Реферат на тему:
Самовільне залишення військової частини або місця служби
1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця —
караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року,—
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
1. Об’єкт злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об’єктивної сторони злочин полягає у діях або бездіяльності і має складну структуру можливих форм його прояву:
1) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407); 2) нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407);
3) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);
4) нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);
5) самовільне залишення військової частини або місця служби будь-яким військовослужбовцем тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407);
6) нез’явлення вчасно на службу без поважних причин будь-якого військовослужбовця тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407).
Самовільним
є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.
Військовослужбовці строкової служби за межами військової частини мають право перебувати під час звільнення (в межах гарнізону), а також під час занять, робіт, лікування, відпустки, відрядження, переведення тощо. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Відповідно до встановленого порядку певні категорії військовослужбовців строкової служби звільняються з розташування військової частини командиром роти у визначені командиром військової частини дні й години. За дозволом на звільнення військовослужбовець звертається до свого безпосереднього командира (начальника). Звільнення особового складу (включаючи офіцерів) з кораблів на берег дозволяється старшим на рейді і командиром з’єднання (в окремому плаванні — командиром корабля) у дні і години, встановлені наказом командуючого флотом (флотилією), і лише окремим військовослужбовцям за наявності у них поважних причин — командиром корабля.
На лікування поза розташуванням частини військовослужбовці направляються за направленням, підписаним командиром військової частини, і у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, а після повернення зобов’язаний доповісти про це безпосередньому командирові (начальникові).
Військовослужбовців у службові відрядження направляють командири військових частин на підставі розпоряджень старших начальників або за власним рішенням, з оголошенням наказу по військовій частині та зазначенням осіб, які направляються у відрядження, мети і строку відрядження,
Військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, за певних умов мають право перебувати поза розташуванням військової частини у вільний від служби час. Курсанти 1—2 курсів звільняються із розташування військово-навчального закладу у порядку, встановленому для військовослужбовців строкової служби, а курсанти старших курсів — за рішенням начальника військово-навчального закладу після закінчення навчальних занять і обов’язкових годин самостійної роботи, визначених розпорядком дня.
Під військовою частішою у ст. 407 розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі військового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визнається і територія військового корабля.
Під місцем, служби,
якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальником), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо.
Нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу —
це його нез’явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
При звільненні з частини, при призначенні, переведенні, поверненні з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу військовослужбовець строкової служби повинен з’являтися на службу в строк, зазначений, відповідно, у записці про звільнення, приписі, посвідченні про відрядження, відпускній картці, документах лікувального закладу тощо.
Фактичний момент з’явлення військовослужбовця має бути задокументований. Скажімо, згідно зі статутними нормами після повернення із звільнення військовослужбовець доповідає черговому роти про повернення, здає йому записку про звільнення і доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові), а якщо повертається до підрозділу після відбою, — доповідає лише черговому роти. Час повернення військовослужбовців зі звільнення зазначається черговим роти у книзі обліку звільнених. Тому, якщо військовослужбовець, наприклад, повинен був повернутися із звільнення до 22 години певного дня, але повернувся лише через чотири дні, в його діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407.
Питання про поважність пр
при звільненні з частини, при призначенні, переведенні, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу є питанням факту, яке входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора та суду і вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.
Поважними причинами затримки військовослужбовців у відрядженні понад строки, визначені в посвідченні про відрядження, є хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім’ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Поважною причиною затримки із звільнення має визнаватися затримка військовослужбовця військовим комендантом, іншими органами державної влади у зв’язку з обставинами, не пов’язаними з незаконним перебуванням військовослужбовця поза розташуванням частини чи місця служби.
Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місце служби, а початковим моментом нез’явлення вчасно на службу — наступний день після дня, в який випливли встановлені строки з’явлення.
Злочин є закінченим у момент, коли військовослужбовець прибув до військової частини (до місця служби), або був’затриманий, або з’явився з повинною до органу дізнання, слідчого або’військового прокурора, або з’явився до військової комендатури чи військового комісаріату тощо.
Якщо винний з метою самовільного залишення частини підробив відпускний квиток, посвідчення про відрядження, записку про звільнення, направлення на лікування тощо, його дії мають кваліфікуватися за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом підроблення документів, а якщо документ не підроблявся, але військовослужбовцем був представлений підложний документ, — за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом іншого обману.
Оскільки прапорщики (мічмани), солдати (матроси), сержанти (старшини), курсанти і слухачі, які проходять службу за контрактом, а також особи офіцерського складу, як правило, розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим моментом самовільного залишення ними частини (місця служби) є день, у який вони повинні.були прибути на службу, але не прибули. Водночас, у разі самовільного залишення ними частини (місця служби) у службовий час таким початковим моментом буде цей фактичний момент.
Під “місяцем” у ст. 407 розуміється календарний місяць (від 1 січня до 1 лютого, від 15 лютого до 15 березня тощо, незалежно від кількості днів у тому чи іншому місяці). Самовільне залишення частини фактично на строк, що не перевищує місяця, якщо винний мав намір знаходитися поза межами частини понад один місяць, кваліфікується як замах на злочин, передбачений ч. З ст. 407. Без наявності такого наміру навіть двічі вчинене самовільне залишення частини тривалістю кожен раз по 28 — 29 діб кваліфікується, залежно від виду суб’єкта цього злочину, за ч. І або ч. 2 ст. 407.
Поняття понад один місяць
слід розуміти так, що між початковим і кінцевим моментами самовільного залишення частини або місця служби, нез’явлення вчасно на службу пройшов один календарний місяць, незалежно від кількості днів у ньому.
Якщо військовослужбовець під час самовільної відсутності з’являється до військової частини (місця служби), але відповідному ко-
мандиру (начальнику) про своє повернення не доповідає і до виконання обов’язків з військової служби не приступає, термін його самовільної відсутності не переривається.
3. Суб’єктом
злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, є військовослужбовець строкової служби (див. коментар до ст. 401), а суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — будь-який інший військовослужбовець.
4. З суб’єктивної сторони
зло ин у першій, третій і п’ятій його формах характеризується у цілому умисною формою вини. При цьому до самого факту самовільного залишення частини (місця служби) винний ставиться з прямим (інколи — непрямим) умислом, а до тривалості такого залишення — з умислом або необережністю.
Для другої, четвертої і шостої форм злочину характерним може бути умисел (прямий і непрямий), а в окремих випадках (найчастіше при нез’явленні вчасно на службу тривалістю у кілька діб) — необережність (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість). При цьому вказані форми вини стосуються самого факту нез’явлення вчасно на службу, поважних причин такого нез’явлення та/або його тривалості.
Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має за мету ухилитися від військової служби взагалі.
5. Кваліфікуючими ознаками
злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби і перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, його дії кваліфікуються тільки за ст. 111 як державна зрада.
Самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці, слід відмежовувати від злочинів, передбачених ст. ст. 428 і 429. Перший із вказаних злочинів відрізняється від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407, за ознаками, які характеризують суспільне небезпечне діяння (ним є тільки дія), місце (тільки територія військового корабля), обстановку (даний корабель гине) і суб’єкта злочину (не будь-який військовослужбовець, а лише командир корабля або особа зі складу корабля), а другий — за ознаками місця (ним є не будь-яке місце служби, а тільки поле бою) і часу (час бою може мати місце і не в умовах воєнного стану).
Проте, самовільне залишення військовослужбовцем поля бою (яке є його місцем служби), під час бою (тобто у бойовій обстановці), у зв’язку з допущеною законодавцем логічною помилкою (існують дві цілком аналогічні норми), може бути кваліфіковане як за ч. 4 ст. 407, так і за ст. 429.
6. Вчинення кримінальне караного самовільного залишення частини або місця служби військовослужбовцем, який знаходиться у складі добового наряду, у т.ч. варти (вахти), патруля, або наряду з охорони державного кордону України чи несе бойове чергування (бойову службу), утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 407 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.
Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 2).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 59, 216-222, 260-264).
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня. 1999 р. (ст. ст. 23, 25, додаток № 2 до Статуту).
Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами. Затверджене указом Президента України ,від13 травня 1993 р. № 174/93 (п. п. 41-79).
Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами. Затверджене указом Президента України від ІЗ травня 1993 року № 174-93.
Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерське го складу. Затверджене указом Президента України від ІЗ травня 1993 р. № 174-93
Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положен ня про проходження військової служби. Затверджена наказом МО № 181 від 11 серпня 1993р.
Інструкція про службові відрядження військовослужбовців Прикордонних військ України в межах України. Затверджена наказом Голови Держкомкордону — командуючого ПВ № 220 від 17 травня 1999 р.
Корабельний устав Военно-Морского флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего ВМФ СССР № 10 от 10января 1978 г. (ст. ст. 532—563).