Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Мова української преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки

1.1 Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет

1.2 Динамічні процеси в стилістичній типології газетних жанрів

1.3 Функціональні зміни в сучасній українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису

Розділ ІІ. Співвідношення традиційних і нових тенденцій у функціонуванні простих речень в українській газетній мові початку XXI cт.

2.1 Стилістичне навантаження двоскладних речень

2.2 Функціонально-стилістичні особливості вживання другорядних членів речення

2.3 Стилістичне використання односкладних речень

Розділ ІІІ. Стилістичний потенціал простих ускладнених речень

3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами

3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць

3.3 Нові явища у функціонуванні вставлених конструкцій

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Актуальність
магістерської роботи. Другу половину XX – початок XXI ст. характеризує стрімке зростання масової комунікації і нових інформаційних технологій. Динамічний розвиток традиційних засобів масової інформації – друкованих видань, радіо, телебачення, побудова й поширення Інтернету – посприяв створенню єдиного інформаційного простору, особливого віртуального середовища, що об’єднало сукупність медіапотоків. Усе це відбилося на процесах поширення слова, уживанні реченнєвих структур, характері мовних змін. Основний обсяг використання мови припадає сьогодні на сферу масової комунікації.

Мова засобів масової інформації постійно привертала увагу лінгвістів. Особливості газетної мови досліджено в працях М. А. Жовтобрюха [Жовтобрюх, 1970], В.Г.Костомарова [Костомаров, 1971; 1999], А.В.Швець Швец, 1971; 1979], А.Н.Васильєвої [Васильєва, 1982], І.П.Лисакової (Лысакова, 1981], у дисертаційних роботах М. С Ковальчука [Ковальчук, 1980], Т. Г. Сербіної [Сербина, 1988], О. А. Сербенської [Сербенська, 1991], О. В. Какориної [Какорина, 1992], В. І. Грицини [Грицина, 2002], О. А. Стишова [Стишов, 2003], О. І. Соколової [Соколова, 2004], Н. М. Івкової [Івкова, 2007]. Така посилена увага саме до мови преси є закономірною: по-перше, газета – найстаріший засіб масової інформації, у якому складалися і формувалися основні стилістичні прийоми та засоби, характерні для мови масової комунікації загалом; по-друге, газетні тексти репрезентують найбільш доступний і зручний для лінгвістичного опису матеріал, бо не потребують попереднього запису і подальшого розшифрування, як, наприклад, радіо- і відеоматеріали. Усе це уможливило кваліфікацію мови газети, зокрема її текстів інформаційного спрямування, у ролі базового компонента мови засобів масової інформації.

Утім, вивчення мови української газети відбувалося переважно на лексичному матеріалі чи торкалося деяких аспектів синтаксису. Донині немає повного системного опису мови газети з погляду її внутрішньої функціонально-стильової диференціації. Відсутній і цілісний, ґрунтовний аналіз специфіки функціонування синтаксичних одиниць у мові української преси початку ХХІ ст., тому, вважаємо, наша наукова розвідка перебуває на часі.

Українська газетна мова останніх десятиріч зазнала активного впливу суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних та лінгвістичних змін. Вивчення мови сучасної української преси дає змогу констатувати рухливість і мінливість її системи, оскільки вона відображає всі процеси, які заторкують на певному етапі національну мову загалом. Це передусім поширення розмовної стихії, поглиблення явищ експресії й оцінності, збільшення впливу особистісного чинника тощо.

Сьогодні констатуємо й досить помітні зміни в розвиткові сучасної лінгвістичної науки, котра стає дедалі більше прагматично зорієнтованою. Зміна її наукової парадигми, повернення до людини актуалізують комплекси нових підходів до осмислення мови, яку нині інтерпретують не як систему «в самій собі й для себе», а як національно-культурний феномен [8, с. 4]. В епіцентрі уваги перебуває комунікативна роль мови, функціональні можливості її одиниць, зв’язки з ментальністю народу, виявлення в мові найрізноманітніших інтенцій суб’єкта мовлення, людського чинника тощо.

Повернення української мови в газетну сферу в 90-х pp. XX ст. виявило, що на всіх її рівнях наявні ознаки калькування з російської мови. Помітні вони і в синтаксисі, який багато в чому втратив свою національну самобутність: передусім у поширенні пасивних конструкцій, калькованих сполучників і сполучних слів для зв’язку предикативних частин у складному реченні, використанні деяких вставних одиниць, інтертекстуальних синтаксичних побудов на кшталт російської мови.

Метою
дослідження є комплексний опис синтаксичних конструкцій у засобах масової інформації, вивчення особливостей їх формування та функціонування, що передбачає розв’язання таких завдань
:

· проаналізувати синтаксичні одиниці, уживані у мові української преси початку ХХІ століття;

· простежити історію вивчення синтаксису у мові української преси;

· визначити особливості функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні;

· проаналізувати шляхи формування синтаксичних одиниць у мові української преси;

· виявити особливості функціонування синтаксичних одиниць в ЗМІ та інших друкованих виданнях.

Об’єктом
дослідження є синтаксична система сучасної української мови.

Предмет
безпосереднього аналізу – дослідження семантико-структурних, словотвірних та функціональних особливостей синтаксичних одиниць у мові української преси.

Мета і завдання роботи зумовили вибір методів дослідження. Основним методом
магістерської роботи обрано описовий, що включає лінгвістичне спостереження, аналіз і систематизацію мовних явищ. Також використано метод компонентного аналізу, функціональний метод, метод опитування і кількісних підрахунків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
. Магістерську роботу виконано в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри української лінгвістики і методики викладання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Наукова новизна.
У межах магістерської роботи простежено формування і функціонування новітніх синтаксичних структур у мові української преси, визначено причини виникнення, виділено групи, а також з’ясовано функції, які виконує синтаксичні структури у мовленні його носіїв.

Теоретичне значення
полягає в тому, що пропонована робота розширює та поглиблює теоретичні дослідження синтаксису української мови. Зокрема, висновки та узагальнення, вперше зроблені на основі широкого комплексного аналізу синтаксичних одиниць, які дозволяють виявити тенденції розвитку такого малодослідженого мовного пласту.

Практичне значення
дослідження визначається тим, щойого результати можуть бути застосовані при подальшому вивченні синтаксичних одиниць української мови та її впливу на розвиток загальнонаціональної мови. Зібраний матеріал можна використати у дидактичній практиці. Практична цінність дослідження випливає з доцільності використання його основних результатів у рамках спецкурсів із синтаксису, семантики та лінгвістичного аналізу тексту для студентів філологічних спеціальностей, а також при написанні дипломних і курсових робіт.

Структура і зміст роботи
визначаються її метою та завданнями. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. МОВА УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ XXI ст. НА ТЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ

1.1 Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет

Мова преси, тобто мова періодичних видань, які розповідають про події внутрішнього та зовнішнього життя регіону (галузі), країни, є жанровим різновидом публіцистичного стилю, що використовується в засобах масової інформації і виконує інформативну функцію [28, с. 323]. Рівень та характер досліджень мови преси нерідко детермінують еволюційні процеси у світовій лінгвістиці, яка останнім часом набуває ознак екстенсивного розвитку - від дослідження мови як замкнутої системи до її вивчення у зв’язках і різноманітних функціональних виявах: мова і суспільство, мова і мислення, мова і культура тощо. Це засвідчує поява комплексних дисциплін: лінгвокультурології, соціо-, психо-, прагмалінгвістики, антропологічної лінгвістики та ін. Дослідження зв’язків і функцій мови, на думку Г.Я. Солганика, сприятиме поглибленому осмисленню цієї мови, оскільки функціональний аналіз будь-якої системи спричиняє повнішу її характеристику [66, с. 13]. Екстенсивний період вивчення мови газет відкриває нові перспективи перед стилістичною галуззю, сприяючи глибшому пізнанню специфіки і природи цієї мови в нових умовах - умовах глобалізації світового інформаційного простору, відновлення лінгвокультурного ареалу функціонування української мови і культури.

Тематика і зміст мови української преси початку XXI ст. зазнали істотних змін через вплив декількох чинників. По-перше, у світі відбувається активний перерозподіл пріоритетів унаслідок не тільки міжнародного співробітництва, інформаційного взаємовпливу, а й міжнародних війн, агресії, тиску, маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межами блискавично породжує процеси медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу й, відповідно, медіатексту, основним промотором яких є професійна діяльність журналістів. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовила потребу в новій мові для масового спілкування, яка б оперувала новою термінологією, експресивними конструкціями тощо [82, с. 489-490]. Отже, розвиток мови завжди тісно пов’язаний з життям суспільства, а розвиток публіцистичного стилю, зокрема й мови преси, прямо залежить від соціальних подій і змін. Осмислення пізнавальних і стикувальних властивостей газетної мови є одним із багатопланових аспектів дослідження публіцистичного стилю як безперечного суб’єкта соціального розвитку.

Важливим принципом лінгвістичної науки сьогодні є когнітивізм. У мовознавстві, на думку М.Г. Яцимірської, відбулися радикальні зміни: вихід за межі речення, формування прагматичної парадигми, когнітивна революція, комунікативно-дискурсний підхід до інтерпретації мовних явищ тощо. Наприкінці XX - на початку XXI ст. на перетині мовознавства з іншими науками сформувалися нові напрями в дослідженні тексту, зокрема й медіатексту, когнітивних процесів у масовій комунікації, її політичному й культурологічному дискурсах та ін. [82, с. 490]. Набуває також поширення системний комплексний підхід до аналізу мови засобів масової інформації і виокремлення нового наукового напряму -медіалінг-вістики, предметом якої є вивчення функціонування мови у сфері масової інформації Аналіз тексту як засобу комунікації актуалізує цілу низку нових комунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності, комунікативні стратегії автора, комунікативна ефективність, комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти, листи тощо).

Завдання сучасних українських газетних текстів - інформація, вплив, агітація, пропаганда, соціальна орієнтація читачів - також розв’язують на підставі складних прагматичних настанов, передусім інтенцій автора. Прагматика спирається на досягнення в галузі теорії мовленнєвої діяльності, когнітивної лінгвістики, функціональної лінгвістики, психолінгвістики, філософії мови. Основну роль у ній відіграють комунікативні наміри журналіста, тональність подання інформації, побудова газетного тексту згідно з комунікативними стратегіями автора, рівнем сприймання та інтерпретативиими можливостями читача. Отже, прагматика як наука про використання мови людьми і про чинники, які впливають на її функціонування, є методологічним підґрунтям дослідження мови української преси початку XXI ст.

Таким чином, мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій - функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.

1.2 Динамічні процеси в стилістичній типології газетних жанрів

Обов’язковим компонентом типологічного опису газетних текстів є їхня систематизація з погляду функціонально-жанрової належності. Систематизація жанрів медіамовлення завжди була досить складною, що спричинено поліфонічністю визначення поняття жанр: 1) вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками; 2) живопис на побутові теми; картина побутового сюжету; 3) спосіб що-небудь робити; сукупність прийомів, стиль, манера.

Жанровість у сучасній українській газеті - це системність, структурність, формоозначеність певної структури на мікрорівні [17, с. 337], що постала із синкретичної свідомості людини, здатної до форматування певних ознак. Ці ознаки на сьогодні усталилися і визначають жанр не за однією з них, а за сукупністю таких ознак, як характер зображуваного об’єкта (факт, подія), конкретне призначення матеріалу (завдання, яке треба розв’язати), певний масштаб охоплення дійсності і - відповідно - масштаб висновків та узагальнень (локальний чи глобальний), характер літературно-стилістичних засобів, призначених для відображення дійсності (стилістично нейтральних чи маркованих).

У публіцистичному мисленні системно-жанрові горизонти оформлені в три групи – інформаційну (хронікальну), аналітичну і художньо-публіцистичну, які поділяються на основні жанри: допис, інформація, огляд, коментар, звіт, репортаж, інтерв’ю, кореспонденція, стаття, нарис, фейлетон, есе, памфлет. Дещо пізніше відбулося внутрішньо-жанрове розмежування: інформація - хронікальна, аналітична; інтерв’ю – інтерв’ю-портрет, хронікальне та проблемне інтерв’ю; репортаж - хронікальний, аналітичний, сюжетний, репортаж-роздум; коментар - коментар-довідка, коментар-репліка, інформаційний коментар; звіт - розгорнутий, тематичний; нарис - проблемний, портретний; есе - проблемне, портретне; фейлетон - проблемний, портретний [17, с. 341]. Внутрішньо-жанрова диференціація засвідчує пластичність авторської свідомості щодо інтерпретації інформації, дедалі ширшу репрезентацію документального рівня творчості журналіста.

У сфері масової комунікації динаміка мови настільки активна, що відбувається постійний жанровий рух, який позбавляє згадану одиницю потрібної ознаки усталеності. Потужний жанровий діапазон нині модифікують, спостерігаємо розмитість меж деяких жанрів через ламання традиційних форм мислення. Оновлене життя потребує оновленої динаміки жанромислення. Сьогодні для неї характерні такі явища:

1. Поповнення складу жанрових груп новими видами жанрів, деталізованими внутрішньо, як-то: інформаційна група - політичний допис, фактологічний репортаж; аналітична група - політичний коментар, полемічна стаття, передова стаття, викривальний памфлет [32, с. 8], аналітична кореспонденція, аналітичний коментар, аналітичний огляд [23, с. 393]; інтерв’ю - викривальне, інформаційне, емоційне [15, с. 118]; огляд - політичний, літературний, спортивний; стаття - узагальнювальна, проблемна, літературно-критична; нарис - історичний [61, с. 545].

2.Об’єднання газетних жанрів у більшу кількість жанрових типів унаслідок розширення кола жанроутворювальних чинників: 1) власне- інформаційні жанри; 2) інформаційно-публіцистичні жанри; 3) власне- публіцистичні жанри; 4) художньо-публіцистичні жанри; 5) рекламні жанри; 6) художні жанри; 7) розмовно-побутові жанри; 8) офіційно-ділові жанри; 9) інші жанри [61, с. 546-547].

3.Ускладнення жанрової типології новими різновидами, подекуди не специфічними для газети, як-от: історичний календар, консультація поповнюють власне-інформаційні жанри; вибачення, привітання, рейтинг, пора дата ін. - інформаційно-публіцистичні жанри; до художньо-публіцистичних жанрів долучаються історія, каламбур, мемуари, сатиричний коментар; типологічну групу «інші жанри» дедалі частіше поповнюють гра, кросворд, гороскоп, тест, рецепт тощо [61, с. 546].

4.Акцентуація в межах медіалінгвістики на нових функціонально- стилістичних ознаках, рівнях (формат, зміст, мова) і жанрових типах текстів з позицій співвідношення в них функцій повідомлення та впливу і виокремлення чотирьох функціонально-жанрових груп: новини, інформаційна аналітика, публіцистика та реклама .

5.Дифузність, нечіткість вираження специфічних жанрових властивостей, спричинена громіздкістю різноманітних інформаційних потоків, що нерідко дисонують один з одним, посиленням інтернаціональних зв’язків, розширенням масштабів урбанізації населення, ростом його мі грації. Taк, зокрема, деякої метаморфози зазнав жанр репортажу, оскільки саме в ньому очевидним є зв’язок з попередньою подією. Унаслідок цього до газети потрапляє спонтанне, абсолютно непідготовлене мовлення журналіста, який ставить за мету майже синхронно відтворювати події. Мета репортажу - зробити читача свідком того, про що йдеться, тому канони розмовного мовлення тут дієвіші, ніж в інших жанрах.

6.Переорієнтування, видозміна, зникнення деяких газетних жанрів, спричинені демократичними суспільними процесами. Передусім із газетного простору майже зникла передова стаття.

7. Майже послідовне зникнення з газетних шпальт назв жанрів, їх здебільшого заступає проблематика, або тематичні домінанти. Так, наприклад, в одній із державних газет, яка оперативно інформує читачів про найважливіші рішення державної ваги, газеті «Голос України» тематична рубрикація є найбільш загальною: «Політика», «Новини», «День», «Сім’я», «Суспільство», «Реклама та оголошення», «Спорт». Натомість у «Дзеркалі тижня» як репрезентантові незалежної преси на всеукраїнському рівні, розрахованої передусім на еліту нації, розвиток її політичної думки, на створення умов для самореалізації творчого потенціалу нації [Костенко, с 84], рубрики є оригінальнішими, подрібненими на актуальні підрубрики, які одразу привертають увагу динамічно налаштованого читача, пор.: «Влада» і її підрубрики «За кордоном», Право»; «Гроші» і підрубрики «Про головне», «Аналітика», «На шляхах реформ», «Мікро-економіка і бізнес»; «Людина» і підрубрики «Культура», «Читання», «Я і Ми», «Знання - сила», «Здоров’я», «Архіваріус», «Сімейне коло». У річищі поданих рубрикацій функціонують майже всі типові, класичні жанри: допис, інтерв’ю, репортаж, нарис, проблемна стаття, огляд, щоправда, здебільшого без назв самого жанру. Однак тематична організація інформаційного потоку є сьогодні на часі, актуалізує ще одну важливу класифікаційну ознаку - «належність тексту до певної медіатопіки» [18, с. 38], або тематичної домінанти, наприклад, політики, бізнесу, спорту, культури.

8. Поява в постперебудовний період нового жанрового різновиду - рекламного. Яскраву спрямованість газетних рекламних текстів на забезпечення впливу реалізують як на рівні мови, тобто лінгвістичними засобами виразності, так і за допомогою медійних технологій - прийому розташування на газетній шпальті, графічних прийомів (варіювання шрифту, дефісація, збільшення-зменшення літер тощо), створення зорових ілюстративних чи фотообразів, які легко запам’ятовуються. У передвиборні періоди, особливо популярні останнім часом, помітне домінування в газетах політичних різновидів реклами - передвиборної агітації, політичної реклами, прихованої політичної реклами, політичної антиреклами, політичної контрреклами, неякісної політичної реклами [23, с. 369-370], які формують і водночас продукують політичну культуру соціуму.

Отже, функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови української преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвих змін.

1.3 Функціональні зміни в сучасній українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису

Інформативність українських газет радянських часів була справжнім порушенням стильової норми, згідно з якою газетно-публіцистичний стиль повинен виконувати інформаційно-змістову функцію. Основним інструментом впливу тоді була не фактологічна, а специфічна концептуальна інформація: політичний міф, чи, як його називають дослідники, ідеологема: «Ми побудували розвинутий соціалізм; наша країна - найбільш передова, ми приступаємо до будівництва реального соціалізму» і под. Вона слугувала своєрідним «фільтром», через який пропускали газетний матеріал. З усуненням цензури постала ситуація активного впливу позамовних, соціальних чинників на функціонування мови загалом і в засобах масової інформації зокрема [46, с. 176]. Цим, на нашу думку, можна пояснити ті зміни, які відбулися в українських газетних текстах після періоду перебудови, поглибилися після Помаранчевої революції 2004 року і тривають сьогодні. Серед них:

1.Посилення інформативності викладу, досягнення рівноваги між концептуальною і фактологічною інформацією. Інформаційне поле, створюване сучасними українськими газетами, є різноманітним за змістом повідомлень, формами та якістю їх подання. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що заторкує інтереси і потреби людей, спрямована не тільки на інформування аудиторії, а й на формування або зміну позицій, поглядів, ціннісних орієнтацій [21, с. 418]. Іншими словами, преса ви ступає чинником, який формує громадську думку. До того ж, функціональна інформатизація газетного простору сприяє поширенню нових жанрів: журналістського розслідування, версій, пов’язаних зі специфічними способами отримання інформації.

Спостережено, що домінанта осмислення дійсності дедалі впевненіше зміщується у бік практицизму. Сучасна «кліпова» свідомість аудиторії часто не в змозі сприймати великі за обсягом тексти, та ще й з відкритою авторською позицією моралістичного характеру. Тому превалювання інформаційних жанрів є свідченням відображення змін у національному менталітеті українців, котрі від слів, розмов про справи переходять до їхньої реалізації. Важливим соціокультурним «фрагментом» нового українського менталітету стає поняття «якість життя». В інформаційні тексти сучасної української преси частіше вкраплюються емоційні «фарби», що посилює вірогідність, об’єктивність викладу і водночас попереджає читацьку байдужість до «сухої» фактологічної інформації.

2.Істотна активізація особистісної тенденції, що супроводжується утворенням нового стилетвірного центру, яким слугує особистість журналіста: його авторська інтенція і мовні захоплення, смаки значною мірою

зумовлюють стилістичні риси створюваного тексту. Нові принципи подання й інтерпретації інформації за умов відсутності жорсткої регламентації повідомлення, уведення до тексту різних «мовних світів», індивідуалізація авторського комунікативного наміру - усе це, на думку О.В. Какориної, породжує явище стилістичної рівномірності всередині одного тексту і мінімальних мовленнєвих структур [35, с. 90]. Активізація особистісної тенденції виявляється в поширенні таких жанрів, як есе, коментар, прогноз, сповідь.

3.Утвердження діалогічності як фундаментальної якості газетної мови і журналістської творчості загалом. Діалогічні риси виразно посилюють ся: з’являються статті, які репрезентують палку, зацікавлену розмову автора з читачем. У зв’язку з цим образ «посереднього» читача (знеособленого адресата) часто заступає образ читача-однодумця або читача-опонента, людини, котра солідарна з автором, співчуває йому чи не згодна з ним. Наслідком цього є різні соціальні групи, різні автори й адресати - полі-векторна палітра сучасної української преси, у якій поширюються жанри з діалогічним стрижнем: бесіда, експрес-інтерв’ю, експрес-опитування, ексклюзивні інтерв’ю тощо.

4.Актуалізація тенденції до породження нових змістів і нових оцінок за допомогою гри з цитатним фондом, який апелює до всього нашого мовного досвіду. Залучення до активного вжитку інтертекстуальних компонентів - одного із способів непрямого вираження здебільшого негативної оцінки в газетних текстах соціально-політичного спрямування - засвідчує господарювання сучасного журналіста вже не тільки і не стільки над своїм словом, скільки над словом чужим, над культурним тлом. У такому разі журналіст уже не творить, а інтерпретує, підсвідомо підвищуючи стилістичну вагу інтерпретативів, формуючи їхні оцінні характеристики у свідомості адресата. Через те сучасну епоху справедливо називають «куль турою інтерпретації готового слова» [10, с. 108].

Отже, згадані функціональні зміни проектуються на мовне оформлення газетного тексту, віддзеркалюються в його лексико-граматичних засобах, у яких закладені чималі стилістичні потенції. Серед них особливе місце посідає синтаксис. Донедавна вважали, що синтаксис, на відміну від лексики і фразеології, не має чіткого стилістичного забарвлення своїх одиниць, не має строгого функціонального прикріплення їх до певних мовленнєвих сфер отже, загальномовним засобом, пов’язаним з усіма функціональними стилями. Зміни і тенденції, які спостерігаємо в мові української преси початку XXI ст., оновлюють структуру та семантику синтаксичних одиниць, стилістично маркують їх, даючи змогу констатувати функціонально-стилістичну самобутність синтаксичної організації газетної мови.

РОЗДІЛ ІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ І НОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПРОСТИХ РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГАЗЕТНІЙ МОВІ ПОЧАТКУ XXI СТ.

2.1 Стилістичне навантаження двоскладних речень

Будь-який сучасний текст засобів масової інформації, щоб його сприйняв читач, повинен мати чимало якісних властивостей - об’єктивність, актуальність, відповідність запитам аудиторії, популярність. Певною мірою ці властивості забезпечує мовна структура тексту, яка на всіх рівнях є досить динамічною і, безперечно, потребує вивчення в умовах реального функціонування.

Механізмами контекстуальної динаміки володіють і малодосліджені у стилістичному плані підмет та присудок двоскладного речення.

Підмет як структурно потрібний компонент двоскладного речення дослідники характеризують за низкою кваліфікаційних ознак, зокрема: 1) входженням до структурної схеми речення в ролі головного члена; 2) позначенням носія предикативної ознаки; 3) співвіднесенням із «даним» (темою) при актуальному членуванні речення; 4) співвіднесенням із суб’єктною позицією семантико-синтаксичної структури речення; 5) вираженням спеціалізованою відмінковою формою - називним відмінком іменника, займенника тощо; 6) перебуванням у двобічному (предикативному) зв’язку з присудком; 7) поєднанням із присудком способом предикативного зв’язку - координацією; 8) посіданням типової позиції перед присудком [18, с. 74; 56, с. 268-272].

У мові сучасної української преси, яка відтворює складні суспільно-економічні, політичні й культурні процеси, активно функціонують різнопланові підмети, категорійна семантика яких може охоплювати такі основні значення [32, с. 157]: а) активного діяча, напр.: Спостерігачі відзначають можливий черговий виток політичної кризи в Киргизії (Україна молода, 23.10.2007); б) носія стану: Народ прозрів, згуртувався в борні за свої права й свободи (Сільські вісті, 16.12.2004); в) суб’єкта процесу, напр.: Майже коло кожної хати буяють мальви
(Сільські вісті, 07.03.2007); Гарно родять соняшники
насіннєвої компанії «Маїс» (Вінниччина, 27.02.2007); г) предмета якісної характеристики: Прикраса справді дивовижна (Високий замок, 02.10.2008); Цей юнак... не бездарний (Дзеркало тижня, 30.05.2009) та ін.

Така виразна тенденція до зміни орієнтирів життєвого й комунікативного простору, безперечно, спричинила істотні зміни в мовній сфері, зокрема й у функціональному використанні підмета в сучасних мас-медіа. На шпальтах газет поодинокими є згадані вище слова для називання суб’єктів, зайнятих певним видом діяльності, пор.: У районі на вагу золота - електрозварники, токарі, муляри
(Голос України, 04.04.2006). Зовсім не використовують лексеми для найменування груп людей, об’єднаних одним видом діяльності: бригада, зміна, ланка та ін. Підмети-номінації працівник, робітник, колектив, товариство тощо використовують обмежено, поєднуючи їх здебільшого з назвою професії. Пор.: Працівники
міліції підробляли документи (Сільські вісті, 16.12.2000). Натомість активно функціонують підмети іншого лексико-семантичного плану - передусім на позначення осіб та груп осіб (частіше) сучасного політикуму, як-от: депутат, урядовець, парламентар, активіст, посадовець, опозиціонер, соратник, лідер, фракція, парламент, електорат, опозиція, коаліція тощо, а також представників інших галузей життєдіяльності сучасного суспільства - журналіст, лікар, студент, правоохоронець, учитель, спортсмен тощо. Напр.: Депутати
зайнялися безпосередньо законотворчістю (Сільські вісті, 16.12.2004); В Одесі активісти
громадського комітету «Одеса - Так» провели акцію протесту проти розпродажу оздоровниць і рекреаційних земель (Сільські вісті, 29.03.2005). Для привернення уваги читача до газетного тексту, створення викривального ефекту журналісти нерідко послуговуються оказіональними простими підметами, утвореними від назв партій, до яких входять їхні представники, пор.: «Героями» цього дня стали «трудовики».
Фракцію «Трудової України « залишило ще четверо народних депутатів (Сільські вісті, 16.12.2004); 3 гарячої голови КПУвці
залякують (тільки кого?) виходом з антикризової коаліції, погрожують звільненням О. Мороза з посади Голови Верховної Ради... (Сільські вісті, 30.11.2006).

Варто зазначити, що власна назва в ролі підмета дуже часто набуває метонімізованого вияву, слугуючи водночас стилістичним маркером експресивної оцінки – урочистості, піднесеності, невимушеності, влучності тощо. Пор.: Україна
запропонувала Азербайджану проект модернізації українських танків Т-64... (Сільські вісті, 28.12.2006); Росія
може відмовитися від участі в спільній україно-російській програмі створення літака АН-70. Київ
на це реагує спокійно (Голос України, 07.04.2006); Колись Одещина
збирала цукровий буряк на 40 тисячах гектарів (Голос України, 12.04.2006); Щойно Львів
урочисто відсвяткував своє 750-річчя... (Культура і життя, 15.11.2006); Багдад
звинувачує Хашимітське королівство у підтримці іракських повстанців (Сільські вісті, 22.03.2005).

Цікаво виявляють себе в газетних текстах підмети, виражені інфінітивами. Вони значно виразніші від типового іменникового і вживаються здебільшого в тій частині речення, яка передає узагальнення, публіцистичність і категоричність дії, вираженої присудком. Речення з інфінітивним підметом у мові сучасних українських газет трапляються двох видів: а) власне-інфінітивні; б) інфінітивно-іменні (складені). Власне-інфінітивні підмети виявляють себе як в інфінітиві повнозначного дієслова, так і у формі інфінітива описового дієслівно-іменного звороту. Пор.: Вивчити
і відтворити
кожний рух і жест індійського танцю - це важка самовіддана праця (Молодь України, 13-19.07.2006); Дійти згоди - завдання не з легких... (Вінниччина, 30.01.2007); Осмислити
цей конфлікт - це зрозуміти момент істини (Літературна Україна, 23.03.2006); Головне зараз - не розслаблятися, не уповати
на «правильну» коаліцію і «правильного» прем’єр-міністра, а продовжити
роботу над удосконалюванням демократичних механізмів, додати
до прямого волевиявлення інші ефективні форми громадського контролю над діями політиків (Українська газета, 11-17.10.2007).

Інфінітивно-іменні підмети значно рідше використовують на шпальтах газет, проте вони двофункціональні: інфінітивний компонент указує на самостійний, незалежний характер ознаки, що міститься в підметі, а іменний компонент називає цю ознаку. Напр.: Здатність весело і щиро сміятися
- одна з найважливіших ознак правильного розвитку малюка і міцності його здоров’я (Сільські вісті, 22.03.2005); Бути ввічливим
зовсім не важко! (Вінниччина, 30.01.2007). Використовуваний у функції підмета інфінітив, як бачимо, виражає переважно не конкретно реалізовану дію, а її різновид, що дістає належну оцінку у формі присудка.

Функцію експресивізації газетного тексту виконують підмети, виражені цілісною сполукою слів (іноді й реченням), як-от: «Створи себе сам»
- це один з напрямків великого проекту «Вибирай серцем», спрямованого на допомогу студентам у їхньому майбутньому працевлаштуванні, плануванні кар’єри (Голос України, 20.04.2006).

У мові української преси початку XXI ст. виявляє активність і складений підмет – «синтаксичний компонент, що являє собою єдність словоформ, які утворюють сполучення слів чи окреме речення, здатне предикативно означатися присудком у структурі граматичного центру двоскладної будови» [32, с. 160]. Складені підмети бувають двох видів: синтаксично неподільні і семантично неподільні [56, с. 72]. З-поміж синтаксично неподільних складених підметів у сучасному українському медіатексті виокремлюють такі різновиди: кількісно-іменні словосполуки, словосполучення зі значенням вибірковості, словосполучення зі значенням сумісності [46, с. 36].

Спостерігаємо також тенденцію до дедалі ширшого використання в ролі підмета кількісно-іменних сполук, які «актуалізують у своєму змісті певну кількість учасників дії, носіїв стану та ін.» [32, с. 160]. Ті з них, що реалізуються поєднанням кількісного числівника з іменником, є найуживанішими в мові національних газет, оскільки допомагають відтворювати швидкоплинний життєвий ритм, кількісні характеристики явищ, фактів, виокремлювати предмети з-поміж інших, менш важливих, здебільшого в інформаційних текстах (дописах, передових статтях, репортажах, коментарях, хроніках тощо). Напр.: У неділю і вчора засідали одразу два парламенти
(Сільські вісті, 29.03.2005); Два банки
скубуться між собою за право вести рахунки енергоринку (Голос України, 04.05.2006). Двохелементні структури кількісно-іменних складених підметів нерідко модифікують різними засобами: прийменниками, частками тощо, що породжує складніші ланцюгові підметові структури. Пор.: У другій половині дня 24 березня від 10 до 15 тисяч прихильників
опозиції штурмом захопили Будинок уряду в Бішкеку (Сільські вісті, 29.03.2005); У Миколаївській області через морози цієї зими загинуло від 70 до 100 відсотків
плодоносних бруньок винограду (Голос України, 08.04.06). Зрідка іменниковий компонент у складі підмета набуває імпліцитного характеру, а його особливості відображає присудковий компонент, що надає викладу розмовного характеру, сприяє пом’якшеному висвітленню явищ: За включення до порядку денного набралося тільки 222
«за» (не голосували фракція КПУповним складом та майже вся фракція Партії регіонів) (Сільські вісті, 30.11.2006).

До підметової словосполуки зі значенням кількості може входити також збірний числівник та іменник, що є показником варіювання синтаксичних норм сучасного українського медіатексту, його українізації та відбиває іманентну рису української мови щодо вживання збірних числівників. Пор.: Загинуло щонайменше двоє робітників
(Сільські вісті, 30.11.2006); 4 жовтня десь о п’ятій ранку двоє чоловіків
розбили цеглиною вітрину бібліотеки ім. Лесі Українки на вул. Полтавській, 4 в центрі міста (Газета по-українськи, 11.10.2007); А п’ятеро дітей
- троє дівчат і два хлопці - довгі роки святкували з мамою її день (Сільські вісті, 07.03.2007). Зрідка на шпальтах газет натрапляємо й на здрібніло-пестливі числівникові форми, вживані у ролі заголовків газетних публікацій. Сполучаючись з іменниками, що функціонують тільки в множині, такі форми збірних числівників сприяють створенню ефекту іронії, інтриги, миттєво привертають увагу читача. Пор.: Двійко виборів за квартал ? (Україна молода, 23.10.2007).

Другий різновид кількісно-іменного складеного підмета репрезентує структура, побудована за моделлю: «неозначено-кількісний числівник або займенниковий числівник + іменник», що рідше трапляється в мові сучасної української преси, пор.: Багато приміщень
контор колишніх колективних господарств на Кіровоградщині уже давно розвалені (Сільські вісті, 28.12.2006); ...стільки ж виборців
прийшло на дільницю (День, 27.03.2006).

Особливою експресією й активністю вживання в мові українських газет початку XXI ст. вирізняються кількісно-іменні складені підмети, утворені поєднанням іменника кількісної семантики з іншим іменником. Це передусім іменники частина, низка, група, мережа, сітка, море, океан, тьма тощо. Вони є граматичним ядром складеного підмета, але лексично не конкретизовані, особливо ті, що вжиті в переносному значенні і сприймаються тільки в усій структурі складеного підмета: частина продукції, частина громадян, низка заходів, група школярів, мережа магазинів, сітка годин, море проблем, море облич, океан сліз, тьма людей та ін. Керуючи родовим відмінком іменника, згадані іменники здебільшого вказують на надзвичайно велику неозначену кількість кого-, чого-небудь із відтінком експресивності [Вихованець, с 166], напр.: Значна частина громадян України працює сьогодні за кордоном нелегально (Сільські вісті, 02.03.2007).

Трапляються також складені підмети з оказіональними компонентами на позначення кількості, як-от тлуми, напр.: Тлуми львів’ян
та гостей
міста, здавалось, заполонили увесь простір (Культура і життя, 18.10.2006).

Підмети у формі словосполучення зі значенням вибірковості значно рідше функціонують у газетному тексті, аніж кількісно-іменні. Основним компонентом таких підметів є відносний або неозначений займенник, власне-кількісний чи неозначено-кількісний числівник, а залежним компонентом виступає іменник (або його еквівалент) у родовому відмінку множини з прийменником з (із). Напр.: Багато хто з опитаних
висловився за введення уніфікованого англійського звертання на «ти « до будь-якого співрозмовника (Молодь України, 13-19.07.2006); Дехто з них несе на собі цей тягар усе життя... (Сільські вісті, 30.11.2006). У згаданих підметових структурах основний компонент «певною мірою обмежує коло предметів, виражених залежним компонентом» [32, с. 37-38], не володіючи здебільшого предметним значенням, а лише вказуючи на предметність. Така обмеженість, вибірковість пояснює незначну продуктивність цього різновиду підмета в мові сучасних українських газет.

Особливим є статус підмета, вираженого словосполученням зі значенням сумісності, або соціативного складеного підмета, оскільки слова в ньому не становлять семантичної єдності, проте об’єднуються цілісно тільки в позиції підмета. Як зазначає А.П. Загнітко, «соціативний підмет указує на єдність двох суб’єктів, що складають здебільшого певний колектив - сімейний, товариський, соціальний тощо, найчастіше - постійний, значно рідше - тимчасовий» [32, с. 160]. Таке трактування певною мірою пояснює надзвичайно обмежене функціонування згаданого підмета в мові сучасної української преси - передусім у нарисах та репортажах, що мають ознаки художньо-публіцистичної оповіді. Сумісність дії чи стану іноді можуть уточнювати слова разом, спільно, заодно, гуртом та ін. Пор.: Анатолій Олексійович із Людмилою Іванівною
успішно у Волошках, мають де і чим пригостити своїх рідних, користуються великою шаною у трудолюбивих поліських селян (Сільські вісті, 06.03.2007); Так-так, говорили верба з вітром
при долині (Сільські вісті, 28.12.2006,); За 50 років у своїй лабораторії Максим Федотович разом з колегами й учнями
провели титанічну наукову роботу (Сільські вісті, 29.03.2005).

Засобом вираження підмета слугують і так звані семантично неподільні словосполучення, які виконують функцію єдиного найменування і мають досить широку сферу номінації: вони називають партії, посади, установи, явища, предмети, географічні об’єкти тощо. З-поміж них у мові української преси початку XXI ст. виокремлюємо:

1.Двохелементні структури з опорним іменником і залежним прикметником, що поширює його. Такі структури є однією із специфічних рис інформаційних жанрів сучасної періодики. Напр.: З цим варіантом по годилися «Наша Україна» і БЮТ (Сільські вісті, 30.11.2006).

У газетних текстах зрідка трапляються й складені підмети, структуровані із самих прикметників. їх можна кваліфікувати як «структури з якісною номінацією» [46, с. 79], напр.: Кращі з кращих охороняють перших осіб держави (Молодь України, 04-10.01.2007).

2.Двохелементні лексикалізовані словосполучення моделі «іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку», напр.: Сумлінні платники податків матимуть преференції (Урядовий кур’єр, 21.11.2006).

3. Багатоелементні структури з опорним іменником, що здебільшого слугують назвами установ, підприємств, організацій, політичних партій, посад, почесних звань тощо. Напр.: Орджонікідзівський районний суд
Запоріжжя за позовом представника Народного Союзу «Наша Україна» заборонив Запорізькій міській виборчій комісії оголошувати остаточні результати виборів до Запорізької міської ради (Голос України, 08.04.2006).

Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

2.2 Функціонально-стилістичні особливості вживання другорядних членів речення

Послідовне дотримання логіко-граматичних засад при класифікації другорядних членів речення протягом XIX ст., - зауважує А. П. Загнітко, - зумовило і відповідне їх термінологічне окреслення: означення, додаток, обставина» [32, с. 173]. Ці члени речення в сучасних українських газетних контекстах дуже поширені, бо за допомогою їх журналісти відтворюють різноманітні життєві реалії суспільства, конкретизуючи логічні поняття об’єкта, атрибута й обставини.

Обсяг поняття член речення дає змогу синтезувати всі аспекти: логіко-синтаксичний, структурно-синтаксичний і комунікативно-синтаксичний [38, с. 48]. Функціонування цієї багатовимірної синтаксичної одиниці в газетному контексті спричиняє актуалізацію синтаксичної, семантичної, логіко-психологічної та комунікативно-прагматичної функцій.

Як слушно зауважує Н.Л. Іваницька, на конструктивне членування речень, на виділення його членів нашаровується комунікативний аспект, тобто важливість відповідного члена в комунікативному плані, виокремлення його з-поміж інших членів, його актуалізація в реченні [38, с. 48]. Тісне переплетення цього аспекту з семантико-стилістичним у мові сучасної української преси спрямоване на актуалізацію важливих об’єктних, атрибутивних, обставинних чинників повідомлення, посилення впливовості його емоційно-оцінних характеристик на реалізацію комунікативного діалогу «автор - читач».

У мові української преси початку XXI ст. фіксуємо низку постійних означень, які є переважно складниками термінологічних словосполучень у текстах інформаційних жанрів, зокрема: економічна і соціальна політика, парламентські
вибори, парламентська
кампанія, політичні
сили, пленарний
тиждень, антикризова
програма, імперативний
мандат, широка
коаліція, банківська
система, газові
угоди і под. Напр.: На переконання глави держави, без порозуміння щодо основ і завдань економічної
і соціальної
політики держави жодна з гілок влади не спроможна самостійно вирішити проблему реформування місцевої влади (Урядовий кур’єр, 26.03.2008); За домовленостями Партії регіонів і БЮТ найближчі парламентські
вибори мають відбутися аж 2014 року (Експрес, 04-11.06.2009); Така дрібниця, як дострокова парламентська
кампанія, можлива без жодних правових підстав (Дзеркало тижня, 02.02.2008); ...істотний приріст прихильників спостерігався у трьох політичних
сил — БЮТ, комуністів і блоку Литвина (День, 09.11.2007). Такі інформативні термінопоєднання є абсолютно новими, спричиненими активізацією українського політичного життя й економічних пріоритетів держави. Вони цілком витіснили з ужитку постійні означення трудовий, братерський, братній, соціалістичний, радянський, рішучий, високий, ударний тощо, зафіксовані в мові преси 70-80 pp. XX ст., пор.: трудова вахта, трудові дарунки, трудові
звершення, політичне
і трудове
піднесення, братерська
дружба, братні соціалістичні
країни, рішуча
відсіч, високий
обов’язок, високий
рубіж, ударна
праця, ударна
вахта тощо [45, с. 182-183].

Новим явищем у мові преси досліджуваного періоду є активне використання прикметникових означень, утворених від назв політичних партій, політичних уподобань, прізвищ політичних діячів, назв державних установ, держав тощо. Напр.: Аналітики прогнозують невдовзі і втечу з бютівського
корабля як політиків, так і їхніх спонсорів (Голос України, 27.05.2008); вернемося до помаранчевого табору (Українська газета, 11-17.10.2007); Вигідні з психологічного погляду - на тлі Баложиного
наклепу - бойові дії, розпочаті Тимошенко, можна було б подати не як факт відкритої агресії, як вимушений акт примушування до миру (Дзеркало тижня, 06.09.2008). Як засвідчує обстежений матеріал, стрижневим, часто вживаним сьогодні на газетних шпальтах є означення ключовий (ключова), що, на нашу думку, спричинено семантикою цієї лексеми, її легкою придатністю до функціонального виокремлення найважливішого в змісті повідомлення: Ключовим
пунктом наради було підписання листа на адресу Міжнародного валютного фонду щодо отримання чергового траншу кредиту (Україна молода, 03.03.2009); Ключовою
темою форуму стала і відповідальність власника за створення безпечних умов роботи виробничих об’єктів... (День, 23.10.2007); Ключовою
цінністю демократичного врядування є законослухняність...(Дзеркало тижня, 30.05.2009).

Локативні відношення нерідко відтворюють за допомогою означення тамтешній, активізованого останнім часом зі значенням «який є (відбувається) там, у тому місці, у тій місцевості, про яку йдеться». її використання певною мірою українізує, оживлює газетний виклад, сприяє уникненню повторень. Напр.: Гранітна скульптура із зображенням тамтешнього
героя, націоналіста та військового союзника у боротьбі проти Московської держави, шведського короля Карпа ХІІ з’явиться в Україні (Україна молода, 23.10.2007); Свою розповідь ми почнемо з тамтешніх
подій (Дзеркало тижня, 06.09.2008). Стилістичну функцію уникнення повторень і надання контекстові пафосності виконують також означення перифразного зразка, що увиразнюють атрибутивну характеристику місця події, пор. стилістично нейтральне мешканці Києва і стилістично забарвлене мешканці стольного града:
Мешканці стольного града переважно підтягувалися сюди наприкінці робочого дня (Голос України, 24.11.2005).

Як і раніше [46, с. 103], активно вживаними в інформаційних (дописах, інформативних повідомленнях, репортажах) та аналітичних (спортивних оглядах) текстах сучасної української газетної періодики є прикметникові означення, утворені від географічних назв. У такому разі речення не потребують обставин місця, бо означення виконують подвійну функцію: атрибутивну й обставинну. Напр.: Із власної кишені розплачуються кримські
міліціонери і за лікування Мустафи та Ейваза Хаїрових (Україна молода, 03.03.2009, с
2). Останнім часом такі означення поширилися і на заголовкові комплекси, де вони чітко і точно номінують місце події: Рекорд брацлавських
педагогів (Вінниччина, 18.03.2008). Новою є тенденція до посилення атрибутивних функцій відтворюваних реалій за допомогою вживання ступеньованих форм якісних прикметників, активізація яких особливо помітна останнім часом. Вони яскраво виражають категорійне «значення ознаки предмета, що конкретизується як ознака міри якості в ньому» [Островська, 2006]. Напр.: ...найсвіжіший
запис зроблено після старту на «1+1» телепроекту «Танці з зірками», що полюбився телеглядачам (День, 23.10.2007); Здається, ми маємо нагоду спостерігати чи не найцікавіший
за всі роки незалежності чемпіонат України (Україна молода, 23.10.2007); На жаль, представникам найдальшої
глибинки бракує впевненості (Вінниччина, 18.03.2008). Іноді відбувається ненормативний процес ступенювання прикметникових форм, коли у формі вищого ступеня порівняння виступає відносний прикметник, напр.: Багато з антонівських планерів у часи своїх перших польотів у київському небі діставали характеристичні ознаки найневибагливіших, найекономічніших...
серед свого класу літальних апаратів усього світу (Молодь України, 25-29.10.2007).

Дещо порушують архітектоніку інформативного повідомлення про погоду художньо-публіцистичні вкраплення, як-от дієприкметниковий зворот, який розширює семантику постійного означення, на зразок ...на наших українських просторах ще стоятиме позичена у зими морозна
погода (Голос України, 28.02.2006), проте вони є колоритними в стилістичному плані, інтригують вибагливого читача.

Загальновідомо, що життя української мови у сфері засобів масової інформації до періоду проголошення незалежності України перебувало в силовому полі російської мови, журналісти орієнтувалися на мовну практику центральної російської преси [62, с. 9]. Така ситуація негативно вплинула на мову української преси. Негативним явищем часів радянщини, наслідки якого маємо ще й сьогодні, є, на жаль, поширене функціонування невластивих українській мові означень, виражених формами активних дієприкметників теперішнього часу в різних газетних жанрах: (інтерв’ю) Катерина Амосова - автор багатьох наукових праць, чудовий практикуючий
лікар, шеф-редактор кількох медичних журналів і далі, і далі, і далі (День, 08.02.2006); (огляд) Найбільше постраждав зникаючий
ялівець високий... (Голос України, 24.02.2006); (інформативне повідомлення) Вони (представники Блоку Юлії Тимошенко -1.3.) претендують на лідируючу
роль, але не мають союзників (День, 08.02.2006); (допис) Але дорогий цукор нікому не потрібний - ані процвітаючому
Заходу, ані нам (Голос України, 24.02.2006); (репортаж) Навмисно чи ні, а спровокована молочна криза може знизити вартість успішно працюючих
українських сирзаводів... (Голос України, 28.02.2006). Дослідники української мови вважають, що форми активних дієприкметників теперішнього часу загалом не властиві їй, і якщо тільки структура речення дає змогу уникнути їх вживання, то потрібно від них відмовитися. Натомість доречними будуть описові форми, пор. практикуючий лікар -лікар, який практикує (чи лікар-практик); працюючий сирза-вод - сирзавод, що працює, або ж комунікативно-лексичні замінники, пор. лідируючу роль - основну, провідну роль.

Позитивним явищем є активізація прикметникових означень український (українська, українське, українські), національний (національна, національне, національні) у поєднанні з означуваними іменниками влада, суспільство, ринок, позиція, політикум, ліга, рада, особливості і т. ін., що набули статусу постійних означень в інформаційних та аналітичних газетних жанрах. Напр.: У Міжнародному валютному фонді уже чекають листа від української
влади (Україна молода, 03.03.2009); Європейців насторожує надмірна політизація українського
суспільства (Дзеркало тижня, 06.09.2008). У радянський період розвитку мови преси, зауважує О.А. Сербенська, прикметникове означення український узагалі не вживалося, а означення національний повністю зруйнувало свою валентність і функціонувало лише у поєднаннях «ленінська національна політика», «національний дохід» тощо [62, с. 373-374]. Нинішня активізація згаданих лексем засвідчує постійну потребу в репрезентації суспільно-політичних, економічних, культурних досягнень нашої держави в засобах мас-медіа, у відтворенні рис її самобутності, незалежності, національної гордості за вагомі здобутки в певній галузі.

У деяких друкованих виданнях, зокрема міжнародному політичному тижневику «Дзеркало тижня», натрапляємо на цілий комплекс прикметникових означень, поєднаних або синонімічно, або структурно послідовно. У такому разі просте речення набуває урочистої стилістичної конотативності, інтенсифікованої виразності й поглибленої атрибутивної фактологічності. Пор.
: Духовне
відродження як державна
ідеологія, як національна
ідея на практиці має означати послідовну виважену
й відкриту
політику, чесні, стабільні
й прозорі
правила в бізнесі, повну
свободу слова і гарантований
судовий захист конституційних
прав людини і громадянина, соціальну
справедливість і захищеність особи, всі необхідні
умови для саморозвитку та самореалізації людини (Дзеркало тижня, 30.05.2009).

Означення в мові сучасної української преси бувають виражені й іншими неспеціалізованими засобами, зокрема інфінітивом: Цій людині (Є. Товстусі - 1.3.) Бог дарував шляхетне мистецтво пізнавати
світ, лікувати його, відтворювати
на полотні (Культура і життя, 15.11.2006); займенником: Треба категорично уникати будь-яких
форм політизації бренду Євро-2012 (Високий замок, 02.10.2008). У їхньому обмеженому функціонуванні не спостерігаємо якихось виразних стилістичних особливостей.

В аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах, а також в одному з інформаційних жанрів - репортажі - помітна активізація означень, виражених субстантивними словосполученнями, ужитими в переносному значенні. Графічно їх виокремлюють лапками, зосереджуючи увагу на переносному вживанні, пащ».: До речі, Президент учора також відзначив свято «останнього дзвоника»
(Голос України, 30.05.2009); Середина лютого - період «серцевої експансії ‘
в торгівлі (Україна молода, 14.02.2008).

Нерідко сучасні журналісти вдаються до експресивніших означень, утворених «на ходу», спонтанно під впливом певних життєвих асоціацій, вихоплених з попереднього контексту чи відомих з досвіду як цитати, чим зацікавлюють читача, спонукають до роздумів над актуалізованими відношеннями атрибутивності. Кількість таких означень помітно зростає, структурно вони розгортаються від одного слова до цілої реченнєвої побудови, а нерідко й відтворюються як фразеологізм чи афоризм. Пор.: Урешті-решт... люди кудись постійно поспішають у ритмі «не встигаю»
(Українська газета, 11-17.2007). Інформативної насиченості повідомленню за наявності лише одного акту предикації нерідко надають прикладкові конструкції, у яких атрибутивне значення розширюється додатковими змістовими і структурними (прикметниковими, прийменниково-відмінковими та ін.) компонентами, що формують цілісну назву певної події, напр.: Надра Банк презентував кредитний пакет «Житловірішення»
(День, 23.10.2007); У «Главред-медіа» відбулася зустріч «Книжковий вересень»
проекту братів Капронових «Книжкові сезони»
(Високий замок, 02.10.2008). Виокремленні поширені означення-прикладки мають найбільше функціональне навантаження, вони в стислій формі поглиблюють комунікативно-змістовий аспект повідомлення, тому й типові для інформаційних міні-жанрів - дописів, інформативних повідомлень, хронік.

Важливим структурно-семантичним компонентом речення є також додаток, який позначає зв’язок між «діями, станами або ознаками і відповідними об’єктами (предметами, поняттями, особами), на які ці дії, стани або ознаки переходять, з якими вони безпосередньо пов’язуються або для яких вони є джерелом виникнення» [21, с. 181].

Широке коло об’єктних відношень у мові українських газет початку XXI ст. окреслюють інші відмінкові форми, як з прийменниками, так і без них, однак якоїсь функціонально-стилістичної специфіки вони не виявляють. Пор.: В Україні потрібні єдині тарифи на
комунальні послуги
(Сільські вісті, 03.03.2009). Спостерігаємо лише семантичні зміни у використанні додатків. Усе помітнішою стає відмова журналістів від об’єктних лексем, калькованих з російської мови, натомість функцію додатків виконують питомі українські лексеми, як-то перемовини, низка, українськість і под., що засвідчує процес українізації мови преси, пор. переговори і перемовини,ряд і низка. Напр.: Сама Прем’єр заявляє, що вона особисто проводитиме перемовини
про постачання газу (Україна молода, 12.02.2008); Ця операція спровокувала низку
бійок (Голос України, 08.11.2007).

Ознакою часу слугують додатки, що називають осіб за професією, посадою на розмовний кшталт, як-от: Кіношникам
глава держави доручив створити документальний та художній фільми, пов’язані з виступом Івана Мазепи... (Україна молода, 23.10.2007). Тяжіння до розмовності активізує емоційно-експресивну «ноту» висловленого, спрощує його офіційний струмінь.

Поширеною є тенденція до активного використання прямих та непрямих додатків, виражених переважно іменниками у знахідному, родовому та орудному відмінках, у структурі газетного заголовка, де вони перебирають на себе логіку викладу і значною мірою актуалізують об’єктну, адресатку та інструментальну стилістичні функції. Пор.: Поляки не можуть сплатити борги
(Експрес, 04-11.06.2009); Потрібно надолужити втрачений час
(Урядовий кур’єр, 18.03.2008); Знайшли снаряди
і гранату
(Вінниччина, 28.03.2008, с
1); Українські чехи здивували Прагу
(Урядовий кур’єр, 03.10.2008); «Шахтар» втрачає лідерство
(Вінниччина, 25.03.2008).

У пошуках оригінальності, нестандартності журналісти вдаються до заголовків, у яких одним із важливих компонентів є займенниковий додаток. Такі заголовки інтригують нечіткістю, невизначеністю, спонукають до обов’язкового прочитання публікації, тобто реалізують у мові української преси функцію впливу на читача. Пор.: Про що мовчать президентські бджоли (Голос України, 08.11.2007).

Лише зрідка, здебільшого в регіональних газетах, простежуємо поодинокі додатки, що повторюють риси штампованості радянської преси, напр.: Результати праці колективу вселяють оптимізм
(Вінниччина, 18.03.2008).

У мові сучасних українських газет дедалі частіше натрапляємо на функціонально тотожні одиниці, пов’язані з активною дією контамінації, яку кваліфікують як імітацію процесу говоріння: «ми наче спостерігаємо формування думки.., ковзання з однієї конструкції на іншу, коли пошуки відповідних «класичних форм» речення виявляються ускладненими через безпосередність спілкування і відсутність можливості обдумування та продумування висловлення...» [18, с. 206]. Напр.: Згадаймо приниження черг, дефіцитів, хамської поведінки продавців радянської системи торгівлі та громадського харчування, які неодноразово повторювали «вас багато, а я одна»,
або «як платять, так і працюю»
і, затямивши це, почувалися елітою суспільства (Голос України, 11.04.2006). У поданому реченні виокремленні предикативні одиниці заступають додатки, що призводить до «актуалізації внутрішньо-реченнєвого аналітизму, оскільки деформуються закономірності синтаксичного зв’язку при збереженні валентно-зумовлених смислових відношень» [32, с. 139]. Заповнюючи придієслівну позицію і втрачаючи ознаки речення, предикативні одиниці «вас багато, а я
одна», «як платять, так і працюю « втягуються у сферу об’єктних відношень. Таке входження предикативних одиниць до системи відношень членів простого речення - нове явище в мові преси, яке засвідчує процес «оживлення» її синтаксичних одиниць, створення за допомогою їх стилістичних розмовних конотацій, що повинні інтригувати читача.

Виявляють тенденцію до ширшого вживання низки однорідних додатків, виражених відмінковими формами іменників або інфінітивами, що поширює контексти об’єктними характеристиками предметів, явищ, процесів, посилює стилістичну виразність речень, їхню інформаційну вичерпність, напр. Невелика затишна будівля у центрі Києва, здається, самим своїм існуванням кидає виклик могутньому наступу
урбанізації, будинкам-монстрам,
скупченню лімузинів... та зденаціоналізованим перехожим,
для яких рідна українська мова ще й досі рідко вживана... (Культура і життя, 18.10.2006). Уживання обставин як другорядних членів речення випливає з «конкретної потреби схарактеризувати дію щодо способу, часу, місця, причини, умови, міри і ступеня її перебігу» [32, с. 192].

Найтиповішими в мові української преси початку XXI ст. є обставини місця і часу, ужиті в одному реченнєвому контексті, здебільшого поряд. їх можна вважати специфічними синтаксичними одиницями інформаційних міні-жанрів, оскільки, слугуючи чіткими відповідями на питання коли? де?, вони найкраще виконують номінативно-фактологічну стилістичну функцію. Констатуємо їхнє усталене розташування - препозиція до основного викладу, напр.: 29 травня в
нашій країні
вперше буде проведено Міжнародний день здорового травлення (Голос України, 27.05.2008); У травні 2009
року в Латинській Америці
і країнах
Карибського басейну з’явиться один з найдешевших мобільних телефонів у світі (Урядовий кур’єр, 07.03.2009). Як і в радянський період [46, с. 122], у мові сучасної української преси обставини місця виражені здебільшого іменником - власною географічною назвою з прийменником, розташовані переважно на початку, рідше - всередині чи наприкінці речення, виконують указівну стилістичну функцію і є прерогативою лише інформаційних жанрів: У Донецьку відбулося засідання обласного оргкомітету з проведення юнацького (U-19) чемпіонату Європи з футболу... (Урядовий кур’єр, 07.03.2009); У Дніпропетровську
завершені рятувальні роботи на місці будинку, зруйнованого вибухом побутового газу (День, 23.10.2007). Активне використання обставин часу в мові сучасної української преси зумовлене «потребою фіксації ситуації у якійсь точці часового відрізка» [81, с. 9]. Вони виражені переважно прислівником, прислівниковим сполученням чи словосполученням з тим самим функціонально-синтаксичним значенням, що й прислівник, напр.: Сьогодні рада національного банку України на своєму засіданні має намір розглянути аргументи правління НБУ зі зміцнення офіційного курсу гривні (Голос України, 27.05.2008). Нещодавно
уряд ухвалив низку рішень для підтримки вітчизняних м’ясовиробників... (Молодь України, 04-08.09.2008); ...Міжнародний форум поліпшується з року врік
(День, 23.10.2007).

Не меншою активністю вирізняються нові обставини цьогоріч, сього-річ, які постали внаслідок злиття основ іменникових словосполучень цього року, сього року: Цьогоріч
експортні відвантаження підприємств Сумщини порівняно з минулим рокам зросли на третину з лишком (Голос України, 11.10.2007); ...громадськими спостерігачами не зможуть бути родичі або педагоги тих, хто цьогоріч
проходитиме тестування (Урядовий кур’єр, 26.03.2008).

Інноваційним явищем є і широке вживання розмовних лексем насамкінець (пор. синоніми наприкінці, під кінець, на завершення всього), перегодя (пор. синоніми згодом, потім, пізніше) та дещо призабутої лексеми понині (пор. синоніми досі, до цього часу): Насамкінець
на голосування було поставлено проект постанови про призначення Валентина Наливайченка головою Служби безпеки України (Голос України, 04.09.2008). Особливою активністю в мові української преси означеного періоду вирізняється прислівник поспіль, уживаний замість звичного підряд, напр.: Другий рік поспіль
на цей захід збираються вітчизняні та міжнародні фахівці з метою дослідження питань удосконалення стандартів якості питної води... (Україна молода, 23.10.2007); Ми вже другий рік поспіль
виставляємося у Парижі (Вечірній Київ, 11.10.2007); Третій рік поспіль
львівська міська рада разом з громадською організацією «Молодіжна альтернатива « залучає студентів до стажування в Ратуші (Урядовий кур’єр, 07.03.2009); Фестиваль-ярмарок... ось уже дванадцятий рік поспіль
проводять у столичному Будинку вчителя (Урядовий кур’єр, 26.03.2008). Зважаючи на потребу акцентування не лише на місці й часові дії, а й на її результатові чи характеристиці, у мові сучасних українських газет так само активно використовують обставини способу дії. Але на противагу радянському періодові розвитку преси, де вимушена патетика, захопленість, штучно витворений оптимізм зумовлювали поширені вислови з обставинами способу дії, міри та ступеня її перебігу на зразок працювати з вогником,
трудитися з небувалим ентузіазмом,
трудитися з повною віддачею сил
[70, с.
119], працювати по-ударному, значно
випереджати графік [42, с.
124], нині спостерігаємо активізацію прислівників заледве, побіжно, вочевидь, украй, вельми, радше, дедалі тощо з іншим значенням і стилістично нейтральним, непафосним забарвленням, які в газетному контексті виконують передусім декоративну стилістичну функцію, пом’якшуючи стиль викладу, пожвавлюючи, відсвіжуючи матеріал, а не інформативно-оцінну. Пор.: Температура вересневого моря заледве
сягала 12 градусів (Високий замок, 04.10.2007); Однак серед скупого переліку ухвалених рішень... побіжно
згадується перелік об’єктів нерухомого майна комунальної власності народу... (Голос України, 08.11.2007).

Лише зрідка в деяких обставинах помітні залишки штампованої мови радянських часів, пор.: Наша держава неухильно
дотримується політики визнання «одного Китаю» (Урядовий кур’єр, 26.03.2008). Такі обставини є стилістично нейтральними, семантично «затертими» унаслідок тривалого використання.

Часто обставини способу дії стилістично забарвлюють сучасний газетний контекст, надаючи йому розмовності чи художності, напр.: Постійному супернику киян у боротьбі за «золото « в останні роки - «Азовмату» - перемога далася куди важче
(Україна молода, 23.10.2007); Наш суддя вирішив, що молодого форварда варто повчити уму-разуму, аби не падав занадто картинно
(Україна молода, 23.10.2007). У такий спосіб пожвавлюють виклад, інтригують читача.

Нерідко натрапляємо на фразеологізовані обставини. На думку B.C. Ващенка, фразеологізація другорядних членів речення уже сама по собі є стилістично позначеною, бо фразеологізовані сполуки «стилістично загострюються, художньо увиразнюються» [17, с.
344]. Напр.: Вони діяли, як кажуть у подібних випадках, по гарячих слідах
(Вінниччина, 18.03.2008).
Дещо рідше в газетних текстах використовують допустові обставини, що «визначають умови, всупереч яким відбувається дія або триває стан» [26, с.
149]. Найтиповішим засобом вираження допустовості є прийменники попри, усупереч/всупереч, незважаючи на у сполученні з іменниковими формами в певному відмінкові, напр.: Попри
всі негаразди,
мультфільм здобув неабияку славу у рідній Японії та став учасником Венеціанського кінофестивалю (Вечірній Київ, 11.10.2007); Всупереч спробам
Кабміну зупинити подорожчання хлібної, молочної, м’ясної продукції і соняшникової олії за допомогою підписання меморандумів і надання місцевим органам влади права встановлювати торгові надбавки, інфляція дев’яти місяців досягла 8,6 % - найвищого рівня з 2000 року (Українська газета, 11-17.10.2007); 3 грудня минулого року ціни на хлібобулочні вироби таки зросли, незважаючи на
усі заходи
з запобігання їх підвищення (День, 19.04.2008).

Інші семантичні групи обставин уживають зрідка, за потреби актуалізувати в реченні умовні, цільові, причинові та інші відношення. Варто зазначити, що з-поміж обставин умови на увагу заслуговують ті, до складу яких уходить похідний прийменник у разі (пор. у цьому разі, у такому разі, уразі створення, уразі застосування, уразі виникнення і под.), який поступово заступає сьогодні калькований з російської мови прийменник .у випадку, хоч цілком не витіснив його з ужитку. Пор.: У цьому разі наживку воно (МЗС України - 1.3.) проковтнуло, оскільки жодної реакції не було (Голос України, 07.11.2007); У такому разі... добирають стимулювальну терапію (Наддніпрянська правда, 30.03.2007); Партія регіонів не має наміру брати участі у роботі виконавчої влади у разі створення коаліції між БЮТ і «НУ-НС» (Голос України, 08.11.2007); У випадку застосування зброї миротворці керуються Статутом гарнізонної та вартової служби... (Дзеркало тижня, 30.05.2009).

Цільові обставини нерідко вживають у препозиції до основного повідомлення, як-от: Наводити лад викликали міліцію (День, 23.10.2007). Така інверсія виконує важливу акцентуаційну стилістичну функцію, актуалізуючи не дію чи суб’єкт, а мету реалізації дії, і є типовою для коротких дописів.

Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст. детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межах простого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

2.3 Стилістичне використання односкладних речень

У синтаксичній системі типів простого речення односкладні конструкції становлять своєрідну щодо структури і змісту синтаксичну категорію, яка своїми різновидами, функціональними виявами істотно розширює виражальні можливості всієї системи [68, с. 3]. До того ж, вони репрезентують гнучкість мови, її здатність слугувати синтаксичним засобом створення розгорнутих, різноаспектних, різно-скерованих висловлень [25, с. 6] та стилістичним засобом вираження найтонших значеннєвих відтінків. Дослідження таких структур у газетній мові набуває актуальності на сучасному етапі розвитку мови й лінгвістичної науки загалом, коли увагу мовознавців переорієнтовано з вивчення проблем пасивного синтаксису на активний, динамічний. У контексті згаданої динаміки перебуває й стилістичний потенціал односкладних структур, уживаних в українських газетних текстах.

За спостереженнями В.І. Кухарєвої, односкладність як комунікативно й когнітивно релевантне синтаксичне явище української мови досить своєрідно виявляє себе в різних стилях [48, с. 3]. Не є винятком і газетна мова - різновид мови публіцистичного стилю, у якому автори матеріалів (журналісти чи дописувачі) майстерно використовують односкладні конструкції задля успішного сприйняття їх читачами та досягнення поставлених завдань. На нашу думку, функціонально-стилістичний аналіз згаданих конструкцій, спостереження за їхньою кількісною реалізацією в мові сучасних національних газет дасть змогу з’ясувати способи вираження стильових рис публіцистичної мови кожним із функціонально-синтаксичних різновидів односкладних речень.

Означено-особові речення як репрезентанти стильової економності.

Усі комунікативні односкладні структури з головним членом - особовою формою дієслова, що визначає особу-діяча, - мають своєрідний синтаксичний та стилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності «потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або 2-ї особи однини чи множини» [25, с.
239]. Напр.: Низько до землі кланяюсь
тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадо України! (Літературна Україна, 13.01.2005); Пам’ятаю
себе у далекому серпанку дитячих років... (Культура і життя, 15.11.2006); 3 цікавістю переглядаю
господарські поради, рекомендації лікарів (Голос України, 18.05.2006); Картини Віктора Гонтаріва не сплутаєш ні з чиїми іншими (Культура і життя, 01.11.2006).

Уживані в українських газетних текстах початку XXI ст. означено-особові речення реалізують свої специфічні стильові риси: стислість, економність, яскраву виокремленість на тлі звичних двоскладних реченнєвих структур. Здебільшого інформативність двоскладних й односкладних речень збігається, натомість чітко проступає стилістичне забарвлення останніх.
Пор.: Просто розповідаю
про поточні проблеми (Голос України, 19.05.2006) і Просто я розповідаю
про поточні проблеми; Проте відзначимо
і переможених (Голос України, 19.05.2006) і Проте ми відзначимо
і переможених. Поява підмета в порівнюваних двоскладних реченнях змінює їхні значення, акцентуючи на особі, способі дії, а не на самій дії: у першому зіставленні - саме я розповідаю про все, а не хто-небудь; у другому - хтось інший у такій ситуації їх би не відзначив, але ми це зробимо. Односкладні ж означено-особові речення чітко переносять акцент із виконавця дії на дію, є стилістично індивідуальними, зумовленими комунікативною потребою економного вираження думки.

Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленні таких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що є закономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє до максимального спрощення.

Специфічне призначення неозначено-особових речень

Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мові трапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед ними за стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, а виконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називають
медіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006); Таких, як правило, недолюблюють... (Голос України, 23.06.2006); Література в Україні ще не покликана... Нас не кличуть
(Літературна Україна, 22.12.2005); У нас сахаються консерватизму, як чорт ладану (Україна молода, 14.07.2005); Усім міським головам одягатимуть
невдовзі оновлений ланцюг бургомістра як символ усенародної поваги та відповідальності перед виборцями (Україна молода, 29.07.2005). Як зазначає П.С. Дудик, «неозначеність суб’єкта дії в таких реченнях - основна специфіка їх змісту, те, що з логічно-значеннєвого боку відрізняє їх від речень усіх інших типів; головне ж для неозначено-особових речень - сама дія, яка називається і стоїть у центрі уваги» [25, с. 71]. Ця специфіка неозначено-особових речень спричиняє їхнє використання в сучасному українському газетному тексті зі стилістичною метою неназивання виконавця дії, позбавлення його ефекту присутності в діалогічному чи монологічному викладі з певних причин: невідомості, умисності або перебування поза інтересом мовця чи автора публікації. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бути найрізноманітнішими, як-от:

- виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лише одному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницьким школярам роздаватимуть
диски українських зірок (Молодіжна газета Вінниччини, 04.04.2006) - журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певним чином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків;

- виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають
більшість відверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України, 09.02.2006);

- особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять із підприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) - читач без зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо, кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфіку інформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання, переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом із другорядною сенсаційною інформацією на шпальтах.

Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікацій нерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичним стрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік, репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики. Пор.: День
Європи відзначають
в Україні вже четвертий рік (Голос України, 17.05.2006, с
36); Період
2003-2004 року на заводі згадують
як «чорні роки « в історії підприємства (Голос України, 19.05.2006, с
10); Його підозрюють
у крадіжці запчастин до сільгосптехніки й самогоноварінні (Голос України, 14.05.2006, с 3). У таких конструкціях аргумент, факт, подія є вагомішими в змісті повідомлення, вони ніби «затушовують» усе інше. Наприклад, увесь зміст речення У Черкасах за вилов риби в період нересту до відповідальності притягують
професійних рибалок
(Голос України, 18.05.2006, с 3) охоплює запитання Що відбувається з рибалками?, бо для мовця не важливо, хто притягує рибалок до відповідальності, навіть визначення більш конкретної назви установи, яка виконує згадану дію, для журналіста є неістотним, а то й неможливим, а для читача - непотрібним. Саме такі оперативні міні-повідомлення потребують односкладних неозначено-особових речень як найбільш семантично вагомих, структурно і стилістично доречних синтаксичних конструкцій. Стилістичне призначення неозначено-особових речень якраз і полягає в тому, що автор свідомо не називає діяча, використовуючи в такий спосіб стилістично вмотивований мовно-художній прийом, вибудуваний на комунікативно своєрідних перевагах названих структур. Ці конструкції дають змогу цілком абстрагуватися від осіб-виконавців, їх використовують здебільшого в розповідях про якусь колективну діяльність, напр.: Для проведення оглядів-концертів залучатимуть
не лише вчительські та учнівські громади, батьківські комітети і піклувальні ради ЗОНІ, а й органи місцевого самоврядування, мешканців сіл, містечок і міст (Голос України, 19.05.2006, с
12); На шахті імені Барокова за добу споживали
70 тонн вугілля... (Голос України, 19.05.2006, с
8); Справу передали
до суду (Голос України, 19.05.2006, с
11).

<

br />

Аналіз газетної мови останніх років засвідчує тенденцію до різного морфологічного вираження головного члена неозначено-особових речень у двох контекстах: у власне-контекстах домінують ті, головний член яких виражений дієсловом у формі III особи множини теперішнього часу, у заголовкових медіагекстах - ті, головний член яких експлікований формою III особи множини майбутнього часу або множинною формою минулого часу. Неозначено-особові речення з головним членом у множинній формі умовного способу газетній мові не властиві, бо такий спосіб його вираження, на нашу думку, не сприяє адекватному й оперативному відображенню дійсності, а отже, й можливості формування громадської думки [11, с.
4-5]. Пор. речення, узяті з власне-контексту: До речі, на території великих сільських рад молоко вже заготовляють
у такий спосіб (Голос України, 09.02.2006); Останніми роками багато уваги приділяють
бутильованій воді як мінеральній, так і звичайній питній (Україна молода, 23.10.2007) та речення, що входять до заголовкових комплексів: Улюблену модель Леоніда Брежнєва виготовлять
за 40 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Упорядкують
вулиці (Вінниччина, 19.01.2007); Відремонтують
20 міських доріг (Газета по-українськи, 11.10.2007); На дзвінки за кордоном запровадили
постійні тарифи (Газета по-українськи, 11.10.200); У виборі не помилилися
(Вінниччина, 19.01.2007); Воювали
за рідну землю (Сільські вісті, 28.12.2006); Поділили
бюджетний «пиріг» (Вінниччина, 23.01.2007); За виступ на Черкащині Боярському заплатили
20 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Школярам урізали
обіди (День, 23.10.2007); Офіцера позбавили
військового звання (Голос України, 08.11.2007).

Характерно, що згадане домінування неозначено-особових речень у ролі заголовків з окремими формами вираження головного члена найбільш типове для інформаційних газетних жанрів - передусім хронікальних, коротких і розширених дописів, рідше - репортажів та інтерв’ю. Заголовкові комплекси аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів зазвичай компонують різними за формами вираження головного члена неозначено-особовими реченнями. Проте в усіх газетних жанрах такі реченнєві заголовкові структури дають змогу лаконічно синтезувати основну новину, посилити офіційність повідомлення [53, с. 53-54]. До того ж, активне вживання їх на шпальтах української преси засвідчує вияв однієї з ознак сучасного газетної мови - стилістичного динамізму [58, с. 23-27], спричиненого потребою зосередити увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії, усуваючи з викладу суб’єкт цієї дії, що інтригує, переконує, викликає неминуче бажання дізнатися, про кого йдеться в публікації.

Неозначено-особові конструкції активно вживають і як «стандартні формули для повідомлення про розшук зниклих людей» [28, с.
208] у коротких газетних дописах: У Чернівецькій області розшукують
Івана з села Остриця Герцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с
8); Маргариту розшукують
на Житомирщині. На вигляд дівчині 13-14 років, зріст приблизно 155 см, худорлява (Голос України, 09.02.2006, с
11). Активізація таких стандартних побудов у мові українських газет відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацією негативних реалій сучасного суспільного життя.

Варто зауважити, що в мові української преси початку XXI ст. якісно змінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: на зміну словосполученням рапортують про виконання, додають у роботі, примножують успіхи, запалюють особистим прикладом, показують зразки сумлінної праці тощо, які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці в соціалістичному суспільстві [68, с. 374], прийшли дієслівні словосполучення іншого плану, як-от: експропріюють товар, ділитимуть посади, зарплату «вибивають «, податки сплачують та ін., що репрезентують сучасні суспільні та економічні явища й набувають нової семантико-стилістичної значущості в газетному контексті. Пор: колишнє ...сьогодні вже рівняють крок на правофлангових трудового суперництва і нинішнє Там експропріюють товар нахабно і безкарно (Голос України, 08.11.2007, с 21).

Отже, у використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

РОЗДІЛ ІІІ. СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ

3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами

У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідження реченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня» [29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразно індивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів. Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», коли акцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події, реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальної діяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовника до дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів у своїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису, зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюють комунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного, оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів з різним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжні повідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонації вставленості [75, с. 169].

Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці, здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вони неодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин, 1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставні елементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972; Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006], з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчали функціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень і тексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.]. Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичній мові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їх досліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002; Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних та вставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріалі російської та української мов, у другій - граматичні та функціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури речень публіцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставлених елементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичні вияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фактичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

Отже з-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць

Вставні одиниці отримали неоднакову термінологічну кваліфікацію мовознавців. їх визначали як «вставні слова, словосполучення, речення» [Кулик, 1965; Кадомцева, 1972; Плющ, 1976; Шульжук, 2004], «вставні слова, сполучення слів, речення» [Дудик, 2002], «вставні одиниці» [Грицина, 2002], «вставні компоненти» [Загнітко, 2004а], «оцінювальні ква-ліфікатори (вставні компоненти)» [Олійник, 2002] і т. ін. Оскільки згадані терміни не мають принципових сутнісних відмінностей, надалі послуговуватимемося ними як синонімічними, кваліфікуючи їх як одиниці, уведені до речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення мовця до повідомлюваного з погляду його ймовірності чи неймовірності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника [19, с. 44].

Активізація вставних одиниць у сучасній українській газетній мові є інноваційним явищем на рівні простого речення. На противагу тенденції до зменшення кількості вживання вставних компонентів на шпальтах газет, їхнього структурно-семантичного водноманітнення в радянський період [46, с. 55-57; 76, с. 48-49], що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленими членами, спричиненим впливом книжного стилю мови [76, с. 49-50], коло стилістичних значень вставних компонентів у сучасному українському газетному контексті істотно розширюється. Маючи різне екстралінгвістичне підґрунтя, вони виконують неоднорідні завдання, реалізують різні комунікативні настанови.

Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерело повідомлення: на мою думку, на думку (чию?), за словами.., як то кажуть, мовляв, як свідчить, як повідомили... і т.д. їхня різноманітність і поширення в пресі сьогодні вражає, проте не всі вони цікаві чи то в структурному, чи у функціонально-стилістичному плані.

Спостережено, що такі вставні конструкції за своїм граматичним ладом відповідають усім вимогам до структурного оформлення двоскладного чи односкладного речення і здебільшого слугують початком дописів, рідше – репортажів та інтерв’ю, чим специфічно вирізняють інформаційний жанр як такий, що завжди тяжіє до стандарту. Художньо-публіцистичним та аналітичним жанрам згадані вставні речення не властиві, що, на нашу думку, спричинено прагненням авторів (журналістів), відшуковувати живі, незатерті для цих жанрів синтаксичні структури.

Помітно також, що із сполучником як у двоскладному реченні поєднують здебільшого дієслова повідомляти, пояснювати, наголошувати, відзначати, заявляти, запевняти, свідчити, засвідчувати в різних видо-часових та особових формах, в односкладному - головним членом, вираженим предикативним прислівником відомо і дієслівною зв’язкою стало (стало відомо) або нульовою формою дієслівної зв’язки бути (відомо), які виступають здебільшого в обрамленні інших додатково-повідомлюваних компонентів. Найбільш семантично придатними для вираження високого ступеня вірогідності поданої інформації, на нашу думку, є дієслівні лексеми повідомляти й пояснювати, що зумовлює активне використання їх у мові сучасних національних газет.

Поширеним функціонально-стилістичним виявом вставних одиниць у сучасній українській пресі є вживання їх на початку кожного, розташованого один за одним допису, що мобілізує виклад, дає змогу швидко «перемкнутися» з події на подію, чітко розмежувавши основне й супровідне. Цій меті нерідко слугують вставні словосполучення з прийменником за, пор.: 1.3а його словами,
аварійність дамби наразі становить 93 %. 2. За інформацією джерела,
про замінування розповів невідомий черговому місцевого Управління МНС. 3. За даними синоптиків,
висота снігового покриву на Ридбергському перевалі в Альгойє сягала вночі 15 сантиметрів (Молодь України, 01.06-07.06.2006).

На сучасному етапі розвитку газетних жанрів спостерігаємо тенденцію до урізноманітнення вставних речень тієї самої семантики за допомогою видозмін у граматичному оформленні: уникнення сполучника як, його заміни прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить думка, реалізації структурної неповноти речення опущенням основних компонентів тощо. Пор.: Замість примирення, стверджують журналісти,
вони спостерігають ескалацію конфлікту, а то й відвертий шантаж (Голос України, 25.02.2006, с
3); Більш-менш точно визначена думка про певну людину, так віддавна стверджують,
залежить від того, з якої відстані ти на неї дивишся (Голос України, 18.03.2006). Усі вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення, у мові української преси початку XXI ст. виконують прагматичну адресно-марковану функцію: дають змогу авторові публікації, покликаючись на інше джерело, підвищувати рівень правдивості інформації в очах читача, погоджувати власну думку з думкою компетентного джерела, знижувати категоричність повідомлення, спонукати адресата до прийняття авторської позиції.

Другою за активністю вживання в публіцистичному стилі і надзвичайно різноманітною щодо семантичного наповнення її компонентів є семантична група вставних конструкцій, які вказують на порядок викладених думок, їхній зв’язок, співвідношення загального і конкретного, увиразнення найбільш значущих частин, висновків [18, с.
45]. Сьогодні особливо актуалізованими в цій семантичній групі постають такі «модальні елементи відприкметникового, від займенникового та від-числівникового походження» [76, с.
167], як головне, власне, втім (утім), по-перше, по-друге, що вживаються на початку чи всередині речення. Напр.: І головне,
звідки тут можуть узятися сильні футбольні клуби? (День, 09.11.2007); Власне,
головний сюжет книги якраз і полягає в аналізі механізмів терору голодом, що були застосовані Сталіним щодо українського села... (День, 09.11.2007); ...місцева рослинність «не мерзне», втім,
у разі «затягування» із початком сезону опалення, рослини опиняться під загрозою (Вечірній Київ, 11.10.2007). Згадані вставні одиниці втрачають змістову самостійність, що зумовлено специфікою їхніх функцій - слугувати засобом зв’язку між синтаксичними конструкціями та оформлювати відношення між ними, тобто функціонально уподібнюватися до сполучників.

Примітно також, що одні вставні компоненти на шпальтах українських газет останнім часом зазнають дедалі більшої актуалізації, інші - переходять до розряду менш уживаних. Так, наприклад, вставне слово утім (втім) активізувалося в українській періодиці зовсім недавно, бо навіть у найновіших дослідженнях [18, с.45, ; 18, с.56] про нього не йдеться. Однак це вставне слово, як і вставні компоненти зрештою, одне слово, до слова, словом, скажімо, приміром, у всякому разі, що ж, заповнило газетний простір, витіснивши інші, уживані раніше вставні одиниці, що так само виражають приєднання, додаткову інформацію, доповнення зі значенням виокремлення. Це засвідчує непересічні можливості української мови до синонімізації її одиниць й українізацію газетної мови загалом. Пор. активніше вживані (перша позиція) і рідше вживані (друга позиція) вставні компоненти: утім/проте, зрештою/
нарешті; одне слово/одним
словом; до слова, словом/до
речі; скажімо/зокрема; приміром/
наприклад; у всякому разі/
виходить, по суті; що ж/отже). Напр.: Утім,
ми залишаємось і боротимемось до перемоги (Вечірній Київ, 11.10.2007); Втім,
я розумію, що Сполучені Штати - не країна-утопія, а тамтешні люди - не живі манекени (Вінниччина, 03.01.2007); Зрештою,
чого зараз гадати. Програв, то й програв (Експрес, 08-15.11.2007); Зрештою,
Литвин під час виборчої кампанії не дуже й маскувався (Високий замок, 04.10.2007); Одне слово,
презентація пройшла піднесено-радісно (Культура і життя, 18.10.2006). За допомогою вставних слів по-перше, по-друге, по-третє, які значно частіше вживають у сучасній українській періодиці порівняно з їхнім функціонуванням у попередні роки [46, с. 55-56], декларують основну властивість газетного тексту - його зв’язність. Водночас вони допомагають авторам інформаційно-аналітичних публікацій - репортажів, інтерв’ю, передових статей, кореспонденцій - розв’язувати прагматичні завдання: логізувати текст, надавати йому стрункості, оформлювати хід міркувань, акцентувати на найважливіших моментах повідомлюваної інформації. У таких контекстах досить помітний посилений вплив наукового стилю з його аргументованою організацією на публіцистичний. До того ж, проаналізований ілюстративний матеріал дає змогу зробити висновок про семантичну багатоплановість цих вставних слів у сучасному українському медіатексті, зреалізовану за принципом стислості в поданні інформації. їх уживають з різною комунікативно-прагматичною метою: і для відтворення послідовності явищ, положень. Вставні слова по-перше, по-друге виражають не тільки числову послідовність думок, але й ступінь їхньої важливості, певної значущості. За словами В.В. Виноградова, ці компоненти «визначають не лише місце якогось пункту в низці перерахованих, але й містять його оцінку, його суб’єктивну кваліфікацію» [16, с. 579].

Так само широко представлена в сучасній українській газетній мові семантична група вставних слів, що виражають суб’єктивно-модальне значення вірогідності, правдивості того, про що мовиться в реченні чи його окремій частині, упевненості в об’єктивності поданих фактів [21, с. 46]. Реалізуючи прагматичну акцентно-стверджувальну функцію, вставні одиниці цієї семантичної групи засвідчують нову тенденцію до переважання деяких власне українських, некалькованих з російської мови вставних слів та словосполучень, як-от: щоправда, воістину, звісно, природно, імовірніше, найвірогідніше, певна річ, поза сумнівом. їхнє домінування на тлі інших вставних одиниць цієї семантичної групи настільки помітне, що можна впевнено констатувати типовість уживання названих вставних слів в українських центральних і регіональних газетних органах. Напр.: Щоправда,
так звана незалежна експертна група була створена за рішенням самої наглядової ради «Дніпрогазу» (Україна молода, 23.10.2007).

На думку авторів колективної монографії «Мова і час», подання інформації в газеті потребує «розбавлення інформаційно-змістових стандартів експресивними знахідками» [78, с. 167]. До таких «знахідок» Г.М. Акимова зараховує і вставні конструкції, уживані поряд із парцельованими, ланцюжковими номінативними тощо структурами [5, с. 87-89]. Проте не всі вставні компоненти і не в кожному газетному жанрі мають однаковий експресивно-емоційний заряд. Так, експресія, зреалізована вставними реченнями розмовного характеру з елементами неповноти в нарисі, репортажі, сприйматиметься вишуканіше, виразніше, аніж у хронікальному дописі, бо останній зрідка послуговується згаданими одиницями. Пор.: (репортаж) Науково-технічний поступ, нові технології неминуче мали вплинути на стан народно-ужиткового мистецтва, і, чого там приховувати,
несли в собі загрозу знівелювання (Культура і життя, 18.11.2006).

Мовна організація тексту, зокрема максимальне поєднання в ньому стилістичних елементів, що контрастують, надає сьогодні газеті популярності й дохідливості. Найбільший стилістичний потенціал у цьому плані виявляють фразеологізовані вставні речення що не кажіть, що й сказати, як не крути і под., які лише останнім часом почали з’являтися на шпальтах української періодики, але стрімко набули популярності як структури мовленнєвої образності автора, мови загалом, їхньої розумової й почуттєвої розмаїтості, неповторної індивідуальності. Пор.: Що не кажіть,
Україні потрібна стабільність. Спокійна сита стабільність звіроферми (Українська газета, 11-17.10.2007); Українців побільшало, але якісних гравців, що не кажіть,
бракує (Експрес, 08-15.11.2007); Що й сказати,
це футбольне літо залишиться незабутнім... (Молодь України, 20-26.07.2006); Як
не крути,
а Тимошенко і Ющенко приречені йти по життю разом. Інакше - програють обоє (Високий замок, 04.10.2007). Такі вставні конструкції, на нашу думку, передають найвищий ступінь вірогідності, указують на безальтернативність, а тому здатні надавати публіцистичним текстам - здебільшого репортажам, нарисам, інтерв’ю та кореспонденціям - довірливого, безапелятивного характеру. Саме цим зумовлена їхня надзвичайна активність у сучасній українській пресі і водночас уростання в речення в ролі стилістичного чинника, здатного маркувати найтривіальніший зміст, знижувати категоричність думки, оптимізувати спілкування, виражати різнопланові емоційні кваліфікації.

Стилістично маркованими мовними засобами постають і деякі вставні конструкції досить поширеної семантичної групи зі значенням невпевненості, припущення, сумніву. Помітна передусім надмірна актуалізація вставних слів та речень розмовного характеру гадаю, як на мене у жанрах інтерв’ю та нарису на тлі інших вставних одиниць цієї самої групи, що сприяє діалогізації усно-розмовної мови, відтвореної на газетній шпальті, пор.: Гадаю,
запропоноване Інститутом урбаністики нестандартне рішення депутати Київради підтримають (Вечірній Київ, 11.10.2007); Гадаю,
про це мріють усі гравці (Високий замок, 04.10.2007); Гадаю,
що все-таки Партія регіонів нині поступово визначається зі своєю поствиборною стратегією (Експрес, 08-15.11.2007). Спостережено також появу й стрімку активізацію в мові української преси вставних слів схоже, вочевидь, ймовірно замість узвичаєних, донедавна широко вживаних у публіцистичному стилі вставних слів мабуть, напевне, очевидно [46, с. 56]. Пор.: Схоже, Литвину треба добряче попектися, аби зрозуміти, що безпринципність у політиці таки карається (Високий замок, 04.10.2007). Таке перехрещування старих і нових тенденцій уживання вставних слів надає газетним текстам стилістичної значущості.

У ролі важливого синтаксичного засобу для здійснення ефективної вербальної комунікації в сучасному українському медіатексті функціонують вставні конструкції, «звернені до співрозмовника, щоб активізувати його увагу до повідомлюваного, викликати певне реагування з приводу висловленого» [18, с. 48], оскільки вони володіють широким комунікативно-прагматичним потенціалом і вдало, на нашу думку, підтримують та стабілізують соціальні відношення, виконуючи фактичну функцію мови [32, с. 177]. Це породжує різноманітні вияви стилістичної взаємодії згаданих вставних конструкцій, бо в процесі встановлення, підтримування чи завершення мовленнєвого контакту мовцеві (авторові) потрібно зосередити увагу читача на всьому реченні чи якійсь його частині, тому фактичний елемент буде у пре- чи інтерпозиції. Пор.: Знаєте,
у Києві сила-силета машин... (Київські відомості, 09-15.11.2007, с 8). Такі інтимізовані засоби підтримування контакту зі співрозмовником конче потрібні газетній мові, передусім жанрові інтерв’ю, рідше - репортажеві, їх кількість помітно зростає. На противагу В.І. Грицині, яка за ступенем уживаності в публіцистичному тексті ці засоби порівняно недавно поставила на п’яте місце [18, с. 48], ми, спираючись на свої спостереження, кваліфікуємо їх як чи не найбільш актуалізовану групу вставних конструкцій у жанрі інтерв’ю [24, с. 26], що спричинено динамічними процесами в газетній мові, спрямованими на ліквідацію стереотипного мислення, оновлення суспільної свідомості.

Останнім часом помітна тенденція до розширення компонентного складу вставних одиниць цієї групи до рівня речення, що вдаліше об’єктивує емоційний стан комуніканта, знижує категоричність викладу, сприяючи продовженню комунікативного контакту, так потрібного в
діалогові. Пор.: Та що робити далі, складалося враження,
вони не знали (Голос України, 02.03.2006); Зі Словаччини українська збірна вирушить до Риги. Як ви вже здогадалися,
не місцевим славнозвісним бальзамом смакувати (Голос України, 13.04.2006); Мені не дуже хотілося б, як ви розумієте,
коментувати можливість присвоєння через стільки років після загибелі Ольжича звання йому (Київські відомості, 09-15.11.2007).

Як засвідчує обстежений матеріал, вставні одиниці, що виражають ставлення мовця до способу оформлення думок, їх стилю і тону [18, с. 49], на сторінках сучасних періодичних видань слугують здебільшого засобом вираження експресії. Найуживанішими з-поміж них є вставні конструкції з дієприслівником кажучи в обов’язковому поєднанні з прислівниками відверто, щиро, м’яко, властиво [53, с.
102-103], а ми додамо ще й
власне, умовно, чесно. Пор.: Відверто кажучи,
ідея не оригінальна і вже була виконана енну кількість разів тисячами модерністів і постмодерністів (Голос України, 01.03.2006); Щиро кажучи,
відомі світові літературні агентства були здивовані, коли Клуб запропонував купувати ліцензії на видання українською мовою (Голос України, 18.03.2006). Такі вставні сполуки надають повідомленню значення вірогідності, до того ж указують на експресивний його характер [53, с. 103], підтверджуючи відому думку про те, що експресивність властива газетній мові. Іноді в інтерв’ю натрапляємо й на інші поєднання дієприслівника з прислівником у ролі вставних одиниць, що надають висловленому ще вищого ступеня експресивізації, пор.: Те, що я прочитав щодо цього у книзі, справляє, делікатно висловлюючись,
амбівалентне враження (День, 09.11.2007).

Спостережено також деякі зміни в групі вставних одиниць, які «виражають емоційне ставлення того, хто говорить, до змісту речення» [Грицина]. Зокрема, на тлі узвичаєних вставних одиниць іменникового типу, виражених прийменниково-іменниковими формами як без поширювачів, так і з ними, як-от: на жаль, на щастя, на радість, на превеликий жаль тощо, у мові українських газет початку XXI ст. усе частіше розгортаються індивідуально-авторські однослівні та реченнєві побудови, які наслідують розмовне або книжне мовлення, містять розмовні чи біблійні елементи, що сприяє створенню емоційної атмосфери повідомлення, його експресивно-оцінній конотації. Пор.: На жаль,
на турнірі чоловіків українці не здобули жодної нагороди (Голос України, 11.05.2006); На щастя, рибалки побачили світло від ввімкнутих фар «пожежок» і відповіли їм фарами власних авто (Україна молода, 15.04.2004); Для нас же, на превеликий
жаль, така професія поки що дивина (Голос України, 28.02.2006). Такі оригінальні вставні конструкції ще більше, аніж попередні, прагматично спрямовані - впливові й переконливі, а тому володіють потужнішою потенційною спроможністю відтворювати змістовно-концептуальну інформацію, що має на меті повідомити читачеві індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, дати їм позитивну чи негативну оцінку [57, с. 10], передати афективний стан суб’єкта, посилити загальний заряд емоцій, уже наявних у тексті. Іншими словами, вони успішно виконують у сучасній українській газетній мові оцінну комунікативно-прагматичну функцію.

Окрім згаданих функціональних виявів вставних конструкцій, можна констатувати сьогодні і наявність у багатьох газетних жанрах - нарисах, інтерв’ю, репортажах, передових статтях, дописах та ін. - своєрідного стилістичного ефекту, створеного повторенням вставного слова чи сполучення слів в одному реченні, що, на думку П.С. Дудика, «посилює модальність, значеннєвість і стилістичну функцію вставної частини у реченні» [25, с.
265]. Напр.: Мовляв,
справжня поезія сьогодні майже не співається, співати серйозні речі не модно та дуже важко, мовляв,
у пісенній творчості існують свої закони, а новому поколінню притаманні свої уподобання та свої стандарти, спрощені новітніми мультимедійними технологіями (Культура і життя, 15.11.2006).

Широке вживання вставних конструкцій нерідко спричиняє паралельне використання в одному реченні різних за семантикою вставних одиниць, що увиразнює його модальну спрямованість, посилює стилістичну значущість. У таких уживаннях стрижневим виступає здебільшого вставний компонент, що вказує на джерело повідомлення, інші ж доповнюють його різноплановою семантикою, розташовуючись поряд або дистантно. Напр.: На мій погляд, у першу чергу,
потрібно скасувати недоторканність суддів (Вечірній Київ, 11.10.2007); Щоправда, за словами одного з військовиків,
літаки перевозили... цемент (Голос України, 18.03.2006); Утім,
за 9 місяців поточного року на рахунки компанії, за словами її представників,
надійшло 2045,7 млн грн. (Вечірній Київ, 11.10.2007); На
думку аналітика,
повернення Тимошенко до прем’єрського крісла, напевне,
призведе до відставки новообраного голови наглядової ради, який поки що не склав повноваження депутата, як того вимагає українське законодавство (Молодь України, 06-12.07.2006, с 2). Згадані поєднання вставних компонентів, безперечно, сприяють більшій переконливості думки, адресно зорієнтовують її, позбавляючи читача щонайменших сумнівів стосовно інформації, яку надає газета.

У пошуках новизни, задоволення особливих авторських інтенцій журналісти подекуди вдаються до ускладнення синтаксичних структур, суть якого полягає в накладанні вставних і вставлених компонентів один на одного, злитті їх в одній мегаконструкції з уточнювальною метою. Напр.: Саме у Причорномор’ї % на
думку Юрія Шилова (який свої теоретичні розрахунки підтвердив реальними археологічними знахідками, виявленими у капищі «Кам’яна Могила» в степах південної України),
у ті часи сформувалася індоєвропейська спільність народів, що заклала фундамент майбутніх культур (Молодь України, 06-12.07.2006). Таким чином таке поєднання можливе й доцільне зі структурно-стилістичного боку тільки у великих за обсягом, професійно спрямованих нарисах. В інших газетних жанрах варто уникати згаданих накладань для полегшеного сприймання повідомлюваної інформації.

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

Отже, у використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

3.3 Нові явища у функціонуванні вставлених конструкцій

Українські мас-медіа початку XXI ст. репрезентують динамічну, соціально й лінгвістично кодифіковану сферу функціонування мови, дуже відкриту для сприйняття новизни, наближену до читача. У річищі цієї динаміки перебувають вставлені конструкції, які останнім часом усе активніше проникають на газетні шпальти, по-різному себе виявляють у структурному й семантичному планах, варіюють у межах стильових норм публіцистичного стилю, що зумовлює потребу визначити їхню специфіку в контексті новітніх стилістичних змін.

Вставленість, порівняно зі вставністю, багато в чому явище своєрідне. Широкий діапазон семантико-стилістичних характеристик, яких надають базовому компонентові речення вставлення різної структурної організації, є певним чинником класифікаційної неусталеності таких структур [58, с. 22], їхнього неоднозначного витлумачення. Одні лінгвісти відносять явище вставленості до конструктивного рівня речення, інші - до комунікативного, треті – диференціюють їх за цими двома рівнями залежно від форми вираження. Найважливіші проблеми функціонування вставлених конструкцій викладено в підручниках, посібниках та статтях [Кулик, 1965; Плющ, 1976; Дудик, 2002; Загнітко, 2003; Загнітко, 2004а; Шульжук, 2004; Мамалиґа, ЕлР; Грицина, 1996; Грицина, 2003; Онищен-ко, 2004 та ін.]. Новий підхід до кваліфікації синтаксичних конструкцій зі вставленими предикативними одиницями, суть якого полягає в з’ясуванні їхньої композиційно-стилістичної функції в художньому контексті, запропоновано в дисертаційній праці З.П. Олійник [Олійник, 2002]. Структурно-семантичний аналіз вставлених одиниць, дібраних із публіцистичних текстів, зроблено в дисертаційній роботі В.І. Грицини [Грицина, 2002].

Вставлені одиниці вирізняються специфічною функцією, закладеною в їхній семантиці, - надавати базовому реченню якоїсь додаткової інформації, уточнювати його, пояснювати в ньому щось. Це один із способів доповнення того, що висловлено в основній частині речення, побіжне зауваження до повідомленого в ній, певна додаткова інформація до всього основного складу речення або ж до певної його частини. Вставлена конструкція (навіть окреме вставлене слово) може уточнювати позначувані в членоподільній частині речення місце або час дії, указувати на її причину, характеризувати певну особу чи певний предмет або якусь обставину, що доповнює повідомлене в основній частині речення та ін. [25, с. 210]. На противагу вставним одиницям, які повністю марковані суб’єктивною модальністю, вставлені структури корелюють з об’єктивною модальністю, постають носіями додаткового обставинного змісту, репрезентують окрему пропозицію [32, с. 48]. Так, зокрема, в реченні Леонід Кучма в ополонках не омивався, принаймні прилюдно,
а більше грав на гітарі і в преферанс (утім, не будемо стверджувати, що він так робив саме на великі православні свята)
(Україна молода, 20.01.2007) словосполука принаймні прилюдно є вставною, оскільки доповнює, конкретизує попередню думку, а конструкція утім, не будемо стверджувати, що він так робив саме на великі православні свята - вставленою, бо містить додаткові роздуми автора з приводу суб’єкта інформації, його власний, дещо іронічний коментар, який постав побіжно, у процесі викладу думки, чим поповнив, уточнив, розвинув зміст висловленого, указавши на нові факти, що не були передбачені в перший момент формування думки [48, с. 175].

Вставлені одиниці, уживані в мові української преси початку XXI ст., надзвичайно місткі за семантикою, а їхня функціонально-змістова взаємодія з базовою частиною речення має багатоплановий характер. Дослідники сходяться на думці про виокремлення чотирьох основних семантичних типів вставлених конструкцій: інформативного, оцінного, логічного та ситуативного [18, с. 7; 32, с. 141].

Найпоширенішим типом вставлених одиниць у публіцистичному стилі, як цілком слушно зазначає В.І. Грицина, є інформативний [18, с. 8]. Вважаємо це закономірною тенденцією, оскільки основною функцією самих мас-медіа також є інформаційна функція. Поширення вставлених конструкцій із цією семантикою увиразнює появу в реципієнта відчуття інформаційного комфорту, відчуття, що з ним спілкуються як з рівноправним співрозмовником, його поважають, сприймають як достойного партнера. Іншими словами, за допомогою вставлень інформативного плану створюють відчуття рівності (інтелектуальної, світоглядної, професійної) співрозмовників [67, с. 63], доповнюючи базове речення відомостями, потрібними для реалізації належного спілкування.

Однак, за нашими спостереженнями, вставлені конструкції інформативного типу як носії додаткових супровідних, конкретизаційних тощо ознак, що експлікують ті чи ті ознаки [32, с. 142], у мові сучасної української преси кількісно репрезентовані неоднаково. Найуживанішими з-поміж них є ті, що доповнюють, уточнюють, пояснюють, розширюють думку, підтверджують її, напр.: Безпосередня охорона об’єкта «в стаціонарі» (у резиденції, на робочому місці, на відпочинку)
включає три кільця надійності - особисті охоронці, охорона внутрішнього периметра й захисні служби зовнішнього периметра (Молодь України, 04-10.01.2007).

Дещо обмеженіше функціонують інформаційні вставлені конструкції, що пояснюють висловлене, приєднавши нову думку, пор.: Відчувається, що у зелені фігури потомственний лісівник Олексій Ворон (він свого часу прийняв естафету професії від батька, а також зумів передати її своєму синові Олександру, який працює в Рівненському заказнику)
вклав усю свою любов і душу (Голос України, 28.03.2006); що вказують на час дії, напр.: День виборів (останній день вересня)
був no-липневому теплим та лагідним (Українська газета, 11-17.10.2007). Проте й активні, і менш уживані вставлені одиниці інформативного плану об’єднує спільна стилістична функція - функція розширення інформаційного простору основного, членоподільного складу речення чи окремих його частин або слів, потреба в якій з’являється побіжно чи заплановано, але з однаковою настановою на створення інформаційного резонансу.

Виявляють тенденцію до ширшого вживання оцінні вставлені конструкції, проте вони поступаються перед вставними одиницями цього самого змісту [57, с. 148]. Як стверджують дослідники, виражена ними оцінка семантично різнопланова: це коментар-роздум автора до висловленого в базовій частині речення, емоційна оцінка автора висловленого в основному реченні, засіб вираження мовної оцінки [18, с. 8; 57 с. 148-150 ;32, с. 144]. Серед них переважають вставлені конструкції, які слугують коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині, напр.: Урядовці запевняють, що причиною стали форс-мажорні обставини щодо митного врегулювання. Чомусь, хоч як це дивно, вони дозрівали впродовж кількох місяців, а вибухнули - ну геть випадково —
...напередодні виборів (Голос України, 16.03.2006, с
7); ...наше сьогоднішнє життя є непередбачуваним, дещо нервовим, схожим на такі собі американські гірки: вгору (дух захоплює від перспектив і далей)
- вниз (здається, серце обірветься, і прірва не дасть змоги знову піднятися),
проте, через мить відчаю, обов’язково знову набираєш висоту (Молодь України, 24—30.08.2006); Час зупинився. На це немає ради... Лабіринт (слава Богу, що без Мінотавра та інших почвар),
входи та виходи до якого закладено твердими цеглинами (Українська газета, 11-17.10.2007). Такі вставлені одиниці, як бачимо, виконують оцінну функцію, коментуючи й обґрунтовуючи зміст усієї базової структури або окремих її елементів.

Простежуємо тенденцію до активного використання в сучасних українських газетних текстах і вставлених конструкцій, які містять емоційну авторську оцінку висловленого в базовому реченні. Такі конструкції вирізняє високий ступінь впливу на читача, бо, передаючи емоційний стан автора, експресію його почуттів, вони спричиняють емоційний відгук у читача. Пор.: Він був винятковим ерудитом, вченим воістину світового рівня, людиною всеосяжних знань, яка найбільше у світі зневажала невігластво й дилетантський апломб (стихійне лихо наших днів!)
. Унаслідок насичення тексту такими емоціогенними вставленими структурами він здатен впливати на людські переживання. Доладне використання їх, чітка спрямованість на логіку розгортання думки усувають перешкоди в сприйманні, а отже, посилюють прагматичний ефект тексту [70, с.
73].

Почастішало експресивне вживання розділових знаків, передусім знака оклику, що є своєрідним аналогом вставлених речень у функції виразника узагальненого емоційно-експресивного змісту і слугує для висловлення певного ставлення до змісту базового речення. Узяті в дужки, ці знаки не належать основному реченню, вони є сигналами нових значень. Оскільки лексичні засоби в такому разі є імпліцитними, можна лише загалом здогадуватися про виражений зміст (гнів, подив, радість, задоволення, обурення тощо) [54, с.
20]. У такий спосіб логічно виокремлюють певне слово чи речення загалом, що загострює увагу читача. Пор.: Ми поки що, на жаль, маємо інший до болю кричущий факт, а саме: близько третини (!) населення України взагалі зараз позбавлене кваліфікованої медичної допомоги (Молодь України, 04—10.01.2007). Значно рідше в мові української преси початку XXI ст. уживають вставлені одиниці в ролі засобу вираження оцінки певного значення слова, ужитого в
реченні, напр.: Зрештою, українській журналістиці - маю на увазі українську не за назвою, а за духом
- бракує грошей!; На ринку ЗМІ замість монополії політики - монополія грошей, попси, несмаку і нав’язування чужих культурних цінностей (якщо бандитські Петербурга, дешеві мильні опери і «крівиє зеркала» можна вважати культурними цінностями)
(Літературна Україна, 25.01.2007).

Загалом же оцінні вставлені конструкції слугують засобом вираження суб’єктивної емоційної оцінки, створення іронічного тону оповіді, вуалізування категоричності викладу фактів. Оцінюючи за допомогою вставленої одиниці те, про що йдеться в базовому реченні, автор виражає власне бачення проблеми, власну позицію, сформовану в нього відповідно до певних суспільних критеріїв, а це відповідне впливає на формування переконань читача [18, с.
13].

Інформативному й оцінному типам вставлених конструкцій за вживаністю в газетному контексті дещо поступається логічний тип. А.П. Загнітко зазначає: «Логічною функціонально-смисловою взаємодією вставлених одиниць з базовою частиною постає таке їхнє співвідношення, при якому вставлена конструкція вказує на певний мотив позначеної в основній частині дії (суб’єкта, об’єкта тощо) або актуалізує відповідні ознаки останнього» [32, с. 142]. У межах логічного типу найуживанішими є вставлені конструкції зі значенням ознаки, яка стосується означуваного слова в базовій частиш речення, напр.: Загрози високого тиску (передвиборні, енергетичні, інфляційні, бюджетні, кон’юнктурні тощо),
про які я згадував у січневому балансі, матеріалізувалися (Голос України, 07.03.2006); Сьогодні Грузія — незалежна держава, якою правлять молоді чиновники (старшого за сорок років жодного мера чи представника центральної влади не бачив)
(Високий замок, 04.10.2007); Кожна компанія, а їх у селі до тридцяти,
показує своє дійство (Голос України, 16.01.2007).

Виявлено й поодиноке вживання вставлень ситуативного типу, які містять звернення до читача або пояснення до оформлення умовних позначень в
основному реченні, пор.: Виходить (як це не сумно буде чути тим, хто проголосував за НУ-НС),
що обіцянки «нашоукраїнців» створити коаліцію тільки з БЮТ були лише приманкою, на яку мав клюнути виборець пропрезидентського блоку, - бо ж саме це той виборець хотів почути (Високий замок, 04.10.2007, с
4); Турніри серії «ВДІ» (розшифровується як «Всесвітній день інтелекту»)
ставлять собі за мету залучити до інтелектуального руху якнайбільше людей і тому проводяться серед корпоративних команд (Молодь України, 04-10.01.2007).

Зі структурного боку вставлені конструкції в мові української преси початку XXI ст. набувають щонайрізноманітніших синтаксичних форм: словесної, словосполученнєвої та реченнєвої (простої чи складної). Пор.: Олімпіаду проводять Вінницький обласний центр дитячого і юнацького туризму та екскурсій, обласний краєзнавчий музей спільно з редакцією газети «Вінниччина» у два тури - заочний (лютий)
та очний (березень)
(Вінниччина, 23.01.2007, с
1); На території (17гектарів)
колишнього Льодового стадіону (біля іподрому)
планується будівництво великого комплексу, котрий матиме назву «Олімпійське селище» (Голос України, 18.03.2006, с 14). Однослівні вставлені компоненти найактивніше виявляють себе в коротких спортивних оглядах, фотофактах, дописах, де слугують здебільшого одним із засобів розширення інформації - конкретизатором локальних параметрів базового речення за допомогою екземпліфікації, напр.: Футбол. Ньон (Швейцарія).
Тут відбулося жеребкування групового етапу Кубка УЄФА (Голос України, 11.10.2007, с 24).

Ще однією мовною особливістю сучасного українського газетного тексту є функціонування в ньому абревіатур у ролі вставлених компонентів.

Така практика стиснення словесної форми і наповнення її потрібним змістом є досить поширеною, вона пронизує майже всі газетні жанри за потреби «збереження площі» газетної шпальти. Напр.: «Мобільні телесистеми» (МТС)
створено у 1993 році кількома міжнародними компаніями (Вінниччина, 27.02.2007, с. 3); 10 жовтня 1874року було укладено Бернську угоду, яка започаткувала Всесвітній поштовий союз (ВПС)
зі штаб-квартирою в Берні (Голос України, 11.10.2007, с. 1). Подані абревіатурні номінації виконують у тексті допоміжні, технічні функції [48, с. 162].

Так само технічні функції в газетному тексті часто виконують словесні вставлені одиниці на зразок посміхається, всміхається, сміється, що репрезентують мімічні ознаки емоційного стану людини в діалогічно структурованому жанрі інтерв’ю, пор.: Безумовно (посміхається).
Мої хористи дуже різних переконань (Вінниччина, 03.01.2007, с
3); Щоправда, в Олега аж три доньки і жодного сина (Сміється)
(Експрес, 08-15.11.2007).

Зрідка спостерігаємо дещо інше стиснення мовленнєвої форми, за якого втрачається відчуття вихідного обсягу, коли вставлені компоненти з певною стилістичною метою зовсім «не підганяють» під структуру основного речення. Це буває в цитуваннях чиїхось слів, коли автор, створюючи комунікативну гармонію, у такий спосіб відтворює почуття героя розповіді, його творчий дух, настрій, або за інших обставин, коли вставленим конструкціям надають форму цілісного, достатнього утворення, розташовуючи його компоненти у вихідній морфологічній формі, напр.: Якоїсь особливої тиші бракує душі, от вона й занепадає (декаданс,
постмодерн, імпресіонізм)... (Молодь України, 22-28.06.2006). A.I. Мамалиґа називає такі форми прийомом компресії, суть якого полягає в максимальному стисненні повідомлення за допомогою номінації стрижневого поняття, і вважає його корисним у плані чіткого розмежування основного і вставленого речень, особливо за умови подання кількох вставлених структур в одному реченні [54, с. 19], пор.: Музична програма, за словами священика, буде почута любителями духовної культури за підтримки аудіокомпанп ТзОВ «Ліда» (генеральний директор - львів’янка Лідія Котеляк)
та студії звукозапису «Фенікс» (генеральний директор
- дрогобичанин В. Гнатюк) (Молодь України, 04-10.01.2007). Такі вставлені компоненти за значенням дорівнюють реченню, оскільки вони виражають не менш важливі семантичні аспекти, ніж основне речення, пор.: Генеральним директором компанії ТзОВ «Ліда» є львів “янка Лідія Котеляк, а студії звукозапису «Фенікс « — дрогобичанин В. Гнатюк; Дикі тварини, вовки й лисиці, та домашні тварини, коти й собаки, можуть інфікувати людину сказом і т. ін.

Функціональною активністю вирізняються інтерпозиційні та постпозиційні вставлені конструкції, що мають форму складнопідрядних речень. Напр.: Уже всоте констатуючи, що телебачення є найбільш масовим засобом масової інформації (і «тисячне наголошуючи на відповідальності, що лягає на його зовсім не тендітні плечі у зв’язку з цим),
ми говоримо про те, що потрібно це телеканалам чи ні, але саме вони, як правило, стають неформальними підручниками з мовознавства і лексичними словниками (День, 09.11.2007). Дуже поширені також вставлені конструкції», що мають форму підрядної частини складнопідрядного речення. Вони розташовані лише після головної частини, не зливаються в єдиному змісті з нею, мають самостійне значення. Напр.: Поєднання червоного й білого кольорів означає побажання щастя й удачі, а поєднання зеленого й жовтого символізує єдність минулого та майбутнього, а ще - що основним положенням центральної квітки в мистецтві Ікенобо є вертикальне (хай навіть інші рослини в композиції стеляться чи вигинаються),
тому що це символізує прагнення людини до чогось хорошого (День, 23.10.2007).

Простежено, що складнореченнєві вставлені конструкції поширені здебільшого в розлогих за обсягом інформаційних та художньо-публіцистичних жанрах соціально-оцінного характеру - репортажах, інтерв’ю, кореспонденціях, нарисах. Інформаційним жанрам офіційно-фактологічного спрямування й конкретно-констатаційного способу відображення дійсності [32, с. 8] - дописам, хронікам, коротким інформативним повідомленням, проблемним статтям і т. ін. вони не властиві, натомість у них переважають вставлені слова, словосполучення й прості речення.

Синтаксичною особливістю мови української преси початку XXI ст. є також специфічне винесення вставленої конструкції за межі основного речення, що, на нашу думку, спричинене прагненням авторів публікацій спрощувати виклад, зменшуючи обсяг речення, не розчленовувати зміст, зберігати його структурну й семантичну цілісність, а також нівелювати стилістичне забарвлення тексту, бо, як цілком слушно зазначає П.С. Дудик, «з усіх можливих позицій вставленості в структурі основного речення найбільш нейтралізуючою чи нейтральною виступає її кінцева позиція» [25, с. 214-215]. Зазвичай такі вставлені речення мають форму простого двоскладного чи односкладного речення, напр.: Ми відвідали 18 різних організацій, котрі працюють з молоддю. (Так-так, на місто, трохи більше за наші Хмільник чи Жмеринку, аж 18 громадських організацій, створених для молоді)
(Вінниччина, 03.01.2007); Мене дивує той виборець, який віддав свій голос Блоку Литвина. Невже він не спрогнозував поведінки «останнього героя Кучми»? (Леонід Кучма за кілька днів до складання своїх повноважень нагородив Литвина зіркою Героя України)
(Високий замок, 04.10.2007); Нині на порядку денному - заміна старих комп’ютерів і тотальне підключення до Інтернету. (Поки що вихід у всесвітню мережу має 51,1 відсоток шкіл області)
(Вінниччина, 23.02.2007); Спробувала набрати декілька вказаних на сайті номерів телефонів. (Мою цікавість як мешканки району пояснити
легко). Марно (Голос України, 08.11.2007). Останню вставлену структуру, до речі, подано з окремого абзацу як своєрідний ендинг [71, с. 106], що сприймається як унікальне, інноваційне явище в мові газети. Таке архітектонічне виокремлення вставленої конструкції сприяє логічному завершенню репортажу, справляє ефектне враження на читача, стимулює його до відповідної дії.

Спостережено також нову тенденцію до збільшення кількості вставлених одиниць у межах одного (базового) речення: від двох до трьох і більше, що нерідко призводить до того, що повідомлення додаткового змісту, потрапляючи до основного змісту, «конкурують» з ним у плані семантичної й функціонально-стилістичної значущості, пор.: Зростання цін на енергоресурси спонукає фермерів перейти від виробництва продуктів харчування до виробництва палива-як етанолу (за рахунок ферментації таких зернових культур, як кукурудза й цукрова тростина),
так і біодизеля (за рахунок переробки рослинного масла, зокрема соєвого масла, в рідке паливо)
(День, 23.10.2007); До втрати кальцію в організмі можуть призвести такі продукти, як (якщо ними зловживати):
кофеїн; газовані напої (у них міститься фосфор, що сприяє вимиванню кальцію з кісток і зубів);
алкоголь (Голос України, 07.04.2006); Функції ж голови райдержадміністрації, до того ж у ширшому форматі,
перейдуть до керівника райвиконкому (нової структури, що буде створена після політреформи)
(Голос України, 17.03.200).

Звертає на себе увагу й те, що багато вставлених побудов своїм структурним компонентом мають вставне слово чи словосполучення, що увиразнює вставлений контекст, доповнює його новими семантичними відтінками, водночас посилюючи сприйняття, напр.: Інформація з українського культурного простору (за винятком кількох розкручених тем у музиці, приміром)
практично не проникає в український (пизв. український)
інформаційний простір (Літературна Україна, 25.01.2007); Крові у нашій історії було багато (млявості також не мало було - як не дивно)
(Українська газета, 11-17.10.2007).

Що стосується пунктуаційного оформлення вставлених конструкцій, то пунктуаційним «лідером» залишаються дужки, оскільки вони найвиразніше передають факультативність вставлення і найлегше сприймаються зором читача. Інші розділові знаки - коми, тире, коми і тире - трапляються зрідка й здебільшого в інтерпозиційних вставленнях, пор.: Сергій Сікорський уже на пенсії (за його власним висловлюванням - «у відставці»),
але й досі є консультантом корпорації (Україна молода, 20.01.2007); Ось так я (уже
надто немолодий)
і вишукую свої життєві напрямки трьома шляхами: з народною медициною, поетичним словом та захоплюючим і таємничим малярством (Культура і життя, 15.11.2006). Однак слухові спостереження дають підстави вважати, що вставлені конструкції, незалежно від позиції в реченні, пунктуаційного оформлення, «мають яскраві показники інтонаційного відокремлення, майже завжди наголошені, інтонаційно виділені» [63, с. 18]. їхня природна своєрідність полягає в підпорядкуванні завданням ефективної комунікації, зокрема потребі своєчасного розширення інформації, її конкретизації, що полегшує сприйняття, розуміння висловленого.

У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього урізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постає поєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегаконструкції, уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чи інших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребують уточнення, конкретизації деяких думок автора.

Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазнало функціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінують розповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнє прикінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, у нарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментні мовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенності газетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних та інших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.

Отже, новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днів живорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких до них слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованих фразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовних засобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.

ВИСНОВКИ

Мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій – функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.

Зміни й тенденції, що актуалізувалися в синтаксисі сучасної української газетної мови під впливом соціальних, комунікативно-прагматичних і власне-мовних чинників, посприяли активізації стилістично нейтральних синтаксичних засобів, посиленню експресії синтаксичних одиниць, залученню до широкого вжитку конструкцій розмовного синтаксису.

Функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови української преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвих змін.

Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст. детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межах простого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

Специфіку функціонування іменного складеного присудка в синтаксичних конструкціях мови української преси початку XXI ст. становить насамперед активізація деяких форм його зв’язкового компонента. Це дедалі ширше вживання форми теперішнього часу є власне-зв’язки бути з основною іменною частиною у формі орудного відмінка, поєднання з нею препозитивної частки / для посилення категоричності стверджувального значення повідомлюваного, використання найбільш десемантизованої нульової форми згаданої дієслівної власне-зв’язки для вираження постійної ознаки або якісної характеристики предмета, названого підметом, уживання з нею відзайменникової частки це для створення стилістичного ефекту узагальнених характеристик, вираження різних кваліфікацій та оцінок.

У функціонуванні другорядних членів речення простежуємо видозміну семантики їхніх стрижневих компонентів: зникнення стандартних, усталено-затертих елементів радянської епохи і поширення оригінально-самобутніх українських лексем часів демократизації. Їхнє функціональне призначення зумовлене синтаксичною специфікою конкретного члена речення - актуалізувати атрибутивні, об’єктні чи адвербіальні ознаки суспільної реалії. Деякими способами вираження другорядних членів речення (фразеологізацією, дотацією, ненормативним словотворенням тощо) реалізують додаткові стилістичні функції: акцентуаційну, експресивізації газетного контексту, впливу на читача.

Різне функціональне навантаження в мові сучасних українських газет виявляють односкладні речення. Безособові речення як найуживаніші структури засвідчують фіксацію результату дії, означено-особові - активізують увагу читача, спонукають його до дії; неозначено-особові речення акцентують на дії, а не на її суб’єктові; узагальнено-особові - сприяють образному відтворенню загальних суджень, інфінітивні - експресивізують газетну мову, номінативні - реалізують інформаційно-повідомлювальну, власне-номінативну та оцінно-номінативну функції.

Нормативно й стилістично вмотивованим сьогодні є процес відновлення безособових речень із предикативними формами на -но, -то. Ці конструкції становлять типологічну ознаку синтаксису сучасної української літературної мови, тому їхнє широке вживання на теренах публіцистики сприяє утвердженню її національної самобутності.

Кількість односкладних речень помітно зростає в ролі газетних заголовків. Багато з них, зокрема номінативні речення, вибудовують за принципом звабної експресії: поєднують непоєднуване, поширюють епітетами, уживають у переносному значенні.

Структура односкладних речень активно поповнюється елементами розмовного синтаксису (лексемами погляньмо, повернімося, годі і под.), які додатково експресивізують текст, чітко окреслюють образ автора.

Простежуємо нову тенденцію до врізноманітнення заголовків складними синтаксичними побудовами із власне-неповними чи еліптичними реченнями в їхній структурі. Неповнота частини заголовка усуває його громіздкість, робить заголовок доступнішим, легшим для сприймання, актуалізує потенційну дію та обставини її здійснення.

У використанні неповних речень визначальними є дві тенденції: 1) до збільшення кількості пропущених членів у структурі неповних речень -до двох-трьох і більше; вона властива газетним міні-жанрам - дописам, інформативним повідомленням, політичним коментарям, спортивним оглядам - і зумовлена потребою економного оформлення думки та oперативного сприйняття її реципієнтом; 2) до ланцюгового розташування власне-неповних чи еліптичних речень з одним чи кількома пропущеними членами, що простежується здебільшого в дописах та репортажах, даючи змогу журналістам швидко, словесно не обтяжливо розширювати інформаційний простір.

Посилення експресивності досягають також непрямим порядком розташування експліцитних компонентів еліптичного речення, композиційним прийомом «перегукування» еліптичного заголовка з ендингом (завершенням) публікації, пропуском у межах одного речення кількох членів, що спричиняє стилістичне увиразнення суб’єктивно-модальних, передусім емоційно-оцінних, значень еліптичних комунікативних структур.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фатичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постає поєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегакон-струкції, уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чи інших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребують уточнення, конкретизації деяких думок автора.

Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазнало функціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінують розповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнє прикінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, у нарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментні мовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенності газетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних та інших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.

Новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днів живорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких до них слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованих фразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовних засобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.

Найактивнішим композиційним прийомом, застосовним до різнотипних за модальністю та експресією речень, є «перегукування» заголовка питального, спонукального чи окличного типу з ендингом, що надає контекстам ефекту композиційно-стилістичної завершеності.

Простежуємо усталену тенденцію до поширення приєднувальних речень другорядними членами, ускладнення однорідними членами, вставними і вставленими одиницями, відокремленими членами речення, предикативними частинами. Формується нова тенденція до збільшення кількості приєднувальних речень, розташованих ланцюгами.

У ролі заголовків газетних публікацій активно функціонують атрибутивні приєднувальні речення. У їхньому вживанні простежуємо тенденцію до особливого маніпулювання увагою читача, якого досягають за допомогою прийому синтаксичної аплікації, акцентуючи на семантичній подвійності опорного слова.

У функціонуванні згаданих конструкцій простежуємо тенденцію до ланцюгового розташування декількох повних приєднувальних речень, причому однакове сполучникове оформлення нерідко спричиняє динаміку, ритм оповіді, градаційну виразність її компонентів, а різне сполучникове оформлення - послідовність розвитку подій, акцентування уваги читача на різноаспектних доповненнях до основної думки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова Г.Н. Развитие конструкций экспрессивного синтаксиса в русском языке /Вопросы языкознания. - 1981. - № 6. - С. 109-120.

2. Анисимова Т.А. Лингвистические характеристики публицистического текста (на материале аналитических статей современной британской прессы): дис. ...кандидата филол. наук: 10.02.04/Анисимова Татьяна Анатольевна. - М., 1998. - 194 с.

3. Анненкова И.В. Язык современных СМИ как система интерпретации в контексте русской культуры (попытка риторического осмысления) //Язык современной публицистики: сб. статей/сост. Г.Я. Солга-ник. - М.: Флинта: Наука, 2005. - С. 99-114.

4. Арват Н.Н. Стилистика безличных предложений в современном русском языке: конспект лекций по спецкурсу «Безличные предложения» - Черновцы: Черновицк. гос. ун-т, 1969. - 46 с.

5. Арделян М.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Укр. мова»/М.В. Арделян. - X., 2002. - 19 с.

6. Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові/Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна. - К.: Наук, думка, 1982.-131 с

7. Ахманова О.С. Современные синтаксические теории/ - М.: Едиториал УРСС, 2003.- 165 с

8. Бабайцева В.В. Односоставное предложение в современном русском языке/ - М.: Просвещение, 1968. - 160 с.

9. Бадрак В.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: дис. кандидата філол. наук: 10.01.08/Бадрак - К., 2000. - 250 с

10. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації/ Мовознавство. — 1983. - № 6. - С. 13 —17.

11. Бахмутова Е.С. Выразительные средства русского языка: учеб. пособ. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1966. - 164 с.

12. Бевзенко СП. Структура складного речення в українській мові: навч. посіб. - К.: КДПІ ім. О.М. Горького, 1987. - 79 с.

13. Белинская О.Е. Текстообразующая роль заголовка в формировании коммуникативной перспективы художественного текста/ «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія: зб. наук, праць/відп. ред. Н.Л. Іваницька. -Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 1999. - Вип. 1. - С 135-138.

14. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросы теории)/ - М.: Просвещение, 1967. -160 с.

15. Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: учеб. пособ. / [Изд. 2-е, дополн. и перераб.]. - Херсон: Изд-во ХГУ, 2003. - 496 с.

11. Береговская Э.М. Экспрессивный синтаксис: учеб. пособ. к спецкурсу - Смоленск: Изд-во Смоленск. ГПИ им. К. Маркса, 1984. - 92 с.

12. Буряк В. Жанровість як система людського мислення. Зб. праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2005. – Вип.13. –С.337 – 343

13. Валгина Н.С. Основные проблемы изучения язика современных СМИ. – М.: Моск. Гос ун-тет печати, 2007. – С.7 - 17

14. Васильева А.Н. Газетно-поблицистический стиль речи: курс лекцій по стилистике. – М.: Русс. язык. 1982. – 198с.

15. Вихованець І.Р. Головні члени речення. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 149 – 179

16. Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 181 – 199

17. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.

18. Дудик П. С. Особливості розмовної мови // Українська мова і література в школі. - 1967. - № 6. - С. 21 - 24.

19. Дудик П. С. Розмовний стиль сучасної української літературної мови // Мовознавство. - 1971. - № 5. - С. 3 - 12.

20. Дудик П.С. Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові: дис.. канд.. філол.. наук. – К., 1954. – 361 с.

21. Дускаева Л. Р. Принципы типологии газетних речевых жанров. – М.: Флинта : Наука, 2005. – С. 115 – 143

22. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

23. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К.: Наук. Думка, 1982. – 210 с.

24. Жайворонок В.В. Граматична природа складноприєднувальних конструкцій усного літературного мовлення. «Мовознавство». – 1970.- № 4. С. 33 – 38 .

25. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси. - К.: Наук. думка, 1970. - 304 с.

26. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. – К.: Наук. Думка, 1970. – 303 с.

27. Загнітко А.П. Теоретична граматик української мови: Синтаксис: монографія – Донецьк: ДонНу, 2001. – 662 с.

28. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996.- 435 с.

29. Зарицкий М. С. Стилістика сучасної української мови. - К.: Парламентське видавництво, 2001. - 154 с.

30. Зарицька В.Г. Синкретичні типи підрядності в системі складного речення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Дніпропетровськ, 2005. – 19 с.

31. Засоби художньої експресії в публіцистичному стилі // Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. - К.: Наук. думка, 1987. – 324 с.

32. Зелінська О.І. Лінгвальна характеристика українського рекламного тексту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Х., 2002. – 21 с.

33. Іваницька Л.Н. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища школа, 1986. – 168 с.

34. Какорина Е.В. Стилистические изменения в языке газеты новейшего времени. дис. канд. філолог. наук: 10.02.01 – М., 1992. – 175 с.

35. Кващук А.Г. Синтаксис складного речення: посіб. для вчителів. – К.: Рад.школа , 1986. – 109 с.

36. Кожина Н.М. Культурні парадигми та перспективи українських мас-медіа. – К.: Наук. думка, 1995. -203 с.

37. Кожина Н.М. Стилистика русского язика. – М.: Просвещение, 1983. – 223 с.

38. Козачук Г.О. Підмети, виражені словосполученнями.» Українська мова і література в школі». – 1982. - № 1. – С. 36 – 39.

39. Кононенко В.І. Проблеми стилістичного синтаксису. Українська мова і літратура в школі. – 1975 . - № 4 . –С. 25 – 35.

40. Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних ЗМІ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Львів, 1999. – 19 с.

41. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. СПб. Златоуст, 1999.- 320 с.

42. Лазуткіна Е.М. Публицистический стиль: новые черты. М.: ЭЛПИС, 2008. – 79 с.

43. Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. – М.: Высш. школа, 1976. – 144 с.

44. Лысакова И.П. Язык газеты: социолингвистический аспект. – Л.: Из-во Ленинград. ун-та, 1981. – 102 с.

45. Малинович Ю.М. Экспрессия и смисл предложения. – Иркутскт: Из-во Иркутск. ун-та, 1989. – 216 с.

46. Мамалига А. І. Лінгвістичні проблеми засобів масової інформації // Українська періодика: історія і сучасність. - Львів, 1993. - С. 148 - 151.

47. Мамалига А. І. Про тенденцію розмовності у розвитку мови преси // ЖПТР, 1980. - Вип. 8. - С. 128 - 145.

48. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько М. Стилістика української мови. - К., 2004. - 423 с.

49. Непийвода Н.Ф. Вплив соціальних факторів на розвиток синтаксичної системи української мови Мовознавство. – 1996. - № 2 – 3 . – С. 45-53

50. Новікова О.О. Структурно-семантичні вияви детермінантних членів речення в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Донецьк, 2006. – 20 с.

51. Озерова Н.Г. Взаємодія функціональних стилів у сучасних українській та російські мовах. Мовознавство. – 2003. - № 2 – 3. – С.112 – 118.

52. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови. –К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

53. Панов М.В. Из наблюдений над стилем сегодняшней периодики. Язык современной публицистики. – М.: Русский язык, 1988. – С.23 – 27 .

54. Пилинський М. М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. - 1977. - № 5. - С. 35 - 46.

55. Плющ Н.П. Інтонація вставності в українській мові. – К.: Наук.думка, 1976. – 132 с.

56. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1992. - 248 с.

57. Сербенська О. Нові тенденції у мові сучасної преси. – К.: Наук.думка, 1998. – 106 с.

58. Слинько І.І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. – К.: Вища шк., 1994. - 670 с.

59. Соболєва І. О. Знижені ( позалітературні ) мовні засоби в сучасному публіцистичному дискурсі: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2002. - 19 с.

60. Стишов О. А. Лексичні інновації з погляду нормативності ( на матеріалі підстилю ЗМІ років XX століття ) // Українська мова: з минулого в майбутнє. - К., 1998. - С. 172 - 176.

61. Стишов О. А. Розмовна лексика в мові засобів масової інформації // Система і структура східнослов'янських мов: Між кафедральний збірник наук. праць. - К., 1999. - С. 219 - 223.

62. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. - К.: Либідь, 1997. - 400 с.

63. Сучасна українська літературна мова. Підручник / А. П. Грищенко,Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. - К.: Вища шк., 1993. - 366 с.

64. Сучасна українська мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1978. - 542 с.

65. Тараненко О. О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. - 2001. - № 4. - С. 3 - 19.

66. Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. - К.: Вища шк., 1984. - 166 с.

67. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 315 с.

68. Чередниченко І. Р. Мова періодичної преси і боротьба за піднесення культури українського слова // Про культуру мови - К., 1964. - С. 145 - 154.

69. Шабат С.Т. Категорія питальної модальності в сучасній українській мові. Мовознавство. – 2001. - № 1. – С.53 – 58.

70. Шаповалова Г.В. Іноваційні процеси в сучасному медіа-тексті: автореф.. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Донецьк, 1998. – 20 с.

71. Швец А.В. Разговорные конструкции в языке газет. – К.: изд-во Киевск. ун-та, 1971. – 95 с.

72. Швидка Н.В. Імперативні речення в сучасній українській літературній мові: семантика, засоби вираження спонукальності, функції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Словянськ, 1998. – 20 с.

73. Шевченко Л.І. Парцеляція в українському поетичному мовленні ІІ половини ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Дніпропетровськ, 2007. – 20 с.

74. Шкляр В. Мас-медіа і виклики нового століття. Зб. наук. праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2003. – Вип.11. – С.343 – 351.

75. Шульжук Н.В. Синтаксис української мови. – К.: Видавн. центр «Академія», 2004. – 408 с.

76. Щербачук Н.П. Семантико-синтаксична структура простого речення у діалогічному мовленні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. філол. наук: спец. 10.02.01. – К., 2006. – 22 с.

77. Яцимірська М. Мова газетної публіцистики // Журналіст України. - 1982. - № 9. - С. 38 - 40.