Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
"Міжнародні розрахунки і валютні операції"
Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій в міжнародних операціях
Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій в міжнародних операціях
Оскільки надання банківських гарантій не є однією з основних операцій, які здійснюють банки, то вони не регламентуються окремими законами чи нормативно-правовими актами. Законодавчо дані операції регламентуються в основному уніфікованими правилами, або ж виходячи з: кредитних операцій, умов надання кредитів, формування резервів під кредитні операції, виконання зобов’язань, прав та обов’язків сторін угоди тощо.
Вперше основні правила для гарантій було видано Міжнародною торгівельною палатою в Парижі - “Уніфіковані правила по договірних гарантіях" (УПДГ) - в серпні 1978 р. (публікація МТП № 325). З 1 січня 1994 року вступила в силу нова редакція УПДГ. (публікація МТП № 458).
Незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу” (УПГ), редакція 1992р., публікація МТП № 458.
Також надання гарантій регламентується, але не прямо, Цивільним кодексом України (від 16.01.03) та Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків № 279 від 06.07.2000.
За Цивільним кодексом України (ЦКУ) якщо гарантія видана не кредитодавцеві, а кредитоодержувачеві для забезпечення виконання останнім кредитних зобов’язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця). Також кодекс регламентує укладання договору між банком та принципалом, який є підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов’язання за кредитним договором.
Що стосується стягнення банком-гарантом коштів з рахунку боржника у разі невиконання ним своїх зобов’язань, то без згоди власника рахунку згідно з ЦКУ та ЗУ “Про підприємництва в Україні" кошти з нього можуть стягуватись у випадках, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Оскільки надання банківської гарантії є кредитною операцією, то під неї необхідне формування резерву (Положення №279). Банкам, які не виконують вимог про порядок формування резервів, не рекомендовано видавати банківські гарантії аж до повного їх формування.
Як було зазначено вище, незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу”. В даному випадку, наприклад, для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред’явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливого платежу, крім умови надання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності). Гарант не зобов’язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар та принципал свої договірні зобов’язання.
Сучасному типу незалежних гарантій притаманні у більшості своїй якості документарних (комерційних) акредитивів, особливо принцип незалежності, згідно з яким платіж повинен бути здійснений, тільки якщо умови платежу, зазначені в гарантії, були виконані, й принцип відповідності. Отже, якщо умови гарантії повністю виконані, банк зобов'язаний здійснити платіж. На відміну від акредитивів, гарантії забезпечують фінансову компенсацію у разі невиконання принципалом своїх зобов'язань. Основною ж ознакою акредитиву є платіжна функція. Тобто зобов'язання, яке при виставлянні банківської гарантії бере на себе гарант, має абстрактний характер.
Структура незалежних гарантії дає змогу використовувати різні платіжні механізми. Найпопулярніші серед них - гарантії з оплатою за першою вимогою. Вони ще називаються безумовними гарантіями і надають бенефіціару право отримати кошти від банку-гаранта без будь-яких доказів чи підтверджень факту порушення аплікантом (експортером) своїх зобов'язань. У цілому банківські гарантії, їх зміст і форма, на відміну від документарного акредитиву та інкасо, завжди відповідають вимогам національного законодавства країни банку, який видає гарантію.
Для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред'явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливою платежу крім умови падання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності), гарант не зобов'язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар і принципал свої договірні зобов'язання.
Слід сказати, що оскільки принципал і бенефіціар взаємопов'язані контрактом, значимість принципу незалежності повністю залежить від конкретного типу платіжних умов. Наприклад, якщо гарантія оплачується за першою вимогою, бенефіціар має право терміново отримати платіж без будь-яких інших умов. Відповідно, банк повинен здійснити платіж, а принципал відшкодувати певну суму без будь-яких заперечень, як зазначено в основному контракті. Гарантії за першою вимогою саме цим і відрізняються від поручительств (умовних гарантій) [12].
Що стосується відмінності надання гарантій від видачі кредиту, то вона полягає в тому, що надання гарантій дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов.
Далі проведемо порівняльну характеристику гарантій та поручительств, з якими гарантії часто ототожнюють і які є найбільш близькими за своєю сутністю.
Гарантії та поручительства є способами забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або в певній частині. Таким чином, у договорі поруки беруть участь три сторони - кредитор, боржник і поручитель за боржника перед кредитором. Зрозуміло, що у будь-якому випадку тут потрібна згода кредитора на забезпечення боргу в такий спосіб.
Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Отже, порука має додатковий (акцесорний) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, що забезпечується укладанням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, спричинює беззаперечну недійсність і поруки.
У законодавстві окремих країн акцесорність є критерієм розмежування двох понять: поручительства і гарантії. Якщо йдеться про акцесорність, то це поручительство, а коли акцесорність відсутня - це гарантія. Гарант залишається зобов'язаним і тоді, коли основне зобов'язання за будь-яких причин визнається недійсним.
Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги спричинює недійсність договору поруки.
У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки. Якщо поручитель не бажає нести відповідальність у повному обсязі, в договорі поруки слід зазначити конкретний розмір його відповідальності, інакше поручитель відповідатиме у повному обсязі.
Зазначена норма законодавства не поширюється на гарантію. У зв'язку з цим, якщо в договорі, зокрема, між банком та гарантом відсутня умова про відповідальність гаранта у вигляді сплати пені за прострочення платежу позичальником, у арбітражного суду немає правних підстав для покладання цієї відповідальності на гаранта. Боржник і поручитель залишаються боржниками до остаточного погашення боргу (виконання основного договору).
За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому випадку останні є між собою солідарними боржниками перед кредитором.
Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника у розмірі виплаченої цим поручителем суми.
На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов'язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, які видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості других, якщо інше не встановлено законодавством.
Відмінності гарантії від поруки такі:
На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, що грунтується на волевиявленні однієї особи-гаранта.
Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов'язання, але лише за умови відсутності у основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом із ним перед кредитором солідарно.
Оформлення гарантії договором не обов'язкове, тоді як для поруки закон цього потребує. Якби гарантія грунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов'язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку (договори не видаються). Отже, всі договори гарантії, що є на практиці, не суперечать закону. Гарантія є самостійним видом забезпечення зобов'язань ще й тому, що на відміну від поруки вона може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, що грунтується на волевиявленні однієї особи-гаранта, який бере на себе зобов'язання щодо субсидіарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором у повному обсязі або в частині. Якщо гарантія видана не кредитодавцеві, а кредитоодержувачеві для забезпечення виконання останнім кредитних зобов'язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця) із застосуванням при цьому правил
Якщо поручитель, коли інше не встановлено договором поруки, відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити розмір своєї відповідальності частиною зобов'язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
Але варто сказати, що хоча банківські гарантії і мають переваги в порівнянні з іншими засобами забезпечення виконання зобов’язань, на сьогодні виникає ряд проблем, пов’язаних з наданням даної послуги банками. Такими проблемами можна визначити наступні: недосконалість українського законодавства, недовіра до гарантійних послуг, які надаються нашими банками, нерозвиненість надання безумовних гарантій, необхідність безспірного виконання банками гарантій за першою вимогою при наданні окремих видів гарантій.
Необхідність безспірного виконання банками гарантій за першою вимогою полягає в тому, що бенефіціар може отримати платіж за гарантією, не маючи претензій до принципала навіть тоді, коли принципал повністю виконав свої зобов’язання. Якщо принципал вважає, що він повністю виконав свої зобов’язання за контрактом, він може спробувати повернути від бенефіціара суму, сплачену за гарантією (за принципом "спочатку плати, потім сперечайся”). Але при цьому у принципала виникнуть серйозні труднощі. Якщо принципал все ж отримає арбітражне чи судове рішення н його користь, є ризик невиконання такого рішення, наприклад, тому, що бенефіціар неплатоспроможний або це державна установа, яка користується імунітетом, або з причин валютних обмежень у країні. Отже, бенефіціар отримує всі вигоди такої гарантіїі, тоді як для банку та принципала це може створити низку проблем.
Що стосується недосконалості українського законодавства, то в ньому поняття "гарантія" сформульоване неясно і недостатньо, тому ми не маємо чітких правил роботи з банківськими гарантіями в Україні, як це робиться у провідних європейських країнах. Це одна з причин недовіри іноземних банків та компаній до українських гарантій і вимог, щоб гарантії українських банків були підтверджені першокласними європейськими банками.
У зовнішній торгівлі українські банки використовують незалежні гарантії. Інколи банки підпорядковуються щодо міжнародних гарантій “Уніфікованим правилам щодо гарантій, які підлягають оплаті за пред’явленою вимогою". Але, на жаль, українські банки майже не випускають безумовних гарантій і не прагнуть діяти як безумовні гаранти. Це знову ж таки пов’язано із недоліками українського законодавства. Наприклад, у разі платежу банк наражається на проблему, пов'язану зі стягненням застави, що оформлена під гарантію, на користь банку Ця процедура надто непроста і громіздка, а судова справа може затягнутися на довгі місяці, а то й роки. Ще одна проблема пов'язана з тим, що українські банки (па відміну від більшості банків іноземних країн) не мають права безспірного списання коші з рахунків клієнтів у разі заборгованості останніх.
Ще однією з причин невикористання безумовних гарантій є нерозвинена практика відкриття банками кредитних ліній на своїх клієнтів для проведення усіх видів банківських операцій. Тому кожна активна операція, що здійснюється банком не за рахунок коштів клієнта, потребує довготривалого оформлення кредитних відносин між банком і клієнтом та відповідного оформлення забезпечення. Тут постає проблема з заставою [12].
Також трапляються випадки, коли українські банки дозволяють собі не оплачувати власні гарантії, посилаючись на те, що їх клієнт повністю виконав свої зобов’язання перед бенефіціаром. Так банки-гаранти намагаються захистити своїх клієнтів від необґрунтованих вимог (тому що банку-гаранту потім буде важко отримати відшкодування оплаченої суми від свого клієнта). Дані дії також спричинюють недовіру до українських банків.
Отже банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові). Гарантії відрізняються від інших засобів забезпечення (акредитивів, поручительств, авалів та інше) за різними ознаками. Найбільш близькими до банківських гарантій є поруки, з якими їх часто ототожнюють.
Що стосується низької економічної активності українських банків і підприємств у сфері надання банківських гарантій, а також труднощів, які при цьому виникають, то вони викликані недосконалістю українського законодавства. А оскільки законодавчі питання у сфері банківських гарантій торкаються і багатьох інших аспектів і сфер економічної діяльності, то весь пакет економічних законів і законодавчих актів із метою оздоровлення та активізації економіки України має бути комплексно переглянутий і змінений, з урахуванням при цьому досвіду розвинутих країн і в сфері банківських гарантій у тім числі. Можна сказати, що підвищення економічної активності, а також збільшення можливостей українських підприємств цілком залежить від розширення прав і можливостей українських комерційних банків.
На сьогоднішній день конкуренція між банками сприяє універсалізації банківської справи, розширенню та розвитку як традиційних, так і нових операцій та послуг. До таких послуг, наприклад, належать гарантійні послуги. Надання цих послуг дає змогу банкам розв'язувати низку завдань, зокрема, поліпшити обслуговування своїх та залучити нових клієнтів, удосконалити власну ресурсну базу. Останнє досягається різними шляхами, наприклад, одержанням комісійних доходів від надання гарантійних послуг, прийняттям у їхнє забезпечення гарантійних депозитів. Надання гарантійних послуг, на відміну від видачі кредиту, дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов. Крім того якщо надані гарантії не використані, то банк одержує комісійні доходи, які за інших однакових умов впливають на збільшення його власного капіталу. У разі ж необхідності виконати зобов’язання по гарантії банк отримує комісійні, а іноді ще й процентні доходи.
Гарантії є способом забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин.
Учасниками гарантійних операцій є:
Гарант (банк-гарант, банк-емітент) - банк, що надає гарантію за дорученням принципала на користь бенефіціара.
Принципал -
юридична особа, що уповноважує банк-гарант надати гарантію на користь бенефіціара в забезпечення виконання контрактних
Бенефіціар - особа, на користь якої випускається гарантія.
Одним із способів забезпечення при здійсненні гарантійних операцій є банківська гарантія. Банківська гарантія - платіжне зобов'язання, надане в письмовій формі гарантом бенефіціару, що припускає здійснення платежу при наданні бенефіціаром письмової вимоги платежу у випадку дотримання умов, передбачених гарантією.
Банківська гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового оголошення банком (гарантійного листа) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у гарантійному листі, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у гарантійному листі банку.
Банківська гарантія вигідно відрізняється від інших способів забезпечення тим, що організації, на користь якої вона видана, не доведеться стягувати з боржника неустойку через суд або продавати закладене майно. Вона може відразу одержати належні їй гроші, пред'явивши гарантію в банк, що її видав.
Для організації-контрагента, що одержала банківську гарантію на користь свого партнера, це теж досить вигідно. Вона підтверджує свою платоспроможність і може працювати без попередньої оплати. Оскільки банк зі своєю гарантією бере на себе безвідкличне зобов'язання здійснити платіж, він візьме на себе це зобов'язання лише в тому випадку, якщо ретельно перевірить репутацію свого клієнта і за умови надання клієнтом забезпечення, прийнятного для банку.
Крім того, банківська гарантія дозволяє купувати товари, роботи або послуги з відстрочкою платежу. Так, якщо організація одержить на користь своїх контрагентів таку гарантію, вони можуть передати їй товар на реалізацію.
Принципалу загрожує втрата гарантійної суми, якщо він не виконує умов укладеного договору. Це є для нього суттєвим стимулом виконати записане в договорі зобов'язання самостійно, навіть якщо інтерес його до даної угоди слабшає.
Якщо принципал по гарантії порушує свої зобов'язання, бенефіціар вправі зажадати виплати гарантійної суми. Тим самим він може цілком або частково компенсувати фінансові наслідки порушення договору.
Виходячи з вище сказаного варто сказати, що останнім часом багато українських і російських організацій, переконавшись в надійності і зручності цього виду забезпечення, стали використовувати його у внутрішніх розрахунках. Але більш широкого застосування банківська гарантія набула в зовнішньоекономічній діяльності, безпосередньо у розрахунках та платежах в міжнародній торгівлі.
Банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові).
Метою банківських гарантій є додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін (експортерів та імпортерів), що беруть участь у зовнішньоторговельних угодах.
На перший погляд зовнішньоторговельний контракт, який докладно визначає зобов'язання сторін, застосування різних санкцій за їх невиконання, порядок розгляду претензій і спорів, є достатнім забезпеченням виконання контрагентами своїх зобов'язань. Однак на практиці, навіть при самій ретельній розробці умов договору, деякі особливості поставок товарів, надання послуг або здійснення платежів, які впливають на реалізацію даної угоди, проявляються тільки в процесі виконання контракту і, як правило, не можуть бути завчасно враховані. Крім того, процес розгляду претензій в арбітражі займає багато часу і призводить до значних втрат, особливо при розгляді справи в арбітражі третьої країни.
Навіть можливий виграш справи в арбітражі або у суді ще не означає, що питання остаточно врегульоване. Кредитору необхідно здійснити стягнення коштів з боржника, що не завжди можливо (наприклад, якщо останній виявився банкрутом). Саме тому експортери (підрядники, кредитори) та імпортери (замовники, позичальники) прагнуть додаткового забезпечення своїх інтересів. При цьому контрагенти прагнуть, щоб ці забезпечення або взагалі виключали можливість понесення ними будь-яких збитків, або дозволяли швидко задовольнити їх вимоги контрагенту, за договором. Такого роду додаткові забезпечення надаються банками у вигляді письмових односторонніх зобов'язань і називаються банківськими гарантіями, або гарантійними листами, оскільки часто виступають у вигляді листів, адресованих безпосередньо особам, на користь яких вони виставлені (бенефіціарам).
Таким чином, гарантію можна визначити як доручення банка-гаранта, що приймається по відношенню до будь-якої особи (бенефіціару) за дорученням іншої особи (принципала), в забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань перед бенефіціаром. Змістом зобов'язання по гарантії завжди є виконання іншого договору, до якого відсилається гарантія. Реалізація гарантії здійснюється в той момент, коли банк-гарант виконує свої зобов'язання перед бенефіціаром.
У багатьох випадках гарантія банку є неодмінною умовою вигідних комерційних пропозицій. Як згадувалося вище, у міжнародній торгівлі метою гарантій є додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін, що беруть участь у зовнішньоторговельних угодах (як експортерів, так і імпортерів). Тому даним забезпеченням в міжнародній торгівлі є основні види гарантій, до яких відносять:
Гарантія оферти (Віd Воnd)
Гарантія митної очистки (тимчасового ввезення)
Гарантія виконання (Регrfomanсе Воnd)
Гарантія авансу (Аdvanсе Рауment Guarante)
Гарантія платежу (Рауmentі Guarantее)
Гарантія в забезпечення позики
Гарантія митної очистки (тимчасового ввезення)
Резервний акредитив ("стенд-бай" (Stendby) акредитив).
Розглянемо детальніше дані види гарантій.
Гарантія оферти (Віd Воnd).
За останні роки у міжнародній торгівлі товарами та послугами одержала розповсюдження практика оголошення підприємствами різних країн, які бажають закупити велику партію товару або підібрати підрядника для реалізації великого проекту, міжнародних конкурсів (торги, тендер), для участі у яких запрошуються різні фірми. Учасники торгів надають організаторам свої пропозиції, з яких вибирається найбільш вигідна, після чого фірма, що виграла торги, підписує договір з організатором на поставку даного товару, надання послуг або здійснення будь-яких робіт тощо. Якщо фірма відмовляється укладати договір, то сторона, що організовує тендер, понесе значні збитки; крім того, для вибору нового постачальника (підрядника) знадобиться час і, можливо, організація нового тендеру.
В зв'язку з цим, в умовах проведення торгів зазначається вимога до учасників про внесення застави (часто в валюті країни проведення торгів) в розмірі 5-10% від суми майбутнього контракту. Це не завжди вигідно майбутньому експортеру, тому що пов'язано із іммобілізацією його коштів. Тому умови тендеру, як правило, передбачають можливість виставлення гарантії за дорученням учасника торгів - тендерної гарантії. Тендерна гарантія забезпечує виплату певної суми у випадку відмови організації, яка виграла торги, від укладання контракту і, як правило, передбачає платіж за першою вимогою бенефіціара. Умови торгів можуть передбачати виставлення тендерної гарантії одним із місцевих банків, в цьому випадку банк принципала - учасника торгів виставляє контргарантію на користь місцевого банку, доручаючи останньому видати гарантію на користь організатора торгів під його повну відповідальність. Після підписання контракту, тендерна гарантія може бути переоформлена в гарантію належного виконання контракту.
Гарантія виконання (Регrfomanсе Воnd)
Видається за дорученням експортера на користь імпортера. Умови зовнішньоторгових договорів, як правило, передбачають санкції до експортера (підрядника) у випадку невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань. У якості таких санкцій виступають конвенціональні штрафи. Гарантії належного виконання контракту забезпечують виплату банком-гарантом сум штрафів за вимогою беніфіціара. Найчастіше такі гарантії видаються при здійсненні підрядного будівництва, а їх сума, як правило, не перевищує 10-15% суми контракту.
Строк дії - до повного виконання договору, що в більшості випадків включає і строк гарантії на поставлені виробничі об'єкти та обладнання.
Імпортери (замовники), переважно, наполягають на виставленні на їх користь безумовних гарантій виконання. Однак експортери прагнуть до надання гарантій, що передбачають платежі на основі спеціальних документів), що засвідчують неналежне виконання продавцем (підрядником) умов договору. Такий перелік документів узгоджуються сторонами.
Гарантія авансу (Аdvanсе Рауment Guarante).
Видається банком за дорученням експортера (підрядника), який, у відповідності з умовами договору, отримує авансом повну вартість товару або її частину. Змістом такої гарантії є зобов'язання банку з повернення суми авансу (або його невикористаної частини) у випадку невиконання продавцем (підрядником) своїх зобов'язань з поставки товару (проведенню робіт), передбачених контрактом. Якщо контракт передбачає поставку товару частинами (поетапне проведення робіт), то обсяг зобов'язань банку-гаранту, як правило, зменшується в міру здійснення експортером відвантажень (або закінчення підрядником окремих етапів робіт).
Гарантії повернення авансу, що виставляються іноземними банками на користь вітчизняних імпортерів (замовників), частіше за все є безумовними і можуть бути реалізовані проти простої першої вимоги беніфіціара.
На противагу гарантії виконання, як правило, в даному випадку обумовлюється, що сума гарантії автоматично знижується пропорційно сумі часткових поставок. Доказом виконання поставки виступає, як правило, належне виконання акредитиву.
Що стосується строку дії, то в гарантії авансу повинно передбачатись її погашення по закінченні поставок за договором.
Дана гарантія, як правило, виставляється перед отриманням авансу, але повинна вступати в силу лише після надходження авансу. Відповідне застереження необхідно включати в текст гарантії завжди, коли це можливо.
Гарантія платежу (Рауmentі Guarantее).
Гарантія платежу виставляється, як правило, для забезпечення розрахунків за відкритим рахунком, причому можливі різні варіанти. Так, гарантія може бути виставлена в забезпечення повної оплати поставки товару та послуг. Пред'явлення вимоги бенефіціаром проводиться шляхом письмової заяви, що товар поставлений, але оплата при настанні строку не отримана.
Інша можливість застосування гарантії платежу полягає в частковому забезпеченні договору тривалої дії, що укладається між продавцем та покупцем на поставку споживчих товарів або надання послуг. В такому договорі узгоджуються щомісячні поставки, що сплачуються по відкритому рахунку. Замість відкриття акредитиву на всю суму сторони домовляються про виставлення гарантії платежу, яка повинна покривати ризик неоплати поставок за період 1-3 місяці. Це зобов'язання банку є дійсним до повного здійснення поставок за річним договором, а вимога може бути пред'явлена, якщо покупець товарів або послуг не сплатить будь-якої суми, що стала терміновою в межах цього періоду.
Резервний акредитив ("стенд-бай" (Stendby) акредитив).
Акредитив "стенд-бай" (резервний акредитив) підпорядковується Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів. Він може застосовуватись як замість гарантій оферти, виконання та авансу, так і в якості гарантії платежу та є забезпеченням платежу на випадок, коли третя особа не проведе обіцяного забезпечення. Його текст оформлюється як текст звичайного акредитиву з деякими відмінностями:
а) виставлення вимоги має на увазі тільки той випадок, коли обіцяне виконання не здійснено;
б) для доведення невиконання достатньо заяви про це бенефіціара за акредитивом "стенд-бай" разом з копіями документів, що підтверджують поставку, наприклад, у формі дублікатів відвантажувальних документів, векселів по пред'явленню тощо.
Платежі за резервним акредитивом виконуються банками на підставі заяви бенефіціара про те, що наказодавець за резервним акредитивом, не виконав своїх зобов'язань. При цьому банки не перевіряють достовірність такої заяви, тобто виконують платіж безумовно. Отже, резервний акредитив можна розглядати як гарантію забезпечення платежу в тому разі, якщо наказодавець за резервним акредитивом не виконав своїх обов'язків за контрактом.
Цей вид акредитиву із змістом гарантії використовується передусім в США, де виставлення банківських гарантій європейського типу не дозволяється законом.
Гарантія в забезпечення позики.
Гарантія в забезпечення позики виставляється для забезпечення повернення позики банку (іншої установи чи підприємства) з врахуванням основного боргу, відсотків та інших витрат. Відшкодування за даною гарантією здійснюється після звернення кредитора, яке оформлене належним чином та відправлене поштою, телексом, телеграмою тощо.
Сума встановлюється за домовленістю і зменшується пропорційно з погашенням позики і відсотків.
Термін дії гарантії - до вказаної в ній дати або до повного виконання своїх зобов'язань боржником.
Гарантія митної очистки (тимчасового ввезення).
Видається банками за дорученням підрядників для забезпечення безмитного тимчасового ввезення обладнання або матеріалів, необхідних для будівництва або проведення інших робіт (наприклад, геологічних пошуків). Таке обладнання (матеріали) повинно бути вивезено після закінчення робіт. Гарантія митної очистки забезпечує виплату мита, якщо воно не буде вивезено.
На відміну від акредитивів і інкасо, банківські гарантії не регулюються міжнародними документами, їх застосування визначається національним законодавством країни гаранта [6, с.58].
Таким чином, надання гарантійних послуг дає змогу банкам розв'язувати низку завдань, зокрема, поліпшити обслуговування своїх та залучити нових клієнтів, удосконалити власну ресурсну базу. Учасниками гарантійних операцій є: гарант, бенефіціар, принципал.
Гарантії є способом забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин. Одним із способів забезпечення при здійсненні гарантійних операцій є банківська гарантія що є платіжним зобов'язанням, яке надане в письмовій формі гарантом бенефіціару, що припускає здійснення платежу при наданні бенефіціаром письмової вимоги платежу у випадку дотримання умов, передбачених гарантією.
Метою банківських гарантій є додаткове забезпечення фінансових інтересів сторін (експортерів та імпортерів), що беруть участь у зовнішньоторговельних угодах. Даним забезпеченням в міжнародній торгівлі є основні види гарантій, до яких відносять: гарантія оферти (Віd Воnd), гарантія митної очистки (тимчасового ввезення), гарантія виконання (Регrfomanсе Воnd), гарантія авансу (Аdvanсе Рауment Guarante), гарантія платежу (Рауmentі Guarantее), гарантія в забезпечення позики, гарантія митної очистки (тимчасового ввезення) та резервний акредитив ("стенд-бай" (Stendby) акредитив).
Список літератури
1. Арчакова О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73
2. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О.И. Лаврушин. - Изд.4-е, стер. - М.: КНОРУС, 2006. - 768 с.
3. Бездітко Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 272 с.
4. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 272 с.
5. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 214 с.
6. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.
7. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Львівська політехніка, 2004. - 244 с.
8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]: декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м.: б. и.], 1993. - Б. ц.
9. Резнікова О.О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О.О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22
10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л.В. Руденко. - Вид.2-ге, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2007. - 632 с.
11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В.П. Хомутенко, В.В. Немченко, І.С. Луценко. - К.: ЦУЛ, 2009. - 474 с.