МІНІСТРЕСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Практика застосування теорії і методики журналістської творчості
(на прикладі публікації газети “Ярмарок” і “В двух словах”)
Зміст
Вступ
І. Журналістика – вид творчої діяльності
1.1 Ісотріографія проблеми
1.2 Методи наукових досліджень
ІІ. Творчий процес
2.1 Пізнавальна стадія творчого процесу
2.2 Інформаційний привід
2.3 Ідея. Зміст. Задум-тема-концепція-ідея журналістського твору.
2.4 Факт. Фактичність. Ситуація. Джерела та способи нагромадження фактів.
2.5 Методи збирання інформації
ІІІ. Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура
3.1 Від задуму до теми. Вибір жанру. Система жанрів журналістики.
3.2 Діалектика змісту і форми
3.3 Композиція. Фабула. Сюжет. Композиційні форми (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних жанрів)
3.4 Художня умовність у журналістському матеріалі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Журналістика за характером творча робота. Для людини важливо за допомогою творчості здійснити замислене, виконати своє сакральне завдання існування на цьому світі. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи.
Слід зазначити, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланта, якими б розмаїтими вони не були.
Написання статті – це фундаментальна, кропітка праця, яку виконує журналіст. Це робота пов’язана з безперервним створенням текстів. Журналіст – це фактичний письменник. Але від представника цієї вільної професії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її кореспондент повинен подати 200-250 рядків тексту в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість його левину частку займ- є пошук теми, віднайдення джерел інформації для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами.
Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кожного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших професій тих, які мають виразну творчу домінанту.
Актуальність
розглянутої теми полягає у обґрунтуванні необхідності дослідження практичного застосування теорії і методики журналістської творчості.
Метою
дослідження є жанровий, змістовий та тематичний аналіз публікацій.
Враховуючи мету дослідження були поставлені наступні завдання
:
- розкрити поняття – журналістики як виду творчої діяльності;
- заглибитися до історії журналістики в Україні та прослідкувати за її розвитком, зробивши певний аналіз;
- висвітлити методи наукових досліджень;
- теоретично висвітлити та практично проаналізувати тему, ідею, зміст, концепцію журналістського твору на прикладі публікацій поданих у додатках;
- визначити у матеріалах факт та жанровий поділ.
Об’єктом
дослідження є газетні публікації. Предметом
структура, стилістичні та функціональні якості публікацій.
Наукова новизна роботи
визначається предметом та об’єктом і полягає в тому, що іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика — це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремесло — це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовної діяльності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської творчості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.
І. Журналістика – вид творчої діяльності
1.1 Ісотріографія проблеми
На початку ХХ століття українська журналістика була представлена місячником “Киевская старина” та кількома студентськими часописами. Дія Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876) призвели до того, що українською мовою не виходило не тільки жодного політичного видання, а й спеціалізованого, скажімо, хліборобських, медичних журналів чи бюлетенів.
1904 року від активу Києва було направлено делегацію до графа Вітта, який обіцяв розглянути разом з губернатором України питання про використання української мови. Останній відповів, що так, “треба чинність відмінити”. Було навіть у Петербурзі видано книжку на захист української мови. Наростання невдоволення народних мас змусили Миколу ІІ погодитися на демократичні поступки. Маніфестом 17 жовтня він обіцяв надати народам Росії “свободу особи, слова, сумління, зібрання та союзів”. 24листопада – нові правила про друк. Українська громадськість сприйняла це як новий етап.
Ще гірше стало з початком Першої Світової війни,коли усі українські видання були закриті. Українська публіцистика локалізувалася за кордоном і у таборових часописах.
З початком революції 1917 року та національно-визвольних змагань в Україні започаткувався новий тип журналістики — українська державотворча преса. Газети соціалістичних партій “Нова рада”, “Робітнича газета”, “Народна воля” свідчать, що безцензурна преса періоду Центральної Ради усі можливості до всебічної диференціації.
Перші десятиліття XX ст.для розвитку української публіцистики характерні неоднозначною мірою свободи слова. Адже преса була то підцензурною, то вільною, змушена була вдаватися до езопової мови, то могла відкрито вести усі суспільні проблеми,а це неминуче визначало тематику і стильові особливості.
Преса І Світової Війни. Виникає українська воєнна преса з початком воєнних дій. 11 грудня 1914року виходить у Києві за редакцією Андрія Авраменко Літературний тижневик “Згода”. Другий випуск був заборонений. Журнал “Основа”— в Одесі, за редакцією Іллі Гаврилюка. На третьому випуску припиняє своє існування.
Лютнева революція 1917року в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, з’являється в різних провінційних осередках. З кожним днем розширюється її мережа. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.
Курс на диференціацію та коренізацію української преси 20-х років З 1923р. кількість преси українською мовою збільшується. Ця доба визначається національною політикою радянської влади, відомою під назвою "українізації". Преса в період перебудови – підпільна. Почиинають писати про музику – рок, поп, - наркоманію, проституцію, ці матеріали подіяли як реклама. Читабельними стали виступи політиків. Основна риса – дезорієнтованість. Журналістика незалежної України. На 2000 рік – 6 тисяч видань, 791 патент на електронні ЗМІ, забезпечується попит населення пресою (лише 20% не має можливості читати періодику), маємо закуплену, переважно російську пресу. Можна прослідкувати прошарки населення за матеріальним становищем, розгалуженість преси, багато політики, питаня свободи слова тощо.
Характерні риси історії української журналістики ХХ ст. Наявність численних утисків та заборон (цензкра),самозаснованість укр. преси,швидкі темпи розвитку і різнобічна диференціація,загальнонародний характер,регіональний характер органів преси,заполітизованість,слабка фінансованість,цнотливість преси,партійна.
1.2 Методи наукових досліджень
Методологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових наукових результатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань. Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.
Метод – спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо) [6; 31]. Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.
Описові методи.
Історичний метод передбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності. Вирізняють порівняльно-історичний та компаративний методи, коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе, а також причини цих подібностей і розходжень, зміни, що відбулися; зіставляють рівні розвитку досліджуваного об’єкта, визначають тенденції розвитку.
Біографічний метод передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидців. Його використання можливе за умови, що зібрана інформація буде достатньою й панорамною.
Методи аналізу документальної інформації. Будь-яка інформація, зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на фото- чи кіноплівці, на цифрових носіях тощо – документальна інформація. Класифікація документів.
Залежно від статусу документи поділяються на офіційні (протоколи, урядові матеріали, постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви, звітність тощо) і неофіційні (особисті документи, а також складені приватними громадянина ми безособові документи, наприклад, статистичні узагальнення, виконані якимсь дослідником на основі власних спостережень).
За джерелом інформації документи поділяються на первинні і вторинні. До первинних належать, наприклад, записи прямого спостереження. До вторинних – обробка даних прямого спостереження, узагальнення чи опис на основі первинних джерел.
З появою текстів в електронному вигляді розвивається контент-аналіз інформації великих обсягів – баз даних та інтерактивних медіа-засобів. Для автоматизованого пошуку інформації в Інтернеті застосовують моніторинг ресурсів, який ґрунтується на контент-аналізі й має назву контент-моніторинг. Контент-моніторинг – це змістовий аналіз інформаційних потоків, який відбувається постійно протягом тривалого часу й має на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів. При цьому сучасні методи контент-аналізу дають змогу здійснювати не лише аналіз значення текстів (статистична семантика), а й аналіз значення символів (семіотика), у тому числі контент-аналіз зображень.
Спостереження – це пряма реєстрація подій очевидцем. Спостерігач або самостійно спостерігає події, що відбуваються, або користується даними спостережень інших осіб (чи приладів).
Під час спостереження виникають труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивні – це те, що в журналістикознавстві дослідник часто має справу із ситуаціями чи явищами соціального життя, які не можна точно відтворити. Суб’єктивні пов’язані з людським фактором, оскільки дослідник зіштовхується з емоціями. Якість отриманої первинної інформації залежить від суб’єктивної оцінки людей, їхніх ціннісних орієнтацій, інтересів, стереотипів тощо. До того ж люди можуть змінити свою поведінку, довідавшись, що за ними спостерігають.
Слід зазначити, що спостереження як самостійний метод краще застосовувати в таких дослідженнях, які не вимагають репрезентативності даних (наприклад, у попередніх наукових розвідках), а також тоді, коли інформацію не можна отримати ніякими іншими методами.
Систематичне спостереження передбачає визначення часу, періоду, ситуації дослідження, а несистематичне характеризується спонтанністю.
Стимулююче спостереження передбачає вплив дослідника на події, які він спостерігає. Дослідник створює певну ситуацію й оцінює реакцію на таке втручання.
Наукове спостереження передбачає чітке формулювання завдання, конкретну дослідницьку мету, проходить планомірно, систематично, постійно контролюється, його дані фіксуються в протоколах (щоденниках) за заздалегідь визначеною системою. Наукове спостереження дає можливість не лише збирати факти, а й робити узагальнення.
Серед основних груп опитувань вирізняють інтерв’ю та анкетні опитування, які мають усну й писемну форму.
Багаторазове опитування (панель) характеризується такими ознаками: постійністю предмета й теми дослідження; постійною періодичністю проведення та постійною сукупністю респондентів.
Опитування може мати різні завдання: соціометричні – спрямовані на отримання інформації про взаємовідносини в малих групах; стандартизовані – призначені для отримання статистичної інформації; глибинні – спрямовані на отримання пошукової інформації; фокусовані – збирання відомостей про конкретну ситуацію.
Запитання не містить кількох запитань, вимагає однозначної відповіді й не носить образливого забарвлення, не принижує респондента. Кількість запитань не перевтомлює респондента, але є достатньою для одержання необхідної інформації.
Інтерв’юєр поводиться нейтрально і не демонструє своє ставлення ні до запитань, ні до відповідей.
Треба пам’ятати, що дані, отримані шляхом опитування, носять суб’єктивний характер.
ІІ. Творчий процес
2.1 Пізнавальна стадія творчого процесу
Першою дією виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов'язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму, хоча вчені – журналістикознавців не завжди погоджуються з думкою, що початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум, інколи першою з'являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи – концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики, на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчої діяльності.) Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі розглядається будь-який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція.
Г. Лазутіна у книзі Основи творчої діяльності журналіста каже, що творчий процес у людини у будь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівні психіки сторона – прихована від очей лабораторія переробки інформації, що не знає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукція видається порціями – окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремим твором узяти за одиницю спостереження творчого процесу , визначивши її як творчий акт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морської води [6; 145].
Але так чи інакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу й першим, зрозуміло, є початок діяльності. Початок будь-якого творчого процесу пов'язаний з накопиченням інформації. Освоєння дійсності – обов'язкова умова подолання тієї проблемної ситуації, яку є початковий момент творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у вигляді конкретного задуму твору немає [6; 67]. Накопичення інформації є дуже відповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативної насиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Тож, перший етап – збір інформації: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне – невід'ємній від спілкування, зв'язаній з активним емоційним переживанням ситуації [6].
Журналіст – це не одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим ким зобов'язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, й психологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв'язує наступні завдання :
1) виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації - конкретний об'єкт дійсності, про який журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають - “вибір об'єкту”);
2) визначити ті масштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, і розглянути можливі варіанти їх зв'язку;
3) спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.
Наступна частина роботи – написання самого журналістського твору. І тут дослідниця виділяє такі операції, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинками на дробинці, яка веде до успішного журналістського твору.
Зрозуміло, що всі стадії творчого процесу мають умовний характер, адже це не є чітко регламентованою дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне і багатопланове поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і в журналістиці.
Для написання матеріалу “Рядки, написані серцем” (Додаток А) пізнавальною стадією була власна зацікавленість до її творчості, та вихід “У світ” чергової збірки поезій. Далі відбулася безпосередня бесіда з поетесою, про її життя та творчість, нотування у блокнот та приблизна схема майбутньої публікації.
2.2 Інформаційний привід
Етап створення інформаційного приводу. Як інформаційний привід можна застосовувати практично будь-яку подію, про що свідчить відомий історичний анекдот стосовно синця алжирського бея. Суть цього анекдоту полягає в наступному: французький журналіст, перебуваючи в Алжирі, побачив на обличчі бея синець та передав повідомлення в Європу про те, що під час збройної сутички бея побили вороги. Бей був союзником Франції, тому газета надрукувала повідомлення про антифранцузьку змову в Алжирі, під час якої постраждав бей. Німецька газета передрукувала це повідомлення з коментарем про французькі загарбницькі плани у Північній Африці й закликала підтримати волелюбних арабів. МЗС Франції після отримання німецької газети викликало посла Німеччини для пояснень щодо підтримки антифранцузької змови.
Втім набагато краще, коли інформаційний привід дійсно є важливою подією як такий. Це події, що якось співвідносяться (чітко протирічать) наявним, актуальним стереотипами аудиторії, порушують певні заповіти: акти святотатства, надзвичайне насильство тощо. Дослідження стереотипів – цікава проблема, проте для розв`язання вона потребує чіткого наукового підходу.
Відомо, що будь-яка система стереотипів, тим більше національна, у своїй основі, змінюється дуже повільно. Зокрема, "Кодекс будівельника комунізму" багато в чому наслідує "Нагірну проповідь" Ісуса Христа. Звідси можна дійти важливого і далеко не очевидного висновку: базові структури масової свідомості в пострадянській Україні у своїх характеристиках мало змінилися з часів застою. Наприклад, за оцінками дослідників зараз, як і раніше, люди довіряють друкованому і, особливо, екранному слову. Як свідчать дані ІI. Г. Менова, у 1997 р. в Одесі центральним ТБ-каналам довіряли 58-86 % глядачів різних вікових груп.
Другий варіант інформаційного приводу – події, що здійснюють безпосередній вплив на осіб, які складають переважну більшість цільової аудиторії. Дієвим прикладом подібного приводу для масової аудиторії є негаразди в економічному житті, особливо у постачанні продовольства (відомі "хлібні бунти", Лютнева 1917 р. революція в Росії тощо - прим. авт.), такі, як непередбачувана різка девальвація, стрибок цін тощо.
У переважній більшості випадків як інформаційний привід використовують певні негативні події, що набагато чіткіше відбиваються у свідомості аудиторії.
Вибір/створення інформаційного приводу. На нього повинні впливати передусім характеристики цільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи і настанови.
"Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап фактично є пропагандистською кампанією. Базові сучасні технології пропаганди докладно розглянуті далі. Проте врахування вимог зворотного зв`язку важливе й під час звичайних пропагандистських кампаній, у спеціальних інформаційних операціях воно набуває ще більшого, сказати б, ключового значення. Приводом або метою написання матеріалу поданому у додатку Е було визначення місця транспорту в сучасному житті громадян та з’ясувати ситуацію, яка склалася в місті Суми щодо пасажирських перевезень. Для розкриття мети знадобилося безпосереднє спілкування з Володимиром Дудченко, заступником начальника Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури, який роз’яснив ситуацію.
2.3 Ідея. Зміст. Задум-тема-концепція-ідея журналістського твору
Породжуюча модель творчості – це уявлення про художні риси твору і саме це уявлення і керує творчою поведінкою людини.
Розмитість уяви про журналістський твір – це результат злиття уяви про три види текстів:
- оповідання чи новели – продукт художньої творчості;
- художньо-публіцистичні;
- інформаційні.
Інформаційний продукт, окрім порівнянню по матеріалу в якому вони втілені: тексти, фото, кадр, звук, порівнюються ще по семантиці, по прагматиці, по синтаксису.
Основою інформаційного продукту є твір. Це продукт мовної діяльності автора, найчастіше закріплений у тексті. Текст – це графічно-знакова структура твору.
Всі тексти – результат переробки інформації, тобто відомостей отриманих творцем в дійсності. Відповідно саме вони відображають у знаках дійсність: той чи інший аспект дійсності з тією чи іншою точністю, повнотою, глибиною.
Тому творці знаходяться з дійсністю в семантичних зв’язках. Формує ці зв’язки в поняття тема.
Тема – коло подій, життєвих явищ, змальованих у творі в організаційному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.
Всі тексти будучі призначеним для задоволення тих чи інших потреб суспільства мають певне соціальне і культурне значення, тобто є цінністю. Виходячи з цього будь який текст вступає в прагматичні зв’язки з дійсністю, які реалізуються через споживання твору реципієнтами. Ці зв’язки фокусуються у понятті ідея.
Ідея – емоційно-інтелектуальна пафосна спрямованість твору, яка приблизно може бути схарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Ідея в сфері справжньої творчості на жодному з етапів творчого процесу не існує поза яскравими уявленнями почуттєвої враженості, емоційної збудженості, які є складниками творчої уяви митця.
3 типи зв’язку (семантичний, прагматичний, синтаксичний) проявляються в тому, що будь який текст має досить складну будову – об’єднує в собі організовану за допомогою певних правил певним чином – упорядковану множинність елементів різних рівнів. Як результат текст стає носієм синтаксичних зв’язків, які виникають між ними єдиним цілим і окремими його елементами.
Синтактика твору завжди орієнтована на сприйняття аудиторії для якої твір призначається, тобто реалізується через зміст.
Зміст – це:
1) те про що говориться, розповідається десь;
2) те що описується, зображується;
3) перелік частин, оповідань, розділів.
Зміст визначає як внутрішню суть певного явища так і його ідею. Він не існує окремо від форми – це спосіб існування та зовнішнього виявлення певного явища. Для прикладу розглянемо публікацію в газеті “В двух словах” (додаток А) – “Рядки, написані серцем”. Темою якої є розповідь про видатну поетесу, уродженецю Сумщини відому під псевдонімом – Людмилу Ромен. У статті описане життя та творчий шлях, становлення її як особистості. Тема публікації повністю розкрита. Задум втілений у темі.
Ідея – готування до друку чергової збірки Людмили Ромен “Вірую”, що і послужило пафосної спрямованості твору.
Зміст даного матеріалу повністю передається та розкривається через комунікативні канали. Взагалі, концепція публікації – цілісна і не потребує додаткового втручання.
2.4 Факт. Фактичність. Ситуація. Джерела та способи нагромадження фактів
Фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою для утворення теми, розробка якої власне пов’язана з вибором фактів, утворення фактологічної системи твору, розташуванням фактів (розробкою композиції). Факт – відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного змісту.
Критерієм поділу змісту на факти є поняття – тема. Оскільки будь-яке поняття є ієрархічно-організованою системою ознак – понять, то система фактів твору теж має ієрархічну організацію. Факти 1 рівня – ілюструють ознаки, які становлять основу поняття-теми. Кожне поняття-ознака може мати свої ознаки, які забезпечуються фактами 2 рівня.
Кожен факт має якісну характеристику (правдивість, типовість, соц-політичну значимість, ідейність, точність, доречність). Важливий також обсяг фактажу – кожна тема для її розкриття вимагає певної кількості фактів.
За функціями факти: 1) вхідні – в основі теми; 2) деталізуючі (ілюстративні та аргументативні) – уточнюють зміст; 3) вихідні – результат авторських міркувань; 4) посилкові – на які автор посилається в примітках.
Логіка тематичного відбору фактів залежить від: редакційного завдання, поставленого перед автором – виробничої мети в конкретній редакційній ситуації; комунікативного завдання – комунікативної мети, залежної від ситуації, тобто місця і часу написання і поширення твору, потенційної аудиторії.
Основою фактологічної структури твору є логіко-поняттєві й асоціативні зв’язки між фактами. Фактична структура – відносна річ, оскільки те, що для автора – факт, для читача може і ні. Членування змісту на факти залежить від об’єктивних факторів (видільна роль рубрики, заголовка, ахітектонічні елементи, мовні засоби тощо), і суб’єктивних: читач вважає фактом щось цікаве для нього, хоча в тексті це не виділено як факт.
Критерії виділення фактологічної структури: тематична однорідність фактологічного членування змісту – виділення фактів, які стосуються теми; логічно- категоріальна однорідність членуванняу межах заданої теми – факти мають бути одного рівня узагальнення. Будучі відносно стійкими в часі, факти довготривалих процесів, як правило, важче виявляються, тому що інтерес споживачів до такої сталості втрачається. Відповідно журналіст повинен підсилювати цю цікавість – випити факт. Підживлення цікавості – давати узагальнену інформацію.
Факти, які потрапили у лоно журналістського спостереження важливо розрізняти вперше за ступенем соціальної значимості, під якою прийнять розуміти – масштаб події, співвідношення події з інтересами і потребами більшості соціуму.
Розглянемо, як приклад, додаток Б. Факт цієї замітки визначається його назвою, тобто фактом виступає політична корупція на Сумщині. Розкривається за допомогою роз’яснення чи тлумачення поняття “політична корупція” .
У додатку В з інтригуючою назвою публікації “Як потрапити в Печеру” фактом виступає вихід “у світ” нової книги Аркадія Поважного - “Печера”. Про це повідомляється ще у ліді.
Додаток Г. Фактом цієї публікації послужила виставка декоративно-ужиткового мистецтва (вишивка, бісероплетіння), на якій були представлені творчі роботи учнів 6-9 класів Загальноосвітньої школи № 7.
У наступному додатку Д факт також передається у назві, як і в додатку В. Отже – бюджет міста Сум на 2007 рік сформований, але не затверджений.
2.5 Методи збирання інформації
Як було вже встановлено, журналістика — це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виготовлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній більшості випадків журналістика займа
Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:
1) спостереження,
2) вивчення документів і джерел,
3) інтерв'ю.
Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сутність його
полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати когось або щось. Журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спостерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширнии задум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування. Але, як правило, завжди в значному журналістському матеріалі наявні елементи, джерелом якого є метод спостереження. Це все те, що побачене власними очима журналіста: портрети, інтер'єри, пейзажі тощо.
Існують такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало вивчити їх діяльність.
Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане – дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу.
Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації ззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.
Вивчення документів і джерел — важливий етап робото журналіста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріалами. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то документи, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.
Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціальної інформації з метою передавання її в просторі й часі.
Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофонна стрічка,кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інформації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а саме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо - та відеозаписи розмов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріалами, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.
Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періодики, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звертатися до необхідних джерел у разі потреби.
Головна засада при роботі журналіста з документами й джерелами – неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження наперед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на документально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після завершення формування концепції виявляється новий факт, що концепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а переглядові й уточненню сама вже готова концепція.
Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку.
Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлені шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання — відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.
Типи інтерв'ю:
1. Інтерв'ю на робочому місці.
2. Інтерв'ю вдома в об'єкта.
3. Інтерв'ю в редакції
4. Інтерв'ю по телефону.
5. Інтерв'ю в інтер-ситуаціях.
6. Інтерв'ю не для запису.
Методом збирання інформації для написання замітки (додаток В) було спостереження, присутність на засіданні прес-клубу з приводу політичної корупції на Сумщині.
Додаток Г. У цьому випадку було задіяно всі три методи збирання інформації: спостереження, вивчення джерел, інтерв’ю. Спостереження проявлялося у перебуванні на виставці творчих робіт; вивчення джерел – перегляд грамот нагороджених переможців; інтерв’ю – комунікативний акт з вчителями стосовно виставки, учнями та директором школи.
вміст творчість журналістика публікація
ІІІ. Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура
3.1 Від задуму до теми. Вибір жанру. Система жанрів журналістики
Жанр – усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливими способом освоєння життєвого матеріалу. Традиційна класифікація жанрів:
1) Інформаційні жанри:
а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка, фотозамітка, рекламна). Лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Цільова установка – орієнтувати читача шляхом латентного оцінювання подій. Зміст досягається шляхом контамінації аналітичного, репродуктивного або описового стилів. Структура тексту: лід (зачин) з основним фактом повідомлення, далі – факти, що розкривають головний факт і висновок. Мова зрозуміла, не насичена спец. термінами та поняттями.
б) звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) – детальний виклад ходу дебатів під час наради або конференції. Пояснення суспільного значення прийнятого конкретного рішення і визначення компетентності обговорення;
в) інтерв’ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне, проблемне) – розгорнуте повідомлення, яке в драматургічній формі передає процес спільного пошуку журналістом і співбесідником пояснення суті явища, події тощо;
г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) – розгорнуте повідомлення інформаційного характеру, в якому відтворюються події в їх просторово-часовій послідовності, чим створюється ефект присутності читача. Динамічна образна розповідь, яка не позбавлена літ-стиліст. засобів (епітети, метафори, порівняння тощо). Дає оцінку подіям.
д) кореспонденція (інформаційна, аналітична) – розгорнуте повідомлення про події з аналізом. Мета – корекція деяких часткових моментів соц. практики шляхом пояснення суспільного значення аналізованої ситуації і пропозиція способів її рішення. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажні описи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти.
2) Інформаційно-аналітичні жанри:
а) стаття – в розгорнутій формі аналізуються явища соціальної практики, на основі чого виділяються тенденції розвитку реальних процесів.
б) огляд – оцінки сукупності однорідних фактів з певної сфери життєдіяльності людей протягом певного часу. В основі – осмислення, зіставлення, оцінка фактів у просторово-часових рамках. Риси публіцистичності.
в) рецензія – кваліфікований аналіз конкретного мистецького твору і показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні та негативні зауваженя.
Додаток Б, Е за жанром – інтерв’ю. Б: З літератором Аркадієм Поважним; Е – з Дудченко Володимиром Васильовичем, заступником начальника Головного управління інфраструктури. Додаток В, Д – замітка “Чи є на Сумщині політична корупція”, “Бюджет міста Сум сформований але не затверджений” . Додаток А, Г – замітка.
3.2 Діалектика змісту і форми
Теоретики і практики журналістики широко оперують такими поняттями, як зміст і форма.
Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами – на рівні конкретного тексту – є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [3; 105]
Взаємодію змісту й форми неправомірно зводити до пасивної формалізації змісту. Хоча форма і завершує творчий процес, "це зовсім не означає, що вона нерівноправний його учасник" [5; 28]. Безпідставними є твердження деяких теоретиків і практиків про вторинність чи навіть необов'язковість форми, про те, що вона нібито "підключається" уже на останній стадії творчого процесу [6; 31]. Не впадаючи у крайнощі та пам'ятаючи про відносну самостійність форми, варто акцентувати на тому, що відносна самостійність форми, як і елементи змісту окреслюються автором уже на початку його творчої роботи над виступом. І якщо він не буде з перших же кроків визначатися в плані їх взаємодії, це ускладнить увесь подальший хід справи. Бо коли відсутня така взаємодія між елементами змісту, - порушується смислова, логічна єдність тексту. За відсутності її між елементами форми – матеріал просто розпадається, порушується структурна цілісність твору.
Діалектику змісту й форми не можна зрозуміти поза розглядом цих понять у контексті різноманітних взаємовпливів: об'єктивних, зовнішніх і внутрішніх. Теоретики журналістики вважають, що визначенню змісту і форми - через одночасно спрямований на них вплив - активно сприяють такі важливі чинники [7; 106]:
- об'єктивна реальність у її загальних і конкретних виявах. Інакше кажучи, саме життя, повсякденна дійсність, вплив якої може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. (Такий приклад. У перші роки нашої незалежності, із проголошенням курсу на ринкові відносини, у суспільстві помітно впав інтерес до аналітичної журналістики. Це пояснюється тим, що сама динаміка подій, стрімкі зміни у всіх сферах життєдіяльності вимагали такого ж динамічного, моментального відгуку. Свою роль відіграло і таке явище, як поява значної кількості суто інформаційних видань, де аналітика поступилася місцем інформаційним виступам - заміткам, звітам, інтерв'ю, репортажам. Нині, коли ми зрозуміли, що без аналізу в державотворчих процесах ніяк не обійтися, баланс між аналітичними та інформаційними жанрами у ЗМІ почав вирівнюватися. Хіба це не переконливий приклад залежності змісту й форми журналістських матеріалів від потреб життя?);
- автор, його світогляд, творча індивідуальність, смаки, уподобання, компетентність (згадаймо у цьому зв'язку тих журналістів, що у задушливій атмосфері брежнєвського застою змушені були вдаватися до езопової мови, аби донести до читача небезпечний для існуючого режиму зміст своїх творів. Або ж тих, які, - коли їх видання переходило на інформаційну "крупу", - взагалі відмовлялися писати, бо їхнім жанром був жанр публіцистичної статті чи нарису - дослідження);
- тип видання, його принципова спрямованість, традиції, вимоги до висвітлення тих чи інших життєвих явищ (приміром, солідний часопис ніколи не дозволить собі опублікувати сумнівної якості матеріали, а бульварна газета, навпаки);
- характер аудиторії, якій адресований даний газетний виступ чи яку хочуть зацікавити означеним повідомленням (наприклад, якщо це молодіжне видання, то воно надає перевагу молодіжній проблематиці, втілення якої потребує відповідних їй жанрів, стилістики, тону розмови тощо);
- тиск суто професіональних моментів, як-то: терміновість виступу, що унеможливлює для журналіста серйозну роботу над ним; ліміт місця в газеті; випереджувальна публікація в інших часописах тощо. (Коли у журналіста обмаль часу, він не буде "замахуватися" на серйозну статтю чи грунтовний огляд, а напише оперативний звіт чи коментар, тобто навіть вагомий, соціально значущий зміст постарається підпорядкувати лаконічній, миттєво "спрацьовуючій" формі викладу);
- традиційний характер підходу до відображення дійсності, усталені норми її розкриття, стереотипи мислення.
Названі чинники – кожний окремо і всі вкупі - справляють вплив і на зміст, і на форму конкретного тексту, номера газети, видання в цілому. Тобто йдеться про різнорівневий характер впливів, що складно переплітаються, нерідко суперечать одне одному. А це висуває перед журналістом додаткове завдання - подолати виниклі суперечності. Подоланню останніх між змістом і формою допомагають обізнаність журналіста не лише із загальними, але й із специфічними рисами, що притаманні означеним категоріям. А саме: з такими, яких немає в інших письмових текстах, наприклад, літературно-художніх [8].
Отже, зміст і форма – це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна і водночас суперечлива. На практиці часто доводиться констатувати, що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір, а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі. У першому випадку виникає суперечність між складовими змісту (факти і висновки), а в другому – між елементами змісту й форми (тема і жанр).
Діалектика змісту і форми дотримана у публікаціях додатків А, Б, Г, Д. Додатк В потребує розширення змістового аспекту, тема розкрита не повністю. Формі додатку Е зміст відповідає, а заголовок не досить правильно підібраний.
3.3 Композиція. Фабула. Сюжет. Композиційні форми (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних) жанрів
Інформаційні жанри
Вони покликані інформувати читача про те, що відбулося чи відбувається, називати не коментуючи, факти з реального життя. До інформаційних жанрів відносять різні повідомлення, в тому числі інформагентств, констатуючу інформацію. Матеріали цього жанру відповідають на запитання: хто-що? коли-де? як-чому? Як правило, це стисла інформація, невелика за обсягом, окрім хіба таких жанрів, як репортаж, звіт, інтерв'ю.
Без інформаційних жанрів, а простіше – без інформації, не обходиться жоден часопис, надто щоденник. Тут інформація займає половину площі.
До інформаційних жанрів належать: хроніка, анонс, замітка, розширена замітка, репліка, звіт, репортаж, інтерв(ю, подорожні нотатки, замальовка, інформаційний огляд та гасло.
Аналітичні жанри
До аналітичних жанрів відносять такі журналістські матеріали, в яких не тільки повідомляється про щось, а й розвивається думка, подається аналіз, висловлюється і доводиться позиція автора.
До аналітичних жанрів належать: кореспонденція, стаття, коментар, лист, журналістське розслідування, аналітичний огляд.
Художньо-публіцистичні жанри
Художньо-публіцистичні жанри стоять ніби посередині між жанрами літературними і журналістськими. В них поєднуються та взаємодіють худож¬нє й документальне начала. Твори цих жанрів пишуться за законами літератури з використанням художніх зображувально-виражальних засобів.
До художньо-публіцистичних жанрів належать: зарисовка, етюд та есей.
Сюжет і фабула
Сюжет розвивається на всьому просторі тексту, включаючи “головні” частини. Це система і спосіб викладу матеріалу, один з основних компонентів драматургії твору. Відмінність між фабулою і сюжетом полягає в тому, що фабула — це “як було”, а сюжет — “як розповіли”.
З французького слово «sujet» переводиться як “предмет розмови”. Визначень сюжету існують десятки, як і визначень тексту. Можна сказати, що це послідовний рух образів або послідовна розробка характеру героя (якщо такий є) і/або події.
Класична схема сюжету — експозиція, зав'язка, розвиток події, кульмінація, розв'язка і фінал — може бути представлена ще простішим: початок, середина, кінець. У композиції журналістського матеріалу ролі експозиції і зав'язки найчастіше виконують заголовний комплекс і лід. Ролі кульмінації, розв'язки, фіналу теж вільно можуть зміститись хоч до останнього абзацу. Може чогось не бути взагалі, і тоді народжується незавершеність як прийом, обіцяючи продовження або що запрошує читача додумати і до відчувати самому.
Композиція
Композицією називається угрупування і послідовність частин тексту, обумовлені задумом автора. Під структурою твору теж часто розуміють саме композицію. Можна сказати, що це спосіб, за допомогою якого упорядковується витвір.
Є ще десятки визначень композиції, і всі підходять для використання в літературній роботі журналіста. Головне — пам'ятати, що композиція має бути не відчатна. Її не повинно бути видно. Композиція проникає в читача як сильний елемент виразності тоді, коли вона акуратно непомітна.
У публікації “Рядки написані серцем” логічна спряженість усіх основних елементів категорії змісту – цілком очевидна. А як щодо складових категорій форми? Сюжетна схема аналізованого тексту включає в себе всі притаманні класичному сюжету компоненти.
“Як потрапити в Печеру” фабула передана сюжетом відповідає дійсності та має чітку композиційну будову.
3.4 Художня умовність у журналістському матеріалі
Метод журналістики як різновиду здійснення людством епістемо-логічної гуманітарної діяльності вбирає в себе суб'єктивні властивості психічної організації індивідів. Як відомо, людям, залежно від особистіших рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення — художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павлова про типи психічної організації індивіда — художню, мислительну і середню. Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребує додаткових пояснень.
Кожний вид мислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожному виступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньому домінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідають знакові засоби, а при практичному — сигнальні. Отже, відповідно — символ, знак, сигнал.
Кожному видові притаманні й свої засоби узагальнення — одиниці операційного мислення. У художньому цією одиницею виступає образ, у науковому — поняття, у практичному — дія. За характером зв'язку з різними сферами психіки художнє мислення найбільше дотикається емоційної сфери, наукове — пізнавальної, а практичне — вольової.
Слід окремо наголосити, що в цих залежностях не існує ніякої ієрархічної підпорядкованості. І сигнал, і символ, і знак функціонують кожен у відповідному виді мислення як однорівневі між собою, виступаючи лише основним і визначальним засобом комунікації для даного виду. Сигнал, наприклад, у практичному мисленні включає в себе і символічні, і знакові засоби, будучи лише стосовно них домінуючим. Отож, взаємопроникнення одиниць комунікації, одиниць операційного мислення, пізнавальних процесів, а також зв'язок з усіма сферами психіки характерні для кожного розвиненого виду мислення, щораз тільки треба виділяти ту категорію, яка є визначальною для даного випадку.
Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.
Художня умовність у журналістському матеріалі проявляється в усіх аспектах індивідуальності особи автора (у нашому випадку журналіста). Бо вона надає матеріалу неповторну особливості, пошуку власного стилю, образності, зображення виразності, наголошення або підкреслення на чомусь.
Перед створенням матеріалів в уяві постає абстрактний образ, який конкретизується вже в остаточному підсумку. В деяких публікаціях можна простежити цю тенденцію, окрім додатку Д – де передаються статистичні данні, які зовсім не містять художньої виразності, бо мають чітку й точну структуру викладу.
Висновки
На всіх рівнях журналістської діяльності знаходять застосування звичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними знахідками, унікальними прийомами та резервамими. Без використання цих форм плідна діяльність неможлива.
Творчість поєднує репродуктивні і продуктивні форми дійсності. Мета нетворчої, репродуктивної діяльності виступає як уявлення про вже існуючі об’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета творчості не задається готовими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацією, яка є продуктом діяльності для переробки.
Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету (основи, на якій формується мета і яка є уявленням про родові і видові риси майбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модель творчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.
Рівень творчості визначає співвідношення “складових”, в яких і проявляється міра і характер здібностей, вмінь і навичок журналіста.
Творчі пошуки можливі та необхідні, вимагають повного використання в конкретній творчій ситуації напрцьованих прийомів, а також максимального включения особистісно-унікального компонента.
Свобода творчості проявляється в тому, що на базі володіння знаннями в сфері необхідності здійснюється “прорив” у сферу творчих знахідок і відкриттів як в семантичній галузі (відображення дійсності), так і в синтаксичній.
У курсовій роботі ми виконали поставлені завдання:
- проаналізували, заглибившись до історії розвиток журналістської творчості;
- розкрити поняття – журналістики як виду творчої діяльності; висвітлити методи наукових досліджень;
- проаналізували тему, ідею, зміст, концепцію журналістського твору на прикладі публікацій поданих у додатках;
- визначити у матеріалах факт та жанровий поділ.
У загальному підсумку варто зазначити, що першою дією творчого процесу написання матеріалу виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов'язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму. Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування. На третьому етапі розглядається: принцип, схема (система, план) і конструкція.
Методи дослідження в журналістиці полягають в оцінці основних напрямків впливу інформації на розвиток суспільства, їх наслідків, характеру сприйняття суспільством цих змін за допомогою аналітичного та синтетичного методів. Оскільки предметом аналізу є структура, стилістичні та функціональні якості публікацій, то в роботі використані методи системного та функціонального аналізу.
Список використаних джерел
1. Основи журналістикознавчих досліджень. Конспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності „Журналістика” денної форми навчання. – вид-во СумДУ. – Суми, 2008. – 11-15 с.
2. Тертычный А.А. Жанры периодической печати: учеб. пособие для студентов вузов / Тертычный А.А. – [3-е изд., испр. и доп.]. – М.: Аспект Пресс, 2006ю – 320 с.
3. Чижевський Д. Історія української літератури /. – Тернопіль, 1994
4. Введение в литературоведение / Под ред. Г.Н. Поспелова. – Москва, 1976
5. Эсалнек А.Я. Внутрижанровая типология и пути её изучения / Эсалнек А.Я. – Москва, 1988
6. Лесик В.В. Про вивчення ідейно-тематичного змісту літературних творів // Українська мова і література в школі. № 12, 1976
7. Галич О. А. Теорія літератури: [підруч.] / Галич О.А., Назарець В. М., Васильєв Є. М.; [за наук. ред. О.А. Галича]. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.
8. Ревякин А.И. Проблемы преподавания литературы / Ревякін А. И. – Москва, 1972
9. Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності / Прилюк Д. М. - К., 1983
10. Карпенко В. Основи професіональної комунікації / Карпенко В. - Н.: вид-во Нора-прінт, 2002
11. Лазебник Ю. А. Проблеми літературної майстерності в журналістиці / Лазерник Ю. А. - К.: Держполітвидав України, 1963
12. Здоровега В. Й. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики / Здоровега В. Й. – Львів: Вища шк., 1975. – 175 с.
13. Здоровега В. Й. У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології публіцистичної майстерності / Здоровега В. Й. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – 178 с.
14. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики: Конспект лекцій / Здоровега В. Й. – Львів, 1975
15. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах: [довідник] / Григораш Д. С. - Л.: Вища школа, 1974
16. Здоровега В. Й. Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис / Здоровега В. Й. – К.: Рад. письменник, 1966. – 175 с.
17. Жанри радянської газети: [навч. посіб. для студ. ф-тів ж-ки ун-тів] / Пер. з рос. вид. - К.: Вища школа, 1974
18. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения / Ким М. Н. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001
19. Введение в журналистику: [хрестоматия]. — М.: Высш. шк., 1989. — 263.
20. Романюк М. Українське пресознавство на порозі XXI століття / Романюк М. – Л., 2000. – 110 с.
21. Курганський І. Майстерність Франка-публіциста / Курганський І. – Л.: Вища школа, 1974
22. Нечиталюк М. Зачинатель теорії публіцистики. Деякі питання теорії публіцистики в інтерпретації Івана Франка / Нечиталюк М. // Збірник праць кафедри української преси. – Л., 2000. – 211–219 с.
23. Франко І. Передмова / До збірки "В наймах у сусідів" / Франко І. // Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т. 39. – 258–264 с.
24. Возняк М. З зарання української преси в Галичині / Возняк М. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1912. – Т. 111. – С. 140–159
25. Щурат В. Львівський тиждневик з 1749 р. / Щурат В. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1907. – Кн. 3. – 177с.
26. Кревецький І. Початки преси на Україні: 1776–1850 / Кревецький І . – Л., 1927. – 26 с.
27. Т. Томашевський Психологія у світлі вчинкові – ситуаційних відношень – електрона версія
28. Романенко О. “Рядки написані серцем” /Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева газета “В двух словах”. – 2007. – 18 квітня. – с. А 12
29. Романенко О. “Як потрапити в “Печеру” / Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева газета В двух словах”. – 2008. – 18 лютого.
30. Романенко О. “Чи є на Сумщині політична корупція?” / Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева незалежна газета „Ярмарок”. – 2006. – 28 грудня . – с. 3
31. Романенко О. “Рушник, що пройшов крізь віки” / Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева незалежна газета “Ярмарок”. – 2007. – 19 квітня. – с. 3
32. Романенко О. “Бюджет міста Сум на 2007 рік сформований, але не затверджений” / Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева незалежна газета “Ярмарок”. – 2006. – 21 грудня. – с. 1
33. Романенко О. “Ще поїздимо й політаємо!” / Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева незалежна газета “Ярмарок”. – 2007. – 15 березня. – с. 2