(1672—1887)
Це була людина освічена, з широким світоглядом, талановитий політик і безперечно патріот, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладнати з Москвою.
Усунувши Многогрішного, старшина, обираючи Самойловича, поставиха ряд умов, які обмежували владу гетьмана. Самойлович прийняв їх і провадив лінію старшинської верстви, надаючи дер- жаві аристократичного характеру. Він не скликав Загальної Ради, а обмірковував усі справи з Радою Старшин; створив інститут бун- чукових товаришів, до якого входили переважно сини старшин, що перебували в близькому оточенні гетьмана. За його правління, яке тривало 15 років, зформувалася гетьманська держава з монархіч- ним характером.
Іван Самойлович намагався об'єднати всі українські землі і бо- ровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику. Вже була мова про те, як він старався підкорити Правобережну Україну Він притягнув під свою булаву правобережних полковників- у 1674 році передав йому булаву Ханенко, в 1676 — Дорошенко. Після того Самойлович став іменуватися «гетьманом обох сторін Дніпра».
Щоб поширити кордони України, Самойлович радив цареві за- явити Польщі претензіі на Західню Україну, Волинь, Підляшшя, Поділля, Підгір'я, Червону Русь, які завжди були частиною Укра- їни. Він намагався також приєднати до України Слобожанщину, яка була заселена українцями. Обидва домагання не мали успіху. З Москвою Самойлович довгий час жив у згоді. Там виховувалися його сини, свою дочку одружіш він з боярином Ф. Шереметьєвим. Він погодився, щоб київський митрополит прийняв висвяту від московського патріярха." Але й цей мудрий та обережний гетьман загинув від руки Москви.
Розходження Самойловича з царем спричинила московська по- літика супроти Криму. На початку 1680-их років Австрія, Венеція, Польща, Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку, а разом з тим антикримську коаліцію. Запрошено представника і від Укра- їни, але Самойлович відмовився від участи в «Священній Лізі», по- боюючись, що знищення татарського ханства може пошкодити в дальшому ході подій незалежності України, яка буде оточена московськими володіннями. Взагалі Самойлович був проти збли- ження Москви з Польщею і перестерігав царя відносно Польщі. Всупереч бажанням далекозорого гетьмана, року 1686 підписано «вічний мир» Москви з Польщею. Лівобережна Україна та Київ ві- дійшли під владу Москви.
Року 1687 почалася війна проти мусулманського світу. Австрія, Польща та Венеція мали вдарити на Туреччину, а Москва — на Крим. Перспектива війни з Кримом була дуже непопулярна серед українсько
Похід почався в квітні 1687 року. Московське військо йшло під комавдою В. Ґоліцина, фаворита правительки царівни Софії, а укра- їнське військо провадив сам гетьман. Не доходячи до Січі, над р. Ка- рачокрак, Ґоліцин несподівано наказав військам повернути назад. Лише 40 тисяч московського та українського війська під командою Неплюева та гетьманича Григорія Самойловича пішла на Запоріж- жя. Причини відступу Ґоліцина залишаться неясними. Офіційну версію — брак паші для коней — сучасники спростовували, бо паші було досить. Причини були глибші. Можливо, що, знаючи про не- хіть старшини, Гетьманича Григорія і самого гетьмана супроти походу — ґоліцин побоявся заганятися далеко в степи. Однак, треба було перекласти на когось відповідальність за невдачу, і для цього вико- ристано останній донос старшини на гетьмана.
«Останній» — бо дойосів було багато, але московський уряд «не давав їм руху». Ввесь час правління Самойловича старшини скар- жилися на його самовладність, на те, що уникав він скликати Ради, роздавав уряди своїм родичам, брав хабарі. Закидали старшини гетьманові й те, що він був не козак, а «попович». А головною при- чиною незадоволення було намагання Самойловича перетворити Гетьманщину на спадкову монархію. Спочатку хотів був він пере- дати владу старшому синові, Семенові, а після його смерти — мо- лодшому, Якову (з середнім, Григорієм, батько не жив у злагоді).
В доносі, поданому Ґоліцинові, обвинувачували гетьмана в зраді Москви, у зв'язках з татарами. Донос підписала стара, заслужена старшина, серед неї — Дунін-Борковський, Кочубей, Лизогуб, За- біла, Гамалій та інші.
Військо стояло над р. Коломаком, коли з Москви прийшов на- каз про арешт гетьмана та гетьманича. Старого Самойловича з ро- диною заслано до Тобольська, а його сина Григорія, після тортур, страчено в Севську." Величезні гетьманські скарби поділено на дві частини: половину взято до Москви, а половину передано до вій- ськового скарбу.
На першу вістку про заарештування Самойловича козаки від- повіли розрухами: в Прилуцькому та Гадяцькому полках побили старшину, в інших — пограбували.
25 липня 1687 року скликано Генеральну Військову Раду, в якій взяло участь 2.000 козаків. Вона ухвалила нові статті — Коломацькі, в основу яких покладено Глухівські статті 1672 року. Тоді ж обрано на гетьмана геніального писаря Івана Мазепу.