Економіка зарубіжних країн укр

перелік екзаменаційних питань

з курсу “Економіка зарубіжних країн”

1. Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. ХХ ст.

2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.

3. Характерні риси ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині ХХ ст.

5. Галузева трансформація економіки Китаю у 80-х ― 90-х рр. ХХ ст.

6. Глобалізація та регіоналізація як основні тенденції розвитку світового господарства на сучасному етапі.

7. Особливості економічної структури країн Північної Африки та Близького Сходу.

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.

9. Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.

10. Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст.

11. Масштаби та динаміка міжнародної торгівлі в 90-ті роки.

12. Диференціація і нерівномірність розвитку країн, що розвиваються.

13. Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.

14. Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки.

16. Економічний потенціал країн СНД.

17. Економічні реформи у господарстві Чехії і Словаччини.

18. Характеристика етапів міжнародного науково-технічного обміну.

19. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн Латинської Америки.

20. Фактори економічного зростання Китаю у 80-ті - 90-ті рр. ХХ ст.

21. Закономірності розвитку світового господарства на сучасному етапі.

22. Зовнішні фактори розвитку країн, що розвиваються (на прикладі країн Північної Африки).

23. Зовнішньоекономічна експансія США. Суперечність між США та іншими світовими центрами.

24. Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.

25. Історичний процес формування світового господарства. Етапи розвитку світового господарства.

26. Китайські реформи: напрями, особливості, наслідки.

27. Характеристика провідних галузей національної економіки Франції.

28. Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу.

29. Методи і наслідки широкомасштабного державного регулювання соціально-економічної політики Індії.

30. Вплив міжнародної валютно-фінансової системи на постсоціалістичні країни.

31. Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн та країн, що розвиваються: новітні тенденції 90-х рр. ХХ ст.

32. Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми і типи міжнародного співробітництва (на прикладі країн-членів ЄС).

33. Міжнародний науково-технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової економіки.

34. Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС.

35. Місце ФРН у всесвітньому господарстві та Європейському Союзі.

36. Характеристика моделей індустріалізації країн, що розвиваються.

37. Характеристика циклів динаміки світової економіки.

38. Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу у галузі машинобудування (80-і - 90-і рр. ХХ ст.).

39. Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х – 90-х рр. ХХ ст.

40. Причини і наслідки процесу інформатизації світового господарства.

41. Загальні і специфічні риси індустріалізації сільського господарства (на прикладі США і ФРН).

42. Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст.

43. Характерні риси світових економічних криз 1974―1975 рр. та початку 80-х – 90-х років ХХ ст.

44. Нерівномірність економічного розвитку регіонів США.

45. Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.

46. Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їх розміщення.

47. Характеристика економічної моделі ФРН.

48. Основні напрями і характерні риси зовнішньоекономічної діяльності промислово розвинутих країн.

49. Основні напрямки переходу до ринкової економіки. Суть концептуальних змін в економічній політиці.

50. Основні напрямки розвитку зовнішньо-економічної діяльності країн СНД.

51. Основні напрямки торгово-економічних зв'язків країн Східної і Південно-Східної Азії.

52. Основні ознаки промислово розвинутих країн.

53. Основні риси соціально-економічної моделі Китаю.

54. Основні риси соціально-економічної моделі Японії.

55. Основні типи і моделі розвитку промислово розвинутих країн.

56. Взаємозв'язок економічної і соціальної політики КНР у 90-ті рр. ХХ ст.

57. Особливості галузевої структури економіки країн Північної Європи.

58. Характерні риси трансформаційної моделі економіки Угорщини у 90-ті рр. ХХ ст.

59. Причини і наслідки швидкого економічного зростання Південної Кореї в останній чверті ХХ ст.

60. Особливості зовнішніх торгових зв'язків країн Латинської Америки.

61. Система організації підприємництва в Японії.

62. Диспропорції у галузевій і територіальній структурі господарства Італії.

63. Характерні зміни у структурі промисловості США. Вплив НТР на галузеву специфіку.

64. Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.

65. Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних країн Європи.

66. Міжнародна спеціалізація господарства Франції.

67. Особливості зовнішньоекономічних зв'язків в економіці ФРН.

68. Структура економіки країн Тропічної Африки.

69. Структура зовнішньоекономічних зв'язків Японії.

70. Характеристика фінансово-кредитної системи Франції.

71. Переваги та недоліки радикальної і поступової моделей переходу до ринкової економіки.

72. Критерії, за якими проводиться порівняння моделей економічного розвитку країн.

73. Основні характеристики політики “відкритості зовнішнього світу”, що здійснювалась у Китаї з початку 90-х років ХХ ст.

74. Процеси, під впливом яких відбуваються зміни у структурі світового господарства.

75. Позитивні та негативні наслідки глобалізації.

76. Структура ресурсного потенціалу світової економіки.

77. Природно-ресурсний потенціал Канади і його вплив на структуру зовнішньоекономічних зв'язків.

78. Природно-ресурсний потенціал країн, що розвиваються.

79. Пріоритети економічної політики та стратегії США на сучасному етапі.

80. Процеси диференціації і нерівномірності соціально-економічного розвитку серед країн, що розвиваються.

81. Процеси диференціації та нерівномірності соціально-економічного розвитку серед розвинутих країн світу.

82. Стратегія економічного розвитку країн Східної та Південно-Східної Азії.

83. Розвиток економічної системи Китаю у повоєнний період.

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.

85. Роль держави в економіці Японії.

86. "Скандинавська модель" економічного розвитку країн Північної Європи.

87. Структура зовнішньоекономічних зв'язків Великобританії.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв'язків КНР у 90-ті рр. ХХ ст.: причини та наслідки.

89. Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст.

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.

92. Технологічні ресурси світового господарства та їх роль.

93. Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.

94. Експортна модель АПК США.

95. Особливості прояву конфліктного характеру протікання процесу транснаціоналізації.

96. Специфіка організації ринкового господарства Франції.

97. Фактори економічного зростання у країнах “третього світу”: характерні риси та специфіка.

98. Суть лібералізації економіки країн Латинської Америки у 80-х – 90-х рр. ХХ ст.

99. Форми здійснення процесу інтернаціоналізації капіталу (на прикладі постіндустріальних країн).

100. Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн.

101. Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їх визначають.

102. Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів економічного розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США.

105. Система найважливіших показників розвитку світової економки в цілому.

106. Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.

107. Вплив діяльності ТНК на соціально-економічний розвиток країн їх базування.

108. Вплив розвитку спеціалізації і кооперування на посилення взаємозалежності національних економік.

109. Зміни цілей та пріоритетів державного регулювання економіки ФРН у повоєнний період.

110. Вплив міжнародної економічної інтеграції на економіку країн-учасниць.

111. Основні напрямки державного регулювання економіки США у 80-ті роки ХХ ст.

112. Особливості економічної структури країн, що розвиваються.

113. Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.

114. Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи.

115. Модель “соціального ринкового господарства” у ФРН: особливості функціонування та трансформації у другій половині ХХ ст.

116. Тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ФРН.

Алфавитный список вопросов.

Взаємозв”язок економічної і соціальної політики КНР у 90-ті роки ХХ століття56

Вплив міжнародної валютно-фінансової с-ми на постсоціалістичні країни.30

Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.8

Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн латинської Америки.19

Галузева трансформація економіки Китаю у 80-90 рр.5

Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі.6

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106

Динаміка зовнішньоекономічних зв”язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: причини та наслідки.88

Диспропорції у галузевій і терито-ріальній структурі господарства Італії.62

Диференціація та нерівномірність розвитку країн що розвиваються 12

Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.13

Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних крајн Європи.65

Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.14

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи.114

Економічне становище країн Тропічної Африки.15

Економічний потенціал країн СНД,.16

Економічні реформи у госп-ві Чехії і Словаччини.17

Експортна модель АПК США.94

Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми і типи міжнар. Співробітництва (на прикладі країн членів ЄС).32

Загальні і специфічні риси індустріалізації с/г( на прикладі США і ФРН).41

Закономірність розвитку свтового господарста на сучасному етапі.21

Зовнішні фактори розвитку країни, що розвиваються (на прикладі країни Північної Африки).22

Зовнішньоекономічна експансія в США. Суперечність між США та іншими світовими центарми.23

Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст .4

Історичний процес формування світовогогос-ва. Етапи розвитку світ гос-ва.25

Китайські реформи:напрями, особливості, наслідки.26

Критеріј, за якими проводиться порівняння моделей економ. розвитку крајн.72

Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу.28

Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі.11

Методи і наслідки широкомасштабного державного регулювання соц.-екон. Політики Індії.29

Міжнародна спеціалізація господарства Франції.66

Міжнародний науково - технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової ек-ки.33

Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС..34

Місце ФРН у всесвітньому господарстві та ЄС.35

Нерівномірність економічногорозвитку регіонів США.46

Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.45

Осн.хар-ки пол. “Відкритості зовн.світу “, що здійсн.в Китаї з поч.90-х р.20ст.73

Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу в галузі машинобудування (80-ті – 90-ті рр ХХст).38.

Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х – 90-х рр ХХ ст.39

Основні напрями і характерні риси ЗЕД промислово розвинутих країн.48

Основні напрямки переходу до ринкової економіки.Суть концептуальних змін в економічній політиці.49

Основні напрямки розвитку ЗЕД країн СНД.50

Основні ознаки пром. розвинутих країн.52

Основні риси соц.-ек. моделі Китаю.53

Основні типи та моделі розитку промислово розвинутих країн.55

Особливості галу-зевої структури Пів-нічної Європи.57

Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки.60

Особливості зовнішньоекономічних зв”язків в економіці ФРН.67

Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст.10

Особливості та наслідки ек. зростання Півд. Кореїв останній чверті ХХст.59

Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.64

Переваги і недоліки радикальної і поступової моделей переходу до ринкової економіки.71

Позитивні і негативні наслідки глобалізації.75

Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.24

Природно-ресурсний потенціал країн,що розвиваються.78

Природно-ресурсний потенціал Канадди і його вплив на стр-ру зовн.Екон. Зв”яз..77

Причини і наслідки процесу інформатизації світового господарства.40

Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. XXст.1

Пріоритет сервісних галузей в економіці США.104

Пріоритети екон.пол. та стратегії США на сучасному етапі.79

Процеси диференціації і нерівномірності соц-екон роз-у серед кр., що розвив-ся.80

Процеси диференціації та нерівномірн-ті соц-екон розвитку серед розвинутих кр.світу.81

Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст.90

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113

Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.84

Роль держави в економіці Японії.85

Сис-ма організації підприємництва в Япо-нії.61

Скандинавська модель” економічного розвитку країн Північної Європи.86

Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії.82

Структура економіки країн Тропічної Африки.68

Структура зовнішньоекономічних зв”язків Великобританії.87

Структура зовнішньоекономічних зв”язків Японії.69

Структура ресурсного потенціалу св.екон.76

Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.89

Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.2

Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.91

Технологічні ресурси світового господарства та їх роль.92

Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.93

Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст.42

Фактори економічного зростання Китаю у 80-90рр. 20ст.20

Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100

Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їх розміщення.46

Характеристика економічної моделі ФРН.,47

Характеристика моделей індустріалізаціј крајн, що розвиваються.36

Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.9

Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їх визначають.101

Характеристика фін-кред. с-ми Франціј. 70

Характеристика циклів динаміки світовој економіки37

Характерні зміни у структурі промисловості США.63

Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102

Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються(КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст.31

Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах. 3

Характерні риси світових економічних криз 1974―1975 рр. та початку 80-х – 90-х років ХХ ст. 43

Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.103

Характерні риси трансформаційної моделі ек. Угорщини у 90-ті роки.58

Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції.27

Х-ка этапов межд научно-тех обмела.18

1.Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр.
XX
ст.

Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї еко­номіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський кон­тинент. Для подолання кризи в Америці 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд —. із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.

Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі перева­жала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, пере­хідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.

Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серп­ні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожували стабільності ЄВС.

Таким чином, фінансова криза поширювалась на всю глобалізовану фінансову систему.

Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комп­лексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналі­тиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипло­матичне пом'якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов'яз­кові умови, які має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Загалом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі.

Швеція, Фінляндія, Нор­вегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фі­нансових інституцій. А проте за останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти з інформацією про американські та бри­танські фірми. Однак Німеччина — одна з країн, де в останні часи не було великих банківських та фінансових криз. До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ.

Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо .фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фі­нансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів.

Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регу­лювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії.

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із по­точних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. роз­виватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим ха­рактером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними зали­шаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.

Країни ЛА – 33 суверенні держави та деякі залежні держави. Притаманна багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збе­реженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні госпо­дарства.

Певна багатоукладність спостерігається і в промисловос­ті. Майже половину робочої сили регіону становлять реміс­ники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі проми­слові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.

Ще одна негативнах риса сучасно­го господарства ЛА країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних гос­подарств на ринки розвинутих країн. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин­ської Америки залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. На країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48% усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку із США — 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії — майже 19, Японії — понад 18%. Індуст­ріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки — наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Аме­рики. За роки «втраченого десятиліття» зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання зберігаєть­ся, і вже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону.

В економіці Латинської Америки досить сильні позиції має державний сектор. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металур­гійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та ін­ших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Великі державні підприємства діють у металургійній проми­словості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мек­сики. В Аргентині до державного сектора належать також головні потужності м'ясохолодобойної промисловості, що є однією з провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припа­дає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% — в Колумбії, Уругваї.

Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися периферійною частиною світового госпо­дарства і перебуває в багатосторонній залеж­ності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для все­бічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молі­бдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка ба­гата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокре­ма Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а за окремими показниками наближаються до висо-корозвинутих держав світу.

Однією з провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. В цілому ж гірничовидобувна промисловість розви­вається нерівномірно, а її питома вага у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15— 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу

3. Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах.

До країн з перехідною ек-кою віднос-ся 14 пост. соц-х кр-н, за виключенням КНДР і Куби та 15 пострад-х кр. Умовно їх поділ. на: 1 група: Країни Центр-ї та Сх. Європи.найв. ВВП=12т.дол, найн. ВВП=4660 дол. Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія – 1-а хвиля інтеграція до ЄС.

2 група: Болгарія, Литва, Латвія, Румунія. 2-а хвиля до ЄС. Від 3,5 т. до 4,4т. дол. ВВП.

3 група: країни колишнього СРСР

4 група: Азіатські країни: Монголія, Китай, Вєтнам.

Заходи переходу до ринкової ек-ки: 1. Припинення планового керівництва. 2. Приватизація держмайна. 3. Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. 4. Зміна структури вир-ва (зменш. Питомої ваги базових галузей). 5. Розширення ринкової інфраструктури. 6. Цінова лібералізація. 7. Відміна валових обмежень. 8. Реприватизація (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії).

Негативні наслідки: зменш. ВВП реального, збільш. Рівня безробіття, зубожіння широких верств нас., декваліфікація трудових ресурсів.

Перехіднимими називаємо такі економіки, які перебу­вають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету — ринкову економіку та парламентську демо­кратію. Як очевидне сприймається те, що політичне керів­ництво країн, які розпочали перехід, прагне відійти і зректись старої, соціалістичної системи.

У 1989— 1991 рр. перехід трактувався як скасування державою панування комуністичної партії та марксистсько-ленінської ідеології, припинення планового керівництва економікою з одного центру і впровадження нових правил економічної поведінки. Внаслідок цього розпочнеться швидкий перехід від штучної політизованої соціалістичної системи до природної ринко­вої економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначатимуть поведінку підприємств, людей як виробників і споживачів.

Нові, ринкові форми економіки, засновані на приватній власності, враз не зможуть заповнити соціально-економіч­ний вакуум, який виникає. І можна припустити, що свідо­мо породжена економічна нестабільність буде продовжува­тись і змінюватись новими її формами. Такий тип економі­чного розвитку демонструють багато країн «третього світу».

З цього випливає, що водночас із нормативним визна­ченням перехідних суспільств, які характеризуються систе­мними змінами, що ведуть від небажаного соціалізму до бажаної ринкової економіки та парламентської демократії, є місце і для позитивного визначення, а саме, що перехідні суспільства відходять від соціалістичної економіки. Однак далі аналізується процес переходу в усій його складності й тривалості. У цьому визначенні не конкретизується кінцева мета переходу. Втім, із збільшенням тривалості розвитку перехідних суспільств збільшуються різниця, розходження щодо характеру економіки й суспільства, яке формується в результаті переходу. Стають більш зрозумілими і з'ясовую­ться ті чинники у їх множинності, різноспрямованості й різнотривалості, які формують економіку, що її вибудовує процес переходу. Однак не можна сказати, що перехід має якийсь рубіж, за який він не може вийти. Твердження, що більшість достеменно перехідних економік вже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, такі країни, як Україна, Росія, Чехія та інші, мають розвинені галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Дослідження показали, що чимало підприємств цих країн потенційно конкурентоспроможні на світових ринках. Загалом населення даних країн підтримує основні цінності, які формують «дух індустріальної цивілі­зації». Це не дає змоги вважати їх країнами, що розвиваю­ться. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливі­ші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих у цілому. Дані економічні системи грунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор у них є головною частиною економіки, а у країн, що розви­ваються, — якщо не головною, то легітимною і важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цього типу поведінки. Перехідні суспільства мають дедалі зростаючий приват­ний сектор.

Економіка передбачає перебудову промисло­вості та сільського господарства, формування нової сфери послуг, впровадження нових технологій, спираючись на модернізовані галузі науково-дослідних і проектно-констру­кторських робіт. Сюди входить також створення інфрастру­ктури для ринкової економіки, включаючи потрібні для неї політичну, управлінсько-організаційну, правову, морально-культурну сфери. Реструктуризація охоплює й перебудову освіти, культури, реконструкцію міст і зміну їхньої ролі у суспільстві, впровадження дійових підходів до регіональної та соціально-економічної нерівності. Перебудова й поліп­шення довкілля теж є одним із найважливіших завдань економічної реструктуризації. Вона веде до закриття збит­кових та неконкурентоздатних підприємств, модернізації старих і виникнення нових підприємств із сучасним мене­джментом. Виникнення нових галузей, розбиття монополії й поява численних малих та середніх підприємств разом із формуванням сучасної сфери комунікації, транспорту, фі­нансових послуг у сукупності з усім попереднім мали забезпечити матеріально-продуктивні та організаційні осно­ви для збалансованої економіки, здатної безперервно еко­номічно зростати та підвищувати добробут.

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст .

Індія належить до групи нових індустріальних країн (НІК). Індія – лідер Південно-Азіатського регіону, входить у першу десятку промислово розвинутих держав у світі. Проте обсяг ВВП на душу населенняне перевищує 300 дол., а 40% населення країни живе нижче рівня бідності. Переважна частина його задовільняється лиш елементарними життєвими потребами. Постійний попит на промислові товари, а також на житло й послуги предявляють 100-150 млн. чол , що гостро обмежує розміри внутрішнього ринку і можливості розвитку сучасних галузей економіки. Проблема голоду далека від вирішення. Кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн.

“Зелена революція” в Індії триває вже 30 років, але середньодушове споживання продуктів харчування у країні має тенденцію до зменшення. Індія – це найкрупніший на планеті виробник і експортер чаю і спецій. Індія – найкрупніша аграрна країна, але резервні території невеликі.

Подолати економічну відсталість серед країн регіону вдалося тільки Індії, де переважним джерелом фінансування є зовнішній ринок капіталів. Зовнішній борг Індії оцінюється приблизно в 60 млрд дол., має в цілому сприятливу струк­туру, бо сформований на 3/5 з пільгових позик.

Із трьох головних агентів технологічних ресур­сів (інновації, інноватори, наукомісткі продукти праці) у країнах Південної Азії можна говорити про їхню відносну розвиненість тільки в Індії. Недостатнє фінансування - до 0,6% ВНП. Існує розвиток переважно фундаментальних дослідів - космос, атомна енергетика, біотехнологія.

­Сутність постколоніальної господарської еволюції в Індії складає процес індустріалізації. Це розглядається як генеральний напрям формування економічного росту, ліквідації відсталості й залежності.

У контексті даної стратегії державі відводилась тріада пріоритетних напрямів діяльності:

-централізоване планово-господарське регулювання від­творюваних процесів;

- формування державного сектора економіки;

- підтримка національного приватного капіталу. Ці напрями етатизму в подальшому зумовили основний зміст, характер розвитку та політику індустріалізації.

Для комплексного економічного аналізу регіональних процесів показовим є досвід Індії в пошуку науково адапти­вних моделей суспільного ладу та господарського розвитку. Для Індії вона визначилась як «суспільство демократичного соціалізму, матеріальний базис якого формується переваж­но державним виробничим комплексом в умовах регульова­ної дії ринкових механізмів, множинності форм власності та демократичних правових норм». Соціалізм тут розглядає­ться не як економічна доктрина, а як філософія життя — така собі уявна гармонія розвитку суспільства і природи, рівність людей тощо.

Вибраний Індією шлях є досить результативним і конт­растує з досягненнями інших країн регіону. На відміну від них Індія стає «членом клубу» нових індустріальних країн, тут створюється цілісний народногосподарський комплекс, а основне джерело коштів на цілі індустріалізації формує мобілізація внутрішніх, а не зовнішніх ресурсів (тобто ендогенний характер нагромадження).

Змістова і складова етатиської політики, заходи по її практичній реалізації багато в чому подібні для країн регіону, хоча і в цьому Індія пішла далі. Зокрема, держава взяла на себе вироблення та здійснення загальнонаціональ­них програм і планів індустріалізації й суспільного впоряд­кування. Планування стало осьовою константою економіч­ного передбачення та управління. В країні функціонують різного ступеня диверсифікації структури загальнонаціо­нальних і регіональних органів адміністративного і фінан­сово-інвестиційного регулювання та контролю. Діють меха­нізми економічних регламентуючих засобів і методів стиму­лювання бажаних та гальмування небажаних господарських процесів і тенденцій.

Створено державний сектор економіки як матеріальну базу активного втручання держави в процес суспільного відтворення, його підвалини були закладені в перші десяти­річчя незалежності, коли національний приватний капітал перебував в стадії становлення, не маючи достатніх ресурсів і можливості для спорудження капіталомістких підприємств із довгими термінами окупності та невизначеною кон'юнк­турою.

В Індії держсектор створювався переважно за рахунок вводу нових об'єктів (виняток становить масштаб­не одержавлення банків на початку 70-х років). Тут зосере­джена більшість великих підприємств базових галузей еко­номіки. Контролюючи процеси концентрації та централіза­ції виробництва й капіталу, держава забезпечила собі моно­польні позиції у:

1) промисловості — видобуток вугілля, нафти, нафтопе­реробка, виплавка чавуну й сталі, виробництво електроене­ргії, випуск важкого машинобудування, добрив;

2) кредитно-банківській і фінансовій сфері;

3) соціально-економічній інфраструктурі — залізничний та повітряний транспорт, зв'язок, радіо, телебачення.

Сукупна частка продукції держсектора у ВНП Індії складає мало не 25%.

В Індії, наприклад, експорт та імпорт найбільш важли­вої для економіки продукції здійснюються через державні структури. Імпорт до останнього часу жорстко регулювався: обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших.

Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприємницького капіталу, головним чином у країни, що розвиваються.

Найбільш сильні позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут діє майже 300 відділень і дочірніх компаній ТНК (Великобританії, США, ФРН, Японії, Франції та ін.) і понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі з них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, мию­чих засобів) монополізовані іноземним капіталом. До поча­тку 90-х років у країні діяло вісім зон вільної торгівлі.

В Індії за роки незалежності обсяг промислового виробництва зріс у шість разів, сільськогосподарського — вдвічі, а ВНП — у 3,5 раза. Тут було досягнуто відносної самозабезпеченості головними продуктами харчування. Істотно послабла залежність субрегіону від зовнішніх дже­рел по інших товарах та послугах.

5.Галузева трансформація економіки Китаю у 80-90 рр.

З часу проведення у Китаї економічних реформ у с/г вир-ві були впроваджені різні форми сімейно-піідрядної системи, при якій оплата праці залежить від кінцевих результатів, було створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує с/г, а також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру с/г вир-ва і ін. нововведення.У результаті поліпшення структури сільськогосподарсь­ких культур збільшилась питома вага високоякісних сортів зернових. У Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис — головна культура. Його питома вага у виробництві зерна приблизно 43%. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але головний район — Північно-китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, рапс, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Починаючи від 1979 р. у сільських районах Китаю з'явилась велика кількість промислових підприємств волос­ного й селищного підпорядкування, які досить швидко розвивались і в даний час стали потужним економічним фактором, який є одним із яскравих досягнень реформи і відкриттів у Китаї. В 1992 р. валова продукція волосно-се­лищних підприємств (ВСП) складала 65,5% валового суспільного продукту сільськогоспо­дарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийш­ли на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США.

Протягом останніх 14 років промисло­вість Китаю зберігає досить високі темпи розвитку. 1992 р. валова промислова продукція складає 26,7%. Порівняно з 1978 р. це більше ніж у 5,7 раза, середньорічний приріст становить 13,2%. Питома вага про­мислового виробництва у ВВП дорівнює 42,3%. Досить високі темпи росту спостерігаються і на підприємствах з колективною формою власності та підприємствах з участю іноземних інвестицій. У валовому прирості промислового виробництва на під­приємства колективного сектора припадає 28,5%, на частку підприємств з участю іноземного капіталу (в тому числі спільних підприємств на паях, підприємств на основі коо­перації та підприємств лише на іноземному капіталі) — 48,8%. 1992 р. 61% доданої у промисловості вартості було створено у недержавних секторах економіки. За темпами промислового росту приморські райони йшли значно попе­реду континентальних.

Держава передає підприємству право господарювання на основі відділення права власності від права господарювання. Правила під­тверджують самостійність підприємств у таких пунктах: у спрямованості виробництва та господарювання, визначенні цін на продукцію і робочу силу, збуту продукції, закупівлі сировини та матеріалів, імпорті й експорті, стратегії капіта­ловкладень, розподілі ресурсів, які залишились, розпорядженні засобами, що залишились, розпорядженні основни­ми фондами, об'єднанні з іншими підприємствами, наймі робочої сили, вирішенні кадрових питань, розподілі заробіт­ної плати та премій, визначенні внутрішньої структури. Поставлено завдання: протягом восьмої п'ятирічки (1991— 1995 рр.) через зміни в системі управління збільшити частку державних підприємств, які успішно працюють, з однієї до двох третин.

Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу і Пекін — Харбін з вузловою станцією Пекін. Цивільна авіація Китаю обслуговує 526 маршрутів, у тому числі 58 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км., зокрема, протяжність міжнародних ліній — 370 тис. км.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, яка судноплавна впродовж 6000 км. У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна систе­ма телефонного зв'язку з програмним управлінням, міст­кість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У більш як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв'язку та систе­ми трансляції міжнародних телепрограм.

6.Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі.

Економічний, соціально-політичний, культурний роз­виток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із дже­релами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фі­нансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають між­народна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських про­цесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація і регіонолізація розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої участі в системі ММП, але якщо подивитись з іншого боку, то глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.Існує неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного вир-ва.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплітінням їхніх господарських комплексів та економічних систем.

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.

Інтеграційні процеси у кр. що розв. протягом кількох років відіграють важливу роль у їх розвитку.

За минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічно­му розвитку. У постколоніальний період значно підвищили­ся темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80— 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.

Так, за оцінками, наприкінці 80-х — початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП.

До інтеграційного угруповання НАФТА(зона вільної торгівлі) входить Мексика, завдяки чому вона отримала доступ до досягнень науково-технічного прогресу, має вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США та Канади. Також має місце залучення додаткових інвестицій, новітніх технологій в нац. вир-во що забезпечує значне збільшення робочих місць, підвищує конкурентноспроможність нац. вир-ва. В Латиноамериканському регіоні інтеграційне угруповання - спільний ринок країн Південного Конусу – МЕРКОСУР.

На початку 90-х років у Латиноамериканському регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали ста­більнішими, ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше, нижче рівня 1980р.

Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиліття в африканських країнах, у 1981— 1987 рр. Вони становили лише 1,8 % на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були, як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980— 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9 % на рік.

Інтегр. угр-ня утворюють кр. Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризу­ються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки і Африки.

Ще одне інт-не угруп-ня – Асоціація країн Південно-Східної Азії, до якого входять кр. – Бруней, Індонезія, Малайзія, В’єтнам, Таїланд,. Філіппіни. Для них хар-но: великий ринок, чималі трудові ресурси. 85% світового вир-ва натурального каучуку, 83% пальмової олії, 67% олова та копри, 60% видобутку міді, значна частина видобутку нафти. Порівняльні переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної пром-ті. В окремих країна субрегіону спостерігається підвищення зар. плати (Малайзія, Тайланд). Унаслідок цього ці кр. докладають серйозних зусиль до розвитку комплексу високотехнологічних галузей.

Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабі­льних темпів економічного зростання. На динаміку їхнього ВНП істотно впливають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80-х, початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .

Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.

Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі основних її галузей економіки країн, що розвиваються. Іс­тотно змінилися пропорції між основними секторами на­родного господарства, виникли нові, сучасні галузі індуст­рії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, тре­ба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг (табл. 4).

Розвиток промисловості посів провідне місце в економі­чній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту.

9.Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.

Державна власність у Китаї до реформи, як і традиційні види державної власності в інших колишніх соціаліс­тичних країнах, була однотипною. При традиційній (плано­вій) системі економіки держава для управління використо­вувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не мали ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а також у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не мали ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливо­го інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть щойно сказаного полягає в тому, що економіка державної власності до реформи була економікою монопольного типу,яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання усіх суспільних фондів. Тому від 1979 р., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності з метою підвищення ефективності її віддачі.

Головна мета реформи державних підприємств полягає в перетворенні їх на товаровиробників, які самі повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979— 1992 рр. в основному йшла шляхом «розширення прав та надання прибутків».

У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Голов­ним змістом першого (1978— 1982 рр.) було розширення прав самостійності підприємств та впровадження різномані­тних форм державної відповідальності. Від четвертого квар­талу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширю­вати самостійність підприємств.

Основним змістом другого етапу — 1983— 1986 рр. — стало впровадження системи «лігайшуй» (перехід від відра­хування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів з удо­сконалення механізму господарювання. Конкретним захо­дом на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною став­кою — 55%.

Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, які мали великий вплив на проведен­ня корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:

1) Підрядна система. Підряд цього періоду передбачав головним чином зобов'язання директора підприємства пе­ред вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий орган матеріально заохочував ди­ректора, робітників та службовців підприємства в разі виконання завдання.

2) Орендна система. Оренда в основному практикувалася на малих, збиткових підприємствах. Від імені органів упра­вління встановлювалась тверда орендна плата. Підприємст­во віддавалось в оренду тому, хто бажав його орендувати. Протягом орендного строку чистий доход, який залишався після орендної плати, повністю поступав у власність орен­датора або розподілявся ним.

3) Акціонерна система. У другій половині 1985 р. через скорочення обсягів централізованих капіталовкладень на багатьох підприємствах відчувалась нестача фінансів. За дозволом місцевих органів влади велика кількість підпри­ємств стала випускати акції, які дали змогу підприємствам отримувати допоміжні фінанси.

Третій етап — 1987— 1988 рр. — характерний поши­ренням та вдосконаленням системи господарської відпові­дальності за підряд. Проте на великих та середніх держав­них підприємствах не вистачало активності в господарській діяльності. За попередні етапи значно піднялась виробнича активність невеликих підприємств.

Четвертий етап — 1992 р. 24 липня 1992 р. Держрада КНР опублікувала «Правила про зміну системи господарсь­кої діяльності на державних промислових підприємствах». За цими правилами, як уже зазначалося, підприємство самостійно веде господарську діяльність відповідно до зако­ну на основі самоокупності та самофінансування. Підпри­ємство має право самостійно визначати межі своєї діяльно­сті в тій чи іншій галузі..

Мета економічної політики Китаю у восьмій п'ятирічці (1991—1995 рр.) — через зміну системи управління збіль­шити частку державних підприємств, які успішно працю­ють, з 1/3 до 2/3.

На початку 1992 р. китайський уряд економічної почав розробляти тотальну стратегію з прискорення розвитку економіки та зовнішніх зв'язків країни з акцентом на інтенсивне освоєн­ня чотирьох смуг території. Поняття «чотири смуги» вклю­чає: приморську, внутрішню прикордонну, смуги впродовж р. Янцзи та залізничної магістралі від порту Ляньюньган (пров. Цзянсу) до прикордонного пункту Алашанькоу (Си-ньцзян-Уйгурський автономний район). Ці райони вирізня­ються або сприятливою економічною базою, або міцним економічним потенціалом.

Мета кредитно-банківської реформи —утворення такої кредитної системи, яка відповідала б потребам ринкової економіки. Необхідно утворити систему центрального банку, який повинен під безпосереднім керівництвом Держради КНР проводити в життя грошову політику держави. Поряд з цим утворити систему кредитних інститутів, між якими чітко повинні бути розмежовані функції проведення політики та комер­ційні функції, віссю яких стануть державні комерційні банки. Будуть діяти і численні, різноманітні за профілем кредитні установи. Необхідно також утворити систему єди­ного відкритого кредитного ринку, який допускає конку­ренцію. Напрямом реформи валютного управління є впро­вадження єдиних валютних курсів, які відображають ринко­вий попит та пропозицію, поступове перетворення китайського юаня на вільно конвертовану валюту.

Поглиблення кредитної реформи у Китаї привело до відкриття кредитного ринку. З 1986 р. уряд дозволив спеці­альним банкам вступати у взаємно-перехресні операції, але з деякими обмеженнями. У наступні роки в країні повсюдно з'явились ринки міжбанківських короткострокових позик (позичок), ринки «ко­ротких» грошей, довгострокових кредитів, ринки позичко­вих облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки (дисконтування) векселів, валютні ринки, що регулюються, ринки акцій та інші кредитні ринки. Поступово впровади­лися плаваючі курси відсоткових ставок, тобто гроші як товар стали мати ціну.

10. Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст.

Регіон Пів.-Сх. Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких хар-ні ті чи інші спільні риси і тенденції соц.-ек. та пол. Розвитку. Вєтнам, Лаос, та Камбоджа (І група) -соціалістичний розвиток; Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней (АСЕАН) – шляхом ринкових відносин.

І група- у 80-х рр. – аграрна спрямованість (хліборобство), натуральні форми гос-ва, традиційна структура вир-ва. З другої половини 80-х рр. Почався перехід до ринку, але вони залишались з низьким рівнем доходу (менш 500).

Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд – нові індустріальні країни (НІК) – середній рівень доходу (від 500 до 3000 дол.)

Сингапур (держава з розвинутим промисловим потенціалом) та Бруней (нафтоекспортер) – держави з високим рівнем (більше 3000).

Півд.- Сх. Азія характ-ся динамічним розвитком. Темпи ек. розвитку країн цього регіону після війни були одними із найвищих у світі.

Зросла частка цього регіону в світовому сукупному продукті від 1970 по 1989р. з 1,1 до 1,4%.Рівень ВНП на душу нас. Для країн АСЕАН у 1990р. склав 1200 дол. І та Е регіону в 60-80рр зростав високими темпами. Потужна експортна база. Крупніши (монопольні) експортери окремих товарів.

У 1990р. зона АСЕАН давала 80% світ. вир-ва нат-го каучуку, 60% олова та копри, 90% прядива, 50% кокос. горіхів, рису.

Країни Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

11. Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнарод­ний обіг, світова торгівля.
Про зростаюче значення міжна­родної торгівлі в сучасному світовому економічному розви­тку свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а в середині 80-х років — уже 26%. Існує випереджаю­че зростання міжнародної торгівлі порівняно із соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглиблен­ням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Найважливіші тенденції у розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структу­ру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука— техніка— вироб­ництво». Різко загострюється конкуренція на світових рин­ках товарів і послуг; посилюються регіоналізація міжнарод­ної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відо­кремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі.
Це факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, які існували ще за стародавніх часів та в середньовіччі. Це аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, які з'явились у наш час.

Обсяг світового експорту досяг у 1994 р. близько 4 трлн дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сингапур, Гон­конг, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Світовий товарний експорт
розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, у 1992 р. на Північну Америку припало 15,5% світового товарного екс­порту, на Латинську Америку — 4,0, Західну Європу — 46,0, Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5, Африку — 3,0, Середній Схід — 3,5, Азію — 25%.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарно­го експорту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшуєть­ся частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

12. Диференціація та нерівномірність розвитку країн що розвиваються

Ці країни займають понад 60% території Землі, 77% світового населення. 89,3%– св. запасів нафти, 50,5% газу. Це країни Азії, Лат. Америки, Африки.

Рівень підготов­ки робочої сили тут у середньому визначається так: 3,7 року шкільної освіти, у розвинених країнах — 10 років. На країни, що розвиваються, припадає 15% світових витрат на освіту, 13% — інженерів, учених, хоча тут зосереджена більшість населення світу. У виданих у світі патентах їхня частка становить 1%, у загальному обсязі НДДКР — 2% (табл. 1).

У 80-х — на початку 90-х років диференціація країн, що розвиваються, помітно посилилась. Нерівномірність розви­тку зазначеної групи країн спричинена багатьма соціально-економічними, політичними та іншими факторами. Від­мінність умов виробництва (зокрема, забезпеченість при­родними ресурсами), демографічні ситуації, місця у міжнародному поділі праці, як і специфічність політичної ситуації, будуть і в перспективі визначати дедалі більшу нерівномірність розвитку цих держав. Через те аналіз бага­тьох процесів, що відбуваються у країнах, які розвиваються, сьогодні вже неможливо робити лише на основі агрегатних узагальнених показників по всій групі країн.Це
вимагає виділення окремих груп країн, які характе­ризуються спільними умовами й закономірностями розвит­ку. Особливу групу утворює, наприклад, більшість країн-ек­спортерів нафти, які мають високий рівень прибутку на душу населення, значні експортні надходження. У 70-х роках ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження світових цін на неї ці держави в останні роки уповільнили темпи росту і відчувають труднощі.

Навпаки, інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сингапур, о. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс світового зростання. Азіатські НІК мали в останні десятиріччя найвищі у світі темпи економіч­ного зростання і промислового експорту. 90-ті роки показа­ли, що, крім НІК, так би мовити, першої хвилі, з'являють­ся НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модернізуючи свою економіку, диверсифікуючи галузеву структуру господарства, НІК займають дедалі помі­тніше місце у глобальній економіці.

Найвідсталіші і бідні країни, що розвиваються, склада­ють так звані «найменш розвинуті держави». За класифіка­цією 00Н, до них належить 47 держав з населенням майже 500 млн чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут становить всього 250 дол. Не маючи значних запасів природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансо­вих коштів для економічного розвитку, ці держави в остан­ні десятиліття практично витіснилися з МПП і перебували у надзвичайно скрутному становищі.

13. Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.

До країн із розвинутою ринковою економікою, або промислово розвинутих країн, належать держави — члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Ця організація створена 1961 р. До неї входять 23 країни:

Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія.

Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Так, 1990 р. на країни ОЕСР припадало 71,5 % світового експорту, в тому числі на США — 11,5, ЄС — 39,4, Японію — 8,4 %, на ці ж країни припадало 72,4 % світового імпорту, в тому числі на США — 14,5, ЄС
- 39,6, Японію - 6,6 %.

Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг.

Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окреми­ми економічними показниками -належить також Канада.

Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки.

Для цих країн хар-ні ознаки: 1. Суспільний лад. 2. Високий рівень ВВП надушу нас. 3. Відкритість ек-ки. 4. Поєднання ринкового механізму з держ. регул-ням.

Виділ. Сімка найбільш пром. розв. кр.: США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобр., Канада.

Диференціація та нерівномірність розвитку залежить від таких факторів:

- історичний чинник

- площа території країни

- нерівномірність розміщення природних ресурсів

- соціальний фактор

- продуктивність праці

За останні роки Японія наздогнала США у восьми, а Німеччина – шести галузях.

14.
Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжна-родна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Цент­ральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зрос­тає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'яв­ляються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнаро­дних фінансових операцій у 10— 20 разів перевищує масш­таби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.

Найбільш характерними ознаками міжнародної валют­но-фінансової системи є наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів внаслідок впро­вадження в обіг міжнародних (СПЗ)' та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищення ролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування роз­галуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову сис­тему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобаль­ного характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх гро­шей, вищою формою їх функціонального застосування.

Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціо­нальні валюти.

Міжнародні валютно-кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різно­манітних ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'яз­ків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас вони характеризують­ся відносною самостійністю й розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей, справляючи істотний зворотний вплив на виробничо-інвестиційну та науково-те­хнологічну сферу світового господарства, на всю світову економіку й систему міжнародних економічних і політич­них відносин. Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й світові ціни товарів та послуг, рух капіталів і робочої сили між країнами й регіо­нами. Міжнародні валютно-кредитні відносини (МВКВ) вини­кають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредит­ної системи та ступінь її усталеності залежать від відповід­ності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим міжнародна валютно-кредитна систе­ма повинна відповідати таким основним вимогам:

1) забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кредитних засобів, що користую­ться довір'ям учасників валютно-кредитних відносин;

2) мати певний запас міцності для стійкого функціону­вання в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваються хворобливо й часто дезорганізовують зовнішньоекономіч­ний товарооборот протягом певного періоду (СНД, колиш­ня СФРЮ та ін.);

3) бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функ­ціонування міжнародних економічних відносин;

4) сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структу­рних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) й закінчуючи великими інтеграційними об'єднаннями типу ЄС. Поглиб­лення МПП, глобалізація світогосподарських зв'язків де­термінують необхідність лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно-кредитних систем.

У реальному житті процеси у сфері МВКВ здійснюються стрибкоподібно, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світо­вого масштабів, біфуркаціями системи міжнародних валют­но-кредитних відносин у процесі її формування як цілісно­сті.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних від­носин замкнуті економічні системи (як це було ще донеда­вна у колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування. Таким чином, рівень розвитку МВКВ вирішальне впливає на структуру світогосподарських зв'язків.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки.

До країн Тропічної Африки відн. такі, як Ефіопія, Ангола, Чад, Мозамбік, Сєрра-Ліоне, Сомалі,

Сер. рівень ВВП на душу нас. скл. 340 дол. Майже в усіх кр. Тр. Аф. низький рівень ек. розвитку. Серед 20 найбідніших кр. Світу – 16 кр. із цього субрегіону. За минуле десятиріччя значно знизився рівень самозабезпеченності континенту продовольством. Близько 60% нас. Троп. Аф. систематично недоїдають. Питома вага с/г на 1990р. становить 32% від ВВП, пром-ті – 30%, послуг – 40%.

В с/г зосереджено 64% ек.активн. нас. Продуктивність галузі на дуже низькому рівні. У багатьох районах Тр. Аф. грунти перенасичені вологою, що стримує розвиток рослинництва. Ерозія грунтів. Екстенсивний хар-р вир-ва, примітивна агротехніка і матеріало-технічна база, великий демографічний тиск на природне середовище. Землеробство – провідний сектор с/г – 80% обсягу вир-ва, але хар-ся низькою продуктивністю. Нйбільш помітне місце Тр. Аф. занімає у вир-ві таких видів рослинництва: какао-боби, сизаль, бавовна, чай, кава, арахіс. Значна частка нас., що займається твар-м – кочівники. Помітне місце в госп-ві кр. тропічної зони континенту займає лісівництво. Видобувна про-сть є однією з найб. Розинутих та технічноспоряджених галузей ( ін-й кап-л). Розв. гірничовидобувна. Поклади корисних копалин розташовані нерівномірно.

16.
Економічний потенціал країн СНД,

Біловезька угода у грудні 1991 р. — Союз незалежних держав (СНД). Колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях вну­трішнього розвитку та взаємин із світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці — раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна із суверенних країн вирішує складне питання — утвердження у системі світогосподарських зв'язків, виборення власного місця у МПП.

Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав і СНД у цілому є складне переплетен­ня процесів взаємодії та розмежування як наслідок форму­вання національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економіч­ної взаємозалежності. Розрив багатьох міжреспубліканських зв'язків є однією з основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. Крім негативного впливу на можливість приступити до будівництва раціонально функціонуючої національної еко­номіки, кризові явища істотно обмежують перспективи здобуття цими країнами вигідних позицій у світовій еконо­міці, Складність проблеми ефективного інтегрування поси­люється тим, що подолання падіння економічних показни­ків вимагатиме тривалого часу — за прогнозами Всесвіт­нього банку, стабілізація в народному господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половининаступного десятиріччя.

Загальною особливістю сучасного етапу розвитку всіх країн СНД є незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств. Усі вони, крім Туркме­нистану, в стратегічному плані обрали шлях прискореного переходу до ринкової моделі господарювання, але, як ви­явилося, найскладнішим для них є вирішення практичних завдань тактичного порядку — послідовність та взаємоза­лежність конкретних заходів у сфері роздержавлення, при­ватизації, демонополізації тощо. Незадовільний в цілому перебіг ринкових реформ також гальмує приєднання цих держав до світової господарської співдружності. На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових еконо­мічних процесів викликана іншою причиною — відсутніс­тю у нових незалежних державах ринкового механізму як системного утворення.

Невизначеність шляхів подальшого політичного та еко­номічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох із цих країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональ­них угруповань — Україна, Молдова, Грузія, Росія, Азер­байджан, Вірменія від 1992 р. почали співробітничати з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією у межах Чорноморського економічного співробітництва. Ес­тонія, Латвія та Литва активно включилися до співробітни­цтва з країнами Північного Союзу.

Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан (визначення по­зиції Таджикистану було утруднене громадянською вій­ною), крім намагань жвавіше співробітничати між собою й рештою середньоазіатських держав, орієнтуються, разом із Азербайджаном, також на збалансований комплекс зв'язків як з Росією та іншими державами СНД, так і на розширен­ня відносин з економічними угрупованнями Азії — насам­перед з Організацією економічного співробітництва мусуль­манських країн (ЕКО), а також на використання можливос­тей взаємодії із сусідніми державами — Китаєм, Іраном, Туреччиною та ін. Чітко визна­чили свою позицію Естонія, Латвія та Литва — вони мають найбільш вагомі шанси до поступової інтеграції з ЄС.

Національна економіка кожної з нових суверенних дер­жав, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ре­сурсів, потенційних можливостях до саморозвитку і вклю­чення у загальносвітові й регіональні господарські процеси. Так, для України, крім Балтії, Білорусі, характерна висока питома вага обробної промисловості порівняно з Росією та середньоазіатськими республіками, де вагому частку скла­дають галузі видобувної промисловості. Чорна металургія зосереджена у Росії та Україні, в інших країнах Співдруж­ності є лише окремі підприємства цієї галузі. Водночас у Казахстані, Узбекистані, закавказьких республіках висока частка кольорової металургії. Важке машинобудування зо­середжене насамперед в Росії та Україні, монопольними виробниками багатьох виробів цієї галузі є інші республіки колишнього СРСР (мікроавтобусів — Латвія, бавовнозби­ральних комбайнів — Узбекистан тощо).

Істотні відмінності є і в забезпеченості народного госпо­дарства трудовими ресурсами. У країнах Балтії, східних регіонах Росії, частково в Білорусі та Казахстані до перехо­ду до ринкової економіки відчувалася нестача робочої сили, а в більшості середньоазіатських республік та Азербайджані й за часів директивно-планової економіки існувало прихо­ване безробіття, особливо в сільській місцевості. Значні відмінності відчутні й у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. За експертними оцінками, серед­нє споживання товарів та послуг між ними відрізнялося більш ніж у 2,2 раза. При цьому на початку 90-х років це споживання на одного громадянина складало відповідно до загальної шкали індексів у Білорусі, Росії, Україні та Молдові — від 4,7 до 4,1 тис. крб., у Вірменії й Казахста­ні — 3,9 тис. крб., Азербайджані, Киргизстані та Узбеки­стані — 3,3—3,2 тис. крб., Туркменистані — 2,7 тис. крб., а в Таджикистані — всього 2,1 тис. крб.

17. Економічні реформи у госп-ві Чехії і Словаччини.

Чехія – ВНП – 11 тис.дол. Словаччина – 7,5 тис.дол.

Після відокремлення цих країн не були розірвані економічні звязки.

На початку проведення реформ і преходу до ринкової ек-ки підвищилося безробіття: Чехія – 9,4 %, Словаччина – 19,2% (99р.).

Приватизація проводилась хвилями:

1 хвиля – 92-94рр. 2 хвиля – 94-96рр., 3хв. – 96-98рр.

Машинобудування в Чехії не зазнало кризи на відміну від Сл. Великий обсяг інвестицій залучивалось у металургійний комплекс.

У Чехії помічалась висока питома вага в аграрному комплексі.

У Словаччині – 25%.

Відбувався розвиток сфери послуг (туризм).

60% експорту і імпорту в Чехії припадає на ЄС (15кр.)

39-40% ек. і ім. В Словаччині на кр. ЄС.

18. Х-ка этапов межд научно-тех обмела.

Научн ресурсы(научн техн потенціал,наука) определяют возможности той или иной страны осущ у себя научно-исследоват и опытно-констр работы(НИОКР).

На научн-техн потенціал страны влияют две групы факторов. 1-я образует кол-ые факторы- наличие в стране подготовленых научных исследователей, и матеріально-технического обеспечения НИОКР, прежде всего объем выделяемых на науку и научное обслуживание финансовых ресурсов. 2-я группа факторов (качественных) включает систему организации НИОКР. Приоритеты науч разработок , а также уровень развития такой отрасли как науч обслуживание.

Высокие темпы науч-тех прогресса во второй половине 19в привели к расширению тех-го обмена. Международный тех-кий обмен может осуществляться: 1) на не коммерческой основе (науч-тех публикации, конференции, симпозиумы, миграция ученых и специалистов), этот обмен распространяется на фундаментальные НИОКР; 2) на коммерческой основе (передача на условиях лицензионного соглашения прав пользования изобретениями – патентов, лицензий, ноу-хау, т.е. секретов производства и технологического опыта и т.д.).

19. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн латинської Америки.

В 90-е годы увеличился приток прямых иностранных инвестиций в латинскую Америку.

Так, в 1986-1991 его величина 9,5 млрд.$ возрос до 56 млрд.$ -1997, за счет Аргентины 6,3млрд.$ , Бразилии 16,3; Венесуэлы 4,9; Колумбии 2,4; Чили 5,4; Мексика 12,1. В результате объем накопленных иностранных инвестиций возрос с 48 млрд.$ 1980 и 124 млрд.$ 1990г до 375млрд.$ 1997г, причем 1/3 приходится на Бразилию (126 млрд.$ ) и ¼ на Мексику (87 млрд.$ ). В результате прямые иностранные инвестиции 1996г обеспечивали около 13% всех капиталовложений в основной капитал на континенте.

Тем неимение основным видом иностранного капитала являются портфельные инвестиции преимущественно в покупку ценных государственных бумаг, а не в акции компании. При ухудшении экономической ситуации эти “горячие деньги” быстро уходят из страны, предавая возможному финансовому кризису неизбежный характер. Так, в конце 98г иностранные инвесторы, подгоняемые сомнениями способностями бразильского правительства покрыть 65-млрдный

20 Фактори економічного зростання Китаю у 80-90рр. 20ст.

Высокия динамика эконом роста Китая проявляеться прежде всего в таком обобщающем экомон показателе,как рост ВВП. В период эконом реформ с конца 1978г. 1997г. ВВП КНР вырос 5,7 раза, что соотвецтвует 9,6% прироста в год.

Динамика экономического роста в Китае в 80-90гг. х-ся ярко виражной неравномерностью.

Если в 1978г. китайск ВВП был меньше российск на 23%, то в 1997г. он превысил его 6,2 раза. Если в 1997г. производство ВВП составляло 11% от российск уровня то 1990г. оно увеличилось до 23%, а к 1997г.- до 75% от уровня Росси.

Общий подъем и устойчивый динамичный рост соц-эконом показателей К.базируеться на разкрепощении и активизации производственых сил деревни, где проживает обсолютное большенство жителей страны . Также важный фактор роста К. эконом и ее промышлености развитие мелкого, технически примитимного производства.(с81-97гг. валовая продукция промышлености выросла более, чем в 9 раз). Стимулятором эконом роста- си-ма “подрядной ответственности , внедрявш на предприятиях К. с середины 80-х г.(Это способствовало постоянному расширению инвестиционного спроса прелприятий и подребительскогго спроса населения.) Гигантские резервы послушной робочей силы ее низкая себестоимость привлекают в страну ТНК.(в середине 90-х г. на долю К. приходилосоь около половины всех прямых инвестиций в развиавющихся страны.

При очень высоких среднегодовых показателей экономического роста в КНР там неимения он весьма не равномерен. Динамике роста свойственны циклические тенденции, а именно колебания между резкими ускорениями роста и вспышками инфляции, с одной стороны, и дефляционными замедлениями эк роста- с другой. Причини такой цикличности связаны с незавершенностью институциональных преобразований в эк, в частности, с сохранением среды “мягких бюджетных ограничений” в государственном секторе и связанных с ним хоз-х укладах.

21. Закономірність розвитку свтового господарста на сучасному етапі.

Мировое хозяйсво того воемени отличалось прежде всего тем что уровень эконом развития был намного ниже чем сейчас, в США ВВП был почти в 25 раз меньше чем сейчас. В 1997г. в России примерно 70 млн. жителей была неграмотной, средняя продолжительность жизни составляла 32 года (против нынешних 65 лет).

В сруктуре мировой экономики доминировало с/х.В промышленлости преобладала легкая и пищевая индустрия, базировавшаяся в основном на кустарных и малых предриятиях. Сфера услуг была представлена преимуществено торговлей, а также домашней роботой по найму,которая выполняла домашняя прислуга.В России накануне 1-й мировой войны в с/х было занято 75% населения, в промышлености и строительсве-9%, в сфере услуг- 16%.

С нач 1-й мировой войны до начала 50-х гг. х-ся сворачиванием мирохозяйственых связей.

Период 50-70-х гг.- х-ся временем когда возникли интеграционные групировки (ЕС,СЭВ) бурно шел процес интернационализации.

Период 80-90-х гг. х-ся временем перехода в эру постидусриализации для развитых стран, и для многих отставших стран- активного преодоления своего экономического отставания, для бывшех социалистических стран – возвращение в лоно рыночной экономики, для всех –либерализации внутреней хозяйственой жизни и ее глобализации.

22.Зовнішні фактори розвитку країни, що розвиваються (на прикладі країни Північної Африки).

Вгрупу развивающихся стран входять государства с рыночной экономикой и низким уровнем экономического развития.Из 182стран-членв Международного валютного фонда к развивающимся относяться 121.Несмортя на значительное число этих стран, а также на то, что для многих из них х-ны большая численость населения и огромная територия, на них приходиться около 28% мирового ВВП. В особую подгрупу выделяют страны-экспортеры нефти. Ядро этой группы составляют 12 учасников Орган стран экспортеров нефти(ОПЕК), несмотря на то что деференцииация ВВП на душу населения в этой групе велика.

Основными внешними факторами оказывающими влияние на экономический рост развив сран, являються:

· Внешняя торговля

· Иностраный капитал

· Иностарнная помощь

· Передача технологий

· Помощь в подготовке нац кадров

Внеш т-ля являетьяс каналом через который уходит большая часть производимой в стране продукции.

Инстр ка-л (основными инвесторами в развивающихся странах –ТНК. Хотя основной мотив присуцтаия ТНК- получения максм прибыли, и развив страны вынуждены считаться с интересами принимающих капитал стран. )

Иноср помощь(в отдельных странах иностр помощь сотавляет боллее 1/3 их ВНП, по каналам иностр помощи поступает как финансовые, так и материальные ресурсы.)

Передача тех-й (основные тех-ии ,независимо от степени их морального износа ,для большенства развивающихся стран выступает как новые в том смысле что ранее они в старне не использовались.)

Подгот спец-в (она осуществ 2-я путями –направление молодежи из развиавющихся стран на обучение в развитые и обучение местного населения на месте специалистами из развитых стран.

23. Зовнішньоекономічна експансія в США. Суперечність між США та іншими світовими центарми.

США занимают 1-е место в мире по объемом внешней торговли товарами и услугами. Однако экспортная квота у США остаеться не высокой хотя и ростет. В сруктуре экспорта 1-е место заним готовая прод-я (боллее50%), США экспортирует примерно 25% производимых в стране продуктов с/х. Все большую роль в удовлетворении внутрених потребностей экономики США играет импорт. В конце 90-х гг. ряд америк экономистов было беспокойство по поводу растущей зависимости америк экономики от импорта. В конце 20 века США являеться крупнейшим в мире экспортером капитала, США выступает ведущем реципиентом заграничных инвестиций. Для зарубежних инвесторов США привлекательны (устойчивая и процветающая экономика прибильность капитоловложений прочность позиций доллара).

Либерализация междунар торговли 80-90-х гг. обеспечила приток в США несложних в изготовлении промышленых товаров, галавным образом из развивающих старн, Китая, Тайваня и Гонкога.

В свою очередь, укреплени курса доллара во 2-й полов 90-х гг. оказывало сдерживающие влияние на развитие экспорта и стимулируещее –на увелечение объемов импорта.

Лидерство США в мировой экономике, опредиляемое объемом и разнообразием внутрениго рынка, который превосходит другие страны уровнем научно-тех потенциала, мощными и глубокими торгово-економ связями с другими странами, во многом оказыавет влияние на хозяйственое положение других стран.

Втоже время коньюктурные колебания в экономике США оказывают существенное влияние на экспортеров сырья, главным образом, из развивающихся стран. От реализации интелектульной продукции амеиканских корпораций и различных видов научно-тех информ, зависит производственная и коммерчиская деятельонсть потребителей информации во всем мире. Используя свой мощный эконм потенциал, США оказывают влияние на входящие в круг их интересов государства не только путем непосредственой поддержки и финансовой помощи, но используя возможности Всемирного банка, Межд вал фонда и ряда других междун организаций, в которых они занимают доминируещее положение.

24.Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.

Науково-технічна революція сприяла різкому зростанню ролі й такого сучасного світового гос-ва, як інформаційний. Інформація як один з видів ресурсів- зафіксована на матеріальних носіях наукових знань. На сучасному етапі суспільного розвитку інформатизації ек-ки та інших сфер життя стала центром соц-ек процесом в усіх розвинутих країнах.

Управ інф-єю, є по суті управлінням соц і економ процесами.Через це проблеми розповсюдження інформації, широкого її викорис набувають не лише суто економ а і політичного х-ру.

Про зростаюче значенняінформац ресурсів досить красномовно свідчить досвід Японії, де обсяг виробництва різних видів ін форм у структурі ВНП склад приблизно 10%.

З економ точки зору інформація – це 1) вид економ діяльності,її певна галузь,2) фактор виробництва, ресурс, 3) певний товар, 4)суспільний здобуток, 5) елемент ринкового механізму, 6) фактор конкурентної боротьби.

У сучасному світі інформац ставиться в одну шеренгу з матеріальними і енергетичними ресурсами і розгляд як важливий фактор якісних змін у житті сус-ва.

Швидке зрост обсягів інформ ресурсів людства виклик зміни в житті людини, психології.Нові можлив,що відкриває інформатик сус-ва, сприяла розробці різних теорій,підходів,щодо перспектив розвитку людської цивілізації в наступ тисячолітті.

25. Історичний процес формування світовогогос-ва. Етапи розвитку світ гос-ва.

Большенство исследователей сходяться в том что мировое хозяйство хотя и начало складываться очень давно окончательно сформировалось около ста лет тому назад,все началось с международ миров торговли,т.е. движение товаров и услуг между странами.. Также к междунар торговле товарами стали подключаться торговцы услугами.Особено большой вклад в становление миров торговли товарами и услугами внесмло активное распостранение в новое время рыночных отношений. Бысро багатевшие европейские купцы нового времени стремились к новым рынкам и новым источникам капитала . В результате к концу 19века сложилсяы всемирный рын6ок товаров и услуг , т. е. Совокупность нац рынков товаров и услуг . На мировом рынке донимировали товары, широко продовались и некоторые виды услуг – фрахтовые, банковские, биржевые.Также одновременно в мире исиливалось движение всех факторов производства – капитала роб силы, предприним способностей, технологий.

Потоки эконом ресурсов (факторов производства) первонач шли в одном направлении –из небольшой групы наиболее развитых стран во все остальные, менее развитые страны. Затем процес перемещения эконом ресурсов стал более комплексным капитал, предпринимат способности и технол стали не только импортир но и экпортиров средне развитые страны. Таким оброзом , нац эконом стали не только учасниками мирового рынка товаров и услуг,но и движение эконом ресурсов между сранами и регионами.

26.Китайські реформи
:
напрями, особливості, наслідки
.

Большой интерес представляет специфика китайського варианта системних реформ. Руководство КНР по-прежнему придерживаеться официального идеологического курса на строительство социализма.

Тем немее за последние 2-а десятилетия в Китае сделаны решительные шаги по переводу экономики на рыночные рельсы. При этом Китаю удалось избежать трансформационного спада и обеспечить високий динамизм эконмического развития, стабильное улутшение показателей уровня жизни населения.

Наиболее характерн черта кит систем реформ – это постепеность этого процеса.

Новые методы обычно обрабатаваються в эксперементальном порядке – в пределах отдельных регионов, отрослей или даже групы предриятий. Однако это не значит что китайск реформы носят более “мягкий” х-р, напротив достаточно жестоки и напористы. Наприер, “урегулирований” экономики – так в Китае обычно назыавают антиинфляционную стабилизиционную политику. В период “урегул” правительство решительно ужесточает бюджетную и денежную пол-ку, ограничевает масштабы потребительского и инвестиционого спроса,вводят ограничения во внешнеэкономической сфере.

Впрочем, возникающая в ходе реформ социальная напряженность окупаеться за счет умелого идеологического обеспечения, при этом идеологич обеспечение реформ не остаеться не изменным со временем на первый план в официальной пропаганде официально выходят установки не столько социал сколько патриотического плана.Населению внушается чувство гордости по поводу успехов китайской экономики, усиление позиций Китая на мировом рынке.

27. Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції.

Соврененное развитие французкой єкономики обусловлено след. Основн. Факторами влием научно-технич. Прогреса, ростом внешнеєконом связей и подготовкой сраны к завершению формирования Эконом и валют союза (ЭВС) в рамках ЕС.

Доля с/г сост 2% в ВВП страны, строительства-8%, торговки и товарних услуг –25%, финанс и других не товарн услуг 20%, промышл-42%, машинострение в пром-ти –31%.

Ведущее место в структуре промышленого производства занимают общее машиностр(12%) и транспортное(10%).Автомоб промыш является одной из основ нац промышленой стру-ры Високий удельный вес пищевой промышлености 12%. Значительно чснизился імпорт нефти за вывода из эксплуатации ТЭС на жидком топливе . Доля нових АЭС в выроботке электроэнергии сост болем 76%, а доля ТЭС –7%.

В с/г занято 6,4% самодеятельного населения, оно дает 25% всей аграрной продукции ЕС, ведущей отрослей с/г – животноводства . На его долю приход 2/3 стоимости аграрной продукции страны.

Большой удельный вес госудорств сектора принад- автомоб аивиакосм електротех химическая нафтогазовая чорная металургия.

Во Ф иторич сложил 3-и основных типа госуд предприятий

1. те которые не входять в состав госуд компаний , но управляемые ими в обычном адин порядке(почта, больницы, депозитне касы, нац издательства).

2. это компании, капитал которых почти полдностью принадле жит государству(исслед в добычи и переработки нефти,управлен аеропортами и морскими портаим) .

3. это компании смешаной экономики ,в которых государству принадлежит контрольный пакет акций.

Одним из главных инсрументов воздействия на французкий рынок являеться бюджетное регулирование, которое включает проведение соответсвуещей налоговрй Пол-ки и выделение средств на реализацию конкретних целевых програм.

28.
Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу.

Людські ресурси це більш загальне поняття ніж трудові ресурси (труд рес це частина населення яка досягла необхідного фізичного розвитку розумових здібностей і знань для праці у народному господарстві).

Поняття “людський капітал” зі складу трудових ресурсів виділ як найбільш підготовлена частина для участі в сучасному виробництві.

Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці або ж “запас” робочої сили, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб.

Хоча відомо, що НТР, крім позитивних результатів, має негативні – зростання безробіття внаслідок витіснення живої праці. Під впливом НТР відбуваються не лише кількісні, а й якісні зміни в “людських ресурсах”, або “людському капіталі” сучасної індустріальної цивілізації.

29. Методи і наслідки широкомасштабного державного регулювання соц.-екон. Політики Індії.

Сутність постколоніальної господ. Еволюції Індії складають різні масштаби та глибина процесів індустріалізації, яка розглядається як генеральний напрям формування економ. Росту, ліквідації відсталості й залежності. Досягненя цього ускладнювалось необхідністю одночасної перебудови архаїчниї соц.-екон. Відносин, з іншого боку врахування вимог сучасного НТР. За цих умов була обрана екон. Політика – етатизму. У контексті даної стратегії державі відводилась тріада приоритетних напрямів діяльності:

- централізоване планово-господ. Регулювання відтворювальних процесів;

- формування держ сектору ек-ки;

- підтримка нац. Приватного капіталу.

Держсектор створювався переважно за рахунок вводу нових об’єктів (за винятком масштабного одержавлення банків у 70-хрр), тут зосереджена більшість великих під-в базових галузей ек-ки. Контролюючи процеси концентрації та централізації вир-ва й капіталу, держава забезпечила собі монополіні позиції у :

1)Пром-ті – видобуток вугілля, нафти, нафтопереробка, виплавка чавуну й сталі, електроенергія, машинобудування;

2)Кредитно-банківській та фін. Сфері;

3)Соц.-екон. Інфраструктурі – залізничний та повітряний транспорт, зв’язок, радіо, телебачення.

У 70-ті рр. Етатизм все більше виявляє свої „тіньові сторони” – недостатній господарський динамізм, погіршення соц-екон. Показників, низька чутливість до процесів інтерналізації вир-ва. Даються взнаки командного соціалізму: слабкість механізмів стимулювання праці та освоєнь досягнень НТР, низькі продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції на держпідприємствах, бюрократичне адміністрування, крупція і соц. Утриманство.

30. Вплив міжнародної валютно-фінансової с-ми на постсоціалістичні країни.

Важливою функціон. Складовою екон. Структури світу є міжнародна валютно-фін. С-ма(МВФС). В умовах розширення ринкових відносин за рахунок держав Центр. Та Півд-східн. Європи та колишн. СРСР роль цієї суто екон. Сфери світ. Господ. Життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги Міжнар. Валют.-фін. Операцій, зростає кількість суб’єктів ВФ відносин, з’являються нові міжнар. Та регіональні валют.-кредитні організації.

- за оцінками річний обсяг міжнар. Фн. Операцій у 10-15 разів перевищує обсяг міжнар. Торгівлі - ~ 150 трлн дол.

На основі всебічного розвитку валют.-кред. Відносин замкнуті екон. С-ми (як це було ще донедавно в СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхне взаємне зближення, інтегрування в глобальній ек-ці.

Найхарактернішими ознаками міжнар. Вал.-фін. С-ми є:

- Наявність “плаваючих” валют. Курсів (Ямайські угоди 1976)

- Підвищення ролі в міжнар. Розрахунках валют провідних індустр. Країн (США, Японії, ФРН, Англії, Франції)

- Функціонування розгалуженої с-ми міжнар. Фін. Центрів;

- Створення світової телекоммунікац. Мережі (SWIFT), яка об’єднує міжнар. Валют.-фін. С-му в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального хар-ру.

Після розпаду СРСР нові країни мають змогу користуватися зручностями глобальної вал.-фін. С-ми світу.

31. Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються(КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст.

Основний обсяг міжнар. Торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочуалась в першій половині 90-х рр за одночасного зростання питомої ваги КщР, і країн з перехідною ек-кою. В цілому в 1996р на індустр. Розвинуті країни припадало 68% світового експорту, на КщР – 28,5% , на країни з прехідною ек-кою – 3,3%.

З другої половини ХХст. Помітно проявилася нерівномірність динаміки зрвнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношшшення сил між країнамина світ. Ринку. Похитнулися домінуючи позиції США , відповідно зросла частка Європи та Японії Західноєвропейські держави з 1950р збільшили частку з 23% до 44,6%.

- КщР , в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих готової виробівб та інших працемістких виробів на світ. Ринок.Відносне зниження попиту на сировину та продовольство на світ. Ринку до поч. 90р означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислово розвинуті країни (ПРК) збільшили свою частку у світ. Експорті продовольства і сировини (за вийнятком нафти). Частка КщР у світ. Експорті цих товарів (без нафти) скоротилася з 40% (60р) до 28% (на початку 90-х рр).

Прагнення КщР, диверсифікувати свій експорт за рахунок товарів пром. Групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку пром. Розвинених країн. Разом з тим окремі КщР передусі „Нові індустр. Країни”, домоглися істотних зрушеньу реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, пром. Виробів, машин, устаткування. Загалом експорт КщР зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.

Розвиток та поглиблення МПП між ПРК веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшення частки КщР. Основні товаропотоки здійснюються в межах „Великої тріади”: США-Зах.Європа-Японія.

32. Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми і типи міжнар. Співробітництва (на прикладі країн членів ЄС).

Існує декілька основних форм економ. Співробітництва (інтеграції):

1)Зона преференційної торгівлі – яка передбачає зниження внутрішніх тарифів між країнами-учасницями.

2)Зона вільної торгівлі – передбачає усунення внутрішніх митних тарифів між країнами-уч. , але збереження митних тарифів щодо інших країн. (Угода про вільну торгівлю між США та Канадою, ЄАВТ, Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі.)

3)Митний союз - всі внутрішні митні тарифи замінюються єдиними зовнішніми. МС був першим етапом на шляху створення ЄС по суті МС є Антська група, Центральноамер. Спільний ринок.

4)Спільний ринок - ту всі характеристики МС доповнюються відсутністю обмежень для руху факторів виробництва, наприклад праці та капіталу. Сьогодні повністю відповідає вимогам СР лише ЄС.

5)Повна екон. інтеграція - уніфікуються кредитно-грошова та соц. Політики, стратегія екон. Розвитку, оподаткування, а також створюється наднац. Орган, рішення якого обов’язкові для кожного члена союзу. Ця стадія передбачає відповідний рівень політ. Інтеграції. Так, заснування Європейського парламенту було кроком до політ. Об’єднання Європи.Створення Європейського Центробанку сприяло формуванню в Європі єдиної кредитно-грош. Та валютної політики.

Ключові події в ЄС:

1957 - Підписання Римського договору, що поклав початок ЄЕС(Бельгія, Франція,Італія, Люксембург, Голландія,ФРГ)

1959- Перше зниження внутрішніх тарифів

1962- Розробка єдиної аграрної політики

1967- Досягнення згоди щодо податку на додану вартість

1968- Ліквідація всіх внутрішніх тарифів та перехід на єдиний зовнішній тариф

1973- Вступ до ЄЕС Данії, Англії та Ірландії

1979- Перші прямі вибори до Європейського парламенту

1979- Вступ в дію Європейської валютної с-ми

1985- Лорд Кокфилд представляє Європарламенту Білу Книгу з переліком 300 кроків необхідних для усунення всіх залишившихся обмежень щодо торгівлі товарами та послугами. Документ затверджено – стає основою політики ЄС.

186- Вступ до ЄС Іспанії та Португалії

1987 – Вступає в сили Акт про єдину Європу, що сприяє спрощенню прийняття рішень та підвищує роль Європарламенту

1992- Усунення всіх обмежень в торгівлі в середині ЄС

1999- Введення Єдиної європейської валюти (євро) для безготівкових розрахунків

2002- Повна заміна нац. валют на Євро.

33
. Міжнародний науково - технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової ек-ки.

Міжнар. Науково-тех.(МНТ) відносини є одним з елементів економ. Структури світу.

МНТ відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, “ноу-хау”, патентів і ліцензій, інжинірінг. Та інформац. Послуг.

В сучасних умовах різко посилюється значення НТ компонентів господарс. Зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення вир-ва.

- обсяг наукової діяльності подвоюється кожні 10-15 р; к-ть науковців за останні 50р зростала майже в 4 рази швидше ніж загальна чисельність населення.

Провідні позиції в НТ обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій – майже 2/3 світового обсягу.

Слідом йдуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швеція. Останнім часом значну активність проявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інш. Країни.

Ліценз. Торгівля переважно охоплю. Електротехн., електрон. Пром-ть, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну пром-ть, хімію, нафтохімію, біотехн., ресурсозберігаючіі технології.

Відносно новий напрям дивесифікація міжнар. Ліцензійної торгівлі - галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації.

Широка міжнар. Кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу МНТ с-му.

34. Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС.

Посідає V місце серед високоразвинених країн світу.

Населення – 60 млн. чоловік

Площа – 551 тис. кв. км

Обсяг ВВП – IV в світі

ІІІ місце за масштабами банк. Діяльності

17% та 20% - пром-ть та с/г в ЄС

- має потужну індустр. Та ресурсну базу

- існують фундаментальні наук. Дослідження

- ¾ інвестицій в науку припадають на електроніку, авіа-ракетну техніку, косм. Пром-ть(засоби зв’язку), автомобілебуд., хімію, фармацевт, енергетику

- ІІІ Ядерна держава світу (після США та Россії)

- Провідні позиції в ракетнобуд. Та фвіац. Техніці

- ІІ місце у світі за експортом зброї (дані , щодо СРСР невідомі)

- І, ІІ місце в світі за іноземним туризмом (65 млн. туристів).

35.
Місце ФРН у всесвітньому господарстві та ЄС.

Населення – понад 80млн. (1 місце у Європі);

ФРН входить до “великої сімки”

28880$ (1997р) ВНП на душу населення ~ = США, поступається лише Люксембургу, Японії, Швеції.

- Питома вага ФРН у світ. Експорті ~ 10%

- Має великий рівень ефективності продуктивності праці;

- Хар-на велика міграція ТР;

- Формування с-ми Гастарбайтерів (імігрантів);

- Для ФРН хар-на проблема безробіття –1990- 5%, 1997 – 11% (у Схід. 18%)

- Висока якість людського капіталу

- Хар-на розвинена база наук. Та техн. Знань

- Високий рівень патентної роботи

- Наявність ТНК

- Позитивне сальдо технологічного балансу

- Наявність держ. Підтримки щодо фундамент досліджень

- Висока конкурентноздатність нім. Товарів

Використали соціальну модель адаптації , що переросла у неоліберальну (70рр)

Високорозвинена країна, що має значне місце у ЄС та світі.

36. Характеристика моделей індустріалізаціј крајн, що розвиваються
.

Крајни, що розв-ся, відрізняються між собою ресурсним забезпеченням, рівнем розвитку вир. сил, демогр., соц. показниками.

Оскільки всі ці крајни рухаються в напрямку формування індустр. сусп-ва, то гол. причинами јх різниці є рівень технологій, що викор-ся у вир-ві мат. благ. і група- найменш розвинуті крајни. Вони викор-ть примітивні технологіј основою яких є ручна праця.низький доход на душу нас-ня, низька доля пром. вир-ва у ВНП, високим рівнем неграмотності. 2 група- крајни з доходами нижче сер. рівня. У 60-70рр вони почали проводити політику імпортозаміщаючој індустріалізаціј. Крім вже існуючих харчовој, текст. пром-ті стали створ-ся металургійна, металообробна, машинобуд. галузі. 3 група- крајни з вис. рівнем доходу на душу нас-ня (Гонконг, Сингапур, Пд. Корея, тайвань, Аргентина, Браз., Мексика) – нові індустр. крајни. Для них хар-ний вис. рівень пром. розвитку в т. ч. і обробној пром-ті, вис. рівень зовн. заборгованості

37. Характеристика циклів динаміки світовој економіки.
Циклічність – хар-на риса світовој ек-ки. Вона виражається в наявності неперервних коливань – циклів динаміки економ. розвитку. Динаміка екон. розвитку – визначені темпи екон. росту чи спаду. Виділяють середньострокові (5-7 років) і довгострокові (40-60 років) цикли екон. динаміки. Згідно з концепцією Кондратьєва світовегосп-во проходять в своєму розвитку послідовні періоди уповільненого (знижуюча хвиля) і прискореного (звищуюча хвиля) росту. Тривалість кожного циклу – 40-60 років. Такі цикли в розвитку світ. госп-ва спостерігаються з кінця 18ст. Перехід від одного циклу до іншого пов”язаний з необхідністю оновлення виробничого апарату, що викликана розвитком НТП. В кожному такому циклі звищуюча хвиля хар-ся високими ізростаючими темпами росту ВВП. В період знижуючој хв. частішають кризові роки, спостерігається кризове падіння вир-ва. Середньострокові цикли проявляються кілька разів в довгостроковому циклі. Хар-ся наявністю кризових років (безробіття, інфляція, падіння обсягів пром. вир-ва та ін.).

38. Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу в галузі машинобудування (80-ті – 90-ті рр ХХст)

За специфікою взаємодії в міжнародній торгівлі виділяють торгівлю за кооперацією – вона передбачає , що коопераційні контракти та угоди пов’язують виробн. Процеси господарськ. незалежних фірм та організацій.

Виділяють :

- Виробнича кооперація – суть якої полягає у виготовленні продукції не для ринку взагалі, а за завданням та техн. Вимогами конкретного замовника.

- Збутова кооперація – співробітництво незалежних виробників в сфері реалізації продукції на ринку.

- Виробничо-збутова кооперація – є процесом поглиблення збутової кооперації до виробничої або навпаки.

Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобілебудівна, суднобудівельна, тракторобудівна, електротехн.. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні промислово розвинених країн питома вага фірм-субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25% до 75% (літакобудування) , залежно від галузі вир-ва.

39. Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х – 90-х рр ХХ ст.

Пряме іноземне інвестування (ПІІ) - це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Останнім часом ПІІ особливо їх величина та географічний поділ зазнали певних змін. ПІІ в 1995р зросли на 40%, в1998 – ще на 15%. Це зростання в основному зумовлене зростанням припливів з розвинутих країн.

1995 р хар-.ться зростанням потоків ПІІ до країн Цетр та Схід. Європи.

Спостерігається тенденція до закордонної експансії з боку ТНК через механізми об’єднання і придбання
(ОіП).

- поширення ОіП – хвиля приватизації в різних переспективних галузях (комунікація, повітряні перевезення, енергетика).

- У процесі ОіП у Європі простежується чітко секторальних хар-р: 1) Нафтоіий та газоіий сектори пром-ті( багато трансакцій, довгострокові проекти; 2) хімічна та фармакологічна галузь

- фін. Сектор (Європейський) також пережив хвилю ОіП (проникнення німецьких банків на лондонські фін. Ринки , таким чином вони намагалися посилити свої позиції на ринки банківських інвестицій)

- Телекомунікаційний сектор – утворюються тісні міжфірмові зв’язки

Загалом німкцікі компанії є особливо актиіними у сфері ОіП. “DeutscheBank” після придбання за 15млрд DM восьмого за величиною амер банку “BankersTrust” став найбільшим банком світу з загальною баланс. Сумою ~ 830 млрд дол.

40
.Причини і наслідки процесу інформатизації світового господарства
. Інформація-це сукупність знань, даних про мат. І духовний світ , про закономірності й тенденції його розвитку. Вона позитивно впливає на зростання продуктивності праці, підвищення ролі ресурсозберігаючих технологій, поліпшення якості послуг. Становлення й розвиток інформації як ресурсу-процес історичний. Він почався з виникнення людини і суспільства. Етапи розвитку інформатизації – це поява писемності , книгодрукування, пошти, періодичної преси, телефону, телеграфу, фотографії, звукозапису, телебачення, відеозапису. Наслідки –нові можливості, що їх відкриває інформатизація – розробка різних теорій, підходів, проектів щодо перспектив розвитку людської цивілізації.

41.Загальні і специфічні риси індустріалізації с/г( на прикладі США і ФРН).

Для с/г США х-но 1.широко розвинута порайонна і товарна спеціалізація фермерських господарств,2.виважена політика фінансування впровадження технологій,3.створення спец.високопродуктивних машин для обробки різних культур, програм для захисту культур від хвороб,4.посилений розвиток виробничих зв’язків с/г з суміжними галузями.Для с/г США та ФРН спільним є те, що доходи у с/г секторі продовжують відставати від доходів у нес/г секторі. У ФРН с/г є дотаційною галуззю(не забезпечує потреби країни, складає 1,5% у складі ВВП і стільки ж 1,5% Держава виділяє с/г дотацій.Х-не прогресивне сорочення с/г.

43.Характерні риси світових економічних криз 1974-75рр. Та на початку 80-х-90-х років ХХ ст..

1974-75 рр-серьозна економічна криза, що захватила всі розвинуті капіталістичні країни.Помітно впав об’єм ЗТ.Х-рні риси - наявність високої інфляції і високого безробіття(стагфляції).Криза 1980-82рр.-різко негативних рис ця криза не мала.Схожа на попередні.Сильно вплинула на розвиваючі краєни70-80рр. – енергетична(ця криза зв’язана з кінцем ери дешевої нафти.Нафтодобуток в США різко впав,країни ОПЕК підняли ціни на нафту, а в 1980 почалась падіння виробництва в розвинутих країнах, зростання інфляції.під впливом енергетичної кризи відбулися зміни структури топливно-енергетичного балансу. та сировинна криза(зростання в-ва, добутку сировини це зумовила падіння цін-від цього виграли розвиваючи країни)

46
.
Нер
і
вномірність економ
і
чного
розвитку рег
і
онів США.

Територія США ділиться на три крупних ек.регіона;промислова ПІВНІЧ складає 5-% в економіці США(дає 2/3 продукції обробної промисловості, основна частина зернових культур, молока та мяса), БУВШИЙ РАБОВЛАСНИЦЬКИЙ Південь (складає 28% в економіці США) ті колонізуемий Захід (складає 12% в економіці США).

Південь- широка мережа транспортних та нафтових газопроводів, водні ресурси(Мисісіпі).Промисловість –проуктова, текстильна, черна та кольорова металургія, суднобудівна, авіаційно-ракетна, електронна, хімічна, автомобілебудівна.С-.г- мясне та молочне в-во, птахо, зернові культури., цукровий тростник,рвщіта фрукти.

Північ-с.г-. тютюн-важлива частина с-г.США, нафта , природний газ, чорна металургія (Іллінойс, Огайо, Індіана)

42.Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст.

1.висока питома вага дрібних та середніх підприємств.

2.в кінці 90-х. Відбувся перехід від традиційної моделі Кейрицу

3.відбувся перехід володіння акціями від приватних осіб до юр.осіб

4.установилися довготривалі зв’язки між банками та корпораціями

5.Японськи банки мінімізували короткострокові прибутку

6.велика тривалість робочого часу (57,7 годин на тиждень)

7.Розвток інноваційного напрямку (формування Аукуба – академ.місто)

45.Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.

Проблемою, яка ускладнює сучасну сировинну ситуацію, є нерівномірне і незалежне від споживання розміщення різних видів корисних копалин по окремих регіонах планети. Потреби в мінеральних ресурсах, сировині, майже всіх держав не можуть бути забезпечені за рахунок власних, національних ресурсів. Водночас, країни, що розвиваються, які мають значні запаси мінеральних ресурсів, зокрема енергоносіїв, не в змозі іх самостійно розробляти і споживати у значній кількості. Сировина, що добувається в цих країнах, з допомогою і за участю промислово розвинутих країн, у більшості випадків становить переважну частину експорту і є єдиним джерелом надходження коштів для вирішення проблем соціально-економічного розвитку. Зростання політичної й економічної самостійності країн веде до усвідомлення несправедливості у використанні їхнього ресурсного потенціалу. Намагання змінити таке становище нерідко призводить до конфліктів і порушення стабільності світогосподарських зв’язків .така ситуація вимагає активного пошуку й розробки нових форм співробітництва в галузі мінеральної сировини країн-експортерів і країн-імпортерів.

46.Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їх розміщення.

Фін.ресурси держави-грошові засоби, які утворюються в процесі розподілу й перерозподілу частини вартості нац.продукту та нац.доходу в грошовій формі і призначені для задоволення суспільних потреб.Бувають централізовані(сконцентровані гол.чином у державних бюджетах країн, різних фондах(пенс., соц.страху і т,д,) і децентралізовані(перебувають у розпорядженні підприємств, фірм, організацій).Особливістю фін.ресурсів за сучасних умов є те, що вони активно використовуються для нагромадження капіталу, який багато в чому задає темп ек.зростання в світовому господарстві, впливають на реалізацію суспільного продукту та відтворення робочої сили.

З поняттям “фін.ресурси” тісно пов’язані поняття “кредит” та “кредитні ресурси”.

Кредит-це рух позичкового капіталу, а кредитні ресурси – сукупність позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі.Кред.ресурси бувають національні та іноземні або ж міжнародні.Останнім часом кількість іноземних банків у західних країнах зростала високими темпами ( У Великобританії наприкінці 80-х років нараховувалось 450 іноземних банків).Характерною особливістю розвитку фінансово-кредитної системи є продовження процесу концентрації капіталу і транс націоналізації банківського капіталу, поява і розвиток ТНБ.Наприкінці 80-хроків ресурси провідних банків зах.Європи та США перевищили рівень у 150 млрд.$, а японських банків –200 млрд.$.Японія нині перетворилася на найбільшого кредитора світу.(із 25 найбільших банків світу –16 японських).

Значну роль у концентрації фін-кредитніх ресурів відіграють міжнародні фінансові організації (МВФ, МБРР).

47.Характеристика економічної моделі ФРН,

Високо розвинута країна, лідер в Європейському союзі.Країна входить до великої сімки.Питома вага ФРН у світовому експорті –10%.Для країни х-но: високий рівень продуктивності праці, активна міграція трудових ресурсів, висока якість людського капіталу, розвинута база наукових та технічних знань, високий рівень патентної роботи, наявність ТНК, позитивне сальдо технологічного балансу, наявність державної підтримки щодо фундаментальних досліджень, висока конкурентноздатність німецьких товарів. Серед 50 найбільших компаній світу – 7 німецьких.В обробній промисловості 100 найб.фірм забезпечують роботою 50%

Сукупного роб.сили;, в хім..пром. є декілька гігантів(Баєр), в електротехнічній – Сименс, В автомобілебудуванні –Фольцваген, Мерседес.Високий рівень монополізації х-н для банк.сфери.Серед 50 найб.банків світу – 8 німецьких (Дойчебанк, Дрезднербанк).В нім.ек-ці зберіглася влада сімей(Опель, Сименс)

48.Основні напрями і характерні риси ЗЕД промислово розвинутих країн.

Зовнішньоекономічні зв’язки складають розгалужену й розшаровану систему, мают планетарний х-р.Вони виражаються у вигляді: зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових та кредитних операцій, виробничого кооперування, науково-технічного співробітництва, міжнародних послуг та інших форм МЕВ.Західноєвропейський регіон зв’язаний торгівельними відносинами з іншими країнами і регіонами світу більше ніж США ч Японія.На Західну Європу припадає 40% товарообороту світу, хоча за межі Зах.Європи вивозиться лише третина товарів, що експортується , а решта реалізується на внутрішньому ринку.Імпорт значно перевищує експорт.Головні статті імпортних надходжень – корисні копалини (металеві та паливні), фураж.Експортуються хімікати . машини, промислове обладнання, продовольчі товари.Частка зовнішньої торгівлі у ВНП перевищує 20-25%.Між країнами регіону встановлено міцні торгівельні відносини-питома вага взаємної торгівлі складає66% ЗТО,,20% припадає на країни, що розвиваються, 12%-на інші розвинуті країни(вт,ч,США і Японію), майже 2%-на постсоціалістичні країни Східної Європи.Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами, ліцензіями, фрахтом, туризмом.Зах.країни проводять тонку політику присутності у колишніх колоніях, на розширення з ними ЗЕД.

49.Основні напрямки переходу до ринкової економіки.Суть концептуальних змін в економічній політиці.

1.Процес роздержавлення і приватизації.

2.Подолання монополізму і розвиток конкуренції.

3.ліберізація цінової політики (шокова терапія у Польші).

4.Кардинальна зміна грошової та фінансової політики.(двоярусна банківська с-ма-ЦБ і КБ)

5.Податкові реформи.Головними видами податків стають ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір.

6.Зміна соціальної політики. (створюється нова с-ма захисту,заснована на свободі ек.діяльності.Держава гарантує лише мінімальний рівень захисту.)

50.Основні напрямки розвитку ЗЕД країн СНД.

ЗЕД країн СНД направлена як на далеке так і на ближнє зарубіжжя.Так, н-д , Молдова покладає великі надії на співробітництво х Румунією., Білорусь намагається розширити свої відносини з далеким зару

біжжям-вступила до МВФ, МБРР, розширює економічні зв’язки з Польщею, Німеччиною та ін.західними державами шляхом створення Сп, залучення ін.капіталів і технічної допомоги.Провідна тенденція ЗЕД РФ була переорієнтація від зв’язків з СНД на відносини з дальним зарубіжжям, що призвело до подальшого погіршення структури ЗТ.Республіки Закавказзя, незважаючи на невругельованість внутрішніз і взаємних політичних та воєнних конфліктів, високий рівень зруйнування господарського потенціалу посилюють взаємовідносини зіз сусідними мусульманськими країнами, зокрема Іраном і Туреччиною.А для середньоазіатських республікт х-но,н-д, для Туркменістану активність співробітництва з такими сусідніми державами, як Туреччина й Іран., Узбекістн – з багатьма країнами світу-як із членами Організації економічного співробітництва мусульманських країн, так із США, Китаєм, Японією, Індією, західноєвропейськими державамию.

52.Основні ознаки пром. розвинутих країн.

До пром.розвинутих країн належать кр. ОЄСР-організації співробітництва і розвитку(24 країни).Серед них кр.Зах. Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Новая Зеландія. Ці країни закріпили своє панвне становище у світовій єкономіці і вирізняються серед інших високим рівнем ек. та соц. розвитку. Вони зосередили ппереважну частину виробничого, ек. та наук.-тех. потенціалу світу. Вони займають питому вагу у міжнар. торгівлі (68,1 світ. експорту та 68,4 світ. імпорту у 1997). Хар-ними ознаками є високий рівень ВВП на душу населення (> середньосвіт. в 5 разів).,відкритість екон.,поєднання ринкового мех. з держ. регул-ям, високий рівень прод. праці, соціальна структура, яка спрямована на певні соц. гарантії.

53. Основні риси соц.-ек. моделі Китаю. Китай третя за площою країна світу (9,6 тис. км) та посідає перше місце за кількістю населення (1,2 млрд. чол. 90%- китайці). 20% населенн

я проживає в містах, 80%- у селах. Китай посідає одне із першх місць у світі за запасами багатьох корисних копалин( вугілля, нафта,залізна руда, боксити та інш.). Провідні позиції в світі по вир-у вугілля, сталі, цемента, зерна, м’яса, бавовни. КНР займає 3-тє місце за обсягами ВВП та можливо до 2005 р. вийде на перше місце. Для країна хар-й найбільший внутр. Ринок та високий рівень інозем. інвестицій (хуацява). Краіна має низькі макроек. Показники з розрахунку на одну особу та низький рівень прод. праці. Великою проблемою для краіни залишається демограф.проблема та демограф. політика. Від часу проведення політики реформи 1978 року Део Сяопин у КНР досягнуто значних успіхів (ВВП зріс у 5,7 разів, щорічно на 10%).

54. Основні риси соц.-ек. моделі Японії. Японія- економічно найбільш розвинута країна Азії. Наявність знач. ек. потенціалу,відносновисокі темпи ек. зрост., вигідне ек.-географ. положення вирізняють її поряд з США та кр. Зах. Європи. З 50-80 р. ВВп Японії зріс у 19,5 разів .раіна оголосила про пріорітет вир-а, до якого потрапили базові галузі. Країнаповодила активну ліцензійну політику, активно залучалися технології та ноу-хау. В Я. було ліквідовано сис-му феодальних пережитків, що покращило стан с/г. Я. відрізняється високим рівнем внутр. накопичення, що створило природні умови для збільшення інвестицій. Для кр. хар-но великий обсяг у будівництва капіталів. Високий рівень освіти та фор-ня спец. японської освіти. В краіні відбулися значні зміни в структурі обробної пром. У 70 роках- 37% ВВП припадало на обробну пром., 95 р.-24% ВВП. Для кр. хар-на спец. модель організації праці ТНК. Переваги в цій моделі полягають у швидкому переході на випуск нової продукції.Усім відомий феномен япон. трудоголізму. Доля Я. у св. Вир-ві телевізорів-60%, сталі-14,3, штучних волокон-12,3. Я. займає перше місце за виловленою рибою.

В Я. висока питома вага дрібних та серед. під-в, що пов’язано з існув-ям каскадних під-в. Спочатку спостерігається об’єднання великих компаній з дрібними,так звана модель “Кейрецу”. В 90-х роках відбувся відхід від традиційної моделі Кейрецу, що було зумовлено відсутністю стратегії на 21 ст. та спадом вир-а в Я. До кінця 20 ст. в Японії залишилися лише наукоємні галузі та розробка технологій

55. Основні типи та моделі розитку промислово розвинутих країн.
Модель розвитку- це сукуп. елементів, що фор-ть цілісність нац. госп-ва та мех-м, що забезпеч тісний зв’язок з цих елементів. Критеріями моделі є: 1)співвідношення осн. форм власності; 2)рівень розвитку;3) методи держ. пливу на ек.; 4) цілі і засоби ек. політики;5)структура кап-в компанії; 6) сис-ма управління та орган-ї праці;7) ступінь відкритості ек.; 8) інноваційний хар-р ек.; 9) динаміка структ.та управ-ня зовн-ек. діяльн. Моделі: 1. Ліберальна -хар-на абсолютна превага приват. власн.,обмежанність держ. втручання. (США, Великобританія); 2. Соціально-орієнтована ек.(змішана ек.) висока питома вага держ.власності, проводиться інвест. структурна політика, регул. зайнятості, висока питома вага держ. бюдж. В структурі ВВП, соц. підтримка нас-ня(ФРН); 3. Модель соц-демлкрат (корпоративістська) доки держ.бюдж. у структурі ВВП перевищ. 50%, існує баготодерж. проведення держ. соц. політики (Швеція).

56. Взаємозв”язок економічної і соціальної політики КНР у 90-ті роки ХХ століття

Етапи соціально-економічної реформи:

1. 1978-1982 Розширення самостійності підприємств, впровадження різних форм державної відповідальності. Певнв частина прибутку залишається на підприємстві, заходи заохочення робітників. Введення перших новацій

2. 1983-1986 Система “лігашуй” – оподаткування прибутку за єдиною ставкою (від 7-55%). Змінена система єдиного державного ціноутворення. Вводилась підрядна система праці, орендна та акціонерна системи.

3. 1987-1988(91) Вдосконалення системи господарської відповідальності за підряд (зростання податку на 1% приводить до зростання з/плати на 0,3-0,7). Масові експерименти на підприємствах

4. після 1992 Масовий вихід на зовнішній ринок. Реалізація гасла “фонд з/плати повинен відповідати рентабельності”.

Здійснення нової економічної стратегіі – освоєння чотирьох смуг територіі впродовж р. Янцзи. Ці райони вирізняються або сприятливою економічною базою або міцним економічним потенціалом.

Кредитно-банківська реформа. Система єдиного відкритого кредитного ринку.

Утворення ВЕЗ:

- 5 особливих відкритих економічних районів у пд-східній частині країни

- 14 відкритих приморських міст (Далянь, Шанхай)

- 13 безмитних зон

57.Особливості галу-зевої структури Пів-нічної Європи.
До кр. Північної Європи належать Данія, Ісландія, Норвегія,Фінляндія та Швеція.Майже всі ці країни є високорозвинутими інду-стріално-аграрними кр.В пром. цих кр. переважають дрібні та середні фермерські під-ва. Провідними галузями є машинобуд., харчова, хімічна, текстильна. С/г в цмх кр. є одною з найб. продуктивних галузей, вир-во с/г прод. майже в 2-3 р. перевищує потреби. В розвитку ек. Ісландії вагоме місце займає рибальство та рибопереробка. Головним видом транс-порту для Ісландії, Норвегії є морський.Норвегія має також значні запаси нафти та газу. (14% ВНП та понад 30% екпорту). Фінляндія та Швеція відрізняється своїм лісовим госп (Швеція –1-е місце в Зах.Євр.). Швеція також займає 2-ге місце світі в Зах. Європі). Кр Північ. Європи підтримують торг. стосунки з такими кр. ЄС(Великобрит., Німеч.), США, Росією

5
8
. Характерні риси трансформаційної моделі ек. Угорщини у 90-ті роки
. В Угорщині на відміну від польської “шокової терапії” була запропонована інша модельрозвитку, так звана “грудуалістська теор. ек. розвитку ( Януш Корнай).Ця модель мала еволюційну форму.У. завжди мала спільні під-ва, в неї навіть були іноз. інвестиції, тому У. Було менш складніше перейти до ринку. У. щорічно відвідує 15 тис. іноземців(австрійці). У із ресурсів має боксити та наавіть вони потребують для перетворення в алюміній багато електроен. Рівень безробіття в угор. знижувався 97р-10,4%, 99р-9,6%. Угор. першою відкрила двері для нових технологій – ноу-хау та проголосила про пріорітети приват. власності. Угор. має найб рівень близькості щодо експорту та імпорту до кр.ЄС: експорт-71%,імпорт-62%, хоч це і не дуже радує європейців.

59.Особливості та наслідки ек. зростання Півд. Кореїв останній чверті ХХст
. Південна Корея посідає Півд. част. острову. 43 млн. осіб, що=0,8% світу. Вал світ продукт=2% В Півд. Кореї позитивні зміни відбув. Протягом життя одного покоління. У 50-х р. Півд. Корея визначалась як одна з найбідніших кр. Азії. ВВП на душу нас-ня> 100$ на р. Для кр. хар-н високий приріст нас-ня,високий рівень безробіття,перважання аграрного сектора та дефіцитторгового ба-лансу. 80-ті роки були найбільш вдалими, що-річний приріст ВВП=10,4%, у 90-х р.=7% Якщо у 70 р. темп інфляції =20-30%, то у 90 р.=5-6%. Відбулася диверси-фікація госп. комплексу, доля с/г впала, доля пром-ті збільш. З 30 до 43% У 70 р. почався розвиток наукоємн. галузей. В рамках МПП Корея виділила суднобуд., сталь та телевізори, автом, текстиль, напівфабрикати. Джерелами ек. зрос-тання є: накопичення кап-лу, запозичення кредитів з-за кор-дону,розвиток влас-ноі наук.-тех. бази. Сформувалися особливі пром-фін. групи (Део)Домінує сімейн. бізнес-60%. 10% ВВП припад. на держ сектор.Специфіка Півд.Кор. моделі: макс.

мобілізація рес,дикта-торські методи керівництва, роль уряду виявилась більше в ек. ніж в Японії.

60. Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки.

Зовн. торгівля кр Лат. Амер. Має нерівномірний хар-р, імпорт>експорту, а отже спостер. Дефіцит торг. балансу. У 70-перша полов.80 р. постійний деф. торг. балансу мали Бразилія, Мексика, Гаїті, Ямайка таінші кр. Активне сальдо було у Венесуелі.Предметом експорту кр є продовольчі товари. До найб. експортерів с/г прод. належать Браз.-кава, Агентина-зернові, Еквадор-банани. Вене-суела, Евадор,Болівія- єекспортерами нафти. Лат. Амер. Відома також як великий експорер руд чорних та кол. Металів, бавовни, вовни, шкір, інш. сировини. Лат. Амер. є постачальником своїх товарів лише до вузького кола висо-корозвинутих держав( США-36,9%, ЄС-20,2%).

61. Сис-ма організації підприємництва в Япо-нії.
В Японії висока питома вага припадає на дрібні та середні під-ва, це пов’язано з існуванням каскадних під-в. Характерною особ-ливістю Япон. є суспільство, де “корпорація понад усе”.Багатство сконцентровано у руках корпорації-юрид. особи. Ще важливою особливістю є об’єднання

великих компаній в з дрібними, так звана модель кейрецу.В 90-х р. відбувся відхід від моделі традиційної моделі кейрецу.Це було зумов-лено спадом вир-ва та відсутністю стратегії на ХХ ст. Для Японії хар-не взаємне володіння ак-

ціями компанії.В Я. відбувся перехід володіння акціями від приват. до юр. осіб.В Я. становилися довгострок. зв. між банками та корпораціями. Треба зауважити, що японські під-ва також мають свою перевагу- вони досить швидко переходять до випуску нової продукції.

62. Диспропорції у галузевій і терито-ріальній структурі господарства Італії
. За особливостями ек. розвитку в Італії виділяють три райони: Південь, Центр, Північ. На особливу увагу заслуговують протилежні за своїм розвитком райони-Північний та Південний. Південний р. має виражену спе-ціалізацію зі значним переважанням рослин-ництва (80% с/г продукції).Великий рі-вень безробіття, велика релігійність породжують тут складні соціальні проблеми.Пром-ть роз-міщена дисперсно, найб пром. центр – Неаполь. Тут розвинуте маш. буд., чорна металургія, наф-тохімія, легка та харчова пром. Традиційна галузь району- туризм (острови Капрі). Північний район-найрозвинутіший у кр.

Тут зосереджене точне маш. буд., тонка хімія, текстильна, швейна пром.,високоорганізоване с/г. Головним пром. центром є Мілан. Велик пром. центром є Турін, в якому знах. Відомі в світі заводи “Фіат”. Тут знах. великий порт кр. – Генуя.

63. Характерні зміни у структурі промисловості США
. Вплив НТР на галузеву специфіку

США відносять до постіндустріального типу. Це означає, що питома вага промисловості є меншою ніж сервісних галузей. За структурою сукупної робочої сили: 40% - сервісні галузі, 20-30% - промисловість, 2,7-2,9% - сільське і лісове господарство.

Причини зменшення частки промисловості: 1)швидка диверсифікація виробництва 2)швидке зростання технологій “ноу-хау” (мікроелектроніка, лазерна техніка, генна інжинерія, біотехнологія). Характерною рисою США є виникнення зон швидкого економічного зростання (кластерів).

США- найбільший в світі виробник пром. товарів(і послуг).Пром-ть США залишається дуже динамічною сферою ек-ки. Пром-ть США включає 3 підрозділи сусп. вир-ва: обробну, видобувну пром-ть і електроенергетику. Обробна пром-ть дає більше 80,4% загальнопромисловој продукціјј, електроенергетика- 13%. Під впливом НТР швидко розвиваються новітні наукоємкі галузі виробництва: мікроелектроніка, лазерна техніка, генна інженерія, біотехнологія. Річні темпи вир-ва роботів 40%. Доля США в світовому вир-ві продукціј новітніх технологій- близько 40%.

64. Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії

В 1991р на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. У структурі експорту найбільшу частину посідають машини і обладнання – 75,7% (автомобілі, радіоелектроніка, прилади та оптика, судна); метали – 6,3%; хімпродукти – 5,6%; текстиль – 2,5%; продовольство – 0,6%; сировина і паливо –0,3%.

Країна імпортує сировину і паливо – 35% (паливо, нафта, руди, металобрухт); машини і обладнання – 18,2%; продовольство – 16%; хімпродукти – 7,4%; текстиль – 0,9%. Отже, Японія вивозить переважно промислові товари, а довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів. Країнами, що імпортують сировину в Японію є 1) р-н Пд-Зх Азії – нафта; 2) США і Канада – вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя; 3) Пд-Сх Азія – ліс, нафта, кольорові метали; 4) Австралія, країни Океанії та Латинської Америки.

Існує тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з НІК Азії (калькулятори, телевізори, відеомагнітофони, одяг, взуття).

В експорті Японії 98% прпадає на готові промислові вироби. Структурно застарілі виробництва переміщуються в країни нової індустріалізації чи в ек-о розвинені країни. У географічній структурі експорту зростає значення ринків ек-о роз-х країн, особливо Пн Америки та Європи.

З 80-х років Японія продає ліцензій, ноу-хау більше, ніж купує. За сумами надходжень від експорту технологій вона поступається лише США та Великобританії.

Країна має позитивне сальдо торгового обороту, в зв”язку з цим розвинені країни вимагають добровільні обмеження експорту.

65. Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних крајн Європи.

Швидкий економ. рост ЄС і масштаби його впливу на міжнар. життя зробили його привабливим і для ін. членів світового співтовариства. З такими постсоціалістичними крајнами як Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина і Чехія ЄС має угоди про асоціацію (“Європейські угоди”). Всі вони претендують на членство в ЄС, так само, як і крајни Балтіј і Словенія, що уклали в 1994-1995рр. і 1996р відповідно угоди про асоціацію і створення зони вільној торгівлі. Асоціація призвела до істотного укріплення відносин між ЄС і постсоціалістичними крајнами. Однак реальна інтеграція цих держав в ЄС в найближчий час малоймовірна. Тому що прийняття јх в ЄС в теперішній час може дезорганізувати його роботу через погану сумісність господарського, політ. і правового механізмів теперішніх і майбутніх членів.Крім того це потребує різкого збільшення бюджетних витрат ЄС.

66. Міжнародна спеціалізація господарства Франції

Структура ВВП Франції відображає постіндустріальний характер економіки: 2% - с/г, 8% - будівництво, 20% - фінансові та нетоварні послуги, 25% - торгівля і товарні послуги, 42% - промисловість.

Франція виробляє 17% промислового та 20% с/г виробництва Зх Європи. Вона має потужну індустріальну та ресурсну базу. Країна має провідні позиції у ракетобудуванні та авіаційній техніці, вона займає 2-е місце у світі за експортом зброї, та 1-2 місце за іноземним туризмом.

Для країни характерно: 1) в машинобудуванні переважає транспортне маш-ня (авіа- та залізничний)

2) в суднобудуванні – військові кораблі

3) висока питома вага харчової промисловості (вино, сири)

4) атомна енергетика

5) займає 2 місце після США за експортом с/г продукції (не є спеціалізованою, на рівні фермера).

Франція посідає 3 місце за маштабами банківської діяльності

67. Особливості зовнішньоекономічних зв”язків в економіці ФРН

Питома вага ФРН у світовому експорті складає 10%. Для країни характерно: 1) розвинена база науково-технічних знань 2) високий рівень патентної роботи 3) начвність ТНК 4) позитивне сальдо технологічного балансу 5) державна підтримка фундаментальних досліджень

6) висока конкурентоздатність німецьких товарів.

Німеччина займає лідируючі позиції у ЄС (високий рівень експорту та імпорту). Частка ФРН у західноєвропейському ВНП складає 20%. Німеччина є найбільшим експортером сталі, також вона входить до трьох найбільших у світі експортерів (і імпортерів) хімічних продуктів.

Серед 50 найбільших компаній світу 7 німецьких. Високий рівень монополізації характерний для банківської сфери.

У 60-70 рр. Відбулось посилення зростання галузей ноу-хау, що призвело до швидкого нарощування інвестицій, яке використовується: 80% - на модернізацію виробництва, 20% - на розширення.

ФРН має високу конкурентоздатніст економіки через: 1)високу якість товарів та послуг 2)використання міжнародних стандартів 3)дотримання угод 4)широка мережа збуту.

ФРН займає найкращі позиції порівняно з іншими західноєвропейськими країнами в плані балансу зовнішньої торгівлі. Тільки вона досягла активного сальдо торгового балансу і завдяки цьому може “покривати” зростаючий імпорт сировини, палива і продовольства.

68. Структура економіки країн Тропічної Африки

Країни Тропічної Африки відносять до полюсу бідності, через низький життєвий рівень. Загальна питома вага країн Африки у світовому ВП складає 1,5%. Середній рівень ВВП на душу населення становить 340$. Із 43 країн світу з низьким рівнем ек. роз-ку 32 – це країни Тропічної та Південної Африки.

Економічний розвиток африканських країн характеризується нерівномірністю, нестабільністю, кризовими явищами.

За структурою господарства переважна більшість цих країн належить до аграрних. Питома вага с/г складає 32% від ВВП, промисловості – 30%, послуг – 40%. Значно знизився рівень самозабезпечення продовольством з 98% до 80%. Особливо відчутно погіршилось економічне становище у Мозамбіку, Танзанії, Чаді, Ефіопії.

Характерною рисою економіки африканських країн є її багатоукладність. У сільскій місцевості поширений патріархально-общинний лад. Існує проблема трайбалізму (міжплемінна ворожнеча).

Зовнішні борги більшості цих країн перевищують у декілька разів їхні щорічні ВВП.

Низький рівень ведення с/г і добувної промисловості. Грошима є домашні тварини.

69. Структура зовнішньоекономічних зв”язків Японії

В 1991р на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. У структурі експорту найбільшу частину посідають машини і обладнання – 75,7% (автомобілі, радіоелектроніка, прилади та оптика, судна); метали – 6,3%; хімпродукти – 5,6%; текстиль – 2,5%; продовольство – 0,6%; сировина і паливо –0,3%.

Країна імпортує сировину і паливо – 35% (паливо, нафта, руди, металобрухт); машини і обладнання – 18,2%; продовольство – 16%; хімпродукти – 7,4%; текстиль – 0,9%. Отже, Японія вивозить переважно промислові товари, а довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів. Країнами, що імпортують сировину в Японію є 1) р-н Пд-Зх Азії – нафта; 2) США і Канада – вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя; 3) Пд-Сх Азія – ліс, нафта, кольорові метали; 4) Австралія, країни Океанії та Латинської Америки.

Існує тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з НІК Азії (калькулятори, телевізори, відеомагнітофони, одяг, взуття).

В експорті Японії 98% прпадає на готові промислові вироби. Структурно застарілі виробництва переміщуються в країни нової індустріалізації чи в ек-о розвинені країни. У географічній структурі експорту зростає значення ринків ек-о роз-х країн, особливо Пн Америки та Європи.

З 80-х років Японія продає ліцензій, ноу-хау більше, ніж купує. За сумами надходжень від експорту технологій вона поступається лише США та Великобританії.

Країна має позитивне сальдо торгового обороту, в зв”язку з цим розвинені країни вимагають добровільні обмеження експорту.

Стосунків з Україною Японія майже не має.

70. Характеристика фін-кред.
с-ми Франціј.

В структурі фін-кред. с-ми Франціј виділяють кілька категорій кредитних установ: банки, банки взаємного і кооперативного кредиту, фін. спілки і спеціалізовані фін. інститути. Всі вони об”єднані у Французьку асоціацію кредитних установ. Провідне місце в суч. структурі кред. с-ми Франціј займає банківський сектор, доля якого в сук. балансі кред. установ – 70%. Банківська с-ма Франціј представлена більше, ніж 400 банками. Статус Центрального банку належить Банку Франціј. Одна з основних його функцій – кредитування Казначейства і виконання розрахункових операцій для уряду, а також рефінансування і організація грошово-кредитного регулювання економіки. Існують фінансово – промислові групи , що впливають як на формування екон. політики крајни, так і на јј міжнар. зв”язки (Париба, Сюез). 6 французьких банків входять в 50 найбільших банків світу: Креди агриколь, Креди Ліонне та ін.

71. Переваги і недоліки радикальної і поступової моделей переходу до ринкової економіки

Прикладом радикальної моделі переходу до ринкової економіки є “план Бальцеровича” у Польщі, який проходив у формі шокової терапії.

Основними напрямками були:

- відпущені всі ціни, регулювання не проводилось

- повна приватизація

- припинення підтримки власног о товаровиробника

- швидке зростання цін на комунальні послуги

- жорстка монетарна політика, через знецінення грошей

Схожі програми були також в Болгарії, Росії та Україні.

Наслідки шокової терапії у Польщі:

- інтенсивне економічне зростання (5-8% приріст ВВП, приріст реальної з/плати 6%)

- велике залучення іноземних інвестицій

- криза галузей важкої промисловості

- зазнав змін АПК

- розвиток банківської системи (робота з венчурним капіталом)

Прикладом поступової моделі переходу до ринкової економіки є “план Купи” в Угорщині.

Градуалістська модель економічного розвитку (Януш Корнай) передбачала:

- поступовий відпуск цін протягом досить тривалого часу

- відмова від адміністративного регулюванні цін (за вийнятком невеликої групи товарів і послуг)

- глибока деформація як пропозиції так і попиту

- реприватизація

- зміна структури виробництва

- приватизація держ. майна

Негативними наслідками заходів переходу до ринкової економіки є:

- зниження реального ВВП

- зростання рівня безробіття

- зубожіння широких верств населення

- декваліфікація трудових ресурсів

72
. Критеріј, за якими проводиться порівняння моделей економ. розвитку крајн.

Економічна модель кожној крајни – результат тривалого істор. процесу, протягом якого будується співвідношення елементів моделі і формується мех- зм јх взаємодіј. Критеріј, за якими оцінюється склад моделі екон. розвитку і проводяться порівняння нац. економ. с-м, різноманітні:

- співвідношення форм власності

- рівень розвитку і форми організаціј ринкового середовища

- методи і межі держ.впливу на ек-ку

- цілі та засоби економічној політики

- джерела фінансування ек-ки

- структура капіталів компаній

- ступінь відкритості ек-ки

- с-ма упр-ння і організаціј праці на підпр-вах

- динаміка, структура і упр-ння зовн-екон. зв”язками тощо.

Модельними критеріями можуть бути і макроеконом. показники:

- обсяг, структура і динаміка ВВП

- ВВП на душу нас-ня

- Індекс росту цін та ін.

73. Осн.хар-ки пол. “Відкритості зовн.світу “, що здійсн.в Китаї з поч.90-х р.20ст.

з 1979р. В Китаї провод.реформи, також пров-ся пол.”відкритості зовн.

Світу”., тобто розробл-ся стратегія з прискорення розв-у екон-х та зовн-х зв”язків кр. З акцентом на інтенсивне освоєння 4 смуг. Ввод-ся ВЕЗ.

4 смуги :приморська,внутр.прикор-

донна,смуга впродовж р.Янцзи, та залізн-ї магістралі. Ці р-ни мають міцний екон.потенціал ( пільгова пол.,вкладання кап-у )

В кред.системі ств.така кред-а система, яка б відповідала потребам

ринкової екон-и і ств.б попит на іноз-у валюту.

ВЕЗ.

- 5 відкритих екон.р-ів ( Гонконг, Макао - обробна пром.,що виробл.експортну прод.

- 14 відкритих приморських міст. Шанхай,Гуанджоу - “ гарячі” точки інвестицій іноз-х інвесторів.

- 13 безмитних зон. Зона безмитної торгівлі для певної кіль-ті кр-н. ( Гонконг -Сянгань, Макао - Алми ) 13 прикордоних міст.

75.Позитивні і негативні наслідки глобалізації.

Екон.,соц-пол..культ. розвиток людства в к.20ст.відбувається під впливом Г.Зростає міжнар.торг.та інвестиції,підвищ.роль ТНК у світогосп-х процесах, загострилась глобальна конкуренція. Г- перехід від індустріальної до постідустр-ї стадії розвитку,формування основ ноосферно-космічної цивілізації. ( пріорит знань, людського кап-лу).

Позитивні н.

- зростає взаємозалежнісь економік різних кр.,більша цілісність та єдність св.госп-ва. Відкритість най.р.,поглиб-

лення МПП

- зрост.св.комунік-х мереж,новітніх інф-х технологій.

- розв.тенденція до формув.глоб.. ци-вілізації з спільними уподобаннями,

цінностями

- Г.розширює можлив. Окремих кр.,щодо викор. Та оптим.комбінації різних рес-ів.

- розвиток сервісної екон.,ноосферіза

цію вир-ва,винекнення космічних тех

нологій

Негативні.

- глоб.процеси загострюють конкур.боротьбу,спричин.маніпул-ю

великими фін.рес-ми і інвестиц.

- В ряді кр,що розв. Можливість повернення до застарілих структур-госп-ва внаслідок їх неконкурентосп-

ром.та слабкої ресурсної бази.

- винекнення глобал.проблем людства.Серед них: загроза глоб.ядерної катастрофи, парнико-

вий ефект, втручання в природу лю-

дини шляхом генної інженерії, клонування тощо.

76.Структура ресурсного потенціалу св.екон.

Ресурси- в екон розгляд-ся ,як складові елементи виробн-го потен-

ціалу, яким володіє окрема кр. Чи св.госп-во і які викор. Для екон-го, соц., наук-техн.розвитку. Тому виділ.

екон,фіінансові,інформац,природні,трудові,матеріальні.

матеріальні -
знаряддя і предмети

праці.

Технлогічні -
”технологія” сукуп.знань про впровадження або вдосконален-

ня машин,обладн.вир-ва.Це патенти,

ліцензії, товарні знаки, технічні послу-

ги у сіері дизайну, “ноу-хау”.

Інформаційні -
інформація один з видів рес-ів, екон.,зафіксов-х на мате-

ріальних носіях наук-х знань.НДДКР.

фінансово-кредитні -
вони є спец.

Формою вироб-х відносин,видом екон.відносин. Це грош. Засоби, які утв. В процесі розподілу,перерозпод.

Частини вартості ВНП та НД в грош.

Формі й призначені для задоволення сусп.потреб.

трудові -
населення,людський кап-л.

77.Природно-ресурсний потенціал Канадди і його вплив на стр-ру зовн.Екон. Зв”яз..

Канада - одна з найрозвин-х кр. З ринковою екон., яка замикає “велику?” за обсягами ВНП.Серед осн-х факторів її розвитку виділяють багатсво прир.рес-ів .Так маючи досить невисокий рівень розвитку фундаментальних наук-х досліджень Канада викор прикладні дослідження та їх впровадженгня. Рівень техн-го оснащення у деревообробній пром,чорній металугр.,ядерній енегргетиці,буд-ві досить високий.Кр.є єдиною, яка викор.альтернативну енергетичну

технологію,що полягає в екстрації нафти з бітумінозних порід ( запаси бітуму унікальні ).Так К.може задовольнити себе за рах..синтетич-

ної нафти від 1/3 до 1/2 у потребах рідкого палива.

Канада має досить великі сг угід-

дя 7% її території. І 18% цієї терито-

рії відведено під пшеницю.,тому К.

Забезпечує 1/5 всього св.експорту пшениці. За стр-ю експорт кр на 2/3 скл.-ся з сировини( ліс), напівфабрикатів, продовольства (має багаті при.рес.),а імпортує 3/4 готові вироби, технологія.

78. Природно-ресурсний потенціал країн,що розвиваються.

Кр,що розв.Ці держ.займають 60% території Землі,де проживає 77% нас-ня.Досить часто їх наз. Кр,3-го св.”.Але в свою чергу їх також можна поділити на так звані НІК та найменш розвинуті кр.( в залежності від їх рівня розвитку).

Тут зосереджено 89% розвіданих св.запасів нафти, 50%- газу.( звісно більшість припадає на кр.члени ОПЕК). Більше 50% св.запасів і видобутку марганцеврї руди, хромі-

тів, золта, платини,алмазів припадає на кр.Африки.

За наявності прир.ресур-ів ці кр. Посідають значне місце в експорті сировини.Вони виробл. 1/3 нікелю та міді, 1/4 цинку, 2/3 всіх бокситів., тому значного розвитку набула видобувна пром.

Для афро-азіатських
та латиноамер.кр
. характерний експорт фруктів ( сприятливий клімат ).

Колумбія- каву

Ценр.Амер.- кава,банани

Венесуела ,Болівія-нафта

Лат.Амер.багата на кольорові метали

Чилі- мідь,Болівія - олово, Ямайка- боксити, Бразилія,Мексика - бавовна.

Африка -
1 місце за запасами марганцю,бокситів, золота,алмазів.;

2м. За мідь,графіт,уран, 3м. Нафта, газ, Регіон має значні грунтово-рослинні ресурси.,хоча родючість грунтів невисока. Помітне місце її у вир-ві какао, чай, бобові культури,арахіс. Серед зернових - кукурудза, просо скл.5,5% св.обсягу.

Помітне місце лісництво - тропічна зона.Експортери - Габон, Конго,Лібе-

рія.,Камерун.Рибальство -Нігерівя,Марокко,Гані.

79.Пріоритети екон.пол. та стратегії США на сучасному етапі.

США
досі залиш. Провідною у св.гос-ві..Для США на суч-у етапі

характерним є пріоритет сервісних галузей над пром.г. Так пит.вага скл.

40% - сервісні г.

20-30% - пром.

2,7% сг ( незначна його роль ).

В структурі ВНП 65% - сервісні г.

Швидке зр-ня тип.ваги технологій ( ноу-хау) розвиток мікроелектроніки, лазерної техніки, генної інженерії, біотехнології, роботехніки,ракетоядер

на, космічна.

Винекнення кластерів - зон швидко-

го екон.розвитку на яких діють конкурентні переваги щодо вир-ва. Вони швидко еволюціонують, бо мають великі темпи екон.зростання.

Для США характерна гігантська сфера послуг. Це і фінансові,рекре-

аційні послуги, торгівля, охорона здо

ров”я, юридичні послуги.

США зберігає позиції великого Е-ра

капіталу у формі прямих інвестицій

Проводить політику забезпечення вільної торгівлі у світі та одночасно проводить захист власно

го ринку. Кр, щодо яких застос-ся

торгові заборони Ірак,Куба,Лівія,

США намаг-ся утримувати лідерст-

во у світі, встановлення контролю над міжнародним рухом новітніх технологій.

Пріоритетними ринками є регіони Пн. Та Пд. Америки і Тихоокеансь-

кий регіон. Створ.НАФТи відкриває нові горизонти екон. Взаємодії з кр.

Лат.Амер.

80.Процеси диференціації і нерівномірності соц-екон роз-у серед кр., що розвив-ся.

Кр.,що розв-ся - кр. “3-Го світу “. Переважно утвор-ся піссля розпаду колон-ї системи. Ці держ займають 60% території Землі. 77% - нас-ня.

Але не дивлячись на їх спільну назву їх в свою чергу ще поділяють на НІК - нові індустріаль

ні кр. Та “найменш розвинуті кр “

НІК Корея, Гонконг, Сингапур,о.Тай

вань,Мексика. Нік 1-ї хвилі, НІК 2-ї хвилі - Малайзія, Тіїланд, Індонезія.

Критерії: ВВП на душу нас-ня не менше 1100 дол. Частка перероб.пром. у ВНП 20%,високі тем

пи зростання, зрос-ня проф-го рівня роб.сили.,шпроке викор-ня іноз-го кап-у

Найвідсталіщі та найбідніші кр, що розв-ся отримали назву “ НРК”. За класифік-ю ООН це 47 держ з нас-м 500 млн.чол. Серед-й рівень доходу на душу нас-ня 250-100 дол. Не мають значних запасів рес-в вони знах-ся у скрутному становищі.час-

тка оброб-ї пром. Не більше 10%, рівень грамонтності насел-ня віком від 15 і старше - менше 20% Характерно доіндустріальний рівень прод-х сил, домінування натураль-

них форм госп-ня,хронічний дефі-

цит держ.бюджету.

81.Процеси диференціації та нерівномірн-ті соц-екон розвитку се

ред розвинутих кр.світу.

До кр. З розвинутою екон. Або до ін

дустріально розвинутих кр. Належать держ. Члени ОЕСР ( орган.екон-го співробітництва та розвитку ) Ця орган ств у 1961р. До неї вход-ть Австралія,Австрія, Бельгія,Великобр.,

Греція, Канада,Іспанія,Італія.,Португа

лія,СШа,ФРН,Туреччина,Франція. Ін. Ці кр посідають провідне місце в світ-у госп-ві. Серед цих кр. Також є диференціація Виділ-ся кр-ни лідери

США,Японія, КР.ЄС (15 кр - виділ-ся ФРН) До лідерів за окремими показ

никами віднос-ся Канада.

Всесвітньо відома “Велика ? “ до якої входять США, Японія, Німеччина,Вилика Британія, Італія, Франція ,Канада.

Також виділяють “Трааду “ - США,Японія,кр.Зх.Європи ( кр.ЄС )

Відповідно кр-ни дещо іншого рівня розвитку Туреччина,Греція,Ірландія ін.

82. Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії.

Регіон ПСА це 9 кр. З насе. 7,7% насел. Світу. Протягом останніх де-

сятиліть значення ПСА неухильно зростає, особливо в Тихоокеан.ба-

сейні. Фактори - сприятливе географ.

Положення, багаті прир.рес.

Регіон ПСА неоднорідний і не скл. Групи кр.для яких характерні спіль-

ні риси. Виділ-ся 2 осн.групи :

* В”єтнам, Лаос,Камбоджа - обрали шлях соціалістичного розв.

* АСЕАН ( асоц.ПСА ) Індонезія,Ма

лайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, шлях ринкових відносин. Це так звані НІК 2-ї хвилі.

Стратегія

Як і в більшості кр,що розв-ся у 50-60
рр.основним напрямом екон-го розвитку була індустріалізація.Її здіяснення передбач. Ств. Сучасної структури екон-ки з розвиненим обробним сектором. Гол.чином мався на увазі розвиток обробної пром. Тому від самого початку розвиток пром. В НІК набув ринково-орієнтованого хар-ру.

50-80рр.
індустріальний розвиток НІК поч-ся з імпортозаміщуючої моделі розвитку. Здійснення пол. Ім

портозам.у кр. ПСА викликало зміни галузевої стр-ри господ-ва. Випереджаючими темпами розвивалися текстильна,взуттєва, хар

чова,тютюнова.

Перехід до експортної орієнтації був пов”яз з вичерпанням можли-

востей стратегії експортозаміщ., ростом та якісним вдосконаленням пром.потенціалу кр.Але крім цього, фактором розвитку було те,що скорочення витрат вир-ва зх. Фірми почали виносити під-ва цих галузей у кр,що розв-ся. Тобто експортна орієнтація , як статегія пром-го роз-

ку НІК була підтримана ТНК.

Це 70-80рр.
Саме в цьому етапі в основному були ств-не г.,які в сучасний період визначають їх спе-

ціалізацію.

Тенденції у 80-х р.
свідчать про новий 3-й етап.,коли починає здійснюватися перехід від традиційних капітало- та трудомістких вироб-в до розвитку наукомістких галузей і ств.власної наук-во=дослідної бази.

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.
Регіон Латино-Карибської Америки (ЛКА) складається з 34 країн незалежних держав. Країни Лат.Амер. пройшли тяжкий шлях від колоній до конгломерату незалежних держав. Зараз даний регіон, перш за все його ведучі держави і в першу чергу – Бразилія

, Мексика та Аргентина, займають проміжне положення між розвинутими країнами Півночі на країнами, що розвиваються Півдня. На цих трьох гігантів припадає 23 регіонального ВВП, в тому числі на частку Бразилії

– 31%. Вони справляють вирішальний вплив на динаміку регіональних макроекономічних показників та розвиток регіону вцілому. За рівнем розвитку економіки та виробничих сил існує великий розрив між найбільш розвинутими та самими відсталими країнами регіону.На світовому ринку ЛКА виступають як великі постачальники металевих руд та їх концентратів
, на регіон припадає 20-29% - мідної, оловяної, залізної руд та концентратів. Також країни ЛКА виступають як експортери сг продуктів тропічної зони та помірного клімату
, вони забезпечують світовий ринок бананами на 80%, кавою – майже на 60%. Однак, разом з тим ряд країн вже наприкінці ХХ ст. Виходять на світовий ринок в якості значних виробників та експортерів в області нафтопереробки, металургії, хімії, металопереробки та машинобудування, легкої промисловості. В другій поливині 90-х рр. регіон характеризується суттєвим розширенням виробництва автомобілей, авіатехніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, автоматичного станочного обладнання. Найбільш яскравим прикладом є Бразилія

– індустріальний лідер ЛКА. За обсягом промислової продукції ця країна вийшла на восьме місце в світі. Бразилія війшла в коло тих небагатьох країн, які накануні ХХІст. Мають власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х рр. Бразилія

займала третє місце у світі по випуску морских судів, п”яте місце – по випуску тракторів, шосте – по виробництву військової техніки (виключаючи засоби масового знищення), сьоме місце – по випуску автомобілей.

Після другої світової війни у Лат.Амер. поширилися інтеграційні процеси як прояв поглиблення інтернаціоналізації господарських зв”язків з метою прискорення та інтенсифікації економічного розвитку. На кінець 70-х рр. інтеграція охопила майже всі країни Лат. Амер. Інтеграція передбачала створення спільного регіонального ринку, спеціалізацію та кооперування промисловості, проведення єдиної валютної політики і навіть координацію економічного розвитку. Були створені такі організації: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), що об”єднала десять країн Півден. Америки та Мексику, і Центр.амер. спільний ринок (ЦАСР) з участю п”яти країн Центр. Амер.. Своєрідність інтеграційного процесу в Лат. Амер. Полягає в тому, що він розвив. Шляхом творення нових угрупувань, а не шляхом приєднання до вже існуючих. Так, загострення суперечностей у ЛАВТ зумовило виникнення двох нових торговельно-економічних угрупувань – Лаплатського (Атлантичного) та Андського (Тихоокеанського) У 90-ті рр. на основі Лаплатського угруп. Засновано спільний ринок країн Півден. Конусу – МЕРКОСУР Бразилія

є одною з найактивніших та впливовіших країн в інтеграційних процесах регіону.

85. Роль держави в економіці Японії.
Японська модель розвитку відрізняється від американської та захілноєвропейської більш високим ступенем участі держави в економічному та суспільно-соціальному житті суспільства. Одною з головних особливостей японської соціально-економічної політики є розробка як загальних направлень розвитку на перспективу, так і конкретних економічних програм та стимулювання на їх основі господарського (економічного) розвитку. На протязі всього післявоєнного часу уряд Японії послідовно здійчснює економічну політику, базуючись на середньо-, довготермінових планах (перший план “План востановлення економіки” був прийнятий у 1949 р., “План удвоєння національного доходу” – у 1960 р., економічна програма на 1996-2000 рр. “Соціально-економічний план структурних реформ – потужна економіка та вільне від проблем життя народу” – прийнята 1995 р.). Втручання держави в економіку здійснювалося переважно через податкову систему або кредитно-фінансові механізми. Основними ричагами цієї політики слугували податкові льготи та державна кредитно-інвестиційна діяльність. Податкові льготи надавалися або в рамках спеціальної системи амортизаційних відрахувань, що застосовувалася по відношенню важливих видів обладнання, або шляхом звільнення податка на основний капітал. Державна кред.-інвестиційна діяльність містилися в наданні урядом низькопроцентних кредитів із засобів, акумульованних в системі почтових зберігаючих кас, пенсіонних фондах та фондах медичного та соціального страхування. В 1952-1955 рр. промисловість отримала з цих джерел 28% необхідних їй фінансових засобів. Специфічною для Японії рисою є співробітництво між приватним бізнесом та урядом, особливо в періоди депресії. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

86. “Скандинавська модель” економічного розвитку країн Північної Європи.
Поняття “скадинавська модель” означає сукупність загальних рис економічного, соціального та політичного розвитку країн Північної Європи (Швеції, Фінляндії, Данії, Норвегії, Ісландії), а також концепцій та тенденцій суспільного розвитку, включаючи історичні та національно-географічні умови, загальні межі та традиційні історичні зв”зки ( не кажучи вже про те, що, наприклад, Фінляндія декілька століть входила в склад Швеції, а Норвегія – в склад Данії), мовна, релігійна та культурна близкість. В національних традиціях і менталітеті усіх скандинавів, також існує багато спільного. До особливостей скандинавської моделі відносяться і багато неекономічних= факторів, асаме:активна участь соціал-демократів та інших левих партій в уряді та законодавчих органах влади; висока ступінь “юніонізації” (доля членів профсоюзів серед працюючих в різноманітних галузях в країнах Скандинавії складає 70-90%; висока політична та економічна активність жінок; особливий екологічний менталітет усіх скандинавів; специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу. Усі країни Піфвнічної Європи відносяться до групи так названих малих країн
(критерії віднесення до малої країни – це абсолютні обсяги ВВП, промислового виробництва та інші абсолютні показники, а не показники, розраховані на душу населення). На них припадає всього 1% населення і 3% ВВП та промислової продукції розвинутих країн. Однак за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) скандинавські країни входять в перші 12-15 найбільш високорозвинутих держав світу, а згідно класифікації, запропонованої “Програмою розвитку ООН”, за показником “індекс людського розвитку”, що включає в себе вимірювачі різноманітних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, освічченність дорослого населення, рівноправство жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п”ятірці держав світу.

В після воєнний період країни Північної Європи розвивалися досить динамічно, темпи їх економічного зростання перевищували середні показники для країн-членів ОЕСР. Однак на початку 90-х рр. почалася глибока економічна криза в Фінляндії і Швеції та спад виробництва в Данії, Норвегії, та Ісландії. Для Фінської економіки це було найсильніше потрясіння за останні сто з лишнім років. Потужними зовнішніми факторами, що вплинули на глибину кризи в Фінляндії були: економічний спад в країнах ОЕСР (основних торгових партнерах Фінляндії), а також швидке та різке падіння зовнішньоторгового обороту з СРСР, а потім Росією. До 80-х економічне зростання базувалося в основному на залученні у виробництві все нових обсягів ресурсів всіх видів (природніх, трудових, капітальних). Хоча з початку 80-х рр. ситуація починає змінюватись, все більш приділяється увага інтенсивним факторам виробництва. На початку 90-х рр. в глибокій економічній кризі знаходилася Швеція. Як і в Фінляндії, всі гострі проблеми носили не кон”юктурний, структурний характер.Довготривалий підйом в шведській економіці в 80-ті рр. приховував багато структурних проблем., а саме: величезний дефіцит держбюджету, зростаючий держ.борг, порушення оптимальне співвідношення між держ.та приватним сектором тп ін. Для виходження з кризи в економіці Швеції та Фінляндії були знижені податки та соціальні трансферти та здійснені інші кредитно-фінансові заходи. В Норвегії, Данії, Ісландії з кінця 80-х років спостерігається спад виробництва , зниження валових капіталовкладень, зростання безробіття, однак ситуація відрізнялася в цих країнах від глибоких криз най. Господарств в Швеції і Фінляндії. Вдругій половині 90-х рр. скандинавські країни мали відносно благоприємні тренди в загальногосподарській кон”юктурі.

87. Структура зовнішньоекономічних зв”язків Великобританії.
До другої світової війни , коли ВБ робила ставку на укріплення господарського механізму імперії, її уряд відкидав саму ідею участі у різних західноевропейських союзах. З втратою колоній у географічний направленності зовнішньої торгівлі ВБ виникли великі зрушення. ЇЇ зовнішньоекономічні зв”язки все більш орієнтувалися на Західну Европу, СЩА, Японію. Частка країн що розвиваються зменшилася. Хоча у взрівнянні з іншими розвинутими країнами складає велику частину.

Зараз , половину імпорту ВБ складає продукція обробної промисловості. Виріс імпорт машин та обладнання, продукції хімічної промисловості. Велика частина англійського експорту ще до війни приходилася на продукцію обробної промисловості. Зараз її частка в експорті виріс ще більше. Приблизно 40% експорту приходиться на продукцію машинобудування. Серед сфер вкладання англійського капіталу за кордоном ведуче місце займає обробна промисловість (більше половини інвестицій), (нефтяна промисловість (більше 20%), значний капітал направляється у банківську та страхову справу. Більше 80% всього сучасного англійського експорту направляється у країни з розвинутою економікою, особливо збільшуються капіталовкладення в економіку США, та ЕС, зменшується доля країн що розвиваються.

Вхід ВБ до ЕС поштовхнуло розвиток її конкурентних переваг. У країні були створені передумови для рішення проблем росту промислового виробництва, зменшена інфляція, помітно збільшився об”єм експорту та імммпорту. Зовнішньоекономічні зв”язки ВБ зараз формуються під впливом відношень з ЕС. Можна виділити дві головні особливості розвитку зв”язків між ВБ та країнами ЕС. 1) індекс закордоних капіталовкладень Англії в країнах ЕС постійно перевищують аналогічні вкладення країн Западної Европи в Англії. 2) Ступінь покриття імпорту експортом у ВБ з всіма країнами ЕС у даний час була менше одиниці. Особливі відношення склалися у ВБ з ЕС у валютній сфері. ВБ завжди намагалася займати особливе місце у цій сфері. Так же як Данія та Швейцарія вона вважає для себе приєднання до зони євро поки ще передчасним, хоча по критеріям вказаним у ММАстрихському договорі (цінова стабільність, стабільність обмінних курсів, відсоткової ставки, дифіцит державного бюджету –3% від ВВП, відносна величина державного боргу – не більше 60% ВВП) готова до цього етапу.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв”язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: причини та наслідки. Складовою частиною стратегії китайських реформ є політика відкритості зовнішньому світу. З кінця 70-х рр. зовн.ек. відкритисть вважається в Китаї необхідною умовою модернізації країни, що різко контрастує з ідеологією минулих десятиріч економічної автократії. Обсяг зовн. торгівлі КНР збільшився з 20,6 млрд. дол. в 1978 р. до 325,1 млрд. в 1997 р., і відповідно КНР перемістилася за цим показником з 32-го на 10 місце у світі. Якщо в дореформенний період частка експорту у ВНП країни складала 4-5%, то в середині 90-х рр. – більш 20%. Це дуже високий показник для такої великої країни, як Китай. Значні зсуви відбулися і в товарній структурі експорту. Якщо у 70-ті рр. в ній домінувала продукція сировинних галузей, то в роки реформ стійко зросла частка продукції обробної промисловості ( з 13 в кінці 70-х рр. до більше 85% у другій половиніф 90-х рр.). Правда йдеться переважно про продукцію низкотехнологічних, трудоємких галузей. Динаміка обороту і балансу зовн.торгівлі в цілому відповідає динаміці внутрішнього макроеконом. циклу. Зростанню обсягів торговлі в останні роки сприяли зміни в режимі валютного регулювання. Також спостерігаються досягнення політики відкритості в області залучення в економіку КНР іноземного капіталу. Період 90-х характреизується різким зростанням обсягів та змінами в структурі іноземного інвестування. Якщо у 80-ті рр. пальма першості належала іноземним кредитам, то з початку 90-х рр. ведучу роль стали відігравати прямі інвестиції. Зовнішній борг КНР досяг у 1998 р. відмітки 131,0 млрд. дол. ( на відміну з 42 млрд.дол у 1988р.), але коефіцієнт обслуговування боргу (відношення платежів за боргом до обсягів експорту товарів та послуг) залишається в межах 10%, тоді як в міжнародній практиці вважається межою небезпеки 20-25%.

89Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.
Лібералізація цінової політики у Польщі протекала у формах “шокової терапії” і поступового відпуску цін. ЇЇ головними рисами стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дифіцит багатьох видів продукції та ін) так і попиту (значний дифіцит держбюджету ; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції , виготовленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування спожівачів та ін), стали причинами високих темпів росту оптових та роздрібних цін на початку 90-х у Польщі.

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст.
Різьке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національній економіці зумовили перехід країни до ринкової економіки. Були прийняті плани та програми ринкової трансформації, які визначили напрями та етапи перетворень. У Польщі це “ план Більцеровича”. Однією з головних задач держави при переході до ринкових відносин є лібералізація цін, що в Польщі мала вигляд “ шокової терапії”. Головними рисами якої стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції. Другою з головних проблем переходу до ринкової економіки є приватизація державного майна. Мова шла не тільки про зміну характеру держ. майна а й відповідним перетворенням особистих державних підприємств., та о законодавчому закріпленні рівних умов розвитку її форм , перш за все кооперативної, приватної та змішаної. Приватизація проходила у межах трьох етапів: “ мала приватизація” яка охопила державне майно у сфері торгівлі, обслуговування, та малої промисловості здійнювалася за готівкові кошти, таким чином взималися вільні не покриті товарами кошти , зменшуючи таким чином тиск на економіку; Велика приватизація” проходила більш динамічно , що було спричинено відсутністю готівки у населення, низькою доходністю підприємств та слабким притоком іноземних інвестицій. Проведення великої приватизації здійснювалося за допомогою ваучерів, які видавалися населенню безоплатно та давало можливість його власникам обмінювати на акції різних підприємств. “ Реприватизація” - повернення майна або возмішення відшкодування його вартості Його колишнім власникам. Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. Створилася двоярусна банківська система , яка включала національні (центральні) та комерційні банки. Податкові реформи в країні були спрямовані на стимулювання економічної зацікавленності підприємства не зважаючи на форми власності, диференційованими стають податки з населення, здійснюється політика до зближення з системою що діє з 01.01.93р в ЕС. Маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу до цієї організації.

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.
Темпи економічного зростання післявоєнної Японії, що досягла найвищого значення в 50-х рр. (середньорічний приріст ВВП складав 14,9%), показали довготривалий знижуючий тренд: в 60-х –11,3%; 70-х – 4,5%; 80-х – 3,8%; 90-х – 1,8% (оцінка). За знижуючими темпами зростання стоїть зміна етапів економічного розвитку країни. Можна виділити наступні етапи: реформи перших повоєнних років (1946-1952рр.), період високих темпів (1955-1973рр.), період адаптації до зростання цін на ресурси сировини та палива, а також інтернаціоналізації економіки (1974-1989 рр.) та структурна криза 90-хрр. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Японська з 80-х рр. ще глибше інтегрується в світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків була сильно ростягнута у часі і дала японським промисловцям можливість добре конкурувати на міжнародних ринках. В середині 80-х рр. велике позитивне сальдо в торгівлі з США та країнами Європи. Головні фактори економічного зростання: дешева, освіччена робоча сила, доступність нових технології, достатні внутрішні джерела нагромадження та механізми фінансування капіталовкладень. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

92. Технологічні ресурси світового господарства та їх роль.
Технологічні ресурси (науково-технічний потенціал, наука) визначають можливості тої чи іншої країни здійснювати науково-дослідні та експерементально-консрукторські роботи (НДЕКР). На науково-технічний потенціал, його стан впливають дві групи факторів: кількісні
– наявність підготовлених науковців, дослідчих, а також материально-технічне забезпечення НДЕКР, перш за все обсяг фінансових засобів, що виділяються на науку., аткож якісні
– систему організації НДЕКР, приорітети наукових розробок, рівень розвитку відповідної галузі. Найважливіші показники
, що характеризують наукові ресурси: частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП; витрати на НДЕКР на душу нас-ня; частка бюджетню асигнувань на НДЕКР в заг. Витратах держави; чисельність спеціалістів, зайнятих в науці; кількість міжнар. Премій на видатні наукові винаходи; індекс цитування; частка наукоємкої продукції у ВВП.Наукові ресурси сівтової економіки зосереджені в невеликій кількості країн. На частку США припадає близько половини всіх ресурсів, що виділяються на НДЕКР. Серед інших центрів слід відиітити країни Західної Європи, Японію, Росію. Малі розвинуті країни (Швеція, Швейцарія, Нідерланди та ін) входять в категорію лідерів лише на окремих, порівняно вузьких направленнях науково-технічного прогресу. Деякі нові розвинуті країни (Південна Корея) на ключові країни, що розвиваються (Індія) прориваються в окремих направленнях в категорію лідерів. Економічну ефективність науково-технічної сфери можна визначити як відношення приросту випуску наукоємкої продукції до витрат на НДЕКР. Другим важливим показником результативності НДЕКР є кількість щорічно виданих авторських свідоцтв та винаходів, або патентів. Важливу роль для оцінки наукових досягнень грають Нобелевські премії за різноманіт.направленнями досліджень.

93Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.
У зв”язку з розривом суспільних господарських зв”язків та падінням виробництва на початку 90-х р позиції країн на свтовому ринку ісотно зменшилися. Зміна моделі соціально-економічного розвитку , істотне перетворення відносин власності, рішучій поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішноьекономічної політики країн. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторгівельному обігу цих країн скоротилася майже з 60% до 20%. Зміна географічної структури зумовлена логікою перетворень, які відбуваються в цих країнах. Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Дезінтеграція не тільки розширила можливості зовнішньоекономічних зв”язків з “Третіми країнами”, але ще більще спричинила скрутний стан. Структура експорту постцоціалістичних країн на світовому ринку є архаїчною, має сировину напрвленність, що все дає їй право займати там не останнє місце. Виробники країн за рідким виключенням не мають можливості витримати конкуренцію з фірмами розвинутих країн і на своїх внутрішніх ринках. У зв”язку з технологічною відсталістю ринку, став надовго сферою збуту для галузей машинобудуваня. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага с/г та хімічної продукції та сировини. Так частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася з 53-55% у 1988-1989 рр. до меш як 10% у першій половині 1992 р. За цей час відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала з 56-58% до 27%. Поряд з цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція.

94. Експортна модель АПК США.
Частка агропромислового комплексу в ВВП США перевищує 20%. На США приходится більше 45% світового виробництва кукурузи, 12 % світового виробництва пшениці. Країна займає перше місце у світі по експорту кукурузи та пшениці та друге (після Таіланда) по експорту рису. Значне збільшеня виробництва сільскогосподарської продукції за останні роки визване такими досягненнями прогресу як біотехнологія, використання новітніх технологій та інформації. Основною організаційною формою АПК в США є ферма господарство, яке реалізує продукції на сумму, більшу за 1 тис. Долларів/рік. Серед особливостей розвитку с/г у США можна виділити: 1). Широко розвинута порайонна і товарна спеціалізація фермерських господарств; 2) виважена політика фінансування впровадження біо- та інформаційної технології в аграрний сектор ; 3) створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур , їхньої первинної переробки та зберігання, а також інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур”янів та шкідників ; 4). Прискорений процес посилення виробничих зв”язків с/г із суміжними галузями, якіобслуговують та доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об”єднання і концерни харчової помисловості; 5). Відносне послаблення позицій США на світових ринках с/г товарів.

орган-ю формою сг є ферма.

Особливості розвитку сг США:

- широко розвинуту порайонну та товареу спец-ю

- політику фінансування впровад-

жень біо- та інформац. Технологій

(банківське кредитування )

- ств.спец. високопродуктивних машин для обробітку сг культур.

- посилення виробн-х зв”язків з суміжними галузями.

- висока спеціалізація. Напр.по штатам вирощують щось одне.

Штат Ойова - кукурудза.

-Проблема банк-ва фермерів.

США займає провідні позиції щодо Е-ту сг продукції Ця кр.найб. Е-р кукурудзи 45%

пшениці 12%

Вопрос КИТАЙ
5
,9,20,26,53,73,83

Стратегия социально-экономического развития Китая.54

С конца 70-х гг. проведение широкомасштабной экономической реформы и открытой внешнеэкономической политики (переход к рыночной экономике): реформа цен, приватизация, привлечение иностранного капитала, децентрализация управления, акционироание предприятий. Цель: решение хозяйственных задач, расширение участия страны в международном разделении труда. В 93 г. новая модель реформы, ее цель - социалистическая рыночная экономика, так как социалистическая система в Китае не исчерпала себя. Причины высоких темпов экономического развития - изменения в инвестиционной политике: диверсифицирование источников финансирования (увеличение удельного веса индивидуальных, коллективных, частных средств, накопления населения), децентрализация государственных капиталовложений: увеличение роли источников финансирования в руках местных властей и государственных предприятий., замена бюджетного финансирования кредитованием банками: развитие коммерческих банков, финансовых трестовоинвестиционных компаний, создание с/х кредитных кооперативов, активизация выпуска облигаций, государственных займов, акций предприятий, облигаций банков, увеличение объема неправительственных финансовых институтов (облигаций банков, предприятии, акций предприятий, депозитные сертификаты). Восстановление многоукладной экономики - курс на развитие многообразных форм собственности для повышения рентабельности, экономической эффективности с/х. В результате появление разных форм доходов: трудовые, проценты, дивиденды, арендная плата. Доля государственного сектора в 94 г. - 18% (79 г. - 24%), коллективный сектор - 54% занятых, 39% ВВП (35% и 19% соответственно), частный сектор находится на начальной стадии развития - 1% стоимости промышленной продукции. Гос. сектор - 50% капиталовложений, 40% - коллективный, частный - 3%, иностранный и смешанный - 7%.

Основное направление реформы предприятий - преобразование предприятий, компаний на основе акционирования. К акционированию дифференцированный подход, не допускаются к акционированию стратегические, оборонные и новейшие технологические отрасли, транспортная энергетика при условии контрольного пакета акций у государства. К началу 95 г. - 60 тыс. акционерных предприятий.

Важный фактор развития - повышение производительности труда. С 87 по 91 гг. - физический объем национального дохода на одного занятого увеличился на 53%.

Уменьшение роли традиционных факторов (объем инвестиций, рабочая сила), возрастание роли новых факторов (наука, образование, организация производства). Развитие науки и техники - один из основных моментов экономической стратегии КНР. Затраты на НИОКР 2,2% ВВП (= ЕС, меньше США).

Проблемы: низкий уровень развития производительных сил, неразвитые бедные районы, замкнутость отдельных регионов, преобладание сельского населения, высокий удельный вес мелкого производства, низкий жизненный уровень населения.

Достижение сбалансированности народного хозяйства - одно из важнейших направлений экономической политики. До начала 70-х гг. 33% ВВП - с/х, 46% - промышленность, 20% - транспорт, связь и услуги. Задачи структурной экономической политики в начале 80-х гг.: обеспечение сбалансированного развития промышленности и с/х (рост с/х отставал от роста промышленного производства), ускоренное развитие легкой промышленности, привлечение тяжелой промышленности к снабжению потребительскими товарами, ликвидация диспропорций внутри тяжелой промышленности, решение энергетической проблемы, интенсификация экономики, повышение технического уровня. В результате в 890-х гг. - увеличение инвестиций в с/х, увеличение доли легкой промышленности в приросте промышленной продукции (39%), переориентация оборонной промышленности на выпуск продукции гражданского назначения, 43% всех государственных капиталовложений в 90-е гг. - в топливно-энергетический комплекс. Программа развития энергетической базы к 2000 г.: атомная энергетика, разработка нефтяных месторождений, в промышленности приоритетное направление - обрабатывающая промышленность, в обрабатывающей промышленности приоритеты -радиоэлектроника, автомобилестроение. В результате машиностроение дает 25% валовой промышленной продукции и доходов промышленности, но только 10% продукции машиностроения достигло мировых стандартов. самые динамичные отрасли: электронная промышленность (93 г. - увеличение в 8 раз), среднегодовой темп прироста химической промышленности - 11% ( доля в промышленном производстве 12%). С/х - интенсификация, но все еще отсталое: растениеводство - 47%, животноводство - 17%, подсобные промыслы - 29%, рыбное хозяйство - 3%, мясное - 2%. Цель: увеличение доли животноводства и технических культур.

Либерализация внешнеэкономической политики. В результате увеличения внешнеторгового оборота, экспорта и импорта главная задача внешней торговли - приобретение техники и технологии. В результате за счет импорта техники и технологического обеспечения - 60% прироста промышленного производства. Снижение импортных пошлин и тарифов. Сотрудничество со всемирным банком: развитие программ ТЭК, науки и образования, транспорта, с/х, финансирование мелких и средних промышленных предприятий. Привлечение в страну прямых иностранных инвестиций, образование совместных предприятий с участием китайского и иностранного капитала, чисто иностранных предприятий. Доля совместных предприятий в общем объеме экспорта в 94-м г. - 24%. В Приморском поясе 80% предприятий с участием иностранного капитала. Организация свободных экономических зон в приморских районах (14 зон): зоны обеспечивают 20% всего экспорта Китая.

В Китае высокая норма накоплений - свыше 30%.

Положительные сдвиги в уменьшении неграмотности, в развитии высшего образования, но это еще отстает от потребностей. Также сдерживают страну военные расходы (около 3% ВВП).

Собственное развитие космической техники и технологии, доминирование в запуске коммерческих ракет, если темпы роста сохранятся, то к 2010 г. Китай достигнет уровня среднеразвитых стран, а к 2040 - превзойдет США по экономической мощи и уровню производства на душу населения.

Произошли изменения: директивное планирование сменилось инлдикативным, формы оплаты труда, участие наемных рабочих в управлении. Это способствовало увеличению инициативности и производительности труда.

Япония 42,54,61,64,69,85,91

Модель экономического развития Японии.47

После второй мировой войны курс на реформы. В Японии установлен механизм, который действует до последнего времени, система приоритетных производств, необходимых для восстановления экономики (черная металлургия, ж/д и морской транспорт, каменноугольная). Методы прямого контроля: цены устанавливаются на заниженном уровне, компенсация цен доля производителей со стороны государства, квотирование импорта.

Вторая половина 50-х гг. - политика рационализации, способствующая образованию базовых отраслей. Инструменты модернизации - прямой административный контроль, создание специальной организации для предоставления кредитов, страхования внешнеторговых операций. Реформы: легализация профсоюзов, ликвидация феодального землевладения, антимонополистические мероприятия, демонополизация и деконцентрация экономической власти, с утверждением новой конституции произошло установление лимита на военные расходы - 1% от ВВП, что способствовало ускорению экономического развития, накопления базировались на собственных источниках, объем заемного капитала невелик, экономический рост обеспечивался внутренними сбережениями. Создание механизма регулирования учетных ставок капиталовложений, основные капиталовложения направляются в эффективные элементы основного капитал, то есть машины и оборудование. Основные средства направляются на создание новых производственных мощностей (норма накопления в 1,5 - 2 раза больше, чем в других промышленных странах, а средний возраст оборудования - 5-6 лет). Организация серийного производства обеспечила высокую эффективность капиталовложений, позволила создать энерго, ресурсо и капиталоемкие отрасли (черная и цветная металлургия, судостроение, нефтепереработка) - эти базовые отрасли создали основу для технических изменений. Увеличение количества и повышение качества рабочей силы из-за притока населения из с/х и введения всеобщего 9-летнего образования (95% закончили среднюю школу и 30% молодежи учится в Вузах).

Научно-техническая политика направлена на заимствование научных достижений других стран с незначительными техническими усовершенствованиями, связанных с особенностями японского рынка. Это экономит финансовые ресурсы, приносит выигрыш во времени.

В 70-х гг. - новый этап развития экономики, что было вызвано резким скачком цен на нефть и сырье, повышением реальной зарплаты, понижением конкурентоспособности японских трудоемких отраслей, переход к энергосберегающим технологиям и росту наукоемких отраслей, рост сферы услуг, переход от заимствования научного опыта к созданию собственной научно-технической базы, увеличение затрат на прикладные и фундаментальные исследования.

Корпоративная модель развития экономики. Социальная структура хозяйства характеризуется дуализмом, основное место в занятости и современном производстве - мелкие и средние предприятия, нет тенденции к их сокращению. На мелких предприятиях сосредоточено около 50% рабочей силы, на крупных - 6%. Мелкие и мельчайшие предприятия могут конкурировать так как они группируются по вертикальной системе. 1 вид группирования: переплетение капитала и личной унии, объединение мелких компаний с крупными и средними, где мелкие компании являются поставщиками более крупных (60% мелких и средних предприятий обрабатывающей промышленности охвачено субподрядными отношениями). В отличие от Зап. Европы в японской экономике существует трехслойная система: рынок, группа предприятий, предприятие. Происходило поглощение мелких и средних компаний крупными. Характерно взаимное владение акциями предприятий, но сами компании не могут владеть своими акциями, контроль за акциями осуществляют не физические, а юридические лица. Доходы на капитал небольшие, около 10%, поэтому некоторые исследователи называют Японию - социальной экономикой. В таких гр уппировках существует система взаимного держания акций, совместные расходы на содержание мелких предприятий, на выплату зарплаты, которая ниже, чем на крупных, на устройство социального обеспечения. Система взаимного держания акций позволяет выводить компании, входящие в эту группировку из-под влияния колебания акций, угрозы скупки акций другими компаниями. Банки заинтересованы не привлекать иностранных инвесторов, поэтому они дают деньги даже под низкие проценты (предприятиям). Заработанные средства не раздаются акционерам, а используются для развития производства. Собрание акционеров носит формальный характер, все определяют директора компаний, входящие в группировку. Суть корпоративного характера - все предприятия Японии объединяются в определенные финансовые и производственные группы и борются не за расширение прибыли, а за расширение производства. К этому добавляются национальные традиции и особенности национальной рабочей силы: принцип пожизненного найма, но он постепенно отмирает, пожизненные работники в данный момент составляют 20-30% всей рабочей силы. Второй принцип - фирма - наш общий дом: характерная черта длительный рабочий день, труд с большой отдачей. Профсоюзы - часть структуры компании, то есть трудовые соглашения заключаются на уровне компаний. Нет значительной разницы между зарплатой директора и работника (10кратная, в США - 100кратная). Гармоничные отношения между предпринимателями и рабочими.

С 70-го г. концепция того что у служащих больше удовлетворения, если их работа носит целостный характер. Япония отошла от конвейерных линий, создаются малые группы, ответственные за весь производственный процесс. В результате брак снизился с 6 до 0,3%, производительность труда увеличилась на 20%, себестоимость - на 30%.

В Японии существует планирование хозяйства: национальное, отраслевое, региональное и внутри предприятий. В планировании участвуют союзы предпринимателей, при перестройках компаний им дается дотация. Стабильные цены, нет инфляции. Свободного рынка не существует, до 40% всех товаров и услуг при их реализации регулируются.

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106

Проблема заборгованості та шляхи її розв'язання.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо­вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту то­варів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

Характерні риси світових економічних криз 1974―1975 рр. та початку 80-х – 90-х років ХХ ст. 43

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106

Мировой долговой кризис: причины, динамика, современное состояние.

Кризис начался в 1982 г., когда Мексика отказалась от выплаты своей задолженности иностранным коммерческим банкам. Тогда же ряд стран Лат. Америки объявил о прекращении части своих платежей по долгам. Кризис внешней задолженности быстро распространился на большое число государств и превратился из регионального в мировое явление. До середины 70-х гг. основным внешним источником финансирования развивающихся стран являлись: двусторонняя официальная помощь со стороны стран-членов Комитета помощи развитию, частные прямые капиталовложения, экспортные кредиты. Только отдельные крупные банки имели постоянные кредитные отношения с развивающимися странами. Со второй половины 70-х гг. роль банков возросла. Резко увеличились кредиты ТНБ, получило распространение банковское кредитование правительств, гос. банков, компаний и др. объединений под правительственные гарантии. Займы подразделялись на индивидуальные и синдицированные (для участия в займе привлекались др. банки, не вступавшие в контакт с заемщиком). Механизм синдицирования займов позволил мобилизовать большие суммы, чем при индивидуальных займах. В то время промышленно развитых странах наблюдалось изобилие свободного краткосрочного капитала, также правительственные гарантии расценивались как гарантии платежеспособности государств, рост цен на нефть в десятки раз в к. 1973 г., это увеличило приток финансовый ресурсов стран ОПЕК и позволило расширить кредитование нефтеимпортирующих стран. Ведущее место в синдицированных займах занимали банки США (50%), Англия , ФРГ- 16% (каждая). В к. 70-х гг. возросла активность банков Канады, Японии, Франции. В результате кризиса 1973 г. упал спрос на еврокредиты в связи со структурными изменениями из-за увеличения цен на нефть. Это увеличило возможность предоставления кредита развивающимся странам, где вырос инвестиционный спрос. ТНБ заинтересованы в продолжении кредитования, так как это обеспечивало приток нерискового дохода от новых клиентов в то время как на внутреннем рынке спрос на кредиты был незначительным. Считалось, что экспортные доходы нефтеимпортирующих развивающихся стран будут быстро увеличиваться, создавая условия для обслуживания долга. Но во многих случаях средства использовались на финансирование текущих расходов правительств и корпораций, на оплачивание старых долгов (с 73 по 82 гг. 80% заимствований развивающихся стран шли на компенсацию повышения цен на нефть, на обслуживание растущего долга). Увеличился спрос на ссудный капитал со стороны развивающихся стран после повышения цен на нефть. К началу 80-х гг. пришло время выплаты задолженности развивающихся стран. Отношения текущих платежей по долгам к их доходам от экспорта увеличилось до 40%, возрос спрос на кредиты, но уже для обслуживания долга. Банки резко сократили предоставление новых ссуд в связи с ухудшением ликвидности развивающихся стран. На это наложился экономический кризис 80-82 гг.: произошло абсолютное сокращение мировой торговли и падение спроса на товары развивающихся стран, а свободный капитал стал перетекать в США, так как там были увеличены учетные ставки, развивающимся странам были увеличены % по старым долгам. В результате развивающиеся страны оказались не в состоянии обслуживать свою внешнюю задолженность. В к. 82 г. 34 страны просрочили платежи по задолженности. Кризис отрицательно сказался на экономическом положении стран-должников и на экономическом положении кредиторов, поэтому обе стороны выражают заинтересованность в преодолении кризиса. В 86 г. выплаты просрочили уже 57 стран, к началу 90-х гг. - 72 страны. В развивающихся странах внешний долг составляет 46% ВВП и 33% экспорта. Существуют различные подходы к решению проблемы задолженности со стороны кредиторов и должников. С 82 по 87 гг. в результате принятых мер удалось несколько затормозить рост внешней задолженности развивающихся стран. Но с 87 г. объем внешней задолженности значительно увеличился (с 1 до 1,5 трлн. долларов). Это связано с ослаблением доллара, а с появлением новой группы должников (страны СНГ). Для определения текущей тяжести задолженности используется показатель отношения размера долга к ВВП, а для определения долгосрочной устойчивости долга используется отношение размера долга к экспортным поступлениям. В 92-м г. платежи по процентам развивающихся стран не намного отставали от роста экспорта, отношение задолженности к ВВП стало сокращаться с 87 г. (41% , 92 г. - 38% ). Отношение задолженности к экспорту в 86 г. - 200% (тенденция к сокращению - 92 г. - 130%). Положение различных стран неодинаково. 15 стран с наиболее тяжелой задолженностью (норма обслуживания долга выше 25%). Наиболее тяжелое положение в Африке (92 г. - уровень долга по отношению к ВВП 100%). В Лат. Америке положение улучшается, в Азии суммарный объем задолженности суммарный объем задолженности увеличивается, но он уравновешивается высокими показателями там экономического роста, что ведет к сокращению коэффициента обслуживания долга. Положительные тенденции: с начала 90-х гг. произошло усиление притока прямых инвестиций, часть прямых капиталовложений обеспечивается за счет обмена долга на активы компаний, рост потоков гос. помощи в форме даров.

Существует 3 группы по задолженности: 1 место - более 50% Лат. Америка, 2 место - Африка, 3 место - Восточная Азия, Тихоокеанский регион. В 1995 г. общая задолженность составила около 2 трлн. долларов. Из них 1 трлн. 852 млрд. - долг развивающихся стран, 260 млрд. - долг стран переходного периода. Чрезмерная задолженность - внешний долг по отношению к ВВП больше 50% и по отношению к объему экспорта больше 250-270%.

Франция 27,34,66,70,96

Франція має багатогалузеве с. г. За обсягом с. г. продукції займає 3-Є місце серед країн Заходу (після

США і Канади) і 1-е — в Зах. Європі. Вона є значним виробником зерна (понад 50 млн. т), тваринного масла,

яловичини, сиру; виробляє 96 кг м'яса на душу населення за рік, 508 кг — молока і молочних продуктів.

Тваринництво дає понад 50% всієї с. г. продукції.

Залізниці — близько 40 тис. км (з них 25% електрифіковано), шос. шляхи з твердим покриттям —

близько 1, 3 млн. км (у т. ч. близько 7 тис. км — автостради). Найбільші порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант,

Бордо, Руан.

Експорт: легкові автомобілі, літаки, зброя, швейні і текстильні вироби судна, електротехнічні вироби,

сталь, алюміній, зерно, вино. Імпорт: нафта і газ, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, кава.

Головні торгові партнери: країни ЄС (60% обігу), Японія, США.

Сполучені Штати Америки. 41,44,63,79,94,104,111

Позиции США в мировой экономике.

США - лидер мировой экономики. Территория составляет 9,3 млн. квадр. км. Население - 255 млн. человек. Опережает по уровню развития промышленных сил, масштабам хозяйства любую из промышленно развитых стран. На долю США приходится 25% совокупного ВВП мира (понижательная тенденция), однако по показателям на душу населения США заметно уступают некоторым странам: Швейцарии, Японии, Швеции. США занимает 1 место в мире по объему промышленного производства, самое высокоэффективное с/х в мире.

Начало экономического доминирования США в мире приходится на 50-е гг. 20 в. США проводили политику помощи странам Европы, которую потом переориентировали на программы помощи развивающимся странам. Во второй половине 80-х гг. объем бюджетного дефицита понизился до 150 млрд. долларов в год (до этого в отдельные годы достигал 200 млрд. долларов). Однако за 1992 финансовый год произошел стремительный рост бюджетного дефицита до 290 млрд. долларов. Кроме того наблюдается тенденция к увеличению государственного внешнего долга, который уже превышает 4 трлн. долларов. В 80-е гг. инфляция составила 5% в год, к началу 90-х гг. она снизилась до 3,5% - 4%. США отличаются высочайшей емкостью внутренних рынков. Самый высокий уровень ВВП в мире. Промышленность США потребляет 1/3 всего добываемого в мире сырья. В США наиболее емкий в мире рынок оборудования (40% реализуемой в промышленно развитых странах продукции машиностроения). Самое развитое машиностроение в мире, кроме того США является импортером машинотехнических изделий, на США приходит более 1/4 мирового экспорта машин и оборудования. В структуре производства преобладающий удельный вес сферы услуг: доля в ВВП - 60%, тогда как доля материального производства составляет 37%, а с/х - 2,5%. Огромную роль играет сфера услуг в занятости - 73% населения. США располагают самым крупным в мире НТ потенциалом. Расходы на НИОКР в 92 г. составили 160 млрд. долларов: 44% - государственные ассигнования, 51% - частные корпорации. 1/2 государственных расходов на НИОКР направляется в военную промышленность (для сравнения в Японии и ЕС преобладает гражданское направление). Американские корпорации занимают первое место в мире по производству самолетов и космических аппаратов, сверхмощных компьютеров, полупроводников, лазерной техники, средств связи. На США приходится 50% всех крупных нововведений в промышленно развитом мире. США является крупнейшим производителем продукции высоких технологий (доля в мировом производстве - 36%). В США сосредоточено 75% банков данных в промышленно развитых странах мира (в Японии и ЕС разветвленных систем банков данных нет). В начале 90-х гг. научные кадры составили больше 3 млн. человек. Высокий образовательный уровень рабочей силы: 38% - среднее образование, 21% - законченное высшее, 17% - незаконченное высшее, 11% - ниже среднего. Характерно богатство американского рынка, что является мощным фактором роста мировой торговли. Многие страны борются за доступ на американский рынок. Экспортная квота США составляет 8-9% ВВП. Однако для некоторых отраслей экономики значение экспорта значительно выше. Так, на экспорт направляется 1/4 всей с/х продукции, 1/4 машиностроения, 2/5 самолетов. За исключением 88-90-х гг. США занимают первое место в мире по величине экспорта и импорта. Импорт играет растущую роль в США. За счет импорта удовлетворяется 20% потребностей в текстиле, 30% ежегодного объема продаж автомобилей в США. Доля импорта в продажах станков и оборудования составляет 50%, 80% - бытовой электроники и обуви. Крупными торговыми партнерами США являются ФРГ и Япония. На США приходится 8-9% экспорта ФРГ и 29-31% экспорта Японии. Характерная черта экономики США - устойчивый дефицит в торговле с этими странами, для которых доступ на американский рынок является одним из главных условий развития. США является одним из ведущих потребителей экспорта НИС: 91% всего экспорта Мексики, 46% - Тайваня, 40 - Филиппин, 38 - Южной Кореи. Объем торговли между США и НИС за 70-90-е гг. составил 22,5% внешнеторгового оборота США, доля НИС - 2/3 внешнеторгового оборота США с развивающимися странами. США - крупнейший экспортер наукоемкой продукции, за их пределами только 9% рынка в 1990 г. Сеть международного производства, созданная посредством прямых заграничных инвестиций - “вторая экономика”. Она занимает особое место в мировой системе. Общий объем продаж предприятий и фирм второй экономики составил 32% ВВП США. Развитие международной кооперации привело к тому, что все более значительная часть внешней торговли представляет собой внутрифирменную торговлю. Если в 60-х гг. стоимость заграничных прямых вложений США составила 32 млрд. долларов, что превышало 1/2 стоимости всех мировых заграничных инвестиций, то в 90-х гг. эта цифра составила 700 млрд. долларов, что значительно превышает показатели для любой другой страны. США сами стали крупным реципиентом прямых иностранных капиталовложений. По данным на 1992 г. стоимость инвестиций США за границей составила 802 млрд. долларов, а иностранные инвестиции в США - 654 млрд. долларов. США одерживают победу в конкурентной борьбе за привлечение финансовых ресурсов, что является свидетельством ее силы. Внутренний рынок США способен ежегодно принимать и размещать 100-150 млрд. долларов. Доллар стал своеобразным эталоном, на который равняются все валюты мира. Повышение курса доллара приводит к понижению объема экспортной выручки в долларах, понижению мировых цен на сырье. Понижение курса доллара приводит к росту американского экспорта, вытеснению конкурентов США на внешних рынках. Со второй половины 80-х гг. существует проблема внешнего долга США, который в 1992 г. составил 500 млрд. долларов.

Доля США в мировом производстве по текущим валютным курсам - 24%, по покупательной способности доллара - 21%. Уровень развития ВВП на душу населения - 20 тыс. долларов (страна уступает Швеции, Швейцарии, Японии). Производительность труда: общественная производительность труда = ВВП / занятое население, по этому показателю США всех опережают . Факторы развития: природные ресурсы (около 20% в национальном богатстве США, что является высокой ролью для промышленно развитых стран); высокое развитие научно-технической сферы: расходы на научные исследования составляют около 40% всех мировых, что больше любой из стран в отдельности (следующие 6 стран вместе 40%). Доля наукоемкой продукции в производстве составляет около 35-365, в экспорте - 40%, что выше, чем в других странах. США - единственный чистый экспортер научно-технической продукции (2 место занимает Швейцария). Уровень капиталовложений: по массе превышают все страны, однако отстают по доле. Уровень предпринимательства: гибкость управления, стремление к нововведениям - один из самых эффективных в мире.

Аспекты влияния США: емкость национальных внутренних рынков, экспорт составляет 10% ВВП, импортная квота больше экспортной квоты. Страна занимает 1 место в мире по объему экспорта в мире, около 10-12% всего объема мирового экспорта. США могут ограничить доступ товаров той или иной страны на свой внутренний рынок или ограничить экспорт в ту или иную страну. Движение капитала: более 50% внешнеторговых операций - в долларах, страна получает доход от изготовления валюты. В 80-е гг. был завышен курс доллара, и США покупали товары дешевле. Движение ссудного капитала - США - чистый импортер. Региональные учетные ставки влияют на величину учетных ставок в мире.

Продолжение:

Стратегия экономического развития США и ее влияние на мировое хозяйство.48

Перспектива активизации взаимодействия с основными партнерами, укрепления стихийных механизмов и институтов интеграционных связей.

Экономический подъем 1983-90-х гг. происходит в обстановке острой конкуренции лидерству США со стороны ЕС, Японии, НИС. Борьба сосредоточилась в области НТР, рост темпов которой определял приоритеты. В США наблюдалось напряжение в обществе в связи с неравномерным распределением доходов несмотря на их повышение практически по всем слоям населения. Кризис 1991 г. имел мировой характер, что привело к новым экономическим и политическим реалиям. Все участники научно-технической гонки оказались перед необходимостью сделать передышку. Администрация Клинтона произвела пересмотр приоритетов хозяйственного развития во внутриэкономическом плане. Основная проблема - поднятие уровня доходов наименее обеспеченных слоев населения, улучшение медицинского обслуживания и др. социальные проблемы. Президентский план включал в себя: программу долгосрочных государственных и частных инвестиций в ведущих отраслях экономики, + меры по сокращению бюджетного дефицита, в первую очередь за счет расходов на оборону. Он предложил также повысить налогообложение имущих слоев. Основной проблемой США является сильная дифференциация доходов. Что касается внешнеэкономического плана, то США включились в новую международную модель экономического развития, в основе которой лежит принцип, что движущей силой всех перемен является мировой интеграционный процесс. Новая ступень интеграции ЕС, на которую страны Европы вышли после одобрения Маастрихтских соглашений, делает их мощными конкурентами США, что повело к выработке в США новой стратегии взаимоотношений с этими партнерами. В 1993 г. был подписан трехсторонний договор о свободной торговле Североамериканского блока (НАФТА), что связано с большей ориентацией США на американский континент: создание общего рынка приведет к активизации американского бизнеса, увеличению рабочих мест, повышению темпов экономического роста. Активизировался вывоз в Мексику некоторых производств, что благодаря дешевой рабочей силе позволяет североамериканской продукции конкурировать с товарами Японии, ЕС и стран Юго-Восточной Азии. Это может значительно изменить потоки международной торговли, а также будет способствовать замедлению темпов научно-технического роста в США. Свободный приток сравнительно несложных товаров из Мексики в США затронет материало- и трудоемкие отрасли промышленности, заставляя либо проводить их модернизацию, либо переключать ресурсы на более сложное производство. Создание общего рынка создает новые возможности для взаимоотношений США и Канады со странами Лат. Америки (у Мексики существует свободный торговый режим с 5). Экономическое положение в США в мире в следующее 10-летие будет определяться характером интеграционных процессов, в которые кроме США вовлечены их ведущие партнеры.

Держава в Півн. Америці. Територія -9364 тис. км2. Населення — 255 млн.

чол. (1992 р.); склалося в результаті масової імміграції, спочатку гол. чином з Європи, і ввезення негрів-рабів з

Африки. Нині 95 % населення становлять особи, які народилися в США. До етнічного спектру входить гакож

корінне населення Америки — індіанці, ескімоси, алеуіи та ін. Столиця — Вашингтон (607 тис. жит.).

Державна мова— англійська. Більшість віруючих належить до протестантської і като­лицької церков. Грошова одиниця — долар. Під управлінням США перебу­ває ряд володінь: Пуерто-Ріко і Віргінські о-ви в Карібському

морі. Східне Самоа, Гуам, Мідуей, Уейк га ін. США — федеративна республіка, що вклю­чає 50 штатів і едеральний округ Колумбію. Склалася двопартійна система

— Республіканська і Демократична партії.

США — найбільш розвинута в економічному відношенні країна світу. В 1992 р. ВНП становив 5985млрд. дол. Осн. роль в економіці відіграє промисловість, особливо металургійна, машинобудівна іприладобудівна, (зокрема електронна і електротехнічна, автомобільна і авіаційна), нафтова, хімічна. В 1990 р.

вироблено 98 млн. т сталі, видобуто 401 млн. т нафти і 300 млрд. м3 газу. Основу експорту США становлять машини і устаткування. На США припадає близько 20 % світового експорту наукомісткої продукції. Провідні

позиції в світовому виробництві належать компаніям «Дженерал моторе», «Екссон», «Ай-Бі-Ем», «Форд-моторе» та ін.

Важливе місце в економіці США має АПК, який, крім с. г., включає підприємства з переробки і реалізації с. г. продукції, а також галузі, що випускають для них засоби виробництва.

В 1990 р. поголів'я ВРХ — 99.3 млн., в т. ч. корови — 10,1 млн.; овець 11,4 млн., свиней — 55,9 млн. ол. В 1990 р. вироблено: 200 млн. т кукурудзи 74 млн. т пшениці, 67100 млн. штук яєць. На США припадає

близько половини світового експорту зерна. Довжина заліниць — 265 тис. км., автошляхів — 6,5 млн. км.

Експорт: автомобілі, машини, промислове і енергетичне устаткування, кам'яне вугілля, текстильні і паперові

вироби, продукція хімічної промисловості, зерно, соя, бавовна, тютюн. Імпорт: чай, кава, газ, нафтайї афтопродук ти„ліс, цукор, м'ясо, риба, руди і метали.

Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100

Розвиток регіональних інтеграційних угрупувань у світі. Основні регіональні економічні угрупування.

1. Зоны преференциальной торговли - снижение рнутренних тарифов.

2. Зоны свободной торговли - устранение внутренних тарифов.

3. Таможенный союз - общий внешний тариф.

4. Общий рынок - общий внешний тариф, свободная миграция капитала и рабочей силы.

5. Экономический союз - гармонизация экономической политики.

6. Политический союз - политическая интеграция.

Европейский союз-это интеграционная группировка пятнадцати западноевропейских государств. Стремящихся к политическому и экономическому единству. При частичном отказе от своих национальных суверенитетов. Германия-1951, Франция-1951, Италия-1951, Нидерланды-1951, Бельгия-1951, Люксембург-1951, Великобритания-1973, Дания-1973, Ирландия-1973, Греция-1981, Испания-1986, Португалия-1986, Финляндия-1995, Австрия-1995, Швеция-1995.

МЕРКОСУР - создан в 1981г. В состав входят: Аргентина, Бразилия, Уругвай, Чили.

НАФТА - создан в 1992г. В состав входят: Канада, Мексика, США.

СНГ - создан в 1991г.(кроме стран Балтии).

ЕАСТ (европейская ассоциация свободной торговли)-создана в 1960г. В составе были: Австрия, Исландия, Швейцария, Норвегия, Финляндия, Швеция, Лихтенштейн.

ЧЕС (Черноморское экономическое сотрудничество)-создано в 1992 г. В состав входят: Албания, Азербайджан, Армения, Болгария, Греция, Грузия, Молдова, Россия, Румыния, Турция, Украина. Была создана для активизации развития экономического сотрудничества, свободного продвижения товаров , капиталов, услуг и рабочей силы.

Карпатский Еврорегион (КЕ) был создан в 1993г, на основе соглашения подписанного в городе Дебрецене, представителями местных и региональных органов власти, приграничных регионов Украины, Польши, Венгрии, Словакии. Цель КЕ • организация координации действий в поддержку экономического, научного, экологического, культурного, спортивного и образовательного сотрудничества.

??? шляхи формування і фактори ефективності регіональних міжнародних інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними шляхами
: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”, коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угрупування країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у д,яльності інтеграційних угруповань, як, вже функціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення кра.н Східної Європи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників
: * усунення дискримінації та бар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері, *динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.

Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їх визначають.101

Страны Тропической Африки в мировом хозяйстве. 38

Все государства, расположенные к югу от Сахары, за исключением ЮАР. 98% запасов урана сосредоточено в Намибии, Нигере, Габоне. 92% всех запасов меди - в Замбии и Заире, 78% хромитов - в Зимбабве. Большая часть всей нефти - в Нигерии.

Общая характеристика экономического положения.

Узкая аграрно-сырьевая специализация в МРТ, все являются бывшими колониями. В 89-м г. доля сырья в экспорте составила 89%. Значительную роль в национальной экономике занимает традиционный сектор, в основе которого лежат мелкие крестьянские хозяйства. Часты случаи осуществления внеэкономического принуждения для присвоения результатов труда, в мелких хозяйствах занята большая часть с/х населения. Характерен низкий уровень развития экономики и социальной сферы. Большинство государств располагают очень низким доходом. В 90-м г. доход на душу населения не превышал 610 долларов. Самый низкий среднедушевой ВВП наблюдался в Мозамбике, Сомали, Эфиопии, Гвинее-Биссау, Чаде. Лидирующее место в регионе по ВВП занимали Зимбабве, Кот д”Ивуаре, Камеруне, Конго, Ботсване, Габоне. Структура ВВП: 27% - в промышленности, 32% - с/х. 11% ВВП приходится на долю обрабатывающей промышленности. 38% ВВП - сфера услуг. Среди развивающихся стран в странах Тропической Африки наблюдается самая низкая продолжительность жизни (50 лет в 1985 г.). 26 государств региона классифицируется как наименее развитые. 48,8% населения относятся к категории бедных. Страны Тропической Африки занимают периферийное и зависимое положение в мировом хозяйстве. Из-за узкой аграрно-сырьевой специализации их доходы зависят от конъюнктуры цен на мировом рынке на сырьевые товары. Валовых внутренних сбережений большинства государств не хватает для покрытия их потребностей во внутренних инвестициях, таким образом существует зависимость от финансовых поступлений извне. В конце 80-х гг. валовые внутренние сбережения региона составили 13% ВВП, а валовые внутренние инвестиции - 15% ВВП. О зависимом положении свидетельствуют размеры внешней задолженности стран Тропической Африки. В 89-м г. общий долг составил 96,9% ВВП, что составляет 362% стоимости совокупного экспорта, коэффициент обслуживания долга составляет 22,1%.

Экономическое развитие региона. В первые 15 лет после обретения независимости экономика региона развивалась устойчиво. Темпы роста ВВП в 65-80-х гг. составили 4,2%, а в 80-е гг. произошло снижение до 2,1%. Одной из важнейших проблем является замедление притока инвестиций в ключевые отрасли экономики. Это привело к общему снижению темпов экономического роста. Изменения на внешних рынках минерального и с/х сырья привели к ухудшению внешних условий воспроизводства в регионе. Сокращение доходов от экспорта привело к уменьшению импорта, включая средства производства. В 80-х гг. впервые за последние 40 лет произошло опережение роста населения роста ВВП, что повлекло к падению ВВП на душу населения. Темпы экономического роста были выше темпов прироста населения только в 6 странах: Буркина Фасо, Бурунди, Кения, Конго, Лесото, Мали, Чад. В большинстве стран Тропической Африки с/х является основной отраслью экономики, однако в нем наблюдаются значительные отставания. Своеобразием аграрного сектора является пестрота поземельных отношений, типичная для большинства развивающихся стран. Формы землевладения: общинная, феодальная, мелкокрестьянская, частнокапиталистическая, государственная, кооперативная. Удельный вес частнокапиталистического земледелия ниже, чем в остальном развивающемся мире. Одной из причин отставания с/х является преобладающее использование экстенсивных методов ведения хозяйства. Интенсивные системы орошаемого земледелия и смешанные хозяйства не получили должного развития. В 80-е гг. наблюдалась хроническая нехватка продовольствия. Это привело к зависимости от внешних поставок продовольствия, без которых многие страны не обеспечивают минимального уровня для человеческого проживания. Наименее развитые страны не в состоянии оплачивать объемы продовольственного импорта, что приводит их к зависимости от внешней продовольственной помощи. Темпы роста промышленного производства свидетельствуют о фактической деиндустриализации региона. Если в 65-80-х гг. они составляли 7,5% в год, то в 80-е гг. - 0,7%. Произошло снижение роста в добывающей и обрабатывающей отраслях.

Особенности промышленности: носит очаговый характер. За исключением горнодобывающей промышленности отсутствуют крупные и средние предприятия. Диспропорциональность проявляется в преобладании добычи минерального сырья над промышленной переработкой. Газодобывающей промышленности принадлежит особая роль в социально-экономическом развитии региона. Однако в этих отраслях произошел спад, причиной которого явилось замедление темпов роста потребления сырьевых ресурсов в промышленно развитых странах, из-за неэффективного использования доходов от экспорта произошло замедление процесса обновления основного капитала в этой отрасли. Слабое развитие получила обрабатывающая промышленности - характерная черта стран Тропической Африки. Лишь в некоторых странах доля обрабатывающей промышленности превышает 20%. Структура обрабатывающей промышленности - отсталая, 2 крупных ее компонента - это производство пищевого продовольствия и текстиля и одежды. Отрасли 1-ого компонента есть только в Зимбабве, Кении, Нигерии. Обрабатывающая промышленность сильно зависит от импорта, темпы ее роста снизились с 6% до 3,4%. Причины снижения: снижение доходов от сырьевого экспорта привело к сужению возможностей приобретения элементов основного и оборотного капитала на внешних рынках, чрезмерная вовлеченность государства в отрасль, его гипертрофированная роль в принятии решений. Центральным звеном в обеспечении экономического роста является накопление. Развитие производства приводит к увеличению спроса на капитал. Однако имущие слои склонны расходовать свои средства не на производство, а на ростовщичество, посреднические операции, приобретение недвижимости - все это создает противоречивые тенденции в фазе накоплений. Общий валовый объем сбережений в большинстве стран не покрывает внутренних потребностей в инвестициях, что определяет зависимость от финансового капитала извне. Доля иностранных чистых инвестиций во внутренних капиталовложениях большинства государств весьма незначительна, она не превышала нескольких %. Только в 3 странах в период 1986-90 гг. она была достаточно велика - Ботсвана, Свазиленд, Сейшельские о-ва (39%). Экономическое развитие во многом зависит от иностранных займов и безвозмездной помощи. Существует 2 источника внешнего финансирования: правительственные кредиты и безвозмездные субсидии (часто не в денежной форме).

Роль стран Тропической Африки в мировой экономике.

Экспортная квота равняется 19%, однако в некоторых странах этот показатель на много опережает средний: Конго (36%), Габон (33%), Кот д”Ивуар (33%). За счет поставок из стран Тропической Африки покрывается значительная часть потребностей промышленно развитых стран в минеральном сырье. В целом ряде государств доля сырья в экспорте превышает 90%: Нигерия, Сомали, Уганда, Чад. 2/3 стоимости экспорта приходится на 4 вида сырья: нефть, газ, какао-бобы, кофе. Продукция обрабатывающей промышленности в экспорте составляет всего 10%, машин и оборудования - 1%. Структура импорта типична для развивающихся стран: 40% - машины и оборудование, продовольствие -16%, продукция обрабатывающей промышленности - 37%. В структуре сырьевого импорта преобладает топливо. За последнее десятилетие произошло снижение темпов роста экспорта с 6,1% до 0,2%. Однако в некоторых государствах наблюдался существенный рост экспорта: Гана -5,6%, Конго - 6,2%, Маврикий - 10,5%. Понижение регионального экспорта обусловлено тенденцией к уменьшению материалоемкости ВВП в промышленно развитых странах, переход их промышленности к ресурсосберегающим технологиям. Что касается падения экспорта с/х товаров и продовольствия, то причина в их низкой конкурентноспособности. Особенность внешней торговли: низкий удельный вес внутрирегиональной торговли. С середины 60-х гг. действует ряд торговых блоков. Главными причинами медленного прогресса внутрирегиональной торговли - общий низкий уровень развития ее участников, однотипность их специализации в МРТ, отсутствие в регионе развитой транспортной системы. В первой половине 80-х гг. среднегодовой приток прямых иностранных инвестиций превысил 30 млн. долларов только в Нигерии (210), Камеруне (154), Анголе (66), Габоне (59), Конго (35). Причины слабого интереса иностранного частного капитала: политическая нестабильность, неясность перспектив экономического развития, излишняя централизованность управления экономикой, регулирование инвестиционного процесса. На первом плане стоит необходимость решения следующих проблем: продовольственная, структурная перестройка хозяйства, децентрализация власти в экономической сфере, стимулирование предпринимательской инициативы.

Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102

Важнейшие пропорции производства и обращения составляют структуру мирового хозяйства: изменения в составе производства и потребления ресурсов по воспроизводству, отраслям, технологии, возрасту. Важное влияние на функционирование хозяйственной системы оказывает размещение ресурсов по территории мира. Все структурные компоненты взаимосвязаны и оказывают друг на друга на влияние. Основной причиной изменений в пропорциях мирового хозяйства являются мировые и национальные потребности. Долговременные изменения в соотношении факторов производства определяют основные условия развития хозяйства и в конечном итоге влияют на темпы экономического роста и эффективность производства. Особенности экономического роста нашли свое отражение в распределении ВВП мира между основными подсистемами мирового хозяйства. Основные изменения - усиление позиций промышленно развитых стран и ослабление позиций стран Восточной Европы. Доля промышленно развитых стран Запада в мировом ВВП возросла с 67% в 1970 г. до 74% в 1992 г., в то же время доля стран Восточной Европы упала с 16 до 8%. За счет качества и повышения эффективности производства усилилась тенденция к глубокой перестройке хозяйственных пропорций. Основное направление - ускорение роста сферы услуг. Самым быстро растущим сектором являются кредитно-финансовые учреждения. В первую очередь этот сдвиг характерен для промышленно развитых стран. Если в 70-х гг. услуги там составляли 58% ВВП, то в 88 - 64%. Причиной этого является смещение потребностей человека от первичных к потребностям более высокого порядка. Возвышение потребностей возможно по мере развития производительных сил и роста производительности труда. Произошли изменения в сфере материального производства. Важнейшая его часть - промышленность, на ее долю приходится 28% ВВП промышленно развитых стран и 27% ВВП развивающихся стран. В структуре промышленности ведущее место занимает обрабатывающая отрасль, обеспечивающая уровень технического развития других сфер хозяйства. В индустриальных странах продукция обрабатывающих отраслей составляет 83% всей промышленной продукции и 23% ВВП (в развивающихся странах 73 и 20% соответственно). В отличие от развитых стран в развивающихся странах произошло увеличение доли обрабатывающей промышленности. По мере развития экономики происходит переход от базовых ресурсоемких отраслей к наукоемким (сырьевые, капиталоемкие, материалоемкие, наукоемкие). Во всех подсистемах произошло сокращение доли добывающей промышленности: в промышленно развитых странах она не превышает 5%, в развивающихся - около 7%. Для 70-80-х гг. характерно сокращение доли с/х производства в создании ВВП, в то же время в большинстве районов мира повысилась эффективность с/х. Произошли изменения в структуре внешней торговли. В к. 80-х гг. на долю обрабатывающей промышленности приходилось 75% объема внешней торговли мира (в н. 80-х гг. - 58%), в развивающихся странах - 68% (по сравнению с 42%).

Развивающиеся страны стали больше экспортировать продукции обрабатывающей промышленности, больше импортировать наукоемких товаров. Совершенствование средств труда на основе НТП определяет динамику, тенденции и уровень экономического роста. Главный носитель технического прогресса - капиталовложения в средства производства. В 70-80-х гг. наблюдалась некоторая вялость инвестиционного процесса в развитых странах, причиной чего явилось экономическая нестабильность и перенакопление капитала. В ряде стран произошло снижение общих объемов капиталовложений, что повлекло за собой снижение нормы накоплений до 23% ВВП. Произошли измене изменения в технологической структуре капиталовложений в обрабатывающую промышленность. В начале 80-х гг. активная часть инвестиций составила 77-85%. Новые инвестиции пошли на замену устаревшего оборудования, крупные вложения были сделаны в грязные производства, в их реконструкцию с целью снижения негативного воздействия на окружающую среду. Произошли изменения в целях инвестирования. Наблюдался рост расходов на охрану окружающей Среды и технику безопасности, что отвлекло часть средств от производительных целей. В некоторых странах размер природоохранных расходов доходил до 16% валовых инвестиций. В промышленно развитых странах в формировании капиталовложений сократилась доля общего и транспортного машиностроения и возросло значение электротехнического и электронного машиностроения.

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113

Меркосур”, “ЛАІ”.

«Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)
- торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андский пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань.

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи..114

Серед багатьох регіональних інтеграційних об'єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири з п’яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) і досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного і валютного союзу. Ця група з 15 країн має назву “Європейський Союз (ЄС)”. Він почав створюватись у 60-і роки, колі до його складу входили лише 6 країн. Поступово до Союзу приєднувались інші країни, і в 1995 р. їх стало вже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об’єднання і поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор[1]
, та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2
.

На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі , метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створенню стійкого союзу народів Європи.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап - створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до липня 2002 року. Введення спільної валюті є одним із найскладніших етапів західновропейської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти “євро” та проведення єдиної валютної політики.

Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) - створило другу за розміром економіки після США і найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро»-зона охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3
. За межами зони “євро” з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро»-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ
Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ - це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. - Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, проте, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торгову політику стосовно третіх країн, і товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів із ЄС).

Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.

Відмінності ЄАВТ від ЄС:

• в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган - консультативна Рада, у котрій кожна країна має один голос;

• режим вільного, безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у відношенні промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію з боку ЄС).

• за кожною країною - членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;

• в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.

В межах світового госп-ва відбувається постійне переміщення осн. факторів вир-ва, що впливає на екон. розвиток окремих крајн. Міжнародній міграціј сприяє НТП, виникнення галузей, виробництв. У 50 –60рр міжнар. міграція висококваліфікованих кадрів відбувалась гол. чином серед пром. розвинутих крајн Заходу. У 60-70рр іде відплив науково-техн. кадрів і спец-ів з крајн, що розвиваються, в розвинуті крајни. З сер. 80рр – “відток умів”з СРСР та Сх. Європи.

Значних масштабів досягла міжн. Міграція кап-лу. В першій пол. 90рр – різке розширення залученняресурсів з ринку кап-ла. Міжнар. ринок кап-ла дозволяє залучити кошти для інвестування в разі нестачі внутр. Ресурсів. Іноз. кап-л може заміщати внутр. Заощадження. Гол. Світовими інвесторами виступають пром. розвинуті крајни (США, Вел.Бр., Нім., Япон., Фр.)

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США.

Реформування ек-ки США супроводжується швидким збільшенням пит. Ваги сфери послуг в ВВП (65%). Доля зайнятих тут – 75%. Сфера послу включ.: транспорт, зв”язок, опт., роздр. торгівлю, сусп. харчування, фін-кред. ді-ть, страх-ня, освіту, охорону здоров”я, частково науку; ді-ть військового, політ. апарату. Більше 25% всієј нематеріальној сфери – надання фін. послуг, страхування, операціј з нерухомістю. Близько 22% послуг – оптово-роздр. торгівля. 26.3% - ділові, юрид., соц. послуги, охорона здоров”я, відпоинок, розваги, автосервіс та ін. Транспорт і зв”язок – 8.5%. Держ. упр-ння – 18.4%. Значна роль – інформац. послугам.