Зараження венеричною хворобою. Незаконне проведення аборту
1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, —
карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, —
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
1. Суспільна небезпека злочину полягає у заподіянні шкоди здоров’ю людини, негативному впливі на репродуктивне здоров’я нації та генофонд. Венеричні захворювання здатні викликати тяжкі на-
слідки, зокрема безпліддя та психічні розлади, а також патологічні зміни у розвитку дітей. Особи, які є їх носіями, підлягають обов’язковому медичному нагляду і лікуванню. Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов’язані: вживати рекомендованих медиками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб і виконувати вимоги щодо порядку та умов лікування, проходження медичних оглядів та обстеження.
2. Об’єкт злочину — здоров’я людини.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хворобою.
До венеричних хвороб
належать інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер), м’який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі обставини, як вид венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров’я, методи і тривалість лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не впливають і враховуються при призначенні покарання.
Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і залежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім’ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін’єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо. Згода потерпілої особи на зараження її венеричною хворобою не виключає відповідальності за ст. 133. Самозараження венеричною хворобою (скажімо, введення собі відповідної ін’єкції) може тягнути кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335).
Якщо в результаті венеричної хвороби для здоров’я потерпілого настали шкідливі наслідки, зазначені у ст. ст. 121, 122 або 125, вчинене охоплюється коментованим складом злочину і додаткової кваліфікації за статтями КК про’ відповідальність за тілесні ушкодження не потребує. Зараження потерпілого вірусом невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, слід кваліфікувати за ст. 130.
Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, що вони хворі на венеричну хворобу, або ухилення від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після попередження, зробленого їм органами охорони здоров’я, тягне адміністративну відповідальність (ст. 45 КАП).
Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок насильницьких дій з боку того, хто захворів, — зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 133 і 152 (153).
Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу. При цьому слід враховувати наявність у таких захворюваннях інкубаційного періоду (прихованої стадії) різної тривалості, а також те, що передача особі мікробів — носіїв венеричної хвороби в силу індивідуальних ‘особливостей організму конкретної людини може і не потягти за собою реального розладу її здоров’я.
4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, яка досягла 16-річного віку, хворіє венеричною хворобою і знає про наявність у неї цієї хвороби. Про факт знання особи про своє захворювання можуть свідчити різноманітні обставини — медичний висновок, застереження лікувальної установи, власний досвід особи, звернення її до медичної літератури тощо.
Особи, які не страждають на венеричні захворювання, однак заражають ними інших осіб, за наявності підстав можуть бути притягнуті до відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень певної тяжкості.
Зараження венеричною хворобою, яке стало результатом неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків (наприклад, лікарем-гінекологом під час проведення медичних оглядів пацієнтів або внаслідок переливання потерпілому зараженої крові), слід кваліфікувати за ст. 140.
5. Суб’єктивна сторона
злочину характеризується прямим чи непрямим умислом або злочинною самовпевненістю.
Зараження венеричною хворобою особою, яка не знала про наявність у неї такої хвороби, але у даній ситуації могла і повинна була передбачати настання відповідних суспільне небезпечних наслідків (злочинна недбалість), може бути кваліфіковане за ст. 128.
6. Кваліфікуючими ознаками
злочину є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох або більше осіб або неповнолітнього (ч. 2 ст. 133), а особливо кваліфікуючою ознакою
— спричинення цим злочином тяжких наслідків (ч. З ст. 133).
Про поняття судимості див. ст. 88 та коментар до неї. Зараження двох або більше осіб
може бути вчинене як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами. Для інкримінування цієї кваліфікуючої ознаки необхідно, щоб стосовно попереднього випадку зараження венеричною хворобою не сплили строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Зараження венеричною хворобою однієї особи і наступне зараження іншої охоплюються ч. 2 ст. 133.
Неповнолітнім є особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилось 18 років.
До ліяжкшс наслідків слід відносити, зокрема, смерть людини, втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, переривання вагітності або непоправне знівечення обличчя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 а. (ст.ст.9-11,30,31,53).
Закон України ‘Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р.
Незаконне проведення аборту
1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти,—
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої,—
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк,
1. Протиприродне переривання вагітності може бути патологічним або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на правомірний та незаконний, у т.ч. кримінальне караний. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння може супроводжуватись різними ускладненнями — кровотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, смертю тощо.
2. Об’єктом злочину є здоров’я вагітної жінки.
3. З об’єктивної сторони злочин полягає в діях, які виражаються у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134); 2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров’я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134).
Проведення аборту —
це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 настає і у тому разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз з боку інших осіб. Особи, які не лише примушують жінку до штучного переривання вагітності, а й сприяють незаконному проведенню аборту (наприклад, надають приміщення, інструменти або заздалегідь обіцяють приховати сліди злочину), мають притягуватись до відповідальності за ч. 5 ст. 27, ст. 134 як пособники. Для встановлення факту передчасного переривання вагітності провадиться судово-медична експертиза.
Переривання вагітності без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті нанесення їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за ст. ст. 121, 128 або 140. Інші способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (механічний, операційний, токсичний, вакуум-аспіраторний тощо), на кваліфікацію за ст. 134 не впливають і враховуються при призначенні покарання.
Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з’явилась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як
вбивство. Не виключається кваліфікація вчиненого за сукупністю злочинів — як незаконне проведення аборту та вбивстао.
Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворої жінки, здійснюється особою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних представників на медичне втручання.
Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, у будь-якому разі визнається незаконним. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою, тягне відповідальність за ч. 2 ст. 134 за наявності двох умов: 1) його незаконності; 2) спричинення тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої. Дані наслідки щодо проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, відіграють роль кваліфікуючих ознак.
Аборт визнається незаконним, якщо він, зокрема, здійснюється: 1) за наявності медичних протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку (гостра і підгостра гонорея, гострі і підгострі запальні процеси будь-якої локалізації, гострі інфекційні захворювання); 2) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров’я — пологових будинках, лікарнях, де є гінекологічні загальнохі-рургічні відділення, жіночих консультаціях тощо (наприклад, у домашніх умовах, службових приміщеннях, непрофільних медичних закладах); 3) за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів; 4) при вагітності від 12 до 28 тижнів, якщо відсутні соціальні і медичні показання, за наявності яких дозволяється штучне переривання вагітності у такі строки; 5) при вагітності понад 28 тижнів, якщо її переривання не було зумовлене станом крайньої необхідності.
До соціальних показань переривання вагітності віднесені, зокрема, наявність трьох і більше дітей, розлучення під час вагітності, смерть чоловіка під час вагітності, вагітність внаслідок зґвалтування, наявність у жінки дитини-інваліда. Тривалість вагітності визначається від першого дня останнього нормального менструального циклу. Строк вагітності визначається у повних днях чи повних тижнях.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності. При цьому факт вилучення плоду, який не здатен більше розвиватись, з організму матері не має значення для визнання злочину закінченим. Якщо особа вчинила всі дії, які з її погляду були необхідними для переривання вагітності (зробила ін’єкцію, здійснила хірургічне втручання тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфікувати за ст. 15, ч. 1 ст. 134.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 134, вважається закінченим з моменту настання певних суспільне небезпечних наслідків — тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої. Про поняття тривалого розладу здоров’я
див. коментар до ст. 122, а про поняття безплідності —
коментар до ст. 155. Смерть вагітної жінки може настати як під час незаконного проведення аборту, так і після закінчення операції.
4. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, є особа, яка досягла 16-річного віку і не має спеціальної медичної освіти.
Це можуть бути: 1) лікарі, тобто особи, які отримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-сто-матологи, окулісти); 2) особи середнього медичного персоналу (медичні сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних закладів; 3) особи, які не мають жодного відношення до медицини. КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.
Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134, крім зазначених категорій осіб, можуть виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи.
5. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, характеризується прямим умислом.
Психічне ставлення до суспільне небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134, є необережним (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). За наявності непрямого умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здоров’я дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 134 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, ст. ст. 115, 121, 122).
У разі, коли тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої сталися внаслідок проведення аборту, який здійснювався на законних підставах лікарем з профільною медичною підготовкою, за наявності підстав вчинене слід кваліфікувати за ст. 140.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада І992р.(ст. ст. 50, 51,58).
Постанова КМ “Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28тижнів” № 926від 12листопада 1993р.
Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Затверджена наказом МОЗ №111 від 28 червня 1994 р.
Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом вакуум-аспірації. Затверджена наказом МОЗ №111 від 28 червня 1994 р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р.
Інструкція про порядок визначення критеріїв живонародженостї, мертвона-родженості та перинатального періоду. Затверджена наказом МОЗ № 31 від 19 лютого 1996р.