновагу, через певну напругу, сп·вдопомогу · про­цес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках одн·µј особи чи органу, ·накше стануть не можлив· взаµмоконтроль, здержки · противаги, · от­же, розпод·л влад · правова держава.

Законодавець пов'язаний принципами права · конституц·ј, правами людини. Кр·м того в·н µ п·д контролем народу. Важливе значення маµ орган конституц·йного нагляду. З його допомогою забезпечуµться конституц·йн·сть ус·х закон·в · п·дзаконних нормативних акт·в. В систем· здержок · противаг, на випадок необдуманних, посп·шних р·шень законодавця, виправляючу роль граµ глава держави (в·дкладне вето, в певних випадках назна­чення дострокових вибор·в · ·нш· його повноваження). Без цього механ·зм розпод·лу влади буде недосконалим.

Життя держави складаµться з багаточисельних акт·в ре­ал·зац·ј тих норм, котр· прийнят· законодавцем. Тому тут на перший план висуваµться виконавчо-розпорядча г·лка влади. Ви­користовуючи хорош· якост· виконавчо-розпорядчих орган·в як необх·дного елементу рац·онального державного механ·зму, в той самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення јх в узурпатора · монопол·ста влади. Виконавчо-розпорядча д·яльн·сть повинна базуватись на закон· · в рамках закону. Ви­конавча влада не може присвоювати соб· повноважень · потребу­вати в·д громадян виконання яких-небудь обов'язк·в, якщо це не передбачено законом. Для забезпечення законност· в д·яльност· виконавчој влади остання не повинна п·дм·няти законодавця. В·домча нормотворч·сть · так зване делеговане законодавство повинн· бути р·зко обмежен·. По-перше, в·домча нормотворч·сть не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фак­тично п·дм·няти закон, тобто вир·шувати питання, в·днесен· до сфери законодавця. Цим самим принцип законност· стаµ лог·чно взаµмопов'язаним з принципом розпод·лу влади. В ц·лому пробле­ма µ не т·льки в тому, щоб зробити в·домч· акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити јх до м·н·муму (7,102-104).

Зтримування виконавчој влади, надал·, досягаµться за до­помогою јј п·дзв·тност· · в·дпов·дальност· перед народним представництвом. Мова йде про пол·тичну в·дпов·дальн·сть, за­безпечувану за допомогою вотуму недов·ри. Важливу роль у бо­ротьб· ·з зловживаннями виконавчој влади граµ також ·нститут ·мп·чменту. Виконавець не повинен п·дм·няти не т·льки законо­давця, але · суддю. H·хто не може бути суддею у власн·й справ·. Тому громадянин в правов·й держав· повинен мати право подати в суд на будь-як· д·ј виконавчој влади (як на окремих посадових ос·б, так · на виконавчо-розпорядчий орган в ц·ло­му). В ·ншому випадку зловживання виконавця стануть безпокара­нами, видкриµться шлях до встановлення тиран·ј.

Суд, система правосуддя - третя необх·дна г·лка влади в механ·зм· розпод·лу влади. Це арб·тр, що вир·шуµ спори про право. В правов·й деражв· праввосуддя чиниться т·льки судом. В цьому найважлив·ша гарант·я прав · свобод громадян, правовој державност· в ц·лому. Суд не повинен п·дм·няти собою законо­давця чи виконавця, ·накше в·н перетвориться в деспота. Але в свою чергу н· законодавець, н· виконавець не повинн· соб· присвоювати функц·ј суду. Тому найважлив·шим µ забезпечення реальној незалежност· суду в·д р·зноман·тних орган·в · ос·б, котр· б диктували йому свою волю · фактично узурпували судову владу. Оптимальним вар·антом µ назначення судей пожиттµво або, по крайн·й м·р·, на довгий терм·н. Судд· повинн· назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних µ найб·льш д·яльною формою забезпечення незалежност· · об'µктивност· правосуддя. Виразом р·вност· громадян перед законом µ п·дсудн·сть загаль­ному суду, недопустим·сть розширення юрисдикц·ј спец·альних суд·в.

Панування права прокламуµ, щоб суд виступив арб·тром в спор· про опрушення права не т·льки в правозастосовчому, але й в правотворчому процес·. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права · конституц·ј не т·льки з· сторони вико­навця, але й з· сторони законодавця. Для цього необх·дний конституц·йний суд. Hе п·дм·няючи законодавця · залишаючись в межах судових юрисдикц·йних задач, конституц·йний суд забезпе­чуµ конституц·йн·сть закону, ·накше кажучи верховенство Конституц·ј в правотворч·й д·яльност· законодавця. Без такој судовој перев·рки конституц·йност· закон·в (· тим б·льше п·дзаконних нормативних акт·в) не може утвердитись панування права, правова держава. ¶снування конституц·йного суду дозво­лить не прим·няти такий нормативний акт (в тому числ· · за­кон), що суперечить конституц·ј.

ґ ще один аспект д·яльност· суду в механ·зм· здержок · противаг. Виступаючи в рол· арб·тру, р·шаючи спори, суд звер­таµться до тлумачення права · Конституц·ј. В певних випадках в·н може використовувати аналог·ю закону · аналог·ю права. Тобто, в својх р·шеннях суд може вийти за меж· букви закону · звернутися до його духу. В такому випадку в·н приймаµ р·шення, керуючись духом закон·в, зм·стом права, ·ншими словами, на основ· д·йсно-·сторичних акс·ом · принцип·в права. Це дозволяµ суду б·льш оперативно в пор·внянн· з законодавцем приводити правопорядок у в·дпов·дн·сть з потребами життя. В в·домих рам­ках така свобода суду не протиречить правов·й держав·. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну д·яльн·сть суду, а про екстремальн·, виключн· ситуац·ј в систем· здержок · проти­ваг, розпред·ленн· · балансуванн· влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституц·ј, захищав право · пргрес, а не пертворювався в зброю зловживань · реакц·ј. Тут необх·дний ц·лий ряд фактор·в · умов (орган·зац·йних, юридич­них, культурних · ·н.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторож· панування права · справедливост·, мати високу пова­гу · авторитет в сусп·льств·.

Розпод·л влад - це не т·льки юридичний · орган·зац·йний, але й соц·ально-пол·тичний принцип, що дозволяµ з'µднати так· протиречив· аспекти соц·ального життя, як влада · свобода, за­кон · право, держава · сусп·льство. Розпод·л влади µ не­обх·дною умовою, м·рою · маштабом демократизац·ј пол·тичного життя. З цим пов'язаний другий аспект розпод·лу влади: розп­ред·лення влади м·ж класами · групами, проблема участ· р·зно­ман·тних груп в реал·зац·ј влади, степ·нь представленост· з урахуванням р·зноман·тних ·нтерес·в · т. д. В правов·й держав· влада походить в·д народу, тому т·льки народ в својй конкрет­но-·сторичн·й реальност· · повинен мати можлив·сть приймати участь в реал·зац·ј пол·тичној влади. Державна влада в ц·лому · р·зноман·тн· јј г·лки не повинн· бути монопол·зован· якою-небудь одн·µю групою, прошарком, класом, оск·льки мова йде про правову державу, про панування права. В правов·й дер­жав· важливо забезпечити представництво ·нтерес·в р·зних про­шарк·в · груп, плюрал·зм думок · ·нтерес·в. Такий плюрал·зм повинен з допомогою розпод·лу влади орган·чно з'µднати демок­ратизац·ю влади з јј компетенц·µю · профес·онал·змом (7,105).

Зв·дси · проблема гарантування прав · ·нтерес·в мень­шост·. Пол·тична практика в јј пол·тичн·й ретроспектив· пока­зуµ, що менш·сть не завжди помиляµться. Hапроти, за нею ·нколи стојть правда · ·стина. В ц·лому потр·бна терпим·сть · "в·дкрит·сть" держави, щоб не закрилась дорога до вол·. Обов'язковою умовою для цього µ розпод·л влади, тобто розпод·л влади через соц·ально-пол·тичний плюрал·зм. Монопол·я влади безнад·йно веде до пол·тичној патолог·ј в р·зних јј р·знови­дах, таких, як авторитарна тиран·я, бюрократична ол·гарх·я, охлократ·я, антигуманна технократ·я, маф·я, що дориваµться до пол·тики. Запоб·гти монопол·зац·ј влади з· сторони кого б там не було можна лише тод·, коли вона стане розд·леною, розп­ред·леною серед р·зних учасник·в пол·тичного процесу, пол·тич­ној системи. А для цього в свою чергу необх·дна повноц·нно пульсуюча правова держава, що може св·й плюрал·зм адекватно представити в ·нститутах пол·тичној влади, в систем· розпод·лу влади.

2)В чому сутн·сть системи розпод·лу влади в США?

Творц· конституц·ј США 1787 р. поклали в основу структу­ри вищих орган·в державној влади - Конгресу, президента · Вер­ховного суду - принцип розд·лення законодавчој, виконавчој · судовој влади. Сам принцип вони запозичили у Англ·ј, але нада­ли йому својх специф·чних американських рис. Чому вони зупини­лись саме на цьому принцип·? Серед американських колон·ст·в було широко розповсюджено недов·р'я до влади англ·йського ко­роля, до монарх·чного правл·ння взагал·, в·дображаючогося в јхн·й св·домост· необмеженого управл·ння, яке велося уповнова­женими короною в заокеанських територ·ях. Тому вони не т·льки встановили в себе республ·канський устр·й але й створили такий добре продуманий механ·зм державаној влади, який м·г би слгу­вати над·йною перешкодою на шляху будь-яких спроб одн·µј з в·ток влади дом·нувати над ·ншими, л·кв·дувати демократичн· початки (в цей пер·од вони були ще вельми обмежен·) · нав'яза­ти крајн· свою тиран·чну диктатуру в т·й чи ·нш·й форм·.

Створений в США американський вар·ант розд·лення влади стали називати системою "здержок · противаг". Вона повинна бу­ла не т·льки попередити узурпаторськ· тенденц·ј одн·µј ·з трь­ох в·ток влади, але й забезпечити стаб·льн·сть державних пра­вових ·нститут·в · безперервн·сть функц·онування самој держав­ној влади (3,6-7).

Чи вдалося досягнути ц·µј мети? Оглядаючись на двохв·кову ·стор·ю США, можна в·дпов·сти, що в основному ця задача була вир·шена. При цьому, однак, треба зробити обмовку. Hа практиц· зд·йснення принципу розпод·лу влади н·коли не сп·впадало з т·µю моделлю, яка заф·ксована в конституц·ј. Державний ме­хан·зм пост·йно м·нявся в ход· розвитку американського сусп·льства, зм·ни рол· США на св·тов·й арен·. В·н волод·µ достатньою гнучк·стю щоб пристосовуватися до зм·н, що в·дбува­ються в крајн·, щоб в найб·льш·й степен· сп·впадати ·нтересам правлячих к·л в даний пер·од. Однак, хоч в юридичн·й компе­тенц·ј вищих орган·в влади, як · в јх фактичних повноваженнях, практичн·й д·яльност· · взаµмов·дносинах проходили суттµв· зм·ни, сам принцип розпод·лу влади н·коли не переставав д·яти, опред·ляти основу державного механ·зму. Цьому сприяли важлив· елементи системи розпод·лу влади.

По-перше, вищ· органи державној влади формуються р·зними шляхами. Конгрес, що складаµться з двох палат - палати представник·в · сенату, - вибираµться шляхом прямих вибор·в по виборчим округам. Президент вибираµться подв·йним шляхом, ко­лег·µю виборц·в, яких вибирають на загальнихвиборах. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням з се­натом. По-друге, у кожного органу державној влади св· терм·н повноважень. Терм·н повноважень конгресмен·в, як називають член·в палати представник·в, - 2 роки, член·в сенату - 6 рок·в, але кожн· два роки 1/3 його складу переобираµться; терм·н повноважень президента - 4 роки, члени Верховного суду призначаються пожиттµво.

По-третµ, кожна в·тка влади не µ повн·стю незалежною в·д ·нших · не користуµться монопольними повноваженнями у својй сфер· д·яльност·, як· в т·й чи ·нш·й м·р· обмежуються повнова­женнями ·нших орган·в влади. Hаприклад, Конгрес може в·дхилити будь-як· запропонован· президентом законопроекти, але прези­дент в свою чергу може накласти вето на будь-який одобрений конгресом б·ль. ¶ в к·нечному рахунку Конгрес може подолати вето, знову одобривши законопроект в обох палатах, але на цей раз вимагаµться не проста, а квал·ф·кована б·льш·сть, тобто не менше 2/3 учасник·в в голосуванн· конгресмен·в · сенатор·в. А цього, як св·дчить практика, далеко не завжди можна досягнути.

Окр·м конституц·йних прав, президент в својх в·днощеннях з Конгресом використовуµ величезн· фактичн· можливост·, надан· йому на його посту, для впливу на сусп·льну думку. Hаприклад, президент Рузвельт практикував регулярн· "розмови б·ля камель­ка", як· транслювалися по рад·о, Р.Рейган - виступи по рад·о · телебаченню, а також на р·зних форумах. Як правило заява голо­ви виконавчој влади б·льш широко розповсюджуµться засобами масовој ·нформац·ј н·ж виступи член·в Конгресу · його р·шення (3,8).

Користуючись таким прив·лейованим положенням Р.Рейган не раз виступав з обвинувачуваннями в адрес својх пол·тичних про­тивник·в в тому, що вони перешкоджають його пол·тиц· оздоров­лення економ·ки, укр·плення нац·ональној оборони. Така крити­ка, до того ж майстерно дана Рейганом на високому профес·йному р·вн· ораторського мистецтва, нанесла немалој шкоди багатьом членам Конгресу.

Своµр·дн· в·дносини складаються м·ж Верховним судом · двомо ·ншими г·лками влади. Президент звичайно назначаµ на в·льн

· ваканс·ј судей з числа својх однодумц·в, · з ними йому в·дносно не складно знаходити взаµморозум·ння, хоча нав·ть в цьому випадку м·ж ними деколи виникають розходження. Кр·м то­го, президенту часто доводиться мати справу з суддями, назна­ченими його попередниками · не розд·ляючими його погляди на б·льш·сть важливих пол·тичних проблем. ¶ в такому випадку створення грунт для з·ткнення. Hаприклад, настроµн· консерва­тивно члени Верховного суду в св·й час в штики зустр·ли рефор­ми Ф.Рузвельта. Використовуючи своµ право конституц·йного наг­лядо, вони об'явили неконституц·йною створену президентом Адм·н·страц·ю по в·дновленню промисловост·, рахуючи, що својм втручанням в економ·ку, в трудов· в·дносини вона порушуµ нез­ламн· принципи своб·дного п·дприµмництва (3,9-10).

Пожиттµве вибирання забезпечуµ членам Верховного суду високу степ·нь незалежност·. Хоча незалежн·сть ця не абсолют­на: Конгрес маµ право зм·щувати јх в порядку ·мп·чменту. Кр·м того, президент може зб·льшити к·льк·сть член·в суду, ·, наз­начивши туда својх приб·чник·в, укр·пити в ньому св·й вплив. Однак ц· можливост· президент · Конгрес практично не викорис­товували.

¶нод· при розходженн· м·ж законодавчою · виконавчою вла­дами · м·ж р·зними в·домствами останньој суди виступають в рол· арб·тр·в, котрим належить заключне слово.

Щоб зрозум·ти, як реально д·µ державний механ·зм, основа­ний на принцип· розпод·лу влади, не можна розглядати кожну з јј г·лок як як·йсь абстракц·ј, взаµмод·юч· м·ж собою незм·нно по одн·й · т·й сам·й схем·. Конкретний характер цих взаµмов·д­носин знаходиться в пост·йному процес· зм·ни. В значн·й м·р· в·н залежить в·д пол·тичних · соц·ально-економ·чних фактор·в, потреб · ·нтерес·в пануючого · ·нших клас·в, прошарк·в · груп населення, јх реальних можливостей чинити тиск на прийняття державних р·шень, сп·вв·дношення сил м·ж демократичною · республ·канською парт·ями, м·жнародного положення США (3,12).

Я охарактеризував деяк· риси д·ючого механ·зму федеральној державној влади. В як·й степен· модель управл·ння крајною, заф·ксована в конституц·ј, з· вс·ма фактичними модиф·кац·ями, котр· пост·йно вносить в неј життя, виправдала над·ј · ц·л· јј творц·в? Як в·дм·чаµ американський ·сторик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що "розпод·л законодавчој, виконавчој · судовој сфер державного управл·ння перешкоджаµ зосередженню влади · тим самим не допускаµ росту тиран·ј". Цю свою функц·ю структура влади виконувала на протяз· двох стол·ть. ¶ весь цей час США залишались демократичною державою.

3. ТЕОР¶Я ПОД¶ЛУ ВЛАДИ: ±± ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ

Як в·домо, у св·т· склались дв· форми, дв· модел· республ·канського правл·ння, як· µ вт·ленням у життя системи "розпод·лу влад": парламентська республ·ка · президентська республ·ка, кожна з яких маµ свој особливост·.

Завдання полягаµ в тому, щоб обрати кращу, оптимальну форму, найб·льш прийнятну в умовах Украјни. В багатьох крајнах (Австрал·я, ¶нд·я, Канада, ряд крајн зах·дној ґвропи) вт·лена модель парламентськој республ·ки, найб·льш характерними озна­ками якој µ "слабкий президент · сильний уряд". Президент у так·й республ·ц· обираµться не шляхом загальнонародних ви­бор·в, а самим парламентом, або при його активн·й участ·. Уря формуµться парт·µю, яка маµ б·льш·сть м·сць у парламент·, а јј л·дер автоматично стаµ прем'µр-м·н·стром · несе пол·тичну в·дпов·дальн·сть перед парламентом. В той же час Президент Республ·ки - безпарт·йний, пол·тично нев·дпов·дальний перед парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчој влади в парламентськ·й республ·ц· µ президент · уряд на чол· з пре­м'µр-м·н·стром.

Центральною ф·гурою в парламентськ·й республ·ц· µ прем'µр-м·н·стер, який одночасно µ л·дером парт·ј б·льшост· в парламент· · очолюµ не т·льки уряд, але й фактично всю держав­ну адм·н·страц·ю. В·н над·лений правом розпуску парламенту · призначенням нових вибор·в.

Своµр·дним антиподом парламентськој республ·ки µ прези­дентська республ·ка, хоч нер·дко ч·ткој меж· м·ж ними немаµ.

Якими ж ознаками характеризуµться президентська республ·- ка? Hа яких засадах вона побудована?

Головн· з них - належн·сть влади народов·: саме в·н оби­раµ · верховний представницький орган · президента, як· йому п·дзв·тн· · п·дконтрольн·; ч·тке розмежування законодавчој влади, очолюваној президентом; п·дконтрольн·сть · п·дзв·тн·сть президентов· уряду (Каб·нета М·н·стр·в) та державној адм·н·страц·ј; в·дсутн·сть у президента права розпускати представницький орган, а парламенту - делегувати свој повнова­ження президенту, пол·тична нев·дпов·дальн·сть президента пе­ред парламентом тощо (8,80-81).

Обраний безпосередньо народом, президент в·дпов·дальний перед ним за свој д·ј · д·ј виконавчој влади.

В·дпов·даючи перед парламентом республ·ки в порядку ·мп·чменту, президент уособлюµ, таким чином, конституц·йну в·дпов·дальн·сть, без якој демократ·я, правова держава з ус·ма јј ·нститутами просто неможлива. Така в·дпов·дальн·сть поси­люµться й тим, що д·ј самого президента, як · д·ј вс·х орган·в · службових ос·б виконавчој влади, п·дконтрольн· судам.

А це вже безпосередн·й крок до реал·зац·ј принципу роз­под·лу влад. Президентство - важлива (б·льш того необх·дна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президен­тов·, а Верховн·й Рад·.

Значна частина нашој громадськост· плекаµ над·ю на те, що з появою Президента все миттµво почне зм·нюватися на краще. ¶ншими словами - у багатьох ·з нас п·двищен· соц·альн· спод·вання · вкрай не бажано, щоб вони виявились незд·йсненни­ми над·ями, своµр·дними конституц·йними ·ллюз·ями. ¶нколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, пертворитись в диктатора. Такий вар·ант, безперечно, аж н·як не виключений, про що, зок­рема, переконливо св·дчить св·това практика тих крајн, як· ли­ше скинули ярмо деспот·ј, стали на шлях буд·вництва демок­рат·ј. Хто, наприклад, дасть повну гарант·ю, що обраний парла­ментом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його вол·? А з ·ншого боку, статус колишньој Презид·ј Верховној Ра­ди СРСР, Презид·ј Верховној Ради УРСР як "колег·альних Прези­дент·в" не став на завад· втрати ними не т·льки "диктаторсь­ких", але й звичайних президентських, представницьких та ·нших "нормальних" функц·й. Про яку "узурпац·ю" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була над·йно привласнена (за­хоплена) антинародними парт·йними структурами (8,86).

Справа, виходить, не в тому, який орган узурпуµ владу - одноос·бний (персон·ф·кований) чи колег·альний. Головне - як·сть та сутн·сть механ·зму зд·йснення влади, справжня демок­ратичн·сть державност·.

¶ншими словами, справа не в Президент·, а в Верховн·й Рад·, яка виступаµ в·д ·мен· всього народу, реал·зуµ його су­верен·тет. А вт·м, при певних умовах не виключена можлив·сть диктатури, узурпац·ј влади Верховною Владою.

Щоб запоб·гти цьому, треба створити такий механ·зм, який би повн·стю виключив можлив·сть встановлення необх·дној дикта­тури, узурпац·ј влади президентом, визначив основи його взаµмов·дносин з представницьким органом, в основ· яких - принцип демократ·ј, повновладдя народу. Запорукою цьому - ре­альне верховенство влади вищого представницького органу республ·ки - Верховној Ради, важел·, якими вона волод·µ. Серед них чи не найголовн·шим µ те, що Верховна Рада через державний бюджет контролюµ використання вс·х ресурс·в держави, саме јй належить матер·альна основа повновладдя.

Кр·м цього у розпорядженн· Верховној Ради µ й ·нш· засоби забезпечення необх·дној "субординац·ј" влад. До реч·, тут тре­ба зауважити, що в президентськ·й республ·ц· пор·вняно з пар­ламентською республ·кою механ·зм "здержок · противаг" законо­давчој · виконавчој влад б·льш розвинутий, що перешкоджаµ узурпац·ј влади. Президент не маµ права розпустити парламент, призначити нов· вибори, а Верховн·й Рад· забороняµться делегу­вати свој повноваження президентов·. Вона ж маµ право вето на укази президента тощо. В той же час в парламентськ·й республ·ц· глава державној адм·н·страц·ј - прем'µр-м·н·стер - над·лений правом розпуску парламенту · призначення нових ви­бор·в.

Треба зауважити, що далеко не вс· крајни можуть "взяти на озброµння" президентську форму правл·ння. Для деяких крајн без установлених демократичних традиц·й, незр·лој державност· та згубних насл·дк·в тотал·таризму, така форма просто непридатна. Тут, до реч·, можлива модель нап·впрезидентськој республ·ки, де президент обираµться всенародно, але уряд залишаµться пол·тично в·дпов·дальним перед парламентом крајни. У вибор· такој форми грають, природно, традиц·ј ·сторичного розвитку крајни, територ·ально-географ·чн· фактори, стан нац·ональној консол·дац·ј, поµднання економ·чних, пол·тичних та ·нших фак­тор·в. Вт·м, так· фактори мають значення при вибор· ·нших ор­ган·зац·й державного управл·ння (8,87-88).

Треба думати, що далеко не випадково президентську форму правл·ння обрали б·льш як 100 крајн св·ту. Цьому, м·ж ·ншим, значною м·рою сприяло також · те, що в цих крајнах ·снуµ роз­винена багатопарт·йн·сть. А багатопарт·йн·сть - це безперечне св·дчення демократ·ј, з јј пол·тичним та ·деолог·чним плю­рал·змом, установленими традиц·ями пол·тичној боротьби. Саме в цих умовах найб·льш оптимальною моделлю µ президентська форма правл·ння, яка не т·льки не заперечуµ демократ·ю, але при умов· належној орган·зац·ј ·нститут·в президентськој республ·ки µ над·йним јј засобом зм·цнення · розвитку стаб·ль­ност· життя республ·ки, забезпечення прав · свобод людини.

Ц·лком очевидно, що "незр·л·сть" сусп·льних в·дносин, в·дсутн·сть демократичних традиц·й (зокрема пол·тичного та ·деолог·чного плюрал·зму) призводить до дестаб·л·зац·ј сусп·льного життя, до пост·йних, затяжних урядових криз, як· не р·део зак·нчуються дв·рцевими переворотами · встановленням диктаторських режим·в. У цих випадках представницький орган або розпускаµться, або перетворюµться в "кишеньковий парла­мент", д·я Конституц·ј припиняµться, а права, свободи · безпе­ка громадян не гарантуються (8,85-88).

Таким чином, президентська республ·ка маµ ряд переваг пе­ред парламентською. Ц· переваги, як було зазначено, обумовлю­ються наявн·стю такого механ·зму функц·онування виконавчој влади, де президент позбавлений можливост· монопол·зувати таку владу, стати над представницьким органом республ·ки. Причому ефективн·сть обмежень влади президента гарантуються Конститц·µю, яку в·н зобов'язаний поважати · суворо викону­вати, поважати · охороняти права · свободи людини · громадяни­на.

А зараз я хочу провести аналог·ю сучасного законодавсть­ва, що закр·пляµ принцип розпод·лу влад ·з пректом Конституц·ј Украјни, схвалений Конституц·йною ком·с·µю Украјни 11 березня 1996 року. Я хочу сп·вставити, як· ·стотн· зм·ни впроваджен· в механ·зм· взаµмов·дносини м·ж Верховною Радою Украјни · Прези­дентом Украјни.

Стаття 17 Конституц·йного договору визначаµ повноваження Верховној Ради Украјни:

1) приймаµ Конституц·ю Украјни, закони Украјни, кодекси та ·нш· кодиф·кован· акти, вносить до них зм·ни · доповнення, даµ јх оф·ц·йне тлумачення; 2) зд·йснюµ контроль за виконанням Конституц·ј Украјни, закон·в Украјни та постанов Верховној Ра­ди Украјни; 3) зд·йснюµ контроль у сфер· захисту прав людини;

4) розглядаµ та приймаµ р·шення щодо Програми д·яльност· но­восформованого Уряду Украјни; 5) розглядаµ, вносить зм·ни · затверджуµ поданий Президентом Украјни Державний бюджет Ук­рајни та зд·йснюµ контроль за його виконанням; 6) затверджуµ загальнодержавн· програми економ·чного, соц·ального · нац·онально-культурного розвитку, а також щодо охорони навко­лишнього природного середовища; 7) призначаµ вибори Президента Украјни, проголошуµ акт про його обрання, приймаµ в·дставку Президента Украјни; 8) розглядаµ щор·чн· та позачергов· до­пов·д· Президента Украјни про внутр·шню · зовн·шню пол·тику Украјни; 9) ратиф·куµ, денонсуµ м·жнародн· договори Украјни чи оголошуµ про јх укладення або приµднання Украјни до них; 10) приймаµ р·шення про св·й саморозпуск та одночасно призначаµ достроков· вибори народних депутат·в Украјни; 11) призначаµ вибори до м·сцевих Рад; 12) затверджуµ загальну структуру, чисельн·сть Збройних Сил Украјни, Прикордонних в·йськ Украјни, Нац·ональној гвард·ј Украјни, Служби безпеки Украјни, ·нших в·йськових формувань, утворених в·дпов·дно до законодавства Украјни; 13) затверджуµ укази Президента Украјни про оголошен­ня стану в·йни, запровадження воµнного стану на вс·й територ·ј Украјни чи в окремих јј м·сцевостях у раз· воµнного нападу або загрози воµнного нападу на Украјну, р·шення про јх припинення або скасування, укладення миру · про загальну або часткову моб·л·зац·ю на територ·ј Украјни у раз· оголошення стану в·йни; 14) затверджуµ укази Президента Украјни про запровад­ження на вс·й територ·ј Украјни або в окремих јј м·сцевостях надзвичайного стану; 15) утворюµ Раду оборони Украјни · визна­чаµ перел·к посадових ос·б, як· входять до јј складу; 16) зат­верджуµ за поданням Президента Украјни склад Центральној ви­борчој ком·с·ј по виборах народних депутат·в Украјни та Прези­дента Украјни; 17) призначаµ за сп·льним поданням Голови Вер­ховној Ради Украјни · Президента Украјни Голову Конституц·йно­го Суду Украјни. Призначаµ половину складу судд·в Консти­туц·йного Суду Украјни. Приймаµ присягу судд·в Конституц·йного Суду Украјни; 18) призначаµ за поданням Президента Украјни Го­лову Верховного Суду Украјни, Голову Вищого арб·тражного суду Украјни, Голову Правл·ння Нац·онального банку Украјни та зв·льняµ јх; 19) призначаµ та зв·льняµ Генерального прокурора Украјни за поданням Президента Украјни; 20) призначаµ за по­данням Президента Украјни судд·в Верховного Суду Украјни та Вищого арб·тражного суду Украјни та зв·льняµ јх у встановлено­му законом порядку; 21) повторно розглядаµ закон, щодо якого Президентом Украјни застосовано вето; 22) приймаµ р·шення з питань адм·н·стративно-територ·ального устрою Украјни, прово­дить найменування та перейменування населених пункт·в Украјни;

23) може оголосити вотум недов·ри усьому складов· Уряду Ук­рајни чи окремим його членам, що тягне за собою јх в·дставку;

24) приймаµ з власној ·н·ц·ативи або з ·н·ц·ативи не менш як трьох м·льйон·в виборц·в р·шення про проведення всеукрајнських референдум·в, оголошуµ результати всеукрајнських референдум·в;

25) зд·йснюµ контроль за наданням Украјною позик, економ·чној та ·ншој допомоги ·ноземним державам, а також за укладенням угод про державн· позики · кредити та за використанням позик · кредит·в, одержуваних Украјною в·д ·ноземних держав; 26) скасовуµ правов· акти Верховној Ради Автономној Республ·ки Крим у раз· јх нев·дпов·дност· Конституц·ј · законам Украјни;

27) застосовуµ вето щодо указ·в Президента Украјни у раз· нев·дпов·дност· јх Конституц·ј · законам Украјни з одночасним зверненням до Конституц·йного Суду Украјни. Верховна Рада Ук­рајни передаµ на п·дпис Президентов· Украјни прийнят· нею за­кони для наступного обнародування. Верховна Рада Украјни розг­лядаµ · вир·шуµ питання, що не належать зг·дно з чинними нор­мами Конституц·ј Украјни та цим Законом до компетенц·ј орган·в державној виконавчој чи судовој влади, представницьких орган·в та орган·в м·сцевого самоврядування, а також не µ такими, що вир·шуються виключно всеукрајнським референдумом. Верховна Ра­да Украјни не може делегувати свој повноваження ·ншим органам, кр·м випадк·в, передбачених Конституц·µю Украјни та

цим Законом.

Так само повноваження Президента Украјни в Конституц·йно­му договор· визначен· статтею 24:

1) виступаµ гарантом державного суверен·тету, незалеж­ност·, недоторканност· кордон·в, нац·ональној безпеки, тери­тор·альној ц·л·сност· Украјни, додержання Конституц·ј · за­кон·в Украјни, прав та свобод людини · громадянина; 2) звертаµться з посланнями до народу Украјни;

3) подаµ Верховн·й Рад· Украјни щор·чн· та позачергов· допов·д· про внутр·шню · зовн·шню пол·тику Украјни;

4) очолюµ систему орган·в державној виконавчој влади Ук­рајни; 5) створюµ, реорган·зуµ · л·кв·дуµ м·н·стерства,

в·домства, ·нш· центральн· та м·сцев· органи державној вико­навчој влади в межах кошт·в Державного бюджету Украјни, приз­начаµ (затверджуµ) · зв·льняµ з посад кер·вник·в цих орган·в;

6) скасовуµ акти центральних · м·сцевих орган·в державној ви­конавчој влади Украјни, а також акти орган·в виконавчој влади Автономној Республ·ки Крим у раз· јх нев·дпов·дност· Консти­туц·ј та законам Украјни, а також указам · розпорядженням Пре­зидента Украјни; 7) зд·йснюµ в межах, встановлених законом, управл·ння майном, що перебуваµ у загальнодержавн·й власност·;

8) µ Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами Украјни, призначаµ · зв·льняµ вище командування Збройних Сил Украјни, вживаµ заход·в щодо забезпечення обороноздатност· держави; 9) очолюµ Раду Нац·ональној безпеки Украјни та затверджуµ јј персональний склад; 10) подаµ на розгляд Верховној Ради Ук­рајни проект Державного бюджету Украјни та зв·т про його вико­нання; 11) сп·льно з Головою Верховној Ради Украјни подаµ кан­дидатуру для призначення Верховною Радою Украјни Голови Конституц·йного Суду; призначаµ половину складу судд·в Консти­туц·йного Суду Украјни; 12) подаµ кандидатури для призначення Верховною Радою Украјни на посади Голови Верховного Суду Ук­рајни, Голови Вищого арб·тражного суду Украјни, Генерального прокурора Украјни, Голови Правл·ння Нац·онального банку Ук­рајни, а також для призначення судд·в Верховного Суду Украјни · Вищого арб·тражного суду Украјни; 13) призначаµ за поданням М·н·стерства юстиц·ј Украјни, погодженим з Верховним Судом Ук­рајни та Вищим арб·тражним судом Украјни, судд·в загальних та арб·тражних суд·в; 14) зд·йснюµ зовн·шню пол·тику Украјни, ве­де переговори · п·дписуµ м·жнародн· договори Украјни; призна­чаµ · в·дкликаµ дипломатичних представник·в Украјни в ·нозем­них державах та при м·жнародних орган·зац·ях; приймаµ в·рч· · в·дкличн· грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представник·в ·ноземних держав; 15) подаµ на розгляд Верховној Ради Украјни пропозиц·ј щодо персонального складу Центральној виборчој ком·с·ј по виборах народних депутат·в Украјни та Пре­зидента Украјни; 16) приймаµ р·шення про визнання ·ноземних держав; 17) нагороджуµ державними нагородами Украјни, присвоюµ почесн· звання Украјни; засновуµ президентськ· в·дзнаки · на­городжуµ ними; 18) присвоюµ вищ· в·йськов· звання, диплома­тичн· ранги, ·нш· спец·альн· звання · класн· чини та в·йськов· звання суддям в·йськових суд·в; 19) вир·шуµ питання прийняття до громадянства · виходу з громадянства Украјни, надання при­тулку ·ноземним громадянам та особам без громадянства; вживаµ заход·в щодо захисту ·нтерес·в громадян Украјни поза јј межа­ми; 20) зд·йснюµ помилування ос·б, засуджених судами Украјни; видаµ укази про амн·ст·ю; 21) приймаµ р·шення про оголошення стану в·йни, запровадження воµнного стану на вс·й територ·ј Украјни чи в окремих јј м·сцевостях у раз· воµнного нападу або загрози воµнного нападу на Украјну, р·шення про јх припинення або скасування, укладення миру · нев·дкладно вносить ц· питан­ня на розгляд Верховној Ради Украјни, а також оголошуµ загаль­ну або часткову моб·л·зац·ю на територ·ј Украјни у раз· оголо­шення стану в·йни; 22) оголошуµ в раз· необх·дност· окрем· м·сцевост· Украјни зонами еколог·чного лиха; 23) оголошуµ на вс·й територ·ј Украјни або в окремих јј м·сцевостях надзвичай­ний стан в·дпов·дно до Закону Украјни "Про надзвичайний стан" ( 2501-12 ); 24) зд·йснюµ ·нш· повноваження в·дпов·дно до Конституц·ј та закон·в Украјни. Президент Украјни не може пе­редавати свој повноваження ·ншим особам та органам.

Б·льш демократичн·ше викладен· повноваження обох г·лок влади в проект· новој Конституц·ј Украјни. За цим проектом за­конодавча влада розпод·ляµться на дв· палати: Сенат · Палату депутат·в, що дещо розмиваµ монопольну владу соц·ал-ко­мун·стичних блок·в у парламент·. Це µ дуже доц·льний крок у вир·шенн· питання взаµмод·ј Президента · парламенту. Так зап­роектом повноваження законодавчого органу розмежован· м·ж па­латами, а щодо загальних Hац·ональних Збор·в встановлен· ок­рем· јх повноваження:

За статтею 84 до повноважень Нац·ональних Збор·в належать:

1) внесення зм·н до Конституц·ј Украјни в межах · поряд­ку, передбачених розд·лом ХIII Конституц·ј; 2) призначення всеукрајнського референдуму з питань, визначених статтею 69 Конституц·ј; 3) прийняття Державного бюджету, контроль вико­нання Державного бюджету, затвердження зв·ту про виконання Державного бюджету; 4) прийняття закон·в; 5) призначення чи обрання на посади та ув·льнення з посад ос·б у випадках, пе­редбачених Конституц·µю; 6) зд·йснення парламентського контро­лю у формах · межах, визначених Конституц·µю; 7) ратиф·кац·я · денонсац·я м·жнародних договор·в Украјни; 8) заслуховування щор·чних та позачергових послань Президента Украјни про внутр·шнµ · зовн·шнµ становище Украјни; 9) усунення Президента Украјни з поста в порядку, визначеному статтею 109 Консти­туц·ј; 10) призначення вибор·в Президента Украјни у строки, передбачен· Конституц·µю; 11) оголошення за поданням Президен­та Украјни в·йни · укладення миру, схвалення р·шення Президен­та Украјни про використання Збройних Сил Украјни та ·нших в·йськових формувань у раз· збройној аірес·ј проти Украјни.

Питання, передбачен· пунктами 7, 8, 10, 11 ц·µј статт·, розглядаються · вир·шуються на сп·льних зас·даннях Палат Нац·ональних Збор·в.

Нац·ональн· Збори зд·йснюють також ·нш· повноваження, як· в·дпов·дно до Конституц·ј в·днесен· до в·дання Палати депу­тат·в · Сенату.

Кожна Палата може брати до свого розгляду будь-як· питан­ня, в·дне- сен· до повноважень Нац·ональних Збор·в, кр·м тих, що належать до повноважень ·ншој Палати.

За статтею 85 до повноважень Палати депутат·в належать:

1) надання згоди на призначення Президентом Украјни Прем'µр-м·н·стра Украјни; 2) розгляд · прийняття р·шення щодо Програми д·яльност· Каб·нету М·н·стр·в Украјни; 3) зд·йснення контролю за д·яльн·стю Каб·нету М·н·стр·в Украјни в·дпов·дно до Конституц·ј; 4) затвердження найважлив·ших загальнодержав­них програм економ·чного, науково-техн·чного, соц·ального · нац·онально-культурного розвитку, охорони довк·лля; 5) схва­лення р·шень про надання Украјною позик · економ·чној допомоги ·ноземним державам та про одержання Украјною позик в·д ·нозем­них держав, банк·в та м·жнародних ф·нансових орган·зац·й, а також зд·йснення контролю за јх використанням; 6) затвердження загальној структури, чисельност· Збройних Сил Украјни, Прикор­донних в·йськ Украјни, Нац·ональној гвард·ј Украјни, ·нших в·йськових формувань, утворених в·дпов·дно до законодавства;

7) призначення на посаду · зв·льнення з посади Голови Рахунко­вој палати та половини јј член·в; 8) призначення на посаду та зв·льнення з посади Уповноваженого Нац·ональних Збор·в Украјни у правах людини; заслуховування його щор·чних допов·дей про стан захисту прав · свобод людини в Украјн·; 9) призначення на посаду та зв·льнення з посади за поданням Президента Украјни Голови Правл·ння Нац·онального банку Украјни.

За статтею 87 до повноважень Сенату належать:

1) призначення половини складу Конституц·йного Суду Ук­рајни; 2) призначення на посади та зв·льнення з посад за по­данням Президента Украјни судд·в Верховного Суду Украјни; 3) надання згоди на призначення Президентом Украјни глав диплома­тичних представництв Украјни в ·нших державах · при м·жнарод­них орган·зац·ях; 4) призначення на посаду та зв·льнення з посади заступника Голови Рахунковој палати · половини јј член·в; 5) надання згоди на призначення Президентом Украјни Генерального прокурора; 6) надання згоди на призначення Прези­дентом Украјни Голови Антимонопольного ком·тету; 7) призначен­ня за поданням Президента Украјни складу Центральној виборчој ком·с·ј з вибор·в Нац·ональних Збор·в Украјни та Президента Украјни; 8) утворення за поданням Президента Украјни Ради обо­рони Украјни; 9) схвалення р·шення про надання в·йськовој до­помоги ·ншим державам, про направлення п·дрозд·л·в Збройних Сил Украјни до ·ншој крајни чи допуск п·дрозд·л·в збройних сил ·ноземних держав на територ·ю Украјни; 10) затвердження протя­гом двох дн·в з моменту звернення указ·в Президента Украјни про запровадження воµнного чи надзвичайного стану в Украјн· або в окремих јј м·сцевостях, про загальну або часткову моб·л·зац·ю, оголошення окремих м·сцевостей зонами еколог·чно­го лиха; 11) утворення · л·кв·дац·я район·в, встановлення · зм·на меж район·в · м·ст, в·днесення населених пункт·в до ка­тегор·ј м·ст, найменування · перейменування населених пункт·в · район·в.

В глав· Президент Украјни визначаються головн· вих·дн· повноваження Президента:

За статтею 105 Президент Украјни:

1) забезпечуµ державну незалежн·сть, нац·ональну безпеку · правонаступництво держави; 2) звертаµться з посланнями до народу та ·з щор·чними · позачерговими посланнями до Нац·ональних Збор·в про внутр·шнµ · зовн·шнµ становище Ук­рајни; 3) представляµ державу у м·жнародних в·дносинах, зд·йснюµ загальне кер·вництво зовн·шньопол·тичною д·яльн·стю держави, веде переговори · укладаµ м·жнародн· договори Ук­рајни; 4) приймаµ р·шення про визнання ·ноземних держав; 5) призначаµ за згодою Сенату · зв·льняµ глав дипломатичних представництв Украјни в ·нших державах · при м·жнародних ор­ган·зац·ях; приймаµ в·рч· · в·дкличн· грамоти дипломатичних представник·в ·ноземних держав; 6) призначаµ всеукрајнський референдум щодо зм·н Конституц·ј в·дпов·дно до статт· 157 Конституц·ј; проголошуµ всеукрајнський референдум за народною ·н·ц·ативою; 7) призначаµ вибори до Палат Нац·ональних Збор·в у строки, передбачен· Конституц·µю; 8) розпускаµ Палату депу­тат·в у випадках, передбачених статтею 90 Конституц·ј; 9) призначаµ за згодою Палати депутат·в Прем'µр-м·н·стра Украјни та зв·льняµ його з посади; 10) призначаµ за поданням Прем'µр-м·н·стра Украјни член·в Каб·нету М·н·стр·в Украјни, кер·вник·в ·нших центральних орган·в виконавчој влади, а також глав державних адм·н·страц·й та зв·льняµ јх з посади; 11) призначаµ за згодою Сенату Генерального прокурора та зв·льняµ його з посади; 12) призначаµ за згодою Сенату Голову Антимоно­польного ком·тету та зв·льняµ його з посади; 13) утворюµ, ре­орган·зовуµ та л·кв·довуµ м·н·стерства та ·нш· центральн· ор­гани виконавчој влади, д·ючи в межах кошт·в, передбачених у Державному бюджет· на утримання цих орган·в; 14) скасовуµ акти Каб·нету М·н·стр·в Украјни, центральних · м·сцевих орган·в ви­конавчој влади та уряду Автоном·ј Крим; 15) µ Верховним Голов­нокомандувачем Збройних Сил Украјни; призначаµ · зв·льняµ вище командування Збройних Сил Украјни; 16) входить до Нац·ональних Збор·в з поданням про оголошення в·йни та приймаµ р·шення про використання Збройних Сил у раз· збройној аірес·ј проти Ук­рајни; 17) у випадку загрози нападу, небезпеки державн·й неза­лежност· Украјни приймаµ р·шення про загальну або часткову моб·л·зац·ю та запровадження воµнного стану в Украјн· або в окремих јј м·сцевостях; 18) оголошуµ в раз· необх·дност· в Ук­рајн· або в окремих јј м·сцевостях надзвичайний стан; оголошуµ в раз· необх·дност· окрем· м·сцевост· Украјни зонами еко­лог·чного лиха; 19) призначаµ половину складу Конституц·йного Суду Украјни; 20) утворюµ суди у визначеному законом порядку;

21) присвоюµ вищ· в·йськов· звання, дипломатичн· раніи, ·нш· спец·альн· звання; 22) нагороджуµ державними нагородами, засновуµ президентськ· в·дзнаки · нагороджуµ ними; 23) приймаµ р·шення про прийняття до громадянства Украјни та припинення громадянства Украјни, надання притулку; 24) зд·йснюµ помилу­вання; 25) створюµ для зд·йснення својх повноважень консульта­тивн·, дорадч· та ·нш· допом·жн· органи · служби в межах кошт·в, передбачених у Державному бюджет· на утримання орган·в виконавчој влади; 26) зд·йснюµ ·нш· повноваження, передбачен· Конституц·µю.

Президент Украјни на основ· · на виконання Конституц·ј · закон·в Украјни видаµ ун·версали, укази · розпорядження, як· обов'язков· до виконання на територ·ј Украјни.

Акти Президента Украјни, видан· в межах повноважень, пе­редбачених пунктами 3, 4, 8, 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 21 ц·µј статт·, скр·плюються п·дписами Прем'µр-м·н·стра Украјни · М·н·стра, в·дпов·дального за його виконання.

Анал·з законодавства, що визначаµ статус Президента Ук­рајни св·дчить про те, що президентська республ·ка не µ "вот­чиною", всевладдям президента · не веде до "захоплення" очолю­ваној ним виконавчој влади. Цьому запоб·гають, кр·м сказаного вище, юридичн· перестороги, безпосередньо закр·плен· в Консти­туц·ј (Основному Закон·) Украјни.