Розклад феодалізму і генезис індустріального суспільства

РЕФЕРАТ

з економічної історії

на тему:

“Розклад феодалізму і генезис індустріального суспільства”

План.

1.
Передумови розкладу феодалізму.

2.
Буржуазні революції.

3.
Розвиток промисловості.

4.
Розвиток сільського господарства.

5.
Розвиток світової торгівлі.

Література:

І. Смирнов “Економічна історія”

В. Мотильов “Економічна історія зарубіжних країн”

Ф.Полянський “Економічна історія зарубіжних країн”

Р. Горчаков “Економічна історія зарубіжних країн”

Є. Паршаков “Економічний розвиток суспільства”

Виконала:
Писарюк І.В.

Викладач:
Сергієнко С.Б.

МАУП

2001

-1-

XVI-XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Англійська буржуазна революція (1640-1660) завершила пізнє Середньовіччя (XVI-перша половина XVII ст.) і поклала початок новій історії (друга половина XVII-XVIIIст.). Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французської буржуазної революції (1789-1794) перетворилася на панівний клас.

Для перехідного періоду характерні значні досягнення в галузі науки і техніки. Посилився між- та внутрішньогалузевий поділ праці. В XVIcт. Виділилося майже 100 основних ремесел, в XVIII – 200. Лише в текстильній галузі було понад 20 спеціальностей.

Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не тільки на річках, а й там, де були сприятливі умови для розвитку виробництва, регулювати силу та рівномірність дії водяних двигунів. Їх застосовували в усіх галузях виробництва.

Істотні зрушення відбулися у текстильній промислвості, зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати – примітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні млини. З’явилися в’язальні машини. Почалось виробництво шовкових та бавовняних тканин, панчіх.

Тезнічний прогрес охопив гірниче і металургійне виробництво. Було механізовано процеси дроблення та промивання руди. Розвивалося доменне виробництво для добування заліза. З’явилися примвтивні токарні, свердлильні, шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо.

В Європі почали виготовляти папір, що замінив пергамент. Розвивалося книгодрукування за допомогою літерного набору, використовувалися годинникові механізми з маятником. Було сконструйовано телескоп , мікроскоп, термометр, барометр, гідрометр. З’явились нові типи кораблів (баржі, каравели), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися мореплавні характеристики. Ширше публікувалися наукові праці, був виданий географічний атлас. Відбулися агрокультурні зрушення: перехід до травосіяння та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазова оранка, порайонна спеціалязація сільського господарства, підвищення продуктивності праці. Отже, технічні передумови підготували перехід від дрібного до великого виробнийтва.

В єкономічному розвитку Західної Європи велику роль відігравали географічні відкриття XV-початку XVI ст. Їх важливою економічною передумовою була криза левантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загарбання турками Константинополя у 1453р. ними контролювалися Чорне та Середземне моря. Венеціанцям довелось платити велите мито, щоб залишити торгові факторії, а генуезців турки вигнали зі своїх володінь. Західноєвропейські купці намагалися знищити монополію ітадійців у торгівлі зі Сходом. Континентальну караванну торгівлю ускладнив розпад Монгольської імперії. Торгові шляхи через Північну Африку були монополією арабів.

Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Відчувалася настача грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Пасивним залишався баланс Європи у східній торгівлі. Іспансьі дворяни після завершення війни з арабами і відвоювання у 1492р. Гранади залишилися без засобів існування. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіально експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Розвиток абсоютизму в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні ьули гроші для утримання війська, чиновників, двору.

Перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497-1498рр. Португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Антлантичний океан. Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492р., рушив на Захід через Анлантичний океан (шлях біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504рр. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521рр.

Великі географічні відкриття мали важлиае значення для господарства Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні зв’язки між найвіддаленішими областями, землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з країни Середземного моря на океани: Атлантичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI-XVIIIcт. Досягла розсірів світової. До її обігу були залучені нові товари, до того невідомі в Європі: тютюн, кава, какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку яяк складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Сельвія, з середини XVIст. – Антвернен, у XVII – Амстердам, у XVIIIст. – Лондон.

Небачений приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед з Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота та срібла (в 1600р. – 83%). Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб – навіть у 5 разів, у Франції – в 2,5, а в Англії – 2,5 раза. Одночасно поччалося здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін були значними. Збагатилися купці, які займалися посередницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію зросли.

Безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першим на шлях колоніального грабуну вступили Іспанія і Португалія, створивши величезні колоніальні володіння. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому і внутрішньому ринках. Нещадне пограбування колоніальних народів принесло європейським колонізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню економіки європейських країн.

Почалася перебудова європейських економічних відносин. Розклад феодального господарства був пов’язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великх капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві ці процеси відбувалися повільно. Феодальлна земельна власність поступово стала об’єктом купівлі-продажу. Розорення дрібного і середнього дворянства набуло широких масштабів. У Франції воно поповнювалося за рахунок “людей мантії” (чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонували у друбну селянську власність, феодальна грошова рента і оренда – у капіталістичну ренту і оренду, використовувалася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигідними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерського господарства.

Генеза індустріальної цивілізації пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економмічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI-XVIIIст. Можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура
– підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI-першій половині XVIIст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.

Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другії половині XVIIст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. Були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці процеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом.

Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни буле вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З’явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

-2-

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566-1609 рр.), Англії (1640-1660 рр.), Північній Америці (1775-1783 рр.), Франції (1789-1794 рр.).

У першій половині XVI ст. У нідерландах, особливо в північних провінціях, швидкими темпами розвивалася промисловість на основі мануфактурного виробництва. Національний ринок ставав частиною європейського та світового ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин. Більшість селян були вільні. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20-25%. Створювалися фермерські господарства, райони “торгівельного землеробства”, що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідерланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намагалася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило революцію.

Революція та визвольна війна перемогли тільки в північних провінціях, щщо в 1579 р. проголосили себе незалежною державою – Республікою Сполучених Провінцій Нідерландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві незавершеність і половинчастий характер реформ. До влади прийшла купецько-патриціанська олігархія,яка конфронтувала з підприємцями. Були конфісковані та розпродані .лише землі церкви і дворян-емігрантів, лелні дарування іспанського короля Філінна II зберег­лися. Основою аграрного ладу залишалися дрібні селянські господарства. Поступово були відновлені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої половини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промисловою на­цією, почала відставати в економічному розвитку від Англії.

Нідерландська буржуазна революція привела до встановлення капіталіз­му в Голландії, але це вилинула на інші європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустрі­ального розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно сильне середнє і дрібне дво­рянство — джентрі, яке господарювало на підприємницькій основі. Аграр­ний переворот XVI ст, знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес зцеземелюваипя селян, сприяв організації сільського господарства на фермерській основі.

Заходи, проведені в процесі й після буржуазної революції в Англії, зміцни­ли буржуазні відносини у сфері промисловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські подарувания, що перетворило лордів па єдиних влас­ників землі. Зберігався конігольд, усі феодальні платежі були па користь землевласника. Землі церкви, корони, противників революціі продавалися на комерційній основі. Поширився перехід коиігольда на лізгольд — корот­кострокове користування землею. В 1651 р. було опубліковано Навігацій­ний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між анг­лійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгів­лю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку. Революція закінчилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що забезпечили перемогу індустріаль­ного суспільства в Англії. З 1707 р., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.

У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Північної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила па Атлантичному узбережжі 13 колоній. Перед війною за незалежність в колоніях сформува­лося ранцьобуржуазце суспільство з пережитками європейського феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів. Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства. Кращі землі належали англійцям, підтримувалося дворянське землеволодіння. Англій­ський уряд прагнув затримати розвиток тих галузей, які створювали кон­куренцію для англійської промисловості. Торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців. Колонії були ринками збуту, дже­релами сировини і грошових багатств для Англії. Це призвело до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 р, було проголошено ство рення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржуазною революцією. Вода знищила маєтки феодаль­ного тину, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформувався фонд державних земель на Заході, що створило сприятливі умови для розвитку фермер­ських господарств. Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. Плантаційне гос­подарство і рабство збереглися на півдні країни.

Коли розпочалася французька буржуазно-демократична революція, в Європі вже існували дві буржуазні держави — у Великобританії та Гол­ландії, а на Американському коитипеїггі утворилася незалежна буржуазна республіка США. Промисловий переворот у Великобританії зробив процес індустріального розвитку незворотніим. У Франції існувала багата і полі­тичне сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, прово­дилася політика меркантилізму, панував торговий капітал.

Революція у Франції декларувала скасування феодального режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищувалися особисті примуси селян, вста­новлювалися умови викупу основних примусів. Всім громадянам гаранту­валося право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 р. спеціальні декрети Установчих зборів скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.

Після повалення монархії, у період правління жирондистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 р.) аграрне питання не було роз­в'язано. Лише з приходом до влади якобінців — середньої та дрібної бур­жуазії (червень 1793 — липень 1794 р.) феодальні стосунки було остаточ­но знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місцевих жителів. Був виданий декрет про повне знищення феодальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феодалам, а документи про феодальні права підлягали привселюдному спаленню. Цензіїви стали власністю селян без викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася. Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.

За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї. Розширилося виробницт­во селітри, пороху, вичинених шкір, взуття. Конвент (уряд) вважав, що про­мисловість не повніша бути на бюджеті республіки і не проводив її націо­налізацію. У сфері розподілу були встановлені максимум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування. У сільському господарстві освоювалися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, морква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Одночасно якобінський уряд прово­див політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві, торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення широких мас і диктатури якобінців.

Французька революція (1789— 1794 рр.) набула загальноєвропейського і світового характеру. Вода зумовила кінець перехідного періоду та перемо­гу індустріального суспільства.

-3-

Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідерланди. З утво­ренням Голландії економічний розвиток прискорився. Міжнародного зна­чення набули текстильна промисловість та кораблебудування. Швидко роз­вивалися мануфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в парусній, ка­натній, паперовій, цук

рово-рафінадній, миловарній, скляній, пивоварній га­лузях промисловості. Переважали централізовані .мануфактури, на яких працювало до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій половині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього населення країн. Створювали­ся галузеві та міжгалузеві спілки підприємців.

З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура почала відставати від англійської. Державним законодавством були відновлені цехи (1749 р.), бюргерство взяло гору над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не проводив політику протекціонізму. В інтересах торгового капіталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки. Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у банківську сферу. В кінці XVIII ст. у Гол­ландії промисловість перебувала у стагнації.

У промисловості Великобританії мануфактури зайняли панівне місце. Третина промислового населення була зайнята у сукнярстві. Так, його про­дукція у середині XVIII ст. становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціалізація за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь, олово, свинець, кам'яне вугіл­ля. Питома вага-населення міст становила 30%. За темпами і масштабами англійська промисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.

За рівнем промислового розвитку Франція займала друге місце після Великобританії, однак переважало ремісниче виробництво. XVI ст. було періо­дом активного впровадження монархією цехового ремесла- В містах жило 15—17 % населення. Мануфактури Франції виготовляли в основному предме­ти розкоші: шовк, атлас, оксамит, парчу, килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також військове спорядження. Нові форми організації виробництва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галузях промисловості. Франція займала перше місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населення, а організаторами були через систему розсіяної мануфак­тури купці та лихварі. Уряд проводив політику протекціонізму та мерканти­лізму. Система заходів сприяла створенню державних і приватних мануфак­тур, надавала підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика захища­ла національну промисловість від іноземних конкурентів. Переважали де­централізовані мануфактури. На дрібних та середніх централізованих підпри­ємствах працювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток мануфактур був повільним і обмежувався в основному легкою промисловістю. Це поясню­валося вузьким внутрішнім ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.

Особливістю господарства Німеччини була його відсталість від Гол­ландії, Великобританії, Франції. Переважала цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфактур у сільській місцевості. Вони виникали на основі купецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві. Центра­лізовані мануфактури поширилися у гірничій, металургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст. у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів па 6 млл талерів. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та панування кріпос­них порядків відсталість Німеччини прогресувала.

-4-

У сільському господарстві індустріальні відносини розвивалися по­вільніше, ніж у промисловості. Найрадикальнішим був аграрний переворот у XVI—ХУЛІ ст. в Англії (Великобританії). Примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарио-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сирови­ни для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного тину. В XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуазної революції на обгороджуваних землях утворювали­ся фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну рен­ту. Землеволодіння коиільгольдерів ліквідовувались повільно, їх переводи­ли на становище орендарів, змушували відмовитися від своїх прав на ко­ристування землею. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIIIст.із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства пе­рестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній влас­ності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий нлуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур. У ХVIІІст.Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фер­мерського господарства.

У Голландії розвиток сільського господарства мав компромісний харак­тер. Революція не ліквідовувала феодальну земельну власність, проте пріо­ритет в аграрному розвитку належав зміцненню дрібноселянської власності за рахунок скуповування монастирських володінь, осушування земель (нольдеризащя), на яких розвивалися фермерські господарства. Вони орієн­тувалися на культури, що давали найбільший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Голландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.

У Франції протягом XVI — XVIII ст. зберігалося велике землеволодін­ня, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень- Зміцнилася спадкова цс'изива. Грошова земельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. На 2/3-3/4 території Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили нату ральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), оброб­ляли дворянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджу ваиия альмеїід, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців лід час французької революції перетво­рило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.

У німецьких землях па захід від Ельби і в Австрії основною виробничою одиницею залишалося селянське господарство на основі грошової та нату­ральної ренти. Селяни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відносини визначалися договорами. Селянське землеволодіння підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збільшенні податків. У всіх територі­альних землях заборонялося продавати селянські наділи. У домешальних господарствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так і най­мана праця. Поширилися орендні (маєрні) господарства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда. Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% селян були безземельними. Посилилася спеціалізація сільського господарства, переважало зернове виробництво (жито, пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, кукурудзу па корм худобі, конюшину. В цілому перебудова відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Збері­галася земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.

-5-

У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промис­ловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії та Гол­ландії були зовнішня торгівля і морські перевезення. В 1770 р. на інвес­тиції в англійську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка­пітальних вкладень, або 0,5% національного доходу, а в 1790 —1793 рр. — відповідно 13 і 7,8%.

Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях від Піренейських портів до Північної Франції, Великобританії, Нідерландів. Середземне море перетво­рилося па континентальне з невеликим економічним значенням. Італійські міста втратили свою монополію па східну торгівлю. Венеція вивозила з ле-ваптійських країн шовкові тканини, а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні позиції у леваїїтійській торгівлі зайняла Франція, яка почала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, килими. У сто­роні від світових торговельних шляхів залишилися німецькі міста. Визна­чальною стала океанська торгівля. Почали формуватися атлантична еконо­міка, світовий рийок і торгівля.

Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих країнах, де цьому спри­яли географічне положення та можливість колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 р. вони розділили сфери колоніального панування. Португалія монополізу­вала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королівською монополією. Іспанія залишила у сфері свого напування всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 рр. було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багатства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.

На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Антверпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і європейськими товарами; англійським сукном, німецькими винами, міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та прянощами, іспан­цями — вовною, винами, сухими фруктами, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії голландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури, льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи.

Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоплювала весь світ. У 1602 р. була створена Ост-Індійська компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони не тільки монополізували постачання прянощів і східних товарів, а її займалися каботажними перевезеннями, забезпечуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Атлантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська компанія мала капітал 6,5 мли флоринів, поділених на акції по З тис. кожна. В 1699 р. капітал компанії дорівнював 4 т золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утримувала 100 кораблів, на яких в XVII— XVIII ст. було перевезено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена в 1621 р., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20—30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлантиці 547 кораблів,вартість яких становила 40 мли гульденів.

З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстердам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Великобританії, Німеччини і Франції активність нідерландської но-середницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст. вона поступи­лася першістю Великобританії.

З розвитком океанської економіки Англія, що раніше знаходилася осто­ронь від основних торгових шляхів, опинилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 р.), обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася па світову колоніальну імперію.

Створилися монопольні торгові компанії — Леваїггійська, Віргіпська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою — Російська. Англія зайняла монопольне станови­ще у работоргівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залізом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці товари обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везлив Європу. І в кожній вершині трикутника

реалізовувався прибуток.

На 1792 р. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 мли фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 мли фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створюва­лися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отри­мала від державного скарбу 90 мли ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.

XVI— XVIII ст. — період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального по­ділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконален­ням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 р. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці ХVIII ст. обсяг ного становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів нарік, або 4—6млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі нарік — у середньо­му 20 мли фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни за­безпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі (письмові боргові зобов'язання) па пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли борж­ник, який підписав зобов'язання, не отримував його як кредитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. було засновано Страхову палату.

У другій половині XVI — 20—30-х роках XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Почав­ши з фінансування іспанської корони з 10% річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутства1627 р.генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.

Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам. У 1609 р. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вкла­ди якого зросли з 1 млн в 1610 р. до 8 мли флоринів у 1640 р. В 1611 р. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капі­тали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втратив­ши нромислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє зна­чення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5%.У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського

національного боргу. Саксонія отримала кредити на 9 мли, США — на 2 мли флоринів. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств: в 1750 р. — 13, в 1784 р. — 120, в 1800 р. — 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсаційних розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів нарік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і вико­ристовувалися у промисловості, торгівлі.

Розвивалася податкова система. У Великобританії податки становили з промисловості та сільського господарства в 1715 р. — 17%, в 1800 р- — 24%. У Франції вони були нижчими: у 1715 р. - 11 %, в 1735 р. - 17%, в 1770 р.— 10%. Однак у Великобританії переважало непряме оподатку­вання (70%), у Франції основну частину податків становили прямі.

Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Постійними боржниками були королі Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 р. англійський державний борг називали національним. Країна була боржником голландських банкірів. Практикувалися примусові позики у насе­лення. Проте борг Великобританії ніколи не досягав критичного рівня (по­двійної суми національного доходу). У Франції перед революцією в 1789 р. він становив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубожіння держави.

Одночасно швидкий розвиток мануфактурного виробництва у Вели­кобританії порівняно з іншими країнами у XVII—XVIII ст. забезпечив її економічні успіхи, сприяв ліквідації торгової монополії Голландії. Це була перемога промислового капіталу над торговим.

Отже, визначальним моментом господарського розвитку країн Західної Європи була підприємницька перебудова на ринкових засадах, формування індустріального укладу. Проте на кінець XVIII ст. нові відносини перемогли частково. В Іспанії, Португалії, Італії запанувала феодальна реакція, економіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм.

***

В економічному житті найрозвиненіших країн світу у
XVI
-XVIII
ст. Відбулися суттєві зміни. Після великих географічних відкриттів утворилися колоніальні іиперії (іспанська, португальська, голландська, французська, англійська). Наступила епоха промислових переворотів, а разом з нею формування світового господирства. Поява заводів, нових станів – найманох фабричних робітників і власників на засоби виробництва, потужних підприємств стимулювала генезу індустріального суспільства. На зміну ручній мануфактурній діяльності людини прийшла машинна, високопродуктивна праця. Відбулися кардинальні зміни і в інших галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, фінансах, торгівлі).

Генеза індустріального суспільства супроводжувалася зміною та вдосконаленням знарядь праці, розвитком промисловості і торгівлі. Потреби економічного розвитку диктували необхідність переходу від дрібного до розширеного товарного виробництва.