Местные органы самоуправления /Укр./

Міністерство Осіти України

Українська Академія Друкарства

Реферат на тему:

Місцеві органи самоврядування

Виконав:

Cт.гр.К-ххх

Хххххх Хххххх

Перевірила:

Cт.викладач:

Кравчук С.М.

Львів

Зміст:

I. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО САМОВРЯДУВАННЯ………………………………………………………………….…..3

II. РАДИ — ОРГАНИ МІСЦЕВОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО САМОВРЯДУВАННЯ……………………………………………………………………...3

III. ІНШІ ЛАНКИ СИСТЕМИ САМОВРЯДУВАННЯ……………………………………….6

МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ І САМОВРЯДУВАННЯ

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО САМОВРЯДУВАНН Я

Закон України від 26 березня 1992 р. «Про місцеві Ра­ди народних депутатів та місцеве і регіональне самовряду­вання» визначає місцеве самоврядування
як територіальну самоорганізацію громадян для самостійного вирішення без­посередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази.

Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької і безпосередньої демократії, тобто систему самоврядування становлять як певні представницькі органи, так і форми безпосередньлго волевиявлення населення тери­торіальної одиниці.

Самоорганізація громадян для здійснення самовряду­вання є територіальною, тобто місцеве самоврядування здійснюється в межах відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць. Територіальну основу місцевого само­врядування становлять сільські поселення, селища, міста. Тому система місцевого самоврядування включає, по-перше, сільські, селищні, міські Ради народних депутатів та їх органи, по-друге, інші форми тери горіальної само­організації громадян (громадські комітети і ради мікро­районів, житлових комплексів, домові, вуличні, квартальні, дільничні, селищні, сільські комітети та інші органи), по-третє, місцеві референдуми, загальні збори (сходи) гро­мадян — форми безпосереднього волевиявляння населення. Районні в містах Ради народних депутатів є складовою частиною міського самоврядування. Для більш ефективно­го здійснення своїх повноважень органи місцевого само­врядування можуть об'єднуватися в асоціації, інші добро­вільні об'єднання.

Територіальну основу регіонального самоврядування ста­новлять район, область, а в його систему входять районні і обласні Ради народних депутатів, місцеві референдуми в межах території району, області, інші форми самоорганіза­ції громадян районів і області (Закон України «Про місцеві Ради та місцеве і регіональне самоврядування» зі змінами і доповненнями від 16 березня 1993 р.). Представницькі органи регіонального самоврядування — обласні, районні Ради. З числа депутатів відповідної Ради обирають голову і заступника голови Ради, утворюють і обирають постійні та інші комісії. Голови обласної, районної Рад є найвищою посадовою особою в системі самоврядування відповідно області, району. Обласні, районні Ради утворюють підзвіт­ний їм секретаріат Ради, який здійснює організаційно-тех­нічне забезпечення діяльності Ради та її органів. Структура і чисельність секретаріату визначається Радою за поданням її голови, керівник секретаріату призначається головою Ради. На відміну від органів місцевого самоврядування ре­гіональні самоврядні органи не утворюють своїх виконавчо-розпорядчих органів.

РАДИ — ОРГАНИ МІСЦЕВОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Розглянемо насамперед систему Рад народних депута­тів. За законом, базовим рівнем місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські Ради народних депутатів. Саме слово базові
говорить про їх особливе положення в системімісцевого самоврядування, найбільшу відповідальність за соціально-економічний розвиток територіальних регіонів, всебічне задоволення прав і свобод громадян.

Органи місцевого самоврядування складаються не тільки із відповідних Рад народних депутатів, а й виконавчо-розпорядчих органів, що утворюються Радами та їм під­звітні. Виконавчий комітет утворюється Радою на строк її повноважень і формується одноосібне головою Ради у складі заступника (заступників) голови, керуючого справами (сек­ретаря) і членів виконавчого комітету. Кількісний склад виконкому встановлюється Радою за поданням її голови. До складу виконавчого комітету не можуть входити депу­тати відповідної Ради. Виконком зберігає свої повноважен­ня аж до сформування нового складу виконавчого комітету новообраною Радою. За рішенням відповідної Ради в орга­нах місцевого самоврядування виконавчі комітети можуть не утворюватися; у цих випадках виконавчо-розпорядчі функції здійснює голова Ради одноособово. Ради самос­тійно встановлюють структуру, затверджують загальну чисельність апарату управління та витрати на його утриман­ня, умови оплати праці і затверджують за поданням викон­кому гхеми організації самоврядування на відповідній те­риторії.

Основними принципами місцевого та регіонального са­моврядування є самостійність і незалежність Рад народних депутатів у межах своїх повноважень, самофінансування і самозабезпечення, оптимальна децентралізація.

Правовий механізм взаємовідносин Рад народних депу­татів різних рівнів спрямований на досягнення самостій­ності та оптимальної економічної доцільності їх функціо­нування. Характеризуючи функції Рад народних депутатів, передусім зазначимо, що вони у межах своєї компетенції вирішують питання місцевого значення, виходячи з інтере­сів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів. Власне в цій функції насамперед реалізуються такі принципи місцевого та регіонального самоврядування, як захист прав, свобод і законних інтересів громадян, со­ціальної справедливості, поєднання місцевих і державних інтересів інтересів особи і всього населення відповідної території. У і-воїи діяльності самоврядні органи не можуть не взаємодія ги з трудовими колективами, громадськими ор­ганізаціями і рухами — це також один із основних прин­ципів самоврядування. Зазначені принципи визначають зміст і наступних функцій органів самоврядування — забезпечен­ня комплексного соціально-економічного розвитку підві­домчої території; здійснення керівництва підприємствами(об'єднаннями), організаціями та установами, які є їх кому­нальною власністю. Базуючись на принципі законності, Ра­ди народних депутатів забезпечують виконання Консти­туції та законів України. Органи місцевого та регіональ­ного самоврядування є правочинними розглядати питан­ня, віднесені законодавством України до їх відання. При цьому реалізують вони надану їм компетенцію самостійно. А керувати місцевими Радами може лише закон.

Ідея самостійності окремих рівнів органів самовряду­вання проявляється і в субординації правових актів, які вони приймають. Рішення Рад, їх виконавчо-розпорядчих органів, прийнятих в межах своєї компетенції, якщо вони не суперечать Конституції України і чинному законодавству, є обов'язковими для виконання. Законом України про міс­цеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне само­врядування передбачається відповідальність у разі невико­нання рішень органів самоврядування (ст. 57); рівно ж як і органи самоврядування несуть відповідальність за закон­ність та наслідки прийнятих ними рішень (ст. 58). Спори про відповідальність вирішуються в суді або арбітражному суді. А якщо органи місцевого та регіонального самовряду­вання своїми діями порушують Конституцію України і чин­ні закони, конституційні права і свободи громадян, ігно­руючи при цьому вимогу компетентних органів про при­пинення незаконних дій, їх повноваження за рішенням Верховної Ради України можуть бути достроково припи­нені. Закон передбачає (ст. 59) й інші випадки можливого дострокового розпуску органів самоврядування. Так прояв­ляється принцип законності в діяльності самоврядних орга­нів та обов'язковості їх рішень, прийнятих у межах закону.

Принцип самостійності і незалежності Рад народних депутатів не означає відсутності їх взаємодії. Закон (ст. 4) дозволяє місцевим Радам різних рівнів перерозподіляти між собою окремі повноваження в галузі господарського і со­ціально-культурного будівництва з урахуванням місцевих демографічних, територіальних, економічних умов і націо­нальних особливостей.

Місцеві самоврядувальні органи проводять свою ро­боту сесійно. Сесія Ради складається з пленарних засідань, а також засідань постійних комісій Ради. Сесії скликаються головою Ради в міру необхідності, але не менш як два рази на рік, а позачергові сесії можуть скликатися за про­позицією не менш як третини від загальної кількості обра­них депутатів Ради, а також за пропозицією постійної комісії, виконавчого комітету Ради, голови місцевої дер­жавної адміністрації. Перша сесія новообраної Ради скли- кається відповідною територіальною виоорчою комісією не пізніше як через місяць після виборів.

Органи самоврядування є правочинними розглядати пи­тання, віднесені законодавством України до їх відання. Є, однак, перелік питань, які можуть вирішуватися ви­ключно на пленарних засіданнях Ради. Їх ще називають виключною компетенцією представницьких органів само­врядування. Так, виключно на пленарних засіданнях Ради вирішують пит

обрання голови, заступника голови Ради і звільнення з по­сади або прийняття їх відставки; утворення і обрання постій­них та інших комісій Ради, зміну їх складу, обрання голів комі­сій; утворення виконавчого комітету Ради; заслуховування звітів утворюваних Радою органів та оцінка їх діяльності. На пленарних засіданнях затверджуються плани і програми еко­номічного та соціального розвитку території Ради, місцеві еко­номічні програми, плани приватизації об'єктів комунальної власності, місцеві бюджети та зміни, що до них вносяться, звіти про виконання бюджету, приймаються рішення про про­ведення місцевого референдуму та деякі інші питання.

Важливу роль у роботі самоврядних органів відіграють постійні комісії Рад, які є відповідальними перед Радою і їй підзвітні.' Постійні комісії обираються Радою з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень Ради. Рада утворює комісії: мандатну, з питань депутатської діяльності та етики; з питань пла­нування, бюджету і фінансів, а також при необхідності постійні комісії з інших питань господарського і соціально-культурного будівництва, визначає їх кількісний склад. Строк повноважень постійних комісій такий, як і Ради, котра їх утворює. Обираються комісії у складі голови і членів комі­сії, причому кандидатуру голови комісії пропонує голова Ради. Заступник голови і секретар комісії обираються на засіданні постійної комісії. До складу постійних комісій не можуть обиратися голова, заступник голови Ради. Протя­гом строку своїх повноважень Ради мають право реоргані­зувати систему своїх комісій, вносити зміни до їх складу.

З лютого 1994 р. Верховна Рада України прийняла За­кон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», згідно з яким органами місцевого само­врядування в Україні виступають сільські, селищні, міські, районні та обласні Ради. Вони наділяються власною компе­тенцією, в межах якої діють самостійно. Одночасно облас­ні, районні. Київська та Севастопольська міські Ради ви­конують функції органів державної виконавчої влади.

Ради обираються строком на чотири роки. Кількісний склад Рад визначається самими Радами, але має становити не більше як 75 депутатів для обласної. Київської і Севас­топольської" міських та Рад міст з районним поділом і не більше як ЗО — для інших Рад. Голови обласних, район­них, міських, селищних і сільських Рад обираються безпо­середньо населенням, вони ж за посадою очолюють вико­навчі комітети відповідних Рад. Кількісний склад виконав­чого комітету визначає Рада на пленарному засіданні, пер­сональний склад виконкому пропонується головою від­повідної Ради і затверджується Радою.

У сільських, селищних, міських (міст районною підпо­рядкування) Радах за їх рішенням виконавчі комітети можуть не утворюватися, у цих випадках виконавчі функції здійснює юлова Ради.

Голови сільських, селищних, міських, районних і облас­них Рад "і'л
очолювані ними виконавчі органи підзвітні і під­контрольні відповідним Радам. З питань здійснення делего­ваних їм повноважень державної виконавчої влади вони під­порядковані Кабінету Міністрів України, а також виконав­чим органам вищестоящих Рад.

Отже, місцеві Ради всіх рівнів діють самостійно в сфері місцевого самоврядування, вертикальна ж їх підпорядко­ваність встановлюється лише при реалізації ними функції дер­жавної виконавчої влади.

Законодавець формулює умови, за яких повноваження сільської, селищної, міської, районної, обласної, Верховної Ради Республіки Крим можуть бути достроково припи­нені, зокрема, якщо вони прийняли рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою; порушили Конс­титуцію України і закони України та не приводять своє рішення у відповідність з ними; не можуть протягом двох місяців провести пленарне засідання чи утворити свої ви­конавчі органи. Рішення про скасування незаконних рішень Рад та дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів цих Рад приймає Верховна Рада України. У разі порушення Конституції та законів України голова обласної", районної, міської, селищної" і сільської Ради може бути звільнений з посади у порядку, визначеному законом.

Оскільки Республіка Крим є складовою частиною Украї­ни, Закон зазначає, що органи місцевої влади і самовряду­вання в ній формуються і діють на підставі Конституції України, законів України, Конституції і законів Респуб­ліки Крим, які мають відповідати Конституції і законам України.

ІНШІ ЛАНКИ СИСТЕМИ САМОВРЯДУВАННЯ

До системи самоврядування України входять також інші форми територіальної самоорганізації громадян: гро­мадські комітети і ради самоврядування. Територія їх діяль­ності визначається виконкомом відповідної міської, район­ної в місті, селищної, сільської Ради, виходячи з соціально-економічної цілісності території та з урахуванням пропо­зицій населення. Обираються органи громадського само­врядування на загальних зборах (сходах) громадян або і представників. Зміст їх діяльності визначається основними завданнями соціально-економічної та політичної перебудо­ви, що відбувається в Україні. Закон про місцеве та ре­гіональне самоврядування України (ст. 4, 56) передбачає право місцевих Рад народних депутатів передавати части­ну своїх повноважень органам територіальної самооргані­зації громадян відповідно з фінансово-матеріальним забез­печенням для здійснення цих повноважень. Громадські комітети і ради самоврядування здійснюють також інші повноваження. Ііове законодавче положення про можли­вість передачі місцевими Радами повноважень органам територіальної самоорганізації громадян слід розглядати в ас­пекті підвищення ролі громадськості у вирішенні суспільно-самоврядних справ, а критерієм для цієї передачі, мабуть, по­винна бути ефективність у вирішенні таких повноважень. Це має бути стимулом для розгортання суспільної актив­ності населення мікротериторіальних колективів. Правовою основою діяльності органів територіальної самоорганізації гро­мадян, крім законодавчих актів держави, мають бути стату­ти (положення), затверджені загальними зборами (сходами) громадян або їх представниками та зареєстровані виконавчи­ми комітетами відповідних Рад народних депутатів.

Оріани громадського самоврядування не є підпорядкова­ними місцевим Радам, виконкомам, отже, останні не можуть керувати їх діяльністю.

Функціонування органів територіальної самоорганізації громадян розширює соціальну основу місцевого самовряду­вання, забезпечує умови для реалізації громадянами їх консти­туційних прав на участь в управлінні державними і гро­мадськими справами.

Поняття демократії включає до свого змісту поряд з пред­ставницьким безпосереднє народовладдя. Формою безпосе­реднього волевиявлення населення є місцеві референдуми (народне голосування), які проводяться за рішенням Рад народних депутатів в межах їх компетенції на підвідомчій Радам території. Рішення, прийняте референдумом, є обов'язковим для виконання відповідною Радою, підприємствами (об'єднаннями), організаціями та установами, громадяна­ми, якщо воно не суперечить закону (ст. 54). Порядок прове­дення місцевих референдумів визначається Законом Укра­їни від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи».

До форм прямої демократії належать також збори (сходи) громадян за місцем проживання (ст. 55). Вони скликаються головою Ради або виконкомом, органами територіальної само­організації громадян для обговорення найважливіших питань, що стосуються інтересів громадян, висування кандидатів у депутати Рад народних депутатів, формування органів місце­вого самоврядування та інших питань місцевого життя. Пропозиції про скликання загальних зборів (сходів) грома­дян можуть вносити громадяни, депутати, постійні комісії міс­цевої Ради, депутатські групи, трудові колективи, громадські організації. Коли скликання загальних зборів є неможли­вим, можуть скликатися збори (сходи) представників грома­дян населених пунктів, мікрорайонів, житлових комплек­сів, вулиць, кварталів та інших територіальних одиниць. Норми представництва на них визначаються органом, якому належить право скликання зборів громадян. Повноваження, порядок скликання і проведення загальних зборів (сходів) громадян визначається Положенням про загальні збори (схо­ди) громадян за місцем їх проживання в Україні.

Основною ж ланкою в системі місцевого самовряду­вання є сільські, селищні, міські Ради народних депутатів, котрі на своїй території об'єднують і координують діяль­ність усіх інших ланок місцевого самоврядування (ст. 2). Система місцевого самоврядування на територіальному рівні становить певну цілісність зі спільними основними завдан­нями і метою максимально можливого задоволення інтересів людини. Реалізуючи спільні завдання, елементи системи вико­нують і свої специфічні функції.

Список використаної літератури
:

1.Конституція (Осноаний Закон)України:Текст із змінами і доповненнями станом на 20 квітня 1993 року.Львів,1993 рік

2.Правознавство/За ред. Михайла Настюка.- Львів:Світ,1994.-271с.

3.Рабінович П.М., Шмельова Г.Г. Загальна теорія права і держави: навчальний посібник.К.,1993