Архаїчне значення слів у словнику української мови
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЛЕКСИКОГРАФІЇ В УКРАЇНІ
1.1 Поняття архаїзми
1.2 Напрямки дослідження архаїзмів в лексикографії
РОЗДІЛ 2 ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ АРХЇЗМІВ, ЗНАЧЕННЯ СЛІВ АРХАЇЗМІВ У ТЛУМАЧНОМУ СЛОВНИКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (А.Івченка)
2.1 Групи архаїзмів
ВИСНОВКИ
БІБЛОГРАФІЯ
АРХАЇЗМИ У СЛОВНИКУ О.ІВЧЕНКА
ВСТУП
Актуальність. Відновлення Української держави, трактоване як одна з найбільших геополітичних подій ХХ століття, активізувало розвиток національної економіки, науки, освіти, культури, мови.
Розширенню теоретичної та дослідницької роботи в галузі лексикографії сприяють наявність розмаїття словників, потужний науковий потенціал сучасних мовознавців.
У більшості словників використовується архаїчне значення слів, що дозволяє повністю розкрити семантику слів українською мовою.
Отже, актуальність теми зумовлена розвитком системи лексикографії, та створенням сучасними науковцями словників, визначенням їх ролі у формуванні та функціонуванні архаїчних слів.
Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять:
1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець.
2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска.
3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове.
4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний.
5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).
Дослідження джерел, семантики й структури архаїзмів та історизмів створили міцну теоретичну базу для вивчення особливостей діалектних сталих висловів , у цьму напрямку працювали Л.Г.Авксентьєв, А.С.Аксамитов, М.Ф.Алефіренко, В.Л.Архангельський, Н.Д.Бабич, А.М.Бабкін, Л.А.Булаховський, Ф.П.Медведєв, В.М.Мокієнко, Г.М.Удовиченко, В.Д.Ужченко та ін..
Упродовж останніх десятиріч архаїзми та історизми вивчаються досить інтенсивно, незважаючи на труднощі.
Цінний матеріал, що містить архаїзми зафіксовано у лексичних словниках за редакцією М.М. Онишкевич, С.Панцьо, В.А.Чабаненко, М.М.Корзонюк, А.Т.Сизько, у матеріалах до тлумачних словників та словників фразем А.П.Грищенко, М.Т.Доленко, Н.Д.Бабич, О.С.Юрченко, Л.І.Ройзензон, С.І.Ройзензон, А.О.Івченко, В.С. Калашника.
Архаїзми подаються й у регіональних фразеологічних словниках Н.Вархол, А.О.Івченко, О.С.Юрченко, В.Д.Ужченко. Поряд з нагромадженням сучасних записів зразків використання архаїзмів здійснюються апробації найрізноманітніших підходів та методів досліджень у сфері семантики.
Об‘єкт дослідження – тлумачний словник української мови (О.Івченка).
Предмет дослідження – архаїчне значення слів у тлумачному словнику української мови.
Мета дослідження – визначити співвідношення архаїчного значення слів, проаналізувати особливості створення сучасних словників, окреслити перспективні шляхи її розвитку.
Досягнення мети передбачало розв‘язати такі завдання:
· проаналізувати сучасні проблеми розвитку української лексикології;
· виявити основні шляхи дослідження, визначити методи;
· визначити співвідношення функціонування архаїчних значень слів;
· окреслити основні тенденції подальшого функціонування архаїчних значень слів у сучасних словниках української мови.
Мета та завдання визначили методи дослідження, які застосовувалися в роботі. Оскільки дослідження проводилося у сфері сучасної науки теорії лексикографії та лінгвістики, використано загальнонаукові та лінгвістичні методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, порівняльно-історичний метод; описовий метод, зіставний метод, системний аналіз.
Звертання до теми «Архаїчне значення слів у словнику української мови» та словникових джерел зумовлене тим, що в наш час саме тлумачні та термінологічні словники служать базою формування та фіксації української мови.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЛЕКСИКОГРАФІЇ В УКРАЇНІ
1.1 Поняття архаїзми
Архаїзми (від гр. archais - давній), або застарілі слова - це слова, що рідко використовуються.
Архаїзми поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми.
Історизми - це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.
Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження застаріла: враг- ворог, град- місто.
Деякі слова виходять з ужитку, старіють, тому що зникають позначувані ними предмети, події, явища, поняття. Такі слова називають матеріальними архаїзмами, або Історизмами.
Це: а) назви колишніх чинів і посад (волосний, гусар, столоначальник);
б) назви колишніх професій (дігтяр, чумак, списник);
в) назви старовинної зброї, старовинних монет, одиниць виміру (гаківниця, мушкет; гріш, дукат; верства, пасмо);
г) Імена історичних діячів, зниклих народів (Іван Самойлович, Северин Наливайко; печеніги, половці).
Такі слова не мають синонімів у сучасній мові. Письменники їх використовують, щоб передати факти чи події минулого, відтворити колорит епохи": Громада вибрала гетьмана— Преславного Лободу Івана; Спасибі вам, панове-молодці, Преславні запорожці (Т. Шевченко).
Окремі історизми можуть повертатися до активного вжитку. Так сталося зі Словами хорунжий, козак, гетьман, кошовий використовуються у зв'язку з відродженням в Україні козацтва.
Інші слова є застарілими синонімами до активних слів сучасної мови. Наприклад: бран — полон, вельми — дуже, десниця — права рука, перст — палець, чоло — лоб. Вони використовуються в різних творах зі спеціальною стилістичною метою, тому й називаються стилістичними архаїзмами.
Ними створюється атмосфера урочистості, піднесеності: Не на вигнання він нас запровадив, а в край обітований (Леся Українка); іронії, сарказму, гніву: Гак отакії-то святі Оті царі (Т. Шевченко).
За походженням застарілі слова бувають: власне українські (дзишрі— годинник, оний — той), старослов'янські (град — місто, глагопити — говорити), запозичені з інших мов (вікторія — перемога, вояж: — подорож:).
Історизми :
Не мають у сучасній мові синонімів.
Називають предмети, яких уже немає.
Зображують факти минулих років
Уживаються і в нейтральній функції
Стилістичні архаїзми
1. Мають синоніми.
2. Є предмети, що ними називаються.
3. Використовуються і творяться на сучасну тематику.
4. Уживаютья тільки з певною стилістикою.
5. В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою:
· відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І. Ле);
· для мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);
· надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина);
· створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський).
Челядь, шляхта, ланіти, чадо, реєстровий (козак), алтин, лицедій, півдинарій, коногон, вартівник, глас, весі, гаківниця, вельми, зигзиця, січовик, полтина, повелитель, бран, кожум'яка.
зозуля, актор — лицедій, битва — пря, уста — губи, відкривати — отверзати, рибар — рибалка, повітка – повість, сторожа- стража, паспорт – пашпорт,
дзеркало – зеркало, піїт –поет, інако, - інакше, читаючи- читяше, фортеця – фортеці,сей- цей, вражий- ворожий, весі- села, хлопець-отрок[5].
1.2 Напрямки дослідження архаїзмів в лексикографії
Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.
Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад". Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо[3].
Термін лексика вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою, запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика тощо.
В історії української літературної мови до сьогодні маловивченою, не завжди об'єктивно оціненою є мовна індивідуальність письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-лексикографа, критика і публіциста, педагога Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910). Але у дослідженні архаїзмів значну роль відіграли праці Б.Грінченка в унормуванні української літературної мови в галузі фонетики, лексики, граматики, стилістики.
Великим здобутком лексикографії 20-х років був «Російсько-український словник», який упорядковувала й видавала Постійна комісія для складання словника живої української мови Української академії наук. Словник, головними редакторами якого були А. Кримський і С. Єфремов, зафіксував уже розвинуту поліфункціональну літературну мову.
У 30-х роках на всі лінгвістичні та лексикографічні праці, створені в попереднє десятиліття, мовознавча спадщина періоду Розстріляного Відродження мало досліджена. Найбільше для її вивчення було зроблено за межами України. Зокрема, серію розвідок присвятив зазначеній тематиці Юрій Шевельов.
Серед відомих укладачів словників, Л.А. Булаховський працював в Харківському університеті з 1916 року, протягом 1921–1941 років завідував кафедрою загального мовознавства. Після війни очолював Інститут мовознавства АН УРСР у Києві [7; 31].
М.Ф. Наконечний, який в Харківському університеті працював протягом майже півстоліття. Він був укладачем і редактором “Практичного російсько-українського словника” (разом із К. Т. Німчиновим), “Російсько-українського фразеологічного словника” .
Розвиток лексикографії з початку 90-х років минулого сторіччя характеризується активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави. Також треба відзначити помітну відсутність єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 – 1933). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикографічна практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінологічних словників кінця 50-х – початку 60-х pоків XX століття і видано кілька нових без належної ревізії лексичних норм української мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій українського словникарства кінця XIX – першої третини XX століття (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до народної лексики, «куванням» слів) та правопису 1928 року. Лексично-нормативні і правописні розходження посилюються також у зв’язку з перевиданням словників 1920-х pp. – «Практичний російсько-українських словник» О. Ізюмова, два перевидання словника «Фразеологія ділової мови» В. Підмогильного і Є. Плужн
Словники народної мови також містять у своєму складі архаїзми та історизми :
«Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка (т. 1 – 4, 1992);
«Словник стійких народних порівнянь» О. Юрченка і А. Івченка.
1993 вийшов «Фразеологічний словник української мови» в 2 томах (друге видання – 1999).
У 1996 – 1997 з’явилися три різні перевидання «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка.
Розпочалося видання «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.» (опубліковано в. 1 – 6 по літеру Г, 1994 – 99), що укладається в Інституті українознавства НАН України у Львові.
«Словник синонімів української мови» (т. 1 – 2, 1999 – 2000)[4].
Що ж стосується української тематичної лексикографії, то тут спостерігається певне відставання. Українська мова ще не має достатньої кількості якісних словників. Тематичний принцип організації словникового матеріалу є зручним не лише для лексики. Як свідчать нові розробки в українській, тематичний принцип успішно застосовано у фразеологічних словниках при класифікації синтактичних одиниць – словосполучень і речень, наприклад як у словнику стійких народних порівнянь[8].
Тематичне групування фразеологізмів дає змогу виявити і показати системний характер фразеологічного багатства певної мови, підійти до його вивчення комплексно, а не спонтанно, таким чином істотно підвищуючи ефективність словника, розкрити варіантність фразеологізмів окремої семантичної групи [1].
В українському тлумачному словнику подаються найважливіші й найчастотніші слова сучасної української мови.
-найархїчнішій варіант слова
- найновіша лексика
- доступні й зрозумілі тлумачення слів
- ілюстрації вживання слів у типових контекстах
- синоніми
- етимологічні довідки до слів іншомовного походження[6;7;298].
РОЗДІЛ 2 ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ АРХЇЗМІВ, ЗНАЧЕННЯ СЛІВ АРХАЇЗМІВ У ТЛУМАЧНОМУ СЛОВНИКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (А.Івченка)
2.1 Групи архаїзмів
Власне архаїзми поділяють на кілька груп.
На основі класифікацій, поданих у сучасних лексикологічних дослідженнях, формулюємо узагальнювальну типологію і проілюструємо прикладами. Найпоширенішою є концептуально - семантична група, що охоплює номінації, пов’язані з людиною, її діяльністю, побутом.
Цю групу поділяють на тематичні підгрупи (на означення самої людини, її вікових особливостей, різновидів спорідненості, органів і частин людського тіла та ін.).
При цьому виходимо з корелятивної пари: архаїзм – трансномінатив.
Шар лексики, що виражає родинні стосунки, репрезентовано номенами: отець – батько, матер – мати, муж – чоловік, жена – жінка, чадо – дитина.
Лексика на позначення частин і органів людського тіла виражають пари: уста – губи, длань – долоня, перси – груди, чоло – лоб, ланіти – щоки, чрево – черево. У групі лексики на позначення діяльності людини та її органів виявлено синонімічні ряди архаїчної лексики. Найчисельнішим з них є ряд дієслів у значенні „говорити, висловлювати думку”: благовістити, веліти, воспівати, восхвалити, глаголити, гласити, ректи, славословити, стенати. Цей ряд також передбачає відповідні трансномінативи.
Тематична група на позначення назв птахів та тварин реперзентована лексичними парами на зразок: зигзиця – зозуля, козлище – цап.
Своєрідну групу слів становлять номінації на позначення часових понять. Оскільки темпоральна лексика дуже давня за походженням і переважна більшість цих лексем утворилася ще у спільнослов’янський період.
Архаїчну лексику класифікують за різновидами: власне лексичний, лексико-словотвірний, лексико-морфологічний, лексико-фонетичний, семантичний.
Історизми класифікують за тематичними групами:
1.) суспільно-політична лексика, що включає мовні одиниці на позначення соціальної організації суспільства, відносин у ньому: вінценосний, вольний, гетьман, добродій, кесар, краля, лановий, лицар, любомудр, наказний, одукований, патрицій, хан, цар, штампований та ін. До цієї групи можна віднести лексико-семантичну підгрупу слів на позначення відношення „людина – релігія”, репрезентовану такими лексемами: бусурман, лукавий, нехрист, нечестивий, помазаник, творитель, уніат.
Окрему підгрупу становлять слова на позначення національної належності: жид, жидівка, кацап, лях, моголи, русичі, турчин, хохол, черкес та ін.;
військова лексика: воєвода, гайдамак, гаківниця, дружина, запорожець, козак, легіон, ратище, соцький. Засвідчено також лексеми на позначення реалій старовинного військового спорядження: збруя, меч, ратище, спис, шолом і кілька назв на означення реалій старого флоту: байдак, галера, чайка;
соціально-економічна лексика, що включає слова на позначення осіб, пов’язаних з певним родом занять: бурлака, ватажник, ворожка, гречкосій, знахарка, каламар, карбівничий, книгар, книжник, орандар, орандарка, орарь, піїт, трубадур, характерник, шинкар, шинкарка та ін. Сюди долучаємо підгрупу слів на позначення одиниць виміру та ваги (аршин, верста, віз, відро, ґрунт, миля, міліон, пуд, фунт, упруг), а також ряд лексем на означення старовинних монет, грошових одиниць: гріш, гривня, дукат, злато, злото, золотий, золото, копа, півкопи, таляр, червінець, шаг, шажок, шеляг; 4) лексика на означення реалій соціального та індивідуального побуту, зокрема: назви будівель, споруд: кишло, куща, палата, світлиця, харем, храм, храмина, чертоги; назви громадських закладів: корчма, оранда, шинок; назви службових приміщень: острог, хурдиґа; назви предметів одягу, взуття: жупан, запаска, кирея, свита, сіряк, онуча, плахта; назви страв та напоїв: кав’яр, куліш, мед, оковита, опріснок та ін.
Розглянута застаріла лексика різна за розвитком семантики. Одні лексеми розширили її, інші – звузили. Це засвідчують різні напрямки еволюційних процесів у становленні того чи іншого значення слова. Тому хронологічно маркована лексика має значні потенційні стилістичні можливості, що реалізуються у взаємодії цих лексем із загальновживаними словами на фонемному, лексичному та функціональному рівнях. Архаїзми в художньому тексті перебувають у більш актуальній стилістичній позиції, ніж історизми, оскільки на тлі своїх нейтральних синонімів їхня незвичність, експресивність здаються виразнішими. Можливість використання цієї групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їхній стилістичний потенціал. Архаїзми у художньому творі є засобом створення патетики, а також комічного і сатиричного ефектів.
З погляду походження аналізована лексика різноманітна. Її основу складають власне слов’янські лексеми, частина яких бере початок з епохи спільнослов’янської мовної єдності, частина – старослов’янського походження, частина виникла на спільносхіднослов’янському мовному rрунті ще в епоху Київської Русі, частина ж – пізнішого (власне українського) походження. Серед досліджуваних лексем багато запозичень з російської, польської та тюркських мов, що пояснюємо тісними геополітичними контактами українців із сусідніми народами.
ВИСНОВКИ
Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.
Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у сучасній українській мові: братана – дочка брата; гудець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.
До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній українській мові вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.
Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами – інша назва, якою ми будемо користуватись – історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).
Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш прийнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця – зозуля, ректи – говорити, рать – військо…).
Стилістичні архаїзми можна поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця – права рука; перст – палець), і на семантичні – слова, в яких поряд з активно вживаними в сучасній українській мові значеннями є значення застарілі (колода – 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт – 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.
Архаїзми, введені авторами до словників, стилістично різнорідні та виконують різні стилістичні функції, які тісно пов’язані зі стилістичною забарвленістю цих слів.
Часто архаїчне значення слів набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв’язки у мові.
З появою нових значень застарілі архаїчні значення слова можуть надавати слову нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості. Тоді вживання архаїчних форм слова у мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою.
Можливість використання архаїчних слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність, дозволяють подати нові тлумачення слова.
Головною причиною звернення авторів до архаїчного значення слів, або архаїчних форм зумовлено здатністю цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів.
Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення.
У випадках використання архаїчного значення слів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис наукового стилю як зрозумілість. Головне завдання таких слів — пояснити семантику слів користувачам словників.
БІБЛОГРАФІЯ
1. Білецький А.О. про мову і мовознавство - К.: "Артек", 1996 - 223 с.
2. Гнатюк М. Бійтесь заглядати у словник: Тенденції і перспективи вітчизняного словникарства //КК+, 2002. – №3.
3. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови .– Харків: Фоліо, 2007.– С.298
4. Кочерган М.П. Мовознавство - К.: Видавничий центр "Академія", 2001 - 412 с.
5. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 2001.
6. Сучасна українська мова. Підручник/ за ред. Пономарева О.Д. К: «Либідь», 1997, – 400 с.
7. Словарь української мови / Упоряд. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. – К., 1907-1909. – Т. 1-4.
8. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) / Ред. В.С. Калашника. – ( 2 вид.) – Х.: Прапор, 2004.– 992 с.
9. Цілуйко К. К. Мовознавство в Харківському університеті (1805–1955) // Укр мова в шк. – 1955. – № 6. – С. 31–36.
10. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. – Харків: Основа, 1993. – 176 с.
АРХАЇЗМИ У СЛОВНИКУ О. ІВЧЕНКА
1. ВЕРТОГРАД, -у, ч., книжн., заст. Сад.
2. ГУДЕЦЬ, -дця, ч., заст. Музикант.
3. ГРАД, -а, ч., уроч. Місто.
4. ЛАНІТИ, -іт, мн. (одн. ланіта, -и, ж.), книжн., заст., поет. Щоки.
5. ПЕРСА, рідко ПЕРСИ, -ів, мн. 1. Жіночі груди. 2. рідко. Те саме, що груди 1. // Передня частина тулуба коня від кінця шиї до початку ніг.
6. ПЕРСТ, -а, ч., уроч., заст. Палець руки.
7. ПРАВИЦЯ1
, -і, ж. Права рука; прот. лівиця, ліва рука.
8. ПРЯ, -і, ж., заст., книжн. 1. Спір, змагання. 2. Боротьба, бій, борня. ** Ставати на прю – вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь.
9. РЕТЯЗЬ, -я, ч., заст. Ланцюг. // тільки мн. Кайдани. // діал. Залізний засув. ** Увірвався ретязь – кінчилось терпіння
10. ШАЛ, -у, ч. 1. Стан надмірного збудження, хвилювання. // Стан виявлення великого і сильного почуття. 2. чого і без додатка. Надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища).С.525