П Л А Н
Вступ
І. Банківська система України.
1.1. Види банків та їх функції.
1.2. Структура банківської системи.
1.3. Національний банк – головний елемент банківської системи України. Його функції.
1.4. Комерційні банки та їх діяльність.
ІІ. Особливості функціонування і перспективи розвитку кредитно-грошового розвитку кредитно-грошового механізму.
2.1. Банки, як регулятори грошого обігу.
2.2. Банки та кредити. Їх роль в економіці України.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ.
Досить важко зазначити, як і коли виникли перші банки. Справа в тому, що сьогодні банки – це універсальні фінансові заклди, які виконують до 300 видів різноманітних послуг. Оскільки ці операції та послуги виникли не в один час та не в одному місці, то стає важко зазначити, коли виникла банківська справа.
Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цим займались або церковні заклади, або приватні особи. Слід зазначити, що в деяких випадках вже в давньому світі нараховувались відсотки за внесені гроші або власність.
Окремо виникла потреба в обігу грошей. Гарним прикладом може бути Європа. В середині століття не існувало єдиної системи монет. Торгівля велась монетами різних країн, міст і навіть приватних осіб. Всі монети мали різну вагу, форму і номінал. Тому потрібні були спеціалісти, які мали б вести оіб. Ці спеціалісти розміщувались з своїми столами обігу там, де торгівля мала велику швидкість.
Люди, які займались операціями збереження та обігом грошей, розуміли, що зібрані багатства не виристовуються.
Якщо хоча б деяку частину від цих коштів віддавати в тимчасове використання, тоді можна вилучати з цього користь. Таким чином виникли ссудні (кредитні) операції, в основі яких лежала видача грошей на строк з обов’язковим поверненням та сплаті відсотка. Закладом при цьому були будинки, кораблі, дорогоцінні речі і т.і.
Всі ці операції спочатку існували окремо, а тільки поступово вони об’єднувались в організації, які ми звикли називати банками. Слово “банк” в перекладі з італійського “banco” означає стіл. В англії капіталістична банківська система виникла в ХУІ столітті, доречі банкіри вийшли з середовища майстрів золотих справ або купців.
В нашому суспільстві банки виконують різноманітні види операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівлі, продаж цінних паперів, а у деяких випадках управління власністю та посередницькі послуги.
До розкриття сущості банку можливо підійти з двох сторін: з юридичиної та з економічної.
Економічна сторона:
а). прияняття грошей до вкладів;
б). надання різноманітних видів кредиту;
в). купівля векселей та чеків;
г). комісійні операції з цінними паперами;
д). операції з коштовностями і т.і.
Банки – це кредитно-фінансові заклади, які виконують операції щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів, короткострокиве кредитування.
Вчорашнє уявлення про банк:
Банк – це частина апарату управління, головна мета якого здайснювати контроль за діяльністю господарчих організацій.
Розвиток банків стимувався і стримується зараз бідністю населення та бідністю значної кількості підприємств.
Командна система поступово знищувала поняття населення про банк, як міцний комерційний існтитут, обмежувала його призначення, перетворювала в розрахунково-касові центри, які розподіляють кредити за призначеними лімітами “картками”. Але сучасні комерційні і зараз відчувають велику нестачу коштів для кредитування підприємницької діяльності.
Крім того, банк – це атономне, незалежне, комерційне підприємство. Банк – не завод, не фабрика, але у нього, як і у любого підприємства, є свій продукт. Продуктом банка є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів, гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльністю банку несе виробничий характер. Чим більше банкв, там бальше їх продукт. Ринок висуває банк в число основних, ключових елементів економічного регулювання. Банк стає найважливішою складовою, яка забезпечує народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Зазначення грошей, кредиторів щоденно зростає, вони перетворюються в єдине джерело прискорення виробництва.
І. Банківська система України
1.1. Види банків та їх функції.
В залежності від того, кому належать кредитні та кредитно-фінансові заклади, в країнах з ринковою економікою розрізняються:
- державні кредитні та кредитно-фінансові заклади;
- приватні кредитні та кредитно-фінансові заклади.
Перша група – це центральні банки, які мають монопольне право випуску банкнот, окремі комерційні банки, поштово-збережні каси, деякі закладі, які виконують спеціальні функції по кредитуванню тієї чи іншої галузі господарства.
Розвиток державно-монополічтичного капіталізму супроводжується зростом державної власноіт в різних сферах, в тому числі в сфері кредиту. За характером діяльності банки розділяються на:
- емісійні;
- комерційні;
- інвестиційні;
- іпотечні;
- збережні;
- спеціалізовані (наприклад, торгівельні).
Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе положення та являються “банками банків”.
Комерційні банки являють собою банки, кі здійснюють кредитування промислових, торгівельних та інших падприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді вкладі. За формою власності вони розділяються на:
а). приватні акціонерні;
б). кооперативні;
в). державні.
На початкових ступенях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але з розвитком капіталізму і особливо в епоху амперіалізму деяка частина віх банківських ресурсів зусередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшло вираження в одержавленні деяких комерційних банків.
Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі та транспорту. Через інвестиційні банки задовільняється значна сатина потреб промислових та інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї складової кредичної системи характерно для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків інвестиційні мабілізують частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій та облігацій, а також отпримання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та інших компаній.
Іпотечні банки пропонують довгострокові ссуди під заклад нерухомості – землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особого виду цінних паперів – закладних паперів, забезпеченням яких є закладена в банках є фермери, населення, а в деяких випадках – підприємці. Іпотечний кредит фермери часто використовують для купівлі землі. Частково іпотечні ссуди використовуються для купівлі машин, добрива та інших засобів виробництва. Крім того, купівлі землі дає цим фермерам можливість розширити своє господарство.
Спеціалізовані банківські заклади включають банки, які спеціально займаються зазначеним видом кредитування. Таким чином, зовнішньоторгівельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорта та імпорта товарів.
Розрахункові операції банків.
Підприємства розраховуються між собою безготівково через установи банку, в яких вона мають розрахункові рахунки.
Розрахунки проводять за такими правилами:
1. платежі здійснюються, як правило, після відвантаження товароматеріальних цінностей або виконання робіт;
2. за дорученням платника;
3. за рахунок власних коштів платника або в окремих випадках за рахунок кредиту банку;
4. сума списується з рахунку платника, а потім зараховується на рахунок постачальника. Виняток становлять розрахунки чеками у межах окремої держави.
Безготівкові розрахунки здійснюються у таких формах: платіжні доручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселі.
Доручення за домовленістю між підприємствами можуть бати строковими (наприклад, авансом, або після відвантаження товару, або часткові платежі при великих угодах), дострокові або відстрочені – без шкоди для фінасового стану сторін.
Розрахунки акредитивами застосовуються, як гарантія оплати товарів або послуг. Акредитив призначається для розрахунків лише з одним постачальником.
Розрахунки вимогами – дорученнями застосовуються для оплати виконих робіт і наданих послу, поставленої договором продукції.
Розрахунки, що застосовуються між підприємствами, спрямовані на усунення автоматизму у розрахунках та підвищення відповідальності з виконання договорів.
Особливістю сучасної банківської справи в Україні є швидко зростаючий спектр пропонованих клієнтам послуг.
Нині банки є найбільш важливими фінансовими інститутами в ринковій економіці, які виконують чисельні функції в суспільстві за схемою клієнт-банк-клієнт.
Складові банківської послуги (servicе):
1. діяльність з надання клієнтові допомоги чи сприяння в отриманні прибутку;
2. система яка задовольняє певні потреби;
3. кваліфікована допомога, або порада, орієнтовані на практичне використання.
Банківські послуги – це комплексна діяльність банку із задоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій або із залученням тимчасово вільних ресурсів, спрямована на одержання прибутку.
Особливість банківських послуг полягає в тому, що вони носять не стільки грошовий відтінок, скільки мають властивість самозростаючої вартості. Визнана сеспільно необхідною послуга банку може бути способом задоволення певних потреб клієнтів банку, тобто мати статус товару. Діяльність банку не пов’язана з виробництвом матеріальних цінностей, але витрати на банківські продукти (bank product) можна трактувати як суспільно корисні дії, які задовольняють специфічні потреби суспільства.
Головним критерієм, який відрізняє продукт праці від товару, є те, що другий має суспільно корисні властивості, завдяки яким він здатний задовольнити суспільні потреби, тобто має споживчу вартість.
За станом на початок січня 2000 року в Україні зарєстровано 203 комерційних банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 30 (8 банків з 100% іноземним капіталом).
1.2. Структура банківської системи.
Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього схудного блоку була першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важловою єднальною ланкою між макроекономічними факторами та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.
Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тельки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки.
Зауважимо, що централізована планова економіка розглядала роль грошей тільки як інструменту перерахунку і контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральне значення. Гроші з їх різними функціями, як загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для передачі й збереження вартості – це кров економіки. Якщо надмірне збільшення грошової маси зумовлює рух спіралі цін і призводить до інфляційних викривлень, то результати зменшення грошової маси є дефляція і безробіття. Визначення грошової маси в такому обсязі, щоб вона з одного боку, стимулювала економічне зростання, а з другого не спричиняла інфляційних процесів – найважливіша функція банківської системи і насамперед центрального банку країни.
У сучасній ринковій економіці із розподілом праці банківська система має величезне значення завдяки зв’язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу та обігу капіталу, у наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створення сприятливих умов для вкладання каошті із метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Через неї проходить великий об’єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження та доходи населення, виконує різні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.
Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “ Про банки і банківську діяльність”.
Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.
Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Кмерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні разхунки та недепозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.
Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.
Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виорбленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.
Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:
- пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;
- пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.
Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.
Отже, банківська система – це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:
- трусформаційну, яка полягає в тому, що мабілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;
- функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збульшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;
- забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку.
До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порявняти з відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число комерційних банків до кнця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їх було вже 130, а у 1993 році – 207. Протягом трьох наступник років, кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні.[1]
Водночас три із п’яти великих державних банків – “Промбудбанк”, “Житлосоцбанк”, “Агропромбанк” – були перетворені в акціонерні компанії – “Промінвестбанк”, “Укрсоцбанк”, а також банк “Україна”. 1992-1993 роки характеризується як період створення банків “нової хвилі”. У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних компаній створюються банки із значною часткою приватного капіталу.
Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стн оздоровлення. Упродовж 1996 року збенкрутувало 45 банків (пряме банкрутсво), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкрутсво). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 – визнані банкрутами.
Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій.
Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними вадами банківської системи України залишалися:
- недостатність запасів копіталу у більшості банків;
- контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;
- доступ держави до безплатних кредитів;
- привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;
- недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;
- недостатність конкуренції у кредитній сфері.
На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом, серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як українські суб’єкти господарювання.1
Це “Кредит Ліоніс” (французький капітал)), “Сосіете Генерале” (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank і “Кредит Свісс”. Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.
Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Києвській області діють 78 банків, у Харківській і Одеській – по 15, у Донецькій – 14, в АР Кирм і Дніпропетровській області – 12, у Львівській – 10. Водночас у Вінницькій і Кіровоградській областях узагалі немає комерційних банків.
Отже, треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у стані подальшого реформування і потребує конкретних дій. Аби підвищити ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів в економіці. Як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і нормативного регулювання діяльності комерційних банків.
Динаміка розвитку банківської системи України протягом 1992-1997 років
|
|
1992
|
1993
|
1994
|
1995
|
1996
|
1997
|
| Зареєстровані банки: |
130 |
207 |
228 |
230 |
229 |
229 |
| державні |
0 |
0 |
2 |
2 |
2 |
2 |
| відкриті акціонерні компанії |
0 |
0 |
96 |
119 |
125 |
128 |
| закриті акціонерні компанії |
0 |
0 |
63 |
47,2 |
52 |
51 |
| компанії з обмеженою відповідальністю |
0 |
0 |
67 |
59 |
50 |
48 |
| Банки, що функціонують |
0 |
0 |
220 |
210 |
188 |
189 |
| Банки з іноземним капіталом: |
0 |
0 |
12 |
12 |
14 |
15 |
| із 100% іноземним капіталом |
0 |
0 |
1 |
1 |
2 |
3 |
| Банки, що ліквідуються |
5 |
6 |
13 |
0 |
8 |
1 |
1.3. Національний банк голоний елемент банківської системи України. Його функції.
Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося у 1991 році з прийняттям Закону “Країни “Про банки та банківську діяльність”, згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також визначено, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механіз зв’язків між ними.
У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене була прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було створено Національний банк України (далі НБУ). Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не мали зобов’язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і НБУ став центральним банком.
Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції.
НБУ – це банк першого рівня. Він виконує традиційні функції, які характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковий центр держави, банк банків та банкір уряду. НБУ не є незалежним. Він підкоряється Верховній Раді та Кабінету Міністрів України.
З прийняттям закону “Про національний банк “країни” (травень 1999 року) у нас чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функції від функцій комерційних банків.
Отже НБ – це:
- єдиний емісійний центр країни, він володіє манопольним правом на емісію банкнот, організацію та регулювання грошового обігу;
- банк банків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банків та кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовує механізм міжбанківського кредитування;
- банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням яуряду – являється його касиром, здійснює операції по осблуговуванню внтрішнього державного боргу. Являється фінансовим консультантом і т.і. національний банк проводить аукціони по рзозміщенню державних облігацій уряду України, займається їх погашенням та виплатою відстків за ними, я слідкує за касовим виконанням бюджету комерційними банками;
- провідник офіційної грошово-кредитної політики, зазначає мету та напрям грошово-кредитної політики, які зв’язані з забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснює регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхом валютних інтервенцій на відкритому ринку;
- управляючий золотовалютними резервами держави;
- представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.
На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства з банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків і кредитних установ, а також ліцензування банківских операцій, встановлює для них єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів.
Однак стратегічною метою і найважливішим обов’язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:
1). захист і забезпечення стабільності валюти України;
2). розвиток і зміцнення банківської системи;
3). забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юриди
4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;
5). стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.
Значним досягненням стало запровадження системи електорнних міжбанківських платежів. Що одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.
1.4. Комерційні банки та їх діяльність.
Повноцінне здійснення НБУ своїх базових функцій резервної системи неможливе без забезпечення повної його самостійності у прийнятності рішень щодо проведення грошово-кредитної політики в рамках своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Без врахування зазначених моментів неможливе ефективне функціонування кредитної системи країни в цілому, яка, окрім центрального банку, включає в себе й інші ланки, на які поширюються його безпосередній вплив, решулювання, контрольні й наглядові функції.
Однією з таких ланок є комерційні банки, що належать до другого типу банківських установ, які, безпосередньо виконуючи функції кредитно-фінансового обслуговування економіки, є основною кредитної системи.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних та фінансових операцій, пов’язаних з обслуговування господарської діяльності своїх клієнтів, Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, які потребують тимчасового додаткового капіталу. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами. Здатність комерційних банків створювати в процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. У даному випадку йдеться про депозитно-чекову емісію, що здійсньється комерційними банками через виконання позичкових операцій. Така емісія відграє важливу роль у забезпеченні елестичності грошового обішу в країні і підтриманні стійких темпів росту економіки. Комерційні банки можуть виконувати операції з купівлі і продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичих осіб за їх дорученням; надавати консультативні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності; здійснювати зберігання грошових і матріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.
В історичному плані комерційні банки виникли раніше, ніж інші типи фінансово-кредитних інститутів, а тому розвиток кредичної системи розпочинається саме з виникнення і розвитку комерційних банків. Сам термін “комерційний банк” походить ще з середніх віків, коли установи такого роду займалися осблуговуванням переважно тогівельних організацій, пов’язаних в основному з товарним обміном – “комерцією”.
Комерційний банк у сучасному розумінні – цілком самостійний суб’єкт господарювання, діяльність якого спрямована на задоволення певних кеономічних інтересів так само як і діяльність будь-якого іншого суб’єкта ринкових відносин. Це означає, що діяльність комерційного банку повинна приносити прибуток, що є основним принципом комерційного розрахунку, на засадах якого функціонують підприємства у ринковій економіці.
Таким чином, діяльність комерційних банків має виробничий характер, хоча вона є і специфічною у своїй основі, що відрізняє банківські установи від інших суб’єктів господарювання, визначаючи їх особливе місце в економічній системі.
ІІ. Особливості функціонування і перспективи розвитку
кредитно-грошового механізму.
2.1. Банк як регулятор грошового обігу.
За своєю структурою будь-яка сучасна грошова система складається з двох стадій.
На першій Центральний банк країни збільшує свої активи шляхом надання кредитів уряду, комерційним банкам та окремим підприємствам, а також шляхом збільшення своїх золотовалютних резервів. Збільшення активів Центрального банку одноголосно призводить до відповідного зростання його пасивів, отже до створення грошової бази. Вона складається із готівки в обігу, готівки в касах банків, а також обов’язкових і необов’язкових резервів комерційних банків у Центральному банку. На цій стадії творяться не лише паперові гроші, а й так звані дапозитні гроші, що існують в формі певних сум на банківських рахунках і надаються в позику клієнтам державних грошотворчих установ.
Національний банк не лише формує основну масу грошей у національній економічній системі – він контролює і регулює грошові потоки в комерційному секторі національної грошової системі, може впливати на обсяги грошових потоків у грошовій системі і через купівлю або продаж акцій та облігацій.
Друга стадія створення грошей настуває тоді, коли комерційні банки, спираючись на свої резерви, збільшують кредитування клієнтів і готівка в обігу є грошовою масою. До складу другої стадії входять, по-перше, комерційні банки як основна ланка комерційного сектора національної грошової системи, по-друге, ощадні банки, які обслуговують здебільшого населення, по-третє, пенсійні й інвестиційні фонди, кредитні спілки й асоціації, страхові й трастові компанії і т.і.
У комерційному секторі національної грошової системи формуються тальки безготівкові гроші, його установи не мають права здійснювати емісію грошей паперових.
В Україні у постсоціалістичний період грошова система, по-перше, доларового стандарту, по-друге, її стабілізації. Визначальним фактором зростання грошової маси в Україні були кредити НБУ уряду. Таким чином, основне джерело інфляції – це фінансування за рахунок кредитної емісії НБУ дефіциту Державного бюджету.
2.2. Банки та кредити. Їхроль в економіці України.
Система комерційних банків безпосередньо охоплює усі сфери ринкової економіки – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Немає практично жодної організації чи підприємства, яке б не було клієнтом кредитної установи. Саме кредит є тим фактором, який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в економіці. За допомогою банківського кредиту вирішується протиріччя між розміром коштів, вивільняються у кредитора, і розміром потреби у позичальника. В цих умовах з розвитком економіки грошові і товарні відносини все більше трансформуються у кредитно-грошові по суті набуло кредитного характеру. На цьому базується величезна роль кредиту та комерційних банків, як основних носіїв кредитних відносин для ефективного функціонування розвитку економіки в цілому.
Роль кредиту в економічному житті суспільства визначається сферами його застосування, які можуть бути поділені на чотири групи.
1. Кредитування поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах.
2. Кредитування інвестиційної діяльності підприємств, призначити для збільшення основних фондів реконструкції та розширення виробництва.
3. Кредитування приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру.
4. Кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту.
Кредит не збільшує фізичний обсяг загальної маси факторів виробництва, однак, виступаючи найбільш мабільним і гнучким джерелом коштів, кредит загалом активно сприяє організації безперебійного виробничого процесу та економічному росту в країні.
Підприємства і організації практично всіх галузей економіки активно використовують банківські позики для забезпечення нормальних умов виробництва і реалізації продукції. Найбільш це стосується таких галузей як промисловість, сільське господарство і торгівля, що є основними секторами економіки, які забезпечують виробництво і розподіл валового внутрішнього продукту та неперервність розширеного відтворення (таблиця,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,).
Галузева структура короткосрокових кредитів1
| 01.01.93 |
01.01.94 |
01.01.95 |
01.01.96 |
|
| Усього кредитів, трлн.крб. |
2,30 |
37,5 |
102,0 |
267,0 |
| з них кремим галузям в %: |
||||
| промисловості |
57,4 |
18,7 |
20,5 |
31,6 |
| сільському господарству |
4,3 |
5,6 |
8,4 |
5,9 |
| торгівлі |
8,8 |
8,5 |
8,7 |
7,5 |
| будівництву |
2,4 |
2,2 |
1,2 |
2,3 |
| транспорту |
2,9 |
1,0 |
1,2 |
2,0 |
| Темпи зростання кредитів в % |
- |
1630,5 |
272 |
261 |
Кредитні операції у сфері інвестиційної діяльності підприємств сприяють розширенню і модернізації виробництва, випуску нових видів продукції, розвитку нових технологій, що позитивно відображається на стані економіки в цілому.
Дослідження впливу банківського кредиту на грошову сферу має безпосереднє практичне значення для нашої країни. Нині банківський кредит не виконує своого стабілізуючого впливу на грошовий обіг, а значно ю мірою спрямований на підтримання витрат бюджету і його величезного дефіциту.
Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція до зростання банківських кредитних вкладів, загальний обсяг яких на початок 1996 року склав понад 850 млрд. крб. Лише за 1993 рік вони збільшились у 12 разів, а за два наступні роки – майже у 16 разів. При цьому негативним моментом даної тенденції є зменшення питомої ваги кредитів, наданих безпосередньо суб’єктом господарювання (,,,,,,,,,,,,,,,,,).
Динаміка обсягів кредитних вкладень українських банків1
(млрд.крб.)
| 01.01.93 |
01.01.94 |
01.01.95 |
01.01.96 |
|
| Усього кредитів, наданих банками |
4438 |
53623 |
297317 |
850211 |
| Темпи зростання % |
- |
1208 |
554 |
286 |
| Кредити, надані комерційними банками суб’єктами господарювання |
2687 |
40631 |
155750 |
411158 |
| Темпи зростання |
- |
1512 |
383 |
263 |
Зростання осягів банківського кредитування на фоні загального спаду виробництва і скорочення реального валового внутрішнього продукту є не зовсім адекватним реальним економічним потребам, а виникає на поповнення ресурсів для покриття бюджетних витрат, а також заходами, спрямованими на ліквідацію платіжної кризи шляхом кредитування заліків взаємної заборгованості. Тільки за період 1993-1995 років кредити НБУ міністерству фінансів досягли рівня 437,5 трлн.крб.1
Зрозуміло, що ситуації, коли близько половини усіх кредитних вкладень банківської системи України спрямовується на потребу уряду, а не господарського сектора економіки, ефективність кредитування в цілому залишається на низькому рівні.
Крім того, особливу увагу звертає на себе сучана нераціональна структура кредитних вкладень в економіку, що найбільшою мірою виражається у незначній питомій вазі довгострокових позик у загальному обсязі кредитів, наданих комерційними банками суб’єктами господарювання (мал.,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,).
У 1991 році комерційні банки надавали суб’єктам господарювання кредити лише в національній валюті, а з 1992 року до них додалися й кредити і в іноземній валюті. При чому відбувалося постійне збельшення частини останніх у загальному залишку заборгованості з 16% у 1992 році до 27,9% у 1995 році.
Протягом усіх п’яти останніх років частка наданих кредитів суб’єктам господрювання припадала на короткострокові кредити, які в свою чергу, поділилися, як показано в табл.,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,.
Короткострокові кредити в національній валюті, надані суб’єктам господарювання України 1
(млрд.крб.)
| Період |
Усього |
з них |
||||||
| промисловість |
сільське господарство |
будвництво |
транспорт і зв’язок |
постачання і збут |
заготівля |
торгівля і громадське харчування |
||
| 1991 |
85 |
37 |
5 |
3 |
2 |
9 |
4 |
13 |
| 1992 |
2312 |
1327 |
100 |
56 |
67 |
160 |
52 |
204 |
| 1993 |
37446 |
6986 |
2088 |
809 |
375 |
4021 |
7917 |
3178 |
| 1994 |
102035 |
20879 |
8523 |
1256 |
777 |
4603 |
911 |
8916 |
| 1995 |
266403 |
86471 |
16162 |
5593 |
5051 |
7640 |
1266 |
20625 |
Розрахував темпи зростання короткострокових кредитів, які були надані суб’єктам господарювання і зобразити результати у вигляді графіку, то ця крива буде поступово рухатись вниз. Накриклад: порявняємо дані за 1992 та 1995 в промисловості. Темп зростання за 1992 – 3586%, а за 1995 – 414%. Різниця очевидна.
У цілому за останні роки приблизно 2/3 загального обсягу короткострокових кредитів комерційних банків спрямовувалося в сферу матеріального виробництва.
Розподіл довгострокових кредитів комерційних банків у національній валюті зображено у табл.,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Довгострокові кредити в національній валюті, надані комерційними банками суб’єктам господарювання України1
| Період |
Усього |
з них |
||||
| радгоспи, колгоспи, міжгоспи |
підприємства і організації окремих міністерств та відомств |
житлово-будівельна кооперація |
орендарі |
переселенці |
||
| залишки заборгованості |
||||||
| 1991 |
12,4 |
3,6 |
6,7 |
1,3 |
- |
0,8 |
| 1992 |
123,1 |
12,7 |
94,0 |
2,3 |
6,1 |
7,2 |
| 1993 |
1070,3 |
126,4 |
740,8 |
101,2 |
23,6 |
70,7 |
| 1994 |
17645,6 |
405,3 |
16705,2 |
181,5 |
65,6 |
227,5 |
| 1995 |
36489,7 |
1238,6 |
32096,3 |
278,2 |
140,3 |
2736,3 |
Темпи зростання довгострокових кредитів у національній валюті не були однорідними протягом минулого п’ятиріччя. Як у цілому, так і за основними напрямками темпи зростання на кцнець терміну, що налізується, були нижчими, ніж на його початок. Найбільше зростання при цьому зафіковано в кредитуванні житлово-будівельної кооперації в 1993 році – 44 рази, а також підприємствам та організаціям окремих міністерств та відомств у 1994 році – 23 рази. У 1995 році темпи зростання загальної маси довгострокових кредитів, у тому числі наданих підприємствам і організаціям окремих підприємствам і організаціям окремих відомств та міністерств, житлово-будівельній кооперації, орендарям, становили 2 рази порівняно з попереднім роком. І лише довгострокові кредити переселенцям у 1995 році зросли в 12 разів.
Повноцінному розвитку нацональної банківської системи перевшкоджає те, що немає досконалого банківського законодаства і надмірний рівень оподаткування банківских установ, нерівнозначне становлення різних верств населення до банків та відсутність фінансової дисципліни.
Незалежність грошово-кредитної політики центрального банку забезпечує розв’язання трьох основних питань: довіри до грошово-кредитної політики, ефективності досягнення центральним банком цілей його діяльності, встановлення грошової стабільності. Крім того, на НБУ покладено також функцію забезпечення купівельної спроможності гривні на споживчому ринку. Тобто тепер Начцональний банк відповідає не лише за стабільність національної валюти відносно інишх валют, а й за стабільність споживчих цін. Але найголовніше, що повинен зробити НБУ в перехідний період – замінити практику прямого розподілу кредитних ресурсі гршово-кредитним регулюванням з використанням ринкових інструментів – передбачає реформування організаційно-управлінських структур, їхню адаптацію як на верхньому, так і на нижньому “поверхах” банківської системи до роботи в режимі реального ринку.
Висновки.
Я впевнена, що майже кожна людина знає, що у державі, економіка якої перебуває в кризовому сатні, не може бути абсолютного здорової банківської системи. Саме тому національний банк пропонує вжити таких заходів.
1. Створити незалежне відомство, яке б визначало рейтинги комерційних банків. Можливо, таку службу було б доцільно створити при Асоціації українських банків.
2. З метою захисту комерційних банків та недопущення надання позик недобросовісним клієнтам.
3. Організувати в комерційних банках підрозділи з управління кредитними ризиками.
4. Вжити зміни заходів щодо подальшого інтенсивного розвитку внутрішнього аудиту банку.
5. Внести зміни в управління підрозділами банків, їх філій, запровадити прогнозування і планування роботи з залучення та розміщення ресурсів.
6. Переорієнтувати діяльність банків на розширення банківських послуг та операцій клієнтам. Проводити політику збільшення доходів банку за рахунок розширення банківських послуг та операцій, у тому числі за рахунок здійснення розрахунків як найменше ризикових операцій.
7. Сприяти усуненню законодавчих обмежень участі банків у створенні інших банків і промислово-фінансових груп шляхом злиття банківського, фінансового та промислового капіталу, створення дочірніх банків.
Мені здається, що у процесі подальшого розвитку банківської системи України необхідно як можна ширше використовувати закордонний досвід, але й не забувати історичні особливості країни.
На сьогодні українські банки перейшли на міжнародні стандарти ведення обліку і звітності, однак робота в цьому напрямку не закінчилась. Застосування сучасних норм бухгалтерського обліку і складання балансів, а також регулярне публікування балансів, звітів про прибутки і збитки сприятимуть більшій прозорості діяльності банківської системи і поступово збільшать довіру клієнтів до банків. Отже, можно зробити висновок, що реформування банківської системи України на сьогодні дало відчутні результати для національної економіки та перебудови суспільства. Водночас злагодженої взаємодії усіх галузей економіки можна досягти тільки за умови економічного зростання. Тоді й банки зможуть ефективно виконувати свої завдання, які постали перед ними на етапі трансформації.
Список літератури.
1. А.Андреєв. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні. Банківська справа. – 1999 - № 4, с. 85
2. Н.І.Версаль. Передумови та проблеми регулювання банківською діяльністю. Фінанси України. – 1999 - № 9, с. 60-62
3. О.Д.Вовчак. Роль банків в економіці України. Фінанси України. – 1999 - № 10, с. 96-112
4. І.Гуцал Банківська система України. Банківська справа. – 1998 - № 2, с. 16-18
5. О.В.Дзюблюк. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. Тернопіль. – 1996, ст. 81-102
6. Е.Ф.Жуков. Банки и банковские операции. Москва. – 1997, с. 5-10
7. О.Е. Колосов. Інвестиційні банки. Фінанси України. – 1999 - № 5, с. 15
8. А.Н.Мороз. Посібник “Гроші та кредит”. Київ. – 1992, с. 123-140.
9. И.Я. Носкова. Денежно-кредитноые регулирования. Финансы. – 1992 - № 12, с. 39
10. В.Сусіденко. Практичні аспекти забезпечення банківських кредитів. Економіки України. – 1998 - № 7, с. 35
11. Н.Сушко, Т.Плісак. Проблеми становелння банківської системи. Банківська справа. – 1999 - № 3, с. 30-33
12. Е.Ф.Сысоева. Деньги, банки и банковские операции. Воронеж. – 1995, с. 117-119
13. В.М. Усоснин. Современный комерческий банк. Москва. – 1994, с. 134-150.
[1]
«Фінанси України» – 1999. - № 10, с. 102
1
«Фінанси України» – 1999. - № 10, с. 108
1
Дзюблюк О.В. «Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин» – Тернопіль 1996. – с.73
1
Дзюблюк О.В. «Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин» – Тернопіль 1996. – с.101
1
«Фінанси України» - 1999. - № 9, с. 37