План
1. Шість стилів мовлення та їх ознаки
2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики
3. Слово і контекст
4.Фразеологічні засоби стилістики
1. Шість стилів мовлення та їх ознаки
Ми уже говорили про стилі мовлення. А тепер при цьому пригадаймо ознаки культури мови.
Поміркуймо, чи всіма якостями мовлення ви володієте. Які з цих якостей потребують удосконалення? Основні ознаки культури мовивиглядатимуть так:
а) змістовність: продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно: матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає.
б) правильність і чистота: дотримувати норм літературної мови: в усному висловлюванні - орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних. У писемному - лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційних норм.
в) точність: добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання.
Ознаки культури мови стосуються, як бачимо лексичних і фразеологічних засобів різностильових текстів. Отже, ще раз пригадаймо стилі.
Їх маємо шість: розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, конфесійний. Для закріплення теоретичного матеріалу, спробуйте усно вибудувати кілька різностильових текстів і поміркуйте, які лексичні й фразеологічні засоби мови в них використовуються.
2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики
Передовсім завважимо, що одні слова виступають як терміни у книжних стилях, особливо в науковому, інші виражають найрізноманітніші емоційно-експресивні відтінки і переважають у художньому стилі. Наприклад: А я, дурний, не бачивши тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилим твоїм віршомазам. (Т. Шевченко.) Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе, - я тобі у великій пригоді стану! (З української народної казки).
Отже, словотвірні засоби відіграють важливу роль у стилістичному забарвленні слів і в стилетворенні; стилістична виразність тексту посилюється, якщо в ньому використано слова, що завдяки словотворчим засобам виділяються своїми стилістичними функціями. Вони надають відтінків урочистості (як ось у вірші А. Малишка): "Наливає річки до краю, будить пагіння золоте".
Крім того, з допомогою префікса не - виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа. Втім із найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля - вільний, вольовий, воліти, вільно; а інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги: кіт - котик, котичок, котусик, котяра, котюга, котище. Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні - стилістично марковані. Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси - анн-, - енн-, - от-, - ість-, - ізн-, - ізм-, - ств-, - цтв - та ін. Наприклад: відділення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво. Чимало професійних слів, утворених суфіксами - ник-, - щик-, - льник-, - тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичному стилях. Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів - альн - (-увальн-, - ювальн-), - арн- (-ярн-), - ичн - (-ічн-, - їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальний, історичний, хімічний, копіювальний, архаїчний.
Для творення слів-термінів використовуються суфікси - ист-, - уват-, - атист - та ін.: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий. У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на - ння, - ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття, визнання. Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.
Вони є постійною ознакою художнього і розмовного стилів. До таких суфіксів належать - к-, - ок-, - очок-, - ичок-, - очи-, - их-, - оньк-, - еньк-, - есеньк-, ісіньк-, - н-, - в-, - ищ; - ущ-, (-ющ-), - иськ-, - юх-, - ил-: коник, грибочок, рідненький, теплісінький, хижачня, маячня, мушва, злющим, хлопчисько, сплюх та ін.
Складні слова виконують різні стилістичні функції. Так, антропологія, атмосфера, кіловат-година, мовознавець, частка-суфікс вживаються і в художньому, і в публіцистичному стилях.
А ось слова-синоніми легше вступають у смислові зв'язки з іншими словами, ніж слова різних синонімічних гнізд. Уміння правильно сполучати слова в контексті має важливе значення при перекладі з однієї мови на іншу, при доборі літературного варіанта замість діалектного. Наприклад: вона хороша людина, він хороша людина, він хороший чоловік - она хороший человек, он хороший человек. Діалектні дієслова жмакати, церувати, єдинкувати, щибати замінюємо літературними, сполучаючи їх з тими ж іменниками: жмакати сорочку - прати сорочку, церувати шкарпетки - штопати шкарпетки, єдинкувати буряки - проривати буряки, щибати горіхи - збивати горіхи. Діалектні іменники також замінюємо синонімами: рвати хопту - рвати бур’ян, подати нецьки - подати коритце.
Завважимо також на тому, що не сполучаються спільнокореневі слова, тому не можна писати (говорити): зобразити образ (змалювати, відтворити), означення означає (вказує, називає).Сполучуваність слів допомагає розмежувати їх значення, наприклад: важити кого, що (визначати вагу) - важити (мати певну вагу, значення); брикати кого, що (бити задніми ногами) - брикати (вихати, хвицати); молодий вік (період у рості) - вік електрики (час, епоха). Таким чином, сполучуваність слів допомагає чіткіше розмежовувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми.
Одначе дещо іншою є сполучуваність слів у художньому стилі. Тут вони можуть набувати найрізноманітніших смислових та емоційно-експресивних відтінків завдяки здатності сполучати несумісні поняття, як ось: "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий" (Леся Українка). Слова дим, солодкий, коханий у художньому мовленні набувають особливого смислу, стилістичного забарвлення. Вживання таких слів називають оказіональним (від латинського оссаsionalis - випадковий), бо не відповідає загальноприйнятому вживанню, має індивідуальний характер, зумовлений специфічним контекстом, як ось у поезії І. Драча:
Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!
Перо - скальпель, лиходій, поклик, первоцвіт, перволюб. У художньому стилі можуть сполучатися контрастні за значенням слова. Вищеозначений стилістичний прийом називається оксиморон (оксюморон) (від грецького oxymoron - дотепно-безглуздий), бо в ньому протилежні за змістом поняття, поєднуючись, дають нове експресивно-забарвлене уявлення про предмети, явища, дії. Наведемо кілька зразків: холодна кров, дзвінка тиша, гарячий сніг, солодкий дим, колючі зорі. Таким чином, увага до сполучуваності слів забезпечує стилістично правильну побудову висловлювань.
Для закріплення теоретичної частини прочитаймо текст з твору Пантелеймона Куліша. Визначім стилістично марковані слова і з'ясуймо особливості їх сполучуваності з іншими, стилістично нейтральними словами:
"Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві. Авже хто був, то знає братство на Подолі, знає ту високу з дзигарками дзвіницю, муровану кругом ограду, ту п'ятиголову, пишно, з переднього лиця, розмальовану церкву, тії високі кам'яниці по боках. Отже, років зо двісті назад, тоді, як отой-то Шрам був у Києві, все те було інше. Тоді ще стояла дерев'яна церква гетьмана Петра Сагайдачного; і ограда, і дзвіниця, і всі братські школи, - усе те було дерев'яне. У середині в монастиреві стояв тоді густий старосвітський сад. Була то колись благочестива пані Ганна Гулевичівна, що подарувала на братство свій двір із садом; і на тому-то дворі гетьман, Сагайдачний церкву збудував і монастир братський з школами устроїв, щоб теє братство дітей козачих, міщанських і всяких учило, людям у темноті розуму загинути не давало".
Дайте відповіді на питання:
1. Як впливають слова, творені різними засобами, на стилістичне забарвлення тексту?
2. Які словотворчі засоби стилістично нейтральні, а які - стилістично марковані?
3. Як впливають на стилістичне забарвлення слів префікси і суфікси?
4. Як ви розумієте терміни суфікси позитивної оцінки і суфікси негативної оцінки? Наведіть приклади.
5. Чи однакові стилістичні функції виконують складні слова? Аргументуйте прикладами.
А тепер поговоримо про морфологічні засоби стилістики.
Різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та їх емоційно-експресивних відтінків. Передовсім частини мови, як ми уже зазначали, виконують у тексті комунікативну функцію, бо з них будуються речення, що служать для вираження думок і почуттів. Але у текстах різних стилів частини мови, їх форми виконують ще й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Порівняємо такі два тексти - уривки з поеми М. Рильського "Жага".
I. Тебе - від ніжного світанку
Аж по останні смертні дні -
Не як дитя, не як коханку
І навіть не як матір - ні!
Тебе ношу я в грудях темних
І в невсипущому мозку,
Мою найкращу з дум наземних
Жагу й любов мою палку!
II. Великій і чистій воді,
Що живить, свіжить нас і поїть,
Що студить по спраглім труді,
По бої гарячім спокоїть,
Що стомленим сни навіва,
Що юних на подвиги будить,-
Мої найчистіші слова
Хай жертвою чесною будуть.
Як бачимо, у першому уривку переважають іменники, що називають предмети, явища, почуття, у другому - дієслова, за допомогою яких автор передає дії і процеси. В одному випадку автор стверджує буття за допомогою іменників, в іншому - за допомогою дієслів і цим досягає більшої динамічності, перебігу подій.
Звідси, отже, кожна частина мови має свої стилістичні особливості, але найвиразніше вони виявляються у зіставленні синонімічних форм - стилістично нейтральних і стилістично маркованих.
Морфологічними синонімами називаються дві або більше граматичні форми слова, які розрізняються засобами граматичного вираження і стилістичним уживанням. Наприклад: касир - касирка - касирша, поштар - поштарка, професор - професорка, червона - червоная, читати - читать, робіть - робіте. Вони різняться від лексичних синонімів тим, що їх значно менше і розпорошені в усіх стилях. Однак стилістичне забарвлення їх виявляється в текстах того чи іншого стилю досить виразно. Наприклад, слово професор - стилістично нейтральне, означає звання людини й вживається переважно в діловому, науковому та публіцистичному стилях, слово професорка означає людину жіночої статі і вживається в художньому та розмовному стилях, а слово професорша має розмовно-просторічний відтінок, іноді з виявом негативного забарвлення і вживається тільки в розмовному стилі. В художній стиль таке слово потрапляє як розмовний елемент. Певними стилістичними ознаками виділяються родові форми іменників, прикметників, займенників. Так, у діловому стилі назви посад, професій мають форму чоловічого роду: лікар Валентина Грач, аспірант Мирослава Непийвода-Чорновіл, хоч можуть уживатися форми лікарка, аспірантка, коли треба підкреслити стать людини. У художньому стилі часто використовуються форми середнього роду замість чоловічого й жіночого, що надає висловлюванню емоційно-експресивного забарвлення, особливо негативного. Наприклад: Насилу виліз із бебехів пан Цибульський: таке плюгавеньке, товстеньке, кирпате, очі як осокою попрорізувані, а пика та червона, як новий п'ятак, аж блищить. (О. Стороженко.) Я її годую, я зодягаю, я її на світі держу, а воно, ледащо, мені робити не хоче. (Марко Вовчок.) У цих реченнях форми середнього роду набувають негативного, навіть сатиричного звучання у зіставленні з формами чоловічого і жіночого. Іменники спільного роду теж виділяються своїми стилістичними ознаками, частина яких є нейтральними назвами: староста, сирота, листоноша, суддя. Здебільшого такі слова мають позитивне забарвлення: бідолаха, трудяга, сіромаха. Одначе переважно іменники спільного роду виражають негативні відтінки: рева, зайда, пройда, гуляка, писака, задавака, бродяга, хапуга, злодюга, ненажера, плакса, зануда. Використання їх обмежується розмовним і художнім стилями. Ось зразок із твору В. Симоненка:
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди з
Заакцентуємо на тому. виникає вагання, яку з форм роду іменників вживати - вони можуть уживатися і в чоловічому, і в жіночому роді: санаторій - санаторія, зал - зала, рельс - рельса, клавіш - клавіша, жираф - жирафа. Одні з цих форм загальновживані, інші - стилістично обмежені і функціонують у розмовному стилі. Числові форми частин мови також мають певні стилістичні особливості. Значна кількість іменників, що мають тільки однину, належать до книжних стилів - наукового і ділового. Це терміни, речовинні й абстрактні назви. Але іноді ці іменники можуть набувати форм множини: болі і шуми у серці (медицина), довготи (мовознавство, географія), командні висоти (військова справа).
Завважимо, що іменники в однині можуть вживатися замість множини у військовому, спортивному мовленні: Кроком руш! На плече! До ноги! Займенник ви вживається як засіб вияву ввічливості у зверненні до однієї особи (пошанна множина). Наприклад: Ви така добра й сердечна. Займенник ми функціонує в науковому стилі (т.зв. авторське ми - у значенні "я").
Прикметно, що стилістичним засобом є форми кличного відмінка, котрі широко вживаються в розмовному і художньому стилях. Науковому і діловому стилям цей відмінок не властивий, окрім звертань. У художньому стилі в формі кличного відмінка можуть вживатися іменники - назви неістот: дубе, хмелю, гаю, земле, зоре, діброво. М.Рильський у вірші звертався до столиці України: "Це ти, мій Києве квітчастий". Ой сосно, сосно, де ти росла, що лугами-берегами припливла? (Весільна пісня). Світи, зірко, з неба, бо нам цього треба (Весільна пісня). Ой хмелю, хмелю високий, на тобі листок широкий… (Весільна пісня).
Деякі прикметникові форми виявляють стилістичне забарвлення. Так, у розмовному і художньому стилях широко вживані прикметники, ступені порівняння яких творяться особливими способами - префіксами і суфіксами. У діловому стилі використовуються прикметники з префіксами архі-, гіпер-, ультра-, над-: архіважливий, ультрамодний, надтвердий, гіперінфляційний. Якщо ці прикметники потрапляють у художні тексти, то набувають різних емоційно-експресивних відтінків, як ось: "У мами надлюдська сила, надлюдський розум! - з подивом шептав Адась". (І. Франко.)
Для розмовного і художнього стилів характерне використання прикметників із префіксом пре-: прекрасний, пречудовий, пресвітлий, суфіксами - езн-, - елезн-, - енн-, - ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький. Гіперболічну ознаку виражають складні прикметники добрий-добрий, великий-великий, мудрий-премудрий, густочервоний, які прикметні для розмовного і художнього стилів.
Зазначимо, що стилістично забарвленими є короткі і нестягнені форми прикметників, займенників - вживаються в народнопоетичному та художньому мовленні: дрібен, певен, зелен, кожен, всяк, жоден, білая, білеє - білії, вірная, вірнеє - вірнії. Наприклад: І широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось - не забуду я. (Т. Шевченко.)
Числівники виступають як стилістично нейтральні слова, хоча вони найчастіше використовуються в науковому, діловому й публіцистичному стилях. Числівник один (одна, одно, одні) виступає як багатозначне слово в розмовному і художньому стилях.
3. Слово і контекст
Звернімо увагу на словосполучення. Які з них неправильні? У чому це виявляється?
Зелена трава - зелений дощ. Ішов швидко - ішов камінно. Руки дівчини - руки будинку.
Отже, в словосполученнях порушено смисловий зв'язок між словами, хоча граматичні зв'язки правильні. Прикметник зелений узгоджується в роді, числі і відмінку з обома словами - трава і дощ. Але в першому словосполученні зелений називає реальну ознаку предмета, а в другому ні, бо дощ не може бути зеленого кольору. Як бачимо, слово як одиниця мови характеризується здатністю вступати в смислові зв'язки з іншими словами, що впливає на стиль тексту чи його емоційно-експресійне забарвлення.
Комунікативний діалог відбувається завдяки мові. Отже, сполучуваність слів - це здатність їх поєднуватися з іншими словами в процесі формування й висловлення думки. такий мовний процес залежить від особливостей тих понять, які вони позначають.
Наприклад, іменник кіт може сполучатися з такими прикметниками: сірий, попелястий, чорний, маленький, добрий, розумний, але не можна сказати ранковий, солодкий, густий кіт, бо ці поняття не сумісні. Стилістичне забарвлення тексту виникає внаслідок сполучуваності стилістично нейтральних і стилістично маркованих слів. Найчастіше в ролі останніх виступають слова в переносному значенні. Це розширює рамки їх сполучуваності, і в художньому стилі цілком доцільним буде речення: Полем кмітливо і спритно перебігав кіт. Стилістична виразність слова виявляється в словесному оточенні, в певному контексті. Саме контекст (словосполучення, речення, текст) дає змогу точно встановити значення слова, що входить до його складу. Одначе сполучуваність слова дає цілий ряд обмежень - значення слова, стильова приналежність, емоційно-експресивне забарвлення, граматичні особливості, норми слововживання. Знання цих відомостей називають даром слова, або мовним чуттям, яке забезпечує правильну побудову висловлювань.
Уводячи те чи інше слово в контекст, носій мови завжди вживає його в одному значенні, хоч воно може мати їх декілька. Наприклад, слово зима називає пору року, що має три місяці - грудень, січень, лютий. Коли ж зима тепла, без снігу, цілком закономірне речення: Чи буде цього року зима? - хоча відомо, що зима буває щороку.
Часто сполучуваність слів визначається закріпленістю за певними поняттями. Так, говорять ялинкові прикраси (іграшки, що ними прикрашають ялинку), але неможливо сказати берестові, грабові, дубові прикраси.
4.Фразеологічні засоби стилістики
Фразеологізми - особливі мовні одиниці - мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.
Кожний стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження. Відтак фразеологізми діляться на три групи: розмовно-побутові, народнопоетичні та книжні.
Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата й різноманітна: розбити глек; собаку з'їсти; як дбаєш, так і маєш; друзі пізнаються в біді.
Розмовно-побутові фразеологізми широко вживаються в розмовному, художньому стилях, рідше - в публіцистичному. Ці фразеологізми мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед них багато прислів'їв і приказок, що роблять наше мовлення багатим, виразним, дотепним. Наприклад: Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано. (М. Кропивницький.) То добре, що швидко, та є таке прислів'я: "Поспішиш - людей насмішиш". (Остап Вишня.) У творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим засобом підсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в текстах публіцистичного стилю.
Народнопоетичні фразеологізми - вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, метафори, порівняння, тавтологічні звороти, примовки, каламбури, ворожіння). Вони поширені в художньому стилі. Українські письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості. Наприклад: На камені на білому там стояла темная темниця. (Т. Шевченко.) Та будь я шельмовська. анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ноги покорчило, щоб мені трясця. (Г. Квітка-Основ'яненко.) Фольклорні елементи мовлення виступають у художньому (зрідка в публіцистичному) стилі як засоби емоційного забарвлення тексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні образи.
Книжні фразеологізми виникли на писемній (книжній) основі і найчастіше використовуються в книжних стилях. До книжних фразеологізмів належать крилаті слова і вирази - це сталі словесні формули, що є повторенням влучних висловів письменників, філософів, учених, державних діячів. Наприклад: мертві душі (за назвою твору Миколи Гоголя), ахіллесова п'ята (з грецької міфології), лебедина пісня (староримський вислів), путівка в життя (від назви кінофільму). Вони використовуються в творах художньої літератури. Наприклад: Майнув над його роками синій птах та й полишив саму печаль. (М. Стельмах.) Синій птах - вислів німецького письменника М. Метерлінка. Стоптані перли, зів'ялі листки вслали його перехресні стежки. Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний.) У цих реченнях Микола Вороний використав образи Франкової поезії.
І в публіцистичному стилі часто зустрічаємо крилаті вислови. Причому публіцисти іноді вдаються до перефразування відомих афоризмів: Народ святкує вашу пам'ять і славить ваше ім'я "в сім"ї вольній, новій" (О. Довженко.) Я вважаю, що справа редагування перших книг молодих - особливо важлива і відповідальна справа: письменникові дається "путівка" в літературу, в життя! (Ю. Смолич.)
А ще до книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Вони найчастіше використовуються в науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вживаються зрідка. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; площа нагріву; адамове яблуко; північне сяйво; неповні речення; технічний мінімум; узяти в лапки тощо.
Фразеологізми можуть перебувати в синонімічних зв'язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий - скрипуче колесо довго ходить; і довбнею не доб'єш; Кощій Безсмертний; скрипуче дерево довго стоїть. Фразеологізми-"скрипуче дерево", "скрипуче колесо" більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються в розмовному, художньому стилях, а слово живучий - стилістично нейтральне. Синонімічні фразеологізми широко використовуються в художніх текстах: Спересердя на жінку накричав - ні за що, ні про що. (Є. Гуцало.) Для більшої виразності письменники залучають у речення кілька фразеологічних синонімів: В них (дорослих) теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною. (М. Стельмах.) Прозаїк побудував речення, де вжито вісім фразеологізмів-синонімів, відтак досяг високого ступеня експресії.
В публіцистичних, художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що також служить засобом експресії, створення каламбурів, оказіоналізмів, як ось: Бути чи не бути - питання вирішене. Студент - це звучить гордо.
Одним з невичерпних джерел багатства і виразності мовлення є фразеологізми. Вони вимагають доречного вживання. Тому треба уникати помилок типу втирати очі (треба - замилювати очі), мати роль (треба - відігравати роль), вантаж спогадів (треба - тягар спогадів), приймати участь (треба - брати участь). Знання фразеологізмів, уміле їх використання робить наше мовлення багатим, виразним й оригінальним.
Отже, прочитаймо речення. Знайдім фразеологізми і спробуймо пояснити
їх значення. Поміркуймо над тим, з якою метою вони вжиті. Доберім до них слова-синоніми.
1. Я печу раків і мовчки стою на одному місці, каючись, що прийшов сюди (М. Стельмах).2. Був сторож, і його як язиком злизало (Остап Вишня).3. Я теж не шукаю собі легкого хліба (О. Гончар).4. Батько напнув його мокрим рядном (І. Нечуй-Левицький).5. І молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (І. Котляревський).6. Спробуйте при такій ситуації набрати в рот води (М. Олійник).7. Коні ставали дуба і не хотіли іти (М. Коцюбинський).8. Їдучи, майже землі не чув під собою від втіхи (О. Кобилянська).
А тепер поясніть значення фразеологізмів і складіть з ними речення (домашнє завдання): викинути колінце; покласти зуби на полицю; засвідчити пошану; губи копилити; п'ятами накивати; дати драпака; замилювати очі; підлити масла у вогонь; ґав ловити.
Окремі фразеологізми можуть співвідноситися між собою, як синоніми, антоніми та омоніми. Синонімічне багатство української фразеології складається з численної кількості фразеологічних одиниць, що мають спільне або дуже близьке значення, але різну образну структуру. Фразеологічні синоніми - це самостійні звороти, що вживаються для позначення того ж поняття; вони близькі смисловим значенням, але не тотожні, мають різну образну структуру, різний лексичний склад, стилістично іноді різко відмінні. Якщо граматична структура фразеологічної одиниці не змінилася, а змінилися тільки один або два компоненти, то тоді утворюється фразеологічний варіант. А слова, що замінили компоненти, називаються структурними синонімами: біда навчить коржі з салом їсти і біда навчить коржі з маком їсти. Отже, фразеологічний варіант містить структурний різновид ідентичного вислову (різниться лише іменниками орудного відмінка).