Характеристика основних макроекономічних моделей народного господарства

Зміст:

1. “Класична” макроекономiчна модель

2. Макроекономiчна модель М. Кейнса

3. Монетаристська макроекономiчна модель

4. Моделi мiжгалузевого балансу

“КЛАСИЧНА” МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ

Схеми економiчного кругообiгу (вiд «моделi» Кене до сучасних схем вiдтворення) не є повноцiнними макроекономiчними моделями. Вони лише вiдсторонено (абстрактно) показують необхiднi пропорцiї вiдтворення, не вказуючи на iснування можливих диспропорцiй (тобто порушень макроекономiчної рiвноваги), тим бiльше - на їх причини та подолання. Тому насамперед вони мають теоретичне значення, їм важко, а то й неможливо знайти практичне застосування.

Проте економiчна теорiя створила макроекономiчнi моделi, якi насамперед спрямованi на з'ясування причин наявних диспропорцiй i шляхи досягнення макроекономiчної рiвноваги.

Марною справою було б шукати у працях видатних представникiв класичної полiтичної економiї А.Смiта, Ж.Б.Сея, Д.Рiкардо, Дж.С.Мiлля якоїсь закiнченої макроекономiчної моделi, але опис її, спираючись на економiчнi принципи, якi вони сповiдували, можна в загальних рисах зробити.

Зокрема, А.Смiт прийшов до висновку, що координацiя трудової дiяльностi мiльйонiв людей i досягнення пропорцiйностi i рiвноваги економiчного розвитку здiйснюється «невидимою рукою» об'єктивних економiчних законiв, ринкового механiзму вiдносин мiж людьми. Вiн писав: «Кожна людина мислить лише про власну вигоду, але невидима рука, яка його спрямовує, приведе його до результату, про який вiн i сам не помишляв».

Отже, Смiт вважав, що пропорцiйнiсть суспiльного господарства здiйснюється довершеним механiзмом ринку (цiною, попитом i пропозицiєю), який дiє об'єктивно (незалежно вiд волi i бажання людей), як «невидима рука», i не потребує державного втручання («держава повинна виконувати роль нiчного сторожа», що охороняє приватну власнiсть).

Ж. Б. Сей намагався деталiзувати окремi елементи i механiзм дiї «класичної» макроекономiчної «моделi». Вiн вважав пропозицiю товарiв тим фактором, що визначає рiвень доходу i зайнятостi населення. Тому слiд всiляко збiльшувати пропозицiю, нарощуючи виробництво. Пропозицiя у «моделi» Сея сама породжує свiй попит, тобто виробництво будь-якого обсягу продукту автоматично забезпечує доход, який необхiднiй для закупiвлi всього продукту на ринку: пропорцiйнiсть забезпечується автоматично. При цьому усi заощадження дорiвнюють iнвестицiям. Сей, як i Смiт та Рiкардо, вважав, що глибокi диспропорцiї вiдтворення неможливi при нормальному функцiонуваннi об'єктивного ринкового механiзму.

Таким чином, «класична» макроекономiчна «модель» - це модель економiки, яка саморегулюється i не потребує якогось стороннього впливу.

Цi iдеї розвивались представниками неокласичного напряму в економiчнiй теорiї (насамперед А.Маршаллом, Дж.Б.Кларком, А.Пiгу). Навiть в умовах, коли ринкову економiку час вiд часу вражали циклiчнi кризи, вони заперечували необхiднiсть макроекономiчного регулювання, вважаючи що ринковий механiзм має достатньо можливостей для подолання диспропорцiй, якi виникали, встановлення економiчної рiвноваги.

Слiд вiдзначити, що самого поняття «макроекономiка» тодi не iснувало (макроекономiчну теорiю розробив Дж.Кейнс), не iснувало й особливої потреби в розробцi макроекономiчних моделей, як моделей активного регулювання пропорцiй суспiльного виробництва i встановлення його рiвноваги.

Iдея макроекономiчного регулювання i моделювання виникла тодi, коли стало зрозумiло, що ринковий механiзм сам не в змозi подолати наростаючi диспропорцiї, встановити втрачену рiвновагу. Переломним моментом стала найглибша в iсторiї ринкової економiки економiчна криза 1929-33 рр. (так звана «велика депресiя»). У деяких країнах (США, Великобританiї, Швецiї) уряди намагались застосувати нетрадицiйнi методи стабiлiзацiї, адже методи, якi застосовувались за неокласичними рекомендацiями - маневрування ставкою проценту i рiвнем заробiтної плати, перестали давати ефект. Держава почала бiльш глибоко втручатись у процеси вiдтворення. Проте вiдчувалась нагальна необхiднiсть створення нової економiчної теорiї, яка б пояснила причини порушень економiчної рiвноваги i дала рекомендацiї по її досягненню, тобто створила загальну модель економiчного розвитку в нових умовах.

Таку теорiю створив Дж.М.Кейнс (1883-1946 рр.). Основнi положення даної теорiї викладенi в його працi «Загальна теорiя зайнятостi, проценту i грошей» (1936р.).

МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ ДЖ. М. КЕЙНСА

Основною причиною порушення економiчної стабiльностi Кейнс вважав неповну зайнятiсть трудових ресурсiв (безробiття), тому й поставив за мету створення економiчної моделi повної зайнятостi» Але досягти повної зайнятостi можна лише через регулювання всього суспiльного вiдтворення як єдиного цiлого. Тим самим Кейнс поклав початок дослiдженню макроекономiки - сфери економiчних вiдносин людей на рiвнi всього суспiльства. Вiн довiв, що макроекономiка має свої, вiдмiннi вiд мiкроекономiки, тобто найнижчого рiвня економiчних вiдносин людей, закономiрностi розвитку, економiчнi принципи i категорiї.

Класична i неокласична теорiї зосереджували увагу на аналiзi мiкроекономiчних процесiв, а кейнсiанська теорiя - на аналiзi процесiв у макроекономiчнiй сферi. Тому Кейнса з повним правом можна вважати «батьком» макроекономiчної теорiї.

В основу нової макроекономiчної моделi лягли кейнсiанськi теорiї сукупного попиту, споживання i мультиплiкатора доходу i зайнятостi.

Теорiя сукупного попиту Кейнса виходить iз заперечення твердження Сея про те, що нiбито пропозицiя створює власний попит на товари, вона перевернула причинно-наслiдковий зв'язок мiж попитом i пропозицiєю. По Кейнсу, не пропозицiя створює попит, а попит створює пропозицiю.

Саме спiввiдношення мiж попитом i пропозицiєю визначає рiвень доходу, споживання i зайнятостi. Але на короткому вiдрiзку часу рiвень пропозицiї постiйний, даний, тому рiвень виробництва i зайнятостi залежать вiд сукупного попиту.

Сукупний попит дорiвнює сумi споживання (С) i фактичних iнвестицiй (1). Тодi пропозицiя, або продукт (доход) визначатиметься сукупним попитом:

У= С+I.

У цьому рiвняннi обсяг капiталовкладень (iнвестицiй) постiйний, а обсяг споживання змiнний i залежить вiд обсягу нацiонального доходу (У). Звiдси випливає, що споживання перебуває у функцiональнiй залежностi вiд обсягу доходу. Якщо визначити величину цiєї залежностi, то при вiдомих iнвестицiях легко визначити обсяг доходу i рiвень споживання.

В теорiї споживання Кейнс аналiзує усi об'єктивнi i суб'єктивнi фактори, що впливають на загальну кiлькiсть ресурсiв, якi використовує суспiльство для споживання. Вiн прийшов до висновку, що загальний обсяг споживання головним чином залежить вiд обсягу нацiонального доходу. Але взаємозв'язок мiж споживанням i доходом залежить вiд вiдкритого Кейнсом «основного психологiчного закону», згiдно з яким люди схильнi нарощувати своє споживання разом iз зростанням доходу, але доход при цьому зростає вищими темпами.

Це явище Кейнс пояснює через поняття граничної схильностi до споживання (ГСС), математичний вираз якої дається вище. Величина ГСС знаходиться у промiжку значень вiд О (коли споживання не зростає) до 1 (коли споживається увесь прирiст доходу).

Кейнс вводить також поняття граничної схильностi до заощаджень (ГСЗ), яке виражається вiдношенням приросту заощаджень до приросту доходу, тодi як ГСС виражається вiдношенням приросту споживання до приросту доходу. Сума ГСС i ГСЗ дорiвнює /:

де с - прирiст споживання, х - прирiст заощадження, у - прирiст

доходу.

Макроекономiчна модель Кейнса може виражатись через систему рiвнянь або ж графiчно, i навiть в табличнiй формi. Основне рiвняння в моделi Кейнса має такий вигляд:

Нац. доход = Автономне спожив. + Частка спожив, в нац. доходi + Iнвестицiї,

або У= а+сУ+I,де с - ГСС.

Розв'язок рiвняння вiдносно У приводить його до такого вигляду:

, а потім ,

де у-прирiст доходу, -коефiцiєнт мультиплiкатора, i -прирiст iнвестицiй.

Це означає, що рiвень доходу i його прирiст визначаються обсягом iнвестицiй та їх приростом i коефiцiєнтом мультиплiкатора, який є параметром функцiї споживання.

Графiчний вираз основного рiвняння моделi Кейнса зображено на рисунку 1. На графiку по горизонтальнiй осi вiдкладено зростання обсягу ЧНП (нацiонального доходу), по вертикальнiй осi – обсягу заощаджень та iнвестицiй (8,1). Бiсектриса (промiнь 5 пiд кутом 45градусiв) вiдображає пропозицiю, пряма / - обсяг інвестицiй (iнвестицiї незмiннi, тому пряма паралельна горизонтальнiй осi), пряма С - прирiст споживання, а пряма Д - сукупний попит (I+С), вона паралельна прямiй С. Точка Е відображає рiвновагу ринку (попит дорiвнює пропозицiї). Обсяг продукту (доходу) у данiй точцi рiвноважний - ЧНПЕ
.

Але дана рiвновага тимчасова. При змiнi доходу, заощаджень i споживання вона одразу ж буде порушена. У моделi Кейнса рiвновага є моментною, вона трактується як випадковiсть, а порушення рiвноваги - як правило. Це суперечило висновкам «класичної» i «неокласичної» теорiй, якi трактували рiвновагу як природну властивiсть ринкової економiки. Кейнс пiдкреслював: рiвновага ринку не вiдновлюється автоматично, для встановлення рiвноваги потрiбне втручання держави. Без державного втручання, наголошував Кейнс, ринок самостiйно не зможе досягти рiвноважного стану.

Рис.1.Ринкова рiвновага у моделi Кейнса Рис.2.Змiна ринкової рiвноваги у моделi

Кейнса

Графiк на рисунку 2. вiдображає змiну точки рiвноваги пiд дiєю змiни сукупного попиту (у двох варiантах - вiд До
до Дi
, тобто зменшення, i вiд Д0
до Д2
, тобто збiльшення). Якщо сукупний попит зменшується, точка рiвноваги змiщується з Ео
у Еi
, а якщо зростає, то точка рiвноваги змiщується в Е2
.

У моделi Кейнса аналiзується також вплив iнвестицiй на заощадження. У «класичнiй» моделi - це рiвнi величини (I==S). Якщо ж I» S, то попит перевищить пропозицiю i ЧНП(нацiональнийдоход) зростатиме, якщо ж S « I, то попит буде меншим пропозицiї i ЧНП зменшуватиметься, якщо ж I= S, то ЧНП не змiниться.

В кейнсiанськiй моделi iнвестицiї самi створюють заощадження. Закономiрнiсть тут така: змiна обсягу iнвестицiй викликає змiну обсягу ЧНП (нацiонального доходу), що веде до утворення додаткового обсягу заощаджень, який рiвний обсягу змiни iнвестицiй. При цьому точка рiвноваги ринку змiститься i змiниться обсяг рiвн

при зменшеннi заощаджень прирiст продукту (доходу) зросте внаслiдок збiльшення сукупного попиту, а при зростаннi обсягу заощаджень прирiст продукту (доход) зменшиться.

Вiдхилення вiд рiвноважного продукту (доходу) веде до дивовижного результату - до появи мультиплiкацiї, або мультиплiкатора. Згадаємо, що мультиплiкатор - це спiввiдношення вiдхилення ЧНП вiд рiвноважного i початкових змiн у витратах (iнвестицiях), якi викликали дану змiну реального ЧНП. Тобто

Перетворюючи рiвняння, одержуємо уже знайомий вираз:

Явище мультиплiкатора грунтується на двох фактах. По-перше, на тому,-що витрати суспiльства завжди дорiвнюють його доходам, а по-друге, будь-яка змiна доходу тягне за собою пропорцiйнi змiни у споживаннi i заощадженнях у тому ж напрямi. Початкова змiна величини витрат породжує ланцюгову реакцiю багаторазової змiни ЧНП (нацiонального доходу), яка поступово згасає з кожним наступним циклом змiни iнвестицiй. Новi iнвестицiї породжують новi доходи, а останнi - новi заощадження, що перетворюються в iнвестицiї, i т.д.

Тут була змальована спрощена макроекономiчна модель Кейнса. У нiй вiн аналiзує вплив сукупного попиту, сукупного доходу, iнвестицiй, сукупного споживання i сукупних заощаджень на пропорцiйнiсть i рiвновагу суспiльного вiдтворення.

У повнiй макроекономiчнiй моделi Кейнс дослiджує, вплив таких факторiв, як грошовий обiг, фiнансово-кредитна полiтика держави, зовнiшнiй ринок на стан рiвноваги нацiональної економiки.

Роль держави у своїй моделi Кейнс вбачав у стимулюваннi ефективного попиту. Ефективний сукупний попит – своєрiдний «детонатор» мультиплiкацiї (примноження) нацiонального доходу, iнвестицiй i зайнятостi. Видатний англiйський економiст буквально приголомшив своїх сучасникiв твердженням, що для зростання доходу i зайнятостi слiд бiльше споживати i витрачати, а не заощаджувати, як рекомендувала «класична» теорiя.

Кейнс закликав державу збiльшувати i свої витрати, а також податки (доход держави), не боячись навiть дефiцитного державного бюджету (коли витрати держави перевищують її доходи). Бiльше того, вiн настiйливо рекомендував вдаватись до дефiцитного бюджету, а також - до певного рiвня iнфляцiї, щоб забезпечити ефективний попит, збiльшити граничну схильнiсть до споживання i коефiцiєнт мультиплiкатора, якi найвищими будуть при повнiй зайнятостi ресурсiв, насамперед трудових.

Кейнсiанська модель - це антициклiчна модель. Вона спрямована проти циклiчних спадiв (криз) виробництва i безробiття.

Кейнсiанськi iдеї викликали масове захоплення у 40-60-х роках. Проте iснувала i критика моделi Кейнса, яка особливо посилилась в перiод кризи державного регулювання макроекономiчної рiвноваги у 70-х роках.

МОНЕТАРИСТСЬКА МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ

На противагу кейнсiанським, або дирижистським iдеям в економiчнiй теорiї сформувався неолiберальний напрям. Особливостi його теорiй полягали у запереченнi необхiдностi глибокого державного втручання у процеси вiдтворення, у вiрi в можливостi ринкового механiзму до саморегулювання. Саме на цьому грунтуються неолiберальнi моделi суспiльного вiдтворення.

Однiєю з таких моделей є макроекономiчна модель, створена представниками чiкагської, або монетаристської економiчної школи на чолi з М.Фрiдменом. Ця модель так i називається монетаристською.

Чiкагcьку економiчну школу назвали монетаристською за її прихильнiсть до грошових (монетарних) методiв макроекономiчного регулювання.

Монетаристи пiддають критицi кейнсiанськi рецепти досягнення економiчної рiвноваги, насамперед за нагнiтання iнфляцiї i використання дефiцитного бюджету. На замiну кейнсiанськiй антициклiчнiй моделi монетаристи запропонували модель антиiнфляцiйну.

Зокрема, М.Фрiдмен обгрунтував монопольну роль грошового фактору у формуваннi i регулюваннi обсягу суспiльного виробницва. В основi його концепцiї лежить iдея про iснування стабiльного попиту на готiвку (наявнi грошi) i безготiвковi засоби (чековi депозити, якi вiн назвав «касовими залишками»), якi в сукупностi складають грошову масу.

Попит на грошi стабiльний тому, що пов'язаний з рухом об'єктивних економiчних показникiв - насамперед з реальним доходом на душу населення. Пропозицiя грошей, навпаки, нестабiльна, мiнлива, вона залежить вiд суб'єктивних факторiв, зокрема, рiшень кредитних установ. Якщо центральний (емiсiйний) банк країни випустить в обiг надмiрну кiлькiсть грошей або, навпаки, меншу вiд необхiдної, то у першому випадку в країнi буде iнфляцiя, а в другому - рецесiя (криза). Причиною цих явищ є, на думку монетаристiв, зiштовхування стабiльного попиту на грошi з їх нестабiльною пропозицiєю.

Монетарний фактор, як вважає Фрiдмен, визначає увесь хiд вiдтворення - виробництво, розподiл, обмiн i споживання суспiльного продукту. Тому головними засобами стимулювання i регулювання дiлової активностi повинен стати обсяг грошової пропозицiї, або емiсiї грошей. Згiдно цього твердження, Фрiдмен сформулював тепер уже вiдоме «грошове правило»: грошова маса в країнi повинна зростати незалежно вiд кон'юнктури не бiльше, але й не менше, нiж на 3-4 вiдсотки на рiк. При цьому вiн орiєнтувався на середньорiчний прирiст нацiонального доходу (ЧНП) за тривалий перiод (кiлька десятилiть).

Здавалось би, в перiод криз прирiст грошей слiд було б збiльшити, а пiд час буму (пiднесення) - зменшити. Однак така кейнсiанська логiка пристосування до економiчного циклу не задовiльняє монетаристiв. Вони вважають, що мiж прийнятим господарським рiшенням i реальним ефектом вiд нього iснує певний лаг (розрив) у 6-18 мiсяцiв. Тому, зокрема, прийняте в перiод буму рiшення реально дасть результат уже пiд час рецесiї, що ще бiльше ускладнить економiчну ситуацiю.

Монетаристська модель обмежує втручання держави в економiчне життя виключно регулюванням грошової маси, тобто проведенням монетарної полiтики. При цьому стверджується, що стiйка грошова одиниця через механiзм автоматичного досягнення рiвноваги (ринковий механiзм) рано чи пiзно, але стабiлiзує економiчну ситуацiю в країнi.

Iдеї монетаризму були застосованi на практицi у 80-х роках в США, Великобританiї та iнших країнах, що принесло свої результати в стабiлiзацiї економiки; вони вiдомi пiд назвою «рейганомiки» i «тетчеризму», адже саме Р.Рейган i М.Тетчер змiнили курс вiд кейнсiанства до монетаризму. Заради справедливостi слiд вiдзначити, що нинiшнiй президент США У.Клiнтон знову надає перевагу кейнсiанським рекомендацiям.

Монетаристськi рецепти намагаються застосувати i деякi країни, що утворились пiсля розвалу СРСР, насамперед Росiя, для переходу вiд тоталiтарної до ринкової економiки. Але й тут намiтилось вiдкочування вiд монетарної полiтики.

МОДЕЛI МIЖГАЛУЗЕВОГО БАЛАНСУ

Жодну iз пропорцiй суспiльного виробництва i продукту не можна розглядати iзольовано. Усi види товарiв i послуг безпосередньо або опосередковано пов'язанi мiж собою. Аналiз цих зв'язкiв мiж галузями та їх продукцiєю здiйснюється за допомогою мiжгалузевого балансу виробництва i розподiлу ВВП.

Розробка мiжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему внiс вiдомий американський економiст В.Леонтьєв, який свого часу емiгрував iз СРСР. Вiн розробив i обгрунтував оригiнальну економiко-математичну модель «витрати-випуск».

У цiй моделi кожна видiлена галузь (може бути укрупнений i деталiзований варiант моделi) розглядається як покупець (споживач) матерiальних благ i послуг iз iнших галузей, що складає її витрати, i як продавець (виробник) своєї продукцiї iншим галузям, що складає випуск. Саме цi iдеї i лягли в основу побудови мiжгалузевого балансу.

Мiжгалузевий баланс розкриває прямi i зворотнi зв'язки мiж галузями, якi свiдчать про напрями та обсяги потокiв товарiв i послуг та вiдповiднi пропорцiї розподiлу суспiльного продукту (ВВП). На основi цих пропорцiй визначаються коефiцiєнти витрат виробничих ресурсiв (капiталу, працi, природних ресурсiв) на одиницю Продукцiї у вiдповiднiй галузi.

Модель мiжгалузевого балансу може iснувати у виглядi так званої «шахової таблицi» або ж системи лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. Таблична форма балансу зображена на рисунку 3.

Рис.3. Мiжгалузевий баланс (укрупнений вигляд)

На данiй схемi по вертикалi показуються усi витрати галузей на виробництво продукцiї, а по горизонталi - усi доходи. Сума витрат, з одного боку, i доходiв - з iншого, утворюють вартiсть ВВП.

У математичнiй формi мiжгалузевий баланс - це система алгебраїчних рiвнянь.

Якщо записати систему рівнянь, то принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалi – сума продукту, розрахована по витратах, по горизонталi - розрахована по доходах.

Система мiжгалузевого балансу застосовувалась у нашiй статистицi для розрахунку обсягу ВСП.

Література:

1)
О.М.Артеменко.
“
Основи економічної теорії
”.-Тернопіль.1997.

2) А.С.Булатов. "Економіка". - М.:БЕК, 1995.

3)
С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі. "Економікс". - М.:Дело, 1993.

4)
К.Макконнелл, С.Брю. "Економікс: принципи, проблеми і політика". - М.:Республіка, 1995.

5)
П.Самуэльсон. "Економіка". - М.:Машиностроение, 1994.